Формально-теоретичний( математичний) напрямок



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Формально-теоретичний( математичний) напрямок



започаткували праці давньогрецького вченого Птоломея «Вища математика побудова асторономії» та «Керівництво з географії» . Птоломей – основоположник картографії і формального методу досліджкнь; він пов*язав географію з математикою, астрономією, картографією. На початку ХХ ст. цей напрям існував у формі хорологізму, що був розвинений А. Геттнером. Уособленням простору є земна поверхня, територія. А господарство, людська діяльність – це лише одна з рис властивих земній поверхні. Ондна з гілок хорологізму у вигляді теорії центральних місць(Льош, Кристаллер). У повоєнні часи виник модельний, системно-структурний підхід, аксіматико-дедуктивний, території поширення нововведень, теорія переміщення. Вершиною цього напрямку стала праця амер. Вченого В. Бунге «Теоретична географія», в якій математичний підхід був виявлений у формі геометризму.

Наукові суспільно-географічні осередки в Україні

У післявоєнний період сформувалися 5 головних центрів суспільно-географіної думки: Київський, Львівський, Чернівецький, Харківський, Одеський. Київський – традиційно розвинене суспільно географічне картографування. Відділ картографії Інституту грф НАН України представляють проф. А. Золочевський, Л. Руденко, Тамара Козаченко. Тут вперше виготовлений електронний атлас України. Географи Києва готують «Національний Атлас України». Львівський – має давні традиції, тут працювали ак. С. Рудницький, проф.. В. Кубійович, проф. В. Ващенко. Львівська суспільно-географічна школа досліджує теоретичні, методичні, історико- і регіонально-географічні проблеми. У теорії комплексного територіального розселення вагомий внесок зробили проф.. Ващенко, Шаблій, Заставний, у дослідженнях грф населення і розселення – Долішній, Анісімова. Одеський – суспільно географічний напрямок розвинув проф. Смирнов(теорія науки), М. Блажко (математичні методи дослідження), О. Топчієв (теоретичні і математико-географічніпроблеми). Чернівецький – головний напрямок діяльності дослідження природних ресурсів України, розвинене суспільно-географічне картографування(Я. Жупанський), разпочато історико-географічні дослідження (Я. Жупанський, В. Руденко). Харківський – розгорнулися дослідження водогосподарських комплексів, теорії і історії СГ, особливо регіональних суспільно географічних проблем Слобожанщини, регіоналізації України.
активно розвиваються нові наукові центри суспільногеграфічної думки в Україні – Сімферопольський, Тернопільський, Вінницький, Рівненський, Луцький, Мелітопольський, Херсонський.

Функції СГ

Теоретична - виявляється у конкретному відображенні наукою суттєвих властивостей, відношень процесів, характерних для об»єкта вивчення. Вона полягає у розвитку досліджень, зокрема розвитку теорії науки, системи її понять і категорій, відкритів законів і закономірностей, наукових принципів тощо. Найвищим проявом реалізації цієї ф-ї є розвиток теорії певної науки, що є її ядром, висунення нових гіпотез та ідей, концепцій.
Конструктивна - -полягає у пошуках практичного застосування фундаментальних положень науки, розробленні засобів їх впровадження у практику регулювання територіальної організації сус-ва. Сфери, де найкраще прояввляється констуктивна ф-я:
а)територіальне планування;
б) створення схем і проектів районних угрупувань;
в)удосконалення мереж територіально-географічного поділу території;
Просвітня, виховна, популяризаційна – надзвичайно розширює і поглиблює знання молодої людини про навколишній світ як складну геоетнічну, соціальну.ю політичну, екологічну, культурну систему... вона здійснюється шляхом виданнякрає-, країнознавчої літ-ри, виготовлення відеофільмів,створення радіо- і телепередач.

