Прикладний аспект термінознавства.

Термінознавство є розділом лексикології, що вивчає терміносистеми мови, принципи їхньої організації, механізми творення термінів, вимоги до них, а також розв’язує прикладні завдання впорядкування й кодифікації терміносистем і їхніх відповідників у різних мовах. Терміносистема є системою слів і сполук, що позначають коло понять однієї спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, мистецтві тощо. Терміносистемі властиві певні ознаки: 1) прагнення до одно-однозначної відповідності, тобто моносемії, хоч така однозначність порушується практично у всіх терміносистемах, що спричинене різними аспектами дослідження того самого поняття або невпорядкованістю термінологічного апарату певної течії, галузі чи теорії через їхню новизну; 2) прагнення до усунення синонімії шляхом конкретизації строгої дескрипції синонімічних пар чи дублетів; 3) відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- й детермінологізації,

постійному поповненні системи новими термінами; 4) жорстка конвенційність, що дає змогу застосовувати терміни в певній обмеженій сфері спілкування; 5) стилістична нейтральність. Терміносистема не відповідна метамові певної галузі, оскільки до метамови входять формули, символіка, які не належать до природної мови.

Термін (від лат. terminus - межа, Terminus у давніх римлян був богом межі й межового каменя, який охороняв недоторканність земельної ділянки, установлював межу) кваліфікується як слово чи сполука, що позначає поняття

спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, мистецтві, в конкретній галузі знань чи людської діяльності. Як зазначає українська дослідниця термінології Л. Симоненко, «термін, з одного боку, стає засобом

закріплення результатів пізнання в певних галузях, а з другого – засобом фіксації нових знань» [Українська термінологія 2007, 21].

Сучасне термінознавство поступово виходить за межі лексикології мови і знаходить точки дотику із соціолінгвістикою, комп’ютерною лінгвістикою, перекладознавством, отримуючи прикладне спрямування. Як зазначає А. Баранов, сьогодні у світі налічується понад 20 тисяч термінологічних стандартів, особливі стандарти з організації терміносистем розробляються не лише на державному й міжнародному рівнях, а й окремими компаніями та фірмами. У цих умовах стандартизація й уніфікація термінів і терміносистем постає не лише як наукова, а і як практична, промислова задача [2003, 90]. Напрямом мовної політики держави є стандартизація й упорядкування терміносистем, формування комп’ютерних версій термінологічних банків даних і систем їхнього машинного перекладу.

Корпусна лінгвістика.

Корпусна лінгвістика є галуззю прикладного мовознавства, яка займається формуванням комп’ютерних корпусів текстів у різних мовах і спрямована на максимально об’єктивний аналіз мовних явищ в умовах реальної живої комунікації.

Головним поняттям корпусної лінгвістики є корпус мовленнєвої реалізації

мови, що кваліфікується як сформована за певними вимогами вибірка мовленнєвого матеріалу, який може використовуватися для опису й дослідження мови як системи. Базовий, вихідний масив текстів разом із програмним забезпеченням формує динамічний корпус текстів. Складниками

корпусу є одиниця зберігання, або базова одиниця, яка може відповідати слову, сполуці, синтагмі, висловленню, фрагменту тексту й цілому тексту залежно від мети створення корпусу. Одиниця зберігання може супроводжуватися параметризацією відповідних характеристик, у тому числі і джерела вилучення, а також маркерами деяких просодичних і паралінгвістичних особливостей природного мовлення. Одиниці усного мовлення обов’язково фіксуються на матеріальних носіях звукозапису, мають транскрибований вигляд, деякі корпуси містять відеозапис усного спілкування, тобто мають мультимедійний складник.

Корпуси можуть охоплювати всі мовні стилі й жанри або бути обмеженими певною дискурсивною сферою чи жанром. Обмеження сфери вибірки певним жанром, типом дискурсивної практики, зразком текстів, автором визначає проблемну галузь корпусу одиниць зберігання. Співвідношення між корпусом текстів й обраною проблемною галуззю при пропорційному звуженні назване порогом відображення. Чим вищий поріг відображення, тим імовірніші випадки

відсутності якихось явищ проблемної галузі в корпусі. Залежно від мети створення корпусу вони поділяються на дослідницькі, що призначені для вивчення різних аспектів і проблем функціонування мови й мови як системи і передують дослідженню; ілюстративні, що підтверджують висновки дослідника та створюються після проведення аналізу.

Головними проблемами корпусної лінгвістики є:

1) спосіб представлення та збереження мовленнєвих репрезентацій (виокремлюють структурований та неструктурований способи);

2) вимоги до корпусу текстів із боку укладачів і користувачів (дослідники наголошують на принципах репрезентативності відносно проблемної галузі; повноти з метою представлення релевантнихявищ; економічності, яка повинна балансувати з репрезентативністю й повнотою; прозорості та зрозумілості одиниці збереження як її самодостатності, що усуває двозначність і неясність; обов’язкової комп’ютерної підтримки [Баранов 2003, 118-121]);

3) специфіка програмного забезпечення корпусів;

4) принципи відбору параметрів проблемної галузі;

5) способи структурації корпусу;

6) транскрипція текстів усного мовлення;

7) мультимедійна підтримка корпусів усного мовлення;

8) розробка пошукових систем у корпусі;

9) способиформування робочих корпусів зі складу генерального;

10) кодування дескрипцій одиниць збереження тощо.

Оскільки корпуси текстів створені або продовжують створюватися в різних країнах світу, координація зусиль дослідників є дуже незначною, що зумовлює різні формати репрезентації корпусного матеріалу, а значить, неможливість суміщення програм.

На підставі обробки комп’ютерного корпусу текстів здійснюється корпусний аналіз - один з об’єктивних методів мовного аналізу, спрямований на вивчення певних закономірностей й особливостей мови та мовлення. Застосовується в лінгвістичній семантиці з метою встановлення спектра контекстуальних значень й особливостей уживання лексем. Найбільш істотними недоліками цього методу є спрощення обробки мовного матеріалу й експланаторна негнучкість, тому оптимальним є поєднання корпусного аналізу з іншими методиками мовознавства.