Заходи МВС України щодо підвищення дисципліни та законності.

Забезпечення законності і дисципліни в діяльності органів внутрішніх справ є одним з головних завдань МВС України, його місцевих органів, а також начальників та командирів всіх рівнів[19] Разом з тим діяльність органів внутрішніх справ настільки соціально важлива, що проблеми її законності не можуть не привертати увагу практично всіх ланок державної влади, а також політичної системи суспільства в цілому.

Діяльність щодо забезпечення законності в органах внутрішніх справ здійснюється з метою встановлення і підтримання такого її режиму, за якого належним чином виконувалися б її вимоги та принципи, давалась належна правова оцінка порушенням останніх. Іншими словами, механізм забезпечення законності включає попередження можливих правопорушень, їх виявлення та усунення (припинення), ліквідацію негативних наслідків правопорушень (відновлення попереднього, правомірного стану), притягнення винних до відповідальності та мінімізацію фактів вчинення правопорушень особами з нестійкою або антигромадською морально-правовою настановою (загальна і конкретна превенція)[20]. М.І. Ануфрієв розглядає цей механізм через призму виявлення, усунення або нейтралізацію (блокування) причин правопорушень та їх попередження [21].

Дотримання законності в діяльності органів внутрішніх справ забезпечується використанням різних організаційно-правових засобів (способів), які в адміністративно-правовій літературі прийнято об’єднувати під двома поняттям - контроль і нагляд[22].

Практична діяльність органів, які здійснюють контрольну діяльність, дещо відрізняється від діяльності наглядових органів. Останні оцінюють рішення та дії піднаглядних об’єктів виключно з точки зору відповідності їх вимогам закону, не мають права їх скасовувати або змінювати, вмішуватись в оперативно-господарську діяльність об’єктів, застосовувати до них якісь санкції. Органи контролю такі права (або частину їх) мають, а також можуть ставити питання щодо доцільності та ефективності рішень і дій підконтрольних об’єктів. Враховуючи зазначене, доцільно виділяти два основні способи забезпечення законності (в тому числі в органах внутрішніх справ) - контроль і нагляд. У “чистому” вигляді нагляд за дотриманням законності здійснює прокуратура, всі інші державні органи виконують контрольні функції. Це підтверджується також змістом ряду нормативних актів (наприклад, розділ VI Закону “Про міліцію”, ст. 14 Закону “Про внутрішні війська МВС України” тощо).

Контроль за дотриманням законності в діяльності органів внутрішніх справ здійснюють органи всіх гілок державної влади: Верховна Рада України, Президент України, органи виконавчої та судової влади.

Особливе значення для забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ має внутрішньовідомчий контроль, тобто контроль, який здійснюють самі органи щодо підпорядкованих їм підрозділів та служб. Відповідно до Положення про МВС України, одним із основних його завдань є забезпечення законності в діяльності працівників і військовослужбовців системи[23].

В органах внутрішніх справ відомчий контроль виступає як складова частина організаційної роботи, невід’ємний елемент керівництва їх діяльністю. В процесі його здійснення перевіряється виконання правових актів, вивчаються ділові якості працівників, їх передовий досвід, удосконалюється структурна побудова органів, поліпшуються форми та методи їх діяльності, надається практична допомогам в роботі, виявляються і усуваються недоліки. Постійний контроль дозволяє своєчасно виявляти і попереджувати порушення законів, усувати їх негативні наслідки.

Організатором здійснення відомчого контролю є Головний Штаб МВС України, основними формам контрольної діяльності якого є комплексні інспекторські перевірки діяльності місцевих органів; контрольні обстеження, які проводяться через рік для з’ясування ходу усунення недоліків, відзначених інспекторською комісією, і виконання висловлених рекомендацій; цільові перевірки роботи служб і втілення в життя найважливіших нормативних актів[24]

Начальники органів внутрішніх справ зобов’язані повсякденно, повсякчасно контролювати роботу підлеглих підрозділів та працівників, добиватися суворого дотримання особовим складом вимог законності, піклуватися про своєчасне доведення до виконавців наказів, інструкцій, вказівок, визначати обов’язки і права працівників щодо застосування законів та підзаконних актів про посилення охорони громадського порядку та про боротьбу зі злочинністю[25].

Функції контролю за додержанням законності в органах внутрішніх справ покладаються також на спеціально створені підрозділи - службу внутрішньої безпеки та інспекцію з особового складу.

