Роль академіка М. Грушевського у розвитку української суспільної географії .

Роль академіка М. Грушевського у розвитку української суспільної географії.

Ще на початку XX століття С.Рудницький обгрунтував необхідність в географічному дослідженні чотирьох підходів: морфологічного (встановлення геопросторових форм, явищ, які вивчаються), гилологічного (вивчення змісту цих форм), генетичного (встановлення походження форм), динамічного (вивчення їх змін у часі).
Що ж стосується положення географії, і зокрепа суспільної г у системі наук, то вчений відносив їх повністю до природних наук. У системі ж самого географічного знання С.Рудницький виділив дві групи наукових дисциплін: загальні систематичні (номотетичні) та спеціальні (описові, ідіографічні). В структурі загальної географії ним виділяються: математична географія (в т.ч. геодезія і картографія), фізична географія (власне фізична географія і геофізика), біогеографія (зокрема географія рослинного і тваринного світу), антропогеографія (географія людини, економічна, політична географія і географія культури).

Поняття про форми геопросторової організації суспільства.

Геопросторова (територіальна) організація суспільства чи його окремих частин це населення: виробничої, соціальної, політичної, духовної чи природно-ресурсної сфер. Поняття «геопросторовий» стосується водної та повітряної оболонки, не лише суші. Вони мають три «пласти» геопрост. Орг.: 1. Розташ. Об’єкти у двовимірному простороі. 2. Вони мають взаємозвяки між собою. 3. Мають геопросторові формування.

Звідси слідує що геопростор. Орган. Має 4 риси:

1) Яке розташовує об’єкти у двовимірному просторі. (Взаємоповязаність об’єктів із природним довкіллям. Тобто кожен об’єкт має свої координати довготи,широти ітд.)

2) Має наявність просторових зв’язків які розташовані між межами об’єктів земної поверхні. (х-ся наявністю ліній зв’язку, транспортних та ін. ліній комунікації,а також переміщення речовин,енергії та інформації. Люди носіїї усього цього.)

3) Мають територіальні суспільні утворення (формувань,поєднань,систем,структур).(Це територіальні агропромислові комплекси, політико-географічні райони, тобто об’єкти сусп. – геогр. Досліджень.)

4) І функціонування територіальних утворень, що полягають в регульованій і саморегульованій зміні, які взаємодіють природно і суспільно, досягають свою ціль. (Регулювання відбувається шляхом переробки складовими частинами комплексу).

Гуманізація та екологізація СГ.

Гуманістичний вимір географії неодноразово був описаний у представників класичної української географічної школи – фундаторів національної географії – С.Рудницького, В.Кубійовича, П.Тутковського,, К.Воблого та ін. І в наш час значна кількість вчених багато уваги приділяє детальному опису окремих місцевостей із суспільнокультурологічнмими, господарсько-економічними та ландшафтно-естетичними поглядами, які передбачають неформальний гуманітарно-забарвлений „аналіз географічних образів”. Деякі з них навіть стверджують, що географія є „наукою про гармонію та красу земної кулі”. Гуманістична складова географії визначається також як „новий світогляд, заснований на цінностях загальнолюдського і загально-культурного характеру, який розглядає, у першу чергу, життя людей та їх суспільні відносини”. Сьогодні це лише окремі напрями географічних досліджень. Широкомасштабного процесу гуманізації географії на рівні не відбулось. Для його здійснення необхідний цілий ряд перетворень у структурі географічних досліджень.
Звичайно ключовою дисципліною є географія, бо вона є „природничо-суспільною наукою”, в її предметі дослідження закладено синтез обох цих напрямків. Географічна реальність не вичерпується суто системним формалізованим підходом до вивчення певних природних чи суспільних комплексів. Не можна її обмежити також лише описом окремих місцевостей, їх подібностей та різноманітностей. У географічній науці повною мірою повинні бути присутні обидва напрямки наукового аналізу в їх єдності та компліментарності, що базуються на загальнолюдських цінностях.

Екологізація - це становлення екологічних наук, що враховують діяльність людини, тобто соціальної та політичної спрямованості. Зростання інтересу до вивчення популяцій,динаміки формування зв'язків з антропогенними порушеннями. Суттєво змінюються форма і зміст наукових проблем внаслідок впровадження нових методів дослідження, особливо ГІС-технологій з використанням математичних методів і моделей, а також одержання нової інформації шляхом використання дистанційних засобів та зі світової мережі Інтернет тощо.

4. Концепція сталого розвитку в першу чергу передбачає:

1. Заощадження використанних існуючих природно-ресурстного потенціалів, їх розширення відновлення, і поліпшення з метою покращення умов стабільного економічного,соціаотного, і демографічного розвитку людей.

2. Максимальне зменшення забруднення довкілля,і поліпшення природних умов за рахунок життєдіяльності людини.

3. Найтісніші зв’язки перебувають глобальні, регіональні та локальні умови і процеси розвитку. Тобто діяти локально, мислити регіонально.

 

5. Глобалізація с СГ – передусім це геопросторове відношення держави до світової економічної та політичної систем та їхніх підсистем,наприклад країн розвинутих, і ркаїн «3-ього світу», колишніх країн «комуністичного блоку», до світових геополітичних і геостратегічних інтересів.

 

Термін і поняттєво-термінологічний апарат у СГ.

Терміни,і поняття належать до простих елементів науки. І являються її поняттєво-термінологічним апаратом.

Головний чинник тут поняття – це думка, форма мислення, в якій відображаються загальні властивості або відношення явищ,предметів і процесів знання. Після визначення поняття ми маємо термін- це слово,словосполучення, яким позначається поняття. (Приклад: міське поселення – це населений пункт,у більшості випадків коли це населення не пов’язане із сільськогосподарським виробництвом.)

Також поняття мають обсяг і зміст. Обсяг – це якісь обєднані предмети,явища і процеси яки ним охоплюються. (Приклад: Поселення у множині – це все що існує або існувало на Землі.) Зміст - це комплекс суттєвих властивостей і відношень,які мають певну множину предметів, явищ і процесів. Сюди входять такі властивості як риси і ознаки. (Приклад: Необхідність мати певні умови,соціальні в першу чергу, для життя,праці та відпочинку людей.)

Місце СГ в системі наук.

Соціальна географія входить до системи географічних наук. На думку Е. Алаєва, під системою наук слід розуміти поєднання різних наукових дисциплін зі своїми особливими функціями, котрі об'єднуються за загальною функцією. Він стверджує, що всі географічні науки займаються пізнанням закономірностей розвитку географічної оболонки,тобто у них є загальний об'єкт дослідження, хоч кожна з наук відшуковує в цьому об'єкті власний компонент.Однак, цього недостатньо: окремі наукові дисципліни, повинні відповідати таким категоріям:

1. Об'єкт окремої науки не може вивчатись ізольовано, поза зв'язками з об'єктами інших наук, які входять до цієї системи.

2. Усі окремі науки мають використовувати спільність деяких методологічних підходів.

3. Повинен бути певний набір методологічних прийомів, спільних для всіх наук системи.

4. Усі окремі дисципліни мають спільну мову науки, єдину основу понятійно-термінологічного апарату.

5. Система наук повинна мати, загальну міждисциплінарну наукову продукцію конструктивного значення.

Пояснення ролі та місця соціальної географії у системі наук вимагає вивчення й оцінки існуючих класифікацій географічних наук. Тривалий час найвдалішим вважалось структурне поділення системи географічних наук, зроблене С. Колесником.У скороченому варіанті воно виглядає так: "У системі географічних наук виділяється чотири групи наук:

1) природничі, або фізико-географічні;

2) суспільні географічні — історія географії, топоніміка та економічна географія;

3) картографічні; 4) об'єднані географічні дисципліни — краєзнавство тощо.

Деякі з перелічених географічних дисциплін входять до систем інших наук (біологічних, геологічних, соціально-економічних і т. п.), оскільки між окремими науками не існує чітких меж. Також сюди входить: Економічна і соціальна, або суспільна географія, Соціальна географія, Природничо-соціальні науки.

 

8. Держава (країна) як основна форма геопросторової організації суспільства.

На світовому рівні головною формою геопросторової організації суспільства є держава (країна). Вона є нульовою точкою відліку в загальній сукупності форм політичної організації. Можна говорити і про наддержавні форми — політичні, в т.ч. і військово-політичні, блоки і групи держав (НАТО — блок країн Західної Європи і Північної Америки). Граничною формою є світова співдружність держав — Організація Об'єднаних Націй. Головною формою господарсько-економічної організації є національне господарство (національний комплекс). Існують і наднаціонально-господарські (економічні блоки держав, наприклад, Європейський Союз) і гранична (світове господарство) форми.

Німецька школа в СГ.

Нім. Школа мала наукову традицію (Мінцер, Вареніус, Меркатор),яка була латино мовна. У 2 половині 18-початок 19 ст. на неї мав великий вплив філософів і географів Фрідріха Бішінга й Іммануїла Канта.

Бішінг – автор 6 томного «Нового землеопису», який опублікувався на прикінці 17 ст. де він подав географічну ха-ку країн Європи. Висунув 2 концепції: 1) Густота населення – важлива ха-ка території. 2) Перевезення товарів водним шляхом усуває залежність людей від місцевих країн ще до побудови залізничних шляхів.

Кант – Визначив геогр. У системі наук, розділивши їх на абстрактні і конкретні(хронологічні і хрологічні) Геогр. Відн. До хорологічних- (хронос-час, хорос - простір),явища в просторі – геогр.. явища в часі – історія.

Александр Гумбольд – мандрівник (ц. і пд.. Америки, Урал, Сибір, Казахстан).Автор 5 томів «Космос. Досвід фізичного світопису.»

- Розкрив широтну зональність.

- Вистону поясність (Рослини-Тепло-Волога)

- Польовий і порівняльний метод

- ввів термін «землеопис»

-Карл Ріттер – автор 19 видання «Загальна порівняльна геогр..»

Був завідувачем кафедри геогр.. у Німечинні.

Трактував Землю – яе спільний дім.

Вивчав просторові відносини явища і процеси.

Основоположник порівняльного методу в географії.

Переважав у регіон. Дослідж. + неологізм

Фрідріх Ратцель – автор антропогеографії у 2-ох томах, і «Політ. Геогр..»

Автор книги: «Географія. ЇЇ сутність, історія там методи»

-соціальний дарвінізм-сукупність біол.. і політ.. вчення.

- засновник журналу «Геогр. часопис» (був редактором)

Після А.Ратцеля був А.Гетнер. Нім. Школа поступалась англоамер. Особливо у повоєнний період.

 

13.. Хорологічна школа в СГ.(німецька)

Хорологія (хорологічна концепція) — науковий напрямок в географії, основною ідеєю якого є розгляд об'єкта географії як простору, заповнюваного предметами і явищами, локальні зв'язки між якими носять причинно-наслідковий характер. Хорологія Альфреда Геттнера

Нове прочитання хорологічна концепція набула у Альфреда Геттнера (1927). Геттнер вважав об'єктом вивчення географії земний простір з предметами і явищами, що заповнювали його і взаємодіяли між собою. Зв'язки між ними, згідно з Геттнером, мають ландшафтну, причинно-наслідкову природу. До подібних систем географічних об'єктів Геттнер відносив і людське суспільство. Окремі унікальні поєднання тих чи інших об'єктів і явищ на певній території призводять до появи географічних країн (хоросів, просторів), які є об'єктом вивчення країнознавства.

Після Другої Світової війни в Нідерландах почали закріплюватися хорологічні концепції, що суперечили розділенню природничої та соціальної географії.

В Данії та Фінляндії більш стрімкого розвитку набували фізико-географічні напрямки.

В університетах Відня та Цюриха географічні традиції майже не відрізнялися від німецьких.

14. Економічний (соціально-економічний)вузол

це локальний господарський комплекс, який поєднує на компактній території всі галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери. Комплекси виконують багатогалузеві функції, але в кожному з них є одне або кілька підприємств, які утворюють виробниче ядро, навколо якого розташовуються інші промислові об'єкти.. Вузол має чітко виражене функціональне ядро, ним являється найбільший економічний центр вузла. Економічний центр і пункт визначаються відповідно ширшими та вужчими зв'язками із сусідніми територіями

 

Внесок Воблого у Сг.

Воблий Костянтин Григорович (27.05.1876, смт. Царичанка Дніпропетровської області — 12.09.1947, Київ) — український економгеограф, економіст, статистик, академік АН України з 1919 p., заслужений діяч науки УРСР з 1944 р. У 1900 р. ЗакінчивКиївську духовну академію, у 1904 р. — Варшавський університет. З 1906 р. — приват-доцент політичної економії і статистики Київського університету, пізніше — професор Київського комерційного інституту (тепер інститут народного господарства). У 1928-1930 pp. — віце-президент АН УРСР. У 1939-1942 pp. — завідуючий відділом, 1942-1947 pp. — директор Інституту економіки АН УРСР; одночасно (1933-1947 pp.) — завідуючий кафедрою економічної географії Київського університету. Організатор української економіко-географічної школи. Основні наукові праці присвячені проблемам розвитку і розміщення продуктивних сил України, створенню нових галузей промисловості та комплексному розвиткові районів. Розробив наукову схему економічного районування України. Виділив на території країни такі райони: Південно-Східний, Центральний і Західний. Вивчав проблеми бурякоцукрової промисловості, комплексного освоєння Великого Дніпра, внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Автор кількох підручників із статистики і економічної географії України (підручник «Економічна географія УРСР» витримав 5 видань). Вивчав історію народного господарства, економічну- статистику, демографію, економіку страхової справи. Автор робіт з організації праці науковців.

Внесок у СГ П.Чубинського.

Чубинський Павло Платонович (1839—1884)
Етнограф, краєзнавець. У 1862 р. був засланий під нагляд поліції з Києва до Архангельської губернії за «українофільство». У 1863—1869 рр. був секретарем Архангельського губернського статистичного комітету. У 1867 р. за дорученням Імператорського російського географічного товариства здійснив наукову подорож північними районами європейської частини Росії. Результатом цієї подорожі стали економікостатистичні праці, що містили значний етнографічний матеріал.
Після повернення до Києва Чубинський у 1869—1870 рр. очолював експедицію до північнозахідного краю, після чого видав фундаментальні «Праці етнографічностатистичної експедиції до західноруського краю» у 7 томах. Праці вченого містили неоціненний матеріал з фольклору, звичаїв, мовної культури українського народу.
З 1873 р. Чубинський був секретарем, а згодом віце-головою створеного за його ініціативою південнозахідного відділу Імператорського російського географічного товариства. За видатні заслуги вченого було нагороджено золотою (1873) і срібними (1868, 1870) медалями Імператорського російського географічного товариства.
П. П. Чубинський був поборником національного відродження України, автором українського національного гімну «Ще не вмерла України...».
27. Відношення території.
Вивчення територіальних відношень дає змогу виявити різні сторони територіальності
за її окремими проявами, а в кінцевому підсумку дістати цілісне уявлення про неї. Таким
чином, територіальні відношення є істотними атрибутами об'(ктіи економічної і соціальної
географії, за допомогою яких вира-жаі гься їх територіальність. тобто надається статус
географічності. Територіальні відношення слід розглядати не ізольовано, а у тісній єдності
з компонентами, організаційними відношеннями і функціональними зв'язками. На
територіальних відношеннях базується розгорнуте уявлення про територіальну структуру
географічних систем.

28 Теорія Штандорту.. Штандортна теорія – теорія оптимального розміщення виробництва
з погляду найменших витрат. Запропонована А. Вебером. Основна ціль – визначити головні
фактори розміщення виробництва й закономірності, по яких вони діють, у математичній формі
. Вебер виділив 2 основи фактору – транспортні витрати (транспортна орієнтація) і витрати на
робочу силу (орієнтація на трудові ресурси). Похідний 3-й фактор, що враховує регіональні сили,
– агломерація.Модель ізольованої держави- схема розміщення сільськогосподарського
виробництва в залежності від місця збуту продукції, запропонована німецьким економістом
Йоганн фон Тюнен у роботі «Ізольоване держава в його відношенні до сільського господарства
і національної економіки» (1826).Коло Тюнена-у моделі Тюнена приймаються наступні
умови-держава являє собою ізольовану господарську область у вигляді кола з грунтом однакового
родючості,у центрі кола знаходиться місто, яке є єдиним ринком збуту для продукції.Теорія ринків
збуту пов'язана з працями таких видатних вчених, як: Август Льош та Вільгельм Кристаллер. А. Льош
розглядав теоретичні проблеми розміщення господарства в цілому, в масштабі всієї країни, а тому
багато уваги приділяв економічним районам. Вирішуючи проблеми розміщення виробництва, він
сконцентровував увагу на ринках збуту готової продукції. Основними факторами розвитку він
вважав: ринок збуту товарів; інтереси національного господарства;

29. Арабська географія 1-14 ст.
Арабська географія творилася вголовному в 800-1400 рр. Її представниками були видатні
географи: Ібн Гаукаль, Ібн Гардадбег, Аль Біруні (перший з середньовічних вчених, який
висловив думку про рух Землі навколо Сонця, обчислив обвід Землі), Авіценна, Ідрісі,
Ібн Баттута, Ібн Гальдун. Інформацію про арабів черпали з двох джерел: переклад
и арабською мовою більшості греко-римських географічних праць і самі багато подорожували
(описали Сх і Пд частини Африки, Індії, Китай, Середню Азію, Русь і тд). Араби виправили
багато помилок древніх греків, наприклад, що Індійський океан не закритий, уточнили
географічні координати. Свої картографічні праці вони будували на основі проекцій
Птолемея – вони були добрики карто знавцями.
30. Державотворення за С. Рудницьким.
Державотворенн) - комплексний довготривалий процес, спрямований на утворення
держави, який включає культурні, політичні, міфологічні, релігійні та ін. чинники. Концепція
С.Л.Рудницького з'явилася у той час, коли виникла нагальна потреба інформувати світ про
українські проблеми. В ній на оригінальній основі досліджуються і викладаються проблеми
України, її національні, політичні, економічні і територіальні інтереси, наводяться докази для
країн Західної Європи і світу про користь, яку вони могли б мати від утворення української
держави. Головними рисами цього напряму були: 1процес формування та розвитку держави,
як політико-географічної одиниці залежить від фізико-, економіко- та поітико-географічного
положення її території. 2) в основі формування держави повинен лежати етнічно-національний
принцип з урахування культурних та політичних традицій народу-державотворця. 3) умовами
та факторами державотворення є передусім людський та природно-географічний потенціал
території її формування. 5) територіально-адміністративний поділ держави значною мірою
зумовлений наявністю історико-етнографічних провінцій, яку можуть лягти в основу її федеративного
устрою. 6) найдоцільніше з погляду суспільно-економічного устрою є держава з "соціальною
економікою", основу чого становлять різні форми власності.
31.Три генетичних джерела сучасної СГ
Після поділу географії на фізичну й економічну у другій половині ХIХ століття сюди додається
економіко-географічна регіоналістика у вигляді дослідження економчних районів. Всі три форми
писової географії глобалістика,країнознавство,регіоналістика завжди існували одночасно і взаємопов’язано
однак одна чи дві форми домінували.Водночас торували собі шляхи декілька напрямів загальної СГ
навколо яких концентрувалися теоретичні пошуки організація фактичного матеріалу,методичні засоби
тощо.Таких напрямків було три:економічний,демосоціальний,та формально-теоретичний.Вони мають
глибокі генетичні корені,крім описової географії різних форм,входять частково у суміжні з СГ
науки-економічна,демографічна,і соціологічна.
32. Категорія «території» у СГ.
У суспільній географії головною є категорія територіальної (геопросторової) організації суспільств
(ТОС І ГОС). Це поняття має в своїй основі ще фундаментальніше поняття території.
У природно географічному типі територій виділяють такі підтипи: а)територія, як комплекс природної
цілісності(Поділля, Карпати, Степ); б) території, як геолого-тектонічні цілісності(Волоно-Подільська височина,
Передкарпаття); в) ер. Як просторово-гідрологічні цілісності (басейн ріки, басейн озера); г) тер, як
просторо-біологічні цілісності (тер. Лісового масиву, лугові території ощо). Суспільно-географічний
тип територій має такі підтипи: 1) тер. Як інтегроване суспільне ціле, 2) тер. Як господарсько-економічне
ціле,3) тер. Як *галузеве* господарсько –економічне ціле, г) тер. Як політико-адміністративне ціле, Д)
тер. Як демоетнічне ціле. Існють різноманітні розуміння території.

Теорія «полюсів зростання»

На цій теорії ґрунтується концепція необхідності стимулювання розвитку відсталих регіонів. Автором теорії "полюсів зростання" є французький учений Ф. Перру (50-ті роки XX ст.). Він поглибив теорію центральних міст В. Кристаллера, використовуючи балансовий метод (модель "витрати — випуск") В. Леонтьєва. Значною мірою концепція

Перру відповідає ідеям районних територіально-виробничих комплексів відомого радянського науковця М.М. Колосовського.

В основі теорії лежить уявлення про визначну роль у структурі економіки галузей-лідерів, які створюють нові товари і послуги. Центри й ареали економічного простору, де розміщені підприємства цих галузей, стають полюсами притягання факторів виробництва, оскільки забезпечують найефективніше їх використання. Звідси й територіальна концентрація підприємств ("агломераційний ефект" А. Вебера), яка зумовлює формування полюсів економічного зростання.

Теорію Ф. Перру доповнюють розробки Ж. Будвіля (обґрунтував, що полюсом зростання може стати населений пункт), Х.Р. Ласуена (полюсом зростання може бути й регіональний комплекс підприємств), П. /7опгьє(запропонував ідею не лише точок, а також осей зростання), Я. Тінбергена, X. Босса та інших авторів. У своїй концепції Ф. Перру використав також теорію інновацій Й. Шумпетера

34 Розвиок СГ у стародавньому світі (Геродот, Ератосфен Страбон.)
. Давньогрецький історик і філософ Геродот, а пізніше римський учений Страбон були одночасно і
великим дослідниками-географами. Геродота вважають фундатором історії та географії, Страбона-
основоположником соціально-економічної географі. Зауважимо, що питання про «батька» географії
досі не розв
-язане. Серед великих вчених Давньої Греції і Риму внесок незаперечний Геродота, Страбона
, Арістотеля, Ератосфена, Птолемея. Геродоту приписують фразу «географія є служницею географії». Він
описав Середземноморське узбережжя, прибережжя Чорного і Азовського морів, зокрема територію
України- Скіфії, Єгипет, басейн Нілу, Близький і Середніх Схід. До нас дійшло найбільше старогрецьких
географічних джерел, які належали перу Ератосфена з Алесандрії. Страбон вважається батьком
суспільного землезнавства.

Новітній період розвитку СГ

У Новітньому періоді були закріплені та розвинені усі тендеції що були закладенії в Новому періоді, це порівняно не великий проміжок часу від 17ст і до наших днів. Новий і новітній період увесь світ було закартографовано, а Європа – центр світового землезнавства, вступила в нову систему суспільних координат. Відбулися кардинальні зміни у світі: перша промислова революція, розвиток поділу праці (в середені держави привів до формування національного господарства, а між державами – до формування світового ринку, і у кінцевому підсумку до розвитку світового господарства.)розвиток економіко-географічного країнознавства. Тако ж латинська мова втратила свою головну роль, а на арену вийшли національні мови, почалося формування нац. школ. Сам Новітній період почався з другої половини 19ст в ньому починають помітно виділятися британська та американська школи, почали формуватися словянські географічні школи, особливо польська,російська та українська.

40. Основоположник української географії Степан Рудницький

Степан Рудницьки (1877-1937рр) – творець географічної науки в Україні, український географ і картограф, академік НАНУ. Основоположник української політичної та військової географії, вважав обєктом дослідження усієї геог. Земну поверхню і трактував нашу науку як просторову. Скласифікував геог.нукові дисціпліни, виділив загальні(номотетичні) й описові (регіональні), Виділив антропогеографічний напрямок в СГ і дотримувався його.

41. Поняття про економічний район як форму територіальної організації виробництва

Економі́чний райо́н — територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки: 1.спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах) 2.комплексність (взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району).3.керованість, (тобто наявність певних галузевих і територіальних структур) _____Об'єктивний характер формування економічного району полягає у тому, що він охоплює найголовніше в структурі територіально-господарських зв'язків країни і є головною ланкою територіального поділу праці в масштабі держави. Разом з тим він є важливим засобом територіальної організації виробництва і об'єктом народногосподарського планування.Основний принціп - економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни.

