Заохочувальні заходи кримінально правового впливу щодо неповнолітніх

Основним соціальним призначенням, цілями впровадження заохочувальних норм у кримінальне законодавство більшість дослідників визнають: а) стимулювання до правомірної, соціально-корисної поведінки в сфері кримінально-правового регулювання (стимулююча, мотиваційна функція); б) відновлення порушених, вчиненням злочину або суспільно-небезпечним діянням, суспільних відносин, що є об´єктом кримінально-правової охорони (відновлювальна, компенсаційна функція); в) виключення, унеможливлення вчинення нових умисних та необережних злочинів (попереджувальна, профілактична функція); г) вплив на індивідуальну і групову правосвідомість, що формує в суспільстві тезу про кримінальне законодавство, яке не лише карає винних у вчиненні злочинів осіб, а й заохочує протидію злочинним проявам, спонукає винних у вчиненні злочинів спокутувати свою провину, а засуджених — до усвідомленого, самостійного «самовиправлення» (виховна функція) [3, 72; 4, 36].

Фактичним результатом застосування заохочувальних норм кримінального законодавства виступають судові рішення (постанови, ухвали, вироки) щодо визнання дій особи правомірними при необхідній обороні (ст. 36 КК), затриманні особи, яка вчинила злочин (ст. 38 КК), виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК) та інших обставин, що виключають злочинність діяння (судова статистика не наводиться), звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв´язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), у зв´язку передачею особи на поруки (ст. 47 КК) та інші загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. Так, у2002 р. звільнено у зв´язку: із дійовим каяттям — 1 462 осіб; примиренням винного з потерпілим — 1 239 осіб; передачею на поруки — 1 232 особи; у2003 р. — з дійовим каяттям — 1,8 тис. (+23,8 %); з примиренням винного з потерпілим — 3,7 тис. (+25,4 %), із передачею на поруки — 1,7 тис. (+35,3 %). В 2004 р. загалом звільнено від кримінальної відповідальності 10,4 тис. осіб, у 2005 р. — 11,9 тис. осіб(+14,1 %), в 2006 р. — 8,5 тис. осіб (-28,4 %), у 2007 р. — 10,9 тис. осіб (+27,6 %) [5].

З набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 р. № 270-УІ [6] дія звільнення у зв´язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим та звільнення від відповідальності неповнолітнього поширена також на вчинені необережні злочини середньої тяжкості, тому в 2008 р. спостерігалось значне збільшення постанов (ухвал) про закриття кримінальних справ та звільнення осіб від кримінальної відповідальності.

Втім застосування статей 45, 46, 47, 48 КК на практиці виявило суттєву ваду цих і інших загальних та спеціальних видів звільнення, які як передумова звільнення передбачають вчинення того чи іншого злочину «вперше», та фактично допускає звільнення від кримінальної відповідальності однієї й тієї самої особи необмежену кількість разів. Це стало можливим у зв´язку з тим, що на законних підставах особою, яка вчинила злочин вперше, вважається така: 1) яка раніше взагалі не вчиняла будь-яких злочинів; 2) яка раніше вчинила злочин, судимість за який було знято або погашено в установленому законом порядку; 3) яка вчинила новий злочин, після звільнення її від кримінальної відповідальності, в порядку, передбаченому статтями 45, 46, 47, 48, 49, 86, 87, ч. 1 ст. 97, 106 КК [7, 128]. Неодноразове звільнення особи від кримінальної відповідальності не сприяє втіленню профілактичної й виховної функції зазначених заохочувальних норм, адже особа демонструє стійку схильність до повторного вчинення злочинів. Дивною постає можливість особи фактично необмежену кількість разів бути прощеною державою у вчиненні тотожних або різнорідних злочинів. Крім потурання загальновизнаних принципів кримінального права законності, особистої та невідворотної відповідальності, це положення негативно впливає на «імідж» інституту звільнення від кримінальної відповідальності на фаховому і побутовому рівнях. Тільки негативно сприйметься потерпілими та іншими громадянами постанова (ухвала) суду, якою особа, що неодноразово незаконно заволодівала транспортними засобами, на підставах ч. 4 ст. 289 КК, також неодноразово звільнялась від кримінальної відповідальності.

 

 

Примусові заходи кримінально правового впливу щодо неповнолітніх

Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які суд застосовує до неповнолітнього в разі звільнення від кримінальної відповідальності, а також у разі застосування відповідного заходу адміністративного впливу.

Підстави застосування

Примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися лише до осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми; які вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості; які щиро розкаялися після вчинення злочину та в подальшому поводилися бездоганно. Суд у такому разі приходить до висновку, що неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує покарання.

Мета

Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні ним необхідного виховання, освіти, лікування, захисту від насильства та жорстокості, соціальної допомоги, а також у наявності можливості пристосуватися до реалій навколишнього життя, підвищити свій культурний, соціальний та загальноосвітній рівень, набути професії та працевлаштуватися.

Виховні заходи

За наявності підстав для застосування виховних заходів суд може застосувати:

▪ застереження

▪ обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього

▪ передача неповнолітнього під нагляд батьків, осіб, які їх заміняють, педагогічного чи трудового колективу, окремих громадян на їх прохання

▪ покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти чи заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків

▪ направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. Тривалість таких заходів, як обмеження дозвілля та передача під нагляд, встановлюється судом. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя.

[ред.]

Застереження

Застереження, яке є найбільш м'яким заходом виховного характеру, полягає в роз'ясненні судом неповнолітньому наслідків його дій, оголошенні осуду за ці дії та попередженні про суворіші наслідки в разі продовження протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

Обмеження дозвілля

Під обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього розуміється наступне:

▪ обмеження перебування поза домівкою в певний час доби

▪ заборона відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює над ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в певну місцевість

▪ покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування

▪ інше.

Тривалість застосування цього заходу виховного характеру визначає суд окремо щодо кожного конкретного випадку. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого діяння суд визначає, які види дозвілля обмежити, які заборонити, які обов'язки слід покласти. На практиці цей захід виховного впливу застосовується на декілька місяців.

[ред.]

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють (усиновителі, опікуни та піклувальники) можлива лише за наявності даних про те, що вказані особи здатні позитивно впливати на неповнолітнього, здійснювати контроль за ним та запобігати вчиненню нових злочинів. Питання про це суд вирішує з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо застосовувати цей захід щодо батьків, які позбавлені батьківських прав чи не здатні позитивно впливати на неповнолітнього через свою поведінку. Також суд має отримати їх згоду на це, попри те, що прямо в законодавстві це не передбачено.
Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного, трудового колективу чи окремого громадянина. При цьому вони мають бути спроможні здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього, постійно та належним чином контролювати його поведінку; вони зобов'язані це робити.
Строк нагляду суд встановлює з урахуванням обставин справи та мети виправлення. Як правило, нагляд має здійснюватись не менше одного року, оскільки менший термін є неефективним; при цьому строк має бути не довше досягнення особою повноліття.
Також передача неповнолітнього під нагляд може застосовуватися до нього як захід адміністративного впливу. Він полягає у посиленому впливі і контролі за поведінкою порушника, але ці заходи впливу є менш суворими, ніж передбачені в кримінальному законодавстві. На неповнолітнього покладається додатковий обов'язок сприймати цей вплив. Законом не визначені вимоги до особи, під нагляд якої віддається неповнолітній, але, як і в кримінальному законодавстві, це має бути повнолітня особа, яка здатна позитивно впливати на порушника та має реальну можливість здійснювати цей вплив.