Бачення об’єкту й предмету географічної науки

Як Ви визначаєте об'єкт географії? – таке запитання було поставлене перед провідними географами СРСР та США. Нижче скорочено наводяться їхні відповіді. Для правильного розуміння відповідей на це питання необхідне коротке пояснення.

У радянській географічній науці склалася традиція, що існує й досі, розділяти її на гілки по об'єктах вивчення. Як різнорідні об'єкти виділяються, насамперед, природне середовище та суспільство. Тому в радянській географії існував і досі має місце розподіл на фізичну географію, що вивчає природні явища, і економічну (і соціальну) географію, яка акцентує увагу на господарстві і населенні. В останні два десятиліття в пострадянській географічній науці переважає тенденція до заміщення економічної географії суспільною^[68], з внутрішнім її поділом на економічну і соціальну гілки. Отже, сучасна географія виглядає як трилисник: фізична, економічна і соціальна.

Водночас, відбувається інтеграція цих галузей на загальній методологічній основі структуралізму, топології та теорії систем^[69].

У США предмет географії визначається переважно з позицій дослідницького підходу, а не об'єкту дослідження. Тому орієнтація радянських та американських відповідей на перше питання різна, що відображає розбіжності між науковими школами. Нижче матеріал подано за авторами суджень (прізвище напівжирним курсивом, університет, де науковець працює, або місто перебування – у дужках).

А. Перед (Берклі). Як відзначив кілька років тому відомий британський дослідник, «було б поквапливо давати визначення таким фундаментальним напрямками, як географія або філософія, чітко розділяти соціологію й антропологію або спрощено трактувати історію». Уявлення виникають з практики і не залишаються незмінними. Будь-яке коротке визначення географії неминуче поведе до розмежування географів на тих, хто його підтримує, і тих, хто не згоден з ним, до реплікації ортодоксів, до консервації традиційних підходів і опору новим ідеям. Продуктивніше було б виділити чотири теми, що перекриваються і взаємопов'язані поміж собою. Вони характеризують, хоча і не всі, наукові дослідження всередині географії, які присутні в ній протягом тривалого часу.

Незважаючи на те що питання, використовувані географами, і теоретичні основи не залишалися незмінними, ці теми все ж таки зберігалися в центрі уваги. Вони такі:

1. Роль людей у ​​перетворенні поверхні Землі.

2.Процеси організації простору суспільством і вплив територіальної організації або територіальної структури на діяльність суспільства і життя людей.

3.Антропогенні процеси і сформовані людьми ландшафти, породжені взаємодією соціальних, економічних і культурних процесів з певними природними системами.

4. Взаємодія природних систем (клімату, рельєфу, рослинності і ґрунтів) на поверхні Землі.

* * *

К.Віллмотт (Ньюарк). Не існує загальновизнаного визначення географії, але є кілька стрижневих підходів, характерних для географічних робіт:

1. Характеристика розміщення природних і соціальних процесів і явищ на земній поверхні.

2.Наголос на ролі місця і відстані (в Евклідовому, функціональному та інших просторах). Кажуть, що «відстань для географії той же, що час для історії». У цьому твердженні мається на увазі як розміщення, так як простір як міра віддалення.

3.Увага до тих природних і соціальних процесів, на які суттєво впливають відстань, географічне положення і простір. Такі, наприклад, сфери географії, як геополітика, геоекономіка, міграція, погода, клімат і т. п.

Чи правомірно зробити висновок, що географія зосереджується або повинна зосередитися на явищах і процесах, які найбільш фундаментальним чином залежать від місця розташування, відстані і простору.

* * *

С. Коен (Нью-Йорк). Немає будь-якого єдиного і всеосяжного визначення географії. Різні підходи ведуть до різних визначень, наприклад просторові відносини і взаємодії, територіальна диференціація, відносини «людина - середовище» та процеси на поверхні Землі. Особисто для мене прийнятне визначення, що географія пізнає властивості системи місць - її зміст, межі, внутрішньо системні зв'язки, що зумовлюють структуру, і зовнішні зв'язки, які одночасно відрізняють систему і живлять її.

* * *

Е. Тейфі (Колумбус).Я ніколи не знаходив єдиного і цілком задовільного визначення. З середини 1960-х рр. я використовую у своїх роботах «три традиції», або підходи, і це мене цілком влаштовує.

