Епоха середньовіччя та великих географічних відкриттів

2.2.1. Фізична географія

 

Феодальна обмеженість і роз'єднаність просторового кругозору, зростаюча роль церковних постулатів - характерна риса середньовіччя. Перехід до феодалізму в Європі супроводжувався занепадом культури. Біблія замінила праці античних учених. Земля з кулі «перетворюється» в прямокутник або диск. Однак ідея єдиної картини світу зберігалися в релігійних догмах світорозуміння.

На етапі соціогенезу, становлення національних культур, виникнення і панування в ідеології та світогляді світових релігій, методології сакральності (тобто визнання священного) в географії формується концепція описового регіонального країнознавства.

Основою її була просторовість, що є універсальною формою упорядкування. Поняття простору залишалося божественним, тобто створеним Богом. Реальні простору представляли безліч територій (регіонів), відкритих і описаних в епоху великих географічних відкриттів (ВГО). Частиною території стає міфологізована місце, набуває властивості ментальності. Трудова діяльність людей була пов'язана з ресурсоосвоєнням природних ландшафтів землеробами і кочовиками. Їх спосіб життя визначав і культурні цінності, де явно прослідковувалась залежність людини від природних умов. Це був пік розвитку єдиної географії, де людина існував як частина природи.

Розпад Римської імперії послабив сухопутні торгівельні зв'язки Європи зі Сходом. Низький рівень кораблебудування, релігійна замкнутість країн Західної Європи, забобони і легенди про морських чудовиськ перешкоджали далеким подорожам. Основним стимулом до пізнання далеких країн було християнське паломництво до «священних місць» і місіонерство, а також хрестові походи.

З VII в. в розвитку світової культури помітну роль відігравали араби, які створили величезну державу. Вони торгували з Китаєм, північній та східній Африкою, знали про Мадагаскар. Мовна спільність, наявність торговельних зв'язків в Арабському Халіфаті і ходіння в Мекку сприяли поширенню географічних знань.

У XIII в. відбувається революція в морехідному мистецтві: створюються вітрильні судна (каравели), використовується компас, створюються морські карти (портолани або компасні карти, де градусну сітку замінили компасні румби). Центром торгівлі між Заходом і Сходом стають міста-республіки Венеція і Генуя. Закони Монгольської імперії дозволяли європейським купцям проникати в Центральну і Східну Азію.

Великим географічним відкриттям передувала низка обставин, пов'язаних з книгодрукуванням і поширенням країнознавчих описів, в яких містилися відомості про країни Сходу, багатих золотом, коштовними каменями і прянощами. Вони формували потужний соціальний мотив до пошуку багатств, задовольняючи цікавість і стаючи керівництвом для багатьох мандрівників, авантюристів і мрійників. З'являється і достовірний картографічний матеріал, що забезпечує передбачуваність подорожей.

Узагальнюючих географічних робіт, що пояснюють багато природні явища (пояса штилів, пасатів, мусонів, морські течії), які вже стали відомі мандрівникам, не було. Ніхто не намагався звести в єдину систему знову отримані відомості. Правильному тлумачення явищ заважали релігійні догми [39].

 

2.2.2. Метеорологія та кліматологія

 

У Європі надовго були забуті науки греко-римського світу. Забуті були численні зроблені тоді спостереження за явищами природи, прикмети про погоду, вислів народної мудрості та наукові трактати грецьких і римських учених.. Науку ранніх століть змінила схоластика середніх віків, скована авторитетом літери священного писання. Церква змушувала вірити, що всі явища природи - лише прояв волі божества, що користується ними для того, щоб висловити свій гнів або своє благовоління.

У середні століття розвинулося особливе «вчення», нині вже грунтовно забуте, - астрометеорологія. Це був розділ астрології. Астрологією називалося фантастичне вчення про «пророкуванні» подій в житті людини і природних явищ за рухом планет серед зірок. Розділ цієї «науки», що називався «натуральної астрологією», або астрометеорологіей, займався пророкуванням погоди та інших явищ природи.

