Покликання прикладної лінгвістики та напрями її досліджень.

Вступ

Людина користується мовою для отримання, обробки, фіксації, збереження, організації, накопичення, використання і збільшення інформації про світ. Людина обробляє всю отриману, оброблену, зафіксовану, збережену, організовану, накопичену інформацію на мові. Людина використовує мову у процесі своєї комунікативної діяльності, тобто двосторонньому інтерактивному процесі обміну і створенню значення. Людина використовує мову для того, щоб несвідомо або цілком свідомо впливати на інших людей.

Тож, вже сама роль мови у житті людини вказує на ті блоки знань, які концептуально повинні бути присутніми у навчальних планах даної спеціальності:

1) теорія інформації, математичне моделювання, семіотика, лінгвістика, корпусна лінгвістика;

2) психологія, моделювання штучного інтелекту, філософія, логіка, психолінгвістика;

3) комунікативна лінгвістика, міжкультурні комунікації, переклад;

4) комунікативні технології, психолінгвістична діагностика, прагматика.

Кількість та види лінгвістичних задач неможливо передбачити, тому що неможливо передбачити всі комунікативні ситуації типу «людина – людина», «людина - комп'ютер», та всіх міждисциплінарних контактів лінгвістики з іншими науками.

Взагалі сучасне розуміння значення мови для людини і людства полягає у тому, що мова - не просто інстинкт інтелекту, оскільки у ній (мові) закодоване все людське життя у всій його складності і розмаїтті його сприйняття. Зацікавленість у прикладній лінгвістиці,яка досить широко проявляється зараз, безсумнівно пов'язана з атмосферою розуміння цілісності природних і соціальних явищ, яка є базою для розвитку світової науки з 80-х років.

Прикладна лінгвістика – багатоаспектна галузь мовознавства, яка базується на векторі комп’ютерної лінгвістики. Вибір вивчення цього напряму зумовлений глобальною комп’ютеризацією інформаційної сфери суспільства, що потребує відповідних фахівців – спеціалістів із прикладної лінгвістики – для створення та експлуатації автоматизованих інтелектуальних систем на базі природних мов.

Міждисциплінарний характер цієї спеціальності передбачає вивчення таких дисциплін, як теоретична лінгвістика, математика, інформаційні технології, прикладна лінгвістика, іноземні мови.

Прикладна фонетика.

Прикладна фонетика інтегрує прикладну лінгвістику, комп’ютерну науку й різноманітні галузі фонетики й фонології, застосовуючи знання звукових механізмів мовлення, фонологічної системи мови, процедур сприйняття звукового мовлення для розв’язання різних прикладних завдань, як-от: навчання читанню, письму; вивчення іноземних мов, кодифікації норм вимови та правопису, усунення дефектів звукового мовлення, автоматичного синтезу й розпізнавання звукового мовлення тощо. Сьогодні особливу вагу набувають комп’ютерні технології роботи зі звуковим мовленням. Головними напрямами такої діяльності є звукове введення й виведення інформації на підставі відповідних інтерфейсів, звукове управління комп’ютером й іншими технічними засобами, автоматичний звуковий переклад інформації тощо.

Метою автоматичного синтезу звукового мовлення є комп’ютерне програмування породження усного звукового мовлення системами штучного

інтелекту.

На початку 60-х р. р. автоматичний синтез звукового мовлення розвивався у двох напрямах: артикуляційному й акустичному (формантному).

Другий був випереджувальним, а перший намагався створити аналог мовленнєвого тракту й потребував також акустичних методик синтезу. Сучасні

типи синтезаторів «Текст - Мовлення» ґрунтуються на розробках акустичного

напряму, застосовують ЕОМ і містять два блоки: 1) лінгвістичної обробки, за

допомогою якого для будь-якого повідомлення будується повна фонетична

транскрипція із сегментними та просодичними характеристиками; 2) акустичного синтезу, що озвучує фонетичну транскрипцію за правилами або на підставі акустичних зразків у пам’яті комп’ютера. Однак системи потребують додаткового вдосконалення для надання сигналу людського живого тембру, емоційних відтінків. Дослідники виділяють три методи генерування мовлення, які мають різну швидкість біт на секунду, обсяг пам’яті для збереження слова з п’яти фонем і повну кількість одиниць мовлення для збереження в пам’яті обсягом 48 Кб:

1) кодування сигналів із прямим відновленням мовлення;

2) фонетичний синтез за допомогою аналогових і цифрових форматних синтезаторів;

3) математичне відновлення мовлення методом лінійного предикативного кодування.