Національний комплекс

це геопросторове утворення, обмежене державними кордонами, у якому всі елементи і компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі регіону – функціонують у руслі відтворення суспільного продукту й умов життєдіяльності населення. Головними компонентами нац.комплексу є підприємства і установи. Підприємства вирообляють товари, а установи надають послуги. НК має 2 велитких сфери – виробничу і послуг. Виробнича сфера складається з окремих секторів – промисловість, с/г, лісове господарство, рибальство, будівництво, транспорт, матеріально-технічне постачання, загатівля і збут. У сфері послуг сектори не виділяються, бо чітку грань між ними провести важко. Згідно з особливостями взаємозв*язку галузей та їхніми національно господаськими ф-ми у НК виділяють окремі блоки. Зокрема міжгалуземі національні комплекси (МНК). МНК – це с-ть кількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію(паливно-енергетичний) або послідовно перероблють певну вихідну сировину, включаючи її видобуваннячи виготовлення або розв*язують важливу загальнодержавну економічну чи соціальну проблему. В НК виділяють такі МНК: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, лісовий, будівельно-індустріальний, агропромисловий, транспортний, рекреаційний.
НК виділяють 2 функціональних блоків: 1)виробляють різні види продукції для населення , сфера послуг - ультраструктура. 2)інфраструктура – здійснюють невиробниче обслуговування.
Сукупність національних комплексів і різних зв*язків між ними утворють світове господарство.

Володимир Кубійович

найбільш яскравий представник антропогеографії у міжвоєнний перід. Член НТШ, почесний керівник його Географічної комісії, професор Українського Вільного Університету, головний редактор «Енциклопедії Українознавства». Найвідоміші праці: «Атлас України й сумежних країв»-перший національний атлас Соборної України, «Географія українських і сумежних земель». Особливо великий внесок зробив у національну демографію. Він дослідив динаміку українців та етнічних меншин на наших землях, починаючи з др. п. ХІХдо 80-х років ХХ століття. Показав етнічну структуру Укр. в цілому і її окремиї історико-географічних регіонах(особливо західні земілі). Висвітлив основні аспекти міграції українців, а також вивчав укр.діаспору. одним із перших почав досліджувати проблеми географії міст(геоурбаністики). Працював у сфері української регіоналістики.

Теорії систем розселення

з»явилися, коли в науку почав впроваджуватися системний підхід. Вихідні положення інтегральних систем розселення:1)первинними елементами систем розселення – міські і сільські. Оскільки міські поселення концентрують у собі переважну більшість населення, їх ранг за людністю визначає рівень (ранг) системи розселення .
2)між поселеннями існують різні зв*язки: демографічні(міграція населення), економічні, соціальні, адміністративно-управлінські тощо.
3)системи розселення є ієрархічними структурами, тобто так звані суперсистеми і їхні підсистеми. Найвищим рівнем вважається загальнодержавна система розселення , ядро - столиця; найнижчий рівень - елементарна система, що є територіальному єдністю декількох поселень. Усі системи поділяються на локальні, регіональні і загальнодержавні.
Локальні - елементарні, а також кущові, районні та окружні(субоблані утворення). Кущова система – це територіальна єдність кількох суміжних елементарних систем на основі їхніх організаційних зв*язків. Районна – взаємопов*язана єдність усіх поселень, їхніх елементарних і кущових субсистем низового адміністративного району. Окружна – як вид локальних систем являє собою єдність декількох сусідніх районних систем на основі різних зв*язків між ними. Регіональні системи розселення – обласні і міжобласні. Обласна система – це взаємопов*язана єдність районних та окружних систем розселення у територіальних межах адміністративної області. Міжобласна с. р. – являє собою територіальну єдність декількох обласних систем на основі демосоціальних звя*язків між ними. Загальнодержавна с. р. – має своїм організаційним ядром столицю, яка концентрує в собі політичні у більшості випадків економічні, соціальні та культурні ф-ї всекраїнного масштабу. Столиця є організаційним центром ,як мінімум, 3-х великих систем розселення: загальнодержавної і 2-х регіональних.

Антін Сиянвський

– автор багатьох проаць з економічної та фізичної географії України та її регіонів(Півдня), політичної грф зарубіжних країн, теорії економічної грф. Значний внесок зробиву теорію і методологію укр.економічної грф(розглядав її як науку економічну і географічну водночас), особливо теорію географічного районування. Досліджував географічні проблеми в цілому книга «Економіко-географчний нарис України»та Степової України. Був одним з перших національних геополітиків – дослідників близьких ітересів Укр.(Єгипет, сірія) і безпосередніх сусідів держави(Польща, Румунія).особливу увагу звернув на дослідження світового господарства «Методологія і схематичний план економгеографії» заклав основи українського географічного світознавста.

