ТОП 10:

Субстанційий, реляційний і конвенціональний час



 

Одна з кардинальних для розуміння природи часу проблем - вибір між субстанціональним і реляційним його розумінням. Субстанціальне розуміння – коли час плине сам собою без іншої субстанції. Реляційні погляди, коротко викладені вище, пов'язують уявлення про час з відносинами між об'єктами або між подіями, що відбуваються з ними - тобто час розглядається як властивість певних матеріальних тіл.

Поняття субстанції вкрай не однозначне як в природознавстві, так і в методології науки. Часто під субстанцією розуміють ті сутності, буттєвий статус яких відмінний від статусу матеріальних об’єктів, таких як поле, фізичний вакуум або в історичному плані - флогістон, ефір, ентелехії. Зокрема, філософ М.О.Козирєв ввів в динамічний опис Світу нову, сутність, не збігається ні з речовиною, ні з полем, ні з простором в звичайному їхньому розумінні - "потік часу". “Время является грандиозным потоком, охватывающим все материальные процессы во Вселенной, и все процессы, происходящие в этих системах, являются источниками, питающими этот общий поток”[61]. У субстанціональних концепціях час фігурує і представляється як природничонауковий феномен, в якому проявляються певні самостійні сутності, а не специфічний тип відносин між сутностями..

"В точных науках направленность времени рассматривается как свойство физических систем, а не как свойство самого времени. В естествознании же направленность времени существует всегда и связана с принципиальным отличием причин от следствий. …Время, как некая физическая среда, может воздействовать на вещество, на ход процессов и связывать между собой самые разнообразные явления, между которыми казалось бы нет и не может быть ничего общего. Такой взгляд на время является совершенно правомерным. Но доказать его могут только строгие опыты Физической лаборатории»[62].

Як якийсь різновид опису часу як даності, відзначимо субстітуційний підхід до опису часу природних систем. У його основі, за Левичем, лежать ієрархічність, наявність генеруючих потоків, їх складна конструкція і головне, що визначає властивість - субтитуційний рух (рух системи, що полягає в заміні, в певний час, одних сутностей на інші).

Проблема часу в географії полягає, перш за все, у неясності критеріїв визначення й обмеження часових проміжків для вивчення історії розвитку явища: "Неможливо встановити точних правил про те, наскільки зміни в часі відносяться до змісту географії. Взагалі можна буде тільки сказати, що географія повинна дивитися на них скоріше як на неминуче зло, і що, вивчаючи перебіг процесів у часі, фізична географія аж ніяк не повинна переходити в історичну геологію, точно так само як географія людини не повинна переходити в археологію та історію, хоча пояснення цього часто штовхає на цей шлях".Ця проблема конкретизується в наступному твердженні А.Геттнера: "Географія потребує генетичної концепції, але вона не повинна перетворюватися в історію". Критерій обмеження часових проміжків, який вводив А. Геттнер - це незмінність спостережуваних географією явищ протягом аналізованого відрізка часу: "... охват длительного промежутка времени хорологическими или пространственными исследованиями возможно только постольку, поскальку условия не изменяются соывсем или же меняются назначительно». Так як будь-яке явище, в тому числі географічне, розглядається в часі, то йому органічно притаманна мінливість у часі (ця властивість називається нестаціонарністю). Необхідно домогтися відповідності між розмірами часових проміжків і незмінністю протягом них умов існування географічних явищ (за цією ознакою виділяються однорідні відтинки часу у палеогеографії. З цією метою Геттнер досліджував зміна географічних явищ у часі і дав фактично географічну класифікацію часових процесів.

Відповідно до цієї класифікації, часові процеси поділяються на два класи:

- часові коливання, періодичні або неперіодичні, навколо нульової точки (наприклад, рух припливу і відливу, температура води і грунту, погодні явища і т. д.) і

- процеси розвитку, для яких характерним є не повернення до деякого минулого стану і не коливання навколо нульового пункту, а прогресивні зміни (наприклад,

довгострокові кліматичні зміни або геоморфологічні процеси, або біоекологічна сукцесія).

На двох наступних рисунках (рис. та ), складених В.М.Сєдих[63] для умов тайги помірного поясу Зах. Сибіру, показано просторово-часові прояви біоекологічної сукцесії. На першому з них спостерігаємо часові зміни, що відбуваються на початку процесу після пожежі. Видно двоярусну структуру, утворену залишками деревної рослинності і простим шаром наземної (переважно трав’яної) рослинності.