Панування астрології, в тому числі в області передбачення погоди, тривало дуже довго, до початку XVII в. Досвід спостережень за погодою накопичував народ. Саме в середні століття з'являється погодний фольклор - прикмети, які висловлювали результати народних спостережень за погодою [31].

 

2.2.3. Біогеографія

 

Розвиток прогресивніших ринкових суспільно-економічних взаємин спричинив активний пошук морських шляхів до Індії, наслідком чого стали Великі географічні відкриття. Це був великий поштовх до вивчення природи як ойкумени, так і заново відкритих країн. Ботанічні та зоологічні сади стали активно поповнюватися новими видами організмів і згодом перетворилися у справжні наукові центри. Тут не тільки проводилися ретельні систематичні спостереження за живими організмами та їх акліматизація, а й активний обмін екземплярами й особинами. З початку XVI ст. нагромаджується фактичний матеріал з ботаніки та зоології, який потребує узагальнення й систематизації на новій теоретичній основі.

 

Ґрунтознавство

Причини розвитку ґрунтознавства пов’язані з розвитком ґрунтово-оцiночних робіт з метою феодального оподаткування. Було зiбрано чимало описiв ґрунтів рiзних територiй i проведена їх порівняльна якісна оцiнка. Був уведений офiцiйний земельний кадастр у бiльшостi країн (Німеччина, Франція, Англія тощо).

Зародження знань про ґрунт в Українi, Бiлорусiі та Росiї дуже добре показано у “Писцових книжках”, якi велися за наказом царя. В них наводилися площi земель та їх якiсть (добрi, середнi, худi); угiддя (лiс, луки, рiлля); категорiї (земля мокра, болотна, борове мiсце, вимочки, уражок, витопки) i таке iнше. Починаючи з епохи Відродження, почали відновлюватися знання про ґрунти і рекомендації із землеробства (агрономічні трактати Альберта Великого, Петра Кресценція), з'явилися нові ідеї про ґрунти (Авіценна), з водного і сольового живлення рослин (Ф.Бекон, Б.Паліссі) [35].

Екологія

 

У середні століття інтерес до вивчення природи слабшає, замінюючись пануванням богослов'я і схоластики.

Великі географічні відкриття в епоху Відродження, колонізація нових країн послужили поштовхом до розвитку систематики. Опис рослин і тварин, їх зовнішньої та внутрішньої будови, різноманітності форм - головний зміст біологічної науки на ранніх етапах її розвитку. Перші систематики - А. Цезальпін (1519-1603), Д. Рей (1623-1705), Ж. Турнефор (1656-1708) та інші повідомляли і про залежність рослин від умов зростання або обробітку, про місця їх проживання і т. п. Відомості про поведінку, звички, спосіб життя тварин, якими супроводжувалося опис їх будови, називали «історією» життя тварин [39].

Новий час

2.3.1. Фізична географія

 

Становлення капіталістичного способу виробництва в Європі привело до зміни світоглядних критеріїв і прагненню до звільнення від релігійних догм і опіки церкви. Новоутворений клас буржуазії був зацікавлений в розвитку експериментального природознавства і прикладних наук. Стовпами наукової ре6волюціі XVII в. стали Г. Галілей, Ф. Бекон, Р. Декарт, І.Ньютон. Вже до середини XVII в. були значні досягнення в області «елементарного природознавства» (механіки), а також в становленні таких наук як математика, астрономія, фізика, геологія та ін У той же час зникала ідея єдиної картини світу, його цілісного сприйняття.

Час закінчення Великих географічних відкриттів визначив початок формування географії як самостійної галузі знання.

Метафізичний матеріалізм звільнив людей від влади релігії, але віддав їх під владу законів природи. Причини розвитку природи і людини стали шукати усередині природи. У географії відбувалося становлення «географічного природознавства» і географічного детермінізму, які базувалися вже не на кількісному аналізі карт і умоглядних припущеннях, а на достовірному природничому матеріалі, отриманому в «польових» умовах експедицій. На базі філософської категорії фізичного простору починають формуватися напрямки землезнавства зі своїм об'єктом вивчення і приватна географія, що описує окремі території і місцевості.

