Сучасні тенденції у вітчизняній географії

В сучасну епоху глобалізації слід виділити такі основні напрямки розвитку географії:

· Традиційний хорологічний (найбільш повно сформульований А.Геттнером, який полягає в описанні й інвентаризації регіонів).

· Комплексно-географічний (основополож-ники – Б.Вареній, А.Гумбольдт, В.Докучаєв).

· Антропоцентричний (гуманістичний), більше характерний для зарубіжної – французької, німецької географії, але в останні десятиліття отримав розвиток і в Україні. Сутність цього підходу полягає в тому, що в центрі дослідження стоїть не стільки об’єкт (природний, суспільний), скільки людина – з її потребами, поглядами, емоціями тощо.

· Екологічний (геоекологія – наука про взаємодію суспільства й навколишнього середовища). Поєднання методів екологічних і географічних досліджень дозволяє глибше пізнавати довкілля.

· економічний (методи соціально-економічної географії трансформуються у так звану регіональну економіку);

· Конструктивно-географічний, пов'язаний з прогнозуванням стану довкілля і плануванням природокористуванням за для раціонального використання природних умов і ресурсів.

Узагалі спостерігається тенденція запозичення географічних підходів іншими науками, й запозичення методів, ідей, концепцій, теорій інших наук географією. Це закономірний процес у формування сучасної наукової картини світу. Одночасно відбувається зближення і переплетіння різних філософських підходів і методологій в географічних дослідженнях. Відбувається інформатизація географії (що знайшло відображення у створенні геоінформаційних систем (ГІС).

Отже географія — наука з високим світоглядним потенціалом.

Географічні знання мають і практичне значення. Вони використовуються для складання кадастрів природних ресурсів (узагальнених відомостей про них) та наукового обґрунтування їх раціонального використання; раціонального планування території (міст, сільських районів); меліорації земель тощо.

Знання фізико-географічних закономірностей, географічних карт знадобляться, ким би не стали учні в дорослому житті. Наприклад, топографічні карти необхідні у туристичному поході. Для водія необхідні знання карт автомобільних доріг, уміння орієнтуватися на місцевості у різних умовах. Менеджерам потрібно знати особливості природних умов і природних ресурсів території для розміщення підприємств із найбільшим прибутком для власника і якнайменшою шкодою для навколишнього середовища й здоров’я людей.

& Література для самостійного опрацювання:

1. Жекулин В.С. Введение в географию. – Л.: ЛГУ, 1989. - С. 37 – 102.

2. Поросёнков Ю.В., Поросёнкова Н.И. История и методология географии. – Воронеж, 1991. – С. 208-219.

3. Исаченко А.Г. Развитие географических идей. - Л.: ЛГУ, 1979. - 202 с.

4. Дитмар А.Б. География в античное время. - М., 1980.

5. Дитмар А.Б. Родосская параллель Жизнь и деятельность Эратосфена. - М., 1965.

6. Дитмар А.Б. От Скифии до Элефантиды. Жизнь и путешествия Геродота. М., 1961.

7. Мукитанов Н.К. От Страбона до наших дней. Эволюция географических представлений и идей. - М., 1985.

8. Забелин И.М. Возвращение к потомкам (Об А. Гумбольдте). - М., 1988.

9. Скурла Г. Александр Гумбольдт. - М., 1985.

10. Есаков В.А. Д. Н. Анучин и создание русской университетской географической школы. - М., 1955.

11. Молявко Г.И. и другие. Геологи. Географы. Биографический справочник. - К.: Наукова думка, 1985.

12. Саушкин Ю.Г. Географическая наука в прошлом, настоящем и будущем. - М., 1980.

13. Саушкин Ю. Г. История и методология географической науки. - М., 1976.

14. Научные школы в географии. – М., 1983.

15. Жупанський Я.І. Історія географії в Україні. – Видання друге. – К., 2006.

16. Исаченко А.Г. Теория и методология географической науки. – М.: Academia, 2004. - С. 55-70.

