З напрямками досліджень конструктивної географії

 

Поняття менеджмент територій обіймає два розрізнені напрями практичної діяльності:

З одного боку, це управлінське поняття менеджменту як «м’якого» управління будь-яким об’єктом із урахуванням інтересів конкуруючих чи взаємодіючих суб’єктів та винайденням компромісів у прийнятті рішень – на відміну від «жорсткого» адміністрування).

З другого боку, територія тут виглядає як об’єкт певної діяльності, що підлягає менеджментові.

Натомість, територія слугує, за Е. Алаєвим, терміном значно більш широкого й різнобічного вживання, про що вже йшла мова вище.

Термін «територіальне планування» введений Г.А. Ісаченком^[136] для означення наукової та технічної розробки щодо облаштування території ландшафту (незалежно від його розмірів і господарського використання). Згідно його уявлень, всі стадії територіального планування враховують просторові відмінності природи, населення та господарства й обґрунтовують бажані зміни території, незалежно від її функціонального призначення. Надалі ця тема спеціально розглядалась В.С.Преображенським^[137]

У вітчизняній практиці діяльності, дещо схожої до менеджменту територій, відоме землевпорядкування. У сучасному вигляді, під землевпорядкуванням розуміють розподіл земельних ресурсів поміж землевласниками й землекористувачами з урахуванням цільового призначення землі та для забезпечення раціонального її використання. У землевпорядкуванні обмежуються територіями, що можуть слугувати безпосередніми об’єктами господарювання, умовно розподіляючи його на міжгосподарський та внутрішньогосподарський землеустрій ^[138] . Вадою робіт з землевпорядкування є орієнтованість на аграрний сектор. Звісно, до нього належить найбільша частка землі в Україні, що обмежує можливості його використання як основи менеджменту територій. Натомість, інші сектори землекористування мають велике (інколи – більше) значення.

Натепер поняття «територіальне планування» дещо розширюється: зокрема, в сучасних монографіях^[139] розглядаються, крім предмету проектування, етапи дослідження території та впровадження реалізованих проектів. Зокрема, в згаданій роботі приділяється увага географізації територіального планування (всупереч згаданому аграрному спрямуванню), оскільки предметом планування є геосистеми різних рангів. Наприклад, пропонується для потреб природоохоронної діяльності та планування аграрних угідь досліджувати ландшафтну структуру території й ставити проблему як оптимізацію агроландшафту.

Спорідненим до землевпорядкування, але більш широким і невизначеним щодо просторового рангу (включаючи навіть ранг країни чи макрорегіону) є економічне поняття територіальної організації (народного господарства; галузі господарства; суспільства тощо). Воно широко використовується у вітчизняній економічній і соціальній географії, котра набула певної методології, методичних засобів і досвіду використання позитивних властивостей території, з одного боку, та елімінації негативних її рис, з іншого, для досягнення позитивного ефекту від вдалого розміщення й конфігурації об’єктів. Юридично закріпленою формою територіальної організації є районне планування.

Районне планування передбачає створення, проектування й реалізацію раціональної схеми природокористування з дотриманням певних пріоритетів суспільного розвитку. Схеми районного планування є формами доцільної реалізації конструктивного напряму досліджень, котрий, судячи з обґрунтувань, наведених І.П.Герасимовим, стали предтечею його концепції конструктивної географії. Районне планування, як і землеустрій, є нормативно визначеними видами планувальної діяльності.

В останнє десятиріччя у зарубіжних і вітчизняних географічних наукових виданнях з’являється поняття «менеджмент територій».

Р. Фішер (1988) вперше його запроваджує в роботі «Системи менеджменту адміністративних територій», розуміючи його як сукупність діяльності за умов ринкової економіки, пов’язаної з управлінням ресурсами, створення механізмів управління, розробкою планів, формулюванням відповідних правил і процедур, виходячи з результатів попереднього дослідження території Одночасно У.Коннор пропонує його як комплекс заходів з оптимізації території, спрямованих на збалансоване використання природних ресурсів для розвитку місцевих спільнот, а Б.Райзенберг визначає менеджмент територій як раціональний спосіб управління ними, що орієнтований на дохідність і прибутковість, і базує його на принципах збалансованого поєднання природних, промислових і агропромислових територій та раціонального використання природних ресурсів.