 

 

Рис. . Горизонтальна (а) і вертикальна (б) морфологічна структура насаджень на початку сукцесії (1-й період її розвитку)

1- темнохвойні породи; 2- ялина, модрина; 3-кедр; 4- листяні породи; 5- сухостій (після пожежі); 6- розвиненість самосіву деревних порід (густота штриховки відповідає його ступеневі); 7- трав‘янистий покрив.

У першу фазу незворотного процесу сукцесії відбувається захоплення простору пожарища спочатку заростками деревних порід, що користуються відсутністю пологу лісу та слабким розвитком ярусності. Внаслідок цього, відбувається диференціація цього покриву, утворюється ярус підросту деревної рослинності й суттєве зменшення травянистого покриву, що потерпає від браку освітлення. Дорослі рослини, що розкидані де-ін-де, помітно не впливають на саморозвиток покриву.

 

Надалі (через 10-15 р.) відбуваються наступні зміни у морфологічній структурі насаджень.

Рис. .Горизонтальна (а) і вертикальна (б) морфологічні структури лісостою у часовому процесі змін.

 

На рис. показано морфоструктурні зміни ІІ періоду розвитку у вигляді послідовності фаз. Позначення ті самі, що на попередньому рисунку; на плановому зображенні темним показано темнохвойні (1), світлим – листяні деревостої (2).

У фазі 5 (приблизно через 150 років) відбулося повне відновлення тайги. Тепер підріст пригнічений і досягає верхнього ярусу лише після відмирання певних дерев.Тобто відбувається заміщення без загущення.

Цей приклад дуже показовий щодо незворотності часу в гео та екосистемах. Длоя того, щоб сукцесія повторилась, слід знищити її наслідок. Як авторові розповідали у одному із заповідників Далекого сходу СРСР (Сіхоте-Алінському), в середньому в часі в умовах незайманої природи (тобто без участі людини), такий процес в середньому триває 4 століття (що прослідковують дендрометричним методом – вимірювання стану річних кілець).

Географічне освоєння часових коливань відбувається шляхом абстрагування від крайніх величин і розмаху коливань: "... географія сприймає зміни в їх середньому, звичайному для даного місця, течії, тобто можна сказати, сприймає мінливість як властивість даної місцевості". Часової процес буквально стає невід'ємною властивістю даного географічного явища.

По відношенню до фізичних, особливо кліматичних умов, часові зміни у вигляді коливань з дуже великим періодом і часто не можуть бути ідентифікованими (як у проблемі змін глобального клімату). Навпаки, у більшості явищ твердої земної кори і саморозвитку органічної природи вони відбуваються так повільно, що ми спокійно можемо розглядати даний стан, як щось фіксоване, і цим обмежити й полегшити завдання географії. У такий спосіб до певної міри можемо начеб то би усунути час з географії, але вельми особливим, специфічним способом.

Час присутній в географічному дослідженні як необхідність побудови генетичної концепції, що дозволяє в максимальній мірі виявити просторові відмінності.

Усвідомлення категорії часу в географічних науках за останні роки все частіше відбувається в межах просторово-часової парадигми, яка відрізняється від класичної просторової переходом від опису "морфології" географічних об'єктів (геосистем) до їх "фізіології", від дослідження просторових форм і територіальних структур до пізнання та відображення їх функціонування. Так само як класична просторова парадигма орієнтувалася на виділення геокомплексів і геосистем за їх просторовою формою і територіальною структурою (напр., вчення про ПТК школи М. А. Солнцева), вчення про ТПК Баранського-Колосовського-Саушкіна, нова парадигма, сформульована українським економіко-географом С.П.Сонько, орієнтована на виділення географічних комплексів і систем на основі вивчення та відображення їх функціонування (життєдіяльності), особливо (що нове в економічній географії) на аналізі циклів життєдіяльності географічних комплексів різних видів і масштабів. Саме тут, за оцінкою цитованого автора, виявляється значення часу геосистем як специфічного способу протікання географічного процесу, або, додамо на основі викладеного нами вище - як відносного часу геосистем.

Відносний час геосистеми - це послідовна зміна станів і стадій розвитку об'єктів і явищ, якому притаманна певна цілісність (за рахунок взаємодії та взаємозв'язків складових частин та елементів), а також певна односпрямованість.

