Об'єкт географічного дослідження

Об'єкт пізнання - це певний фрагмент реальності, на який спрямована увага науки.

Існують різні підходи до виділення об'єкту дослідження і одностайності серед учених немає. Ще в 1905 р. С.Л. Рудницький відносив до сфери інтересів географії «шість царств природи» — тверду землю, повітря, воду, рослинний і тваринний світ та людину, яка створила засоби для життя і має панівне ста­новище у світі. За ним, географія стане «мостом» між при­родничими і гуманітарними науками лише тоді, коли ми визнаємо її цілісність^[78].

У підручниках і навчальних посібниках об'єктом географії загалом оголошується то географічний простір, то геосистеми, то географічна оболонка, ландшафтна сфера або навіть біосфера, то географічне середовище, то проблема взаємодії природи і суспільства.

Пропонували вважати загальним об’єктом географічних наук:

- «географічну оболонку» (В.А. Анучин, А.О. Григорьєв, С.В. Калесник, К.І.Геренчук, Б.Б. Родоман);

- «географічне середовище» (С.А. Мороз, В.І. Онопрієнко, С.Ю. Бортник);

- «геопростір» (І. Кант, А. Геттнер),

- «геоверсум» (Е.Б. Алаєв, В.О. Шальнєв),

- «географічний універсум» (В.С. Преображенський),

- «природно-суспільне середовище» (Ю.К. Єфремов),

- «ландшафтну оболонку» (Ф.М.Мільков, О.Г. Топчієв, В.Т.Гриневецький);

- «природне середовище, змінене людиною» (Д.Л. Арманд),

Дехто з учених пропонує розглядати об'єкти загальний та конкретні – для кожної галузі географічної науки, керуючись принципом пізнання єдиного через множинність окремого і пошуку множини у єдиному (це один з принципів діалектики). Зазначимо, що множинність розуміння об’єкту означає, на нашу думку, що тут поєднуються разом три наукові поняття (про що йшлося вище): натурний об’єкт; дослідницькі об’єкти (їх, нагадаємо, може бути декілька відносно одного натурного об’єкту); предмет (котрих також може бути багато).

Більшість схиляються до думки, що найзагальнішим об'єктом дослідження у географії є географічна оболонка як найбільша і найскладніша геосистема, натомість, наголошують концептуальний статус цього поняття.

Концепція географічної оболонки сформульована російським гео­графом А. О. Григор’євим. Географічна оболонка включає земну кору (літосферу), нижні шари атмосфери, гідросферу й біосферу, котрі взаємно проникні і взаємодіють. Географічну оболонку визначають як загальний об'єкт передусім фізичної географії (землезнавства). Див. таб. ______.

Українські учені-географи С. Мороз, В.Онопрієнко, С. Бортник, сфера наукового інтересу яких лежить у царині геоморфології, геології, вважають, що для географічної науки в цілому доречно прийняти як загальний об’єкт дослідження географічне середовище. Географічне середовище — це частина природи (точніше, певна композиція її властивостей, важливих для людства), з якою безпосередньо взаємодіє суспільство. У процесі взаємодії елементи геогра­фічного середовища, залишаючись природними, набувають суспільних функцій і стають складовими соціальних явищ або умовами їх протікання, а ма­теріальні результати суспільної діяльності, залишаючись соціальними явищами, в результаті взаємодії одночасно набувають рис географічного середовища (напр., відходи).^[79]

У такому розумінні географічне середовище не тотожне географічній оболонці, оскільки, будучи явищем природно-соціальним, виступає як об’єкт дослідження (я б сказав – предмет – І.Ч.) всієї географічної науки. Завершуючи виклад своєї думки, Мороз та ін. підсумовують: географічне середовище є основним поняттям географічної науки в цілому, тоді як поняття географічної оболонки — основним поняттям лише фізичної географії^[80].

Думку про те, що «географічне середовище» слід розглядати як основний об’єкт дослідження, можна знайти і у більш ранніх працях вчених-географів. Основні положення, якими автори обґрунтовують свою точку зору, зводяться до наступних^[81]:

1. Географічне середовище за об'ємом близьке або співпадає із географічною оболонкою, межі якої є "гранично можливими межами географічного середовища" (Гвоздецький, 1979, с. 59).

2. У географічне середовище не входить саме людське суспільство, але воно вивчається для людини.

