Цивілізаційний і формаційний підх.в СГ.

Людину у Сг розглядають за 2 підходами, взалежності від життєдіяльності та культури і духовності. Перший це Цивілізаційний підхід, який являється протилежним до формаційного.Він грунтується на тому, що головними фрагментами людського суспільства є цивілізація, сьогодні в світі існує близько 8 цивілізацій, кожна з яких характеризується історично-духовною цілісністю, і представлені багатьма країнами та народами. Деякі вчені також виділяють «технологічні» цивілізації (аграрну, індустріальну) Цивілізація та її геопросторові звязки можуть бути загальним обєктром вивчення сг. В Формаційному підході обєктом є суспільство в цілому чи його окремі сфери (демографічна, економічна,соціальна, політична та інші). В цьому підході суспільсво розглядають з геосферних позицій та у звязку з іншими сферами.За цим підходом суспільства загалом нема а є лише конкретні суспільно-економічні формації з певною базою.Формації послідовно переходять одна в одну змінюючись, в наслідок соц.революцій.

21. Галузеве а інтегральне районування.
Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне
для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку
окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів
виникає під впливом закономірності територіальної концентрації
підприємств окремої галузі народного господарства і пов'язаних
з ними обслуговуючих виробництв, їх територіальна локалізація
залежить в основному від наявності на певній території необхідних
природних передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів),
крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв'язків тощо.
Загальне (інтегральне) економічне районування базується на
регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких
знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня
сформованості або їх складові частини. За цим районуванням виділяється
три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони),
середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

22.Суспільно-географічні територіальні процеси
Всі географічні об'єкти і явища розвиваються у просторі і часі.
Географія як "землеопис", як наука про географічну оболонку
Землі традиційно наголошує просторовий (територіальний) підхід.
Географія обґрунтовує необхідність дослідження просторових
(територіальних) відмінностей у природі — населенні — госпоцарстві
і розробляють принципи і методи їх просторової (територіальної)
систематики. Суспільно-географічні процеси супроводжуються змінами
територіальної структури географічних об'єктів, і їх у цьому разі називають
"територіально-структурними процесами" (Е.Б.Алаєв, 1983). Зміни в
територіальній структурі можуть мати тенденцію до концентрації явищ у певних
точках і деконцентрації — в других, до агломерування різноякісних компонентів
чи їх деагломерування (розходження).
23. Закон географічного поділу праці.
Найкраще виявляється через закономірність територіальної (внутрішньодержавної)
та міжнародної (міждержавної) спеціалізації. Це є суттєві зв*язки процесу
зосередження господарства у місцях, де для цього існують найсприятливіші
природні і суспільні передумови, а також обміну результатами зосередження
видів людської діяльності між окремими ериторіями. Цей закон діє не лише
у сфері виробництва, а й сфері послуг.
24.Типи держав на сучасній політичній карті
На сучасній політичній карті світу нараховується понад 200 країн, із них 193
— суверенні держави. Серед них — країни з дуже великою територією і
чисельністю населення (Китай, Індія, США), з одного боку, і зовсім маленькі
— з іншого, такі, як «малі» держави Європи: Монако, Андорра, Ватикан,
Ліхтенштейн. Є однонаціональні країни (Японія, Швеція та ін.) і багатонаціональні
(Індія, Росія, США та ін.); є багаті природними ресурсами і обділені ними. Є країни
, які мають вихід до моря і протяжні морські кордони, і внутрішньоконтинентальні
країни (такі, як Чад, Малі, ЦАР, Парагвай, Непал, Бутан). Географічне положення
впливає на рівень соціально-економічного розвитку. Деякі країни займають цілі
континенти (Австралія), а інші розміщені на маленькому острові або групі островів
(Науру, Мальта, Кабо-Верде та ін.). За рівнем соціально-економічного розвитку
і місцем у географічному поділі всі сучасні країни світу розподіляються на три групи:
високорозвинені, середньорозвинені та країни, що розвиваються.
25.Урбанізіція, субурбанізація, руралізація.
Урбаніза́ція (від лат. urbanus — міський) — це зростання ролі міст в розвитку
суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень,
зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу
життя в країні, регіоні, світі. Субурбаніза́ція (від лат. sub — під, біля та лат. urbanus
— міський), іноді Руралізація — процес зростання і розвитку приміської зони великих
міст, унаслідок чого формуються міські агломерації. Руралізація (лат. ruralis - сільський,
сільський) - процес, зворотний урбанізації. Відтік населення з міст у сільську місцевість у
зв'язку з погіршенням у них економічної (насамперед продовольчої) ситуації. Зрідка
зустрічається роралізація з екологічних (екопоселення) або релігійно-сентіменталістіческім
мотивами (ідейні громади)

Внесок у СГ П.Чубинського.

