Система обліку валових доходів і валових витрат.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Діючим планом рахунків не передба­чено рахунків для обліку валових доходів та валових витрат. У зв’язку з цим підприємство може самостійно встановити порядок на­копичення даних про валові доходи і валові витрати із записом або без запису у системі регістрів і рахунків бухгалтерського обліку з на­ступним використанням таких даних для складання декларації про прибуток.

У принципі можливі три шляхи вирішення проблеми обліку вало­их. доходів та валових витрат:

—облік валових доходів та валових витрат в окремих регістрах;

—відображення господарських операцій таким чином, щоб дані про валові доходи та валові витрати можна було отримати з стандар­тних регістрів бухгалтерського обліку;

—введення проміжних рахунків валових доходів та валових ви­трат.

При обліку валових доходів і валових витрат без записів у регістри бухгалтерського обліку на окремих підприємствах дані про валові до­ходи та валові витрати записують у накопичувальні відомості, які брошуруються у книги. При цьому відомості відкривають для нако­пичення даних за кожним додатком і його рядком до декларації про прибуток. Тобто, рядки відомостей співпадають з рядками додатків, у які лінійно записують валові доходи чи витрати на підставі або пер­винних документів, або попередньо згрупованих даних по них.

Слід зазначити, що накопичення даних в таких книгах є досить трудомістким процесом, до того ж дублюється значна частина наяв­них у бухгалтерських регістрах записів.

Аналіз плану рахунків бухгалтерського обліку свідчить про мож­их.но виділення валових доходів і валових витрат з даних регістрів, крім амортизаційних відрахувань, так як їх величина у фінансовому обліку і податкових розрахунках не співпадає із-за різних методів та бази нарахування амортизації. Тому, безумовно, необхідне окреме ведення обліку основних засобів та нарахування амортизації за пода­тковими нормами.

Так як валові доходи та валові витрати визначаються за першою подією, яка відбулася (отримання (перерахування) коштів чи відван­таження (отримання) продукції, робіт, послуг), то вірне застосування плану рахунків дає змогу визначати валові доходи та валові витрати від реалізації чи придбання.

У ряді випадків здійснені витрати підприємства не зараховуються у валові витрати. У таких випадках для виділення цих витрат можна застосувати рахунки 8 класу. Наприклад, підприємство здійснило ви­плати власному працівнику, що не включається у валові витрати. Такі суми необхідно для виділення відобразити через транзитний рахунок 816, на якому обліковою політикою обумовлюють відображення ви­плат, що не входять у валові витрати. В окремих випадках, для відо­браження таких витрат доцільно відкрити субрахунок 2-го порядку, наприклад для 50 % палива, що використовується для легкових авто­мобілів доцільно відкрити субрахунок 203.1 «Паливо для легкових автомобілів». Шифр субрахунку другого порядку визначається самим підприємством.

Окремі підприємства відображають відвантаження проводкою за дебетом субрахунку 361 та кредитом 70, а отримання коштів — за де­бетом 311 та кредитом 631 і далі закривають субрахунки проводкою Д-т 631—К-т 361. Але ця проводка логічно означає проведення без­грошових (бартерних) розрахунків, при яких відхилення від звичай­них цін призводять до різної величини фінансових доходів та валових доходів. Тому, для уникнення подвійного трактування операцій доре­чно застосовувати субрахунки за їх призначенням.

При реалізації основних засобів групи 1 валовим доходом буде пе­ревищення ціни продажу без ПДВ над їх податковою залишковою ва­ртістю, а валовими витратами — перевищення їх залишкової подат­кової вартості над ціною продажу без ПДВ. Так як залишкова вар­тість основних засобів у податковому і фінансовому обліку не співпа­дають, то для її визначення за податковим методом необхідно провес­ти податкові розрахунки.

Не виключається можливість узагальнення даних про валові дохо­ди і валові у системі регістрів і рахунків бухгалтерського обліку. Для цієї мети можна відкрити рахунки «валові доходи» та «валові витра­ти». У такому разі рахунки «валові доходи» та «валові витрати» мають бути транзитними, тобто записи за дебетом і кредитом рахунків роб­ляться одночасно у кореспонденції з іншими рахунками.

Обрання системи оподаткування за єдиним податком.

Згідно Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» з наступними змінами з 1 січня 1999 року малі підприємства можуть обрати спрощену систему оподатку­вання, обліку та звітності. Указом передбачено, що на цю форму можуть перейти юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяль­ності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середня кількість працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не пере­вищує 1 млн. гривень.

Дія цього Указу не поширюється на:

—суб’єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької ді­яльності» в частині придбання спеціального патенту;

—довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

—суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновни­кам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, пе­ревищують 25 %;

—фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які за­ймаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими ви­робами, пально-мастильними матеріалами;

—спільну діяльність, визначену п. 7.7 Закону України «Про опо­даткування прибутку підприємств».

При спрощеній формі оподаткування суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи поряд з діючою системою оподатку­вання можуть самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком. При цьому спосіб оподаткування вибирається один раз і залишається незмінним протягом звітного року.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів):

—податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%;

—податку на прибуток підприємств;

—податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб —
суб’єктів малого підприємництва);

—плати (податку) за землю;

—збору на спеціальне використання природних ресурсів;

—збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслід­ків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

—збору до Державного інноваційного фонду;

—відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

—комунального податку;

—податку на промисел;

— збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфе­ри послуг;

— внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

— плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності».

Суб’єкт підприємницької діяльності — юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітнос­ті, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

—6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;

— 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на до­дану вартість до складу єдиного податку.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи сплачують і єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного по­датку встановлюються Державною податковою адміністрацією Укра­їни і є єдиними на всій території України.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звіт­ності суб’єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Суб’єкт малого підприємництва – юридична особа обов’язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано.

Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх уста новлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період. Орган державної податкової служби зо­бов’язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцт­во про право сплати єдиного податку або надати письмову вмотиво­вану відмову.

Форма свідоцтва про право сплати єдиного податку, а також поря­док його видачі встановлюються Державною податковою адміністра­цією України.

Платниками єдиного податку – юридичними особами бухгалтерсь­кий облік та звітність може здійснюватись за спрощеною системою в порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

Форма книги обліку доходів і витрат, порядок її ведення суб’єктами малого підприємництва – юридичними особами, які за­стосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

Відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та повернутись до раніше встановленої системи оподаткування суб’єкти малого підприємництва можуть з початку на­ступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) пе­ріоду (кварталу).

Згідно з Указом Президента України «Про фіксований сільського­сподарський податок» від 18.06.1998 № 652/98 платники податку мають право на вибір форми сплати фіксованого сільськогоспо­дарського податку. Про своє рішення щодо форми сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), відповідно до законодавства, сіль­ськогосподарський товаровиробник зобов’язаний повідомити орган державної податкової служби не пізніше 1 числа року, що настає за звітним.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку можуть зареєструватись сільськогосподарські товаровиробники різних орга­нізаційно-правових форм — колективні та державні сільськогоспо­дарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попере­дній звітний (податковий) рік, перевищує 75 % загальної суми вало­вого доходу підприємства.

Фіксований сільськогосподарський податок застосовується замість:

—податку на прибуток підприємств;

—плати (податку) за землю;

—податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

—комунального податку;

—збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок дер­жавного бюджету;

—плати за придбання торгового патенту на здійснення торговель­ної діяльності;

—збору за спеціальне водокористування.

Інші податки та збори (обов’язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогоспо­дарськими товаровиробниками в порядку та розмірах, визначених за­конодавством.