Розширено виглядає розуміння менеджменту територій у роботі німецького дослідника Ф. Зоннера: він першим зазначає, що менеджмент територій, не лише вид проектування, а це є прикладна наука, яка використовує закони природи та суспільства (визначених під час регіональних досліджень), що дозволяють знайти баланс між використанням природних ресурсів та розвитком місцевих спільнот. Об’єктом дослідження менеджменту територій визначаються природні та соціальні системи різного рангу.

В.О. Боков охоплює сферу територіального менеджменту наступними чотирма предметними сферами діяльності:

- територіальне планування,

- регіональне природокористування,

- оптимізація природного середовища та

- ландшафтна (геосистемна, екосистемна) оптимізацію^[140],^[141].

 

Поняття менеджменту територій використовується також як функція управлінського апарату територіальної одиниці по використанню законів і закономірностей місцевого розвитку, яка дозволяє організовувати ефективну, конкурентоспроможну систему в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, що постійно змінюється.

Цей неповний, але показовий аналіз досліджень і розробок щодо менеджменту територій у сучасному понятійному апараті прикладного управління територіальними об’єктами свідчить про наступне:

- поки що відсутнє однозначне розуміння статусу цього виду діяльності: це напрям, мета чи прикладна наука;

- не визначено відношення менеджменту територій до географії, екології, управління чи територіальної організації;

- водночас, відчувається спорідненість менеджменту територій до конструктивно-географічних видів діяльності, але немає однозначного розуміння й конституювання його як конструктивно-географічного напряму.

Слід зазначити, англомовне визначення містить оптимізаційну складову стосунків між природними та суспільно-економічними системами, що кореспондується з поняттям менеджменту територій. Виходячи з порівняння об’єктів досліджень, можна прийти висновку, що обидва суб’єкти порівняння – ціла наука (географія) та її прикладний аспект – менеджмент територій - займаються дослідженням географічних систем. Однак, географія вивчає геосистеми як складові географічної оболонки, натомість менеджмент територій диктує певні способи використання географічних знань у практичній діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що менеджмент територій є прикладною наукою, що входить в систему географічних наук.

Сукупність цих питань окреслюють зокрема, предмет дисертаційної роботи здобувача кафедри С.Є.Ігнатьєва (2011).

З метою визначення належності менеджменту територій до системи географічних наук, складено таблицю порівняння змістовних складових термінів «географія» та «менеджмент територій» (табл. 1.1). В даній таблиці наведено визначення географії, що є загальноприйнятими як в Україні [ГЕУ], так і в США [А-Z].

Таблиця 1.1 – Порівняння змістовних складових термінів «географія» та «менеджмент територій» (за С.Ігнатьєвим, 2008)

	Поняття
Географія	Менеджмент територій
Визначення термінів	Система природничих (фізико-географічних) і суспільних (економіко і соціально-географічних) наук, що вивчають географічну оболонку Землі, і соціальні виробничо-територіальні комплекси та їхні компоненти [Географічна енциклопедія України]	Навчальна дисципліна та прикладна наука, що вміщує в собі комплекс заходів з оптимізації території, спрямовані на збалансоване використання природних ресурсів для розвитку місцевих спільнот [Connor W.].
Комплексна наука про теорію, методику дослідження та прийоми оптимізації природних, суспільних та економічних комплексів, що функціонують на Земній кулі [The complete A-Z Geography]	Прикладна наука, яка використовує закони природи та суспільства (визначених під час регіональних досліджень), що дозволяють знайти баланс між використанням природних ресурсів та розвитком місцевих спільнот [Zonner F.]
Об’єкт дослідження	Географічна оболонка та геосистеми, що діють в ній [Багров М.В. та ін., 2000]	Геосистеми (природні системи) та соціальні системи різного рангу [Zonner F.]
Предмет дослідження	Природні територіальні комплекси та виробничо-територіальні комплекси [УГЕ; П.Г.Шищенко]	Природні та адміністративні території [Gowdy J.; Zonner F., Эггертссон, 1988-1994]
Суспільна необхідність використання результатів прикладних досліджень	Розробка теорії збалансованого розвитку природно-ресурсних і природно-господарських комплексів і систем; регулювання розвитку і функціонування природно-ресурсних комплексів [Руденко В.П., 1999]; подолання проблем довкілля через опанування природних механізмів гомеостазу [Багров М.В., та ін.. 2000] Оцінка ефективності компенсацій-них заходів (Олещенко, 1992^[142])	Рівнозначне управління промисловими об’єктами, соціальними ресурсами та природними комплексами; збалансованого поєднання природних, промислових і агропромислових територій; раціональне використання природних ресурсів [Райзенберг, 1994]