Отже, основне призначення внутрішньовідомчого контролю полягає не лише в тому, щоб на основі вивчення стану справ виявити недоліки в роботі, але й знайти шляхи їх усунення, а в разі необхідності - допомогти розробити та здійснити конкретні заходи щодо покращання ситуації, надати методичну допомогу у виробленні та прийнятті управлінських рішень.

Звернення громадян (пропозиції, заяви, скарги) відіграють важливу роль в забезпечення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ. Порядок їх розгляду та вирішення визначаються рядом нормативних актів різного рівня.[26].

Крім контролю до системи способів забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ належить прокурорський нагляд, який здійснюють всі ланки органів прокуратури. Відповідно до ст. 121 Конституції України на них покладається два види (напрямки) нагляду: нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, і нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справа, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Зазначені види діяльності в повному обсязі виконуються органами внутрішніх справ. Разом з тим в наш час органи прокуратури продовжують здійснювати також загальний нагляд - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Така норма передбачена пунктом 9 розділу XV Конституції “Перехідні положення”. Загальний нагляд за своїм об’ємом в наш час є основним напрямком прокурорського нагляду. Повноваження посадових осіб органів прокуратури щодо його здійснення закріплено в Законі “Про прокуратуру”[27].

Що стосується дисципліни в органах внутрішніх справ, то методи (способи) її забезпечення закріплено в Дисциплінарному статуті. В ньому зазначається, що дисципліна досягається: вихованням у осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей, свідомого ставлення до виконання службових обов’язків; виробленням високого професіоналізму; додержанням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності, забезпеченням соціальної справедливості, вмілим поєднанням і правильним застосуванням засобів заохочення, переконання та примусу (ст.3).

Дещо по-іншому методи забезпечення трудової дисципліни (різновидом якої, як зазначалося, є службова дисципліна) визначаються в КЗпП України, ст. 140 якого до них відносить: створення необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці; свідоме ставлення до праці; переконання, виховання та заохочення за сумлінну працю; застосування до окремих недисциплінованих працівників заходів дисциплінарного та громадського впливу[28].

Порівняння наведених переліків дає підстави стверджувати, що Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ необхідно доповнити вказівкою на такий метод як створення належних умов для виконання службових обов’язків. В той же час незрозуміло, чому до методів зараховано додержання законності і статутного порядку, адже це одне з головних завдань забезпечення дисципліни, а не його засіб. Дещо умовно можна назвати методом забезпечення дисципліни також вироблення високого професіоналізму, оскільки останній більшою мірою визначає ефективність, результативність діяльності, а не її дисциплінованість.

Зважаючи на викладене, до основних методів (способів) забезпечення дисципліни в органах внутрішніх справ слід віднести:

а) створення належних умов для виконання службових обов’язків;

б) виховання у осіб рядового і начальницького складу високих моральних та ділових якостей, свідомого ставлення до виконання службових обов’язків;

в) повсякденну вимогливість начальників до підлеглих, постійну турботу про них, виявлення поваги до їх гідності, забезпечення соціальної справедливості;

г) застосування засобів переконання та заохочення (стимулювання);

д) застосування до порушників службової дисципліни заходів державного примусу.

Звичайно, такий поділ досить умовний, адже ці методи тісно взаємопов’язані, переплітаються. Наприклад, виховний процес неможливий без застосування заходів переконання та примусу, вимогливість начальника нічого не варта без створення належних умов праці для підлеглих тощо. Однак, підкреслюючи тісний взаємозв’язок зазначених методів, все ж слід зауважити, що вони мають і певне самостійне значення для забезпечення дисципліни в органах внутрішніх справ, причому, наперед визначити пріоритетність того чи іншого з них неможливо.

Одним з визначальних засобів забезпечення дисципліни в органах внутрішніх справ є створення необхідних, належних умов для виконання працівниками своїх службових обов’язків. Хоча стан дисципліни в цілому визначається дисциплінованістю кожного окремого працівника, але було б неправильно уявляти собі, що все залежить лише від самого працівника, його волі, бажання, старанності, необхідні ще й відповідні умови, сприятлива обстановка для продуктивної праці[29], до яких можна віднести, в першу чергу, належне правове, матеріально-технічне, фінансове, організаційне, соціально-культурне забезпечення органів внутрішніх справ, удосконалення системи забезпечення безпеки життєдіяльності працівників.