Економічний напрямок у СГ

прийшов на зміну географічному детермінізму. Саме поняття означає, що розвиток і геопросторова організація суспільства починається пояснюється вирішальним впливом, зумовленння екологічного чинника, зокрема економічних законів. Впилив економічної сфери на життєдіяльність суспільства був зведений до безпосереднього, функціонального(марксисти і більшовицькі адепти). Проте він генетичний у багатьох опосередкований. Економічна сфера впливає на демографічну і соціальну , політичну. Виробництво продукту відбувається в одному місці, а його споживання і іншому, просторово віддаленому. Головним чином у життєдіяльності суспільства є не лише матеріальне, а й духовне. Економічний чинник важливий у розвитку життєдіяльності суспільства, його геопросторовій організації. Однак чим далі розвивається суспільство, ти мдедалі більше роль у названих процесах відіграють інші чинники – демографічні, соціальні, екологічні, духовні тощо. Сьогодні світове співтовариство у постіндустріальному етапі розвитку , що виявляється у скеруванні левової частки засобів у соціальну сферу для задоволення безпосередніх потреб. У ринковому середовищі розвиток і геопросторова організація суспільства одна із найважливіших рис. Саме закони ринкової економіки, впливаючи на економічну сферу, діють у напрямку раціонального розвитку як її самої, так і інших сфер.

С. Ниммик

структурними частинами СГ є грф населення, економічна грф, соціальна грф. Поряд із СГ вона виділяє також галузі СГ, що формуються такі ,як політична грф. На стику суспільної і природничої грф формується теорія грф і грф природокористування.

Поняття

– це думка, форма мислення, в якій відображаються загальні, суттєві властивості чи відношення предметів, явищ чи процесів реального світу.
Обсяг поняття – це сукупність предметів, явищ чи процесів, які ним охоплюються. Зміст понятття- це сукупність суттєвих властивостей і відношень, які х-ть певну множину предметів, явищ чи процесів. Між обсягом і змістом понять існує закон оберненого співвідношення: чим ширший обсяг поняття, тим вужчий його зміст і навпаки.

 

60.Симплекси у СГ
Процеси симплефікації-це формуван.
частин території,які у сусп.-геогр.дослідженні вважаються дальше неподільними,такі частинки називаються симплексами
У суч. науці виділяють 2 види симплексів:підприємство(у сфері вироб)
поселення(у демогр.сфері)Їх формування і розвиток і є процесом симпліфікації.
Поселенські симплекси:
поселення-це населення разом із місцями постійного проживання,праці і відпочинку,сусп.споживання тощо.
Залежно від характеру життєдіяльності поселення поділяють на сільські і міські.
Підприємство,заклад як симплекси являють собою терит.зосереджений вид трудової діяльності насел.,що вироб і реалізує необхідні сусп. продукцію чи послуги.Характеризуються відносною фінансово-економ.самостійністю,технологічною завершеністю з вироб продукції чи послуг
Підприємства функціонують як первинні елементи сфери виробництва:
промислов.,с/г,будівництва,транспорту,збуту тощо.