 

 

Суспільно значущі функції ландшафтів. За В.С.Преображенським^[143], виділяються наступні функції ландшафту: ресурсовідтворювальні, середовище відновлювальні, ресурсозберігаючі, інформаційні, естетичні.

 

Ресурсовідтворювальна функція полягає у здатності ландшафту як фізичної реальності й природної (природно-антропогенної) системи генерувати відновлювані ресурси. Найбільш виразні з них – це відтворення й поповнення родючості грунту, ресурсів альтернативної енергетики тощо.

Середовищевідновлювальна функція – це здатність до збереження гомеостазу геосистеми, як окремий випадок – самоочищення від забруднень.

Ресурсозберігаюча функція – це спроможність підтримувати ресурси, що створені раніше, у консервативному вигляді. Напр., це збереження від ерозії схилів, родючості, біорізноманіття, ландшафтного устрою тощо.

Інформаційна функція полягає у оптимізації різноманітності й зустрічаємості різних складових, що утворюють різноманітні структури. Безпосередньо інформація розуміється у смислі, наданому поняттю Шенноном (як міра різноманіття, порядку, передбачуваності – інформаційна ентропія).

Естетичні функції полягають у створенні й забезпеченні комфортності для людини при спогляданні місцевості. Вона окремо визначена у роботі Гродзинського «Естетика ландшафту»^[144].

 

Порівняння А. Дейлі сутності термінів «менеджмент територій» та «територіальне планування» дало можливість дійти наступних висновків. Менеджмент територій є дещо ширшим поняттям, ніж територіальне планування, оскільки менеджмент є тривалішим ніж планування та включає в себе наступні компоненти:

- рекогносціювання території, менеджмент якої здійснюється;

- територіальне планування, безпосередньо, що в англомовній літературі має назву «розробка менеджмент-плану»;

- впровадження розробленої концепцій територіального планування (впровадження менеджмент-плану);

- здійснення поточного управління територією для супроводу менеджмент-плану.

Виділені спільні задачі обох видів діяльності:

1. Обґрунтування майбутніх потреб та визначення переважаючих напрямів використання територій.

2. Врахування державної, громадської та приватної зацікавленості при плануванні використання території.

3. Обґрунтування раціонального розподілення земель за цільовим призначенням.

4. Забезпечення раціонального розселення населення та визначення напрямів розвитку населених пунктів.

5. Гармонійне поєднання територій житлової і промислової забудови з сільськогосподарськими угіддями та природоохоронними територіями.

6. Обґрунтування та встановлення режиму раціонального використання земель, зокрема тих, що зайняті особливо цінними угіддями та об’єктами природно-заповідного фонду.

7. Визначення територій, що мають особливу екологічну, естетичну, історико-культурну цінність; встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та сільськогосподарське використання.

Менеджмент-план. М енеджмент план – це реалізована стратегія використання території, що здійснює перехід від документу до зміненої ландшафтної структури території, відповідно до балансу між потребами суспільства та умовами збереження природи. Постплановий етап менеджменту територій передбачає збереження встановленої рівноваги природокористування. При цьому, результатом територіального планування є лише документ – генеральна схема планування території.

