ТОП 10:

Використання геотехнологій спрямованого впливу на довкілля



У науковому відношенні, досить відомими, теоретично обгрунтованими й реально застосовуваними є технології впливу на погоду та її окремі елементи. Ще з довоєнних часів використовували вплив на стан хмар з метою їх розвантаження або ж, навпаки, розсіювання. В СРСР існувала мережа артилерійських (згодом, з розвитком військової техніки – ракетних) установок для захисту посівів чи насаджень в районах частого поширення градобиття (Передгір’я Кавказу та гір Середньої Азії). В роботі Л.Г.Качуріна[39] наведено наукове обґрунтування засобів впливу на хмари з цією й іншою метою.

Під час «холодної війни» виникла «кліматична зброя». Кліматична зброя – це певний вид зброї масового ураження, який здатен завдавати шкоди умовам життя, економіці, а також природним ресурсам, клімату і погоді окремо взятої держави або регіону[40]. Причому, особливість застосування цієї зброї полягає у здійсненні дозованого й наперед передбачуваного імпульсу висококонцентрованої енергії або інформації у певний час критичного (нестійкого) стану кліматичної чи метеорологічної системи. Як пусковий механізм, можуть бути використані високотехнологічні засоби, за допомогою яких створюються штучні техногенні катастрофи, здатні спричинити за собою безліч екологічних катастроф. Так було, наприклад, під час війни у Південному В’єтнамі, коли катастрофічні зливи знищували не лише воєнні об’єкти, але й руйнували навіть регіональні екосистеми – але світове співтовариство не мало беззаперечних юридично вагомих доказів щодо застосування кліматичної зброї з боку США, хоча із ЗМІ (того ж таки американського походження) відомо, що у період в'єтнамської війни американці проводили операцію під назвою «Шпинат”, суть якої полягала в розсіюванні йодистого срібла в хмарах з метою стимулювати проливні дощі і знищувати, таким чином, посіви противника. Власне, ця технологія загальновідома. Питання лише в тому, що раніше (в тому числі в СРСР) вона застосовувалась в мирних цілях. Навіть незважаючи на те, що на сучасному етапі розвитку техніки існування подібного виду зброї практично неможливо, все ж все частіше з'являються повідомлення про його застосування в різних так званих «теоріях змови». І це при тому, що будь-які активні дії у військових цілях на погоду, відповідно до міжнародної конвенції, заборонені. Після катастрофи в Сполучених Штатах Америки, викликаної ураганом Катрін, з'явилася велика кількість бездоказових версій, коли тим чи іншим чином намагалися пояснити причини появи настільки потужного катаклізму цілеспрямованою дією конкуруючої держави.

Американські метеорологи були також серед перших, хто з 60-х рр. минулого століття намагався вгамовувати урагани. Це зрозуміло: адже територія країни щорічно потерпає від цього стихійного лиха. У землезнавстві й метеорології відомо, що ураган є активним концентратором енергії, потужність якого співставна з усіма енергогенеруючими установками великої країни (рангу США), причому це тривало діюча (тиждень-два) енергоустановка. Ураган отримує енергію разом з водяною парою, що збирається у його центральну частину доцентровими потоками штормового вітру і вивільняється під час конденсації воляної пари у хмарах[41]. Це типова географічна теплова машина 5 роду, за В.В.Шулейкіним[42], придатна до керування нею засобами сучасних технологій, про які йшлося вище.

Вчені намагаються знайти слабкі місця даного природного явища, щоб згодом навчитися змінювати його потужність, траєкторію руху. Це відкриває можливості керування ураганами, цікаві як і мирних, так і у військових цілях. У ЗМІ просочується інформація, буцімто незважаючи на те, що згідно з прийнятою в 1997 році Конвенції про заборону «екологічної війни”, секретні дослідження з питань створення кліматичної зброї , як вважають колишні військові, тривають, хоча й запевняється, що використовувати результати будуть лише в мирних цілях[43].

