Частина і методологічні засади рекреаційної географії

Частина І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Розділ 1 РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА

Об'єкт і предмет рекреаційної географії

 

Рекреаційна географія — комплексна географічна наука і навчальна дисципліна, яка вивчає територіальну організацію (ТО) рекреаційного господарства.

 

Об'єктивною особливістю сучасного світу є постійний і випереджальний розвиток рекреації і туризму як галузі господарства. Розвиток цивілізації приводить до збільшення вільного часу і намагання людей використовувати його для відпочинку та оздоровлення.

 

Відомо, що за грошовими витратами в постіндустріальному суспільстві туризм і оздоровлення вже давно перевищили витрати на їжу (на 20—ЗО %) і в 2,5— З рази витрати на купівлю одягу та взуття. Таким чином, рекреаційні витрати перетворилися на витрати першої необхідності. Це пов'язано з реальними вимогами нинішнього надзвичайно динамічного" психологічно напруженого часу, коли людина без належного відпочинку і розслаблення просто не може існувати.

 

Поняття "рекреація" з часом постійно змінюється, але в цьому немає нічого дивного. Наука вимушена адекватно реагувати на зміни самого життя. У минулому рекреацію розглядали як відпочинок, відновлення сил людини, які вона затратила в процесі праці. У різних авторів і в різних країнах у визначенні рекреації все ще зберігаються певні нюанси. Але в цілому нині рекреацію розуміють як відпочинок, розваги, лікування і реабілітацію в умовах певних розрахованих на це господарських структур, туризм і спорт, як організований, так і самодіяльний.

 

Цей термін також використовується для позначення галузі господарства, яка на певній території організовує і здійснює відпочинок, лікування, розваги і туризм, спрямовані на оздоровлення, розваги, розвиток і удосконалення, навчання людей.

 

Об'єктом вивчення рекреаційної географії є рекреаційне господарство певної території, країни чи всієї нашої планети. Очевидно, що рекреаційне господарство вивчає не лише рекреаційна географія. Воно є об'єктом міждисциплінарних досліджень. Свою лепту у вивчення рекреації вносять економіка, соціологія, медицина, право та багато інших наук і навчальних дисциплін. Кожна з них досліджує лише певну складову об'єкта, тобто його конкретні властивості, явища, процеси і відношення. Та складова об'єкта дослідження, на яку найбільшою мірою спрямована увага тієї чи іншої науки, і називається її предметом.

 

Предметом рекреаційної географії е територіальна організація рекреаційного господарства на певній ділянці Землі, розгляд будь-якої рекреаційної території як однієї системи, що складається з різнорідних, але просторово взаємопов'язаних елементів, які діють як єдине ціле.

 

Отже, на відміну від інших наук і навчальних дисциплін, які цікавляться певними аспектами функціонування рекреаційного господарства, рекреаційна географія інтегрує універсальні знання, які об'єднує певна територія з унікальними комплексними властивостями. Завдяки рекреаційній географи отримують найціліснішу картину рекреаційного буття.

 

На певній території не просто розташовані ті чи інші об'єкти. Вона надає їм нову, суспільно-географічну якість, що виявляється в найбільшій мірі як географічна форма руху матерії, як певний суто географічний (просторово-територіальний) синергетичний ефект.

 

Конкретними об'єктами дослідження рекреаційного географії є галузеві (інтегральні) чи просторово-територіальні форми організації рекреації і туризму певної ділянки нашої планети різного таксономічного рангу. Наприклад, можна вивчати територіальну організацію грального бізнесу США або здійснювати комплексне дослідження рекреаційного господарства Франції чи острова Сардинія в Італії.

 

Запитання та завдання

 

1. Дайте визначення рекреаційної географії.

 

2. Чому рекреаційні витрати перетворилися на витрати першої необхідності?

 

3. Чому поняття рекреація постійно змінюється?

 

4. Що є об'єктом вивчення рекреаційної географії?

 

5. Визначте предмет рекреаційної географії.

 

6. Що є конкретними об'єктами дослідження рекреаційної географії?