Існують також синтезатори мовлення за текстом (метод перетворення вхідного

тексту шляхом послідовних обробок за допомогою лінгвістичного, просодичного, фонетичного, акустичного процесорів на звуки мовлення білоруського професора Б. Лобанова), а також компіляційні синтезатори, що ґрунтуються на вилученні звуків із пам’яті, де фіксуються відрізки мовленнєвого потоку шляхом мікрохвильового методу (це уможливлює наближення якості синтезованого мовлення до природного, однак потребує значної бази фіксації алофонів, що є трудомісткою працею програмістів). Застосування синтезаторів необхідне для людей, що погано бачать або втратили зір, для німих, для створення автовідповідачів, довідкових систем у місцях загального користування, для управління складними об’єктами в аварійних ситуаціях, комп’ютерних ігор тощо.

Автоматичне розпізнавання звукового мовлення є зворотною процедурою й має на меті створення систем штучного інтелекту, здатних розпізнавати звукові повідомлення.

В автоматичному розпізнаванні звукового мовлення застосовуються два способи розпізнавання:

1) попередня сегментація мовленнєвого сигналу;

2) повна чи часткова фонетична ідентифікація або розпізнавання слова як цілісного звукового образу, що зберігається в пам’яті машини, на підставі спектральних ознак. Більшість систем використовують другий підхід, який не потребує спеціальних фонетичних знань.

Сучасний стан проблеми полягає в можливості розпізнавати ключові слова підготовленого зв’язного мовлення, команди, вимовлені власні імена й числові послідовності. Більшість систем розпізнавання будується з орієнтацією на диктора, але й у цьому випадку існує три важливих обмеження: ЕОМ розпізнає лише мовлення конкретного мовця, ця мова повинна бути підготовлена. До того ж кількість розпізнаваних слів обмежена [Волошин 2004, 83]. Автоматичне розпізнаваннязвукового мовлення застосовується у сферах транспорту, менеджменту, банківської справи, навігації, діловодстві тощо.

У межах прикладної фонетики наявний напрям лінгвістичної фоноскопи, орієнтований на завдання відображення мовної особистості в усному звуковому

мовленні, на розробку методик ідентифікування, кваліфікації, діагностування

людини на основі її фонації, тобто звукових особливостей мовленнєвого потоку. Витоками лінгвістичної фоноскопії можна вважати соціолінгвістичні дослідження фонетичних особливостей мовлення різних груп носіїв мови, об’єднаних спільністю соціальних, вікових, статевих, професійних ознак.

Перші фоноскопічні процедури орієнтувалися на порівняння фонетичних зразків і вивчали фонограми методом «візуальної мови», динамічного спектрального аналізу. У сучасній лінгвістичній фоноскопії розробляються експертні системи типу «Діалект» - багаторівневі програми аналізу усного звукового мовлення, що передбачають поєднанняслухового, лінгвістичного, інструментального аспектів, вияв фонетичних, семантичних, когнітивних, граматичних особливостей ритму мовлення, наявність хезитацій - помилок звукового коливання, фонетичних украплень.

Комп’ютерна лексикографія.

Лексикографія (від гр. lexikos - віднесений до слова і grapho - пишу) є розділом мовознавства, що займається укладанням словників, їхнім вивченням і розробкою теорії словникового впорядкування. А. Баранов зазначає, що лексикографія може бути визначена як прикладна дисципліна, у центрі уваги

якої перебувають методи створення (укладання) словників [2003, 55].

Підґрунтям для формування лексикографії стали всі накопичені людством

протягом багатьох століть спроби створення словників спочатку синкретичного, а згодом диференційованого типу. Комп’ютерна лексикографія розв’язує чималу кількість прикладних завдань, що полягають у формуванні комп’ютерних лексикографічних баз, машинних фондів національних мов, лексиконів як додаткової інформації для лінгвістичних процесорів комп’ютерної обробки мови, інформаційно-пошукових систем тощо.

