Відмінність покарання та пробації від інших примусових заходів кримінально-правового впливу

Покарання варто відрізняти і від примусових заходів виховного вплив у. Хоча по своїй природі вони є кримінально – правовими заходами. Будучи передбаченими КК, вони представляють різновид примусових заходів. Їхнє застосування до неповнолітнього означає звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання. Головна відмінність цих заходів від покарання передбачається в тому, що вони не спричиняють судимості.

Примусові заходи медичного характеру також мають визначену схожість з заходами кримінального покарання. Воно виражається в тому, що, як і покарання, ці заходи є різновидом примусових заходів і призначаються судом. Проте ці заходи мають принципову відмінність від заходів кримінального покарання. Зазначені примусові заходи позбавлені такої властивості покарання, як кара. Вони не виражають негативної оцінки від імені держави і суду суспільно – небезпечних дій осіб, до яких вони застосовуються. Ці заходи не переслідують мети виправлення зазначених осіб, а спрямовані на їхнє лікування чи поліпшення їхнього психічного стану, а також на попередження здійснення ними нових діянь, передбачених Особливою частиною КК. На відміну від покарання суд, призначивши примусові заходи медичного характеру, не встановлює їхньої тривалості, тому що не в змозі визначити термін, необхідний для лікування чи поліпшення стану здоров’я особи.

 

 

(Розділ Х ККУ)

Стаття 50. Поняття покарання та його мета
1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод
засудженого.
2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

 

Санкція - це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким чи середньої або навіть невеликої тяжкості. Розглядаючи проблему ефективності покарання у протидії злочинності, слід звернути увагу на те, що це питання є одним із найбільш актуальних як для юридичної науки, так і безпосередньо для практичної діяльності органів кримінальної юстиції. Дослідження проблем, пов’язаних із ефективністю застосування кримінально-правових засобів у протидії злочинності, має важливе значення для з’ясування місця і ролі покарання у протидії злочинності; вибору найбільш доцільних засобів впливу на осіб, що порушили кримінально-правові заборони; подальше вдосконалення кримінального законодавства.

За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на строкові і безстрокові покарання. Строковими покараннями є: позбавлення волі, обмеження волі, арешт, виправні роботи без позбавлення волі, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, тримання у дисциплінарному батальйоні.
Так, виправні роботи без позбавлення волі можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років, дисциплінарний батальйон - від шести місяців до двох років, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - від двох до п'яти років, позбавлення волі - від одного року до п'ятнадцяти років. Вийти за межі цього строку суд ні за яких умов не має права, за винятком випадку, передбаченого в ст. 71 КК, коли призначається покарання за сукупністю вироків.
Безстроковими покараннями є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі.

Стаття 52. Основні та додаткові покарання
1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.
4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути
приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.
5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

В багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Смертна кара вважається недопустимою на території Ради Європи. Деякі країни скасували смертну кару за винятком особливих обставин, таких як, наприклад, зраду під час військових дій.

Єволюція покарань

Гуманістичні ідеї Монтеск’є та Беккаріа заклали основи нових поглядів на покарання і його мету.

Таким чином у процесі розвитку та становлення кримінальної політики представники тих чи інших наукових шкіл напрацьовували важливі для цієї політики ідеї та інститути, які у подальшому були об’єднані і систематизовані у наукові засади цієї важливої для держави сфери діяльності. Світова юридична думка, черпаючи кримінально-політичні ідеї із скарбниці історичних епох, акумулювала найбільш вагомі їх здобутки і повела боротьбу за втілення їх у практичне життя суспільства. Покарання змінилися від більш жорстких(які мали на меті завдати фіз. Страждань) до більш м’яких та гуманних(що на меті мають виправлення та ресоціолізацію особи)

 

Кримінальне право

14.

Питання 14

«Пробація як ерзац-покарання. Співвідношення пробації та звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відмінність обов’язків, які суд покладає на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, від позитивної пост кримінальної поведінки (бездоганна поведінка і сумлінне ставлення до праці тощо), яка враховується при звільненні від подальшого відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м’яким»

1.Кримінальним кодексом України запроваджено ряд нових, альтернативних позбавленню волі, видів кримінальних покарань, а також передбачено можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням за умови гарантії його виправлення без відбування покарання.

На сьогодні, контроль за виконанням таких покарань покладено на кримінально-виконавчу інспекцію Державної кримінально-виконавчої служби. Тому, додаткові навантаження на кримінально-виконавчу інспекцію, переорієнтація її діяльності на виконання соціально-попереджувальних функцій ставить питання про доцільність утворення служби пробації, яка б мала більші правові та соціальні повноваження, та реально займалася б питаннями ресоціалізації засуджених.

