Географія ХVІІІ – ХІХ століть (Нового часу)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Географія ХVІІІ – ХІХ століть (Нового часу)



 


ХVІІІ століття – час подальшого розширення Ойкумени (відбуваються відкриття в Африці, Австралії й Океанії, російські експедиції до Сибіру, тощо). З’явилися підручники з географії (наприклад В.М.Татищев „О географии вообще и русской в особенности”, І.Гюбнер «Земноводного круга краткое описание», 1719г., С.Наковальнин «Политическая география» (1758-1772), Г.Крафт «Краткое руководство к математической и натуральной географии» (1738), Х.Чеботарев «Географическое методическое описание Российской империи» (1776) та інші.

З’явилися наукові гіпотези про виникнення Землі й Сонячної системи (Г.Лейбніц, М.Ломоносов, Е.Кант). Особливо слід відзначити космологічні й землезнавчі погляди німецького мислителя Еммануїла Канта. У праці „Загальна природна історія і теорія неба” він виклав гіпотезу про походження Землі внаслідок згущення матерії. Для своїх натурфілософських гіпотез він використовував теорію руху матерії І.Ньютона, закони рухів космічних тіл І.Кеплера тощо. За Кантом, географія займається явищами, які протікають у просторі в один і той же час: „Географія дає ідею цілого по відношенню до простору”. Географія, на його думку, не має свого предмета дослідження, займається вивченням різних предметів у просторі, і у залежності від предмету вивчення поділяється на фізичну, математичну, політичну тощо.

Не дивлячись на певні успіхи, географія ще не стала теоретичною наукою і у ХVІІІ столітті виконувала по суті довідкову (описову) функцію. Тільки в кінці XVIII ст. географія почала відділятися від космографії і фізики й формуватися як самостійна галузь знання.

У кінці ХVІІІ ст. – на початку ХІХ ст. були закладені основи сучасної фізичної географії. Провідну роль відігравала німецька географічна школа, найбільш видатними представниками якої були Александр фон Гумбольдт (1769 – 1859) і Карл Ріхтер (1779 – 1859). Це були люди різного складу розуму й стилю життя.

А. Гумбольдт – невтомний мандрівник, чудовий популяризатор знань про природу, енциклопедист. Так, у 1799-1804 рр. він вивчає природу Центральної і Південної Америки (матеріали досліджень були опубліковані ним у 30-ти томах і викликали великий інтерес). Заслуга А.Гумбольдта – в умінні бачити світ як єдине ціле. Він відкрив значення аналізу взаємозв’язків між природними компонентами, як провідної ідеї фізичної географії, застосував порівняльно-географічний і художній методи опису природи. Застосування порівняльного методу дозволило Гумбольдту встановити декілька важливих географічних закономірностей, зокрема широтної зональності й висотної поясності; залежності висоти снігової лінії в горах від географічної широти і клімату. Основним завданням географії Гумбольдт вважав пізнання причинних зв'язків у земних явищах, зокрема вивчення залежності органічного життя від неживої природи.

Теоретичні положення, які набагато випередили свій час, Гумбольдт виклав у праці „Космос. Досвід фізичного світоописання” (на основі чудових лекцій, які читав у Берлінському університеті). Цікавою є також книга „Картини природи”, де автор описує природу комплексно, у взаємозв'язку всіх її основних компонентів. Його перу належить більше 600 наукових робіт.

Карл Ріттер був „кабінет-ним” ученим, і не любив мандрувати. Його головні праці ― „Землезнавство по відношенню до природи та історії людини або Загальна порівняльна географія" в 19-ти томах (1822-1859 рр.), та „Ідеї у порівняльному землезнавстві”. Вважав, що географія повинна об'єднувати два підходи: хорологічний (просторовий) та історичний. Географія Ріттера антропоцентрична, тісно пов'язана із історією, а природні умови розглядалися ним як передумо­ва розвитку суспільства і пояснення історії. Він розглядав Землю, як житло роду людського. К.Ріттер підкреслював роль географії як інтегратора у природознавстві; у своїх працях висловив ідею про періодичність явищ у природі. Йому належать введення у науковий обіг понять про рельєф і ландшафт. К.Ріттер широко застосував не тільки порівняльно-географічний, але й кількісний (математичний) метод. Він увів у навчальний процес традицію вивчення учнями й студентами великого обсягу географічної номенклатури.