А. Д. Арманд разом з В. О. Таргульяном ввели в географію поняття «характерного часу». Це час, необхідний системі, що розвивається під впливом зовнішніх факторів, для досягнення нею стану рівноваги з цими факторами, тобто як субстанційної сутності. Таким є також час живих організмів, життя річки, розвитку схилу, ґрунту, біоценозу сукцесії, геодинамічного процесу та ін. Всі ці об'єкти - суть системи - з точки зору спостерігача живуть в абсолютному часі. Як би з внутрішньої, властивої системі «точки зору», тобто внутрішньої її структури, явища відбуваються кожне в своєму характерному часі, відмінному від інших часів, і вміщають в свою власну шкалу всі етапи еволюції - від народження до смерті.

Час досить часто буває в моделі «заступником» відстані, енергії, грошей (плата за відстань), вводиться для того, щоб розрізняти причину і наслідок у ланцюгах подій. Якщо тепер взяти за вихідні такі поняття, як "відмінність станів", "відстань", "енергія", "причина і наслідок", то на них можна побудувати картину світу, в якій часом буде похідним поняттям.

На думку С. П. Сонько, «перехід від класичної просторової до новітньої просторово-часової парадигми вимагає використання все більш складних часових проміжків аж до безперервного (континуального) часу». Далі ми будемо, слідувати, певною мірою, канві опису просторово-часової парадигми цитованого автора, підкреслюючи ті її складові (властивості і відносини), які мають переважне значення для сучасної географії в нашому розумінні.

У цілому час (як і простір), - це атрибутивна специфічна властивість матеріальних систем і їх компонентів, що виявляється у їх взаємодії та русі. До просторово-часових атрибутів належать протяжність, тривалість, послідовність, розмірність.

Складність феномену часу визначається сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів при взаємодії матеріальних систем різного рангу. Специфічне часове ставлення, за словами І.В.Крутя[64], проявляє координацію послідовності і тривалості різних речей (подій) або ж станів однієї речі (події), які взаємно змінюють один одного.

Можна визначати час через сприйняття і відображення існуючої реальності в нашій свідомості, і тоді це буде "перцепційний час".

Вживається також термін "концептуальний час", що означає абстрактну, переважно математичну модель, яка адекватно (по відношенню до даної концепції) відображає об'єктивні властивості реального часу.

"Історичний час" виступає як умова побудови історичних абстракцій, перш за все в історико-географічному аналізі. Розбивка історичного часу на певні періоди чи етапи проводиться відповідно історично значущим подіям і з урахуванням конкретних дослідницьких завдань і теоретичних концепцій. Отже, це час подій. Тому в різних роботах одним і тим же відрізкам історичного часу відводиться різне місце.

Відповідно до динамічної концепції, реально існують тільки події теперішнього часу. Минулі події реально вже не існують, майбутні події ще не існують. Іншими словами, відповідно динамічної концепції виникнення і зникнення речей є реальним і пов'язане з фізичними відмінностями між сьогоденням, минулим та майбутнім.

Після введення І. Ньютоном поняття "абсолютного часу" динамічна концепція розглядалася, завдяки його авторитету і значущості теорії динаміки, як єдино можлива науково можлива. Вона безпосередньо виходила з об'єктивності, безперервності й плинності часу, також фундаментальності таких його властивостей, як "протяжність" і "становлення" (виникнення і зникнення подій і матеріальних систем). На відміну від неї, статична концепція своєрідно пояснює об'єктивність часу та руху як структурну мінливість або неоднорідність явищ і процесів об'єктивного світу, що й сприймається нашою свідомістю як «рух» або «протягом» часу.

Отже, на сьогодні в науці склалися три сутнісно різні концепції фізичного часу - субстанціальна, квазісубстанціальна і релятивістська. Субстанціальна концепція ґрунтується на ньютонівському понятті «абсолютного часу», який, за канонами класичної фізики, існує саме по собі, без жодного відношення до чого-небудь зовнішнього, протікає рівномірно, що і називається тривалістю, або длінням. Тим самим, цей час не пов'язаний ні з простором, ні з будь-якими процесами. "Абсолютний час" не виводиться з послідовності подій, а, навпаки, визначає події в їх послідовності, як нібито вони "виходять" з часу, тобто має сутність аргументу подій.

У руслі цієї концепції носієм планетарного часу можна вважати географічний простір, в якому час виступає окремою, четвертою координатою.

В основі квазісубстанціальної концепції часу лежить теоретичне припущення щодо існування єдиного ритму Всесвіту («світового годинника»). Отже, суть цієї концепції полягає в тому, що час – це певна універсальна субстанція, яка органічно входить до складу кожного природного феномена. Саме ця обставина допускає можливість говорити про наявність єдиної "нульової точки відліку" у моделі Великого вибуху, або "моменту запуску" усіх «природних годинників».