Ось вони:

1) вивчення територіальної організації з нахилом на карти і просторовий аналіз;

2) вивчення територій з акцентом на синтез, інтеграцію і увагу до місця розташування;

3) екологічний підхід, що розкриває зв'язку людини і природного середовища.

У 1963 р. Паттісон використав всі ці три підходи, додавши до них ще й четвертий, а саме землезнавство, вельми шановане колись і нині за межами США. Я вважаю помилковим розмежування фізико-географів, кліматологів і геоморфологів, тобто фахівців в науках про Землю. У більшості випадків роботи з фізичної географії відрізняються своєю зосередженістю на взаємозв'язках між природними явищами (територіальний чи інтегральний підхід) або на екології (людина - середовище), в якійсь мірі на просторовому аналізі, хоча поглиблене використання карт широко поширене і в інших науках.

* * *

Р. Палм (Боулдер). Географія визначається як вивчення земної поверхні, включаючи її клімат, форми рельєфу і біоту; процеси, що перетворюють лик Землі, людську діяльність і її вплив на середовище. Таке визначення породжує два основних питання: 1) які взаємозв'язку між людськими товариствами та середовищем їхнього життя? 2) якою є територіальна організація людської діяльності? Ці два питання лежать в основі всієї географії - соціальної і фізичної.

* * *

С. Брунн (Лексінгтон). Географія зосереджує увагу на поняттях положення, місця і середовища. Вона вивчає різноманітність соціальних та природних явищ на земній поверхні, їх генезис, структуру і створюють їх процеси, їх вигляд (рисунок) і значення для людини і суспільства (тобто інтерпретації в світлі досвіду). Явища, котрі вивчаються географами, входять у сферу інтересів наук про Землю та суспільство. Географи надають особливого значення тому, де спостерігаються ті або інші явища, як вони сформувалися в тих чи інших місцях (аспект динаміки і часу), де вони можуть проявитися (прогнозний аспект). Масштаб досліджень варіює від локального до глобального. Географія - міждисциплінарна галузь знання. Вона зайнята пошуком і аналізом взаємозв'язків між науками про Землю і науками про суспільство і тими явищами і об'єктами, які вони вивчають. Традиційним є інтерес нашої науки до проблеми «людина - Земля» з особливою увагою до відносин «суспільство - середовище», що сприяє розумінню взаємозв'язків між науками про людину і науками про Землю. В якості прикладів можна навести вивчення мережі поселень, сільського господарства, змін клімату у зв'язку зі споживанням енергії, поведінки і сприйняття середовища людиною (вчення про стихійні лиха).

Географія також перекидає мости між мистецтвом і наукою. Представники гуманістичної географії ставлять питання про місцезнаходження і ландшафти, їх значення, символіку, цінності та інтерпретації. Спеціалісти в області просторового аналізу віддають перевагу питанням геометрії розміщення і простору. Вони намагаються знайти закономірності, побудувати теорію і прогноз на основі пояснення процесів та форм розміщення промисловості, міграційної поведінки, синоптичної кліматології, регіонального економічного розвитку і т. д.

Гуманістичний і просторовий підходи доповнюють один одного в отриманні знань про середовище існування, про те, що, де і чому відбувається на земній поверхні. Обом підходам притаманний інтерес до карт і мови карт, пошуки прихованих структур середовища, уточнення полігонів для теоретичних або прикладних досліджень.

* * *

Е. де Суза (Вашингтон). Географія займається вивченням розміщення. Її об'єкт - це світ навколо нас, природні та соціальні явища, що формують середовища та місця розташування. Географи у словесній формі і шляхом картографування відображають мінливі рисунки розміщення, пояснюють їхнє походження і намагаються розгадати їх сутність. Постійною турботою географії залишається розуміння природних і культурних особливостей місць та їх географічного положення на поверхні Землі.

* * *

Дж. Матер (Ньюарк). Географію нерідко трактують як науку про просторові розподіли, протиставляючи її історії як науці про послідовність подій у часі. Однак обидва ці визначення вкрай неточні. Правильніше говорити, що географія вивчає взаємодії людей з їх середовищем на локальному, регіональному і глобальному рівнях. Але географія повинна також мати цілісний погляд на Землю і дослідити її як єдину систему зі багатьом складними взаємодіями і зворотними зв'язків між атмосферної, біосферної й океанічної підсистемами, складовими природу Землі, і між людьми, їх культурами, господарством, різними її соціальними системами, у свою чергу, взаємодіють один з одним.