Аналіз досвіду передових країн Європи показує, що виконання альтернативних видів покарань покладено на спеціалізовану державну службу, яка знаходиться поза поліцією та в’язницею – службу пробації.

Суть пробації полягає у встановленні нагляду за засудженим з покладенням на нього певних зобов’язань й обмежень, без ізоляції його від суспільства (відвідувати центри пробації, періодично зустрічатися з наглядовим офіцером, брати участь у певних різновидах діяльності, дотримуватися законослухняної поведінки тощо).

Зокрема, ст. 75 КК України передбачено, що Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Однак, інститут пробації в нашій країні ще є недосконалим, що зумовлює, на думку проф. М.І. Хавронюка те, що в Україні аналог пробації є «ерзац-покаранням», оскільки з одного боку, воно має ознаки пока­рання (зокрема, це примусовий захід, який застосовується від імені держави за вироком суду і полягає у передбаче­ному законом обмеженні прав і свобод засудженого), і закони деяких країн прямо відносять його до видів пока­рань (наприклад, ФРН, Швеція, Данія, США). З другого боку, воно не є власне покаранням, оскільки як покарання не передбачене у списку видів покарань, визначеному, наприклад, у ст. 51 КК України, та прямо віднесене КК Украї­ни (ст. 75-78 КК України) до видів звільнення від покарання.

В той же час певні кроки у сторону перейняття західного досвіду вже зроблені 15 жовтня 2007 року в Інституті законодавства Верховної Ради України відбулася презентація проекту «Розробка нормативної бази для створення служби пробації як елементу превентивно-орієнтованої системи ювенальної юстиції». Концепцію створення й розвитку системи пробації в Україні на період 2008—2018 років розроблено в рамках співпраці Харківського громадського центру «Молодь за демократію» та ЮНІСЕФ. А нещодавно в рамках цього ж таки проекту в Київському регіональному центрі Академії правових наук України презентовано проект закону «Про службу пробації», зареєстрований у ВРУ 03.09.2009.

Проблемою є і те, що до цього часу пробація розглядається або як вид кримінально-правового впливу (як звільнення від відповідальності, від покарання або як покарання). У Концепції реформування кримінальної юстиції України зазначається, що «пробація – інститут права іноземних держав, який використовується у двох значеннях: 1) вид покарання; 2) спеціальна служба».

Мені важко уявити чим керувалися автори Концепції, беручи до уваги, що її положення, що стосуються пробації, викликають низку критичних зауважень.

По-перше, говорити сьогодні про пробацію як про «інститут права іноземних держав» принаймні незручно через набуття пробацією фактичного статусу міжнародного стандарту, що знайшло своє відображення в оонівських рекомендаціях.

По-друге, уявлення про пробацію як про покарання або лише організаційну службу або як покарання – це безмежне звуження проблематики.

В той час, як відповідно до дефініції ООН, яку було сформульовано ще у 1951 році, пробація аж ніяк не звужувалась до покарання. Пробація визначалась як «метод поводження зі спеціально відібраними злочинцями» і полягала в «умовному відстроченні покарання, у той час коли злочинець перебуває під індивідуалізованим наглядом та отримує індивідуальну допомогу або «лікування».

2.Головною відмінністю існуючого інституту від запропонованого у проекті є те, що пробація – це умовне не призначення покарання з поміщенням засудженого на певний термін під індивідуальний нагляд спеціальної посадової особи (співробітника служби пробації), яка здійснює контроль за поведінкою засудженого, виконанням ним певних обов'язків і умов пробації і забезпечує проведення виправного курсу. Аналогічний підхід спостерігається в існуючому у чинному Кримінальному кодексі України (надалі – “КК України”) інституті звільнення від покарання неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України).

Ще однією відмінністю пробації від звільнення від відбування покарання з випробуванням є те, що на відміну від працівників української кримінально-виконавчої інспекції, працівники служб пробації починають брати участь у ресоціалізації особи ще на стадії досудового процесу (коли забезпечується підготовка матеріалів, які характеризують особу правопорушника, надаються рекомендації суду щодо призначення виду покарання), а організація цілеспрямованої соціально-психологічної роботи із засудженими здійснюється з широким залученням державних та громадських інституцій. До речі, аналогічний підхід існує в багатьох зарубіжних країнах.

3. - обов’язки які суд покладає на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням покладаються на підсудного, а інші – на вже засуджену особу

– обов’язки які суд покладає на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, чітко закріплені в ч.1 ст. 76 КК України, а звільненні від подальшого відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м’яким відбувається на підставі загального враження від засудженого на його характеристики

- за невиконання обов’язків, вказаних в ч. 1 ст. 76 або систематичне вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання, а при іншому – тільки при вчиненні нового злочину.