В одному з недавніх телевізійних інтерв’ю каналу НТВ з колишнім військовим, натепер відомим ученим і громадським діячем з зброї масового ураження С. Шатохіним з РФ, він розповів дещо про «кліматичну зброю», спираючись на факти, які йому особисто відомі й обговорювались у 2010 р. на конференції "Клімат і політика" присвяченій глобальним змінам клімату, яка проходила в Москві під егідою Ради Федерації. Він звернув увагу на те, про що мало знають географи й екологи – саме на науковий «прорив» та ідеї славнозвісного фізика й інженера-винахідника Ніколи Тесли - автора багатьох винаходів глобального значення. Він висунув ідеї нових фізичних принципів впливу на іоносферу – область навколоземного простору вище за 80 кілометрів від поверхні Землі. Тесла довів, що певним чином впливаючи на іоносферу, можна керувати кліматом і створювати певні феномени. Н.Теслою було здійснено цілий ряд фізичних експериментів крупнорегіонального масштабу. Висловлювалося побоювання, що навіть Тунгуський вибух (1908) – це побічний результат експерименту, проведеного Теслою, – зважає С.Шатохін. Ще наприкінці Другої світової війни Тесла говорив і про можливість створення над будь-якою країною або територією невидимого купола, непроникного для його перетину будь-яким літальним апаратом. Він передбачав і лазерну зброю, і "електронні" гармати, і багато які інші види зброї.

Саме наукові розробки Н.Тесли лягли в основу декількох проектів надпотужної іоносферної зброї, що ралізувались ВПК США як ХААРП (HAARP – The High-frequency Active Auroral Research Program). Вплив потужних імпульсів струму в надвисоких частотах здатен змінити стан іоносфери, яка є регулятором проходження сонячних променів і фільтром «сонячного вітру», що постійно надходять на верхню межу атмосфери. Таким чином, це дає змогу впливати, через системи саморегулювання, на клімат та атмосферні процеси. В сучасних повідомленнях ЗМІ досить часто наводяться (на жаль чи щастя – без доказу) обвинувачення або принаймні підозри в тому, що погодні катаклізми, що сприймаються нами як прояви зміни глобального клімату, насправді є результатами саме експериментів з цією геофізичною зброєю.

У 1985 році американець Б.Істлунд отримав патент на винаходи, що йдуть у розвиток ідей Тесла[44]. Багато дослідників вважають, що саме цей патент лежить у технологічній основі американської військової програми високочастотного впливу на іоносферу. Але, щоб зрозуміти справжні задуми і масштаби сьогоднішнього застосування ідей Тесла ВПК США, слід звернутися до дуже цікавої книги вченого Н.Бегича і журналістки Дж.Меннінг "Нікола Тесла і його диявольська зброя – головна військова таємниця США»[45]. Ці автори вважають ХААРП глобальною небезпекою для всього світу, справжньою зброєю Армагеддону . У анотації автори зазначають, що «при її застосуванні: повністю порушується морська і повітряна навігація; припиняється радіозв'язок і радіолокація; виходить з ладу бортова електронна апаратура космічних апаратів, ракет, літаків і наземних бойових систем; виникають масштабні аварії в електромережах, на атомних станціях, нафто- і газопроводах; перестає нормально функціонувати психіка людей і тварин; відбуваються катастрофи техногенної природи: тайфуни, бурі, смерчі, повені; виникають непереборні перешкоди для літальних апаратів - літак або ракета потрапляє буквально в епіцентр смерчу і руйнується. Фантастика? Реальність! На усі роботи у рамках HAARP з 1997 року накладений найстрогіший гриф секретності». Іншим разом Н.Бегіч висловився в тому сенсі, що коли він порівнював опис робіт Н.Тесла і характеристики патенту Б.Істлунда, то зрозумів, що «HAARP» спочатку був об'єктом наземної системи протисупутникові зброї зоряних війн за часів холодної війни, що натепер набула характеру «кліматичної зброї». До речі, ще в 1974 році Генеральна Асамблея ООН заборонила використання екологічної зброї. ООН була розроблена "Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожнечого використання засобів дії на природне середовище". Країни, що її, що підписали, зобов'язалися "не завдавати шкоди іншій державі - учасникові конвенції шляхом умисного управління природними процесами Землі, включаючи її гідросферу і атмосферу". СРСР і США приєдналися до конвенції в 1977 році в Женеві. Але обидві країни використали "лазівку": адже конвенція не перешкоджає "використанню засобів дії на природне середовище в мирних цілях".

