Особа злочинця, яка вчинила злочин проти статевої свободи та недоторканності особи

Перед тим як охарактеризувати особу злочинця, яка вчинила злочин проти статевої свободи та недоторканності особи необхідно визначити поняття особи злочинця взагалі. Так, криміналістичне вивчення особистості злочинця проводиться для отримання необхідних даних задля успішного розкриття злочину, вибору та застосування найбільш ефективних тактичних прийомів, вчинення на злочинця потрібного виховного впливу[57]. Крім того, без урахування особистості не можна обрати правильну тактику проведення окремих слідчих дій. Вказівки на особу ймовірного злочинця – це дані, які криміналістика черпає з кримінологічної характеристики злочину[58]. Встановлення особи – постійне і найбільш важке криміналістичне завдання, що виникає у процесі розкриття і розслідування злочинів.

Особа злочинця – це найбільш широке поняття, що виражає соціальну сутність особи, складний комплекс, який характеризує його ознаки, властивості, зв’язки, відносини, його моральний і духовний світ, взяті в розвитку, у взаємодії із соціальним та індивідуальними життєвими умовами, що тією чи іншою мірою визначили вчинення злочину[59].

У криміналістиці традиційно виділяють два напрями вивчення особистості злочинця. Перший напрям передбачає отримання даних про особу злочинця по залишених на місці слідах як матеріальних, так і ідеальних. Виявлені сліди дозволяють швидко знайти і затримати злочинця, а в подальшому провести його ідентифікацію. Другий – передбачає вивчення особистості підозрюваного (обвинувачуваного) у процесі досудового слідства з метою встановлення вичерпної криміналістичної характеристики особистості суб’єкта[60].

Виходячи з вищевикладених положень, зрозуміло, що у першому випадку необхідно розглядати не невідомого злочинця за матеріальними та ідеальними слідами, а особу, яка імовірно вчинила злочин. У другому, проводячи аналіз за аналогією, необхідно вивчати особу підозрюваного (обвинуваченого), припускаючи, що злочин вчинено саме цією особою.

Традиційні підходи до вивчення особистості злочинця не дають змоги достовірно побудувати таку модель. Тому що у першому підході при всьому різноманітті матеріальних та ідеальних слідів, які відобразилися, можна зробити лише приблизні висновки про деякі ознаки, властивості особи, що потенційно вчинила злочин. Недолік другого підходу обумовлений лише приблизним, неточним висновком про тотожність підозрюваного, обвинуваченого та особу, яка вчинила злочин, і знову-таки не дозволяє віднести інформацію про властивості особи, яка вчинила злочин, з реальними характеристиками даної особи, одержуваних при безпосередньому вивченні[61].

В. Ю. Шепітько під особою злочинця розуміє сукупність психологічних властивостей, характерних для осіб, що вчиняють злочини[62].

М. А. Лушечкіна до криміналістичного вивчення особистості включає встановлення криміналістичне значимої інформації про злочинця, жертву злочину, про обвинуваченого, про потерпілого та інших учасників процесу розслідування. Подібна інформація повинна містити дані про притаманні їм анатомічні, біологічні, психологічні та соціальні якості, які необхідні для ідентифікації особистості, вирішення тактичних задач та з’ясування фактичних обставин картини злочину у процесі його розкриття та розслідування, а також дня використання отриманої інформації у криміналістичній профілактиці[63].

Особа злочинця - це соціально-психологічне поняття, яке охоплює сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює систему психологічних властивостей: спонукання, установки, переконання, емоційні та вольові особливості тощо. Дослідження особи злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки, мотивацій щодо вчинення різних видів злочинів, індивідуально психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини.

Заслуговують на увагу пропозиції деяких авторів, зокрема А.Б. Сахаров виділяє певні категорії ознак щодо структури особи злочинця.

1. Соціально-демографічні: а) загальногромадянська сфера (соціальне походження, соціальний стан, освіта, участь у суспільно-політичних подіях тощо); б) сімейна сфера (сімейний стан, склад сім’ї, взаємини членів сім’ї тощо); в) побутова сфера (місце проживання, житлові умови, матеріальне становище, найближче побутове оточення, знайомства тощо); г) виробнича сфера (професія, спеціальність, рід занять, трудовий стаж, характеристика в колективі тощо).

2. Соціально-психологічні: а) моральна сфера (світоглядні й моральні риси людини); б) інтелектуальна сфера (рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід тощо); в) емоційна сфера (сила і швидкість реакцій на подразники, міра емоційного збудження тощо); г) вольова сфера (цілеспрямованість особи, витримка, рішучість тощо)[64].

На думку Л. В. Дмитрієвої, визначальною умовою формування особистості ґвалтівника в більшості випадків є негативні сімейні умови, до яких зазвичай належать алкоголізм або наркоманію батьків, скандали між ними, фізичні покарання підлітка, а також тепличні умови, створювані дітям у деяких сім’ях, відсторонення їх від будь-якої активної діяльності й відповідальності. Усе це призводить до виховання гарячковості, підвищеної збудливості, нестриманості, нездатності подолати життєві труднощі в критичній ситуації. Серед індивідуальних особливостей, що потенційно формують протиправну поведінку, необхідно назвати різні нервово-психічні захворювання (відставання в розумовому розвитку, олігофренія), фізичні недоліки (дефекти мови, зовнішня непривабливість тощо)[65].

У свою чергу В.В. Пясковський вказує, що ґвалтівники поділяються на дві основні групи[66].