3. Географічне середовище націлює фізичну географію на тісний зв'язок із практикою народного господарства.

4. Географічне середовище сприяє інтеграції системи географічних наук.

Інша група учених (Мільков, 1967; Калесник, 1955; Арманд, 1975 і ін.) не визнавали географічне середовище об'єктом вивчення географії і підкріплювали свою точку зору такими міркуваннями^[82]:

1. Географія досліджує також такі ділянки географічної оболонки, де немає людини, і такі періоди її розвитку, коли людини не було.

2. Географічна оболонка може бути середовищем, але це лише одна з її властивостей (Мільков, 1967).

3. Визнання, що географічне середовище є предметом вивчення фізичної географії, вносить плутанину в науку, бо створює подвійність в розумінні самого географічного середовища і додає поняттю предмету фізичної географії недоречний антропоцентричний відтінок (Ісаченко, 1971).- Тут відчувається непорозуміння: якби географічне середовище вважати за предмет географічної науки, то такого зауваження не виникло би.

4. Не весь зміст географії пов'язаний із суспільством (Арманд, 1975).

Слушними є міркування Г.Є. Гришанкова, щодо того, що насправді немає одного постійного географічного середовища, та ще і в певних сталих межах, є декілька географічних середовищ. Якщо ми вивчатимемо людство як біологічний вид, то його сприятливим середовищем буде заселений простір, але такі райони, як Антарктида, підводний світ і багато інших, не повинні відноситися до середовища людини як біологічного виду. Середовище суспільного виробництва виявляється набагато ширшим, оскільки в нього включаються і значна частина підводного світу, і надра землі, та інші райони, де людина як біологічний вид жити не може. Проте, середовище мають не тільки людина, людське суспільство, але і всі географічні об'єкти^[83].

Багато хто з сучасних вчених-географів уточнюють об'єкт дослідження географії: ним є не вся географічна оболонка, а саме ландшафтна оболонка (або ландшафтна сфера як центральна, вузлова її частина) - сфера активної взаємодії і глибокого проникнення сфер планети (неорганічної сфери, ґрунту й живої речовини). Потужність ландшафтної сфери коливається від 30 - 50 до 150-200 м. Ландшафтна оболонка Землі по вертикалі охоплює всю біосферу й окремі компоненти літо-, гідро- і тропосфери, тобто це система комплексного типу, в якій взаємодіють механічні, хімічні, геологічні й біологічні ком­поненти, що мають територіальні відмінності. Ландшафтна сфера вивчається фізичною географією, вона є частиною географічної оболонки Землі.^[84]

За Ф.М. Мільковим, ландшафтна сфера Землі — це обмежена по вертикалі зона прямого зіткнення і активної взаємодії літосфери, атмосфери і гідросфери, що збігається з біологічним фокусом географічної оболонки.

За О.Г. Топчієвим, суспільство і створений ним штучний матеріальний світ вже стали повноцінними складовими ландшафтної оболонки, тому загальним об’єктом дослідження всієї географії слід вважати ландшафтну оболонку.^[85]

Від себе, нагадаємо, що ландшафт у загальнонауковому розумінні – це складова лише суходолу, тобто 1/3 земної поверхні. Та й то, не скрізь на суходолі є ландшафти: антарктичний льодовик, льодовики Арктики мають нівальний «ландшафт», але він означається інакше, ніж традиційний – переважно лише геофізично. Отже, реальні просторові межі ландшафтної оболонки значно менші, ніж географічної. А якщо те, що не має ландшафту (не належить до ландшафтної оболонки) лишити поза географією, то кому слід вивчати ті геоторії, що не мають ландшафту? А про ландшафтну сферу й говорити не варто – що це за «сфера» з дірками, що посідають ¾ її площі?

Російський вчений В.А. Шальнєв вказує, що у тлумаченні загального об’єкту дослідження географії існують складнощі термінологічного порядку, оскільки з поняттям географічної оболонки (та й ландшафтної – теж) довгий час пов’язували тільки природні реалії. Тому він схиляється до думки, що краще використовувати термін «геоверсум» (запропонований Е.Б. Алаєвим) як синонім «географічної оболонки». У його трактуванні геоверсум, як загальний об’єкт географії, становить географічну дійсність, частину планети Земля, складну систему, яка:

- виникла і розвивається в просторово-часових параметрах Космосу і Сонячної системи, але обмежену від них середовищем свого геопростору, своєю системою кругообігу енергії, речовини та інформації;

- має свою вертикальну (набір геосфер) і горизонтальну (набір територіальних геосистем) структуру;

- Володіє унікальними властивостями, які пов’язані із наявністю живої речовини і культури людського суспільства, які змінюють його природну сутність і створюють сучасну географічну картину світу^[86].