Коротко про ХААРП є у Вікіпедії. Це гігантський об'єкт випромінювання надвисоких частот площею 13 гектарів, що складається з декількох сотень антен, а також локаторів, радарів і потужного комп'ютера. Цей комплекс розташований біля м. Гакон на Алясці. Комплекс здатен впливати на наперед визначену ділянку іоносфери наведенням пучка електромагнітних хвиль у потрібному напрямку. Енергія випромінюваних радіохвиль дає можливість концентрації енергії в межах, раніше недосяжних ніякими енергетичними установками. Потужність імпульсу складає близько мільярда ват. Випромінюваною енергією можуть створюватися лінзи плазми в іоносфері діаметром в десятки і сотні кілометрів над певними територіями земної кулі, що здатні опосередковано впливати на метеорологічні процеси. У світі вже існує ціла мережа станцій для впливу на іоносферу.

Деякі дослідники (на жаль, без належних доказів – але в екології це зустрічається часто) стверджують, що ХААРП може провокувати і землетруси. Були й радянські секретні розробки, що передбачали, в якості відповіді на аналогічні дії американців, закладку підземних вибухів певної потужності, наприклад в Тихому океані, що створюють хвилі цунамі, які накривають прибережні території ймовірного супротивника. Якщо відомі точки нестабільності на стику тектонічних плит, то теоретично за допомогою високочастотних хвиль можна ініціювати скид цієї напруженості, стверджують експерти.

О Шатохін – людина в минулому військова – в своєму інтерв’ю, риторично звертаючись до правлячих кіл РФ, називає декілька напрямів розробок на протидію згаданим американським, провокуючи тим самим «холодну війну» на новому, більш високому технологічному витку розвитку «макротехнологій»: виявлення причин природних аномалій і катастроф як різновиду наслідків дії «кліматичної зброї»; порушення питання про загрозливі всьому людству плани щодо розробки і застосування кліматичної зброї США; створення у міністерстві екології РФ лабораторії і сектору науково-дослідницьких робіт з протидії зарубіжній кліматичній зброї, натомість, реанімування в повному обсязі програми військових розробок кліматичної зброї, засобів її виявлення і способів протидії їй[46].

Не так давно у світовій пресі було опубліковано доповідь аналітиків військово-повітряних сил США "Погода як помножувач сили: підпорядкування погоди до 2025 року". У ній описані можливості дії на клімат і погоду у бойових цілях. Підводячи підсумок своєму аналізу, автори пишуть, що непогано б США вийти з "Конвенції про заборону військової дії на довкілля", і вважають, що за своїм значенням кліматична зброя зробить у світі такий же переворот, як перші атомні бомби. Отже, це крок до «холодної війни» вже з іншого боку «світової барикади».

В Україні з часів СРСР є певні засоби впливу на іоносферу, схожі на згадані американські й російські розробки. Але вони використовуються з дослідницькою метою, про що свідчить їх підпорядкованість відкритим структурам академічних інститутів радіофізики та геофізики НАН України. З їх допомогою зондується іоносфера. Для нашого викладу цікавим є те, що з допомогою цієї системи зондувань отримуються нові відомості про можливість вивчення геофізичних характеристик іоносфери над сейсмічно активними регіонами для попередження землетрусів, що, на нашу думку, здатне стати складовою системи сейсмомоніторингу. та значно зменшити затрати на її розгортання порівняно з космічними методами, або органічно доповнити їх.