Машинні словники виконують функції збереження інформації, маніпуляції

з нею та трансляторну. На відміну від звичайних словників, машинні мають

безперервного поповнення, швидкого алгоритмічного пошуку слів. Як зауважує В. Волошин, машинні словники формуються шляхом добору лексики з урахуванням: 1) логіко-індуктивного методу неформального аналізу слів; 2) статистичного підходу до добору; 3) психолінгвістичного підходу до тлумачення значень слів і зв’язків цих значень; 4) компонентного аналізу. За способом організації машинні словники поділяються на частотні, алфавітні (прямі та зворотні), тезауруси, конкорданси, що містять приклади вживання слова в контексті фіксованої довжини, і спеціальні (для перекладу багатозначних слів). За співвідношенням словника, алгоритму та граматичного пошуку дослідники виокремлюють двочленний тип машинного словника, що складається зі словника й алгоритму, і тричленний, що має словник, алгоритм і таблицю граматичних правил.

Однією з найбільш складних проблем комп’ютерної лексикографії є алгоритмічне розв’язання багатозначності. Існують кілька підходів до цієї проблеми. Підґрунтям розмежування значень полісемантів є контекст, але в різних системах застосовуються різні типи контекстів (синтаксичний і лексичний). Контексти є статистично обґрунтованими, орієнтованими на певну субмову і здатні поповнюватися й уточнювати вихідні фонди.

Корпусна лінгвістика.

Корпусна лінгвістика є галуззю прикладного мовознавства, яка займається формуванням комп’ютерних корпусів текстів у різних мовах і спрямована на максимально об’єктивний аналіз мовних явищ в умовах реальної живої комунікації.

Головним поняттям корпусної лінгвістики є корпус мовленнєвої реалізації

мови, що кваліфікується як сформована за певними вимогами вибірка мовленнєвого матеріалу, який може використовуватися для опису й дослідження мови як системи. Базовий, вихідний масив текстів разом із програмним забезпеченням формує динамічний корпус текстів. Складниками

корпусу є одиниця зберігання, або базова одиниця, яка може відповідати слову, сполуці, синтагмі, висловленню, фрагменту тексту й цілому тексту залежно від мети створення корпусу. Одиниця зберігання може супроводжуватися параметризацією відповідних характеристик, у тому числі і джерела вилучення, а також маркерами деяких просодичних і паралінгвістичних особливостей природного мовлення. Одиниці усного мовлення обов’язково фіксуються на матеріальних носіях звукозапису, мають транскрибований вигляд, деякі корпуси містять відеозапис усного спілкування, тобто мають мультимедійний складник.

Корпуси можуть охоплювати всі мовні стилі й жанри або бути обмеженими певною дискурсивною сферою чи жанром. Обмеження сфери вибірки певним жанром, типом дискурсивної практики, зразком текстів, автором визначає проблемну галузь корпусу одиниць зберігання. Співвідношення між корпусом текстів й обраною проблемною галуззю при пропорційному звуженні назване порогом відображення. Чим вищий поріг відображення, тим імовірніші випадки

відсутності якихось явищ проблемної галузі в корпусі. Залежно від мети створення корпусу вони поділяються на дослідницькі, що призначені для вивчення різних аспектів і проблем функціонування мови й мови як системи і передують дослідженню; ілюстративні, що підтверджують висновки дослідника та створюються після проведення аналізу.

Головними проблемами корпусної лінгвістики є:

1) спосіб представлення та збереження мовленнєвих репрезентацій (виокремлюють структурований та неструктурований способи);

2) вимоги до корпусу текстів із боку укладачів і користувачів (дослідники наголошують на принципах репрезентативності відносно проблемної галузі; повноти з метою представлення релевантнихявищ; економічності, яка повинна балансувати з репрезентативністю й повнотою; прозорості та зрозумілості одиниці збереження як її самодостатності, що усуває двозначність і неясність; обов’язкової комп’ютерної підтримки [Баранов 2003, 118-121]);

3) специфіка програмного забезпечення корпусів;

4) принципи відбору параметрів проблемної галузі;

5) способи структурації корпусу;

6) транскрипція текстів усного мовлення;

7) мультимедійна підтримка корпусів усного мовлення;

8) розробка пошукових систем у корпусі;

9) способиформування робочих корпусів зі складу генерального;

10) кодування дескрипцій одиниць збереження тощо.

Оскільки корпуси текстів створені або продовжують створюватися в різних країнах світу, координація зусиль дослідників є дуже незначною, що зумовлює різні формати репрезентації корпусного матеріалу, а значить, неможливість суміщення програм.

На підставі обробки комп’ютерного корпусу текстів здійснюється корпусний аналіз - один з об’єктивних методів мовного аналізу, спрямований на вивчення певних закономірностей й особливостей мови та мовлення. Застосовується в лінгвістичній семантиці з метою встановлення спектра контекстуальних значень й особливостей уживання лексем. Найбільш істотними недоліками цього методу є спрощення обробки мовного матеріалу й експланаторна негнучкість, тому оптимальним є поєднання корпусного аналізу з іншими методиками мовознавства.

