Прикладне значення розробки проблем комунікативного впливу. Нейролінгвістичне програмування.

Дослідження мовленнєвого впливу беруть свій початок із часів давньогрецьких риторик. Навчання ораторському мистецтву передбачало певні

різновиди мовленнєвого впливу на слухачів, однак риторичним аспектом він

не обмежувався. Одним із перших питання про вплив мови на сприйняття дійсності поставив Ф. Бекон у своєму «Новому Органоні».

І. Стернін розуміє теорію мовленнєвого впливу як нову сучасну науку,

предметом якої є ефективність спілкування [2001, 4]. На його думку, ця наука

є міжпредметною, але її базовою приналежністю є комунікативна лінгвістика.

У сучасному суспільстві ця наука є дуже потрібного для вдосконалення навичок міжособистісного й ділового спілкування, для педагогіки та виховання,

для ефективної реклами, масової комунікації, ефективного менеджменту, ефективного політичного впливу [Стернин 2001, 5]. О. Леонтьев, навпаки, звужує теорію мовленнєвого впливу до рівня лише соціально орієнтованого

спілкування, же передбачає зміну в соціально-психологічній чи соціальній структурі суспільства або стимуляцію прямих соціальних дій шляхом впливу на психіку членів даної соціальної групи або суспільства в цілому. До засобів мовленнєвого впливу дослідник відносить масову комунікацію, форми пропаганди із завданням соціально-психологічного впливу, рекламу тощо [1999, 256-257].

Розуміння сутності теорії мовленнєвого впливу передбачає насамперед тлумачення її предмета - мовленнєвого впливу. Концепція І. Стерніна керується широким значенням мовленнєвого впливу як ефективного спілкування в аспекті його цілеспрямованості та мотиваційної зумовленості.

У теорії мовленнєвого впливу дискутується також питання щодо односуб’єктності чи двосуб’єктності впливу у процесі комунікативної взаємодії.

Американська дослідниця Р. Лакофф виокремлює у складі дискурсивної практики персуазивний дискурс (persuasive discourse), який відрізняється від

звичайної розмови функцією переконання. На її думку, дискурс є персуазивним

тоді, коли він є нерівноправним, тобто коли спроба впливу свідомо здійснюється одним із комунікантів [Lakoff 1982, 27-28]. Така позиція є жорстко опозитивною концепції мовленнєвого впливу І. Стерніна, адже ні про

яку комунікативну рівновагу у процесі мовленнєвого впливу тут не може бути

й мови. Твердження щодо односпрямованості впливу Р. Лакофф поділяють

чимало дослідників дискурсу через неможливість поєднати цілі мовця з рівновагою комунікативного акту.

Прихильники протилежної концепції розглядають мовленнєвий вплив як взаємодію комунікантів на підставі ідентифікації їхніх моделей світу та взаємного коригування структур свідомості (К. Бурк, Ч. Ларсен, А. Баранов,

Р. Блакар та ін.). Концепція ідентифікації запропонована К. Бурком і виходить

із феноменологічних постулатів. Згідно з нею мовець і адресант уподібнюють

свої моделі реальності шляхом використання мовного коду [Burke 1970; 1986].

Дискусійним є питання відносно усвідомленої чи неусвідомленої (підсвідомої) природи мовленнєвого впливу. Обстоюючи обов’язковість свідомого планування впливу, дослідники навіть виокремили особливий тип мовця, орієнтованого на мовленнєве підкорення адресатів і контроль за планом

впливу, назвавши його «маккіавелістом». Натомість К. Келлерман вважає, що

попри стратегічність будь-якої комунікації, вона здійснюється автоматично, без усвідомлення стратегії [Kellerman 1992, 288]. Така позиція, на наш погляд, є дивною, адже стратегія завжди є усвідомленим й осмисленим планом дій, неусвідомленими є мотиви мовлення. Подвійність природи мовленнєвого впливу як усвідомленої (інтенційної) й неусвідомленої (неінтенційної) дії на адресата цілком слушно обстоює російський дослідник В. Карасик, який уважає

головними засобами свідомого мовленнєвого впливу авторитет, зокрема, забезпечений більш високим владним статусом; маніпуляцію, аргументацію,

фізичну та психічну силу. Мовленнєвий вплив на підставі підсвідомого, позараціонального може застосовувати зовнішні ситуативні механізми прогнозованого моделювання текстів, що є одним із завдань нейролінгвістич-

ного програмування.На наш погляд, по-перше, наведене розуміння мовленнєвого впливу суттєво відрізняється від обстоюваного дослідником раніше, по-друге, свідома чи несвідома реакція об’єкта впливу не усуває самого впливу, незалежно від того, чи є він впливом або маніпулюванням.