42. Поняття про потенціал території

Потенціалом території можна назвати - регіон з певними можливостями, наявними силами, запасами, засобами, що можуть бути використані для рішення якого-небудь завдання або досягнення певної мети; можливості окремої особи, суспільства, держави в певній області. Види потенціалів: 1. природно-ресурсний потенціал - це сукупність виявлених і придатних для використання природних ресурсів при даному рівні розвитку виробництва (у світі, країні, регіоні, на локальному рівні), також він являється важливим фактором розміщення продуктивних сил, 2. Під соціально-демографічним потенціал ом слід розглядати - людський потенціал, д о найважливіших процесів сучасності належить ур­банізація, а людський фактор розглядають як основа територіальної організації суспільства, 3. господарський потенціал - це здатність господарства до подальшої його діяльності, що базується на тих ресурсах, які він має.

Функції СГ

Теоретична - виявляється у конкретному відображенні наукою суттєвих властивостей, відношень процесів, характерних для об»єкта вивчення. Вона полягає у розвитку досліджень, зокрема розвитку теорії науки, системи її понять і категорій, відкритів законів і закономірностей, наукових принципів тощо. Найвищим проявом реалізації цієї ф-ї є розвиток теорії певної науки, що є її ядром, висунення нових гіпотез та ідей, концепцій.
Конструктивна - -полягає у пошуках практичного застосування фундаментальних положень науки, розробленні засобів їх впровадження у практику регулювання територіальної організації сус-ва. Сфери, де найкраще прояввляється констуктивна ф-я:
а)територіальне планування;
б) створення схем і проектів районних угрупувань;
в)удосконалення мереж територіально-географічного поділу території;
Просвітня, виховна, популяризаційна – надзвичайно розширює і поглиблює знання молодої людини про навколишній світ як складну геоетнічну, соціальну.ю політичну, екологічну, культурну систему... вона здійснюється шляхом виданнякрає-, країнознавчої літ-ри, виготовлення відеофільмів,створення радіо- і телепередач.

Національний комплекс

це геопросторове утворення, обмежене державними кордонами, у якому всі елементи і компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі регіону – функціонують у руслі відтворення суспільного продукту й умов життєдіяльності населення. Головними компонентами нац.комплексу є підприємства і установи. Підприємства вирообляють товари, а установи надають послуги. НК має 2 велитких сфери – виробничу і послуг. Виробнича сфера складається з окремих секторів – промисловість, с/г, лісове господарство, рибальство, будівництво, транспорт, матеріально-технічне постачання, загатівля і збут. У сфері послуг сектори не виділяються, бо чітку грань між ними провести важко. Згідно з особливостями взаємозв*язку галузей та їхніми національно господаськими ф-ми у НК виділяють окремі блоки. Зокрема міжгалуземі національні комплекси (МНК). МНК – це с-ть кількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію(паливно-енергетичний) або послідовно перероблють певну вихідну сировину, включаючи її видобуваннячи виготовлення або розв*язують важливу загальнодержавну економічну чи соціальну проблему. В НК виділяють такі МНК: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, лісовий, будівельно-індустріальний, агропромисловий, транспортний, рекреаційний.
НК виділяють 2 функціональних блоків: 1)виробляють різні види продукції для населення, сфера послуг - ультраструктура. 2)інфраструктура – здійснюють невиробниче обслуговування.
Сукупність національних комплексів і різних зв*язків між ними утворють світове господарство.

Володимир Кубійович

найбільш яскравий представник антропогеографії у міжвоєнний перід. Член НТШ, почесний керівник його Географічної комісії, професор Українського Вільного Університету, головний редактор «Енциклопедії Українознавства». Найвідоміші праці: «Атлас України й сумежних країв»-перший національний атлас Соборної України, «Географія українських і сумежних земель». Особливо великий внесок зробив у національну демографію. Він дослідив динаміку українців та етнічних меншин на наших землях, починаючи з др. п. ХІХдо 80-х років ХХ століття. Показав етнічну структуру Укр. в цілому і її окремиї історико-географічних регіонах(особливо західні земілі). Висвітлив основні аспекти міграції українців, а також вивчав укр.діаспору. одним із перших почав досліджувати проблеми географії міст(геоурбаністики). Працював у сфері української регіоналістики.