* * *

В. С. Преображенський (Москва). Загальним і граничним об'єктом дослідження географічних наук виступає географічна оболонка. Ця складна гетерогенна (літосфера, атмосфера, гідросфера, педосфера, біота) відкрита динамічна система має просторово-часову впорядкованість, організацію, що виражається в процесах просторової диференціації та інтеграції. Зміни, що відбуваються в окремих її частинах, в силу взаємозв'язку компонентів і територій дуже поширюються. Вона пройшла абіотичну стадію розвитку і тривалий час перебувала у біосферній стадії, вступила в етап переходу від біосферного до біосферно-ноосферного розвитку. Її доля все в більшій мірі залежить від діяльності людського суспільства.

Географія - єдина система наук, що обрала для свого вивчення такий гетерогенний за своїми елементами, складний з історії розвитку та внутрішніх зв'язків системний об'єкт реальної дійсності. По цьому роль географії в пізнанні світу винятково значуща. Географічний характер надають дослідженням акцент на просторово-часову організацію досліджуваного об'єкта і розуміння його місця (іншими словами - географічного положення) у тій складній суперсистемі, яка вище була названа географічної оболонкою.

* * *

А. О. Величко (Москва). Завданням географії є ​​вивчення будови ландшафтної оболонки як відкритої системи з зовнішнім джерелом енергії, динамічними зв'язками всередині неї, визначальними для її організації процесами енерго-масообміну між компонентами оболонки - рельєфом, рослинним покривом, гідросферою і т. д. (ось для чого необхідні детальні знання компонентів), трендів розвитку оболонки (її еволюції) і пізнання закономірностей її раціонального використання людським суспільством в процесі господарсько-культурної діяльності та просторового розміщення.

Людство зараз не тільки свідок, але й основна причина одного з найголовніших рубежів усієї еволюції ландшафтної оболонки Землі - її переходу з чисто природної системи в природно-антропогенне систему, причому процес цей незворотній. Проте, вживаючи термін «природно-антропогенна система», не слід вважати, що у складі ландшафтної оболонки з'явився ще один новий компонент – антропогенний. Склад компонентів залишився тим самим, оскільки людство впливає на ландшафтну оболонку через вже існуючу систему природних компонентів. Таким чином, на стан і розвиток ландшафтної оболонки тепер роблять визначальний вплив дві групи факторів - природні і антропогенні, що підкоряються принципово різним закономірностям. Якщо з еволюційної географії зараз у значній мірі відомі діапазони і швидкості чисто природних змін і коливань в стані ландшафтної оболонки, то антропогенний чинник формування ландшафтної оболонки залишається ще вкрай слабо вивченим. Тим часом, саме цей фактор, як зараз уже зрозуміло, характеризується на багато порядків більш високими швидкостями та енергією впливу, ніж інші глобальні природні фактори.

У зв'язку з цим, стає очевидним висунення як найважливішого першочергового завдання сучасної географії розвиток нового ведучого наукового напрямку, що вивчає закономірності та механізми антропогенного впливу на компоненти ландшафтної оболонки, а через них і на ландшафтну оболонку в цілому.

* * *

В. М. Котляков (Москва). Істотне поглиблення знань про загальні закономірності географічної оболонки Землі стає нині ключовою проблемою географії.

Землезнавство вивчає закономірності структури, функціонування, динаміки та еволюції географічної оболонки на різних територіальних рівнях: глобальному, континентальному, в рамках окремих країн, локальному.

Усе ще нам не зрозумілі просторово-часові закономірності взаємодії природи і суспільства, оцінка негативних і позитивних результатів такої взаємодії. Не розроблено прогноз змін природно-антропогенних геосистем, наукові засади управління ними. Не відповідає сучасним вимогам дослідження швидких змін природи, викликаних здійсненням великих господарських проектів, не вирішена проблема збереження ресурсо- і середовищевідтворної здатності геосистем.

