Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Склад та основні елементи облікової політикиСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Елементи облікової політики. Принципи та методи, пов’язані з оцінкою чи обліком статей фінансової звітності, вибір яких передбачено П(С)БО та варіанти яких підприємству необхідно відобразити а наказі про облікову політику. Основні елементи облікової політики, які в багатьох випадках відображаються у обліковій політиці, наведено в табл. 3.1. Таблиця 3.1 Основні елементи облікової політики
При визначенні в обліковій політиці елемента «поріг суттєвості» необхідно враховувати, що відповідно до ПСБО І «Загальні вимоги до фінансової звітності» інформація є суттєвою, якщо її відсутність може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. При цьому суттєвість інформації визначається відповідними П(с)БО та керівництвом підприємства. Визначення поняття «поріг суттєвості» наведене у листі Міністерства фінансів України від 29.07.2003 № 04230-04108, виданому у вигляді методичних рекомендацій. Поріг суттєвості — це абсолютна чи відносна величина, що є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації, тобто кількісною оцінкою такого порога. Об’єктами застосування суттєвості є: —діяльність підприємства в цілому; —окремі господарські операції та об’єкти обліку; —статті фінансової звітності. Застосування критеріїв суттєвості до підприємства в цілому передбачає можливість використання спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності підприємством, обсяги діяльності якого нижче встановленого порогу суттєвості. Поріг суттєвості для застосування спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності визначається законодавством. Суттєвість окремих господарських операцій та об’єктів обліку визначається керівництвом підприємства, якщо інше не передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Визначення порогу суттєвості в обліковій політиці необхідно для вирішення наступних завдань: —формування окремих об’єктів обліку (об’єктів активів, зобов’язань та власного капіталу) з метою визнання статей Балансу; — формування окремих видів доходів та витрат з метою формування статей Звіту про фінансові результати; —формування кількісної ознаки зміни вартості необоротних активів з метою їх переоцінки або визнання втрат (доходів) від зменшення (поновлення) корисності; —формування кількісних ознак для класифікації орендних операцій (операційна оренда, фінансова оренда); —формування звітних сегментів; — формування кількісних ознак для визначення подібних активів; Кількісне значення порогу суттєвості може визначатись у відсотках до значення певного показника (групи показників) фінансової звітності підприємства. Для визначення суттєвості окремих об’єктів обліку, що відносяться до активів, зобов’язань і власного капіталу підприємства, за орієнтовний поріг суттєвості приймається величина у 5 % від підсумку відповідно всіх активів, всіх зобов’язань і власного капіталу. Для визначення суттєвості окремих видів доходів і витрат орієнтовним порогом суттєвості рекомендується величина, що дорівнює 2 % чистого прибутку (збитку) підприємства. Порогом суттєвості з метою відображення переоцінки або зменшення корисності об’єктів обліку може прийматися величина, що дорівнює 1 % чистого прибутку (збитку) підприємства, або величина, що дорівнює 10 % відхиленню залишкової вартості об’єктів обліку від їх справедливої вартості. Для неприбуткових організацій порогом суттєвості окремих видів доходів, витрат і відображення переоцінки або зменшення корисності об’єктів обліку рекомендується величина, що складає 0,5 % від суми надходжень на провадження статутної діяльності. Порогом суттєвості для визначення оренди фінансовою строк оренди приймається за величиною, що становить 75 % строку корисного використання об’єкта оренди. Для розкриття інформації про сегменти порогом суттєвості для визначення звітного сегмента приймається величина у 10 % відповідно чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) або фінансових результатів сегмента, або активів усіх сегментів підприємства. Для визначення подібних активів різниця між справедливою вартістю об’єктів обміну не повинна перевищувати 10 %. Для інших господарських операцій та об’єктів обліку поріг суттєвості доцільно визначати у межах 1—10 % з урахуванням обсягів діяльності підприємства, характеру впливу об’єкта обліку на рішення користувачів та інших якісних чинників, які можуть впливати на визначення порогу суттєвості. Застосування суттєвості для наведення статей у фінансовій звітності здійснюється, якщо форми фінансової звітності не встановлені положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або іншими нормативно-правовими актами. Кожну суттєву статтю слід наводити у фінансовій звітності окремо, а несуттєві статті об’єднувати зі статтями, подібними за характером або функціями. Суттєвість статті визначається її величиною і характером, що розглядається разом. Окремі, однакові за характером об’єкти бухгалтерського обліку, доцільно об’єднувати в одну статтю, навіть якщо величина кожного виду об’єктів є суттєвою. Статті, які мають суттєву величину і відрізняються за характером або функціями, слід подавати окремо. Зокрема, не можна об’єднувати такі статті фінансової звітності: —монетарні та немонетарні; —поточні та не поточні; —операційні та не операційні; —відсоткові та не відсоткові. Стаття, яка не є суттєвою для окремого подання її у фінансовому звіті, може бути достатньо суттєвою для окремого розкриття її в примітках до фінансової звітності. При визначенні суттєвості окремих статей за поріг суттєвості може прийматися частка відповідної статті у базовому показнику. За базовий показник рекомендується використовувати: —для статей балансу — суму власного капіталу та підсумок відповідного класу активів або зобов’язань; —для статей звіту про фінансові результати — суму прибутку (збитку) від операційної діяльності або суму доходу або витрат за звітний період; —для статей звіту про рух грошових коштів — чистий рух грошоих. коштів (надходження або видаток) відповідно від операційної, інвестиційної або фінансової діяльності за звітний період. Орієнтовний взаємозв’язок між кількісною оцінкою порогу суттє-вості та значенням окремих показників фінансової звітності підприємств, які можуть бути використані при вирішенні різних завдань оцінки порогу суттєвості під час формування облікової політики наих.н у их.. 3.2. З метою здійснення правильної класифікації активів на оборотні та необоротні підприємство повинно визначати такий елемент облікової політики як «операційний цикл». Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасівдля здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошоих. коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Таблиця 3.2. Кількісна оцінка та база визначення порога суттєвості для окремих об’єктів обліку