На початку XVII ст. завершується епоха Великих географічних відкріттів, але описовий етап в географії триває. Ще не були описані багато районів світового океану і внутрішні території материків. Створення нового покоління парусних суден (фрегатів) зробили морські вояжі більш безпечними, а винаходи у сфері техніки спостереження (зорова труба і термометр Галілея, барометр Торрічеллі і морський хронометр) дозволили проводити метеорологічні та гідрологічні спостереження.

Триває дослідження Північної Європи, Сибіру і Далекого Сходу російськими поморами і землепроходцами. Брати ордена єзуїтів проникають в Тибет, Індію, Передню Азію, Східну Африку і Мадагаскар, де проводять топографічні зйомки, збирають коштовну географічну інформацію. Французи і англійці освоюють не тільки прибережні райони Атлантичного узбережжя Північної Америки, але й починають проникати в центральні і північні райони материка. Наносяться на карту Аппалачі, досліджується долина Міссісіпі, Великі американські озера, узбережжя

Дана епоха була періодом становлення експериментального природознавства. Г. Галілей заклав основи експериментальної фізики і розвинув ідеї Коперника в астрономії. И.Ньютон дав науці математичний аналіз, встановив закони механіки і обгрунтував принципи гідродинаміки. Створюються філософські вчення, що отримали назву метафізичного (механістичного) матеріалізму. Однак центральним становищем у цих філософських поглядах було уявлення про абсолютну незмінність природи.

Незважаючи на певні успіхи, географія ще не стала теоретичною наукою і виконувала по суті довідкову функцію. На першому місці були історичні події і перерахування фактів. Фізико-географічні відомості мали підпорядковане значення. Ці ж тенденції панували у викладанні географії. Однак були й успіхи. Починається час географічної літератури. З'являються цікаві роботи Б.Варенія, В.Татіщева, М.Ломоносова, С.Крашеніннікова, І.Канта. Заселення і господарське освоєння найбільшого в світі масиву суші, свого роду «океану» лісів, степів, тундри і пустель сприяло становленню в XVIII в. російської географічної школи.

У другій половині XVIII в. починають формуватися концепції, в яких зароджується нове осмислення отриманих фактів, пов'язане з розхитуванням поглядів про незмінність природи Землі [40].

 

2.3.2. Метеорологія та кліматологія

 

Промисловий переворот в кінці XVIII ст. дав небачений поштовх розвитку фізики і математики на початку XIX ст. і стимулював виникнення нових ідей метеорології. Однією з таких ідей було створення метеорологічних інститутів.

Росія. Після того як необхідність організації міжнародної мережі одночасних і однорідних спостережень була усвідомлена в кінці XVIII ст., В XIX в. постало питання про створення метеорологічної мережі в різних державах. На початку XIX в. метеорологічні спостереження велися систематично вже в багатьох місцях. Відомий вчений В.Н Каразін (1773 - 1842 рр..) Виступив із проектом створення метеорологічної служби при сприянні навчальних закладів Росії. Проект будівлі, складений архітектором Гельшером, був затверджений в 1846 р., і споруда була закінчена в грудні 1848 р. Обсерваторія відкрилася тільки 1/IV 1849 вона була одним з перших центральних метеорологічних установ Європи та Америки.

Англія. В XVIII в. в Англії з'явилися перші метеорологічні обсерваторії, державні та приватні, але лише в XIX ст. розрізнені зусилля окремих аматорів науки були об'єднані в струнку систему.

Франція. Метеорологічна організація в точному значенні цього слова виникла у Франції пізно. З початку XIX в. досить численні метеорологічні станції і обсерваторії створювалися вченими товариствами, університетами, школами і пр. і працювали абсолютно розрізнено. Це було вкрай незручно для служби погоди. У 1864 р. Міністерством освіти було вжито заходи до організації метеорологічних спостережень при школах; до 1877 р. число станцій при школах досягла 58.

Сполучені Штати Америки. Виникнення метеорологічної системи в США пов'язане з ім'ям Джозефа Ловела, з 1818 р. головного хірурга армії. З 1819 р. спостереження організовувалися при багатьох військових частинах; вони включали запису показань барометра і термометра, замітки про вид неба і про вітер.