Розділ 2 ТЕОРЕТИЧНА БАЗА РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Аксіоми

 

Як і будь-яка інша наука і навчальна дисципліна, рекреаційна географія ґрунтується на системі вихідних положень, які приймаються без доведення, як беззаперечні, такі, що є підставою для інших тверджень цієї науки.

 

По-перше, всі сфери функціонування суспільства будь-якої країни тісно взаємопов'язані. Тому рекреаційно-туристичне господарство не може розвиватися у своєрідному вакуумі. На нього так чи інакше впливає ситуація в інших сферах господарства і суспільства в цілому. У свою чергу розвиток рекреації неодмінно вносить корективи в суспільний розвиток. Таким чином, рекреаційне господарство може слугувати інструментом як позитивних, так і негативних змін у будь-якій країні чи світі. Так само і відповідні зміни в державі можуть або стимулювати, або гальмувати розвиток рекреації і туризму. З цієї аксіоми випливає також те, що і всередині самої рекреаційної галузі всі її сфери певною мірою взаємопов'язані. Про це треба постійно пам'ятати, досліджуючи навіть найпростіший, найменший рекреаційний об'єкт.

 

По-друге, цілісної картини рекреаційно-туристичного господарства будь-якої країни або регіону при вилученні того чи іншого його елемента (сфери, регіону) або нехтуванні ним отримати не можливо. Не можна за цих умов до кінця зрозуміти і механізм функціонування ТРС різного таксономічного рангу. Звідси виникає необхідність якнайповнішого врахування всіх елементів рекреації і туризму певної території.

 

По-третє, в рекреаційній географії велике значення має взаєморозміщення (взаєморозташування) рекреаційних об'єктів стосовно один одного у географічному просторі. При цьому виникає нова географічна якість. Серед безлічі варіантів взаєморозміщення рекреаційних об'єктів завжди є найоптимальніший, який дає змогу мінімізувати всі види господарських витрат, максимізувати прибуток, вирішити екологічні проблеми, отримати позитивний географічний синергетичний ефект. Територіальна взаємодія рекреаційних об'єктів як між собою, так і з об'єктами інших господарських систем породжує їхню територіальну сумісність, нейтральність і несумісність. У першому випадку через спільне розміщення об'єктів на території певного таксономічного рангу отримується значний господарський або суспільний ефект. У другому — об'єкти господарювання не впливають на власне функціонування ні позитивно, ні негативно. Територіальна несумісність виявляється у негативному впливі розміщених на одній території об'єктів на господарську діяльність у процесі просторової взаємодії.

 

По-четверте, ТРС існують у часі, який разом з простором визначає буття людей, народів і суспільств. Тому рекреація і туризм, як і інші сфери господарської діяльності, вимагають перманентних моніторингу і дослідження. При цьому неминуче "прискорюється" час унаслідок постійного збільшення кількості подій за один і той самий проміжок часу. Випереджальні темпи розвитку рекреації у світі перетворюють рекреаційну географію на дуже динамічну науку.

 

По-п'яте, будь-яка рекреаційна система складається з підсистем нижчого ієрархічного рівня (структур, поєднань, утворень, комплексів, формувань). У свою чергу вона сама є підсистемою вищого ієрархічного рівня. Така ієрархічна підпорядкованість дуже важлива для розуміння сутності функціонування ТРС. Будь-яка система підкоряється у власному функціонуванні і розвитку "наказам" системи вищого ієрархічного рівня, передаючи у трансформованому вигляді інтерактивні розпорядження до власних підсистем.

 

По-шосте, функціонування просторово-територіальних рекреаційних утворень відбувається як постійна і перманентна зміна їх станів унаслідок як внутрішньої взаємодії елементів, так і взаємодії з довкіллям.

 

Запитання та завдання

 

1. Що таке аксіома?

 

2. Наведіть приклади взаємозв'язків рекреаційного господарства з іншими сферами функціонування суспільства.

 

3. Чому, на вашу думку, не можна отримати цілісної картини рекреаційно-туристичного господарства при вилученні того чи іншого його структурного елемента?

 

4. Що таке територіальна несумісність, нейтральність і сумісність господарських об'єктів?