Нова робоча модель землезнавства формується, виходячи з уявлень про нерозривність двох головних гілок географічної науки: природничо-географічної, що пізнає природні закономірності, і суспільно-географічної, що пізнає соціально-економічні закономірності. Такий підхід сприяє рішучому повороту географії до вивчення механізмів функціонування і розвитку природних, природно-технічних і соціально-економічних геосистем.

Нині ми все більше усвідомлюємо, що біотичні та абіотичні компоненти біосфери тісно взаємопов'язані, що вплив людини на землю за своїми масштабами стає порівнянним з природно-історичними процесами, що можливості Землі для проживання на ній людини обмежені, що сучасні досягнення в науці і технології роблять можливим вивчення Землі як взаємопов'язаної системи.

Зараз перед нами стоїть завдання навчитися своєчасно розпізнавати і реагувати на значні глобальні зміни, що відбуваються на Землі в наш час і можливі в самому найближчому майбутньому. Зростання рівня енергоозброєності людей та антропогенного впливу на природу свідчить про назрівання екологічної кризи на нашій планеті. Цей багатосторонній процес включає скорочення площ, зайнятих рослинністю, що погіршує газовий обмін; дефляційний процес, висушування та ерозійне руйнування аридних території; виснаження запасів корисних копалин і традиційних джерел енергії, що відбивається на господарстві; забруднення навколишнього середовища, яке погіршується; природні екологічні зв'язки у всіх ланках географічної оболонки; нарешті, порушення квазістаціонарного стану природних льодовиків, що має багато негативних глобальних наслідків. Дослідження екологічної кризи і протистояння їй на Землі можливе тільки на базі широкого міжнародного співробітництва.

* * *

Б. Б. Родоман (Москва). Головний об'єкт географії в цілому - це біосфера Землі, яка вивчалася просторово пізнавальними методами. Зміст географії - територіальні аспекти взаємодій між головними компонентами біосфери як єдиної системи, перш за все, між антропогенними і природними елементами.

* * *

А.Д. Акименко (Москва). Географія - дивовижна для нашого часу наука. При загальній диференціації наукового знання, коли інтеграція науки частіше виступає як гасло, а не як реальність, вона намагається зберегти в своєму складі «несумісні» якості: природне і суспільне, глобальне і територіальне. Об'єкт її дослідження - геосоціум, який визначається як специфічне соціально-природне утворення, яке народилося в результаті взаємодії природи і суспільства. Образно кажучи, геосоціум «перебуває» в екосфері, його «тілом» є антропосередовище, «мозком» - геосоціальна свідомість, а «поведінка» визначається в основному сукупністю суспільних відносин, характерних для певного способу виробництва.

* * *

В. І. Соломатін (Москва). Об'єктом географічного дослідження є ландшафтна оболонка Землі, закономірності її просторово-часової еволюції і прогноз розвитку під впливом природних і антропогенних факторів.

Оскільки ландшафтна оболонка - продукт взаємодії процесів, що протікають у літосфері, біосфері, гідросфері, кріосфері, атмосфері, де випробовується вплив антропогенних чинників, географічне дослідження є найбільш комплексним, синтезуючим дані та подання суміжних наукових дисциплін.

* * *

В. М. Пащенко (Київ). З синонімічних понять «географічна оболонка» і «ландшафтна оболонка» віддаю перевагу останньому як більш повному і точному визначенню об'єкту географічного дослідження в його природничих та соціально-економічних аспектах.

Ландшафтна оболонка в такому розумінні не може бути об'єктом тільки фізичної географії, позбавленим антропогенної (людської) складової. Реальна дійсність зобов'язує географа замислюватися не про умовний природничий об'єкт, відсторонений від впливу людини, а про конкретний його часовий стан з усіма антропогенними змінами та техногенними включеннями, з багатогалузевим господарством і - для соціальної географії - з самою людиною; ландшафтна оболонка - це наше місце проживання, з корисними ресурсами і обмеженими можливостями, з її беззахисністю перед натиском технократії і з натхненною земної красою, так потребує збереження.

* * *

В. С. Силенко (Фрунзе). Об'єктом вивчення географії є ​​визначення оптимальної форми обміну природних фізико-географічних і суспільних процесів. Наприклад, ерозія як природний процес, що впливає на суспільство, «обмінюється» на соціально-економічні процеси всередині суспільства. Враховуючи, що збитки від ерозії по країні щорічно перевищує мільярди рублів, необхідність свідомої та ефективної реакції суспільства на ерозію стала необхідністю.