Чубинський Павло Платонович (1839—1884)
Етнограф, краєзнавець. У 1862 р. був засланий під нагляд поліції з Києва до Архангельської губернії за «українофільство». У 1863—1869 рр. був секретарем Архангельського губернського статистичного комітету. У 1867 р. за дорученням Імператорського російського географічного товариства здійснив наукову подорож північними районами європейської частини Росії. Результатом цієї подорожі стали економікостатистичні праці, що містили значний етнографічний матеріал.
Після повернення до Києва Чубинський у 1869—1870 рр. очолював експедицію до північнозахідного краю, після чого видав фундаментальні «Праці етнографічностатистичної експедиції до західноруського краю» у 7 томах. Праці вченого містили неоціненний матеріал з фольклору, звичаїв, мовної культури українського народу.
З 1873 р. Чубинський був секретарем, а згодом віце-головою створеного за його ініціативою південнозахідного відділу Імператорського російського географічного товариства. За видатні заслуги вченого було нагороджено золотою (1873) і срібними (1868, 1870) медалями Імператорського російського географічного товариства.
П. П. Чубинський був поборником національного відродження України, автором українського національного гімну «Ще не вмерла України...».
27. Відношення території.
Вивчення територіальних відношень дає змогу виявити різні сторони територіальності
за її окремими проявами, а в кінцевому підсумку дістати цілісне уявлення про неї. Таким
чином, територіальні відношення є істотними атрибутами об'(ктіи економічної і соціальної
географії, за допомогою яких вира-жаі гься їх територіальність. тобто надається статус
географічності. Територіальні відношення слід розглядати не ізольовано, а у тісній єдності
з компонентами, організаційними відношеннями і функціональними зв'язками. На
територіальних відношеннях базується розгорнуте уявлення про територіальну структуру
географічних систем.

28 Теорія Штандорту.. Штандортна теорія – теорія оптимального розміщення виробництва
з погляду найменших витрат. Запропонована А. Вебером. Основна ціль – визначити головні
фактори розміщення виробництва й закономірності, по яких вони діють, у математичній формі
. Вебер виділив 2 основи фактору – транспортні витрати (транспортна орієнтація) і витрати на
робочу силу (орієнтація на трудові ресурси). Похідний 3-й фактор, що враховує регіональні сили,
– агломерація.Модель ізольованої держави- схема розміщення сільськогосподарського
виробництва в залежності від місця збуту продукції, запропонована німецьким економістом
Йоганн фон Тюнен у роботі «Ізольоване держава в його відношенні до сільського господарства
і національної економіки» (1826).Коло Тюнена-у моделі Тюнена приймаються наступні
умови-держава являє собою ізольовану господарську область у вигляді кола з грунтом однакового
родючості,у центрі кола знаходиться місто, яке є єдиним ринком збуту для продукції.Теорія ринків
збуту пов'язана з працями таких видатних вчених, як: Август Льош та Вільгельм Кристаллер. А. Льош
розглядав теоретичні проблеми розміщення господарства в цілому, в масштабі всієї країни, а тому
багато уваги приділяв економічним районам. Вирішуючи проблеми розміщення виробництва, він
сконцентровував увагу на ринках збуту готової продукції. Основними факторами розвитку він
вважав: ринок збуту товарів; інтереси національного господарства;