17. История и методология естественных наук: География. – М.: Наука, 1987.- 235 с.

18. Маринич О.М., Руденко Л.Г. Основні напрями географічних досліджень в Академії наук України (1918-2002 рр.) // Український географічний журнал. – 2003. – №4. – С. 4-10.

19. Багров Н.В. География на рубеже тысячелетий // Український географічний журнал. – 2006. – № 1. – С. 13-16.

20. Голубчик М.М., Евдокимов С.П., Максимов Г.Н. История географии. - Смоленск: Изд-во Смолен. гум. ун-та, 1998.

Контрольні запитання: 1) Схарактеризуйте особливості міфологічних уявлень про довкілля. Наведіть приклади уявлень про світ та елементів географічних знань людей у стародавньому світі. 2) У чому полягає сутність натурфілософії? 3) Схарактеризуйте знання про світ і географічні уявлення різних стародавніх культурних народів Сходу. 4) Наукова школа — неформальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об’єднаних загальною програмою і стилем дослідницької роботи, які діють під керівництвом визнаного лідера. Схарактеризуйте наукові школи стародавньої Греції. 5) Які заслуги в розвитку античної географії мають Аристотель, Геродот, Ератосфен, Клавдій Птоломей? 6) У чому полягає відмінність розвитку античної географії у стародавніх Греції та Римі? 7) У чому полягає особливість розвитку географії в різних частинах планети впродовж середньовіччя? 8) Перелічіть передумови розвитку географії в епоху Відродження (пізнього середньовіччя). 9) Схарактеризуйте погляди й заслуги перед географією основоположників німецької географічної школи кінця ХVIII ст. – першої половини XIX ст. 10) Схарактеризуйте й порівняйте географічні школи в Російській імперії, що сформувалися впродовж XIX століття. 11) Які вчення були розроблені радянськими ученими-географами? 12) Схарактеризуйте погляди Альфреда Геттнера. 13) Схарактеризуйте основні напрямки розвитку сучасної географії. 14) Яке практичне значення географічних знань?

Тема 3. МЕТОДОЛОГІЯ і МЕТОДИ ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Основний зміст: Методологія як процес отримання нового знання. Загальне уявлення про принципи, підходи, концепції, закони й теорії сучасної географії. Методи сучасних географічних досліджень. Прикладне значення географічних знань.

 

Методологія – це вчення про принципи побудови, форми й способи науково-пізнавальної діяльності. Методологія характеризує процес отримання нового знання. Це своєрідний інструментарій наукового дослідження, учення про методи пізнання і перетворення дійсності, своєрідна стратегія дослідження.

Метод – це певна послідовність дій, прийомів і операцій, виконання яких необхідно для досягнення раніше поставленої мети. Метод – це «інструмент» для досягнення поставленого наукового завдання. Про методи географічних досліджень потрібно знати для того, щоб розуміти: як отримують нові знання?

Прийнято виділяти три рівні методологічного знання за ступенем його узагальнення:

1) із найвищим рівнем узагальнення – філософський (теоретичний). Нове знання цього рівня формується за допомогою методів абстрагування, формалізації, ранжування, типізації тощо;

2) загальнонауковий (міждисциплінарний) рівень знання досягається за допомогою застосування методів: статистичного, системного, моделювання тощо. Можна вести мову про методи, загальні для усіх наук, що входять до складу природознавства чи суспільствознавства;

3) конкретно-науковий (емпіричний, теоретико-емпіричний) рівень передбачає застосування методів, характерних для певної науки. Але й арсенал кожної науки включає теоретичні й загальнонаукові методи дослідження.

У сучасній географії використовується багато методів. Одні із методів є загальнонауковими чи запозиченими з інших наук; інші застосовуються тільки у вузьких рамках певної галузі географії. Про історію виникнення і розвитку методів географічних досліджень ішлося в попередній темі.

 

Є групи методів географічних досліджень, які застосовують для збирання первинної інформації про певну територію чи явище.

