ТОП 10:

Короткий огляд основних літературних джерел



Мета цієї сторінкидопомогти читачеві на перших кроках, бо можна потонути уперше, не вміючи плавати.

Обмежимося лише роботами, що добре науково виважені й реально доступні сучасному читачеві, подаючи їх у часовій послідовності[1].

 

1. Роботи, видані до розпаду СРСР. Ці роботи спираються на методологію діалектичного матеріалізму і вважаються «ідеологічно заангажованими» з чим, власне, не завжди варто погоджуватись.

 

 

ИсаченкоАнатолий Григорьевич. Развитие географических идей. М.: Мысль.1971. – 416 с.

КалесникСтанислав Викентьевич.Общие географические закономерности Земли. М.: Мысль, 1970. – 283 с.

Калесник С.В. Проблемы физической географии: избранные труды. Л: Наука, 1983.

Боков Владимир Александрович. Пространственно-временная организация геосистем. Симферополь: СГУ, 1983. – 80 с.

Ныммик Уно, Мересте Сальме. Современная география: вопросы теории. М.: Мысль, 1984. – 296 с.

Ретеюм Анатолий Юрьевич. Земные миры. М.: Мысль, 1986.- 268 с.

МукитановНаурзбай Кшибаевич. От Страбона до наших дней. М.: Мысль, 1985. – 360 с.

Пащенко Владимир Михайлович.Теоретические проблемы ландшафтоведения. К.: Наукова думка, 1993.

2. Перекладена література:

 

Джеймс Престон, Мартин Джеффри. Все возможные миры. Истолрия географических идей.: перев. С англ.. М.: Прогресс, 1988. – 672 с.

 

 

3. Роботи новітнього етапу:

МорозСергій Амбросійович. Історія біосфери Землі: навчальний посібник, ч. 1. К.: Заповіт, 1996. – 440 с.

Пащенко В.М. Методологія пстнекласичного ландшафтознавства. К.: 1999. – 284 с.

Гришанков Георгий Евдокимович. Введение в физическую географию. Предмет и метод: Учебное пособие. К.: Знання, 2001. – 250 с.

Сонько Сергій Петрович. Просторовий розвиток соціо-природних систем: шлях до нової парадигми.К.: Ніка-центр, 2001. – 286 с.

Исаченко А.Г. Теория и методология географической науки: учебник для студ. вузов. М.: Академия, 2004. – 400 с.

Черванёв Игорь Григорьевич. Геосистемные основы территориального менеджента / Черванев И.Г., Боков В.А., Тимченко И.Е. Харьков: Харьковский университет, 2004.- 135 с.

Багров Николай Васильевич. География в информационном мире. К.: Либідь, 2005. – 182 с.

Боков В.А. Пространственно-временной анализ в территориальном менеджменте. Симферополь: ТНУ им. В.И.Вернадского, 2005. – 254 с.

Петлін Валерій (Миколайович). Синергетика ландшафту. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – 205 с.

Гродзинський Михайло Дмитрович. Сприйняття ландшафту: місце і простір – У 2-х т. К.: КДУ ім. Тараса Шевченка, 2005. Т.1 – 430 с., т.2 – 470 с.

Петлін В.М. Конструктивне ландшафтознавство. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка. 2006. – 357 с.

Петлін В.М. Методологія і методика ландшафтознавчих експериментальних досліджень.Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2009. – 401 с.

 

Примітка: Статті з теоретичних проблем досить часто друкуються в Українському Географічному журналі (видавець – Інститут географії НАН України). Їм повністю присвячений випуск 2, 2010.

Досить серйозні й зважені статті містять енциклопедичні видання:

- Українська Географічна енциклопедія. У 3-х томах. К.: Радянська енциклопедія, 1986-1993 рр.

- Екологічна енциклопедія. У 3-х томах. К.: Всеукраїнська Екологічна ліга, 2004-2008.

- Електронна Викіпедія (викликається через будь-який пошукач).

 


 

 

ВСТУП

МІСЦЕ ГЕОГРАФІЇ В СИСТЕМІ ЗНАННЯ

Основоположні поняття

Геоверсум –географічний простір, яким охоплюється все суще на земній поверхні й навколишньому, прилеглому до неї просторі. Є інтегративним природним об’єктом географії, а також досліджується іншими науками про природу й людину.

Теорія - форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і істотні зв'язки об'єкта даної науки в тому числі, тобто геоверсума Землі. У сучасній географії склалися компонентами теорії можна вважати вихідну емпіричну (безліч фактів і даних про структуру геоверсума, сферах і територіальних геосистемах) і теоретичну основи. Теоретичну основу складають набір припущень, постулатів, аксіом і загальних законів. Логіка ж теорії, і, тим більше, сукупність тверджень з їх доказами знаходяться ще в стадії розробки. Теорія встановлює систему керівних тверджень, використовуваних для пояснення, розуміння, опису і тлумачення подій. Вона «представляє сито, яке просіює і сортує незліченні факти і без якого факти залишилися б заплутаним клубком безглуздостей» (Burton, 1963, с. 156).

 

Концепція - сукупність найбільш істотних елементів теорії (теорій), представлена ​​у конструктивній, прийнятній для практики формі.

Методологія - сукупність найбільш істотних елементів теорії, конструктивних для розвитку самої науки. Інакше кажучи, методологія - це концепція розвитку теорії. Якщо теорія пов'язана з організацією знання про об'єкт дослідження, то методологія спрямована на процес отримання цього знання.

Метод – науково визначений спосіб отримання нового знання у поєднанні емпіричного й теоретичного підходів.

Методика - сукупність технічних прийомів та організаційних форм для проведення наукового дослідження.