Німеччина. Метеорологічна служба Німеччини дуже довгий час носила відбиток тієї політичної розрізненості, яка характеризувала цю країну до 70-х років XIX ст. Невеликі німецькі держави не могли створити достатньо авторитетну і сильну організацію, яка могла б налагодити і об'єднати роботу мережі.

Норвегія. Поштовхом для розвитку метеорологічної служби в Норвегії послужила потреба в повідомленнях про погоду, в яких був зацікавлений величезний рибальський і торговельний флот цієї приморської країни.

Японія. Японія, багато століть жила замкнутим політичним та науковим життям, лише в середині XIX в. вступила в знайомство з європейською культурою. Перші метеорологічні спостереження були організовані в Іокагамі в 1862 р., в Хакодате в 1872 р. і в Токіо в 1875 р. Метеорологічна служба Японії була створена в 3/VIII 1887 р., тобто порівняно пізно. Розвиток служби йшов швидко. До 1900 р. було вже 80 станцій.

 

2.3.3. Біогеографія

 

Глибоке осмислення флористико-фауністичних і палеонтологічних даних вже “не вписувалося” в біблійні уявлення про створення світу. Нові палеонтологічні знахідки свідчили про удосконалення живих істот від найдавніших до сучасних геологічних верств, у яких їх знаходили. Відсутність у цьому безпосередньому “ланцюзі життя” деяких ланок стало підґрунтям для виникнення компромісної між релігійним і науковим світоглядами “теорії катастроф”. Сутність її полягає в тому, що творець у кожній геологічній епосі створює властивий їй органічний світ, який через певний час знищує “за допущені гріхи”. Після цього настає новий акт творіння і на зміну загиблим істотам створюються нові – вже досконаліші. І так, за час існування життя на Землі, повторювалось нібито декілька разів. Принципи актуалізму й історизму, висунуті Ж. Ламарком і утверджені Ч.Лайєлем (1797–1875), стали відправни- ми віхами для наступного кроку в обґрунтуванні еволюційної теорії органічного світу англійським ученим Ч. Дарвіном (1809–1882).

 

Ґрунтознавство

Характеризується зародженням сучасних поглядів на родючість ґрунтів i їх зв'язок з гірськими породами та зумовлений розвитком екстенсивного землеробства. Цей період охоплює ХІХ ст. і передує виникненню сучасного генетичного ґрунтознавства. Агрикультурхіміки заклали основи сучасної агрохімії, але не змогли зрозуміти процесів взаємодії між ґрунтом і рослинами. Вони розглядали ґрунт як ємність необхідних для рослин поживних речовин і місце для закріплення кореневих систем. Паралельно з цим напрямком з використання хімічних методів у землеробстві розвивався й інший науковий напрямок – агрогеологія. Також цей період пов'язаний з iм'ям росiйського природодослiдника В.В.Докучаєва (1846-1903), який став засновником нової науки. Для виникнення теоретичного ґрунтознавства важливим були не тільки i не стiльки успiхи ґрунтознавства у Захiднiй Європi, скiльки розробка проблеми чорноземiв.

 

2.3.5. Екологія

 

У сучасній біосфері одним з найбільш значущих чинників, що визначають її стан, стала діяльність людини. Друга половина XX ст. продемонструвала, що більшість екологічних проблем виникає завдяки людині. Синтез нових речовин, які відсутні в природі, призвів до глобальної проблеми накопичення полімерних сполук та інших штучних, переважно синтезованих речовин. їх перевага, яку представляли як досягнення, обернулась для людства загрозою екологічної катастрофи.

У наш час екологія — це розгалужена система наук. Об'єктами її вивчення є популяції організмів, види, угруповання, екосистеми та біосфера в цілому.

Зв'язок екології з практикою надзвичайно тісний через те, що важко знайти сферу діяльності людини, де б не було зв'язку з середовищем існування. За останні десять років з'явилися нові напрями практичної екології (медична екологія, екологія космічного простору тощо), і процес цей триває понині. Як наслідок, з часом можуть відокремитись новітні напрями, які формуватимуть новий підхід до вивчення закономірностей існування живого на нашій планеті [39].