 

15.

Інші примусові заходи кримінально-правового впливу. Поняття і мета примусових заходів медичного характеру, їх види. Поняття і мета примусових заходів виховного характеру, їх види. Відмінність примусових заходів виховного характеру від покарання і від обов’язків, які суд покладає на особу під час пробації. Спеціальна конфіскація. Примусова кримінально-правова реституція. Нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Судимість. Інші примусові заходи кримінально-правового впливу та проблеми їх впровадження в Україні.

Інші примусові заходи кримінально-правового впливу:

· спеціальна конфіскація,

· вилучення товарів,

· знищення вилучених товарів,

· встановлення певних обмежень при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням.

Ст. 92 ККУ: Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Ст. 94 ККУ (Види примусових заходів медичного характеру): 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Примусові заходи виховного характеру – це заходи, що застосовуються до неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, і може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання (ст. 105 ККУ). Види примусових заходів виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Відмінність примусових заходів виховного характеру від покарання:

Питання про сутність примусово-виховних заходів вирішується науковцями по-різному. Визначаючи їх правову природу, одна група авторів дійшла висновку, що ці заходи є виховними, інші вважають, що вони надто наближені до покарання, фактично є особливим різновидом пока-рання, що застосовується до неповнолітніх. Так, В.Я. Марчак та В.І. Руляков зосереджують свою увагу на педагогічному характері таких заходів, аргументуючи свою тезу тим, що ці заходи не містять елемента кари, не спричиняють судимості, хоча і обмежують волевиявлення неповнолітніх, оскільки застосовуються всупереч їх бажанню [11]. В.М. Бурдін та О.О. Ямкова сутність примусових заходів виховного характеру вбачають в іншому. На їх думку, обмеження, які зазнають неповнолітні від застосування примусових заходів виховного характеру, за своєю тяжкістю не поступаються окремим видам покарання, особливо з огляду на соціально-психологічні та вікові особливості неповнолітніх правопорушників [3, с. 76]. Примусові заходи виховного характеру О.О. Ямкова розглядає як заходи, що забезпечують досягнення тих самих цілей, що і кримінальне покарання, але менш суворими засобами. Відмінність примусових заходів виховного характеру від покарання полягає в тому, що вони не тягнуть за собою судимості.

Відмінність примусових заходів виховного характеру від обов’язків, які суд покладає на особу під час пробації:

пробація – це умовне не призначення покарання з поміщенням засудженого на певний термін під індивідуальний нагляд спеціальної посадової особи (співробітника служби пробації), яка здійснює контроль за поведінкою засудженого, виконанням ним певних обов'язків і умов пробації і забезпечує проведення виправного курсу. Аналогічний підхід спостерігається в існуючому у чинному Кримінальному кодексі України (надалі – “КК України”) інституті звільнення від покарання неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України).- отже, відмінність в суб’єкті (пояснювальна записка до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства шляхом впровадження пробації)).

Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених ККУ, за умови вчинення суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки складу злочину, передбаченого Особливою частиною ККУ.

Застосовуватись спеціальна конфіскація повинна у випадках, коли гроші, цінності та інше майно:

– одержані внаслідок вчинення злочину та (або) є доходами від такого майна;

– призначалися для фінансування та (або) матеріального забезпечення злочинів або винагороди за їх вчинення;

– були предметом злочину, крім тих, що були об'єктом злочинних дій і повертаються власнику або законному володільцю;

– використовувалися як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику або законному володільцю, який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Кримінально-правова реституція ( лат. rеstitutіо – поновлення) – це поновлення прав і законних інтересів потерпілого від злочину шляхом відшкодування обвинуваченим, підсудним чи засудженим завданої потерпілому матеріальної та моральної шкоди. Що стосується примусової кримінально-правової реституції, то в Україні вона передбачена ст. 105 КК. Згідно з цією статтею неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд може застосувати до неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, такий примусовий захід виховного характеру, як покладення обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки. У решті випадків, коли треба було б застосувати примусову кримінально-правову реституцію, застосовуються широкі можливості,передбачені Цивільним кодексом України (ЦК).

Нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі:

ЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»: Адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб: б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства; в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушенняг) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Судимість - це певний правовий стан особи, зумовлений обвинувальним вироком, яким за вчинений нею злочин призначається покарання і настають у зв'язку з цим відповідні правообмеження. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання обвинувальним вироком законної сили і до погашення або зняття судимості.

 

Система кримінальних правопорушень проти правосуддя. Системи, види і особливості кримінальних правопорушень проти правосуддя. Новітні зміни законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти правосуддя: загальна характеристика. Умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості.