Способи та обстановка вчинення злочинів проти статевої свободи та недоторканності особи

 

Центральний момент у генезисі злочинної поведінки – це спосіб. Саме спосіб вчинення злочину є тією головною якісною характеристикою діяльності злочинця, яка найтісніше взаємопов’язана з властивостями інших елементів злочинної події[47].

Спосіб вчинення злочину - це система прийомів, дій, операційних комплексів, зумовлених метою і мотивами дій, психічними і фізичними якостями особи, в яких виявляються психофізіологічні і характерологічні особливості людини, її знання, вміння,навички, звички і ставлення до різних проявів дійсності. Для кожного злочину існує свій системний «набір», комплекс дій і операцій. У кожної людини також є система узагальнених дій, що свідчать про її індивідуальні особливості. Ці комплекси так само індивідуалізовані, як і папілярні візерунки пальців, проте, відрізняючись від останніх, сліди цих комплексів завжди залишаються на місці злочину[48].

Встановлення способу вчинення злочину є одним з важливих завдань процесу доказування. Таке вивчення в системі загальних положень методики розгляду злочину вимагає двобічного підходу: з одного боку - як до елемента кримінально-правової характеристики об’єктивної сторони злочину, з іншого - як до елемента процесуальної характеристики в розробці структури пізнання способу вчинення злочину, створення методів і процесуальних форм виявлення і закріплення ознак способу вчинення окремих груп злочинів.

Серед науковців чітко простежуються два значення способу вчинення, а саме:

1) розшукове, тобто використання відомостей про спосіб вчинення злочину для розшуку осіб, причетних до нього, слідів, знарядь злочину та інших доказів;

2) пізнавальне, тобто використання відомостей про спосіб для розкриття картини злочину[49].

Як вже стало відомо, до злочинів проти статевої свободи і недоторканності належать: зґвалтування (ст. 152 КК); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК); примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК); розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК) [50].

Найбільш тяжкими злочинами проти статевої свободи і найбільш поширеними серед них є зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ст. 152 КК)[51]. Під терміном «потерпіла особа» у чинному законодавстві є жінка, чоловік, неповнолітня або неповнолітній, малолітня або малолітній.

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховування цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої особи, а іноді навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу[52].

Вибір злочинцем конкретного способу зґвалтування безпосередньо залежить:

- від особистих психофізіологічних якостей ґвалтівника;

- чи вчиняється злочин одноособово або групою осіб;

- був ґвалтівник знайомий з потерпілою особою чи ні.

Як зазначає В. В. Пясковський, спосіб вчинення зґвалтування може визначатися також місцем вчинення злочину та іншими об'єктивними умовами. Наприклад, при раптовому нападі на вулиці в умовах дефіциту часу і підвищеним ризиком бути затриманим, ґвалтівник частіше за все застосовує грубість та жорстокість фізичного впливу. При посяганні у безлюдному місці або ж на квартирі по відношенню знайомої потерпілої, фізичний вплив може бути менш виразним та інтенсивним.

Насильству можуть передувати спеціальні підготовчі дії злочинця - вибір ним часу посягання, зброї, підручних та маскувальних засобів, слідкування або очікування потерпілої особи в конкретному місці.

Спосіб вчинення зґвалтування характерний також і наявним етапом (способом) приховання цього злочину: маскування зовнішності насильника, замовчування чи повідомлення неправдивих відомостей про себе, вбивство потерпілої особи тощо.

Спосіб вчинення зґвалтування класифікується за наступними підставами[53]:

По-перше, відповідно до того, як ґвалтівник використовував вже існуючу ситуацію для посягання або ж створив для цього сприятливі умови, зґвалтування поділяються на вчинені:

а) раптово (у малолюдних місцях);

б) після попередньої спроби познайомитися, безуспішних спроб статевої близькості за згодою;

в) з використанням обману, коли потерпілу особу злочинець шляхом усіляких хитрощів заманює до відлюдного місця (наприклад, злочинець пропонує покатати потерпілу, підвести її до місця відпочинку, піти на вечірку тощо) або ж коли злочинець обманним шляхом проникає до приміщення (під виглядом працівника комунальної служби, лікаря тощо).

По-друге, за способом впливу на потерпілу особу і подолання її опору, зґвалтування поділяються на вчинені:

а) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (фізичної хвороби, похилого або малолітнього віку, алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо);

б) шляхом доведення потерпілої особи до безпорадного стану (у результаті використання наркотиків, снодійного, алкоголю, введення до гіпнотичного стану тощо);

в) шляхом різного роду залякувань, погроз та жорстокого фізичного впливу.