Релятивістська концепція, яка ґрунтується на спеціальній теорії відносності Ейнштейна, виходить з глибинного онтологічного зв'язку між часом, простором і рухом. У її вимірах метричні властивості часу і простору за певних умов можуть розглядатися як функції швидкості руху. Ця концепція реально не застосовується в географії, але має якісь віддалені відгомони, коли розглядають функціональний час подій. Натомість, Такий час стає віртуальною реальністю в інформаційній географії, де сигнали в мережах поширюються буквально зі світловою швидкістю, а значення місцевого часу (яким керуються у діловому світі) істотно відрізняються (у масштабах до цілої доби), через що можливі різні фінансові та трансферні бізнес-ефекти.

В одному з сучасних бойовиків великий банкір, демонструючи діловому гостю свій комп'ютерний офіс, сказав йому, вказуючи на брокерів, що сидять за комп'ютерами: «Наші фінанси стежать за рухом Сонця». Це дуже точне визначення того, яке значення має релятивістський час.

Відповідно до релятивістської концепції, часові відносини між одними й тими ж подіями реального світу змінюються в залежності від обраної системи відліку, а значить, одночасності віддалених подій не існує не тільки у Всесвіті, але і на Землі в діловому світі людства. Тому за вихідний може служити не всесвітній, а локальний час, який виражає відносність одночасності в різних системах відліку. Локально час кожної системи, яка відчуває рух, матеріалізується подіями, пов'язаними зі зміною її просторового положення.

У рамках релятивістської концепції розрізняють також індивідуальний та універсальний (всесвітній) час. Індивідуальний час - це відносини послідовності між подіями, які відбуваються тільки в даній системі відліку. Універсальний час служить абстрактною теоретичною побудовою для порівняння часових відношень процесів в окремих системах. Відповідно релятивістської концепції, обов'язковою є ієрархічна підпорядкованість, "вкладеність" індивідуального часу в один з відрізків універсального. Це відображає існування нерозривного зв'язку між простором і часом у багатоступінчастій ритміці внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку різноманітних систем.

Таким чином, ми приходимо до важливого і, можливо, несподіваного висновку: час в умовах інформаційної доби стає в інформаційних мережах, що стають невід’ємним атрибутом інформаційної географії, компонентою простору, огортаючи Землю. Тобто стає реальним той просторово-часовий континуум, про який ми знали в основному, з космології.

 

Питання для самоконтролю:

1. Якими є стосунки онтології та субстанційної основи буття?

2. Чим, на ваше розуміння, відрізняється науковий від природничого об’єкту науки?

3. Простір і час як атрибути матерії: як це розуміти?

4. Простір і час як аргументи процесу: як це розуміти?

5. Назвати властивості географічного простору. Порівняти географічний простір глобальний, регіональний і локальний (тема реферату).

6. Розтлумачити закони просторової організації геосистем.

7. Якими є наслідки цих законів? (тема реферату).

8. Що таке субстанційний час?

9. Що є реляційний час? Це те ж саме, що й релятивістський час?

10. Що таке конвенціальний час?

11. Що таке геосистемний час? Яким він може бути?


12.

Проблема 3

ГНОСЕОЛОГІЯ: ГЕОГРАФІЧНЕ ПІЗНАННЯ, ЙОГО СФЕРИ ТА МЕЖІ

 

Поняття гносеології.Пізнавальний процес називають гносеологією. До теми пізнавальної сутності географії (тобто її гносеологічного статусу) вчені й педагоги поверталися неодноразово. Назвемо лише науковців, які безпосередньо досліджували цю проблему: Ф. Бродель, А. Геттнер, А.Ісаченко, У. Мересте і С. Ниммик, Н. Мукітанов, В. Преображенський, Ю. Саушкін, з «далеких» іноземців – У.Бунге, П.Джеймс, Д. Харвей, П.Хаггет та ін. Наголосимо, що вони всі розглядали географію доіндустріального та індустріального суспільств з своїми специфічними об'єктом, завданнями і характерним баченням предмета науки.

В узагальненому вигляді, їх погляди представлені у наукознавчих роботах Н. Мукітанова[65] та дещо більш пізньому заочному діалозі науковців СРСР-США[66]. У цій заочній дискусії різні науковці давали відповіді з найважливіших проблем географії. Ознайомимося з поглядами деяких науковців, що брали участь у цій дискусії.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.189.171 (0.012 с.)