 

5. Яка роль часу в діяльності ТРС і як це впливає на рекреаційну географію?

 

6. Дайте визначення ієрархічності ТРС.

 

7. Внаслідок чого відбувається постійна зміна станів просторово-територіальних рекреаційних утворень?

 

Загальні засади районування

 

Людство нині нагадує інтегровану систему багаторівневих регіонів. Їхня кількість безперервно зростає. Диверсифікація взаємодії окремих регіональних підрозділів нашої планети й окремих країн, у тому числі в галузі рекреації і туризму, відбувається дуже інтенсивно. Водночас проблеми формування рекреаційних районів вивчені явно недостатньо.

 

Основою для виокремлення різних регіонів, районування тієї чи іншої частини нашої планети або окремої країни є відмінності одних територій від інших. За найзагальнішими критеріями ці відмінності можна об'єднати в три групи: природні, історичні і соціально-економічні.

 

Природні відмінності визначаються об'єктивними геологічними, географічними та біологічними особливостями окремих частин Землі. Зокрема поділ світу на материки ні в кого не викликає сумніву, бо в природі насправді є реально відокремлені частини суходолу, роз'єднані морями й океанами. Такий реально наявний природно-геологічний поділ світу е однією з багатьох підстав для його регіоналізації.

 

Дія географічних і біологічних чинників у виокремленні рекреаційних регіонів не менш важлива. Відомо, що географічна оболонка має багато закономірностей. До найважливіших з них належать: цілісність, ритмічність, висотна поясність і горизонтальна зональність. Останні дві закономірності є однією з найповажніших підстав рекреаційного районування.

 

Висотна поясність полягає у поступовій закономірній зміні природи (рослинний, тваринний світ тощо) з підняттям у гори від їхнього підніжжя до вершини. Крім рослинного і тваринного світу, вона чітко простежується в ґрунтах. Висотна поясність зумовлена зміною клімату з висотою. Вона виявляється у зниженні температури на 0,6 °С на кожних 100 м підйому. Крім того, до висоти 2—3 км суттєво зростає кількість опадів. Характер висотної поясності залежить перш за все від положення гір у системі широтних зон, висоти над рівнем моря, експозиції схилів. Кожна природна широтна зона має власні особливості висотних поясів. Збільшення чисельності населення Землі, розвиток і просторово-територіальне поширення господарства приводять до інтенсивного освоєння людством гірських місцевостей. У багатьох країнах гірські райони вже нині стали територіями не лише розвитку туризму і сільського господарства, а й важкої промисловості. Однак рекреація і туризм у горах є найадекватнішою формою їх господарського освоєння і використання.

 

Географічна зональність є послідовною зміною природних зон зі зміною географічної широти у напрямі від екватора до полюсів. При цьому змінюються як окремі природні компоненти, так і природні комплекси в цілому. Такі зміни зумовлені неоднаковою кількістю тепла, яке отримують різні частини Землі внаслідок її кулястості. До зональних комплексів належать географічні пояси і природні зони. Перші е найбільшими зональними комплексами, які оперізують всю нашу планету в широтному напрямі (екваторіальний, субекваторіальний, тропічний тощо). Будь-який географічний пояс у свою чергу поділяється на менші за розмірами комплекси, які називаються природними зонами (лісів, степів, пустель та ін.).

 

У рекреаційній географії для виокремлення певних регіонів, крім природних чинників, велику роль відіграють історичні. За найзагальнішими ознаками і найбільшими просторовими виявами вони простежуються у виділенні на Землі окремих частин світу. Хоча їхня кількість збігається з кількістю материків (6), принципи їх виокремлення вже переважно не геолого-географічні, а історичні. Особливо яскраво це виявляється у поділі одного материка Євразії на дві частини світу — Європу та Азію або в об'єднанні двох материків — Північної та Південної Америки в одну частину світу — Америку.

 

У багатьох випадках географічні й історичні чинники у виділенні регіонів гармонійно поєднуються. Так формуються історико-географічні регіони. Наприклад, регіональні поняття "арабський світ", "країни Північної Африки" фактично є гармонійним поєднанням пустельних і напівпустельних ландшафтів з історично адаптованою до них культурою арабських народів.