Становлення сучасної науки

2.4.1. Фізична географія

 

Остання третина XIX і початок XX ст. характеризується становленням промислово-фінансових монополій. Економічні зв'язки поширюються майже на весь світ. Вивіз капіталу і конкуренція монополій в боротьбі за нові ринки збуту і джерела сировини дають сильний поштовх захопленню колоній. Боротьба за колонії і сфери впливу супроводжувалася новими територіальними відкриттями в глибині континентів. Світовий океан стає найголовнішою ареною міжнародних комунікацій. Нові технології, що впроваджуються в господарство передових країн, зажадали наукових обгрунтувань використання природних ресурсів і сприяли становленню прикладних наук, в тому числі і географічних. Геологія - в пошуку мінеральної сировини, гідрологія - для розвитку судноплавства, геоботаніка і лісове господарство - для вивчення біоресурсів, грунтознавство та кліматологія - для сільського господарства.

Методологічні і теоретичні географічні розробки характеризуються прагненням усвідомити специфіку географії, її принципи та установки. Ведучими парадигмами в географії стають ідеї географічного детермінізму (повна обумовленість діяльності людини природним середовищем) і поссібілізма (відбір людиною таких можливостей природного середовища, які відповідають його способу життя). Вперше вводяться в обіг географії поняття «вчення» і «закон».

Особливих успіхів досягла французька і російська географії. Їх науковою (методологічною) основою стає фізико-географічне районування[40].

 

2.4.2. Метеорологія та кліматологія

 

У наступні роки розвиток кліматології йшло вперед: мережа кліматологічних станцій росла дуже швидко, охопивши всю земну кулю, в тому числі і Арктику; на цій мережі отримали розвиток стандартні методи спостережень, основи яких були закладені в кінці XIX і на початку XX ст.; Методи математичної (статистичної) обробки даних стали більш досконалими. Численні дослідження про клімат окремих країн, вікові коливання клімату, класифікаціях кліматів набули великого розмаху. Отримали розвиток нові розділи науки, наприклад мікрокліматологія, яка внесла великий внесок у загальну теорію кліматів.

З появою літальних апаратів люди отримали можливість вивчення атмосфери в шарах, віддалених від земної поверхні. У 1930 році радянський вчений П. А. Мовчкинов винайшов радіозонд, що дозволило доповнити наземні спостереження на метеорологічних станціях аерологічних спостережень.

З середини XX в. в практику метеорологічних спостережень стали входити метеорологічні радіолокатори, ракетне зондування атмосфери. Сучасні методи прогнозу погоди не обходяться без інформації, одержуваної з метеорологічних штучних супутників Землі.

Важливий етап у розвитку кліматології - впровадження картографічного методу: з його допомогою стало можливим виявляти основні закономірності розподілу метеорологічних елементів на великих просторах, сумірних з материками [20, 7].

 

2.4.3. Біогеографія

 

Поряд з розвитком класичних напрямів дослідження живих організмів виникає низка нових, які швидко прогресують, а також відбувається значна диференціація наукових інтересів. Водночас ландшафтознавство зближає біологію і географію і сприяє формуванню єдиної біогеографічної науки, що є характерною ознакою наступного періоду [16, 44].

Ґрунтознавство

На той час зiбраний великий фактичний матерiал з хiмiчної, фiзичної та мiнералогiчної характеристики ґрунтів рiзних країн; сформованi основнi положення з фiзики, хiмiї, бiологiї ґрунтів; вiдбулася подальша диференцiацiя науки i формування спецiалiзованих напрямкiв, зокрема iнтенсивно розвивався картографiчний напрямок.

Було утворене Мiжнародне товариство ґрунтознавців (у 1924 р. на 4-й Мiжнароднiй педологiчнiй конференцiї у Римi), проведенi три Мiжнароднi конгреси ґрунтознавців (1-й – у Вашингтонi у 1927 р., 2-й – у Ленiнградi – Москвi у 1930 р., 3-й – в Оксфордi у 1935 р.).

