Кримінологічна характеристика злочинів проти статевої свободи та недоторканності особи

Взагалі, кримінологічна характеристика - це комплексний термін, який визначає розповсюдженість відповідної протиправної поведінки, її різновиди, типові способи скоєння злочинних посягань, їх мотивація, місце і час скоєння, а також особливості особи злочинців[29].

На думку В. В. Голіної, будь-яке цивілізоване суспільство бере під захист та охорону честь та гідність жінки як символу власної честі та чесноти, а ефективність такого захисту виступає в якості показника загальної культури та зрілості суспільства. Існуючі в суспільстві статеві відносини регламентується та охороняється не тільки і не скільки нормами права, а головним чином вихованням моральних якостей, формуванням культури міжособистісних стосунків, статевого виховання тощо. Також не останню роль в цьому процесі відіграє психологічна допомога при розв’язанні конфліктних ситуацій, а також допомога особі у виході з різного роду психологічних станів, що межують між нормою та патологією.

Статева свобода та статева недоторканість є невід’ємними природними правами особи. Статева свобода реалізується особою, яка, за загальним правилом, досягла повноліття, або, крайньою мірою, шістнадцяти років. Людина, яка досягла такого віку, реалізує статеву свободу на власний розсуд. Статева недоторканість будь-якої особи захищається державою. При цьому необхідно враховувати, що посягання на статеву недоторканість завжди посягає й на статеву свободу[30].

Статева (сексуальна) злочинність являє собою сукупність злочинів, спрямованих проти статевої свободи або статевої недоторканості, які вчинюються із застосуванням фізичного, психічного насильства або з використанням безпорадного стану потерпілої особи з метою задоволення сексуальної потреби у природній або збоченій формі.

Навіть невелика їх кількість не може не викликати занепокоєння, оскільки статеві злочини мають велику суспільну небезпеку, наслідки їх невідворотні та вони спричиняють глибокі фізичні, моральні та психологічні травми. При цьому необхідно враховувати те, що сексуальне насильство як різновид статевої поведінки (але поведінки не соціалізованої, вандалістичної як за змістом, так і за формою) не може бути адекватно пояснене тільки лише як кримінально-правове явище без врахування соціальних, культурно-виховних, морально-психологічних чинників, що впливають на індивідуальну поведінку.

Аналіз, здійснений вченими, наявної статистичної інформації щодо статевих злочинів свідчить, що їх вчинюється набагато менше, ніж, наприклад, злочинів проти власності.

Розглядаючи кримінологічну характеристику злочинів, зокрема «статевих», як сукупність статистично значущих показників, слід зазначити, що до їх переліку належать стан, рівень, структура, динаміка, географія, місце і час злочинів[31].

Питома вага «статевих злочинів» у загальному масиві злочинності є порівняно незначною та зменшилась впродовж десяти останніх років з 0,4 до 0,2 %. В абсолютних величинах останнім часом органами внутрішніх справ реєструється до тисячі такого виду злочинів щорічно (для порівняння: якщо в 2007 р. було зареєстровано 1898 таких злочинів, у 2009 р. - 1698, то в 2013 р. - 996 злочинів)[32].

Найбільш розповсюдженим є злочин, кваліфікований за ч. 1 ст. 152 КК України; друге місце займають злочини за ч. 3 ст. 152 КК.

Згідно з офіційною статистикою, зґвалтування, поряд з іншими сексуальними злочинами, має тенденцію до зниження (понад 40 % за останні 10 років), що не може радувати через їх латентизацію. У зв’язку з цим статеві злочини можна віднести до високолатентних, де частка прихованих — майже 90 %, яким притаманні усі види латентності за способом утворення.

Причинами виникнення штучної латентності є сором жертви, побоювання погіршення соціального статусу, небажання відповідати на безтактні, принизливі запитання слідчого про обставини того, що сталося; через погрози злочинця, що сприймаються як реальні, тощо.

Загалом для «статевих злочинів» не характерно їх вчинення на вулицях (зґвалтування - 8,6 % (36 злочинів), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом - 6,9 % (19 злочинів), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (0 %), розбещення неповнолітніх 5,1 % (12 злочинів). Натомість, умисні вбивства з сексуальних мотивів, як правило, вчиняються у безлюдних місцях (лісопосадках, звалищах тощо).

Структура для «статевих злочинів», наприклад, у 2013 р. набула такого вигляду: зґвалтування - 42 % (418 злочинів), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом - 27,6 % (275 злочинів), статеві злочини з особою, яка не досягла статевої зрілості, - 6,9 % (69 злочинів), розбещення неповнолітніх - 23,5 % (234 злочини).

За даними досліджень В. О. Синєокого, якщо умисні вбивства загалом у структурі загальної злочинності становлять 0,8 - 1 %, то вчинені на сексуальному ґрунті - 0,01 %. Кожне 65-те вбивство вчиняється на сексуальному ґрунті[33].

Більшість убивств на сексуальному ґрунті вчиняється у темний час доби - 73 %, у світлий - 27 %, серед них: з 12 до 18 год - 25 %, і близько 75 % - з 18 до 24 год, з 0 до 12 год злочини вказаної категорії фактично не вчинялись. За даними УМВС України, в Дніпропетровській області, 50 % потерпілих під час вбивства на сексуальному ґрунті - жінки, близько 17 % - дівчата і 33 % - чоловіки (хлопчиків серед потерпілих не було). Понад 32 % таких убивств вчиняється у квартирах і понад 17 % - на вулицях, у лісосмугах, підвалах та безлюдних місцях. У 90 % випадків жертв, після вчинення з ними статевих актів, було задушено, інших - утоплено[34]. Так званий «сексуальний злочинець» припиняє свою кримінальну діяльність, як наголошував С. Афанасьєв, у тих випадках, коли скоєння одиничного т. зв. «сексуально-садистського» вбивства було пов’язано з особливими умовами[35]. Серійні, «сексуальні вбивства» жінки не вчиняють, але жінка може бути організатором вбивства, що підтверджується зростанням чисельності осіб жіночої статі, які були причетні до зґвалтувань, приблизно в 4 рази.

За останні роки спостерігається тенденція до зменшення кількості умисних убивств на сексуальному ґрунті.

Більшість «сексуальних злочинів» відбуваються у вихідні, передвихідні - 157 (51,1 %) та святкові - 37 (12,1 %) дні, а також увечері і вночі (з 16 до 6 год.) - 242 (78,8 %)[36].

Важливим також є розподіл «статевих злочинів» на вчинені в приміщенні та поза ним. За даними кримінологічних досліджень, найпоширенішими місцями вчинення злочинів цього виду є місце проживання злочинця - 31 (10,1 %), потерпілої особи - 30 (9,8 %), їхніх друзів - 35 (11,4 %). До вчинених у приміщенні також необхідно зарахувати злочини, що відбулися у місцях роботи потерпілого або злочинця - 18 (5,9 %), на дискотеках (у клубах) - 21 (6,8 %), в барах (кафе) - 10 (3,3 %). Серед вчинених поза приміщенням: під час відпочинку на природі - 36 (11,7 %), в парках (скверах) - 26 (8,5 %), на вулиці - 21 (6,8 %), в транспорті - 7 (2,3 %). Отже, в приміщеннях було вчинено 47,3 % від усіх злочинів, що увійшли до вибірки, а поза ним - 29,3 %[37].

Порівняно з іншими видами злочинів та злочинністю загалом, для «статевих злочинів» меншою мірою характерне вчинення злочину групою осіб (після закінчення кримінального провадження у 2013 р.: зґвалтування - 9,4 %, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом - 6,0 %, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості - 1,9 %, розбещення неповнолітніх - 0,6 %), а також неповнолітніми (після закінчення кримінального провадження у 2013 р.: зґвалтування - 7,4 %, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом - 8,2 %, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, - 5,7 %, розбещення неповнолітніх - 2,5 %). Так, як уточнює О. М. Джужа, групові зґвалтування вчиняються переважно в середовищі молодіжних груп. Вчинення таких групових зґвалтувань зумовлене не стільки патологічною потребою у насильстві або гіпертрофованій сексуальності, скільки прагненням дотримуватися традицій мікросоціального середовища, самостверджуватися і самореалізовуватися у різних асоціальних формах[38].

Найбільше зґвалтувань вчинено у Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Луганській, Львівській, Запорізькій, Одеській, Київській областях, а також у Криму та м. Києві - 36, що сукупно становить понад 64,7 % з усіх зґвалтувань, вчинених у державі[39].

34 % зґвалтувань учинено за межами населених пунктів, 22 % - у містах, 35 % - у селах і селищах міського типу та 9 % - в інших місцях. Такі статистичні дані опосередковано вказують на те, що запобігання зґвалтуванням порівняно ефективніше організоване у містах, аніж поза їх межами. Зокрема, у сільській місцевості запобігання зґвалтуванням проводиться не завжди на належному рівні[40]. До того ж незнайомих жінок найчастіше ґвалтують на вулицях, в парках, лісосмугах, під’їздах. Найкримінальнішими територіями щодо вчинення зґвалтувань є квартири (близько 25 %). У подвір’ях і на вулицях відбувається кожне п’яте зґвалтування; інші - у парках, лісі, полі тощо.

