Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Види заохочувальних заходів кримінально-правового впливуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Класифікація заохочувальних норм на види також є спірним питанням. Дослідники запропонували декілька класифікацій, котрі в основі застосовують, на наш погляд, два види класифікаційних критеріїв: інституційний та функціональний. Не викликає суттєвих зауважень найбільш узагальнений розподіл заохочувальних приписів на норми: а)Загальної та б) Особливої частин КК. Класифікація, яку запропонував В. О. Єлеонський, зрозуміла, проста і має безліч інших позитивних якостей. «Норми Загальної частини кримінального законодавства, — підкреслює він, — які регламентують кримінально-правове заохочення, набувають значення загальних принципів та зумовлюють схвалення тієї чи іншої за своєю соціальною спрямованістю поведінки в усіх без винятку випадках, коли вона проявляється.., що стосується заохочувальних норм Особливої частини кримінального законодавства, то вони, на відміну від загальних норм-заохочень, жорстко пов’язані з конкретними видами злочинів і поза цим зв’язком розглядатися не можуть» [51, с. 20—21]. Ствердження або заперечення заохочувальної природи обставин, що виключають злочинність діяння, ґрунтується на різних позиціях дослідників щодо змісту заохочення в кримінальному законодавстві. Так, Х. Д. Алікперов, І. Е. Звечаровський, І. А. Тарханов та інші визначають зміст заохочення як усунення або пом’якшення кримінально-правового обтяження щодо особи, яка вчинює або вчинила злочин, застосоване уповноваженим державою спеціальним органом. При цьому акцент робиться на специфічній спрямованості заохочувальних норм у стимулюванні, перевихованні і виправленні засуджених осіб [24, с. 45; 49, с. 52— 53; 56, с. 84]. Природно, що за таких умов обставини, що виключають злочинність діяння, не є заохочувальними з позиції цих вчених. Більше того, з точки зору І. Е. Звечаровського, підставою застосування заохочувальних норм у кримінальному праві є сумлінне виконання суб’єктом покладених на нього юридичних обов’язків, а у випадках з необхідною обороною та крайньою необхідністю має місце реалізація обов’язків морального, а не кримінально-правового характеру [49, с. 47]. На наш погляд, звужувати застосування заохочення тільки до т. з. позитивної посткримінальної поведінки особи — значить відверто збіднювати його зміст і соціальну цінність у кримінальному законодавстві. Дійсно, норми, які заохочують позитивну посткримінальну поведінку особи в системі заохочувальних норм займають значне, але не виключне місце. З точки зору соціальної цінності для суспільства й держави більш важливими є норми, які стимулюють прояв громадянами активної життєвої позиції щодо протидії злочинним проявам. Вони свідчать про високу суспільну свідомість особи, більше того, вимагають від громадян при захисті «охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання» бути вкрай обачливою та не перевищити меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК). Добровільне використання свого права на необхідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність та інше нерідко завдають фізичної та майнової шкоди, ставлять під загрозу завдання шкоди здоров’я, життя. У зв’язку з цим, адресатами заохочувальних норм, які стимулюють соціально-правову активність, як правило, є громадяни з високими особистими якостями — почуттям відповідальності, справедливості, боргу. Суспільно-схвальна поведінка осіб, яка врегульована приписами про обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36—43 КК), є формою реалізації позитивної відповідальності в кримінальному законодавстві [51, с. 24]. Не можна не погодитися з Ю. В. Бауліним, який зауважує, що ці норми закликані впливати на свідомість та волю суб’єктів таким чином, щоб останні прагнули без побоювання бути притягнутими до кримінальної відповідальності, здійснювати вчинки, пов’язані з завданням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, базуючись при цьому на суб’єктивному праві, юридичному обов’язку або службовому повноваженні. Підставою заохочення в даному випадку є специфічний правомірний вчинок [39, с. 90]. Розвиваючи цю тезу, зазначимо, що існує декілька класифікацій заохочувальних норм з виділенням норм, які стимулюють активну життєву позицію громадян щодо протидії злочинності. Так, ґрунтовною й послідовною є класифікація заохочувальних норм, запропонована Ю. В. Голіком. Базуючись на функціональній своєрідності цих норм, названий автор запропонував поділяти заохочувальні кримінально-правові норми залежно від суб’єктів, яким вони адресовані, на: а) норми, що звернені до всіх громадян, які займають активну життєву позицію у сфері боротьби зі злочинністю; б) норми, що звернені до осіб, які почали вчиняти злочин, але ще не закінчили його; в) норми, що звернені до осіб, які вже вчинили будь-який злочин; г) норми, що звернені до осіб, які вчинили суворо визначені злочини; д) норми, що звернені до осіб, які відбувають покарання; е) норми, що звернені до осіб, які вже відбули покарання [57, с. 30]. За функціональною ознакою — «соціальною спрямованістю схвальної поведінки» пропонує виділяти три види заохочувальних норм В. О. Єлеонський, а саме: 1) норми, що заохочують соціально-правову активність особи; 2) норми, що заохочують відмову від подальшої злочинної діяльності; 3) норми, що заохочують виправлення та перевиховання засуджених [51, с. 22].). Системоутворювальним фактором об’єднання різних підстав звільнення від кримінальної відповідальності в єдину систему є їх соціально-правовий результат. Цим результатом є звільнення особи від кримінальної відповідальності як наслідок застосування судом тієї чи іншої підстави такого звільнення, передбаченого заохочувальним приписом, що міститься в останніх частинах відповідних статей Особливої частини КК [59, с. 40]. Наведені класифікації заохочувальних норм у кримінальному законодавстві приводять до думки, що «єдино» правильної й вичерпної класифікації бути не може. На наш погляд, класифікацію заохочувальних норм продуктивно проводити за такими критеріями: 1) соціальною спрямованістю позитивної поведінки; 2) змістом і характером позитивної поведінки; 3) змістом і характером кримінального заохочення
Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності
Звільнення від кримінальної відповідальності означає відмову держави від осуду особи, яка вчинила злочин, але надалі повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку, що підтверджується певними, зафіксованими в законі обставинами. Випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені в розділі IX Загальної частини КК (ст. ст. 45-49), а також у законах України про амністію чи актах помилування (ч. 1 ст. 44 КК). Ст. 97 КК передбачає звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру. В Особливій частині КК зафіксовані підстави звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили деякі конкретні види злочинів. Звільнення від кримінальної відповідальності треба відрізняти від звільнення від покарання, хоча загальним для їх застосу- вання є єдина (спільна) обставина — в обох випадках особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого в законі про кримінальну відповідальність. Загальним є і те, що обидва види звільнення може здійснити тільки суд (крім звільнення за актом помилування). Різниця ж полягає в тому, що при звільненні від кримінальної відповідальності через втрату повністю або в значній мірі суспільної небезпеки особою, яка вчинила злочин, виходячи з принципів гуманізму й економії заходів кримінально-правового впливу, кримінальна справа припиняється судом до постановлення вироку, а при звільненні від покарання однією з підстав, передбачених у законі, є винесення (постановлення) обвинувального вироку. Отже, суд, розглядаючи кримінальну справу, в обумовлених законом випадках приходить до висновку про необхідність чи доцільність її закриття без постановлення вироку, звільнивши особу, що вчинила злочин, від можливого призначення їй покарання в подальшому. При звільненні від покарання, що буде розглянуто далі, суд постановляє обвинувальний вирок, не призначаючи покарання або звільняючи від його відбування з випробуванням осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, на підставах, зазначених у КК. Звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітацією особи, що звільняється. Походячи із вказаних принципів і виконуючи запобігальну функцію кримінального права, суд визнає необхідність або недоцільність доведення справи щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до винесення обвинувального вироку, якщо в подальшому може постати питання про звільнення від покарання. Звільнення від кримінальної відповідальності водночас означає, що державні органи припиняють кримінальне переслідування звільненої особи, а вчинене нею раніше діяння вважається таким, що не має будь-яких юридичних наслідків. Оскільки в діях осіб, які охоплюються обставинами, що виключають злочинність діяння, немає ознак складу злочину і вони носять правомірний характер, інститути необхідної оборони, затримання злочинця, крайньої необхідності та інші, розглянуті в попередньому розділі, не належать до проблеми звільнення від кримінальної відповідальності. Відсутність злочину означає від- сутність підстав для застосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності. Наведені у КК види звільнення від кримінальної відповідальності діляться на загальні та спеціальні. Загальні передбачені в Загальній частині КК. Це звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку: з дійовим каяттям (ст. 45 КК); з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК); з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), із зміною обстановки (ст. 48 КК), із закінченням строків давності (ст. 49 КК), із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК), за актом амністії (ст. ст. 85-86 КК). Спеціальні передбачені у статтях Особливої частини КК щодо конкретних видів злочинів і мають бути розглянуті у їх контексті (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 2121, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4. ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369). Залежно від того, чи є звільнення від кримінальної відповідальності обов'язком чи правом суду, вони поділяються на дискретні (або факультативні) та імперативні (або обов'язкові). Дискретність означає, що вирішення питання, за наявністю всіх вказаних у законі обставин для прийняття такого рішення, залишається правом суду. Імперативність означає, що, суд за наявністю всіх вказаних у законі обставин зобов'язаний звільнити від кримінальної відповідальності. До першого виду належать випадки, передбачені у ст. 47, 48 КК, у ч. 4 ст. 49 КК (питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом) і ч. 1 ст. 97 КК. До другого належать випадки, передбачені в ст. 45, 46, 49 (крім передбаченого ч. 4) і у статтях Особливої частини КК. Звільнення від кримінальної відповідальності може бути безумовним, тобто таким, яке ні за яких умов не може бути переглянуто, і умовним, тобто таким, що може бути переглянуте у зв'язку з негативною поведінкою особи. До першого виду належить абсолютна більшість випадків звільнення від кримінальної відповідальності, до другого — випадки, передбачені у ст. 47 та ч. 1 ст. 97 КК.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; просмотров: 408; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.194.138 (0.007 с.) |