Подорожі вікінгів у УІІІ-ХІІ століттях



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Подорожі вікінгів у УІІІ-ХІІ століттях



 

Субцивілізація вікінгів існувала з середини VIII до початку XII століття. Вікінгами (назва давньонорвезького похо­дження, у перекладі означає «воїн», «пірат», «морський роз­бійник, який мешкає в бухтах») називали жителів-язичників Північної Європи, якіздійснювали військові походи на Євро­пейські країни в VIIІ-ХІ століттях. Кожне плем'я вікінгів мало свій напрямок завоювань. Шведи йшли, в основному, на Схід та на землі Русі (їх у нас називали варягами), данці — на узбережжя Англії та Франції. Один шлях, відносно географіч­ного розташування, залишався виключно норвезьким — це шлях на Захід через північну Атлантику.

Нормани мали чудові кораблі типу «річка-море», на яких вони здійснювали плавання, як в океані, так і в мілководних річках. Навігаційних приборів вікінги не знали. У відкритому морі вони орієнтувались по сонцю, зірках і по морських теплих та холодних течіях, або ж через косяки тих чи інших видів риб. Для Європи вікінги були справжнім лихом. В церквах на­віть з'явилась спеціальна молитва: «Боже, спаси нас від норма­нів...». Відкупитись від вікінгів було майже неможливо; вони з задоволенням брали викуп, але потім поверталися знов.

На півдні Європи вікінги створили дві держави: герцогство Апулію та королівство Сицилію. Правляча ж на Русі династія Рюриковичів, засновником якої був варяг Рюрик, проіснувала з 862 до 1598 року.

Попри усі провини вікінгів, їм належать і заслуги. Вони змо­гли вивести європейську торгі­влю з кризи, яка була виклика­на арабськими завоюваннями і захопленням арабами основних міжконтинентальних торгових шляхів.

Заслугою вікінгів були й ва­жливі географічні відкриття.

Спочатку норвежці ходили доШетландських та Гебридських островів, до острову Мен, потім до Фарерських островів, а в середині IX ст. досягли Ісландії. Самий ризикований і довгий шлях був в Гренландію. Перший, хто дослідив туди шлях, був відомий авантюрист Ерік Рудий. Здійснив він свою подорож приблизно в 983-985 рр. і заснував на південно-західному узбережжі норманські коло­нії, які відокремлювала від Північної Америки протока Дейвіха, перетнути яку не було складним для тих, хто мав досвід пе­ресування в океанських просторах. І це зробив його син Лейф Еріксон у 1000 році. На старому, але міцному судні він відпра­вився на захід, перетнув останній короткий відрізок відстані, і щастя посміхнулося йому, він досяг узбережжя Північної Америки. Недаремно Лейф Еріксон відомий в історії як Лейф Щасливий. Потім вікінги здійснили ще декілька експедицій до берегів Північної Америки, десь 5 або 6 на протязі 20 років, тобто до 1020 року. Про цю довгу та ризиковану подорож роз­повідають скандинавські саги («Сага про Еріка Рудого», «Сага про Гіслі»).

З кінця VIII до початку ХП ст. Скандинавія була наймогутнішим морським регіоном Європи. В той час, коли англій­ці, франки та жителі південних європейських країн майже не віддалялись від берегів внутрішнього (Середземного) або близь­ких морів, вікінги сміливо виходили у відкритий океан і зроби­ли ряд важливих географічних відкриттів.

Розвиток інфраструктури для подорожуючих в епоху Середньовіччя

Початок розвитку системи гостинності у середньовіч­ній Європі пов'язаний з заснуванням так званих «страннопримных домов» (притулків для богомольців), які влаштовува­лись при монастирях і лицарських орденах. Саме тут бідні мандрівники і пілігрими могли отримати безкоштовно хліб і ночівлю. Особливим заступництвом церкви користувались прочани. Ще у VIII ст. Карл Великий дозволив облаштовувати будинки для відпочинку прочан. Один із таких будинків у абатстві Ронсельванської ущелини пропонував пілігримам без­коштовний хліб, послуги цирульника і чоботяра, фрукти і го­ріхи зі своїх погребів, два шпиталі для безнадійно хворих і навіть освячене місце поховання. Часто пілігри­мам і бродягам жилось при монастирях краще, ніж деяким дворянам у себе вдома. Адже мо­настирські традиції відрізнялись чесністю, привітністю, порядком, певними вимогами до якості їжі та санітарії.