Література

1. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. - М., 2003.

2. Бардина Н.В. Проблеми сучасної прикладної лінгвістики // Мова. — Одеса, 2004.

3. Белянин В.П. Психолингвистика. - М., 2003.

4. Вул С.М. Характер и пределы изменений письменной речи при ее преднамеренном искажении // Материалы III Всесоюзного симпозиума по психолингвистике. - М., 1970.

5. Волошин В.Г. Комп 'ютерна лінгвістика: Навчальний посібник. - Суми, 2004.

6. Ковалевська Т.Ю. Комунікативні аспекти нейролінгвістичного програмування. - Одеса, 2001.

7. Коваль С.А. О составляющих прикладной лингвистики // Мова. - Одеса, 2004.

8. Комиссаров В.Н. Слово о переводе. - М., 1973.

9. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М., 1999.

10. Олдер Г., Хэзер Б. NLP. Полное практическое руководство. ~ К, 2000.

11. Почепцов Г.Г.Имиджелогия. — М., 2000.

12. Соботович Е.Ф. Формирование правильной речи у детей с моторной алалией. ~ К, 1981.

13. Спивак Д.Л. Измененные состояния сознания: психология и лингвистика. - СПб., 2000.

14. Стернин И.А. Введение в речевое воздействие. — Воронеж, 2001.

15. Субботин ММ. Гипертекст. Новая форма письменной коммуникации //Итоги науки и техники. Сер. Информатика. - М., 1994. — Т. 18.

16. Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. - К„ 2007. - Вип. 7.

17. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. - К., 1998.

18. Burke K. A grammar o f motives. - Berkeley, 1970.

19. Burke K. Language as symbolic action. - Berkeley, 1986.

21. Kellermann K. Communication Monographs. — N.Y., 1992.

22. Lakoff R. Persuasive discourse and ordinary conversation, with examples o f advertising // Analyzing discourse: text and lalk. — Washington, 1982.

 

Вступ

Людина користується мовою для отримання, обробки, фіксації, збереження, організації, накопичення, використання і збільшення інформації про світ. Людина обробляє всю отриману, оброблену, зафіксовану, збережену, організовану, накопичену інформацію на мові. Людина використовує мову у процесі своєї комунікативної діяльності, тобто двосторонньому інтерактивному процесі обміну і створенню значення. Людина використовує мову для того, щоб несвідомо або цілком свідомо впливати на інших людей.

Тож, вже сама роль мови у житті людини вказує на ті блоки знань, які концептуально повинні бути присутніми у навчальних планах даної спеціальності:

1) теорія інформації, математичне моделювання, семіотика, лінгвістика, корпусна лінгвістика;

2) психологія, моделювання штучного інтелекту, філософія, логіка, психолінгвістика;

3) комунікативна лінгвістика, міжкультурні комунікації, переклад;

4) комунікативні технології, психолінгвістична діагностика, прагматика.

Кількість та види лінгвістичних задач неможливо передбачити, тому що неможливо передбачити всі комунікативні ситуації типу «людина – людина», «людина - комп'ютер», та всіх міждисциплінарних контактів лінгвістики з іншими науками.

Взагалі сучасне розуміння значення мови для людини і людства полягає у тому, що мова - не просто інстинкт інтелекту, оскільки у ній (мові) закодоване все людське життя у всій його складності і розмаїтті його сприйняття. Зацікавленість у прикладній лінгвістиці,яка досить широко проявляється зараз, безсумнівно пов'язана з атмосферою розуміння цілісності природних і соціальних явищ, яка є базою для розвитку світової науки з 80-х років.

Прикладна лінгвістика – багатоаспектна галузь мовознавства, яка базується на векторі комп’ютерної лінгвістики. Вибір вивчення цього напряму зумовлений глобальною комп’ютеризацією інформаційної сфери суспільства, що потребує відповідних фахівців – спеціалістів із прикладної лінгвістики – для створення та експлуатації автоматизованих інтелектуальних систем на базі природних мов.

Міждисциплінарний характер цієї спеціальності передбачає вивчення таких дисциплін, як теоретична лінгвістика, математика, інформаційні технології, прикладна лінгвістика, іноземні мови.

Покликання прикладної лінгвістики та напрями її досліджень.