У ґрунтознавстві видiлилися роздiли: вивiтрювання i ґрунтоутворення; географiя i картографiя ґрунтів; загальна i колоїдна хiмiя ґрунтів; фiзика i гiдрологiя ґрунтів; бiологiя ґрунтів; агрономiчне ґрунтознавство. Звичайно, рiзких меж мiж цими напрямками не було.

Період з 1945 до 1974 рр. i вiдзначається iнтенсивним дослiдженням ґрунтового покриву колонiй Азiї, Африки та Латинської Америки; створенням нацiональних кадрiв ґрунтознавців у слабкорозвинутих країнах, а також накопиченням нового фактичного матерiалу для бiльш детального аналiзу свiтової географiї i систематики ґрунтів. Були проведенi десятки мiжнародних конференцiй i координацiйних нарад-екскурсiй з рiзних проблем ґрунтознавства; створений Мiжнародний ґрунтовий музей в Амстердамi з багатою колекцiєю еталонiв ґрунтів свiту; опублiкована велика кiлькiсть перекладених праць з рiзних аспектiв ґрунтознавства. Усе це стало основою для створення нових уявлень про генезис i географiю ґрунтів свiту, їх класифiкацiю, процеси ґрунтоутворення [35].

 

2.4.5. Екологія

 

За короткий період — з середини XIX ст. до 60-х років XX ст. — екологія як наука зайняла своє місце серед інших природничих наук, було сформульовано основні теоретичні засади науки про взаємозв'язки живих організмів з навколишнім середовищем та між собою. Теорія Ч. Дарвіна дала великий поштовх розвитку аут екологічному напрямку з другої половини середини XIX і до середини XX століття було панівним. Одночасно стали проводитися дослідження з надорганізменних біологічним системам. Особливо широко дослідження надорганізменного рівня стали розвиватися з початку XX століття. Повсюдно стали створюватися різні наукові товариства та школи: ботаніків, фітоценології, гідробіологів, зоологів, і т.д.

Загалом, етап відображає новий підхід до досліджень природних систем - в основу його покладено вивчення процесів матеріально-енергетичного обміну.

 

Сьогодення

2.5.1. Фізична географія

 

Сучасна епоха науково-технічного прогресу характеризується насамперед прискореним розвитком системи наукових знань, що дедалі більше розгалужуються, поглиблюються і разом з тим взаємопроникають. Внаслідок цього виникають нові напрями і га­лузі науки з гучними, що викликають мимовільну повагу, назва­ми: молекулярна біологія, квантова електроніка, біокібернетика тощо [32].

Сучасна географія розв'язує складну проблему взаємовідносин людини і природи шляхом розробки науково обґрунтованих проектів та реалізації на відповідних об'єктах практичних заходів, спрямованих на охорону та відновлення природи. Проте в багатьох випадках є тільки здогадки щодо можливих наслідків від втручання у природні процеси з метою поліпшення чи конструктивного перетворення несприятливої природи окремих регіонів Землі. Розв'язання проблем можливе шляхом досконалого вивчення природних умов різних територій та законів природи. Пізнаючи географічні закони і спираючись на них, географи обґрунтовують шляхи і методи охорони природи, способи комплексного використання природних багатств і розширеного відтворення природних ресурсів [37].

Основними особливостями сучасного розвитку досліджень фізичної географії можна назвати такі:

- Зменшення частки теоретичних досліджень на користь прикладних, і на це вказує не лише присутність назви «прикладна географія». Крім того, геоінформаційні технології супроводжують більшість досліджень і суспільних, і природничих.

- Екологізація географічних знань. У галузі при­родничої географії дедалі більше уваги приділяють дослідженню та запобіганню наслідків впливу люд­ської діяльності на природні комплекси - трансфор­мації ландшафтів, змін клімату, якості поверхневих та підземних вод. У галузі суспільних наук йдеться про екологію людини, просторово-часовий аналіз взаємодії суспільства та природи. Екогеографія передбачає дослідження впливу поширення живих істот на навколишнє середовище (іншим її аспектом є вивчення особливостей поширення фауни як результату багаторазової взаємодії між індивідом та навколишнім середовищем).