* * *

П. С. Кузнєцов (Саратов). Специфіці загального об'єкту географічного дослідження в найбільшій мірі відповідає така сучасна форма організації виробництва, як територіально-виробничий комплекс (ТВК). Саме при вирішенні проблеми ТВК досягається єдність міждисциплінарних зв'язків географічних наук, тобто визначаються взаємозв'язку та відповідності між територіальним поєднанням природних ресурсів та структурою виробничого комплексу.

* * *

Г. П. Дубинський, О. М. Ріман (Харків). На нашу думку, основним об'єктом географічного дослідження є конкретний природно-територіальний комплекс (ТПК) в умовах реального антропогенного навантаження, яке він відчуває в даний час. Так, для меліоративної географії таким об'єктом повинен служити природно-меліоративний комплекс, що формується в результаті взаємодії природного фону і певного виду меліоративних заходів.

* * *

А. Г. Воронов (Москва). Вважаю, що існують два типи об'єктів географічного дослідження. Це, по-перше, регіони різного рангу, тобто ділянки суші або вод (і більш великі і більш дрібні). Завдання географії – вивчення цих регіонів у всіх їх особливостях, з аналізом взаємовідносин природи і суспільства, порівняння одного регіону з іншим. Ще великий В. В. Докучаєв в основу такого порівняння поклав зональні особливості. Він показав, як з півночі до екватора змінюють один одне тундра, тайга, широколистяні ліси, степи, пустелі, лаврові ліси, пустелі, савани, тропічні листопадні ліси, вологі (дощові) тропічні ліси. Пізніше, роботами Л. С. Берга, а потім Н. А.Солнцева було показано, що в межах кожної зони є величезна різноманітність ландшафтів.

Другим типом географічних об'єктів є ті компоненти - літогенна основа, клімат, рельєф, природні води, ґрунти, рослинність, тваринний світ, - які утворюють різні ландшафти, або, як їх часто називають, природні комплекси. Кожен із природних комплексів різного ступеня підпав під вплив людини, в різній мірі перетворений нею шляхом будівництва поселень, вирубки лісів, оранки земель та інших впливів, в тому числі виражаються в зміні чисельності тварин і винищення окремих їх видів. В даний час не можна знайти на Землі ділянки, якого б не торкнулася більшою чи меншою мірою рука людини. Тому вивчення різних форм впливу людини на природу - також важливе завдання географічного дослідження.

* * *

В. В. Анненков (Москва). Поряд з географічною оболонкою Землі (ландшафтною сферою) як граничним об'єктом географічної науки географи вивчають також локальні і регіональні цілісні частини цього граничного об'єкта. Регіональні дослідження ведуться у трьох аспектах –

а) спостережувані ландшафти (географічне середовище);

б) «невидимі» структури обмінних процесів і конкурентних відносин у територіальних системах природи, населення, господарства і між ними;

в) сприйняття і перетворення суспільством ландшафтів і територіальних відносин.

Об'єктом регіональної географії є ​​територіальна організація суспільного відтворення. Будемо виходити з широкого розуміння суспільного відтворення як взаємопов'язаного функціонування природних, демографічних, соціально-культурних, економічних територіальних систем в довгостроковій перспективі, необхідної для відновлення матеріальних елементів цих систем. Відтворювальні зв'язку різнорідних об'єктів (обмінні процеси;конкурентні відносини у використанні ресурсів, життєво важливих для відтворення) реалізуються на різних територіальних рівнях (від локального до глобального) на конкретних територіях, перетворюючи матеріальне середовище або пристосовуючись до неї. Виникнення і розв'язання суперечностей у територіальних системах шляхом їх самоорганізації або цілеспрямованого регулювання суспільством становлять суть територіальної організації суспільного відтворення.

* * *

Б. Тернер (Вустер). Географія - наукова дисципліна, що фокусує увагу на питаннях «де?» і «чому?», Тобто чому явища трапляються там, де вони бувають? Іноді відповідь приносить нове знання, в інших випадках - ні. Географія шукає відповідь на ці питання, досліджуючи вертикальні і горизонтальні зв'язки. Перший підхід концентрує увагу на взаємодії явищ в певному місці (інтегральний синтез), другий - на відносинах досліджуваного об'єкту та об'єктів, розташованих в інших місцях (порівняльний синтез). У деяких випадках ці підходи комбінуються.

