Відмежування правопорушення від інших видів порушення прав

Загальний порядок визнання деякого діяння порушенням права - судовий. Таким чином, порушенням права буде дія, визнане протиправним, заподіяла шкоду правам і законним інтересам особи, яка звернулася за захистом. Але не всяке подібне порушення відбувається винне і не всяке тягне юридичну відповідальність, оскільки така може бути не передбачена законодавчо зважаючи неісчерпиваемості похідних від основних прав і свобод. Не буде правопорушенням таке порушення права, за яке не встановлено санкцію, тобто ненаказуемое. Це пов'язано з тим, що правопорушення - є діяння суспільно шкідливий або суспільно небезпечне, тобто таке, яке зачіпає не тільки інтереси окремих осіб, але громадську безпеку і свободу громадських відносин. Караність того чи іншого роду правопорушень - результат державної правоохоронної політики, тоді як охорона, захист і відновлення прав, порушених діями, не визнаними правопорушенням, здійснюються за ініціативою правовласників і відповідно їх уявленням про розумність заходів захисту, ступеня відповідальності порушника та розміру відшкодування. Суспільна небезпека не виділяється в якості загальної ознаки правопорушень, що відрізняють їх від інших порушень прав, оскільки характерна не для всіх з них. Висловлюється думка ^16, що суспільна небезпека - ознака ще більш вузької групи порушення прав - злочинів. Ознака суспільної небезпеки притаманний значній кількості адміністративних правопорушень. Такі правопорушення, пов'язані з порушенням правил дорожнього руху, пожежної безпеки, правил зберігання та використання небезпечних предметів і речовин, забезпечення охорони праці і т.п. Таким чином, не можна говорити, що будь-яке адміністративне правопорушення відрізняється від злочину відсутністю ознаки суспільної небезпеки, а тільки про ступінь такої. Відсутність ознаки суспільної небезпеки при незначності шкоди (якщо склад правопорушення не є формальним), тягне за собою застосування ст. 2.9 КоАП РФ - звільнення від адміністративної відповідальності.

Спільними для всіх видів порушення права, включаючи правопорушення, є: факт посягання на право або охоронюваний законом інтересу, його протиправність, шкодочинність, наявність причинно-наслідкового зв'язку. Обов'язковими для правопорушення і факультативними для інших видів порушення прав будуть: вина, юридична відповідальність (караність) протиправного діяння. Шкідливість у вигляді громадської небезпеки також характерна виключно для правопорушень.

 

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки.

До них необхідно віднести:

§ протиправність;

§ винність;

§ відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством.

§ по-перше, це вольовий акт поведінки певної особи;

§ по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію.

Дія – активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання).

Бездія – пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов’язків.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства, оскільки може завдати шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожує небезпекою.

Правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці – трудове право; агрохімічних норм – земельне право).

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків.

Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної.

Адміністративне правопорушення багато в чому нагадує злочин – так само воно може бути спрямоване проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадян тощо.

Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняються від кримінальних злочинів, є менший ступінь суспільної небезпеки.

Адміністративне правопорушення переростає у злочин: якщо адміністративний проступок набув ознак складу злочину; якщо адміністративне правопорушення вчинене вдруге.

Із співвідношення відповідних статей кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення видно, що і злочини і адміністративні правопорушення посягають на однакові за своїм характером об’єкти, саме це складає суспільну небезпеку.

Завдання адміністративного і кримінального законодавств складається в охороні від посягань одних і тих же об’єктів.

[ред.]Дисциплінарні проступки

Дисциплінарні проступки – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.

У Кодексі законів про працю визначено два види стягнень, що можуть бути накладені на працівників – догана і звільнення.

Робота деяких категорій працівників пов’язана з підвищеним ризиком і небезпекою, що зумовлює потребу в додержанні чіткої дисципліни і порядку (залізничники, авіатори, митники та інш.)

[ред.]Цивільно-правові проступки

Цивільно-правові проступки – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права.

На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою правовідновлюючі заходи (невиконання обов’язків за цивільно-правовим договором). Цивільно-правова відповідальність носить в значній мірі компенсаційний характер.

Головна мета цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної і адміністративної – не покарання чи перевиховання, а відшкодування завданих збитків, оскільки цивільне порушення завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі.

[ред.]Конституційні проступки

Конституційні проступки – завдають шкоди державному ладу; його об’єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави, отже, об’єктом такого проступку можуть ставати форма або апарат держави; ним можуть бути також конституційні права людини.

[ред.]Податкові проступки

Новим видом правопорушення являються податкові проступки – суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб’єктів податкових правовідносин. За їх здійснення встановлена юридична відповідальність.

[ред.]Матеріальні проступки

Матеріальні проступки – суспільно небезпечні протиправні вчинки, які складаються в винному нанесенні збитків майну підприємства його робітником. Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов’язків.

[ред.]Трудові правопорушення

Трудові правопорушення (порушення трудового законодавства) – це винні протиправні діяння суб’єкта трудового права, які складаються з невиконання, порушення трудових обов’язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю.

[ред.]Процесуальні правопорушення

Процесуальне правопорушення зв’язані з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами.

Малозначність

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі» (ст. 11 ч. 2 КК).

Ознаки малозначного діяння:

1) воно містить формально усі ознаки складу злочину;

2) таке діяння не повинно спричинити істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам;

3) умисел особи повинен бути спрямований саме на вчинення такого малозначного діяння.