Як зазначає О. М. Джужа, найбільша кількість зґвалтувань вчиняється весною - 46,3 % та дещо менше влітку - 18,9 %. Восени вчиняється 17,5 % злочинів цієї категорії, найменша кількість злочинів вчиняється взимку - 17,3 %. За місяцями, то розподіл вчинення зґвалтувань набуває такого вигляду: січень - 11,5 % злочинів, лютий - 4,3 %, березень - 5,8 %; квітень - 26 %; травень - 13,1 %; червень - 14,5 %, липень - 1,5 %; серпень - 5,8 %, жовтень - 7,5 %; листопад - 4,3 %; грудень - 2,9 % від загальної кількості зґвалтувань, зареєстрованих за рік[41].

Обстановка, що передує вчиненню зґвалтування, являє собою систему матеріальних, просторово-часових, соціально-психологічних чинників середовища, характеру взаємин злочинця і потерпілої, що впливають на підготовку і вчинення зґвалтування, детермінуючи його спосіб.

О. Юрченко виділяє такі види віктимогенних ситуацій: 1) ситуація, заздалегідь створювана злочинцем, що стимулює віктимну поведінку жертви; 2) ситуація навмисне планована, де намір характерний і для злочинця, і для жертви; 3) ситуація ненавмисне створювана злочинцем чи жертвою, або одним із них; 4) ситуація, що виникає в результаті аморальних дій жертви; 5) ситуація, що виникає у результаті непередбаченого, легковажного поводження потерпілого[42].

Істотне значення мають також зумовленість зустрічі злочинця з потерпілою. За ознакою зумовленості зустрічі В. Бурлаков і В. Сальников поділяють на: 1) ті, що відбулися за випадковим збігом обставин (зустріч на вулиці, у транспорті тощо); 2) ті, що відбулися відповідно до попередньої домовленості; 3) закономірно зумовлені об’єктивними обставинами (одночасне закінчення роботи чи навчання в одному закладі тощо); 4) ті, що відбулися в результаті спрямованих на це дій з боку злочинця (вичікував потерпілу в місці її ймовірної появи) чи потерпілої (прийшла додому до злочинця з метою зустрічі з ним)[43].

Протягом останніх років значно збільшилася кількість зґвалтувань, в яких злочинець і жертва були знайомі по роботі або спільному дозвіллі чи познайомилися на вулиці, у ресторані тощо. У вчиненні такого зґвалтування значну роль відіграє поведінка жінки, що має виражений віктимний характер. Аналізуючи такі випадки, може складатися враження, що потерпіла сама сприяла вчиненню злочину. Вона може добровільно прийти в будинок до малознайомого чоловіка, фліртувати, залишатися на ніч, не заперечуючи або навіть заохочуючи пестощі та поцілунки. У деяких випадках злочинець і жертва раніше вступали в статевий зв’язок.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом посідає друге місце за поширеністю у структурі «статевих злочинів» - 27,6 %. Вчинення цього злочину пов’язане з наявністю у винного сексуальних девіацій, пов’язаних з порушенням вибору способу задоволення статевої пристрасті. Доволі часто ця сексуальна девіація не є єдиною, а поєднується з порушенням вибору об’єкта сексуального задоволення. Так, наприклад, за даними МВС України у 2013 р. 33,8 % (93 злочини із 275 злочинів) насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом було вчинено стосовно неповнолітніх, більшості з яких не виповнилося 14 років (для порівняння: цей показник щодо зґвалтування неповнолітніх, яке, по суті, являє собою насильницький природний статевий акт, становить 21,3 %)[44].

Достатньо важливим питанням при кримінологічній характеристиці будь-якого злочину є характеристика осіб, які їх вчиняють. Так, близько 80% засуджених за вчинення зґвалтування перебувають у віці від 14 до 29 років. За даними сексологів, на цей віковий інтервал припадає пік фізичної та сексуальної активності. До того ж, до причин вчинення зґвалтувань саме даною категорією можна віднести і те, що особи саме цього віку на сьогодні виховані в умовах негативах соціальних та економічних змін, проблем морально-виховного, культурного характеру. Хоча неможна відкидати осіб у більш старшому віці, хоча їх чисельність не є значною.

79,5% ґвалтівників є неодруженими. Про належність до певного соціального прошарку свідчать дані щодо зайнятості й роду занять: 57,4% є безробітними; 28,6% - працюючими, більшість з яких займалися низько- або середньокваліфікованою працею.

Приблизно по 1/3 злочинців мають неповну середню, середню та середню спеціальну освіту. На сьогодні також з’явилася тенденція, за якою серед ґвалтівників є особи, які взагалі ніколи не навчалися або мають довідку про закінчення навчальної школи, не володіють навичками абетки й письма.