Р. Чалдіні у книзі «Психологія впливу» виокремлює шість принципів психологічного впливу на масову свідомість через підсвідоме: послідовності,

взаємного обміну, соціального доказу, авторитету, доброзичливості й дефіциту.

Вчення про вербальний вплив на підсвідомість звичайно пов’язують з ім’ям

Дж. Вайкері - фундатора теорії «25 кадру». Такий вплив почасти зумовлений

тим, що людина може усвідомлено сприймати лише обмежену можливостями

порогів сприйняття інформацію, решта її надходить до психічних структур неусвідомленою. Тому навіть за умови контролю людини за здійсненням плану мовленнєвого впливу, вона задіює підсвідомі механізми.

Важливим доробком теорії мовленнєвого впливу є виокремлення його чинників. Л. Мурзін розглядає як найпотужнішу впливову систему природну

мову, в межах якої практично всі компоненти є потенційно сугестивними. Сугестивні властивості у процесі комунікації вивчаються в одному з напрямів прикладної психолінгвістики - сугестивному.

Мовленнєвий вплив під таким кутом зору постає об’єктом нейролінгвістичного

програмування (НЛП) - міжгалузевого напряму дослідження оптимізації комунікативних процесів і комунікативного впливу. Предметом цього напряму є поведінкові механізми особистості, які на підставі певних когнітивних стратегій, моделей, умінь і навичок реалізують позитивні програми ефективного проведення дискурсу й управління ним. Г. Почепцов (мол.) вважає, що НЛП і подібні технології є важливими для паблік-рілейшнз й інших прикладних напрямів комунікативної лінгвістики, оскільки «вони спроможні будувати набагато ефективніші стратегії впливу». Не всі дослідники поділяють його думку, кваліфікуючи НЛП як непрофесійну психотерапевтичну технологію, психологічну моду, примху, наукову секту [Леонтьев 1999, 263], однак «ефективність НЛП підтверджує величезна кількість навчальних центрів,

орієнтованих на вивчення й застосування відповідних методик у найрізноманітніших галузях комунікації» [Ковалевська 2001, 31]. Науковці розглядають НЛП як синтез теорії комунікації та психотерапії, що зорієнтовує методи психоаналізу на жорстко окреслене комунікативне підґрунтя [Почепцов 2000, 52].

Засновниками методики НЛП вважаються американські вчені: програміст і лінгвіст Дж. Ґриндер і психолог Р. Бендлер (університет Санта-Круза, штат Каліфорнія). Вони проаналізували та класифікували тексти сеансів відомих психотерапевтів, вилучили мовленнєві одиниці, невербальні елементи й сигнатури та у 1973 р. відкрили «код ефективного спілкування» як більш- менш доступний набір навичок і технік мовленнєвого й не мовленнєвого спілкування.

НЛП ґрунтується на таких принципах:

1) розбіжності інтерпретації однієї події різними людьми та трансформації реальності когнітивними здібностями людини, звідси випливає залежність ефективності дій людини від багатства сенсової амплітуди її знань (принцип А. Коржибського «карта - не територія», витоками якого слід уважати ноематичний спосіб репрезентації дійсності Е. Гуссерля);

2) наявності в людини всіх необхідних ресурсів, які становлять складну функціональну систему, для успішності мовних і немовних дій за умови гнучкості цієї системи та врахування впливу інших систем;

3) потреби вибору серед цих ресурсів найбільш оптимальних і постійного коригування їх залежно від завдань, які треба вирішити, ситуації, місця і часу; 4) взаємної зумовленості внутрішньої та зовнішньої поведінки людини, гармонійне застосування яких у поєднанні вербальних і невербальних дій визначає успішність комунікації;