 

Важливу роль географічні та історичні чинники відіграють й у виокремленні економічних районів світу* Відмінності в природних умовах і ресурсах різних частин нашої планети сприяють спеціалізації на виробництві відповідної продукції. На певній території світу, в окремій країні чи їхній групі випуск якихось виробів або надання певних послуг стає об'єктивно більш ефективним, ніж будь-де за їхніми межами. Спеціалізація господарства окремого регіону або країни світу складається історично. З розвитком господарства і зміною ситуації в цілому чи в її окремих компонентах вона може суттєво змінюватися. Щоб визначити спеціалізацію території, необхідно з'ясувати принципи розміщення виробництва. Чинниками розвитку певної спеціалізації е:

 

а) природні умови та ресурси;

 

б) наявність трудових ресурсів;

 

в) особливості географічного положення, зокрема стосовно транспортної інфраструктури;

 

г) галузі господарства, що сформувалися історично;

 

д) виконання певного державного замовлення чи реалізація якогось глобального або регіонального проекту.

 

З часом окремі регіони світу чи певної країни починають все суттєвіше відрізнятися один від одного вже не тільки природними й історичними, а насамперед економічними умовами та трудовими ресурсами. Наприклад, в одному регіоні виробляють метал і машини, в іншому вирощують банани й ананаси" в третьому пропонують послуги з відпочинку і лікування. Спеціалізуючись на виробництві певної продукції в умовах глобалізації, кожен регіон світу забезпечує нею інші частини світу й отримує те, чого йому не вистачає. Так відбувається обмін результатами праці. Зазначений поділ праці між окремими територіями, як ви вже знаєте, називається географічним або територіальним.

 

Обґрунтований і раціональний поділ усього світу або його окремих складових на просторово-територіальні частини базується на теорії районування або регіоналізації. Ця теорія дає змогу науково обґрунтувати виокремлення регіонів, які об'єктивно відіграють значну роль як у цілому на планеті, так і на окремих континентах або в межах тих чи інших країн.

 

Терміни і поняття "район" і "регіон" у більшості випадків навіть у науковій літературі вживаються як синоніми. Водночас між ними є очевидні відмінності. Поняття "район" переважно застосовується для означення місцевості, що вирізняється за географічними, економічними, адміністративними та іншими ознаками (промисловий, ресурсно-рекреаційний, економічний, адміністративний). По-перше, його використовують для позначення району, області, території, частини країни, що характеризуються сукупністю природних або історико-географічних умов і національним складом населення. По-друге, визначення району як групи країн, які становлять окремий регіон, мають подібні рекреаційні ознаки, що відрізняють їх від інших територій, найбільш придатне для вживання саме у рекреаційній географії.

 

Поняття "регіон" включає не лише суходіл, материки та острівні ділянки нашої планети, а й водні простори, тобто він може складатися з суходільної території й акваторії. Як приклад рекреаційно значимого можна навести Карибський регіон, або регіон Карибського моря, який складається переважно зі значної кількості острівних країн і водних просторів, які їх роз'єднують і об'єднують. Те саме можна сказати й про Тихоокеанський регіон або регіон Океанії. Однак у більшості випадків поняття "регіон" все-таки стосується суходолу та безпосередньо прилеглих до нього акваторій.

 

Відомий український учений у галузі економічної і соціальної географії Олег Шаблій1 вважає, що поняття

 

"регіоналізація", яке є похідним від поняття "регіон", вживається у двох значеннях:

 

а) як процес наукового обґрунтування регіону (регіонів), визначення його (їхніх) просторових меж і складу та загальних рис;

 

б) як реальний поділ земної поверхні, зосереджених на ній елементів суспільства чи суспільства в цілому на окремі великі частини.

 

Можна погодитися з О. Шаблієм, що регіоналізація буває інтегральною і спеціальною (комплексною). Інтегральна регіоналізація є обґрунтуванням відокремленості певних частин земної поверхні з усім її природним і суспільним наповненням. Спеціальна науково обґрунтовує існування, розвиток і взаємодію просторово-територіальних частин у певних сферах суспільства. Якщо цією сферою є політика, то це політична регіоналізація, якщо господарство, то це економічна, а ще детальніше, наприклад, рекреаційна регіоналізація і т. ін.

 

Теорія регіоналізації спочатку почала розвиватися в країнах, які потребували подібних наукових і політичних обґрунтувань. Це були або дуже великі держави зі значною внутрішньою територіальною диференціацією, або потужні імперії з сильно віддаленими і відмінними від метрополії володіннями. Тому не дивно, що територіально-методологічні засади регіоналізації і конкретні спроби виокремлення регіонів належать вченим Росії (Російська імперія, Радянський Союз), Великої Британії, CШA, Франції та ін.

 

Серед зарубіжних учених, які вивчали проблеми регіоналізації, необхідно зазначити російських економістів-географів М. Баранського(Н. Баранский), М. Колосовського (Н. Колосовский), американця Р. Гартшорна (R. Hartshorn), естонку С. Ниммік (S. Nummik) та ін.

 

Вітчизняна регіоналістика представлена видатними українськими вченими С. Рудницьким, А. Синявським, В. Садовським. Серед сучасних українських вчених, перу яких належать теоретичні праці з регіоналістики, безперечно виділяється О. Шаблій.

 

Теорія регіоналістики, яку розробляють переважно спеціалісти із суспільної географії, не позбавлена недоліків, стереотипів і пережитків минулого. Найбільше розроблені й найширше охоплені питання, які стосуються методики виділення окремих частин у Межах тієї або іншої країни. Але майже немає глибоких теоретичних розробок у царині регіоналізації окремих частин світу чи материків. Традиційний, усталений, звичаєвий, стереотипний підхід до виокремлення регіонів світу у наш час себе вже вичерпав. Тому ніхто чітко й однозначно не може сказати, які країни входять, наприклад, до регіонів Західної, Центральної чи Східної Європи, Латиноамериканського регіону. Близького і Середнього Сходу та ін. Навіть у наукових і навчальних публікаціях можна знайти абсолютно неадекватні регіональні поняття на кшталт "близьке" й "далеке зарубіжжя" тощо. Лише використання суто наукових підходів, базованих на формальній логіці, дасть змогу рекреаційній географії розвиватися на сучасній теоретико-методологічній базі.

 

Запитання та завдання

 

1. Що є основою для виокремлення різних регіонів світу?

 

2. Які природно-географічні основи регіоналізації вам відомі?

 

3. Чи можуть поєднуватися географічні й історичні чинники в просторово-територіальній диференціації поверхні Землі?

 

4. Назвіть чинник розвитку господарської спеціалізації територій.

 

5. Чим відрізняються поняття "район" і "регіон"?

 

6. В яких значеннях вживається поняття "регіоналізація"?

 

7. В яких країнах і чому розвивалася теорія регіоналізації?

 

Рекреаційне районування

 

У процесі перманентного розвитку рекреаційного господарства неминуче відбувається невпинна диверсифікація географічного або територіального поділу праці. Наслідком цього є закріплення за певними територіями тих чи інших видів рекреаційної діяльності. Поступово формуються рекреаційні райони з їх власним "обличчям". У найзагальнішому вигляді вони визначаються як території різного таксономічного рангу, набір рекреаційних ресурсів, об'єктів і послуг яких є помітно відмінним від інших територій такого самого таксономічного рангу.

 

Рекреаційні райони виокремлюються під час науково-прикладної процедури рекреаційного районування. Вона є процесом поділу певної країни, регіону світу чи всієї планети на таксономічні одиниці з помітною своєрідною спеціалізацією рекреаційного господарства, певним поєднанням рекреаційних ресурсів, власною стратегією розвитку рекреації і туризму. Наслідком рекреаційного районування є виокремлення і відповідне картографування рекреаційних районів.

 

З господарського погляду, рекреаційні райони поділяються на два типи. В одному з них рекреаційне господарство домінує над усіма іншими галузями. Такі райони можна назвати рекреаційно переважальними.

 

Однак у багатьох рекреаційних районах у структурі валового внутрішнього продукту рекреація і туризм е важливою, але не переважальною, складовою. Такі райони називаються рекреаційно недостатніми.

 

За сутністю рекреаційний район фактично є одним з видів галузевих районів, які виокремлюються в економічній і соціальній географії. Разом з тим, у зв'язку з просуванням людства у напрямку створення постіндустріального суспільства рекреаційні райони все більше перетворюються на рекреаційно переважальні. Рекреація і туризм стають своєрідною галуззю — організатором усього соціально-економічного життя свого регіону. Всі інші галузі цієї території вимушені підпорядковувати свої інтереси потребам домінуючої і стратегічно найперспективнішої галузі того чи іншого економічного району.

 

Рекреаційне районування, як і суспільно-географічне районування в цілому, полягає у пошуку, виокремленні та картографуванні ядер районоутворення. Ними є певні поселення, які функціонують на базі використання рекреаційних ресурсів. Окремі ядра районоутворення неминуче розширюють зв'язки між собою, врешті-решт поширюючи власні "поля впливу" спочатку до їх зіткнення, а потім і накладання. Тому спостерігаються різні стадії формування рекреаційних районів: від одно- до поліядрових, від просторово несумісних "полів впливу" до їх накладання одне на одного.

 

Процес рекреаційного районування, наслідком якого є виокремлення рекреаційних районів, є доволі суб'єктивним. Багато залежить від мети, яку ставить перед собою дослідник, та рівня повноти врахування ним районоутворюючих чинників, які можуть мати латентний характер, що сильно впливає на результати районування.

 

Хоча схем рекреаційного районування не так вже й багато, вони залежно від принципів, критеріїв, власних уподобань дослідників доволі суттєво відрізняються. Донині немає обґрунтованих універсальних кількісних показників, які можна було б покласти в основу рекреаційного районування. Тому панує оцінковий підхід, який базується на певному рівні наукового досвіду дослідника, а не на строгих розрахунках.

 

У рекреаційному районуванні можна скористатися підходом професора К. Мезенцева, який пропонує для суспільно-географічного районування виокремлювати такі три етапи: 1) виокремлення ядер районоутворення; 2) делімітація регіонів; 3) аналіз структури регіонів. Він також наголошує на тому, що ефективним методом виокремлення ядер районоутворення є математико-картографічний, який ґрунтується на механізмі побудови карт статистичних поверхонь потенціалу поля певного явища.

 

Враховуючи саму сутність суспільно-географічного районування, необхідно визнати, що єдиного універсального показника районоутворення немає. Необхідно використовувати якнайбільшу кількість змінних величин. Для визначення взаємного впливу ядер районоутворення, а отже, і першої, найважливішої стадії рекреаційного районування придатна формула потенціалу поля

 

 

Порівняно з іншими суспільно-географічними районами, рекреаційні райони мають декілька особливостей. Головна з них полягає не стільки в сезонності функціонування (вона притаманна, наприклад, і промисловим районам), скільки в масових міграціях людей, іноді з усієї планети, до цих територій. Це приводить до просторово-територіального перерозподілу величезних обсягів грошових, а за ними і матеріальних та трудових ресурсів. Ці обсяги постійно зростають.

 

Для рекреаційних районів велике значення мають особливості їх економіко- і політико-географічного положення. Які б багаті рекреаційні ресурси не були в Лівані чи на Північному Кавказі Росії, але воєнні дії тут суттєво обмежують, а то й взагалі роблять неможливим розвиток рекреації і туризму.

 

У цілому вирішальними чинниками географічного положення рекреаційних районів є: а) транспортно-географічне положення, рівень забезпечення транспортною інфраструктурою тощо; б) розміщення рекреаційного району стосовно основних джерел нинішніх і потенційних рекреантів; в) розміщення стосовно основних баз забезпечення рекреаційного господарства всіма видами ресурсів, особливо продуктами харчування; г) розміщення стосовно інших рекреаційних районів, особливо конкурентоспроможних.

 

Запитання та завдання

 

1. Дайте визначення рекреаційному району.

 

2. На які типи поділяються рекреаційні райони з господарського погляду?

 

3. У чому полягає рекреаційне районування?