Подібні питання і підходи застосовуються не лише в географії. Вони не притаманні лише географії, як і час не належить виключно історії. Але географія - єдина з наук, заснована на обох підходах.

* * *

Н. С. Мироненко (Москва). Об'єктом географічного дослідження є геосистеми, тобто системи, що належать географічній оболонці, в яких спостерігаються горизонтальні і вертикальні зв'язки. Це можуть бути геосистеми природного субстрату і геосистеми суспільного субстрату, але найчастіше - геосистеми, в яких відбувається спрямована і ненаправлена взаємодія природних і суспільних процесів.

* * *

В. О. Боков (Сімферополь). Об'єктами дослідження географів є системи, які утворюються при взаємодії тіл (природних і антропогенних) в умовах земної поверхні, розглянуті з точки зору їх просторово-часової організації.

* * *

В. Л. Каганський (Москва). При вивченні поверхні Землі географа цікавить різноманітність ландшафтів (природних і культурних), їх специфічні риси, внутрішні та зовнішні взаємозв'язки, закономірності просторово-часової організації суспільства та його середовища. Цей об'єкт пізнається з точки зору і за допомогою дослідження його «морфології», малюнка спостережуваних просторових структур. Важливий компонент об'єкту - просторова самоорганізація людської діяльності та пов'язані з нею уявлення людей, частково їх відображаючі і почасти - формуючі. Географи постійно перебувають усередині свого об'єкту, використовуючи для його пізнання безпосередні враження всіх органів чуття разом з точними фактами та інформацією, якими володіє суспільство.

* * *

Р. Морілл (Сіетл). Географічна школа має на меті зрозуміти і пояснити:

а) взаємодії людей з природним середовищем,

б) формування людьми регіонального та місцевого своєрідності,

в) просторове поведінку людей і територіальну структуру суспільства.

Іншими словами, зрозуміти і пояснити, як факти простору і різного його наповнення впливають на природні та соціальні процеси і поведінку і виявляються у організації території, що спостерігається, та своєрідності місць.

* * *

П. Мюллер (Майамі). Я визначаю географію дуже широко як відповідальну за питання, що і чому люди роблять на земній поверхні, тобто яким є просторовий аспект людської діяльності. Але важливо також мати на увазі кілька традицій: постійний взаємовплив наук про Землю, взаємодії культури і середовища, розміщення і регіональний підхід. Вони утворюють наріжний камінь суджень про нашій науці. Необхідно також підкреслити бажаність балансу між фізичною та соціальної географією, між галузевими гілками і регіональною географією.

* * *

Д. Демко (Вашингтон). Кажуть, що географія - подружжя історії. Іншими словами, вона займається вивченням і поясненням просторового розподілу явищ, так само як історія зосереджена на змінах явищ у часі. У сучасному світі ми часто ігноруємо простір та умови розміщення, як забуваємо і минуле. У такій звичці таїться серйозна небезпека, бо як забуття минулого призводить до повторення помилок історії, так і зневага до простору, географічного положення і територіальних процесів загрожує помилками і дурницями в рішеннях про розміщення!

Увага географії до явищ у просторі породила щонайменше три напрямки, які характеризують нашу науку.

Перше - це просторовий аналіз, який відповідає на питання «чому?» І «де?» і розкриває процеси, які формують територіальні розподілу. Серед найбільш яскравих прикладів цього напрямку слід назвати теорію центральних місць і моделі розміщення.

Другий напрямок робить упор на аналіз взаємодій людини та середовища у всій їх складності. В області екологічних проблем ми часом нескромно називаємо географічний підхід інтегративним, або холістичним (всеосяжним). Підхід «людина - середовище» також просторовий, оскільки подібні взаємозв'язку породжують нерівномірність просторових розподілів на всіх територіальних рівнях.

Третій підхід, властивий географії, становить регіональний аналіз. Один з найбільш ранніх в географічній науці, в останній час цей підхід переживає відродження. Він включає цілу гаму окремих тем і підходів - від опису унікальних місць до угрупування подібних місць за різними критеріями, від аналізу окремих районів до вивчення їх взаємозалежності.