Прогалина у праві - це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм. Прогалини в праві виникають, як правило, там, де є суперечливість норм однакової сили, коли одна з них "знищує" іншу. Аналогія права - це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.

Аналогія права застосовується тоді, коли:

— немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

— немає норми, яка передбачає подібний випадок.

 

 

Пеналізація — покарання, яка призначається учаснику змагань за порушення правил змагань або інших регламентуючих документів. Перелік порушень, за які призначається пеналізація, з вказівкою можливих видів пеналізациії, повинен бути включений до Регламенту змагання.

Декриміналізація - це вивід об'єкта з кола прийнятих під кримінально-правову охорону тобто визнання діяння незлочинним. Цей процес тісно пов'язаний з крим.-правовою політикою д-ви, яка має враховувати різноманітні інтереси різних соціальних груп і забезпечувати найважливіші з них. Спрямованість Д. значною мірою залежить від зрілості сусп. відносин, поширеності й репидивонебезпечності злочинних посягань, а також розміру заподіюваної ними шкоди. Потреба в тій чи ін. крим.-правовій нормі випливає насамперед із соціально-екон., політ.-демогр. та ін. об'єктивних умов і тенденцій сусп. життя.

Підставами Д. діянь є певні вимоги (фактори), які враховуються при скасуванні крим.-правової заборони. До них, зокрема, належать: незначна сусп. небезпека діяння; невисокий ступінь його морального осуду населенням; рідкісне застосування певних крим.-правових норм на практиці; наявність ін. законів, за допомогою яких можна успішно боротися з відповідним видом анти-сусп. поведінки.

Д. має на меті: 1) уникнути зайвого застосування найсуворішого виду юрид. відповідальності й заподіяння морально-психол. травм тоді, коли з урахуванням характеру діяння і особи правопорушника потрібні результати можуть бути досягнуті застосуванням менш жорстких санкцій; 2) обійтися без складного і тривалого крим. судочинства, яке забирає багато сил, засобів, часу і віддаляє покарання від діяння, за яке воно призначається; 3) забезпечити невідворотність відповідальності за злочинні посягання, уникнути факт, безкарності, яка сприяє вчиненню нових правопорушень; 4) активніше залучати до боротьби з цими правопорушеннями широку громадськість; 5) чіткіше розмежувати злочинну і незлочинну поведінку.

 

Висновки за § 2:

Спільними для всіх видів порушення права, включаючи правопорушення, є: факт посягання на право або охоронюваний законом інтересу, його протиправність, шкодочинність, наявність причинно-наслідкового зв'язку. Обов'язковими для правопорушення і факультативними для інших видів порушення прав будуть: вина, юридична відповідальність (караність) протиправного діяння. Шкідливість у вигляді громадської небезпеки також характерна виключно для правопорушень.

 

de lege lata – чинне кримінальне право. Види правопорушень – класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості,за об’єктами посягань, за суб’єктами, за розповсюдженням, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду. Класифікацією правопорушень за ступенем суспільної небезпеки: на злочини і проступки. Критеріями їх поділу являється характер і ступінь суспільної шкідливості, що визначається цінністю об’єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами, розміром і характером завданої шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника і ін.; по-друге, суб’єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на визнання того чи іншого діяння в якості протиправного. Злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.

Щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; винність; караність.

Проступки – менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі.

Інститут кримінального проступку має незвичну комплексну природу, адже його впровадження передбачає реформування адміністративного та кримінального галузей. Розпочате впровадження з вказівки у КПК нормативної новели, приведе до радикальних змін у системі права. Відхід від моністичної моделі кримінального законодавства (злочин-покарання) до бінарної моделі (кримінальний злочин – кримінальний проступок – кримінальне покарання) може призвести до невизначеності у галузі, що загрожуватиме зміною принципів, системи відповідальності, класифікації злочинів. Також необхідним є виокремлення кримінальних проступків, це прямо випливає із нового КПК України. в КПК треба внести невеличку зміну, а кримінальні проступки слід визначити в Книзі 2 Особливої частини КК України. Реформувавши систему крим. правопор. буде набагато зручніше користуватися КК, як що безпосередньо в нього будуть внесені зміни щодо визначення кримінальних проступків. Негативним є те, що після внесення змін до КК, потрібно значним чином змінювати і КУпАп, адже частина адмінправопорушень повинні перейти у статус кримінальних проступків. А відтак будуть у цілому внесені зміни і до законодавства про адміністративну відповідальність.

Щодо конституційності впровадження кримінального проступку: ст. 92 Конституції, частина науковців говорять, що як що в ній немає згадки про кримінальний проступок, то він не може існувати у правовій природі. Але після проведення певних консультацій і дискусій зійшлися на тому, що не згадка про цей інститут у Конституції не означає, що його не може існувати в законодавстві. Тобто інститут кримінального законодавства має регулюватися виключно законом, а не актами нижчого рівня.

У новому КПК України передбачено два види кримінального правопорушення – злочин та кримінальний проступок, а в чинному КК єдиним кримінальним правопорушенням є злочин. Існування в межах правової системи такої колізії в принципі неприпустиме, тому Прикінцеві положення нового КПК передбачають прийняття відповідного закону про кримінальні проступки.

7.