Інші технологічні можливості.Зрошування – найбільш масштабний цілеспрямований і високотехнологічний засіб впливу на довкілля. Але найчастіше його розглядають лише як засіб зволоження ґрунту з метою зміни водного балансу, що, здавалося б, є суто позитивною дією. Географами давно ведуться дослідження з гідрометеорологічного обґрунтування зрошуваного землеробства. Перспективність цього напряму полягає в тому, що воно вказує шлях опосередкованої дії на ландшафт сільськогосподарських полів через механізми, регулюючі тепловологообмін: дощування, вибіркове зрошування або комплексну зміну геоекологічних умов в цілому. Розробки такого напряму геофізичного обґрунтування зрошення тривалий час успішно велись в Харківському університеті відомим географом-геофізиком професором Г.П.Дубинським.

Спираючись на його багаторічні дослідження, слід підійти до зрошування як до способу оптимізації системи "середовище – рослина". Для цього слід розглянути зрошування як географічну меліорацію, тобто доцільно спрямоване перетворення усієї природної системи у межах території з метою її оптимізації.

Адже полив призводить до зміни не лише зволоження, але також радіаційного і теплового балансу. Вологий ґрунт має меншу відбивну здатність, значить, більше затримує сонячної радіації, що приходить. Таким чином, при зрошуванні прибуткова частина радіаційного балансу збільшується. Натомість, відбувається зростання випаровування вологи від земної поверхні, яке призводить до зниження температури. Від температури нелінійно залежить (у четвертому ступені!) ефективне випромінення. Значить, зменшується і витратна частина радіаційного балансу. Отже, виникає каскадна геофізична система, де на фоні наочного процесу зволоження відбувається прихований енергетичний процес значно більшої екологічної результативності, ніж початковий. У наявності ефект позитивного зворотного зв'язку, коли мала початкова зміна режиму зволоження призводить до перебудови також енергетичного балансу.

Збільшення радіаційного балансу призводить до того, що природний комплекс збагачується енергією, яка витрачається на випаровування (що зрозуміло з наведеного вище) і головне – на збільшення біопродуктивності. Адже остання функціонально пов'язана з величиною радіаційного балансу. Це все, взяте у сукупності, сприяє поліпшенню екологічної обстановки в шарі мешкання рослин і життєдіяльності людини.

Отже, урожай, заради якого здійснюється полив, тільки частково визначається підвищенням вмісту вологи у ґрунті. В рівній мірі він пов'язаний з саморегулюванням енергетичного балансу. Ця досить складна система зв'язків лише схематично описана вище. Насправді, вона багатоконтурна, має як додатні, так і від’ємні саморегуляції, тому вимагає прискіпливого вивчення. Але принципове її значення очевидне.

У впливах на ландшафт через зрошення є парадоксальні ефекти. Адже здається, що покращення будь-якої ділянки місцевості, як правило, сприяє загальному добробутові людства, бо знімає частину проблем із забезпеченням зрошуваного регіону рослинницькою продукцією. Але це не зовсім так.

Небажані побічні впливи водних меліорацій. У метеорології та землезнавстві відомий «ефект фену». Він полягає у тому, що вологе й прохолодне повітря, перетікаючи через високу перепону (гірське пасмо) стає сухим і гарячим після опускання до їх підніжжя з підвітряного боку. Детально цей ефект аналізується у землезнавстві. Він спричинений тим, що охолодження вологого повітря на піднятті з навітреного схилу відбувається за вологоадіабатичним законом (на 60С на 1 км підйому), натомість нагрівання під час опускання з протилежної підвітряної сторони гір відбувається у будь-якому разі за сухоадіабатичним законом (на 100С на 1 км опускання). Якщо, наприклад, висота гір 5 км, то різниця температури, при спрощеному приблизному розрахунку, становитиме 200С на користь підвітряного підніжжя гір! Причому, другий парадокс цього явища в тому, що чим краще зрошення з навітреної частини гір, тим сухішим і жаркішим мусить стати повітря з підвітряного схилу. Не виключено, що ця обставина є однією з причин посушливості регіонів, що знаходяться, здавалось би, під прикриттям високих гір, скажімо, в Центральній Азії. Такі несподівані співвідношення дають змогу розробляти технології спрямованої дії на клімат певних сусідніх країн (особливо за вегетаційний період), виходячи, здавалось би, з благородної мети покращення тотальним зрошенням екологічних умов власного регіону. Зі «здорового глузду», без наукового аналізу, це пояснити неможна.