1) Польові методи застосовують під час географічних експедицій, коли вчені досліджують певну територію чи явище одноразово або час від часу.

2) Стаціонарні методи полягають у довготривалому спостереженні за змінами природи на одному й тому ж місці, багаторазовому вимірюванні різних показників за допомогою приладів, із застосуванням методів фізики, хімії, біології. Стаціонарно досліджують стан погоди на метеорологічних станціях; річковий стік на гідрологічних постах; ґрунти у межах певної ділянки поля.

3) Дистанційні методи почали застосовувати з появою приладів і технологій, які дають змогу вивчати земну поверхню і зміни природи навіть із далекої відстані (із застосуванням приладів-датчиків, авіаційної й космічної техніки). Так, за допомогою даних, отриманих на основі вивчення космічних і авіаційних фотознімків, складаються топокарти, прогнози погоди тощо. Розрізняють фотографічні, електронні, геофізичні і візуальні аерокосмічні методи (з борта літального апарата).

 

Нові знання можна отримати і за допомогою групи методів обробки вже накопиченої географічної інформації. Їх умовно слід поділити на загальнонаукові й власне географічні.

До загальнонаукових методів дослідження нале-жать: аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстра-гування, узагальнення, моделювання, ідеалізація.

Аналіз — це уявне розчленування предмета на його складові частини (ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.

Синтез — це об'єднання раніше виділених частин (ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез діалектично суперечливі та взаємообумовлені методи наукового дослідження. Аналіз виконує попереднє розчленування предмета на складові частини і розгляд кожної з них. Проте, відіграючи велику роль у пізнанні, аналіз не дає знання об'єкта в єдності. Це завдання виконує синтез. Аналіз і синтез органічно взаємопов'язані і обумовлюють один одного на кожному етапі процесу пізнання.

Абстрагування — це метод відволікання від другорядних властивостей об'єкта і зосередження основної уваги на його головних властивостях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження. Абстрагування сприяє пізнанню сутності об’єктів і явищ, схематизує дійсність. Абстрагування є лише одним із методів пізнання, який застосовується в комплексі з аналізом, синтезом, узагальненням та іншими методами наукового пізнання.

Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого виявляються найбільш загальні ознаки та властивості об'єктів та здійснюється перехід від одиничного — до загального.

Індукція — це метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. У процесі пізнання індукція завжди виступає в єдності з дедукцією.

Дедукція — це метод пізнання, за допомогою якого логічним шляхом з одних положень виводиться нове знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.

Ідеалізація — це спосіб логічного моделю-вання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об'єктів. Прикладами ідеалізації є: загальна схема цирку-ляції атмосфери; схема розташування природ-них зон на «ідеальному» континенті тощо.

Моделювання — це вивчення об'єкта шляхом створення та дослідження його моделі, яка в спрощеному (узагальненому, редукованому) виглядові замінює об’єкт. Метод моделювання надзвичайно розширює можливості наукового пізнання, оскільки дає змогу наочніше уявляти досліджувані явища. Виділяють дві групи моделей: матеріальні та ідеальні. Приклади матеріальних моделей — глобус, карта, об’ємна модель вулкана тощо. До ідеальних моделей належать результати логіко-математичного та інформаційного моделювання, що здійснюється засобами математики, математичної логіки та кібернетики. В середині ХХ століття багато вчених-географів захопилися ідеєю математичного моделювання. Навіть виник термін «математична географія». Хоча математичні моделі детально пояснювали особливості окремих географічних процесів, але у зв’язку з тим, що географія вивчає дуже складні об’єкти, на які впливають безліч чинників, то математичні методи просто не в змозі їх охопити і вичерпно пояснити.

До моделювання належить і картографічний метод, який є чи не найважливішим у географії. Карта є головною моделлю географії. На картах виявляються закономірності, які неможливо помітити при застосуванні інших методів дослідження.

