Тема 1. Поняття, завдання, функції, принципи кримінального права. Система кримінального права. Наука кримінального права.

Поняття та предмет кримінального права.

Завдання та функції кримінального права.

Принципи кримінального права.

Система кримінального права.

Наука кримінального права та її співвідношення зі суміжними науками.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти поняття кримінального права України, як галузі права, визначити завдання та функції кримінального права, а також його принципи.

Кримінальне право України – це галузь права, яка є системою загальнообов’язкових, встановлених Верховною Радою України або прийнятих всеукраїнським референдумом і забезпечуваних примусовою силою держави норм права, котрі визначають загальні засади кримінальної відповідальності, діяння, які є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх вчинять.

Предметом кримінального права є охоронні та регулятивні суспільні відносини, спрямовані на забезпечення реалізації прав і законних інтересів людини, держави і суспільства, змістом яких є взаємо кореспондуючі права та обов’язки суб’єктів цих відносин.

Методи кримінального права – це сукупність способів раціонального кримінально-правового впливу на суспільні відносини: дозвіл вчиняти або не вчиняти певні дії (ст.ст.36-42, 47, 48, 51-64, 69 КК та ін.); заохочення до суспільно-корисної, правомірної поведінки (ст.ст.46, 75-79, ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.2 ст.212, ч.2 ст.255, ч.3 ст.263 КК та ін.); покладення обов’язку вчинити певні дії (ст.ст.45, 46, 49, 65, 67, 68, 70-72, 74, 84, 90, ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, санкції норм Особливої частини КК та ін.); заборона певного діяння під загрозою покарання (заборона вчинення діянь, що визнаються злочинами, ч.4 ст.3, ч.3 ст.56, ч.2 ст.57, ч.3 ст.60 КК та ін.).

Завдання кримінального права (ст.1 КК) – забезпечення 1) охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку, громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, миру і безпеки людства та 2) запобігання злочинам.

Функції кримінального права – це основні напрями його впливу на суспільні відносини: охоронна – захист суспільних відносин (соціальних цінностей, благ, інтересів) від злочинних посягань; регулятивна – регулювання суспільних відносин (кримінально-правових) шляхом встановлення прав і обов’язків суб’єктів цих відносин; виховна – сприяння формуванню правової свідомості і правової культури, що є одним із засобів запобігання злочинам, зміцнення законності та правопорядку.

Принципи кримінального права – це втілені у кримінальному законодавстві загально керівні засади, які відображають соціальну суть кримінального права, його завдання, закономірності кримінально-правового регулювання. Загально-правові принципи: законності, гуманізму, демократизму, справедливості, науковості, рівності осіб перед законом. Спеціальні (галузеві) принципи: відповідальність лише за вчинене суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом; винна відповідальність; особиста відповідальність; диференціація кримінальної відповідальності та індивідуалізація покарання; невідворотність кримінальної відповідальності.

Система кримінального права – це внутрішня його будова, структура, заснована на певних принципах: Загальна та Особлива частини. Загальна частина містить в собі норми, які визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права, складається з 15 розділів. Особлива частина містить в собі норми, які описують конкретні види злочинів з вказівкою видів покарань та меж, у яких вони можуть бути призначені, складається з 20 розділів.

Кримінальне право тісно пов’язане з іншими галузями права, такими як: конституційне право, кримінально-процесуальне право, адміністративне право, кримінально-виконавче право, міжнародне право.

Наука кримінального права – це галузь юридичної науки про засади кримінальної відповідальності, злочини та покарання, яка є системою ідей, поглядів і концепцій вчених, що ґрунтуються на пізнанні закономірностей суспільного розвитку і кримінально-правового регулювання, дослідженні чинного кримінального законодавства та практики його застосування, зарубіжного досвіду кримінально-правового регулювання.

Предметом кримінального права як науки є дослідження становлення і розвитку кримінального права, закономірностей кримінально-правового регулювання, засад кримінальної відповідальності, злочинів, що передбачені чинним кримінальним законом, покарань, що можуть застосовуватися до осіб, які вчиняють злочини.