В сукупності зі ст.152 КК України ґвалтівники засуджуються за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.153 КК України) (біля 60%), а також за хуліганство, крадіжку, грабіж та розбій (приблизно по 10%). За вбивство засуджується біля 20% ґвалтівників, вбивається біля 15% потерпілих.

Чим молодше злочинці, тим частіше зґвалтування та інші сексуальні злочини вчинюються ними в групі.

Кажучи про морально-психологічний портрет статевого злочинця, то його частіше характеризують так риси:

- грубість, яка частіше переходить до жорстокості; цинізм, неповага до прав і свобод інших осіб; майже стерте поняття соціальних гальм та межі між дозволеним і недозволеним;

- примітивізм у поглядах на взаємозв’язок статей, який зводиться лише до статевого акту без урахування згоди протилежної сторони;

- погляд на жінку або на іншого (одностатевого – при задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом) партнера як на підкорену істоту без права вибору і права опору, яка є лише знаряддям статевої насолоди[45];

Загалом аналіз поведінки сексуальних злочинців дозволяє виділити такі їх типи за способом поведінки: 1) раптовий гвалтівтник (умисел на вчинення сексуального злочину виникає раптово під впливом зовнішніх обставин); 2) «шукаючий» (має умисел, при цьому підшукує жертву та найвигіднішу ситуацію для вчинення зґвалтування); 3) плануючий (самостійно створює конкретну життєву ситуацію вчинення цього злочину щодо конкретної жертви); 4) патологічний (має відхилення психічної та/або сексуальної сфери).

Також, як зазначає В. В. Голіна, вивчення потерпілих (жертв) та розгляд статевих злочинів саме з боку жертви є важливим через те, що саме вона іноді відіграє важливу роль у механізмі вчинення групи злочинів, що розглядається.

Найпоширенішою віковою категорією потерпілих (біля половини) є особи віком від 13-19 років, за нею особи від 20 до 32 років. Також мають місце як малолітні, так і особи похилого віку. Якщо вік чоловіка-ґвалтівника свідчить про його сексуальну активність, то вік потерпілої особи – про її стан при вчиненні цього злочину: безпорадний стан, характер поведінки, сексуальна активність, ставлення до доступності статевих стосунків та ін.

Із загальної чисельності потерпілих біля 80% є неодруженими. Як і злочинці, більшість із них (39,0%) мають неповну середню освіту. Проте (на відміну від ґвалтівників) це пояснюється переважно шкільним віком великої чисельності потерпілих. Середню і спеціальну освіту мають біля 35% і 15% осіб відповідно. Якщо ґвалтівники не працювали через належність до маргінальних частин суспільства, то жертви – через вік (вони навчалися).

До вчинення злочину 36,3% осіб є знайомими з ґвалтівником; близько 15% – родичами; у 42% ініціатором знайомства є злочинець[46].

Серед соціально-демографічних та морально-психологічних характеристик особи жертви статевих злочинів взагалі та зґвалтування зокрема, важливе місце посідає саме поведінка жертви, яка викликає стільки суперечок як на практиці, так і в теорії. Загалом вчені сходяться на думці, що незалежно від поведінки жертви неможна говорити про її вину. Рішення вчинити статевий злочин, незалежно від поведінки потерпілих осіб, приймається виключно злочинцем.

Важливим є розгляд поняття віктимності та віктимної поведінки при вчиненні зґвалтування. Віктимність чоловіка при вчиненні цього злочину є набагато меншою за віктимність жінок через психологічні й фізіологічні чинники.

Безумовно, як знову ж таки зазначає В. В. Голіна, підвищують віктимність не лише поведінка жертви, а і її стан під час вчинення зґвалтування (безпорадний стан, викликаний тимчасовим (безсвідомість) чи постійним хворобливим станом (наприклад, олігофренія) або віком (малим чи похилим). Іноді особи, які не перебувають у безпорадному стані, є підвищено віктимними через психологічні особливості (частіше – підлітки). Хоча іноді і дорослі люди не чинять опору: або через усвідомлення реальності погроз злочинця у разі протистояння, так і через наявність так званого «паралічу жертви», який виникає у особи у разі її психологічної неготовності до нападу.

Віктимність жертви зґвалтування тісно пов’язана з поняттям «віктимогенна поведінка», що випливає з особливостей цього злочину.

Загалом поведінка жертви зґвалтування може бути позитивною (перешкоджаючою вчиненню зґвалтування), нейтральною (рішення вчинити сексуальний злочин приймається без впливу підштовхуючих чинників) та провокуючою (наявність деякої сексуальної гри з боку жертви з відсутністю передбачення нею можливих наслідків своєї поведінки).