Карла Ріттера, за його внесок у теорію географії називали „Ератосфеном Нового часу”. Він був президентом Берлінського географічного товариства, засновником першої кафедри географії (Берлінський університет), прекрасним лектором, мав багато учнів і створив велику наукову школу, в числі якої видатні вчені різних країн (француз Е.Реклю, німець Ф.Ратцель, росіянин П.Семенов та інші).

Починаючи з середини ХІХ ст. ера натурфілософського енциклопедизму завершилася. Успіхи природознавства зіграли вирішальну роль в розхитуванні метафізики й натурфілософських концепцій. Геологія відмовляється від пануючої до цього теорії катастроф і переходить до еволюційних теорій розвитку земної кори. Чарльз Дарвін створює еволюційне учення в розвитку організмів. Завдяки застосування методу актуалізму Чарльза Лайеля природознавство отримало науковий метод пояснення природних процесів, що дозволило формулювати закони.

Швидкий розвиток капіталізму створив передумови для розвитку науки (і навпаки). В усіх науках почалася бурхлива диференціація, у тому числі й „розповзання” географії на окремі галузі (спеціалізовані науки). На методології географії позначився вплив позитивізму, — філософського напряму, який заперечував метафізику і ґрунтувався на принципі, що справжнє (позитивне) знання може бути отримане лише як результат спеціальних наук.

Усі спеціалізовані науки (геологія, метеорологія, гідрологія тощо) мають чітко визначений об'єкт і предмет дослідження, а також свій набір методів. Ці галузі розвивалися використовуючи, передусім, теоретичний і методичний арсенал фізики. Фізична географія потрапляє під вплив фізики. Наслідком цього виявилося надмірне фізичне трактування явищ природи. Основна увага приділялася вивченню неживої природи, а органічний світ досліджували досить обмежено.

Розвивалися спеціалізовані державні служби (геологічна, метеорологічна, статистична), у тому числі і в Росії. Ці служби реалізовували на практиці результати наукових досліджень.

У середині ХІХ століття одна частина географів перейшла в «чисте» природознавство, розвиваючи ідеї фізичної географії (саме дослідження природи за допомогою фізичних методів вважалося основним завданням географії), а інша частина розробляла проблеми регіональної географії.

У кінці XIX ст. відбулося різке зро­стання обсягу знань про Землю. Їх системати­зація за різними компонентами природи призвела до швидкого формування нових галу­зей фізичної географії (ботанічної, зоологічної). Розвиток нових географічних дисциплін створив вирішальну передумову для здійснення фізико-географіч­ного синтезу. На основі розвитку ідей А.Гумбольдта такий синтез був здійснений у працях Василя Васильовича Докучаєва (учення про ґрунт і чинники ґрунтоутворення, про природну зональність, природний комплекс).

В регіональній географії історія суспільства розглядалась під визначальним впливом природних умов. У кінці ХІХ століття крайнім проявом цього напрямку став розвиток антропогеографії. Її фундатором став німецький професор географії Фрідріх Ратцель. Антропогеографія Ф. Ратцеля — це концепція застосування до дос­лідження розміщення населення і діяльності людей теоре­тичних положень дарвінізму (так званий соціал-дарвінізм). Розвиток сус­пільних явищ пояснювався ним як наслідок прямого впливу природних умов. У "Політичній географії" (1897) Ф. Ратцеля містяться витоки геополітичних ідей.

У ХІХ столітті на базі статистики поступово формувалася економічна географія. Її засновником є німецький дослідник Іоганн Генріх фон Тюнен (1783–1850), який запропонував метод математичного моделювання. Економічна географія, яка ще мало відособилася від статистики, швидко потрапляє під вплив політичної економії.

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. географи розкололася у своїх поглядах на предмет вивчення науки: дуалісти визнавали як фізично-біологічний (природничий) так історично-антропологічний напрями географії, а унітарії (прихильники «єдиної географії») виключали з географії людину, вважаючи, що її діяльність є предметом вивчення країнознавства, історії, етнографії та статистики.

Ще з початку ХІХ століття почали створюватися громадські й державні товариства природодослідників і географів. Перше географічне товариство було засноване в Парижі у 1821 році. У подальшому географічні товариства були створені у 1828 році в Берліні (Німеччина), 1830 року в Лондоні (Королівське товариство Великої Британії), 1845 року в Санкт-Петербурзі (Росія), у 1852 році – в Нью-Йорку (з 1888 року – Національне географічне товариство США).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.210.184.142 (0.011 с.)