 

4. Які, на вашу думку, об'єктивні й суб'єктивні риси рекреаційного районування?

 

5. Чи є єдиний, універсальний показник районування?

 

6. Як впливає географічне положення рекреаційних районів на їх розвиток?

 

Системи і комплекси

 

Подальший розвиток рекреаційної географії неможливий без використання системного підходу, котрий не тільки не вичерпав себе, а й фактично не був використаний повною мірою. Системний підхід є загальногалузевим, але кожна галузь знань знаходить у ньому риси, притаманні лише їй. Не є винятком і рекреаційна географія.

 

Базуючись на численних визначеннях системи, можна зробити висновок, що є основні положення, на яких ґрунтується це поняття: а) наявність певної множини (не менше двох) взаємопов'язаних елементів; б) утворення множиною єдиного цілого (має властивість цілісності); в) певна мета або призначення, характерні для всієї сукупності в цілому; г) прагнення поєднання об'єктів до збереження структури; д) прагнення до відновлення елементів, яких "бракує" множині (властивість автономізації); е) виконання кожним елементом сукупності певних функцій, які працюють як на себе, так і на все поєднання в цілому.

 

У рекреаційній географії все ще невирішена, хоча тимчасово і втратила гостроту, проблема розмежування понять "система" і "комплекс". Вчені мають домовитися, щоб розділити ці поняття.

 

У принципі можна говорити про те, що всі дослідники визначають близькість понять, а також те, що поняття "система" є більш загальним стосовно поняття "комплекс". Із цього випливає, що будь-який комплекс — це система, але не кожна система є комплексом. Домінує думка, що комплекс — це система з високим ступенем внутрішнього взаємозв'язку, досить жорстко організована, з великою інерційністю і стійкістю.

 

Для рекреаційної географії таке визначення недостатнє. Напевно, відмінності між системою і комплексом у цій науці полягають не тільки в силі взаємозв'язку елементів, а й у його характері. Взаємодія господарських об'єктів у комплексі, на відміну від системи, відбувається обов'язково через конкретну територію, тобто комплекс утворюється на основі опосередкованих територією зв'язків і відносин, а система — просторових зв'язків. Унаслідок цього географічні комплекси завжди формуються на обмеженій опосередкованою взаємодією території, а системи не мають територіальних обмежень.

 

У рекреаційній географії розглядаються територіальні системи, тому в ній основними є поняття "територія" і "простір" та похідні від них. Територія як найважливіше поняття географії визначає всі інші її фундаментальні категорії. Характерною особливістю сучасності в зростання значення території як поняття й об'єкта дослідження економічної і соціальної географії, що пов'язано не тільки з використанням політичної кон'юнктури. Поступово, як у географії, так і в суспільстві в цілому, приходить розуміння того, що територія, утримуючи на собі всі земні природні і створені людиною об'єкти, створює певну "ауру" їх взаємодії, взаємозумовленості і взаємопов'язаності.

 

Сам термін "територія" неоднозначний, але в більшості випадків вживається для позначення якоїсь частини земної поверхні, що має певну внутрішню єдність, їй притаманні деякі природні та антропогенні якості і ресурси, що характеризуються протяжністю, географічним положенням, різним рівнем просторової близькості та інтенсивності.

 

Поняття "простір" є загальнонауковим. Відомо, що простір і час — дві взаємопов'язані форми існування матерії. У географічних науках термін "простір" використовується дуже широко, але все ще немає чіткого і досить однозначного визначення географічного простору. Крім того, значного поширення набуло використання терміна "простір" як синоніма терміна "територія". Разом з тем таке змішування понять є неприпустимим.

 

Рекреаційна географія немов розриває континуум "простір — час", абстрагується від останнього, використовуючи лише незначні його частини, швидкості і відрізки. Водночас географічний простір реально зовсім не те, що вкладається в загальнонаукове поняття "простір". Під економіко-географічним простором варто розуміти двомірний (площинний) простір. На відміну від фізичної географії, тривимірність в економічній і соціальній географії майже не використовується.