Звичайно, три зазначених напрями не альтернативні, а доповнюють один одного. Одна з головних проблем нашої науки в тому, щоб переконати неспеціалістів в необхідності географії місць і просторового опису місць, що має для науки таке ж значення, як таблиця множення для математики або періодична таблиця елементів для хімії. Подібні прості форми географічних знань служать зачатками мистецтва і науки і справедливо підтримуються вчителями географії.

 

 

* * * * * * * * *

З цього скороченого викладу діалогу видно відміни не лише на рівні національних наукових шкіл (що пояснювалось на початку), але й в межах однієї школи – між наковцями, що сповідують різні погляди й мають відмінні напрями наукового пошуку, належать до науки або освіти і т.п. Отже, мало ймовірно, що хтось у змозі це все врахувати у несуперечливій концепції. З часу цього колективного діалогу відбулися певні зміни, що полягають у зближенні наведених поглядів переважно завдяки проникненню у вітчизняну географію поглядів західного кшталту.

Як бути далі? Слід, на думку й з досвіду автора, використовувати такі знання, по-перше, я к складову наукової ерудиції (від чого залежить повага до вас у науковому чи освітянському товаристві), по-друге – як трамплін для пошуку власного місця в цій системі. Цей пошук, судячи з публікацій, відбувається стрімко завдяки певному «стисненню», ущільненню часу, характерному для сучасної перехідної доби. Адже минає епоха індустріального розвитку, і людство увійшло в інформаційний світ.

Натомість, наприкінці попередньої епохи географія отримала потужний імпульс розвитку в руслі космічних досліджень та розвитку геоінформатики, здобула певне місце у системах екологічного знання (геоекологія, інвайронментологія) і інвайронментальної (зеленої, екологічної) економіки. Але в той же час, дотепер в певній мірі зберігає дієздатність канва розгляду географії, яку запропонували класики географічної науки А.М.Краснов, С.Л. Рудницький, М.М.Баранський ті ін.

Надалі, після ознайомлення з загальною парадигмою географії, ми будемо опановувати методологію – тих правил, якими користуються для побудови науки.

 

Загальна парадигма географії

 

До питання парадигми ми звернулися уперше в спільному з В.О.Боковим навчальному посібнику[70], потім це питання без змін відтворене у відомому підручнику тієї ж назви. Натепер, відчувається потяг до розвитку й певної видозміни цього поняття, хоча всі посилаються на першоджерело Т.Куна.

Остання спроби надати географії певної загальної парадигми належать М.В.Багрову, Л.Г.Руденку і О.Г.Топчієву. М.В.Багров запропонував ноосферну парадигму, згідно якої:

Парадигма – це визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем і їхніх рішень науковому співтовариству^[71].

Парадигма в конкретній науці спеціально не вивчається. Парадигма як би транслюється, передається як упереджена система знань від покоління до покоління людей, а також серед вчених, які досліджують певне коло явищ. Тому в останньому випадку називається найчастіше науковою школою. Зміна пануючої парадигм, якщо таке відбувається, носить характер наукової революції. Причому бували (і зараз виникають) такі досить часті ситуації, коли та сама наука знаходиться «у перехресті» декількох парадигм (тобто розвивається декількома науковими школами, жодна з котрих не стає пануючою).

Кожна з парадигм акцентує увагу на певнім способі обрання, бачення дослідницьких об'єктів, методології дослідження та відповідному тлумаченні результатів. Наприклад, ландшафт виглядає одночасно як близьке довкілля, переважно з пізнавально-естетичного боку (так про нього думають пересічні жителі будь-якої місцевості); культурологічний об’єкт (як його сприймають і відображають митці, оцінюють естети тощо); як просторово-функціональний базис життєдіяльності соціуму (носій корисностей і обмежень для людей); як предмет польового дослідження ландшафтознавства (польовий об’єкт наукового пізнання) й просторова (просторово розподілена) дисипативна система у теорії управління (системології) – останнє з точки зору саморегулювання, потоків речовини-енергії, інформаційної феноменології і т.п.

Отже, парадигма відповідає спрямованості певної наукової школи. Відповідно, бачення онтологічного об’єкту (у попередньому прикладі – ландшафту) крізь призму парадигми стає предметом наукової школи.

Так відбувається зараз і в землезнавстві, і в регіональній географії Світу, і в регіональній геоморфології, де сусідять і співіснують, а також змінюють одна іншу (і конкурують поміж собою) різні парадигми.