61.Поняття про географічне положення
Поняття про географічне положення - це одна із фундаментальних категорій географічної науки. Воноо є просторовим відношенням певного об*єкта до географічних данностей, що лежать поза ним і мають чи можуть мати суттєвий вплив. ГП – складна категорія, яка індивідуалізує географічний об*єкт, відображає таку рису як позиційність, унікальність, відношення до інших об*єктів і територіальних систем. Розрізняють кілька видів положення країни: політико-, демо-, соціальне-, еколого-, економіко-, математико-географічне-. Все залежить до якої системи належить геопросторове оточення, що ним визначається положення. Виділяють інші типи ГП. Економіко-географічне положення – поняття, яке найкраще розроблене серед усіх видів географічного походження. Воно являє собою просторове відношення об*єкта(поселення, району, держави) до геопрросторових данностей (важливих економічних вузлів, центрів господарського життя). Виділяється також галузеве та інтегральне положення. Протягом останніх 20-ти років почали говорити про соціальне- і суспільно-географічне положення.
Політико-географічне положення - це її геопросторове відношення до політичних данностей, що перебувають поза нею і маєть на неї вплив. Часом вживається поняття геополітичного положення – відображає вплив політичних процесів на процеси і структури держави не лише зовнішньополітичного середовища, але й природних, економічних, екологічних, соціальних систем.
Суспільно-географічне положення країни має властивість історичності:воно залежить як від зміни її економічного, соціального, політичного, військового потенціалів, так і від зміни геоекономічного, геодемографічного і геополітичного оточення. Має великий момент інерційності.
З погляду топології ГП може бути центральним і периферійним. Чим більше сусідів у держави, тим центральніше її положення. Риси центральності чи периферійності залежать від вигідності чи невигідності . центральне положення вигідніше від периферійного.
З погляду просторового масштабу ГП поділяють на глобальне, регіональне і сусідське. Глобальне положення геопросторове відношення держави до світової економічної та політичної системи та її підсистем. Регіональне положення – геопросторове відношення до системи країн і політично-державних структур того континенту, де росташована держава. Сусідське положення – передбачає просторові стосунки між державами, які межують з певною країною.
62.Концепція упорного каркасу міського населення
Сукупність міських поселень країни(регіону), особливо великих і середніх , разом з лініями комунікацій між ними, утворює опорний каркас міського розселення. Ідею, поняття, концепцію каркаса розвинув московський вчений Г. Лаппо. Виділяють такі просторові форми регіональних опрних каркасів міського розселення: 1)радіально-кільцева в ній наявне одне ядро, а інші ядра розміщені на радіальних лініях, що йдуть від головного часто зв*язані лініями. 2)прямокутно-регулярана, решітчаста, градчаста – в ній міські лінії, що з*єднають, візуально створюють с-ть прямокутників. 3)лінійно-вузлова – поселення пербувають на одній лінії вздовж потужної залізничної або річкової магістралі. 4)приморська – вздовж морського побережжя. 5)нерегулярна(багатоядерна) – х-на для гірничодобувних регіонів, у яких важко визначити якусь закономірність у розміщенні однакових за людність поселень.

63. Властивості території - це х-ні особливості, що відрізняють її від сусідніх чи простороо віддалених частин земної поверхні. До властивостей території належать – природні, суспільні просторові властивості.
До природних властивостей передусім відносяться природні умови, х-ні риси природного довкілля, природні ресурси і ємкість території. Природні умови- це ті компоненти земної поверхні, їх х-ні риси, а також природні процеси, які прямой опосередковано впливають на життєдіяльність суспільства, але не беруть участі у виробництві сировини, палива чи продовольства.
Природні ресурси – ті матеріальні компоненти і процеси природи, які суспільство прямо використовує для виробництва сировини, палива, продовольства, з метою оздоровлення людей чи отримання наукової інформації. Є багато класифікацій природних ресурсів: природно-географічна, економічна, екологічна, комбінована, економіко-географічна.
До суспільних властивостей території належать: її освоєність, демографічні, соціальні й економічні особливості.
Освоєність території – це ступінь втягнення у суспільне життя, людську життєдіяльність, інтенсивність зміни її природних властивостей суспільним виробництвом, насиченість території видами і об*єктами господарської діяльності. Розрізняють абсолютну і відносну освоєність.
Абсолютна освоєність – насиченість території видами суспільної життєдіяльності(промисловим, с/г, лісогосподарським виробництвом) чи підприємствами, що їх представляють.
Відносна освоєність – це порівняння з освоєністю інших територій.
найкраще визначають освоєність за допомогою поняття щільності поселень, с/г і промислових підприємств.
Демографічні властивості території – х-ся кількісний та якісний склад і структуру населення території. У загальному це демографічна ситуація: к-ть населення, його стуктура та динаміка, природні рухи. Особливо характерним є тип відтворення населення :проостий, розширений, звужений.
Соціальні властивості території - тісно пов*язані з демографічними і економічнимии, х-ся розподілом населення на суспільні групи і прошарки. Основна соціальна риса території – її урбанізованість, яка є результатом процесу урбанізації. До соціальних рис території можна віднести освіченість і релігійність населення, національно-етнічний склад, соціальний спокій, електоральну властивість населення , соціальні негаразди, територіальна соціальна справедливість.
Економічні властивості території - сюди належать ступінь і динаміка господарського розвитку. Ви діляють економічно високо-, середньо- і слаборозвинуті території і ще депресивні райони, де економічна відсталість поєднується з соціальними негараздами. Ще одною економічною особливістю території є її інвестиційна прибабливість (або непривабливість), тобто здатність притягувати капіталовкладення з інших місць. Суттєвим є також тип економічного розвитку, він залежить від структури господарства. Економічною характеристикою є працесуальний потенціал, він х-ся розподілом населення на людей працездатного і непрацездатного віку.
Просторові властивості – метричні і топологічні характеристики території.
Метричні х-ки це передусім площа території і відстані між її окремими пунктами, виражені у метричних мірах. Площа (протяжність) особливий вид просторового ресурсу чим вона більша, тим більша ймовірність вияву на ній інших рис території.
Топологічні х-ки території - визначають її особливості за допомогою понятійного і числового апарату якісної геометрії топології, теорії графів. У географії поширені такі топологічні показники:форма, конфігурація, компактність, зв*язаність, центральність території.