 

Висновки.Ключовими для розуміння можливостей конструктивного землезнавства у вирішенні актуальних проблем людства є теорія саморегулювання природних систем та засади геокібернетики, які ґрунтуються на фундаментальних властивостях природних систем глобального довкілля, які вивчає землезнавство. Нажаль, через професійну строкатість екологічної еліти такі можливості їй мало відомі. Автор має 50-річний досвід викладання землезнавства для географів і хотів би донести до читача хоча би конспективні оцінки тих вагомих можливостей, якими володіє цей сегмент знань про довкілля.

Підсумовуючи, зважимо, що курс землезнавства виконує світоглядні, природничо-наукові й соціально-гуманістичні функції:

-світоглядні: Земля – наша загальна оселя; вона є складною системою, що самоорганізується, тому й пізнавати її слід на адекватному рівні складності;

- природничо-наукові: розкриття системної взаємодії фізичних, хімічних і біологічних процесів, їхньої інтеграції із процесами формування й функціонування людського суспільства; опис явищ і процесів, різнохарактерних за просторово-часовими, матеріально-енергетичними та інформаційними властивостями. Все це дає знання, які неможливо скласти докупи суто механічно: географічна оболонка є системою синергетичною, а відповідні відношення в ній є нелінійними (тобто вони не є причинно-наслідковими);

- соціально-гуманістичні: сприяння збереженню навколишнього середовища як найвищої суспільної цінності й глобального спільного ресурсу розвитку саме у відношенні здатності саморегулювання й самоорганізації – ключових можливостей керування довкіллям;

- інформаційно-географічні: як засіб опосередкованої дії на довкілля через тонкі сигнально-інформаційні зворотні зв’язки, вже натепер доступні людині попри скромні енергетичні можливості. Але потрібний адекватний рівень знань і постановка розробок відповідних геотехнологій.

Конче необхідно, щоб наукові знання щодо можливостей керування геосистемами географічної оболонки-біосфери; місця й ролі людини у формуванні глобального навколишнього природного середовища, факторах виникнення глобальних екологічних проблем і шляхах їхнього розв’язання витіснили з соціальної свідомості досить прості уявлення про екологію, що панують у Світі (навіть в певній частині професіоналів). Це повинно сприяти глибинному розумінню сутності перебудови взаємодії людини й природи з метою досягнення стійкого розвитку, що створить сприятливий фундамент в питаннях керування довкіллям на високопрофесійному рівні. Еколог, як і географ, не може стати професіоналом університетського рівня, не маючи такого науково-освітнього базису. В класичних університетах, зокрема, є наукові кадри, фахівці, що займаються вивченням глобальних природних екологічних процесів, так і їх віддзеркаленням на регіональних і локальних рівнях. Ці фахівці навчені основам землезнавства, інвайронментології, геосистемним основам управління природними процесами (зокрема, вивчаються організація географічної оболонки, загальні її природні і організаційні закони, механізми саморегуляції і самоорганізації природних систем). Нещодавно в рамках виконання міжнародного проекту Темпус-Тасіс, в двох національних університетах – Таврійському і Харківському – запроваджено спецкурси з геосистемних основ управління природним середовищем, що є певним внеском у підготовку фахівців для реалізації завдань керування довкіллям в інтересах людства.

 

 

Запитання для самоконтролю:

1. Що є субстанція?

2. Чи є напрями географії, що не володіють певною субстанцією?

3. Що є географічний процес?

4. Як співвідноситься процес географічний з фізичним, хімічним, біологічним, соціальним (на вашу думку, бо прямої відповіді текст не містить).

5. Що таке редукція?

6. Яким є місце географічної форми руху матерії?

7. Що таке феноменологія? Це прикрашає чи псує географію?

8. Яким є зміст і місце сучасного Нового землезнавства у пізнанні природи (реферат).

9. Якими є конструктивні можливості новітньої географії?


 

 

Проблема 2







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.180.108 (0.01 с.)