У самому загальному вигляді, цей процес виглядає так:

1. Хорологічна парадигма - що й де перебуває?

2. Систематична парадигма – чому це там, а не отут (або навпаки)?

3. Системна парадигма – як одне пов'язане з іншим?

4. Модельна парадигма - як це переконливо відтворити, щоб глибше пізнати?

5. Екологічна парадигма – як одне впливає на інше, і яке це має значення для екологічного суб’єкту?

 

Помітимо два моменти:

А) ці питання не формулюються в явному виді, але присутні у свідомості як свого роду стратегічна мета вивчення явища науковим методом;

Б) процес пізнання в географії не є лінійним (тобто він не йде по шляху від 1 до 5). Досить часто відбувається повернення від парадигми з більше високим порядковим індексом до парадигми з будь-яким іншим індексом.

Хорологічна парадигма – особливо значуща. І не через те, що вона найдавніша в географічному баченні Світу, хоча набула рис наукової доктрини географії тільки на початку ХХ в. завдяки узагальненню німецького географа-теоретика А.Геттнера, котрий на той час (перша половина ХХ ст.) вважався апологетом хорологічного напрямку в географії.

Геттнер розробив класифікацію наук, виділивши серед них три групи: систематичні, історичні й хорологічні. Географія в рамках класифікації, природно, виявилася в останньому з названих класів, а, наприклад, споріднена з нею геологія - у класі історичних наук. Натомість, метеорологія опинилася у середовищі систематичних наук. Але Геттнер вважав, що поміж науками немає чіткої межі (і в цьому відношенні не був оригінальним): відмінності полягають у способі пізнання й подання результатів. Через це у кожній групі наук є прояви властивостей інших наук.

У зв'язку з войовничою позицією в географії представників історико-генетичної школи, що виявилася пануючою в СРСР, хорологічна складова географії неодноразово піддавалася остракізму (зневажливій критиці), що досі відчувається у теоретичних роботах співвітчизників, навіть виданих після розпаду СРСР.

У наш час відношення до хорологічної парадигми помітно зміщується в позитивний бік.

По-перше, жодна з наук неспроможна досліджувати простір, місце з таким арсеналом можливостей та методів, які є в географії. Поряд з цим, географа пізнають перш за все через знання ним географічної номенклатури. Як сказати про це глибше, лише географ володіє просторовим мисленням.

По-друге, земна поверхня стала найважливішим, хоча й не єдиним об'єктом дослідження космічного землезнавства, бо:

 

- Не маючи географічної канви, не маючи у своєму розпорядженні географічний метод просторової прив'язки об'єктів, практично неможливо осягнути, упорядкувати й зробити корисної величезну інформацію, що до того ж надходить тепер не в графічному, а в цифровому виді, тобто вимагає візуалізації.

 

- Якби не хорологічний метод, те вченим і інженерам довелося б оперувати з гігантськими «сліпими» таблицями даних, тобто так, що вони (дані) не прив’язувалися б до місця, точки, об’єкту. Натомість, просторове відображення такої таблиці у вигляді зображення дуже полегшує пізнавальний процес.

 

- Сучасні комп'ютерні засоби дозволяють показувати простір у динаміку (наприклад, простежувати руху повітряних мас або певних феноменів, як тропічний ураган, наприклад) у вигляді певної просторової моделі явища, котра може слугувати за проміжний дослідницький об’єкт.

Чим відрізняється географічне розуміння просторових відношень, властиве науковій хорології, від інтуїтивного, характерного для людей взагалі?

1. Наявністю твердих правил фіксування місця розташування географічних об'єктів: географічні й топографічні координати, карти, правила опису географічного положення.

2.Можливістю «прив'язувати» до місцевості й до відомих об'єктів різні інші явища за допомогою словесних (вербальних) описів, нанесенням їх на карту, використанням координат або навіть фотознімків.

3.Вмінням (притаманним певним фахівцям – географам, геологам, військовим, економістам-регіоналам, слідчим тощо) досліджувати функцію місця різних об'єктів, тобто наявності в них певних властивостей, обумовлених саме тим, що об'єкти перебувають безпосередньо там, де ми їх знаходимо - і ніде в іншій позиції перебувати не можуть.

4. Поясненням «тиску місця», тоб