Простір і час як атрибути й аргументи географічного буття 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Простір і час як атрибути й аргументи географічного буття



 

Коли мова йде про простір і час, навряд чи знайдуться в статку людства інші поняття, які були б такими поширеними і одночасно містили б так багато невизначеного. З одного боку, це зумовлене їх повсюдністю для будь-яких культур і етносів і водночас буденністю цих понять у природній людській мові. З іншого - прагненням, починаючи з міфологічних часів, осягнути структуру Світу (згадаємо музично-числову модель Світу Піфагора; уявлення про форму Землі стародавніх вавилонян, греків, інших народів, основи геометрії для пояснення «плаского» простору, що осягається на інтуїтивному рівні. Натомість, темпоральне розуміння створення Світу, тобто обов’язкової наявності акта початку всього сущого. Демокрит вважав простір і час незалежними від матерії сутностями: матерія заповнює простір, і час триває саме по собі. Введемо читача в ці сутності. У фізиці починаючи з появи механіки простір і час набули значень аргументу щодо функції руху.

Натурфілософські розуміння простору зводилося до двох поглядів на нього, які досить часто явно чи, частіше, неявно існують і в сучасній науці:

- Простір як вмістилище, деякий обсяг, якщо в Декартовой системі - то якийсь «ящик» нескінченного розміру, заповнений всім сущим.Так виглядає, наприклад, Всесвіт в класичному поданні. Так само представляється більшості людей земний світ (незалежно від того, приймає або не приймає людина теоретично відоме, але важко осягається уявлення про сферичності Землі);

- Простір як відношення речей (об'єктів, систем і т.п.), що співіснують одночасно; як форма того порядку, який апріорі повинен існувати в природі.

У першому випадку простір суть незалежна категорія, атрибут матеріального світу, в якому він перебуває, розвивається і т.п.У другому випадку простір належить сукупності певних речей, тобто воно набуває атрибутивного характеру. Залишається «за дужками» розуміння того, як співвідносяться між собою окремі простори - атрибути різних речей.

Здавна простір сприймалося як даність, хоча вже доантична міфологія поділяє його на Хаос (первинний простір) і Космос (простір вторинний, упорядкований). Перше з цих понять вкоренилося в побутовій мові для позначення безладу, непередбачуваності; друге стало позначенням позаземного простору, впорядкованого за законами небесної механіки, втративши в мові початкове значення порядку. В даний час, поняття «простір» є багатозначним, описуючи такі аспекти навколишнього світу як протяжність, сусідство, послідовність, відстань. Знову-таки - це дуже різні поняття. Однак одного поняття «простір» для охоплення всіх просторових відносин недостатньо - останні занадто різні, щоб охопити їх одним поняттям.

Поки залишаються поза полем зору такі просторові відносини-дихотомії, як нескінченність і безмежність (щодо Всесвіту), ортогональность і сферичність, відповідно відкритість і замкнутість (стосовно до земного світу).Будучи взятими в одному з варіантів цих дихотомій, їх сукупності докорінно змінюють не тільки наші уявлення, але найголовніше - можуть служити фундаментом різних загальнолюдських стратегій у відносинах до глобальних проблем навколишнього середовища.

Ставлення до часу завжди було також дуже суперечливим. За Платоном, час створено Деміургом (творцем) разом з Космосом. Він є в русі небесних тіл і підкоряється закону числа. Арістотелем час ототожнювався з рухом і вважався вічним.

Значно пізніше, на початку Середньовіччя, Августин вважав, що до створення світу не було ніякого часу.Сам час розглядався також і як даність, незалежна від Світу, і як атрибут матерії - початок і послідовність проїстікання всього сущого.

Ньютону приписують розуміння простору і часу як абсолютних категорій матеріального світу. З позицій класичної термодинаміки (Клаузіус, Л.Больцман) спрямованість ходу часу (стріла часу) пояснювалася процесами зростання ентропії.Всі ізольовані системи (а Всесвіт чомусь також вважали ізольованим об'єктом) розвиваються в напрямку зростання ентропії, зростання безладу Це уявлення, прямо протилежне натурфілософії відносин Хаос-Космос, панувало до початку ХХ ст., Коли А.Ейнштейн показав їх відносність і взаємопов'язаність (релятивістське поняття «простору-часу»).

Чим же відрізняється географічний простір від того, про який йшлося? Майже всим.

По-перше, такий простір – сферичний. Причому, мова йде не лише про систему географічних координат на сфері, проекції тощо –тобто, різного роду пізнавальні конструкції (натомість, вони теж важливі).Йдеться про онтологічну сутність. Назвемо, хоча би коротко, основні властивості сферичного простору Землі[47].