Аксіома (від грецького - прийняте положення) - вихідне положення теорії, що приймається в якості істинного без логічного доказу і лежить в основі доказів інших положень цієї теорії.

Постулат (від латинського - вимога) - положення, прийняте в рамках якої-небудь теорії за істинне в силу очевидності. Постулат теорії виступає як основа абстракції і служить змістовним підставою для виводу інших її положень - теорем.

Інтерпретація (від латинського - роз'яснення) - сукупність значень (смислів), що надавав яких-небудь елементів теорії (виразами, формулами, окремим символам). Вона є інструмент наукового моделювання.

Закон – необхідне, стійке, повторюване й відтворюване науковим методом відношення між явищами. Поняття «закон» споріднене до поняття «сутність», так як воно виражає зв'язок між предметами, властивостями речей, а також між властивостями усередині речей. Закони бувають специфічні або часткові, спільні для великої групи явищ і загальні або універсальні (закони діалектики, теорії систем, синергетики тощо).

Що є наука?

У наукознавстві кожна наука розглядається як систематизована сукупність або система знань, що досягла в своєму розвитку певної міри досконалості. "З цієї точки зору науку можна розглядати як систему знань про закони і основні властивості певної предметної області, підтверджених даними експерименту і спостереження і фіксованих у певній знаковій системі - мові науки"[2].

Поняттям науки користуються в декількох значеннях, що розрізняються за рівнем абстрактності, для позначення:

- всієї сукупності наукових знань, що охоплює в соціальній свідомості всі наукові здобутки разом узяті, наприклад, у словосполученнях «світова наука» чи «вітчизняна наука»;

- великої області знань, що репрезентують одну з форм руху матерії; в цьому сенсі виділяються механіка, фізика, хімія, біологія, соціологія (за класифікацією Ф. Енгельса); були неодноразові пропозиції вичленовування географічної форми руху матерії та географії саме в такому контексті;

- порівняно широкої сукупності наукових знань, яка охоплює декілька наук нижчого порядку, тобто в значенні системи наук;

- вузької, не диференційованої на окремі дисципліни сукупності наукових знань, тобто у значенні науки так званого нижчого порядку[3];

- особливого способу пізнавальної діяльності, властивого спеціально підготовленим фахівцям, котрі здійснюють пізнавальний процес за певними усталеними правилами[4].

Зазначимо, що дотримуємося переконання, буцімто цей термін слід вважати полі семантичним, тобто таким, ранг застосування якого не обмежується певним щаблем пізнання. Будь-яка більш "сувора" ієрархічно впорядкована термінологія, яка би прагнула до обмеження поняття науки у несистемному сенсі, могла б виявитися тільки гіршою, бо це, як зазначали естонські географи С.Ниммик та У.Мересте, неминуче вступило б у суперечність з об'єктивною логікою науки. Якщо терміном «наука» позначати лише систему наук, а її складові частини іменувати, наприклад, "областями знань", то, наприклад, кожна з «географій» вже деградувала б до щаблю наукового вчення, наукової теорії чи наукової дисципліни, що розходиться зі сформованими у нас уявленнями. Отже, і цей висновок неправомірний. Тому ми вважаємо в цій роботі найбільш правильним вживати термін "наука" як полісемантичний

Наука, як і віра, є сферою професійної діяльності людей, яких називають вченими. Серед них виділяються дві крайні групи:

а) фахівці вищого рівня у певній досить вузькій галузі знань за висловом: «знає все ні про що», тобто володіє знання бодай про якусь «дрібничку», на яку інша людина не звернула би уваги. Але знає, повторюю, все що можливо, на рівні останніх здобутків у своїй сфері знань про такий об’єкт пізнання.У сучасному науковому й діловому світі це найбільш визнана «модель» вченого; те, що вони досліджують і пишуть, теж цікаве лише вузькому колу фахівців;

б) якомога більш широкі ерудити, які добре орієнтуються у лабіринтах науки, інколи забуваючи свій власний фах; іх називають енциклопедистами. Це когорта людей, для яких межі пізнання окреслюються лише дефіцитом часу та джерел отримання знань: колись це були власні дослідження (Ломоносов, Каразін), але тепер навряд чи можливо встигати навіть читати про результати, отримані іншими – об’єм знань подвоюється в середньому за 1-2 роки. У соціумі, в широкому загалі вчений виглядає приблизно так – як «ходяча енциклопедія»

Звісно, що це крайні категорії науковців. Досі науковий світ розвивався в напрямку від (б) до (а). Але останнім часом зявилась зворотна тенденція: пошук інтелектуалів з «надмірними» знаннями[5], бо це стає конкурентною перевагою (нагадаємо про славу «Силіконової долини» в Каліфорнії, що є місцем створення високих новітніх комп’ютерних технологій від Майкрософт, Інтел та інші (біля 2 тис. кампаній) (див. колаж):

Рис. 1. Силіконова долина: світові бренди й розміщення наукових фірм і представництв

( за даними ЗМІ, 1/3 працівників тут вихідці з колишнього СРСР!)

 

Натепер і Росія, і Україна намагаються створити такі центри високих інноваційних технологій на кшталт «Силіконової долини», але досвід показує, що такий крок вимагає концентрації не лише величезних коштів (в принципі, це досяжно), але також інтелектуальних ресурсів (якось не зручно говорити так про «цвіт нації», чим дійсно є науковці). Є ціла наука про те, як можна їх залучити (інтелектуально-іновапційний менеджмент): нещодавно один з американських менеджерів написав про це книжку, що має гучну і навіть скандальну славу[6].


 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.48.199 (0.009 с.)