Тема 22. Поняття Особливої частини кримінального права, її значення та система. Наукові основи кваліфікації злочинів

Поняття і система Особливої частини кримінального права.

Співвідношення Особливої та Загальної частин кримінального права.

Поняття та стадії кваліфікації злочинів.

Особливості кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, та незакінчених злочинів.

Кваліфікація за сукупністю злочинів та конкуренцією кримінально-правових норм.

 

Під час вивчення цієї теми студенти повинні з’ясувати і запам’ятати наступні положення.

Предметом вивчення Особливої частини є аналіз кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за конкретні види злочинів, практики їх застосування, ефективність правозастосовчої діяльності.

Особлива частина кримінального права – це систематизована сукупність кримінально-правових норм, які встановлюють конкретні види злочинів і заходи кримінально-правового впливу, що застосовуються судом за їх вчинення.

Система Особливої частини кримінального законодавства уявляє собою послідовне об’єднання кримінально-правових норм, що містяться в ст. ст. 109–447 КК.

Статті Кримінального кодексу об’єднанні Законом в розділи. Розташування розділів стосовно один до одного і окремих видів злочинів усередині розділів залежить від об’єкту посягання, тобто від суспільних відносин, що охороняються кримінальним правом.

Родовий об’єкт злочину вказан в назвах разделів Кримінального кодексу.

Послідовність розташування розділів в системі Особливої частини визначається значиміст’ю охоронюваного об’єкту посягання. Чим більшу ценність мають суспільні відносини, тим вище в системі розташован розділ, в якому містяться норми, які передбачають відповідальність за посягання на ці відносини.

Статті Особливої частини можуть містити декілька правових норм. В таких статтях розрізняють частини і пункти, які мають цифрове позначення, і містять різновиди одного і того ж складу злочину. При застосуванні Кримінального Закону вказується відповідна частина і пункт статті Кримінального кодексу. Наприклад, умисне вбивство двох або більше осіб кваліфікується за п.1 ч.2 ст.115 КК України.

Норми Загальної і Особливої частин перебувають в неразривній єдності.

Ні одна норма Особливої частини не може бути застосована на практиці без відповідних встановлень Загальної частини Кримінального кодексу, а норми Загальної частини в їх ізольованому вигляді стають нежиттєвоздатними.

Загальна частина містить положення, які стосуються усіх злочинів, передбачених Особливої частиною, а саме: підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину, відповідальність за закінчений і незакінчений злочин, співучасть у злочині, поняття та систему покарань, загальні засади призначення покарання, підстави та порядок застосування примусових заходів медичного та виховного характеру і т. ін.

Особлива частина в її практичному застосуванні потребує при притягненні особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин досліджувати норми Загальної частини. Наприклад, обов’язково необхідно встановити чи має винна особа ознаки суб’єкта злочину – осудність, досягнення встановленого законом віку (розділ IV Загальної частини КК).

Структурно норми Загальної і Особливої частин різні. Для більшості норм Особливої частини характерна наявність диспозиції, в якій в простій, описовій, відсилочній і бланкетній формах визначається злочинне діяння, а також санкциї, де у відносно-визначеному, альтернативному або комбінованому виді визначаються заходи кримінально-правового впливу. Норми же Загальної частини можна розглядати в якості гіпотези в структурі правових норм щодо Особливої частини.

Кваліфікація злочину – це встановлення та юридичне закріплення повної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою.

Кваліфікація злочину уявляє собою, з одного боку, процес, з іншого – результат. Кваліфікація як процес – це виявлення фактичних ознак вчиненого діяння, вибір кримінально-правової норми, в якій містяться ознаки конкретного складу злочину та розумова діяльність суб’єкта кваліфікації злочинів з співставлення одного та другого. Кваліфікація як результат – це висновок про те, що фактичні ознаки вчиненого діяння відповідають ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом, та юридичне закріплення цього висновку у процесуальному документі.