64. Демосоціальни й напрямок у СГ має давні традиції та історію. Його філософською основою став географічний детермінізм, розвинений Шарлем Луї Монтеск*є у книзі «Про дух законів». Особливості культури, традицій, духовного життя, державно-політичного устрою пояснювали характером природних умов(зокрема клімату). З часом детермінізм перетворився на інвайроменталізм – напрямок, що вивчає вплив природного довкілля на життєдіяльність суспілства у його різновидах: а) пробабілізм - не завжди обов*язковий вплив природного довкілля на діяльність людини; б)поссібілізм – можлива дія довкілля на життєдіяльність, але цю можливість потрібно реалізувати. Географічний детермінізм лежить в основі геополітики , найповніше виражено у працях швед.. вч. Р. Челлєна, Фрідріха Ратцеля та С. Рудницького.
у демосоціальному напрямку виділяють 2 великі гілки – географія населення і соціальна географія. Вони становлять ядро антропогеографії, яку значно розвинула французька школа географів, Ф. Ратцель, С. Рудницький, В. Кубійович. У післявоєнний період у системі географії населення розвивається грф розселення населення, зокрема грф міських населень(геоурбаністика) і георуралістика. У сфері соціальної географії виникли нові сфери такі, як грф сфери послуг, грф


65.Поняття про світове господарство

Світове господарство - це сукупність усіх національних економік світу та економічних взаємозв'язків між ними або сукупність економічних відносин, що функціонують на національному та міжнародному рівнях. У сучасному світі існують понад 200 суверенних держав. Саме сукупність економік цих держав у їх взаємозв'язку і взаємозалежності і утворює те, що називається світовою економікою

.Центром формування світового господарства стала Європа, де з XV ст. почався інтенсивний розвиток країн з товарним виробництвом і обміном. Саме з Європи були здійснені експедиції Колумба. Васко да Гама, Магеллана, що розширили межі торгових зв'язків європейців з країнами Азії, Африки та Америки. Цим було покладено початок формування світового ринку товарів.

Другою передумовою формування світового господарства було утворення колоніальної системи імперіалізму. Індустріально розвинуті країни Європи почали захоплювати території інших країн і встановлювати над ними політико-адміністративне панування

Важливою передумовою був і розвиток засобів зв'язку в останній третині XIX ст. Цей період характеризувався бурхливим розвитком науки і техніки, що привів до створення високоефективних транспортних засобів, телеграфу, телефону, поштових послуг, що стало важливою умовою розширення міжнародних економічних зв'язків.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 586; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.014 с.)