29. Арабська географія 1-14 ст.
Арабська географія творилася вголовному в 800-1400 рр. Її представниками були видатні
географи: Ібн Гаукаль, Ібн Гардадбег, Аль Біруні (перший з середньовічних вчених, який
висловив думку про рух Землі навколо Сонця, обчислив обвід Землі), Авіценна, Ідрісі,
Ібн Баттута, Ібн Гальдун. Інформацію про арабів черпали з двох джерел: переклад
и арабською мовою більшості греко-римських географічних праць і самі багато подорожували
(описали Сх і Пд частини Африки, Індії, Китай, Середню Азію, Русь і тд). Араби виправили
багато помилок древніх греків, наприклад, що Індійський океан не закритий, уточнили
географічні координати. Свої картографічні праці вони будували на основі проекцій
Птолемея – вони були добрики карто знавцями.
30. Державотворення за С. Рудницьким.
Державотворенн) - комплексний довготривалий процес, спрямований на утворення
держави, який включає культурні, політичні, міфологічні, релігійні та ін. чинники. Концепція
С.Л.Рудницького з'явилася у той час, коли виникла нагальна потреба інформувати світ про
українські проблеми. В ній на оригінальній основі досліджуються і викладаються проблеми
України, її національні, політичні, економічні і територіальні інтереси, наводяться докази для
країн Західної Європи і світу про користь, яку вони могли б мати від утворення української
держави. Головними рисами цього напряму були: 1процес формування та розвитку держави,
як політико-географічної одиниці залежить від фізико-, економіко- та поітико-географічного
положення її території. 2) в основі формування держави повинен лежати етнічно-національний
принцип з урахування культурних та політичних традицій народу-державотворця. 3) умовами
та факторами державотворення є передусім людський та природно-географічний потенціал
території її формування. 5) територіально-адміністративний поділ держави значною мірою
зумовлений наявністю історико-етнографічних провінцій, яку можуть лягти в основу її федеративного
устрою. 6) найдоцільніше з погляду суспільно-економічного устрою є держава з "соціальною
економікою", основу чого становлять різні форми власності.
31.Три генетичних джерела сучасної СГ
Після поділу географії на фізичну й економічну у другій половині ХIХ століття сюди додається
економіко-географічна регіоналістика у вигляді дослідження економчних районів. Всі три форми
писової географії глобалістика,країнознавство,регіоналістика завжди існували одночасно і взаємопов’язано
однак одна чи дві форми домінували.Водночас торували собі шляхи декілька напрямів загальної СГ
навколо яких концентрувалися теоретичні пошуки організація фактичного матеріалу,методичні засоби
тощо.Таких напрямків було три:економічний,демосоціальний,та формально-теоретичний.Вони мають
глибокі генетичні корені,крім описової географії різних форм,входять частково у суміжні з СГ
науки-економічна,демографічна,і соціологічна.
32. Категорія «території» у СГ.
У суспільній географії головною є категорія територіальної (геопросторової) організації суспільств
(ТОС І ГОС). Це поняття має в своїй основі ще фундаментальніше поняття території.
У природно географічному типі територій виділяють такі підтипи: а)територія, як комплекс природної
цілісності(Поділля, Карпати, Степ); б) території, як геолого-тектонічні цілісності(Волоно-Подільська височина,
Передкарпаття); в) ер. Як просторово-гідрологічні цілісності (басейн ріки, басейн озера); г) тер, як
просторо-біологічні цілісності (тер. Лісового масиву, лугові території ощо). Суспільно-географічний
тип територій має такі підтипи: 1) тер. Як інтегроване суспільне ціле, 2) тер. Як господарсько-економічне
ціле,3) тер. Як *галузеве* господарсько –економічне ціле, г) тер. Як політико-адміністративне ціле, Д)
тер. Як демоетнічне ціле. Існють різноманітні розуміння території.

Теорія «полюсів зростання»

На цій теорії ґрунтується концепція необхідності стимулювання розвитку відсталих регіонів. Автором теорії "полюсів зростання" є французький учений Ф. Перру (50-ті роки XX ст.). Він поглибив теорію центральних міст В. Кристаллера, використовуючи балансовий метод (модель "витрати — випуск") В. Леонтьєва. Значною мірою концепція

Перру відповідає ідеям районних територіально-виробничих комплексів відомого радянського науковця М.М. Колосовського.

В основі теорії лежить уявлення про визначну роль у структурі економіки галузей-лідерів, які створюють нові товари і послуги. Центри й ареали економічного простору, де розміщені підприємства цих галузей, стають полюсами притягання факторів виробництва, оскільки забезпечують найефективніше їх використання. Звідси й територіальна концентрація підприємств ("агломераційний ефект" А. Вебера), яка зумовлює формування полюсів економічного зростання.

Теорію Ф. Перру доповнюють розробки Ж. Будвіля (обґрунтував, що полюсом зростання може стати населений пункт), Х.Р. Ласуена (полюсом зростання може бути й регіональний комплекс підприємств), П. /7опгьє(запропонував ідею не лише точок, а також осей зростання), Я. Тінбергена, X. Босса та інших авторів. У своїй концепції Ф. Перру використав також теорію інновацій Й. Шумпетера

34 Розвиок СГ у стародавньому світі (Геродот, Ератосфен Страбон.)
. Давньогрецький історик і філософ Геродот, а пізніше римський учений Страбон були одночасно і
великим дослідниками-географами. Геродота вважають фундатором історії та географії, Страбона-
основоположником соціально-економічної географі. Зауважимо, що питання про «батька» географії
досі не розв
-язане. Серед великих вчених Давньої Греції і Риму внесок незаперечний Геродота, Страбона
, Арістотеля, Ератосфена, Птолемея. Геродоту приписують фразу «географія є служницею географії». Він
описав Середземноморське узбережжя, прибережжя Чорного і Азовського морів, зокрема територію
України- Скіфії, Єгипет, басейн Нілу, Близький і Середніх Схід. До нас дійшло найбільше старогрецьких
географічних джерел, які належали перу Ератосфена з Алесандрії. Страбон вважається батьком
суспільного землезнавства.