Види кваліфікації:

1) офіційна (легальна) – це кримінально-правова кваліфікація злочину, яка здійснюється по конкретній кримінальній справі особами, які вповноважені на це державою: працівники органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями;

2) неофіційна (доктринальна) – відповідна правова оцінка злочинного діяння, що надається окремими громадянами: науковими робітниками, авторами статей, монографій, підручників, учбових посібників та ін.

Юридичною підставою кваліфікації злочинів є склад злочину. Це сукупність або система об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Елементами складу злочину є об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона. Фактичною підставою кваліфікації є наявність всіх обов’язкових фактичних обставин справи, які прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК.

За особливостями конструкції складів злочинів усі склади диференціюють на 3 види:

1) матеріальний – це такий склад злочину, в якому необхідними ознаками об’єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між діянням та наслідками (ст.ст.115, 185 КК);

2) формальний – це такий склад злочину, в якому необхідною ознакою об’єктивної сторони є тільки суспільно небезпечне діяння (ст.328 КК);

3) усічений – це склад злочину, в якому момент закінчення злочину самим кримінальним законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. При кваліфікації усіченого складу злочину (ст.ст.129, 187 КК) посилання на статті 14 (готування до злочину),15 (замах на злочин) КК не потрібні.

Сукупність злочинів (ст.33 КК) – це вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Сукупність злочинів може бути ідеальною і реальною. Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини. Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини. Від ідеальної сукупності слід відрізняти вчинення особою так званого складеного злочину. Складений злочин – це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісно взаємопов’язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося б самостійним злочином (наприклад, розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень – ч.2 ст.187 КК).

Не є ідеальною сукупністю конкуренція кримінально-правових норм. Така конкуренція виникає, коли вчинене підпадає під ознаки двох або більше норм КК, одна з яких є спеціальним варіантом іншої (наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо судді або його близьких родичів (ч.1 ст.377 КК) є спеціальним варіантом погрози вбивством (ст.129 КК), яка утворює загальний склад кримінально-правової норми). У випадках конкуренції норм скоєне діяння кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, яка містить спеціальну норму. Конкуренцією норм є також випадки, коли діяння підпадає під ознаки одночасно норми про складний злочин та норм про інші прості одиничні злочини. У цих випадках конкуренція розв’язується на користь складеного злочину.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчинені умисного злочину (ст.26 КК). Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні злочину співучасть може мати просту і складну форму. Проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає таке об’єднання зусиль співучасників, за якого кожен з них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. При простій співучасті дії співвиконавців кваліфікуються за статтею Особливої частини КК, що встановлює відповідальність за вчинений злочин, без посилання на ст.27 КК, так як кожний співвиконавець безпосередньо „виконує” склад злочину. Коли закон визнає кваліфікуючою обставиною вчинення злочину групою осіб (ч.3 ст.152 КК) або за попередньою змовою групою осіб (п.12 ч.2 ст.115 КК), дії співвиконавців кваліфікуються за тим пунктом та (або) частиною відповідної статті КК, яка передбачає цю обставину. Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, посібник. При кваліфікації дій організатора, підбурювача, посібника необхідним є посилання на відповідну частину (ч.3, 4, 5) ст.27 КК.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.1 ст.13 КК). Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч.2 ст.13 КК). При кваліфікації незакінчених злочинів необхідно посилатися на ст.14 (готування до злочину) або ст.15 КК (замах на злочин).

Кваліфікацію слід вважати правильною тоді, коли вона здійснена на підставі повного, всебічного і об’єктивного дослідження фактичних обставин справи та застосування кримінального закону відповідно до загальновизнаних принципів кваліфікації. Правильна кваліфікація:

- є передумовою оцінки характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого посягання;

- пов’язана з визначенням ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину;

- виступає запорукою успішного вирішення питання про відповідальність за причетність до злочину;

- детермінує вирішення питань, пов’язаних із звільненням від кримінальної відповідальності;

- лежить в основі призначення справедливого покарання;

- відіграє роль під час звільнення від кримінального покарання;

- враховується при визначенні віку, з якого настає кримінальна відповідальність, та застосуванні примусових заходів виховного характеру.