Сферичність означає декілька характерних рис:

1. Наявність центру як загальної, науйніверсальнішої ознаки симетрії.

2. Сферичний тип симетрії як головний. Сферичність означає замкнутість рухів (глобальні кругообіги, наприклад, течії Світового океану або глобальна атмосферна циркуляція).

3. Обертальність. Всі сферичні простори обертаються, бо це забезпечує їх динамічну врівноваженість. Неможливо, натомість, уявити обертання декартового простору.

4. Континуальність (континуум – неперервна множина будь-чого). Тобто, в такому просторі будь-які ознаки міняються так, що будь-який малий рух, мале переміщення призводить до такого ж малого дрейфу ознак. Звісно, що будь-хто зможе назвати випадки стрибкоподібної зміни (напр.., пересікаючи межу геосфер); але вони лише призводять до того, щоб сказати, що на цьому континуумі є дискретні елементи (структури), хоча перше – континуальність – є пануючою.

5. Нерівнозначність напрямів, за якими відбуваються рухи у такому сферичному просторі - анізотропія. Анізотропність - це неоднаковість властивостей за напрямами (насамперед по вертикалі вгору-вниз, але також щодо площини екватора (сила Коріоліса має різні напрями), по меридіану і паралелі будь-якої точки. За умови руху, що відбувається у напрямку центру, до імпульсу сили додається відома всим гравітаційна сила; у протилежному випадку вона від’ємна.

6. Безграничність у поєднанні з конечністю: будь-який рух теоретично може привести тіло, що рухається, у точку початку цього руху. Натомість, сферичний простір не має обмеження у вигляді якоїсь там перепони, оболонки тощо (хоча окремі оболонки Землі – геосфери – нам відомі). Щоб цей простір покинути, «пробити», будь-яке тіло повинно отримати величезний імпульс руху, щоб набрати другу космічну швидкість (11,2 км/сек.).

7. Анізоморфність: обертання Землі призводить до того, що діє односпрямована (різна в кожній півкулі) сила Коріоліса, що начебто «розчісує» всі рухи в одному напрямку. Анізоморфність також проявляється в перевазі певних, пануючих форм і їх деформацій (еліпс - все плоскі рухи; конус - форми рельєфу; білатеральність – пануючий тип плоскої симетрії на земній поверхні).

Дещо видозмінену картину ми спостерігаємо на земній поверхні. Вона без суттєвих обмежень може розглядатися як плоска. Як правило, вона здається нам дискретною, причому людина оком шукає саме дискретні елементи: на небі – хмари, на земній поверхні – різні краєвиди, у воді – структури руху (течії, водовороти тощо). Про живу природу й говорити не варто.

Отже, при хорологічному вивченні поверхні Землі, тобто переміщаючись від місця до місця, від однієї географічної точки до іншої, ми спостерігаємо якісь різкі або поступові переходи від одного ландшафту до іншого, від областей з одного інтенсивністю якого-небудь явища до областей з іншого його ж інтенсивністю. Це, видимо, означає, що ми переходимо від одних географічних проявів до інших, причому в достатніх для географічного спостереження просторово-часових інтервалах. Причому, характеристики цих проявів залишаються більш-менш постійними і відрізняються від інших, властивих суміжним територіям. Такі територіально цілісні прояви географічних явищ іменують ландшафтним простором. Одночасно, практично поза розглядом залишаються прояви континуальності, що присутні у такому просторі, але як би затушовуються, елімінуються дискретними рисами як більш грубо вираженими.

Географічний простір у цих двох іпостасях – планетарній (сферично-континуальній) і ландшафтній (плоский) мають бути ключовими поняттями теоретичної географії, яка виступає свого роду метаоб'ектом всіх гілок географії.

Автор спробував впорядкувати розуміння простору в фізичній географії у вигляді законів (аксіом і постулатів), що наведені нижче.

 

При хорологічному вивченні поверхні Землі, тобто переміщаючись від місця до місця, від однієї географічної точки до іншої, ми спостерігаємо або різкі, або поступові переходи від одного ландшафту до іншого, від областей з однією інтенсивністю якого-небудь явища до областей з інший його ж інтенсивністю, взагалі від одних географічних проявів до інших, причому в достатні для географічного спостереження просторово-часових інтервалах. Причому, характеристики цих проявів залишаються більш-менш постійними й відмінними від інших, властивих суміжним територіям. Такі територіально цілісні прояви географічних явищ, що взаємодіють одночасно, іменують географічним простором. Це ключове поняття географічної науки, що виступає свого роду метаоб’єктом всіх галузей географії.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; просмотров: 317; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.73.68 (0.011 с.)