5) можливості навчання й набуття досвіду будь-якою людиною за моделлю дій іншої людини у вирішенні поставлених завдань;

6) можливості досягнути мети за умови її поділу начастини й розгляду способів її досягнення;

7) запобігання поразки в мовленнєвих діях, що передбачає внутрішню акцентуацію певних когнітивних стратегій і має різні механізми (наприклад, рефреймінгу як пере формулювання шляхом пошуку антонімів й асоціацій, що прив’язані до предиката, психологічне значення якого має бути зміненим; якоріння, субмодальності і т. ін.);

8) спрямування на отримання адекватної реакції співрозмовника тощо.

НЛП застосовує закони сприйняття людиною мовлення; навички поєднання паравербальних і вербальних засобів мовленнєвого впливу (B.A.G.E.L.-model,

запропонована Р. Ділтсом); уміння побудови непрямих мовленнєвих актів, розпізнавання пресупозицій; особливості позасвідомих ресурсів психіки,

інтуїтивного при сприйнятті дійсності (Мілтон-модель); уміння структурувати

внутрішні поведінкові стратегії (ROLE-model як поєднання чотирьох факторів:

Representational system, Orientation, Links, Effect) тощо. НЛП розраховує свої

рекомендації на різні типи людей (візуалів, аудіалів, кінестетиків, логіків) і пропонує словники ключових слів для кожного типу.

Технології НЛП дають змогу поліпшити відносини між людьми, перейти до позитивного світосприйняття, підвищити рівень самооцінки, набути навичок переконання, подолати наслідки колишніх негативних переживань, зосередитися на досягненні мети, керувати своїми відчуттями, позбутися небажаних звичок, повірити у свої сили, творчо розв’язувати поставлені завдання, ефективно використовувати час, поглибити й закріпити відчуття повноти життя і т. ін. [Олдер, Хэзер 2000, 3]. Методики й моделі НЛП застосовуються в різних сферах професійної комунікації, психотерапії, бізнесі,

гіпнозі, політиці, юриспруденції, освіті, рекламній справі. У Росії успішно працює Центр НЛП, що пропонує спеціальні курси, тренінги для бізнесменів.

Подібні центри виникають і в Україні.

Література

1. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. - М., 2003.

2. Бардина Н.В. Проблеми сучасної прикладної лінгвістики // Мова. — Одеса, 2004.

3. Белянин В.П. Психолингвистика. - М., 2003.

4. Вул С.М. Характер и пределы изменений письменной речи при ее преднамеренном искажении // Материалы III Всесоюзного симпозиума по психолингвистике. - М., 1970.

5. Волошин В.Г. Комп 'ютерна лінгвістика: Навчальний посібник. - Суми, 2004.

6. Ковалевська Т.Ю. Комунікативні аспекти нейролінгвістичного програмування. - Одеса, 2001.

7. Коваль С.А. О составляющих прикладной лингвистики // Мова. - Одеса, 2004.

8. Комиссаров В.Н. Слово о переводе. - М., 1973.

9. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М., 1999.

10. Олдер Г., Хэзер Б. NLP. Полное практическое руководство. ~ К, 2000.

11. Почепцов Г.Г.Имиджелогия. — М., 2000.

12. Соботович Е.Ф. Формирование правильной речи у детей с моторной алалией. ~ К, 1981.

13. Спивак Д.Л. Измененные состояния сознания: психология и лингвистика. - СПб., 2000.

14. Стернин И.А. Введение в речевое воздействие. — Воронеж, 2001.

15. Субботин ММ. Гипертекст. Новая форма письменной коммуникации //Итоги науки и техники. Сер. Информатика. - М., 1994. — Т. 18.

16. Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. - К„ 2007. - Вип. 7.

17. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. - К., 1998.

18. Burke K. A grammar o f motives. - Berkeley, 1970.

19. Burke K. Language as symbolic action. - Berkeley, 1986.

21. Kellermann K. Communication Monographs. — N.Y., 1992.

22. Lakoff R. Persuasive discourse and ordinary conversation, with examples o f advertising // Analyzing discourse: text and lalk. — Washington, 1982.