Для організації належного виконання працівниками органів внутрішніх справ своїх службових обов’язків важливе, перш за все, створення відповідної правової бази, в якому можна виділити два моменти. По-перше, це чітке законодавче закріплення прав та обов’язків, функцій і повноважень кожного працівника, а також процедур їх реалізації. Останнє особливо актуальне щодо адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, оскільки адміністративні процедури в наш час врегульовано вкрай незадовільно. Потребує законодавчого закріплення проходження служби в органах внутрішніх справ, а також саме поняття “органи внутрішніх справ”, їх завдання, функції, повноваження тощо. Тобто давно назріла проблема у прийнятті Закону “Про органи внутрішніх справ”.

Другий аспект створення правової бази діяльності органів внутрішніх справ полягає у встановленні чіткого механізму правового захисту їх працівників, під яким розуміється встановлення гарантій охорони життя, здоров’я, честі, гідності, майна працівників та членів їх сімей. Такий захист здійснюється кримінальним, адміністративним, трудовим та цивільним законодавством, яке ще не у всьому відповідає вимогам часу.

Не менш важливим для забезпечення дисципліни є також належне матеріально-технічне і військове постачання та фінансове забезпечення органів внутрішніх справ. Не секрет, що в наш час злочинці досить часто озброєні та оснащені технікою, зв’язком набагато краще, ніж працівники органів внутрішніх справ, і боротися з ними - те саме, що, образно кажучи, голими руками воювати з вітряками. Тому його покращання, незважаючи на скрутний економічний стан в країні, справа надзвичайно актуальна і важлива, адже давно відома істина, що дешева юстиція дуже дорого обходиться державі та суспільству.

Численні труднощі існують у фінансовому забезпечення органів внутрішніх справ. Фінансове забезпечення покликане, перш за все створити належний соціальний захист працівників, наріжним каменем якого є гідна заробітна плата. В усіх цивілізованих країнах світу професія поліцейського визнана професією підвищеного ризику, що відбивається на рівні оплати праці. До речі, встановлення гідного рівня оплати праці дозволить відмовитись від пережиткової і принизливої для працівників системи горезвісних пільг[30].

Зміцненню дисципліни, підвищенню ефективності оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ сприяє застосування принципів наукової організації праці, яка передбачає раціоналізацію трудових процесів, удосконалення розподілу праці і взаємодії між окремими працівниками і підрозділами, раціональне використання робочого часу, створення необхідних умов для праці і відповідну організацію робочого місця працівника, удосконалення форм роботи з документами, налагодження документообігу, стандартизацію і уніфікацію документів тощо[31]. Тобто якщо висловитись коротко, наукова організація праці - це максимальний раціоналізм в усьому, що стосується виконання службових обов’язків.

Міцна дисципліна в органах внутрішніх справ неможлива також без відповідного соціально-культурного забезпечення, до якого належать організація харчування особового складу та забезпечення продуктовими пайками, речове забезпечення, організація житлово-побутового обслуговування, забезпечення охорони здоров’я та відпочинку особового складу, забезпечення дитячими установами, транспортне обслуговування особового складу тощо.

Нарешті, важливе значення має забезпечення безпеки життєдіяльності працівників органів внутрішніх справ, яка означає створення безпечних умов виконання службових обов’язків. Актуальність цього завдання обумовлюється великою кількістю випадків загибелі та поранення працівників під час виконання ними обов’язків служби. Одним із головних завдань органів внутрішніх справ є зведення цього ризику до мінімуму, що досягається системою забезпечення безпеки життєдіяльності.

Виховна робота в органах внутрішніх справ націлена, перш за все, на формування у особового складу високих моральних та ділових якостей, свідомого ставлення до виконання службових обов’язків. Відомо, що дисциплінованими не народжуються, дисципліна формується суспільством, соціальним середовищем.

У виховній роботі виділяють суб’єктів виховання (служби по роботі з особовим складом, начальники всіх рівнів), основні напрямки виховної діяльності (правове, професійно-етичне, патріотичне, культурно-естетичне виховання тощо)[32], її форми (навчання в системі службової підготовки, агітаційно-масова робота, організаційні форми – збори, наради, культурно-масова робота, індивідуальна робота, атестування) та методи (переконання, заохочення, примус.

Особливе значення для органів внутрішніх справ має виховання правової культури працівників.

