Тема 41. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.

Поняття та загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.

Класифікація злочинів проти встановленого порядку несення військової служби.

 

Починаючи вивчати означену тему, слід уяснити, що відповідно до ст. 17 Конституції України, прийнятої Верховною Радою України 28 червня 1996 року, захист суверенітету та територіальної цілісності України визнано одними з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу. Виконання означених завдань покладено на Збройні Сили України. Специфіка і широта завдань, які стоять перед Збройними Силами, визначають значний спектр нормативно-правових актів, які регламентують їх функціонування та розвиток. Зокрема, з моменту проголошення незалежності в державі були прийняті Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, Військові Статути Збройних Сил України.

З давніх часів боротьбі з військовою злочинністю держава завжди приділяла особливу увагу. Становлення та формування законодавства щодо боротьби з військовими злочинами пройшло складний шлях від Військового Статуту 1716 року, Військово-Судового статуту 1867 року, Керівних засад кримінального права РРФСР 1919, Кримінальних кодексів УРСР 1922 та 1927 років, Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року, який серед інших, мав як складову Закон про кримінальну відповідальність за військові злочини, до прийняття Кримінального кодексу УРСР 1960 року, який діяв протягом більш ніж сорока років.

Слід зазначити, що прийняття 5 квітня 2001 року Верховною Радою України нового Кримінального кодексу України визначило новий етап в розвитку кримінального законодавства щодо боротьби з військовими злочинами. Перш за все, змінилася назва самого розділу, у якому містяться кримінально-правові норми про військові злочини – розділ ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)», який складається з тридцяти п’яти статей (ст.ст. 401 – 435 КК України). Розділ доповнено новими кримінально-правовими нормами, яких не містив кодекс 1960 року та декриміналізовані деякі діяння, які раніше визнавалися злочинними.

Студентам необхідно уяснити, що нормативну базу боротьби з військовими злочинами складає розділ ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу України. Частина 1 ст. 401 КК України «Поняття військового злочину» крім поняття, визначає родовий об’єкт військових злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення, окреслює умови звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вчинив військовий злочин, обговорює питання співучасті у військових злочинах. Кримінальний кодекс України визначає, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом Кримінального кодексу України злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними учбових (або перевірних) або спеціальних зборів.

Родовим об’єктом військових злочинів виступає встановлений порядок несення чи проходження військової служби, під яким розуміють урегульовані правовими нормами суспільні відношення, які виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності, та який є складовою громадського порядку.

Об’єктивна сторонавійськових злочинів виражається у вчиненні суспільно небезпечного діяння (шляхом дії чи бездіяльності), яке посягає на встановленийпорядок несення чи проходження військової служби. Деякі норми про військові злочини (з матеріальним складом), як кваліфікуючі ознаки, передбачають настання суспільно небезпечних наслідків та наявність причинного зв’язку між діянням та наслідками, що настали. В розділі XIX Особливої частини КК України міститься значна кількість норм з бланкетними диспозиціями. Встановлення ознак об’єктивної сторони злочинів, які ними передбачені, потребує від студентів ретельного аналізу конкретних положень військових нормативно-правовых актів (статутів, положень, настанов, інструкцій, наказів тощо). Крім того, як кваліфікуючі ознаки об’єктивної сторони деяких військових злочинів передбачені місце, час, обстановка вчинення суспільно небезпечного діяння – бойова обстановка, воєнне становище, район воєнних дій, поле бою. При наявності вказаних ознак у диспозиції статті, вони є обов’язковими для встановлення об’єктивної сторони військового злочину, тому потребують певного тлумачення. Кримінальний закон не розкриває їх зміст та відсилає до інших нормативних актів та розробок військової науки.

Суб’єктамивійськових злочинів, відповідно до ч. 1 ст. 401 КК України, можуть бути військовослужбовці та військовозобов’язані під час проходження ними учбових (або перевірних) або спеціальних зборів. При цьому, ч. 2 ст. 401 КК України передбачає, що до відповідальності за відповідними статтями розділу ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу можуть бути притягнуті військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також інші особи, визначені законом. Виходячи з вищевказаних положень, слід уяснити, що не можуть бути суб’єктами військових злочинів працівники органів внутрішніх справ, службовці військових частин та закладів, особи, які навчаються у військових ліцеях. Отже, суб’єкти військових злочинів – це суб’єкти спеціальні.

Стосовно суб’єктів військових злочинів визначено підвищений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Це походить, перш за все, з вимог Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 року (зі змінами і доповненнями станом на 15.12.2005 р.), у якому зазначено, що на строкову військову службу призиваються громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Цим же Законом (ст. 20) передбачено, що на військову службу за контрактом можуть бути прийняті громадяни України у віці від 17 років.

Треба зауважити, що Кримінальний кодекс окремо регламентує питання відповідальності за співучасть у військових злочинах. Будь-які особи за співучасть у військових злочинах несуть відповідальність відповідно до статей про військові злочини (ч. 3 ст. 401 КК України). Особу, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 44 Кримінального кодексу України із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401 КК України).

Суб’єктивна сторонавійськових злочинів характеризується умисною (ст.ст. 402, 404, 406, 410 КК України та інші) або необережною формою вини (ст.ст. 403, 412 КК України та інші). Деякі військові злочини можуть вчинятися як умисно, так і з необережності (ст.ст. 418, 419, 420 КК України та інші). Для ряду військових злочинів обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мотив та мета вчинення діяння. У деяких складах визначення мотиву використовується для відмежування військових злочинів від інших, які походять на них за ознаками об’єктивної сторони.

В сучасній науці кримінального права класифікація злочинів проводиться за різними критеріями. В межах одного виду злочини поділяються на групи відповідно до безпосереднього об’єкту посягання. Так, під безпосереднім об’єктом військових злочинів розуміють ті відношення військової служби, на які посягає діяння, передбачене конкретною нормою Кримінального кодексу України. Відповідно до цього, можна виділити наступні групи військових злочинів: проти порядку підлеглості та військової честі (ст.ст. 402 – 406 КК України); проти порядку проходження військової служби (ст.ст. 407 – 409 КК України); проти порядку користування військовим майном та його збереженням (ст.ст. 410 – 414 КК України); проти порядку експлуатації військової техніки (ст.ст. 415 – 417 КК України); проти встановленого порядку несення бойового чергування та інших видів спеціальних служб (ст.ст. 418 – 421 КК України); проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422 КК України); військові службові злочини (ст.ст. 423 – 426 КК України); проти порядку несення служби на полі бою та в районі воєнних дій (ст.ст. 427 – 433 КК України); проти законів та звичаїв війни (ст.ст. 434 – 435 КК України).