Поняття конструктивної географії

Поняття конструктивної географії набуло статусу загально географічної парадигми з ініціативи акад. І.П.Герасімова, який надав географії часу величних звершень у освоєнні природних багатств ита неосвоєних регіонів СРСР. На жаль, той час минув, і в Україні зберігся цей «бренд», так би мовити, ділової, перетворюючої географії, хоча зміст поняття значно деформувався. В.М.Петлін^[127] слушно вважає, що концептуа­льні основи конструктивно-географічних досліджень проблем природо­користування закладені у 20-х роках XX ст. акад. В.І. Вернадським, зазначаючи, що вони зводяться до таких положень (принципів):

- кількість природних багатств, що є у розпорядженні людст­ва, завжди обмежена;

- завдання надзвичайної важливості - це пізнання вітчизня­них природних багатств, розуміння їх цінності;

- освоєння природних продуктивних сил є основним елемен­том життя культурного людства;

- багатство країни або народу може бути розкладено на дві, хоча й пов'язані, але багато в чому незалежні частини: а) сили природи тієї території, що перебуває у розпорядженні країни; б) сили народу, що займає цю територію;

- природні продуктивні сили країни становлять потенційну енергію, яка визначає її можливі дії;

- слід двояко розрізняти знання наших потенційних природ­них продуктивних сил. З одного боку, це те знання, що нагромаджене та існує в архівах науки, відоме спеціалістам; з другого - це знання, що існує в народі або поміж його інтелігенції;

- народ і інтелігенція повинні усвідомлювати, що витрати на вивчення природних продуктивних сил не повинні й не можуть скорочуватися;

- головним завданням державної політики є оволодіння си­лами природи для всього людства.

У першій половині XX ст. провідними фізико- та економіко-географами було започатковано ряд концепцій, що мали комплексний характер і стосувалися загальних тенденцій розвитку, раціонального освоєння, охорони та відтворення природних продуктивних сил, до яких належать:

- концепція самостійності та рівноцінності складових приро­дних продуктивних сил, їх генетичного зв'язку з навколишніми природними тілами та їх постійного розвитку в просторі та часі;

-концепція допустимих меж змін, які нав'язуються людиною природі, що визначають неможливість виходу за межі тих законо­мірностей, що діють у природі;

-концепція природозберігаючого освоєння природних про­дуктивних сил;

-концепція допустимих меж у цілеспрямованому перетво­ренні природних продуктивних сил;

-концепція природних продуктивних сил Землі як прояву єдиного космічного процесу, закономірної нерозривності людської культури з іншими проявами життя природи (географічного синте­зу);

-концепція пріоритетності суспільних витрат на освоєння та раціональне використання природних продуктивних сил;

-концепція формування природоохоронних знань та світогляду.

 

Найбільш повно ідеї конструктивної географії викладені І.П. Герасимовим у статті "Конструктивная география: цели, методи, результати" (1966). В ній знайшла відображення ціла серія конструктивно-географіч­них ідей. Так, йдеться про необхідність знаходження "опорних механіз­мів" у структурі просторово-часового функціонування географічного середовища, які контролюють внутрішні (прямі й зворотні) зв'язки між різними компонентами середовища. Під компонентами середовища І.П. Герасимов розуміє переважно тепловий режим земної поверхні, водний баланс території, біологічну продуктивність ландшафтів тощо.

Водночас, зауважує В.М.Петлін, ідея була слушною й дійсно конструк­тивною, якщо застосувати її до конкретної природної територіальної системи.

Труднощі на шляху виявлення "опорних механізмів" вбачалися у необхідності переходу від звичних якісних і описових географічних хара­ктеристик і розробок до кількісних, більш точних, з конкретним техніч­ним та економічним змістом, що гарантували б успішну побудову певно­го модельного конструкта. Для здолання цих труднощів було запропоно­вано розгорнути нові дослідницькі можливості математичного, фізичного, хімічного й біологічного характерів.