Таким чином, основна мета виховної роботи в органах внутрішніх справ – це формування сумлінного дисциплінованого працівника. Дисциплінованість – це особиста якість людини, риса її характеру. Об’єктивно вона виявляється у свідомому, точному і неухильному виконанні службових обов’язків. Виховання дисциплінованості передбачає, перш за все, формування міцних ідейних переконань, вироблення звички дисциплінованої поведінки, подолання негативних рис в характері та поведінці людини. Дисциплінованість характеризує особистість в цілому і тісно пов’язана з усіма її якостями та властивостями. Як прямий наслідок свідомості, вихованості та ідейної переконаності людини вона висловлює її ставлення до інших людей. Тобто дисциплінованість слід розглядати як позитивну рису характеру, яка склалася в результаті застосування різних форм та методів виховного впливу на конкретну людину. Найважливішим її елементом є розвинуте почуття особистого і громадського обов’язку.

Підтримання законності та належної службової дисципліни в органах внутрішніх справ є обов’язком кожного працівника, але особлива роль в цьому процесі належить начальникам усіх рівнів, які відповідно до п. 4 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ несуть персональну відповідальність за стан дисципліни серед підлеглих. Начальник повинен постійно бути прикладом у додержанні законності та дисципліни, бездоганному виконанні вимог присяги, статутів, наказів і норм моралі, розвивати і підтримувати у підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов’язків, почуття честі й гідності, заохочувати розумну ініціативу, самостійність у службі, суворо карати за недбалість. Особливу увагу начальник повинен приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, додержанню статутних відносин між ними, згуртуванню колективу, своєчасному встановленню причин проступків підлеглих і запобіганню їм, створенню обстановки нетерпимого ставлення до порушників дисципліни.

Робота начальника з підлеглими має бути спрямована на своєчасне виявлення сильних і слабких сторін поведінки людей, їх запитів і потреб, розвиток їх позитивних якостей, припинення відсталих, обивательських настроїв. В цьому плані важливе всебічне вивчення кожного співробітника, його нахилів та інтересів, біографій, характеристик з попередніх місць служби, надання допомоги в оволодінні професійною майстерністю, своєчасне заохочення досягнень підлеглих, а також швидке і педагогічно обгрунтоване реагування на допущені ними порушення дисципліни.

Звичайно, стосунки між людьми бувають настільки складними, що точно визначити характер дій начальника в тій чи іншій конкретній ситуації практично неможливо.

Велике значення в діяльності начальників по вихованню дисциплінованості серед підлеглих має вміле використання методів переконання і примусу. Ці два методи дуже тісно взаємопов’язані, є універсальними засобами впливу на свідомість і волю людей, а тому використовуються в будь-яких видах людської діяльності. При цьому пріоритетність завжди надається переконанню як більш гуманному, демократичному і ефективному засобу впливу.

Зміст методу переконання досить різноманітний і має за мету сприяти працівникам органів внутрішніх справ у придбанні власного досвіду поведінки, яка б відповідала не тільки вимогам законності і дисципліни, а й нормам моралі, правилам співжиття. З точки зору психології переконання є певним видом передачі інформації з метою перетворення її в систему переконань особи, тобто юридичною мовою це означає, що у людини має сформуватися чітка переконаність щодо необхідності, доцільності і корисності дотримання вимог правових норм.

Переконання як метод забезпечення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ має різні способи виявлення. Найчастіше до них включають виховну, організаційну, агітаційно-пропагандистську роботу серед особового складу; роз’яснення вимог нормативних актів, інших офіційних документів; критику порушників дисципліни, працівників, які неналежним чином виконують службові обов’язки; вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду; використання системи заходів заохочення. До цього слід додати, що повний перелік засобів переконання скласти практично неможливо, оскільки до нього належить все, що не пов’язане з примусом. Варто також зауважити, що в нормативних актах найбільш детально врегульовано використання заходів заохочення, у зв’язку з чим в літературі його досить часто розглядають як самостійний метод забезпечення дисципліни. Це й не дивно, адже заохочення найбільш явно, зримо впливає на кожного окремого працівника.

В Дисциплінарному статуті органів внутрішніх справ дано вичерпний перелік заохочень, які можуть застосовуватися начальниками до осіб рядового і начальницького складу. Крім цього як своєрідні заохочення слід також розглядати присудження різних державних премій, присвоєння почесних звань (наприклад, Заслужений юрист), у закладах освіти - надання іменних стипендій тощо. Якщо види заохочення визначено чітко, то цього не можна сказати про порядок, привила його застосування. Разом з тим заохочення - досить тонкий інструмент зміцнення службової дисципліни і його необхідно застосовувати вміло, інакше можна досягти протилежного результату.