На сучасному етапі розвитку наукового пізнання особливо велика роль належить комп'ютерному моделюванню. Комп'ютер, який працює за спеціальною програмою, здатний моделювати найрізноманітніші реальні процеси: зростання народонаселення, кількісні параметри розвитку природи – наприклад, прогноз погоди.

Сучасне геоінформаційне моделювання (створення геоінформаційних систем – ГІС) базується на використанні передусім математико-картографічних методів дослід-ження та відповідних комп’ютерних програм (зокрема, ArcView, MapInfo, Surfer тощо). Основними різновидами геоінформаційних моделей є такі: картографічні моделі (передбачають побудову карт просторової організації різних видів людської діяльності у регіонах), моделі „статистичного рельєфу”, імітаційні моделі (наприклад, моделі просторової дифузії, еволюції транспортних мереж, моделі прийняття рішень щодо локалізації та переміщення у просторі тощо).

Одним із найважливіших завдань науки є систематизація знань. Наукова систематизація дозволяє прослідкувати у явищах що дослід-жуються певний порядок, підсумовувати знання про їх подібність і відмінність і разом з тим полегшувати процес вивчення складних систем, дає можливість швидше виявити їх законо-мірності. Видами систематизації є класифікація, типологія, групування, районування.

В географії систематизація знань про більш-менш значні за площею території здійснюється у вигляді географічного районування (фізико-географічного, якщо вивчаються природні об’єкти; економіко-географічного, якщо вивчаються територіальні аспекти господарської діяльності, спеціалізованого – якщо мова йде про вузьку галузь географії). Районування – це процес членування території на відносно цілісні частини. Наприклад, фізико-географічне районування – це виділення і описання великих територій, для яких характерна певна єдність і неповторність рис природи.

 

Здійснимо короткий огляд інших методів обробки первинної географічної інформації.

Найдавнішим є метод географічного описання. Вже географи стародавнього світу вміли яскраво й образно описувати природу, населення і господарство відвіданих земель.

Порівняльний метод не зводиться до співставлення тих чи інших географічних об’єктів і явищ. Він покликаний виявити найбільш істотні риси е і відмінностей природи, господарського використання територій тощо. Метод географічного порівняння ви застосовуватимете, наприклад, для виявлення спільних і відмінних рис природних зон України, Кримських і Карпатських гір, та інших подібних об’єктів (країн, районів, міст, річок тощо). Порівняння відбувається за певним алгоритмом (у певній послідовності, за планом).

Застосування історичного методу зумовлене тим, що природа і суспільство на одній і тій же території з часом змінюється. Ми вивчатимемо причини зміни рельєфу, рослинного покриву тощо. Щоб дізнатися про сучасний стан природи, населення чи господарства території, слід проаналізувати історію її розвитку.

Різновидом історичного методу є діахронічний метод – вивчення етапів історії розвитку територій з моменту їхнього утворення і дотепер. Як правило, цей метод реалізується через створення серії карт, які відображають стан однієї й тієї ж території в різні історичні епохи. Отже, перше завдання діахронічного підходу – правильно визначити генезис досліджуваного об'єкта. Друге завдання полягає у вивченні стадій його розвитку (зміни). При цьому географа насамперед цікавлять загальні тенденції розвитку, що викликали зміну об’єкта.

Метод наукового пояснення полягає в застосуванні фізичних, хімічних і біологічних методів для пояснення географічних явищ на основі знання законів природи (загальних - збереження, спрямованості процесів до рівноваги, періодичності їх протікання; конкретних - фізичних, хімічних і біологічних законів). Наприклад, загальний закон періодичності застосовується при поясненні закономірностей формування різних геологічних структур, рівнин і гір. Закони фізики ми будемо застосовувати при поясненні утворення невеликих форм рельєфу (зсувів, карстових порожнин, западин), циркуляції повітряних мас над територією України тощо.

Не досить часто, але застосовуються експериментальні методи наукового пояснення географічних явищ. Прикладом експериментів в географії є: вивчення на установках динаміки руслових процесів у річці; хвилювання у морі; зміни в навколишній території при будівництві дамби тощо. Для дослідження швидкості танення льодовика поверхня його посипається чорною речовиною — це теж експеримент. На полігонах вивчається ефективність меліорації за заданих умов: різній частоті дренажних каналів, неоднаковому використанні технічних пристроїв і матеріалів тощо.