Сутність конструктивно-географічного підходу. В основі побудови конструктивного типу знаходяться загальнонаукові процедури а абстрагування, схематизації й типологізації. Конструктивний тип обов'язково корелює з певними реальностями. Він ґрунтується на вивченні прецедентів, на базі яких надалі й формується дослідницький об’єкт. На відміну від загальної практики географічних досліджень, конструктивно-географічне дослідження містить визначення меж застосування моделі, певну розмірність відношень (лінійні, квадратичні тощо), тобто задає певний спектр властивості, що вивчається і яка може бути кількісно представлена (інколи виміряна, якщо йдеться, наприклад, про користування цифровими моделями місцевості).

Конструктивний тип є перехідною формою між дослідженнями в «теорії» та «емпірики». Він повинен розглядати закономірності просторово-часової організації певно­го об'єкту дослідження через застосування особливого проміжного дослідницького об’єкту - конструкту. Це штучно створена, з метою пізнання, абстракція, яка дозволяє впорядкувати предметний, змістовний матеріал і виявити та сфор­мулювати критерії його організації.

В основі конструктивного типу закладено ряд гіпотез-припущень: 1) передбачається наявність казуалістичності (від лат. - випадок, подія) між дійсною поведінкою певного об’єкту, явища і конструктивним його типом; 2) враховується коректувальний фактор, який є супутнім до умов і факторів (контекст, обставини); 3) вимагається обов'яз­ковий вихід на рівень наявності; 4) конструктивний тип не описує одини­чне, а виявляє якраз типове (Лукьяненко, 2000). Метод конструктивного типу вельми поширений в разі структурно-функціонального аналізу при­родних систем.

Засобом досягнення такої конструктивної мети І.П. Герасимов вва­жав "активний вплив на природні сили і явища". У зв'язку з цим висува­ється завдання вивчити "динаміку природних географічних явищ методами стаціонарних спостережень, шляхом штучних експериментів, у тому числі у формі моделювання природних процесів" (1976).

Для прикладу, перерахуємо, слідком за Петліним, деякі з аналізованих ним географічних проблем того періоду: штучне регулювання рівня Каспійського моря й перекидан­ня вод північних річок до басейну Волги, обводнення пустель Середньої Азії і ліквідація Аральського моря, осушення боліт Західного Сибіру, ліквідація льодового покриву Арктики, утеплення берегів Охотського моря шляхом зміни напрямків теплих і холодних морських течій, штучне керування вічною мерзлотою тощо.

Сучасні конструктивно-географічні дослідження в Україні пов'язані з іменами таких відомих географів, як О.М. Маринич, П.Г. Шищенко, Г.І. Швебс, Л.Г. Руденко та багато інших. Зокрема, протягом 80-х рр.. в Україні Географічним товариством під егідою відділення наук про Землю АН УРСР розроблявся загальний, спільний для всіх географів науковий напрямок конструктивної географії «Конструктивно-географічні основи раціонального природокористування в Українській РСР». Було визначено зміст і завдання конструктивно-географічного вивчення проблем при­родокористування, зокрема у працях О.М. Маринича та П.Г. Шищенка. Вони пропонували у основу реалізації завдань природокористування по­класти їх географічне обґрунтування, яке передбачає (Маринич, Шищен­ко, 2006):

- розгляд природокористування як найважливішої складової взаємодії суспільства й природи;

- аналіз і картографування природи не тільки за її компонен­тами й окремими ресурсами, а й за сукупностями - територіальни­ми поєднаннями;

- дослідження природно-територіальних комплексів і приро­дних процесів з огляду на антропогенні фактори;

- аналіз цілісності взаємозв'язків матеріального виробництва й людини;

- багатосторонній аналіз комплексоутворення, властивого виробничим силам, і закономірностей їх територіального розмі­щення;

- розробку наукових основ раціонального природокористу­вання, географічного прогнозування й заходів відвернення неспри­ятливих екоситуацій;

- розробку конструктивно-географічних рекомендацій з ра­ціонального природокористування.

У багатьох відношеннях конструктивно-географічне дослідження стикається з екологічним, хоча завжди слід пам’ятати, що класична географія є об’єктно орієнтованою, холі стичною, натомість екологія – суб’єкт-об’єктно орієнтована (реляційна, дуалістична) галузь знання. Натомість, у конструктивній географії теж, дійсно, є крен до проблемної та суб’єкт-об’єктної орієнтації, тобто має місце зближення з екологічним підходом (геоекологія).