Найбільш відомим закладом, де подоро­жуючі могли отримати ночівлю та їжу, був Оспіс-де-Бон в Бургундії, відомий також під назвою Отель Д'є, що означає «Будинок Бога». Він був заснований у 1443 р. Ніколя Роленом, канцлером казначейства Бургундії, як благо­чинна лікарня і притулок для бідняків.

Сучасники важали Н. Ролена найжорстокішим збирачем податків в історії Бургундії. З цього приводу король Людовік XI зауважив на рахунок благочиності Н. Ролена: є певна справедливість, що са­ме Ролен відкрив будинок для бідняків, оскільки вони збідні­ли з його вини.

Оспіс-де-Бон знаходиться в одному з мальовничих куточків Франції в Кот-де-Бон. Ця будівля має чудову архітектуру, при­крашена камінним різьбленням, з внутрішніми подвір'ями. Се­редньовічному фасаду відповідав стиль інтер'єру з картинною галереєю. Оспіс-де-Бон не змінив свого призначення і в наш час. Утримувати заклад допомагають виноградники, отримані в спадщину від бургундських землевласників за його багатовіко­ву історію.

З XIV—XV ст. по всій Європі почали створюватись постоялі двори і таверни; тут мандрівникам надавали мінімум бажаних послуг, умови проживання були малокомфортними; проте існування цих закладів на шляхах не лише було наслід­ком збільшення кількості подорожуючих, але й, у свою чергу, сприяло подальшому збільшенню людей, що вирушали в доро­гу, оскільки зменшувало ризик загинути чи захворіти під час мандрівки.

Типові дорожні готелі мали на першому поверсі таверну і стайню, службові та господарчі приміщення, а на верхніх по­верхах кімнати для гостей, вікна яких виходили на внутрішнє подвір'я, де проводились театральні вистави.

Притулки на гірських дорогах ставили в обов'язки нагля­дачів дзвонити в дзвони під час снігопадів і туманів, таким чи­ном вказуючи дорогу мандрівникам до житла. Часто наглядачі притулків виконували функції провідників.

Розвиткові системи гостинності сприяли в Середні віки чисельні ярмарки, свята, карнавали. Кожний університет, цех (об'єднання ремісників), соціальна верства мали свої свята, деякі з яких перетворювалися на пишні багатолюдні шоу, що привертало увагу не лише земляків, але й іноземців. До числа таких популярних видовищ відносились і лицарські турніри,які з'явилися у ІХ-Х ст., — ритуалізовані поєдинки лицарів, які з часом все більше перетворювалися на театралізовані ви­стави, і на які збиралися люди з різних міст та регіонів для участі та спостереження за учасниками.

Ще у XI ст. був створений перший з уславлених згодом університетів Європи Болонський (Італія). У XII ст. за­сновані Оксфорд (Великобританія) і Сорбонна (Франція).

В XIII ст. з'явилися університети в Кембриджі, Падуї, Неаполі, Лісабоні, Тулузі; у XIV ст. у Кельні, Римі, Відні, Пра­ві, Кракові, і до кінця століття їх кількість у Європі сягнула сорока.

Практично в усіх країнах Європи офіційною мовою була латина, нею ж велося й викладання в університетах, що спро­щувало спілкування між студентами і викладачами з різних країн. Студенти часто-густо переходили з одного університе­ту до іншого, ставлячи за мету прослухати курс лекцій ще одного відомого вченого або богослова. Так стали звичайним явищем на дорогах Європи «мандрівні студенти». Поява уні­верситетів сприяла відродженню та розвиткові освітніх подорожей.