Системний метод базується на розгляді будь-якого географічного об’єкту як складної динамічної системи. Згідно твердження засновника системного підходу австрійського вченого Л.Берталанфі, системою є комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії. До основних властивостей системи відносяться цілісність, структурність, взаємозалежність системи і середовища, ієрархічність тощо. Стадії системного дослідження включають: чітке формування проблеми, визначення мети і критеріїв оцінки реалізації мети; структурний аналіз досліджуваного об’єкта, розробка концепції його розвитку і знаходження шляхів досягнення поставленої мети; аналіз проблеми, розробка моделі та її розв’язання, одержання варіантів рішень; синтез досліджуваної проблеми і прийняття рішень.

Початок широкого впровадження системного підходу в географію може бути датоване 1963 р., коли російський учений В.Б.Сочава ввів у літературу поняття «географічна система»(геосистема): «Геосистеми – це природна єдність усіх можливих категорій – від планетарної геосистем» (географічної оболонки або географічного середовища в цілому) до елементарної геосистеми». Специфічною особливістю геосистем, що відрізняє їх від інших систем, є їх територіальність. Термін «геосистема» орієнтує географів на використання принципів і методів загальної теорії систем. У наш час цей термін застосовується при вивченні не тільки природних, але й суспільних об’єктів.

Статистичний метод дозволяє шляхом обробки даних спостережень визначати залежність між компонентами природи, населення і господарства, а також давати їхню порівняльну характеристику. Статистичний метод, базується на аналізі даних про господарство і населення, прив’язаних до певних територій і форм економічної діяльності і життя людей, дає можливість визначити просторові взаємодії різних територіально-економічних систем. Застосування статистично-го методу означає одержання первинних статис-тичних матеріалів, використання статистичних довідників, обробку і аналіз усіх цих матеріалів у відповідності з поставленою метою.

До статистичного методу близьким є соціологічний метод, який, як і статистичний метод, найчастіше застосовується в суспільній географії. Основна суть методу полягає в опитуванні населення (з використанням науково обґрунтованих анкет і статистичних методів обробки отриманих результатів).

& Література для самостійного опрацювання:

Гришанков Г.Е. Введение в физическую географию. Предмет и метод. - К., 2001. – С.73-223.

Жекулин В.С. Введение в географию. – Л.: ЛГУ, 1989. – С. 103 – 160.

Мороз С.А., Онопрієнко В.І, Бортник С.Ю. Методологія географічної науки. - К.: Заповіт, 1997. - 234 с.

Дьяконов К.Н., Касимов Н.С., Тикунов В.С. Современные методы географических исследований. – М.: Просвещение, 1996. – 224 с.

Максаковский В.П. Географическая культура. – М.: Владос, 1998. – С. 51-228.

Исаченко А.Г. Теория и методология географической науки. – М.: Academia, 2004. - С.55-143.

Методы географических исследований // Основы конструктивной географии. - М., 1986. - С. 252 – 281.

Боков В.А., Черванёв И.Г. Введение в физическую географию и рациональное природопользование. – Харьков, 1989. – С. 20 – 30.

Методы географических исследований // Основы конструктивной географии.– М., 1986. – С. 252- 281.

Основы научных исследований. География / Под ред. Н.Д. Пистуна, Г.И. Швебса. – К.: Выща школа, 1988. – 192 с.

Ильченко В.Р. Формирование естественнонаучного миропонимания школьников. – М., 1993. – С. 28-38.

Поросёнков Ю.В., Поросёнкова Н.И. История и методология географии. – Воронеж, 1991. – С. 208-219.

Пащенко В.М. Методологія і теоретичні проблеми природничо-географічних наук на рубежі тисячоліть // Український географ. журнал. – 1999. – № 4. – С. 10-16.

