Чинники формування суспільно-географічних районів.

На формування сусп..геогрю районів впливають фактори чотирьох основних груп: природно-географічні, соціально – економічні, демографічні та екологічні. Основними серед них є фактори економічного походження:1. Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний події праці;

2. територіальні виробничі комплекси (ТВК) як сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних виробництв, розташованих на певній території;

3. природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалізованого господарства району та існування й розвитку інших компонентів продуктивних сил даної території;

4. особливості економіко-географічного положення території району обумовлюють формування спеціалізації його господарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;

5.районоутворюючі центри — великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. Зона районоформуючого впливу крупних регіональних центрів охоплює групу адміністративних областей або територіально відокремлений анклав в межах економічного району. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів;

6. форми територіальної організації виробництва - промислові, інфраструктурі (транспортні, рекреаційні) та агропромислові райони, центри, промислові та транспортні вузли, локальні форми територіальної організації господарства регіону;

7. суспільно-політичний устрій (унітарний або федеративний).

В Україні суспільно-політичний устрій держави побудовано на засадах унітарності, але з певними елементами федерації, зокрема, з існуванням внутрішньої автономії для АР Крим;

Завдання суспільної географії на сучасному етапі.

На сучасному етапі розвитку СГ можна сформулювати основні її завдання:

1) активізація фундаментальних досліджень, розвиток теорії, пошуки нових закономірностей у територіальній організації суспільства, особливо при переході до ринкових умов (як це має місце в постсоціалістичних країнах) чи — до постіндустріального та інформаційного суспільства (у високорозвинених країнах);

2) декомунізація СГ. Це складний процес. Слід заново переглянути термінологію, поняття і теорії; відкинути спосіб мислення. Наприклад, у економічній географії людина розглядалась лише як чинник (трудовий ресурс, а потім — споживач) розвитку і розміщення виробництва.

3) вивчення економічної і соціальної географії світу і соціально-економіко-географічних аспектів глобальних проблем людства в сучасних умовах, коли розпались останні найбільші імперії.

4) активізація досліджень з економіко - і соціально-географічного країнознавства. Виникає потреба здійснити нову типологію країн світу (ділення їх на капіталістичні, соціалістичні та ті, що розвиваються).

 

11. Головна категорія СГ.
Наукове знання має складну будову. В ньому виділяють прості і складні елементи. Категорії належать до простих елементів наукового знання. Категорії разом з термінами, поняттями науки являють собою її понятті йно-термінологічний апарат. Центральною ланкою цього апарату є поняття. Найбільш фундаментальними поняттями називаються категорії.

Німецька школа в СГ.

Нім. Школа мала наукову традицію (Мінцер, Вареніус, Меркатор),яка була латино мовна. У 2 половині 18-початок 19 ст. на неї мав великий вплив філософів і географів Фрідріха Бішінга й Іммануїла Канта.

Бішінг – автор 6 томного «Нового землеопису», який опублікувався на прикінці 17 ст. де він подав географічну ха-ку країн Європи. Висунув 2 концепції: 1) Густота населення – важлива ха-ка території. 2) Перевезення товарів водним шляхом усуває залежність людей від місцевих країн ще до побудови залізничних шляхів.

Кант – Визначив геогр. У системі наук, розділивши їх на абстрактні і конкретні(хронологічні і хрологічні) Геогр. Відн. До хорологічних- (хронос-час, хорос - простір),явища в просторі – геогр.. явища в часі – історія.

Александр Гумбольд – мандрівник (ц. і пд.. Америки, Урал, Сибір, Казахстан).Автор 5 томів «Космос. Досвід фізичного світопису.»

- Розкрив широтну зональність.

- Вистону поясність (Рослини-Тепло-Волога)

- Польовий і порівняльний метод

- ввів термін «землеопис»

-Карл Ріттер – автор 19 видання «Загальна порівняльна геогр..»

Був завідувачем кафедри геогр.. у Німечинні.

Трактував Землю – яе спільний дім.

Вивчав просторові відносини явища і процеси.

Основоположник порівняльного методу в географії.

Переважав у регіон. Дослідж. + неологізм

Фрідріх Ратцель – автор антропогеографії у 2-ох томах, і «Політ. Геогр..»