Тривалість операційного циклу визначається у днях й залежить відвидів основної діяльності підприємства. Отже ймовірна ситуація, за якою тривалість операційного циклу може змінюватись з року в рік. Тому, облікова політика повинна визначати процедури, за якими розраховується й переглядається тривалість операційного цикну. З метою визначення операційного циклу необхідно насамперед проаналізувати види основної діяльності підприємства, тому що по різних видах діяльності тривалість операційного циклу може відрізнятись. Основна діяльність — операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу. При розрахунку тривалості операційного циклу визначаються наступні його складові частини: —середній термін забезпечення запасами; —середня тривалість технологічного циклу; — середня тривалість знаходження готової продукції на складі; —середній термін погашення дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями. Далі необхідно розрахувати середню тривалість операційного циклу для всіх видів основної діяльності з урахуванням їх питомої ваги у загальній сумі запланованого (фактичного за попередній період) обсягу доходів від реалізації. Наприклад, підприємству, яке отримує доходи від виробництва та продажу хлібопекарської продукції, від реалізації покупних продовольчих товарів, від надання транспортних послуг необхідно розрахувати середньозважену тривалості операційного циклу. Алгоритм такого розрахунку наведено в табл. 3.3. Таблиця 3.3. Алгоритм розрахунку середньозваженої тривалості операційного циклу
Визначення терміну корисного використання відноситься до процедур встановлення облікових оцінок. Термін корисного використання (експлуатації) — це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Визначення відповідного терміну корисного використання впливає на суми амортизаційних відрахувань звітного фінансового року, а отже й на значення кінцевого фінансового результату. Облікова політика підприємства повинна містити не самі терміни корисного використання окремих об’єктів основних засобів (це зробити не можливо, бо неможливо передбачити терміни корисного ви7 користання по об’єктах, які будуть зараховуватись на баланс у майбутньому), а лише процедури, за якими підприємство буде: —визначати терміни корисного використання при зарахуванні об’єкта основних засобів на баланс; —переглядати терміни корисного використання по об’єктах основних засобів, які вже знаходяться в експлуатації. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: —очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; —фізичний та моральний знос, що передбачається; —правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори. Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання. Наступним елементом облікової політики є «метод нарахування амортизації». Амортизація — це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. П(с)БО 7 «Основні засоби» передбачається використовувати такі методи амортизації: 1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів; 2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість; 3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об’єкта, і подвоюється; 4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання; 5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів. 6) норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством, З метою визначення амортизації у обліковій політиці необхідно враховувати способи фактичного використання основних засобів, з тим, щоб в результаті обрати такий метод, який найповніше враховував би у собі дію факторів морального та фізичного зносу. Так, наприклад, для об’єктів нерухомості доречно обирати лінійний метод амортизації (вони в більшій мірі знаходяться під впливом факторів фізичного зносу), для основних засобів що знаходяться під значним впливом факторів морального зносу доречно використовувати прискорені методи амортизації. Для основних засобів, по яких встановлено ресурсні обмеження (наприклад, прес-форма може бути використана тільки для виробництва 1,0 млн. пляшок) доречно обирати виробничий метод нарахування амортизації. Можливість застосування норм і методів нарахування амортизації у відповідності до податкового законодавства може дати приблизно тотожний результат для цілей податкового обліку. Разом з тим, необхідно пам’ятати, що в цьому випадку підвищується ймовірність того, що балансова (залишкова) вартість основних засобів на дату балансу буде значно відрізнятись від справедливої вартості. Облікова політика підприємства має визначати «вартісну ознаку предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів». Необхідно також визначитись із методами нарахування амортизації на малоцінні необоротні матеріальні активи. Це можуть бути: — прямолінійний; — виробничий; — нарахування 50 % амортизації вартості, що амортизується в першому місяці використання об’єкта і решти 50 % у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу); — метод нарахування 100 % вартості в першому місяці використання об’єкта. Аналогічні до елементів облікової політики щодо основних засобів, необхідно визначити елементи облікової щодо нематеріальних активів. Наступна група елементів облікової політики підприємства стосується запасів. Кожне підприємство повинно визначити «одиницю обліку» запасів. Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид). Для кожної визначеної одиниці (групи) запасів необхідно визначити «методи оцінки вибуття запасів». П(с)БО 9 «Запаси» передбачає можливість використання таких методів оцінки вибуття запасів: —ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; —середньозваженої собівартості; —собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); —нормативних затрат; —ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. При обранні методу оцінки вибуття запасів необхідно враховувати наступні обставини. Запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю. Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів. Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватись за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції. Цей метод доречно використовувати для оцінки вибуття однорідних запасів, які надходять від різних постачальників й ціни на них несуттєво відрізняються. Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприих.н з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися. Оцінка за нормативними затратами, як правило, використовується для обліку руху витрат у незавершеному виробництві та готовій продукції. Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну ізмінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торих.ного націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів напочаток звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів. Цей метод використовують з метою оцінки вибуття товарів у роздрібній торгівлі. Підприємство також має визначитись у обліковій політиці з методами включення транспортно-заготівельних витрат до первісної вартості запасів. Це можливо зробити: —шляхом, прямого списання транспортно-заготівельних витрат до первісної вартості одиниці запасів, що придбаваються (за можливості точного розподілу (віднесення); —за середнім відсотком (при узагальненні суми транспортно-заготівельних витрат на окремому субрахунку з подальшим їх розподілом).
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-20; просмотров: 471; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.116.85.96 (0.013 с.) |