Під оптимізацією розуміється система заходів, спрямованих на приведення довкілля в стан, що найповніше відповідає потребам людини. Крім того, в монографії розглянуто принципи прогнозування та управління процесами і явищами для забезпечення нормального функціонування природно-технічних комплексів. Дано характеристику несприятливих процесів та явищ за природно-географічними зонами. Розкрито питання оптимізації природного середовища території України.

Вона здійснюється заради підтримки екологічної рівноваги в окремих регіонах (геосистемах, екосистемах) за допомогою раціонального співвідношення екологічних компонентів. Пропонується два типи досягнення компонентно-екологічної оптимізації:

- шляхом збалансованої використання компонентів природи;

- через територіальну оптимізацію, що веде до зміни функціональної структури геосистем найнижчого рівня, через збалансованість їх компонентів.

В.М. Новіков вводить поняття «оптимізація ландшафту», під яким розуміє систему заходів, спрямованих на збільшення продуктивності, флористичного й фауністичного багатства, естетичності ландшафту. Пропонується виділяти наступні типи оптимізації ландшафту: урбаністична, сільськогосподарська, лісомеліоративна та гідромеліоративна.

Змістовно подібним до оптимізації є термін конструктивної географії «регіональне природокористування», використаний Г.І. Швебсом. В таблиці 1.2 здійснено спробу оцінити, відповідно до розглянутих вище досліджень, охоплення етапів менеджменту територій іншими напрямками конструктивної географії. Дане порівняння здійснено з метою визначення кореспондування та взаємозв’язків між проаналізованими вище.

Таблиця ____ Охоплення етапів менеджменту територій іншими напрямками досліджень конструктивної географії

(Склав С.Ігнатьєв, 2008)

 

Етапи менеджменту територій за [Daily A., 1997]	Напрямки досліджень конструктивної географії
Менеджмент територій	Територіальне планування	Оптимізація природного середовища	Регіональне природокористу-вання
І.Рекогносціювання (дослідження) території	Згідно з роботами Fisher R. (1988), Connor W. (1990), Райзенберг Б.А. (1994), Gowdy J. (1996), Эггертссон Т. (2001), Welford R. (2002), Zonner F. (2003)		Згідно з роботами Барабаш Н.Б. (1989), Позаченюк К.О. (2003)
ІІ. Розробка менеджмент-плану (плану управління територією)	Відповідно до монографій Владиміро- ва В.В. (1982), Богорада Д.І. (1985), Стеценко Д.Н. (1988), Daily A. (1997)	Згідно з публіка-ціями Ісачен-ка А.Г. (1980) ,Галиць-кого В.І. (1989)	Відповід-но до робіт Грідела Т. (2001) Новікова В.М. (2002)	Згідно з монографіями Ісаченко А.Г. (1971) та Нарежного В.П. (1991)
ІІІ. Впровадження менеджмент-плану
ІV. Поточний менеджмент територій

напрямками досліджень, а також пошуку місця менеджменту територій у комплексі конструктивно-географічних дисциплін.

З таблиці 1.2 видно, що в розглянутих вище роботах майже не приділяється увага попередньому дослідженню територій (крім монографій Барабаш Н.Б та Позаченюк К.А.). Крім того, більшість проаналізованих робіт, особливо радянського періоду, зупиняються лише на розробці документу – плану використання чи оптимізації території. Лише в роботах Нарежного В.П. (1991), Грідела Т. (2001), Новікова В.М. (2002), Позаченюк К.А. (2003) розглядаються шляхи розробленого плану використання території. Слід зауважити, що жодна інша з конструктивно-географічних дисциплін, крім менеджменту територій, не розглядають важливу, на наш погляд, проблему поточного управління територією, після завершення впровадження розробленого оптимізаційного документу.

Порівнюючи охоплення етапів менеджменту територій іншими напрямками досліджень конструктивної географії (табл. 1.2) можна зробити висновок, що менеджмент територій є конструктивно-географічною дисципліною, що охоплює значно більші межі польових та камеральних досліджень, розробки стратегій, їх реалізацію та подальший постійний супровід, ніж територіальне планування, оптимізація природного середовища, регіональне природокористування.