- Соціалізація (та/або гуманізація) географічних знань. Європейська географія, яка впродовж усієї історії мала риси антропоцентричності, посилює цей напрям. Значна увага приділяється міським та сіль­ським поселенням, різноманітним аспектам сус­пільної життєдіяльності - культурі, медицині, тен­дерній рівності. Очевидно, що достатньо гостро постають питання етнічних меншин та міграційних процесів.

- Пріоритетність просторового/регіонального розвитку, що дає змогу вести мову про комплексні дослідження, а згодом - саме про регіональну гео­графію, формування якої можна спостерігати, почи­наючи з праць А. Гумбольдта.

Виокремлення питань управління - терито­рією, ресурсами, станом навколишнього середо­вища, поводженням з відходами [19, 74].

 

2.5.2. Метеорологія та кліматологія

 

У зв'язку з наростаючими темпами забруднення навколишнього середовища, особливо за останні 50-60 років, значною мірою під впливом господарської діяльності людини виникла необхідність контролю і управління процесами антропогенного забруднення [20, 8].

На сьогодні головною задачею метеорології є моделювання прогнозу погоди, клімату, вивчення атмосфери (за домопогою методів ДЗЗ). Вона є необхідним інструментом для існування авіації, мореплавства, сільського господарства, будівництва тощо.

 

2.4.3. Біогеографія

 

На цьому етапі з метою розв’язання фундаментальних теоретичних і прикладних проблем об’єднують свої зусилля не тільки фіто- і зоогеографи, а й біологи, географи, геологи та вчені інших наукових дисциплін. Першочерговими вважаютьтпроблеми охорони природного довкілля, яким присвячено всесвітні екологічні форуми в Стокгольмі (1972), Ріо-де-Жанейро (1992) і Йоганнесбурзі (2002). Важливою передумовою вирішення цих проблем є стабільність економічного розвитку світової спільноти, який немислимий без ощадливого використання природних ресурсів загалом і біоресурсів зокрема, а також охорони ландшафтного різноманіття, яке є середовищем для відтворення живих організмів, в тому числі людини. Характерною рисою сучасного розвитку біогеографії є її екологізація. Катастрофа глобального масштабу на Чорнобильській АЕС (1986) зумовила радіаційний напрям біогеографічних досліджень. Вивчення наслідків впливу радіонуклідів на живі організми має архіважливе теоретичне й практичне значення. Інші ознаки нинішнього періоду: міждисциплінарна інтеграція, транскордонність науково-дослідних програм типу “Людина і біосфера”, впровадження новітніх методів збору інформації (аерокосмічні, ГІС-технології), методологічних принципів (ергодичності, синеризму), метатеорій, активізація досліджень Світового океану та важкодоступних регіонів суходолу, що загалом засвідчує про зміну парадигм біогеографії наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. [16, 45].

Ґрунтознавство

Головна його риса цього етапу – iнтенсифiкацiя робiт з охорони i рацiонального використання ґрунтового покриву.

Останнiй час знаменний прагненням застосування системного підходу до проблем науки, зокрема i до ґрунтознавства. Хоча ще докучаєвська концепцiя ґрунту як самостiйного тiла природи i дзеркала ландшафту передбачала системний пiдхiд до нього.

У рiзних регiонах були проведенi дослiдження бiологiчної продуктивностi ґрунтів i фiтоценозiв сушi; запропоновано ряд моделей процесу бiологiчного кругообiгу речовин; установлено, що агроценози не завжди переважають за продуктивнiстю природнi ценози.

Основним завданням ґрунтознавства на перспективу є мобiлiзацiя зусиль для пiдвищення родючостi ґрунтів, з'ясування їхньої екологiї та забезпечення їх охорони. Це буде досягнуто в результатi розв'язання енергетичної проблеми, а також шляхом опрiснення морської води, зрошення великих площ тепер “безплiдних” ґрунтів, виведення нових сортiв сiльськогосподарських культур i виробництва нових видiв добрив.

Виникла така наука, як ґрунтова зоологiя, розширилися уявлення про мiкробний ґрунтовий ценоз, роль i значення ґрунтових водоростей у фiксацiї атмосферного азоту i в процесах вивiтрювання [35].

 

 

РОЗДІЛ 3