До першої групи належать особи з різноманітними аномаліями психіки, а також патологічними проявами статевого потягу (фетишизм, ексгібіціонізм, садизм тощо). До цієї групи також відносяться особи, які страждають психозом пізнього віку, розвинутим слабоумством. Частіше за все ними здійснюються статеві посягання відносно малолітніх та неповнолітніх.

Другу групу складають особи, які не мають патологічних змін у психічній та статевій сфері. їх можна поділити на три підгрупи:

1) хронічні алкоголіки, наркомани, а також особи раніше засуджені за злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи та інші насильницькі злочини. Вони відрізняються грубістю, жорстокістю по відношенню до оточуючих, моральною розпустою (наприклад, бажанням задовольнити статеву пристрасть неприродним шляхом, домінувати над потерпілою особою тощо);

2) особи, які не мають різко виражених ознак першої підгрупи. У більшості випадків вони відрізняються примітивними інтересами, цинічним відношенням до жінок, надмірним вживанням алкогольних напоїв. Сюди також відносяться і особи, які вчинили зґвалтування при наявності складних, специфічних взаємовідносин з потерпілою особою, у ситуації, коли у її поведінці була помітна розкутість і навіть провокація;

3) неповнолітні ґвалтівники. Такі ґвалтівники частіше за все посягають на малолітніх та неповнолітніх. Групові зґвалтування за участю неповнолітніх супроводжуються жорстоким, цинічним відношенням до жертви, досить часто статеву пристрасть задовольняють неприродним шляхом.

В процесі розслідування зґвалтувань, які вчинені групами неповнолітніх, слід враховувати, що доволі часто такі групи вчиняють й інші злочини (крадіжки, грабежі тощо). Характерним є те, що більшість учасників групи, як правило, є мешканцями одного району, добре знають один одного за навчанням, спільним проведенням часу і вчиняють зґвалтування неподалік від постійного місця проживання, або ж місця де проводять свій вільний час.

На думку А. С. Єреміна, ґвалтівники залежно від їхнього психічного стану можуть бути поділені на дві групи[67].

У першу групу входять особи з різними аномаліями психіки, а також патологічними виявами статевого потягу (фетишизм, ексгібіціонізм, садизм тощо). Дефекти їхньої психіки виявляються не тільки в певній нелогічності поведінки, а й у мові, що може бути помічено як потерпілою особою, так і свідками. До цієї групи належать і особи, які страждають на психоз пізнього віку, старече недоумство. Найчастіше ними здійснюються статеві посягання відносно малолітніх і неповнолітніх.

Другу групу становлять особи, які не мають патологічних змін у психіці і статевій сфері. Цю групу можна поділити на три підгрупи:

1) хронічні алкоголіки, наркомани, а також особи, раніше судимі за злісне хуліганство, розбої, статеві й інші насильницькі злочини. Таких осіб вирізняють грубість, жорстокість у поводженні з оточуючими, моральна розбещеність, збоченість у задоволенні статевої пристрасті;

2) особи, які не мають різко виражених ознак першої підгрупи. У більшості своїй вони вирізняються примітивними інтересами, цинічним ставленням до осіб протилежної статі, зловживанням алкогольними напоями або наркотиками. До цієї ж підгрупи належать і особи, котрі вчинили зґвалтування за наявності складних, специфічних взаємин із потерпілою особою, у ситуації, коли її поведінка була необачною, ризикованою й навіть провокаційною;

3) до третьої підгрупи належать неповнолітні насильники. Нападаючи поодинці, вони найчастіше зазіхають на малолітніх або неповнолітніх. При скоєнні злочину в групі їхніми жертвами виявляються як неповнолітні, так і дорослі жінки, у тому числі похилого віку. Групові зґвалтування з участю неповнолітніх супроводжуються жорстоким, особливо цинічним ставленням до жертви, збоченими способами задоволення статевої пристрасті. Іноді такі зґвалтування закінчуються позбавленням жертви життя, над якою підлітки глумляться, вирізаючи статеві органи, молочні залози, заштовхують у піхву сторонні предмети (пляшки, палиці тощо). У процесі розкриття зґвалтування, учиненого неповнолітніми або за їх участю, потрібно враховувати, що досить часто така група здійснює й інші злочини (крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство тощо), що, як правило, учиняються один за іншим.

У криміналістиці існує кілька характеристик осіб, які вчинили насильницькі злочини. На думку Л. В. Дмитрієвої, найкраще характеризує типові портрети ґвалтівників така класифікація[68]:

1) особи, які вперше вчинили злочини під впливом ситуації, проте попередня їх поведінка була далеко не бездоганною. їм властиві такі негативні нахили, як уживання спиртних напоїв, наркотиків, паління тощо;

2) особи, котрі вже здійснювали різні правопорушення, притягалися до адміністративної відповідальності. Мотив і мета злочину формуються в них під впливом ситуації. Як правило, такі особи вчиняють злочин спонтанно;

3) особи, моральна деформація яких становить серйозну небезпеку для суспільства, чия поведінка має стійкий антисоціальний характер. До цієї підгрупи належать і раніше судимі (умовно засуджені, достроково звільнені тощо). Вони грубі, жорстокі, у них практично відсутнє почуття сорому[69].

Особа, яка вчинила статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості, - це особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилось 16 років. У цьому випадку йдеться про природний гетеросексуальний акт, стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

При кваліфікуючих ознаках злочину особою злочинця є матір, вітчим, мачуха, опікун чи піклувальник жертви, чи особа, на яку покладено обов’язок щодо виховання потерпілого або піклування про нього.

Особою, що вчинила розпусні дії, виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Встановлено відповідальність за розпусні дії незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості, тому винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.

Кваліфікуючими ознаками розбещення неповнолітніх вчинення його матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.