Прикладна лінгвістика є повноправним розділом мовознавства, спрямованим

на розв’язання практичних завдань різних галузей науки й техніки, повсякденного життя людини, суспільства на підставі теоретичного доробку досліджень мови й мовлення. Російський дослідник А. Баранов подає дефініцію прикладної лінгвістики як «діяльності по прикладанню наукових знань про устрій та функціонування мови в нелінгвістичних наукових дисциплінах і в різних сферах практичної діяльності людини, а також теоретичне осмислення такої діяльності».

На нашу думку, о б ’єктом прикладної лінгвістики є практичні завдання, для розв’язання яких потрібно залучення доробку мовознавства, а предметом ­­­­­­̶ способи їхнього розв’язання.

Українська дослідниця Н. Бардіна підкреслює, що прикладна лінгвістика протиставлена класичній (чистій) лінгвістиці евристичними процедурними особливостями й зовнішньою орієнтацією на зміни матеріального світу, буття соціуму, втілення в життя ідей, планів, намірів [2004, 5-14].

Лінгвісти пропонують два критерії залучення предметної сфери до прикладної лінгвістики. По-перше до неї відносять ті сфери людських знань (не лише теоретичних, а й практичних, тобто вмінь, досвіду), у яких конкретні прикладні проблеми вирішуються зі зверненням до наукових знань про мову (до матеріалу фундаментального мовознавства). Прикладами таких сфер є переклад (його теорія та практика), викладання іноземних мов. По-друге, до прикладної лінгвістики залучаються й ті сфери людських знань про мову, які розглядають її в певному аспекті, готуючи тим самими базу для розв’язання цілого комплексу прикладних питань. Такими сферами є психолінгвістика, термінознавство, соціолінгвістика [Коваль 2004, 305]. С. Коваль розглядає прикладні домінанти в різних галузях мовознавства, як-от: термінознавстві, теорії мовної комунікації, нейролінгвістиці, перекладознавстві й ін

Поряд із розробками автоматизованих систем різних типів, які передбачають залучення лінгвістичних знань, прикладна лінгвістика має й інші вектори практичного застосування мовознавчого доробку, а також теоретичного потенціалу маргінальних галузей мовознавства: психолінгвістики,

нейролінгвістики, соціолінгвістики тощо. По-перше, це патопсихолінгвістичний напрям, завданнями якого є розроблення методик діагностики й мовленнєвої симптоматики психічних захворювань із патологією мовлення. По-друге, це судова лінгвістика, орієнтована на розв’язання практичних завдань сфери судочинства й криміналістики, як-от: установлення авторства усного й письмового текстів, оцінку комунікативних намірів тексту, отримання інформації про адресанта тексту (його віковий, статевий, соціальний, національний статус, емоційно-психологічний стан), визначення способу створення тексту (запису під диктовку, наявності постредагування, навмисного викривлення письмового тексту і т. ін.), мовного забезпечення судової справи тощо. По-третє, це розробка методик навчання рідній й іноземній мові, які потребують оптимізації й успішного ефективного результату. По-четверте, це лінгвістика комунікативного впливу, яка передбачає опрацювання методик і моделей нейролінгвістичного програмування, вироблення мовленнєвих технологій у сфері бізнесу, управління, ЗМІ, іміджмейкерства, рекламної справи, PR-технологій тощо. По-п’яте, це лінгвопроектування, спрямоване на створення штучних мов різного ґатунку (апріорних й апостеріорних, комп’ютерних). По-шосте, прикладна лінгвістика має лексикографічне та прескриптивне спрямування (створення систем транскрипції та транслітерації, упорядкування термінології, формування машинних фондів мови, словників, корпусів текстів тощо).

 

Прикладна фонетика.

Прикладна фонетика інтегрує прикладну лінгвістику, комп’ютерну науку й різноманітні галузі фонетики й фонології, застосовуючи знання звукових механізмів мовлення, фонологічної системи мови, процедур сприйняття звукового мовлення для розв’язання різних прикладних завдань, як-от: навчання читанню, письму; вивчення іноземних мов, кодифікації норм вимови та правопису, усунення дефектів звукового мовлення, автоматичного синтезу й розпізнавання звукового мовлення тощо. Сьогодні особливу вагу набувають комп’ютерні технології роботи зі звуковим мовленням. Головними напрямами такої діяльності є звукове введення й виведення інформації на підставі відповідних інтерфейсів, звукове управління комп’ютером й іншими технічними засобами, автоматичний звуковий переклад інформації тощо.