Автор книги: «Географія. ЇЇ сутність, історія там методи»

-соціальний дарвінізм-сукупність біол.. і політ.. вчення.

- засновник журналу «Геогр. часопис» (був редактором)

Після А.Ратцеля був А.Гетнер. Нім. Школа поступалась англоамер. Особливо у повоєнний період.

 

13.. Хорологічна школа в СГ.(німецька)

Хорологія (хорологічна концепція) — науковий напрямок в географії, основною ідеєю якого є розгляд об'єкта географії як простору, заповнюваного предметами і явищами, локальні зв'язки між якими носять причинно-наслідковий характер. Хорологія Альфреда Геттнера

Нове прочитання хорологічна концепція набула у Альфреда Геттнера (1927). Геттнер вважав об'єктом вивчення географії земний простір з предметами і явищами, що заповнювали його і взаємодіяли між собою. Зв'язки між ними, згідно з Геттнером, мають ландшафтну, причинно-наслідкову природу. До подібних систем географічних об'єктів Геттнер відносив і людське суспільство. Окремі унікальні поєднання тих чи інших об'єктів і явищ на певній території призводять до появи географічних країн (хоросів, просторів), які є об'єктом вивчення країнознавства.

Після Другої Світової війни в Нідерландах почали закріплюватися хорологічні концепції, що суперечили розділенню природничої та соціальної географії.

В Данії та Фінляндії більш стрімкого розвитку набували фізико-географічні напрямки.

В університетах Відня та Цюриха географічні традиції майже не відрізнялися від німецьких.

14. Економічний (соціально-економічний)вузол

це локальний господарський комплекс, який поєднує на компактній території всі галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери. Комплекси виконують багатогалузеві функції, але в кожному з них є одне або кілька підприємств, які утворюють виробниче ядро, навколо якого розташовуються інші промислові об'єкти.. Вузол має чітко виражене функціональне ядро, ним являється найбільший економічний центр вузла. Економічний центр і пункт визначаються відповідно ширшими та вужчими зв'язками із сусідніми територіями

 

Зв'язки суспільної географії з іншими наукам

и. Важається що СГ перебуває на межі двох сфер – природничих і суспільних наук, повністю входячи у суспільну науку. Теперішня СГ вийшла з економічної географії. Також у неї є свої типи зв’язків. Їх багато, але найважливіші це: генетичні, інформаційні, оранізаційніза спільним вивченням певних об’єктів, за використанням однією наукою теоретичних положень і методичного апарату іншої. (приклад: генетичні- фізичні і хімічні науки, інформаційні- існують між геологією і фіз.. геогр.. організаційні – декілька наук розвиваються в одних установах за єдиним планом.

Внесок Воблого у Сг.

Воблий Костянтин Григорович (27.05.1876, смт. Царичанка Дніпропетровської області — 12.09.1947, Київ) — український економгеограф, економіст, статистик, академік АН України з 1919 p., заслужений діяч науки УРСР з 1944 р. У 1900 р. ЗакінчивКиївську духовну академію, у 1904 р. — Варшавський університет. З 1906 р. — приват-доцент політичної економії і статистики Київського університету, пізніше — професор Київського комерційного інституту (тепер інститут народного господарства). У 1928-1930 pp. — віце-президент АН УРСР. У 1939-1942 pp. — завідуючий відділом, 1942-1947 pp. — директор Інституту економіки АН УРСР; одночасно (1933-1947 pp.) — завідуючий кафедрою економічної географії Київського університету. Організатор української економіко-географічної школи. Основні наукові праці присвячені проблемам розвитку і розміщення продуктивних сил України, створенню нових галузей промисловості та комплексному розвиткові районів. Розробив наукову схему економічного районування України. Виділив на території країни такі райони: Південно-Східний, Центральний і Західний. Вивчав проблеми бурякоцукрової промисловості, комплексного освоєння Великого Дніпра, внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Автор кількох підручників із статистики і економічної географії України (підручник «Економічна географія УРСР» витримав 5 видань). Вивчав історію народного господарства, економічну- статистику, демографію, економіку страхової справи. Автор робіт з організації праці науковців.