Заохочення - це форма публічного визнання заслуг, нагородження і віддання почестей працівникам у зв’язку із їх досягненнями, успіхами по службі, пов’язане із наданням певних пільг та переваг. Тому при застосування заохочень повинен чітко дотримуватись індивідуальний підхід, тобто всебічна оцінка всіх якостей працівника, а також досягнутих ним успіхів. Заохочення досягає мети лише тоді, коли застосовується до тих працівників, які насправді його заслужили. Найбільшої ефективності заохочення досягає тоді, коли вона застосовується гласно, доводиться до відома всього колективу. Тим самим справляється вплив також і на інших працівників, оскільки мобілізує їх на покращання результатів праці і службової дисципліни. Важливим є також вибір заходу заохочення, який залежить, в першу чергу, від значення успіху, досягнутого працівником, для окремого органу, підрозділу або ж для всієї системи МВС чи суспільства і держави і цілому. В цьому плані варто відзначити значне зниження значення заохочень морального характеру (подяка, почесна грамота тощо), чому суттєво сприяло застосування їх «списком» до певних визначальних дат. Останнім часом заохочення переважно так і застосовуються, що досить негативно позначається на їх виховному значенні. Ще одна проблема іншого характеру - це те, що не завжди конкретна заслуга працівника одержує належну оцінку у вигляді заохочення. А якщо людина не бачить офіційного визнання її успіхів, її інтерес до роботи знижується, чим створюється підгрунтя для послаблення службової дисципліни.

Отже, для правильного застосування заохочень важливо дотримуватись ряду правил, до яких можна віднести: 1) обгрунтованість заохочень реальними успіхами по службі; 2) гарантованість заохочень, яка виявляється в обов’язкові компетентного начальника в разі наявності службового успіху розглянути і вирішити питання про можливість застосування заохочення; 3) відповідність заохочення досягненням працівника; 4) демократизм порядку застосування заходів заохочення, який виявляється у залученні колективу до вирішення подібних питань; 5) гласність заохочення. Використання зазначених правил дозволить зробити інститут заохочення дієвим засобом зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ.

Метод переконання є головним, вирішальним у зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ. Разом з тим воно не виключає в необхідних випадках застосування до порушників службової дисципліни заходів державного примусу. В наш час державний примус реалізується виключно на підставі нормативних актів, грунтується на попередньому використанні переконання і здійснюється щодо громадян і організацій з метою підкорення їх поведінки юридичним приписам. Він становить заснований на законі психологічний, фізичний або майновий вплив на людину з метою заставити її діяти всупереч своїй волі, в інтересах суспільства, держави. Необхідність в ньому з’являється тоді, коли виникає протиріччя між громадськими і особистими інтересами, вчиняється правопорушення.

Державний примус, таким чином, полягає у застосуванні заходів впливу до особи всупереч її волі і бажанню з метою примусити її діяти відповідно до вимог правових норм. Держаний примус реалізується в різних видах, в сфері зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ він виступає, перш за все, як дисциплінарна відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на працівників, які порушили службову дисципліну, дисциплінарних стягнень, передбачених Дисциплінарним статутом. Варто зауважити, що підстави дисциплінарної відповідальності працівників органів внутрішніх справ в літературі визначаються по-різному. Частіш за все такою підставою називається дисциплінарний проступок, під яким розуміється як порушення встановлених службових правил поведінки, так і порушення норм права чи етики в побуті[33] Уявляється, що в Дисциплінарному статуті органів внутрішніх справ необхідно чітко закріпити підстави дисциплінарної відповідальності працівників, адже в ньому дається перелік стягнень, але не визначено, за що вони застосовуються, що звичайно, нелогічно.

Отже, на зміцнення законності та службової дисципліни спрямована вся система заходів щодо добору кадрів, виховної роботи, службової підготовки, впровадження передового досвіду. Тут об’єднуються цілеспрямовані зусилля працівників та керівництва органів внутрішніх справ, громадських організацій, державних органів. Міністерством внутрішніх справ України постійно вживаються комплексні заходи щодо виявлення фактів порушення законодавства України працівниками міліції та підвищення авторитету міліції серед населення.

В органах внутрішніх справ приділяється повсякденна увага викоріненню порушень законності в діяльності працівників різних структурних підрозділів. Аналізуються негативні явища та причини, що породжують порушення законності, вживаються ефективні заходи щодо їх усунення. Розроблена система збирання інформації про порушення законності дозволяє систематизувати її за видами служб і категоріями працівників, а також за характером порушень. Усе це дозволяє судити про стан законності і дисципліни, розробляти дієві заходи щодо профілактики порушень, вибірково підходити до оцінки стану кожного окремого виду діяльності. Мають бути викоренені такі порушення, як необґрунтоване затримання, неправомірне використання адміністративних заходів впливу, невиправдане застосування сили, порушення термінів розгляду заяв і скарг громадян тощо, бо саме вони знижують авторитет міліції і є несумісні з її діяльністю.