Контрольні запитання :1) Які методи географічних досліджень застосовують для збирання первинної інформації? Переробіть текст у таблицю з двох стовпчиків (назви заголовків стовпчиків підберіть самостійно).

Назва методів	Характеристика методів
Методи збирання первинної фізико-географічної інформації
Польові	Застосовують під час географічних експедицій, коли дослідники працюють з виїздом, як часто кажуть – «у поле», на певну територію, вивчаючи її одноразово або час від часу
Методи обробки вже накопиченої фізико-географічної інформації
Географічне порівняння: виявлення спільних і відмінних рис певних територій (материків, природних зон, країн, областей тощо)

2) Схарактеризуйте загальнонаукові методи досліджень. Наведіть приклади їх застосування в географічних дослідженнях.

3) За текстом теми 2 складіть перелік методів географічних досліджень (у послідовності їх виникнення).

Словничок термінів і понять

Факти – розрізнені відомості певної науки.

Поняття – узагальнені властивості різних фактів, виражені термінами і категоріями.

Терміни – слова або словосполучення, які виражають спеціальні поняття науки.

Категорії – фундаментальні властивості дійсності.

Гіпотеза – вірогідне знання, яке після практичної перевірки може виявитися істинним чи хибним. Гіпотеза з’являється на основі інтуїції.

Закон – загальні для даної галузі відносини і зв’язки, що відображають необхідні суттєві явища дійсності, які стійко повторюються.

Закономірність – результат сукупного прояву кількох законів.

Наука – область творчої дослідницької діяльності людства спрямована на отримання нових знань про природу, суспільство та мислення. З одного боку наука – це процес отримання нових знань (пізнання), а з іншого – всі знання, зведені в систему.

Географічна оболонка – сфера взаємопов’язаного й взаємозумовленого розвитку верхньої частини літосфери, усієї гідросфери й біосфери до нижньої частини атмосфери.

Географічне середовище – частина географічної оболонки, яка суттєво змінена внаслідок життєдіяльності людства. Багато вчених вважає г. с. об’єктом вивчення географії.

Натурфілософія – система поглядів на світ, що пояснює природу засобами споглядання й логічних суджень, а не за допомогою інструментальних досліджень, вимірювань і розрахунків.

Космогонія – учення про походження світу (міфологічні чи наукові).

Космологія – учення про будову світу (міфологічні чи наукові).

Методологія – вчення про принципи побудови, форми й способи науково-пізнавальної діяльності.

Метод – певна послідовність дій, прийомів і операцій, виконання яких необхідно для досягнення раніше поставленої мети дослідження.

 

Список навчальної та наукової літератури:

Баттимер А. Путь в географию. М., 1990.

Гавриленко О.П. Методологія наукових досліджень. К.: Ніка-Центр, 2008. – 172 с.

Гришанков Г.Е. Введение в физическую географию. Предмет и метод. – К., 2001. – 249с.

Жекулин В.С. Введение в географию. – Л.: ЛГУ, 1989. – 272 с.

Замятин Д. Н. Гуманитарная география. Пространство и язык географических образов. – М.: Алетейя, 2003.

Исаченко А.Г. Развитие географических идей. – Л.: ЛГУ, 1979. – 202 с.

Исаченко А.Г. Теория и методология географической науки. – М.:Academia, 2004. – 400 с.

Максаковский В.П. Географическая культура. – М.: Владос, 1998. – 416 с.

Мороз С. А., Онопрієнко В. І., Бортник С. Ю. Методологія географічної науки: Навч. посібник. – К.: Заповіт, 1997. – 333 с.

Основы научных исследований. География / Под ред. Н.Д.Пистуна, Г.И.Швебса. – К.: Выща школа, 1988. – 192 с.

Поросёнков Ю.В., Поросёнкова Н.И. История и методология географии. – Воронеж, 1991. – 222 с.

Топчієв О.Г. Основи суспільної географії. – Одеса: Астропринт, 2001. – 540 с.