Натомість, Шальнєв допускає певну плутанину, ототожнюючи геоверсум з географічною оболонкою. Адже вище ми встановили, що остання є дослідницьким об’єктом,а геоверсум – натурним. Отже, з геоверсумом слід спів ставляти (чи ототожнювати з ним) географічний простір, що є натурними об’єктом географії.

Кожний компонент, який поширений по всій земній поверхні, формує свою компонентну оболонку — геосферу: спочатку формувалась літосфера, за нею — атмосфера й гідросфера, далі біосфера, антропосфера, техносфера, соціосфера. Зокрема, соціосфера включає у себе суспільство з усіма атрибутами, культурну сферу, біосферне середовище, змінене соціумом. Перелік компонентів і геосфер не є фіксованим, він швидко розширюється. Відповідно, з'являються все нові геосфери: педосфера, іоносфера, озоносфера, на стику біосфери та соціосфери сформувалась сфера природокористування і формується ноосфера.

В.А. Боков, Ю.П. Селиверстов і І.Г. Черваньов[87] називають сучасний стан географічної оболонки «антропосферою», тобто глобальною природно-технічною системою, у якій виникли і протікають процеси, не характерні для природного стану географічної оболонки.

Поступово розвиваючись, антропосфера трансформу­ється у ноосферу — новий стан біосфери, який формується географічно та історично взаємодією людських спільнот і природи, що постійно змінюється. За М.В.Багровим, М. Ф. Глазовським, ноосферний підхід, по суті, об'єднує в єдине ціле галузі фі­зичної та економічної географії, поглиблює географічний аналіз території.^[88]

Хоч останнім часом і йдеться про єдність географії, проте між фізичною географією і суспільною існує методологічна делімітація: перша вивчає природні компоненти і геосфери, друга — соціально-економічні. Таке розмежування виявляється непростим, оскільки природа і суспільство інтенсивно взаємодіють між собою, взаємно проникають і перекриваються. До того ж, ці дві гілки географії мають проблемно орієнтоване перекриття – конструктивну географію та раціональне природокористування.

Розглянемо особливості ідентифікації об'єкту дослідження у фізичній географії. Об’єктами дослідження цієї галузі географічної науки можуть виступати або окремі сфери ландшафтної сфери та їх компоненти (геосферний підхід) або окремі тіла ландшафтної оболонки: живі, неживі та біокосні (складні за будовою).

Г.Є. Гришанков вважав, що об’єктом дослідження мусить бути географічне тіло, тобто субстанція. Географічне тіло він визначав як частину географічного простору, структурно відособлену від навколишньої речовини, що може бути охарактеризоване структурою, складом і формою. Більшість географічних тіл давно виділені й є об'єктами вивчення географії. Одні з них вивчаються землезнавством (на планетарному рівні) ландшафтознавством (на регіональному й топологічному рівнях) – це власне географічні тіла. Інші вивчаються як комплексною фізичною географією, так і компонентними географічними науками, треті – як географією, так і іншими природничими науками.^[89]

 

Таблиця 1. Типи тіл (об’єктів), що вивчаються фізичною географією і суміжними науками (за Гришанковим Г.Є., 2001)

 

Наука	Об’єкт
Геологія	Мінерал	Гірська порода	Формація	Комплекс формацій	Геосфера
Метеорологія	Баричні тіла (шари)	Баричні мезотіла (вихор, потік)	Баричні системи (циклони, антициклони)	Повітряні маси	Тропосфера
Біологія	Клітина	Організм	Біоценоз, формація	Клас формацій	Біосфера
Ландшафтознавство	Фація	Урочище	Місцевість, підзона, висотний пояс	Система географічних зон	Ландшафт- на сфера
Регіональна фізична географія	Район	Область	Країна	Материк, океан	Географічна оболонка

 

Здається, що не варто відшукувати в метеорології тілесну складову. Адже вона в більшій мірі є наукою про процеси, натомість повітряні маси, їх структурні рівні тощо є лише носіями їх сутностей. Але, зазначимо, це власна думка укладача цього посібника.