Метою автоматичного синтезу звукового мовлення є комп’ютерне програмування породження усного звукового мовлення системами штучного

інтелекту.

На початку 60-х р. р. автоматичний синтез звукового мовлення розвивався у двох напрямах: артикуляційному й акустичному (формантному).

Другий був випереджувальним, а перший намагався створити аналог мовленнєвого тракту й потребував також акустичних методик синтезу. Сучасні

типи синтезаторів «Текст - Мовлення» ґрунтуються на розробках акустичного

напряму, застосовують ЕОМ і містять два блоки: 1) лінгвістичної обробки, за

допомогою якого для будь-якого повідомлення будується повна фонетична

транскрипція із сегментними та просодичними характеристиками; 2) акустичного синтезу, що озвучує фонетичну транскрипцію за правилами або на підставі акустичних зразків у пам’яті комп’ютера. Однак системи потребують додаткового вдосконалення для надання сигналу людського живого тембру, емоційних відтінків. Дослідники виділяють три методи генерування мовлення, які мають різну швидкість біт на секунду, обсяг пам’яті для збереження слова з п’яти фонем і повну кількість одиниць мовлення для збереження в пам’яті обсягом 48 Кб:

1) кодування сигналів із прямим відновленням мовлення;

2) фонетичний синтез за допомогою аналогових і цифрових форматних синтезаторів;

3) математичне відновлення мовлення методом лінійного предикативного кодування.

Існують також синтезатори мовлення за текстом (метод перетворення вхідного

тексту шляхом послідовних обробок за допомогою лінгвістичного, просодичного, фонетичного, акустичного процесорів на звуки мовлення білоруського професора Б. Лобанова), а також компіляційні синтезатори, що ґрунтуються на вилученні звуків із пам’яті, де фіксуються відрізки мовленнєвого потоку шляхом мікрохвильового методу (це уможливлює наближення якості синтезованого мовлення до природного, однак потребує значної бази фіксації алофонів, що є трудомісткою працею програмістів). Застосування синтезаторів необхідне для людей, що погано бачать або втратили зір, для німих, для створення автовідповідачів, довідкових систем у місцях загального користування, для управління складними об’єктами в аварійних ситуаціях, комп’ютерних ігор тощо.

Автоматичне розпізнавання звукового мовлення є зворотною процедурою й має на меті створення систем штучного інтелекту, здатних розпізнавати звукові повідомлення.

В автоматичному розпізнаванні звукового мовлення застосовуються два способи розпізнавання:

1) попередня сегментація мовленнєвого сигналу;

2) повна чи часткова фонетична ідентифікація або розпізнавання слова як цілісного звукового образу, що зберігається в пам’яті машини, на підставі спектральних ознак. Більшість систем використовують другий підхід, який не потребує спеціальних фонетичних знань.

Сучасний стан проблеми полягає в можливості розпізнавати ключові слова підготовленого зв’язного мовлення, команди, вимовлені власні імена й числові послідовності. Більшість систем розпізнавання будується з орієнтацією на диктора, але й у цьому випадку існує три важливих обмеження: ЕОМ розпізнає лише мовлення конкретного мовця, ця мова повинна бути підготовлена. До того ж кількість розпізнаваних слів обмежена [Волошин 2004, 83]. Автоматичне розпізнаваннязвукового мовлення застосовується у сферах транспорту, менеджменту, банківської справи, навігації, діловодстві тощо.

У межах прикладної фонетики наявний напрям лінгвістичної фоноскопи, орієнтований на завдання відображення мовної особистості в усному звуковому

мовленні, на розробку методик ідентифікування, кваліфікації, діагностування

людини на основі її фонації, тобто звукових особливостей мовленнєвого потоку. Витоками лінгвістичної фоноскопії можна вважати соціолінгвістичні дослідження фонетичних особливостей мовлення різних груп носіїв мови, об’єднаних спільністю соціальних, вікових, статевих, професійних ознак.

Перші фоноскопічні процедури орієнтувалися на порівняння фонетичних зразків і вивчали фонограми методом «візуальної мови», динамічного спектрального аналізу. У сучасній лінгвістичній фоноскопії розробляються експертні системи типу «Діалект» - багаторівневі програми аналізу усного звукового мовлення, що передбачають поєднанняслухового, лінгвістичного, інструментального аспектів, вияв фонетичних, семантичних, когнітивних, граматичних особливостей ритму мовлення, наявність хезитацій - помилок звукового коливання, фонетичних украплень.