Теорії систем розселення

з»явилися, коли в науку почав впроваджуватися системний підхід. Вихідні положення інтегральних систем розселення:1)первинними елементами систем розселення – міські і сільські. Оскільки міські поселення концентрують у собі переважну більшість населення, їх ранг за людністю визначає рівень (ранг) системи розселення.
2)між поселеннями існують різні зв*язки: демографічні(міграція населення), економічні, соціальні, адміністративно-управлінські тощо.
3)системи розселення є ієрархічними структурами, тобто так звані суперсистеми і їхні підсистеми. Найвищим рівнем вважається загальнодержавна система розселення, ядро - столиця; найнижчий рівень - елементарна система, що є територіальному єдністю декількох поселень. Усі системи поділяються на локальні, регіональні і загальнодержавні.
Локальні - елементарні, а також кущові, районні та окружні(субоблані утворення). Кущова система – це територіальна єдність кількох суміжних елементарних систем на основі їхніх організаційних зв*язків. Районна – взаємопов*язана єдність усіх поселень, їхніх елементарних і кущових субсистем низового адміністративного району. Окружна – як вид локальних систем являє собою єдність декількох сусідніх районних систем на основі різних зв*язків між ними. Регіональні системи розселення – обласні і міжобласні. Обласна система – це взаємопов*язана єдність районних та окружних систем розселення у територіальних межах адміністративної області. Міжобласна с. р. – являє собою територіальну єдність декількох обласних систем на основі демосоціальних звя*язків між ними. Загальнодержавна с. р. – має своїм організаційним ядром столицю, яка концентрує в собі політичні у більшості випадків економічні, соціальні та культурні ф-ї всекраїнного масштабу. Столиця є організаційним центром,як мінімум, 3-х великих систем розселення: загальнодержавної і 2-х регіональних.

Антін Сиянвський

– автор багатьох проаць з економічної та фізичної географії України та її регіонів(Півдня), політичної грф зарубіжних країн, теорії економічної грф. Значний внесок зробиву теорію і методологію укр.економічної грф(розглядав її як науку економічну і географічну водночас), особливо теорію географічного районування. Досліджував географічні проблеми в цілому книга «Економіко-географчний нарис України»та Степової України. Був одним з перших національних геополітиків – дослідників близьких ітересів Укр.(Єгипет, сірія) і безпосередніх сусідів держави(Польща, Румунія).особливу увагу звернув на дослідження світового господарства «Методологія і схематичний план економгеографії» заклав основи українського географічного світознавста.

Економічний напрямок у СГ

прийшов на зміну географічному детермінізму. Саме поняття означає, що розвиток і геопросторова організація суспільства починається пояснюється вирішальним впливом, зумовленння екологічного чинника, зокрема економічних законів. Впилив економічної сфери на життєдіяльність суспільства був зведений до безпосереднього, функціонального(марксисти і більшовицькі адепти). Проте він генетичний у багатьох опосередкований. Економічна сфера впливає на демографічну і соціальну, політичну. Виробництво продукту відбувається в одному місці, а його споживання і іншому, просторово віддаленому. Головним чином у життєдіяльності суспільства є не лише матеріальне, а й духовне. Економічний чинник важливий у розвитку життєдіяльності суспільства, його геопросторовій організації. Однак чим далі розвивається суспільство, ти мдедалі більше роль у названих процесах відіграють інші чинники – демографічні, соціальні, екологічні, духовні тощо. Сьогодні світове співтовариство у постіндустріальному етапі розвитку, що виявляється у скеруванні левової частки засобів у соціальну сферу для задоволення безпосередніх потреб. У ринковому середовищі розвиток і геопросторова організація суспільства одна із найважливіших рис. Саме закони ринкової економіки, впливаючи на економічну сферу, діють у напрямку раціонального розвитку як її самої, так і інших сфер.

С. Ниммик

структурними частинами СГ є грф населення, економічна грф, соціальна грф. Поряд із СГ вона виділяє також галузі СГ, що формуються такі,як політична грф. На стику суспільної і природничої грф формується теорія грф і грф природокористування.

Поняття