Майже в усій Європі в університетах формувалися структу­ри факультетів і «націй». Молодший факультет мав «нації», тобто земляцтва, що об'єднували студентів, які прибули в да­ний університет з одного міста або країни.

Три старші факультети — технологічний, права і медичний — «націй» не мали, оскільки студентів там навчалось небагато.

Найкращим медичним навчальним закладом вважалась ме­дична школа в Салєрно (Сицилія). Побутувала версія, що за­сновниками Салєрнського університету були латинянин, грек, араб та іудей, що підкреслювало інтернаціональний характер цього навчального закладу. Саме тут була написана середньо­вічна медична енциклопедія «Салєрнський кодекс» Арнольдом да Вілановою.

Найпопулярнішим в Європі був Болонський університет, саме він першим почав називатися Аlта таter studiorum (мати годувальниця знань). В цьому університеті завершив свою освіту, отримав ступінь доктора філософських наук, а потім став його ректором в 1481-1482 рр. наш земляк Юрій Дрогобич. Університети присуджували вчені ступені незалежно від церковної та світської влади, що гаранту­вало науково-педагогічній діяльності певну свободу, якої не знали ані Візантія, ані арабський Схід.

На Близькому Сході знаходились центри прочанства двох світових релігій — християнства та ісламу. А Єрусалим був вже тоді центром прочанства трьох релігій; крім згаданих вище — це центр іудейської релігії. Святинями іудеїв з V ст. є Стіна пла­чу, на місці зруйнованого храму Соломона. Святині християн побудований над печерами у VI ст. храм Різдва Христового у Віфлеємі і побудований в Єрусалимі у IV ст. храм Гробу Гос­поднього. Найшановнішими святинями мусульман в Єрусалимі були і є знамениті мечеті Омара (або мечеть Скелі) і Аль-Акса, в північному крилі якої знаходиться місце Маком Азіз — місце, де, згідно переказам, пророк Мухамед вознісся на небо. Го­ловними центрами прочанства мусульман стали Мекка, (місто, де знаходиться Кааба, і кожен прочанин повинен обій­ти її сім разів і торкнутися чорного каменя) та Медіна (місто Пророка, де знаходиться гробниця пророка Мухамеда).

Для здійснення подорожі до святих місць прочанам видава­лись паспорти, в яких церковна парафія, що відправляла про­чанина, рекомендувала духовній та світській владі, а також ус­ім християнам надати йому допомогу і прийняти його як гостя, щоб він повернувся живим і здо­ровим у свій дім. Такий доку­мент слугував своєрідною охоронною грамотою.

В Центральній Європі перша дорогадержавного значення, до­роганового типу, була побудова­на між Майнцем і Кобленцем, .швширшки 6 м. Всю Централь­ну Європу перетинала добра ґрунтова дорога «Виндобонська стріла». Нею пролягав Буршти­новий шлях, яким із Прибалти­ки до гирла Німану і далі до Він-Ообони (Відня) везли бурштин.

Найкращі дороги у Візантійській імперії були на Балка­нах, вони йшли вздовж гірських хребтів від Дунаю до Чорного моря і далі до Константинополя.

На цих магістральних дорогах скрізь були караван-сараї, де мандрівники могли заночувати, поїсти, а також здійснити торгові операції. Як правило, вони розміщувалися один від од­ного на відстані одного дня їзди. Своїм виглядом караван-сараї нагадували великі комори. Люди розміщувались на ярусах, роз­ташованих вздовж внутрішнього двору.

Що стосується розвитку транспортних засобів, то крім повозок для подорожей використовували портшези комфор­табельні закриті ноші, які несли слуги, а на далекі відстані в портшези впрягали по одному коню зпереду та позаду. Колесні кінні екіпажі були елітним транспортом. Про це свід­чить, наприклад, наказ французького короля Філіпа Красивого (1294 р.) про надання права користування екіпажами жінкам князівського походження.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.211.61 (0.01 с.)