По-третє, способи вчинення даних злочинних діянь систематизуються за характеристикою взаємозв'язку злочинець - потерпіла особа:

1) зґвалтування незнайомої особи;

2) зґвалтування, вчинене після нетривалого спілкування з потерпілою особою;

3) зґвалтування потерпілої особи з якою ґвалтівник короткотривало проводив вільний час;

4) зґвалтування потерпілої особи, з якою злочинець мав довготривалі стосунки (спільне місце роботи, навчання, проживання тощо);

5) зґвалтування потерпілої особи, з якою злочинець перебував у родинних стосунках, у тому числі малолітньої й неповнолітньої.

Дані про спосіб вчинення насильницького статевого посягання дозволяють судити про деякі особливості особи, яка його вчинила (її вік, злочинний досвід, характер, професію, дефекти психіки тощо). Про психічні аномалії ґвалтівника, наприклад, можуть свідчити сліди укусів, викрадення у жертви інтимних предметів туалету тощо[54].

Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають лісопаркові зони, підсобні приміщення, дахи та підвали багатоповерхових будинків, подекуди автомобілі, квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх. Інколи місця вчинення зґвалтувань у певних осіб є аналогічними або повторюються. Це зумовлюється психічними особливостями злочинця.

Стосовно статевих зносин з особою, яка недосягла статевої зрілості, та розбещення неповнолітніх, то найпоширенішими способами підготовки до цих злочинів є такі дії:

1) вистежування потерпілої особи злочинцем поблизу місць проживання, на шляху з навчання або на навчання, на місцях проведення дозвілля, після цього злочинець супроводжує їх до безлюдних місць, де вчиняє розпусні дії;

2) заманювання потерпілої особи у «тихі» місця шляхом обману, під пристойним приводом, чи пропозицією, що цікавить неповнолітнього;

3) підшукування жертв злочину, які навчаються у вечірній час, займаються увечері у спортивних секціях або перебували удома одні;

4) приготування злочинцем засобів для маскування своєї зовнішності (маски, окуляри, перуки, одяг тощо);

5) підготовка неправдивого алібі, приміром, злочинець мотивовано пояснює, що під час учинення злочину він був в іншому місці - на риболовлі, у лісі, на зустрічі з друзями та ін.;

6) вибір місця й способу вчинення злочину, розроблення плану вчинення злочину, розподіл ролей.

Спосіб учинення статевих зносин із особою, що не досягла статевої зрілості - це добровільні статеві зносини з жертвою, яка не досягла статевої зрілості. При цьому винна особа усвідомлювала (достовірно знала або припускала), що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само, коли вона повинна була і могла це усвідомлювати.

Добровільними статевими зносинами слід визнавати природні статеві зносини між особами різної статі, такі, що здійснюються без застосування фізичного насильства, погрози його застосування і використання безпорадного стану потерпілої особи.

Під час розбещення неповнолітніх розпусні дії, відповідальність за які передбачено статтею 156 КК України, повинні мати сексуальний характер і можуть здійснюватися у виді фізичних дій або інтелектуального розбещення. Такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту[55].

Фізичні розпусні дії:

а) оголення статевих органів винної особи;

б) оголення органів потерпілої особи;

в) непристойні доторкання до статевих органів, які викликають статеві збудження;

г) навчання статевим збоченням;

д) імітація статевого акту;

е) схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, якщо жертв декілька;

є) вчинення статевих зносин, акту онанізму у присутності потерпілої особи тощо.

Інтелектуальні розпусні дії:

а) ознайомлення потерпілої особи із порнографічними зображеннями;

в) демонстрація відеофільмів порнографічного змісту;

б) цинічні розмови з нею на сексуальні теми;

г) статеві зносини в присутності неповнолітнього.

Розпусні дії щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, можуть відбуватися як за її згодою, так і з застосуванням до неї фізичної сили з метою примушення її до вчинення певних дій сексуального характеру.

На думку О. В. Батюк, обстановка вчинення злочинів у більшості випадків характеризується відсутністю сторонніх свідків, вибором безлюдного місця як на відкритій місцевості, так і в приміщенні. На відкритій місцевості чи в приміщення розпусні дії чи статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості, відбуваються частіше активним способом стосовно незнайомої злочинцеві жертви.

Місцем учинення злочинів досліджуваної категорії може бути як конкретна ділянка місцевості, приміщення, транспорт тощо, так і розташування (на них, у них) певних предметів, на яких залишаються найбільш явні сліди злочину. Місце злочину тісно пов’язано з конкретною локалізацією матеріальних та інших слідів злочинної події, а також часом учинення.

Найбільш типовими місцями вчинення розглядуваних злочинів є: під’їзди будинків і сходові площадки; підвали й горища будівель; лісові масиви, паркові зони й поля; квартира потерпілої або злочинця; гуртожитки; нежилі або занедбані (пусті) приміщення; різні господарські будівлі (у сільській місцевості); занедбані будови, відокремлені двори й інші місця. Якщо цей злочин вчинено батьками, опікунами чи піклувальниками, то він міг бути вчиненим за місцем проживання як потерпілої особи, так і злочинця[56].