 

Подальша конкретизація поняття "економіко-географічний простір" пов'язана з розмежуванням простору і території. Можна запропонувати таке визначення простору: це територія, що характеризується лише властивістю протяжності і площі, тобто абстрактна територія, на якій свідомо з метою проведення певного дослідження або у зв'язку з можливістю не зашкодивши справі знехтувати її природними й антропогенними умовами і чинниками останні не беруться до уваги. Відірвати на Землі простір від території неможливо. У філософії, фізиці — таке можливе, але тільки не в географії. У цьому розумінні територія і простір близькі, але плутати їх не можна. Простір — абстрактна, геометрична територія, не пов'язана із загальними й особливо конкретними її особливостями, умовами, чинниками, ресурсами і т. ін.

 

Терміни "територіальна організація" і "просторова організація" є найскладнішими і найменш розробленими в географічній науці. Вони вживаються принаймні в п'яти загальних значеннях і не менш ніж у п'яти інших, більш вузьких. Безумовно, таке трактування одного з основоположних понять економічної і соціальної географії не сприяє розробці стрункої теоретичної моделі рекреаційної географії. Воно пов'язане з неоднозначністю не тільки термінів "територія" і "простір", а й "організація", що вживається у трьох значеннях. Територіальна організація — це певний рівень просторової упорядкованості, узгодженості й взаємодії господарських об'єктів на конкретній території. Просторова організація — це те саме, але на абстрактній, геометричній території.

 

Запитання та завдання

 

1. Назвіть основні положення, на яких ґрунтується поняття "система".

 

2. Чим відрізняються системи від комплексів?

 

3. У чому полягають відмінності понять "територія" і "простір"?

 

4. Які особливості застосування поняття "простір" у рекреаційній географії?

 

5. Дайте визначення територіальній організації.

 

6. Що таке просторова організація?

 

Рекреаційні ресурси

 

Територія та її географічне положення є ресурсом розвитку рекреаційного господарства. Крім того, кожна територія має певні специфічні ресурси, які називаються рекреаційними.

 

Рекреаційні ресурси — це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.

 

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що їм властива здатність відновлювати і розвивати духовні та фізичні сили людини. Такі ресурси придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру.

 

Рекреаційні ресурси поділяються на дві основні групи: природні та історико-культурні.

 

До природних рекреаційних ресурсів належать природні та природно-антропогенні геосистеми, природні об'єкти, явища і процеси, які володіють внутрішніми і зовнішніми властивостями й характерними рисами для організації сезонної або цілорічної рекреаційної діяльності. У межах природних рекреаційних ресурсів можна виокремити кліматичні, ландшафтні, орографічні, бальнеологічні, біотичні, грязьові, водні та інші ресурси. У свою чергу кожен із цих видів складається з окремих підвидів, наприклад бальнеологічні ресурси поділяються на мінеральні води різного хімічного складу, а отже, і різної лікувальної дії.

 

Історико-культурні рекреаційні ресурси включають рекреаційно привабливі пам'ятки історії, архітек тури" археології, місця, які пов'язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб, території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості, культові споруди, музеї, картинні галереї тощо. Всі ці рекреаційні ресурси приваблюють людей з метою задоволення їх духовних потреб і здатні задовольнити жагу до пізнання, зміни довкілля для психофізіологічного відновлення особистості.

 

Матеріально-технічно озброєння рекреації і туризму новітніми основними фондами, все більш виразне втручання економічних важелів у цю сферу господарювання, конструктивні зміни в природному та історико-культурному довкіллі, які планомірно здійснює людина, викликають необхідність виділення соціально-економічних рекреаційних ресурсів. До них належить матеріально-технічна база рекреації і туризму, відповідна транспортна інфраструктура, трудові ресурси тощо, а також різні аквапарки, плавальні басейни, стадіони, тенісні корти і т. ін. Частка таких штучно створених людиною рекреаційних ресурсів постійно зростає.

 

Поняття "рекреаційні ресурси" е не лише географічним, а й історичним. Тому з часом виникали, виникають і будуть виникати все нові види рекреаційних ресурсів. Розуміння цього факту дало змогу відомому українському вченому в галузі рекреаційної географії О. Бейдику виділити уфологічні рекреаційні ресурси — території, на яких