Методи науки кримінального права – це сукупність способів раціонального дослідження предмета науки кримінального права: діалектичний – використання законів і категорій діалектики; історико-правовий – вивчення становлення і розвитку інститутів кримінального права України та зарубіжних держав; порівняльний – порівняння та аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових ідей, поглядів, концепцій, законодавства, практики його застосування; формально-логічний – використання законів і правил формальної логіки; соціологічний – вивчення причин і умов злочинності, її стану і динаміки, факторів, що впливають на ефективність і розвиток кримінального законодавства, думки людей щодо конкретних проблем кримінально-правового регулювання і т.ін.; системного аналізу – вивчення кримінально-правових явищ у їх системному взаємозв’язку; інші методи – прогнозування, експертних оцінок, моделювання, психологічного аналізу, статистичний і т.ін.

Тема 2. Кримінальний закон.

Поняття, ознаки та значення кримінального закону.

Структура та система кримінального закону.

Поняття та структура кримінально-правової норми.

Поняття та значення тлумачення кримінального закону.

Дія кримінального закону у часі.

Принципи дії кримінального закону у просторі та за колом осіб.

Під час вивчення даної теми слід мати на увазі, що кримінальний закон — це прийнятий у встановленому порядку правовий акт, що містить юридичні норми, що регулюють охорону інтересів держави, прав і свобод громадян від злочинів шляхом застосування до винного покарання, що визначає підстави і межі кримінальної відповідальності. Основні риси кримінального закону: це — єдине джерело кримінального права; тільки кримінальний закон установлює злочинність і караність діянь; до осіб, що порушили закон, застосовується специфічний примусовий захід — покарання; воно призначається тільки судом відповідно до закону; застосування кримінального закону тягне специфічні наслідки — судимість.

Кримінальний кодекс України представляє систематизований звід законів, що складає з Загальної й Особливої частин. Загальна частина містить норми, що визначають задачі, принципи й основні інститути кримінального права. Особлива частина дає вичерпний перелік злочинів і вказує на вид і розмір покарань за кожен злочин. Чинний Кримінальний кодекс України був прийнятий у квітні, а набрав сили з 1 вересня 2001 року.

Межі дії кримінального закону визначаються тим, що всі особи, що вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності на підставі КК. Принцип територіальності закріплений у ст. 6 КК. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено чи припинено на території України. Виключення складають особи, що користаються дипломатичним імунітетом. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав вирішується дипломатичним шляхом.

Громадяни України, що вчинили злочин за межами України, підлягають кримінальної відповідальності по КК, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності чи віддані суду на території України. На тих же підставах несуть відповідальність особи без громадянства.

Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Чинність закону в часі закріплена в ст. 4 КК.

Закони, що встановлюють злочинність діяння або посилюють кримінальну відповідальність, зворотної дії не мають. Закони, що скасовують злочинність діяння, пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи, мають зворотну дію у часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання такими законами чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закони, що частково пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи, а частково посилюють кримінальну відповідальність або іншим чином погіршують становище особи, мають зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або ншим чином поліпшує становище особи. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого КК України, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ст. 5 КК).

Під час вивчення цієї теми слід також звернути увагу на визначення надані в чинному законодавстві.

1. Закон про кримінальну відповідальність (в Україні) – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. і Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до Кримінального кодексу);

2. Структура закону про кримінальну відповідальність (в Україні):Загальна частина Кримінального кодексу України з п’ятнадцяти розділів, Особлива частина Кримінального кодексу України з двадцяти розділів, Прикінцеві та перехідні положення Кримінального кодексу України, Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до Кримінального кодексу);

3. Дипломатичні представники (особи, які мають повний дипломатичний імунітет) – наступні особи, якщо вони не є громадянами України: глави дипломатичних представництв – посольств, місій іноземних держав в Україні (тобто, особи, на яких державою, що здійснює акредитацію, покладено обов’язок діяти у цій якості) і члени дипломатичного персоналу дипломатичних представництв (тобто, члени персоналу дипломатичних представництв, які мають дипломатичний ранг) (з урахуванням Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. і Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93).

4. Громадянин України – особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України (ст.1 Закону України „Про громадянство України” від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ).

5. Іноземець – особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (ст.1 Закону України „Про громадянство України” від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ і ст. 1 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994 р.).

6. Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ст.1 Закону України „Про громадянство України” від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ і ст. 1 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994 р.).