На думку О.В. Негодченка, поліпшення законності в діяльності міліції можливо лише шляхом запровадження комплексного підходу до вирішення проблем, пов’язаних з нею. Такий підхід потребує участі в її вирішенні всіх працівників органів внутрішніх справ. Має бути підвищено особисту відповідальність за виконання дорученої справи, за стан служби в цілому. Кількість порушень з боку особового складу є невеликою, якщо мати на увазі окремо взятий колектив. Керівництво, численний актив працівників здатен вирішувати будь-які поставлені перед ними завдання, домогтися твердого і неухильного проведення в життя політики держави, суворого дотримання законності, вимог Присяги, статутів, наказів, рішуче усувати недоліки в роботі. Для цього необхідно розвивати колективізм, удосконалювати професійну майстерність, кожному працівникові опановувати досвід передовиків, посилювати ідейне виховання, покращувати службову підготовку[34].

Також треба вказати, що організація діяльності щодо поліпшення стану дисципліни і законності в органах внутрішніх справ базується на положеннях Розпорядження Президента України № 53 від 26 березня 2002 року та прийнятих на його підставі рішеннях МВС України[35]. Зокрема, відповідно до цих програмних документів з метою зміцнення дисципліни працівників ОВС, підвищення їх професійного рівня, вдосконалення роботи з добору, розстановки і виховання кадрів передбачається:

- систематично вивчати та обговорювати стан додержання дисципліни і вимог закону працівниками міліції, в першу чергу керівної ланки;

- затвердити довгострокові програми, спрямовані на вдосконалення кадрової роботи, зміцнення дисципліни керівників усіх рівнів, законності в їх діяльності, створення умов для професійного зростання кадрів, передбачивши в них чітку систему добору, розстановки, виховання кадрів, просування їх по службі, заходи щодо усунення формалізму, зрівнялівки, щодо висування на керівні посади досвідчених, дисциплінованих та достойних кандидатів;

- удосконалити систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів у напрямі поєднання якостей умілого керівництва з розумінням інтересів і проблем підлеглих;

- оцінювати під час атестації керівників територіальних органів та підрозділів їх особисті і ділові якості, вклад у вирішення покладених завдань, додержання дисципліни і вимог закону та враховувати думку представників місцевих органів виконавчої влади і громадськості;

- ужити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяють вчиненню службових зловживань;

- інформувати населення про заходи, які вживаються до працівників правоохоронних органів у разі неналежного виконання ними своїх обов'язків чи зловживання службовим становищем.

Саме в цих напрямах і реалізуються заходи щодо поліпшення стану дисципліни та законності серед працівників ОВС.

Підводячи підсумок необхідно зазначити, що законність та дисципліна в органах внутрішніх справ укріплюється та забезпечується шляхом безпосереднього дотримання кожним працівником окремо і підрозділами в цілому вимог законодавства та дисципліни, при здійснені контрольних та наглядових заходів відомчого та позавідомчого характеру, а також шляхом реагування на відповідні звернення громадян.

9. Заходи міліції щодо попередження насильства в сім‘ї.

 

Забезпечення особистої безпеки працівником міліції в ході втручання у побутові конфлікти

Втручання працівника міліції у конфлікт на сімейно-побутовому ґрунті може спричинити екстремальну ситуацію, внаслідок чого виникає загроза для його життя і здоров’я. Першочерговою задачею працівника міліції у таких обставинах стає забезпечення особистої безпеки, що є необхідною умовою виконання ним своїх обов’язків.

Загрози, що виникають при втручанні у конфлікти на сімейно-побутовому ґрунті мають певні особливості, які дільничний інспектор міліції або працівник кримінальної міліції у справах неповнолітніх повинен добре знати.

Основними чинниками, що призводять до нещасних випадків, поранення або навіть загибелі працівників міліції в таких екстремальних ситуаціях, є:

- недостатнє знання нормативних актів та положень, що регламентують діяльність працівника міліції в таких обставинах;

- недотримання вимог особистої безпеки;

- послаблення контролю за своїми діями;

- переоцінка власних сил і можливостей, несвоєчасний виклик допомоги;

- недостане розуміння психології правопорушника;

- недостатній рівень фізичної підготовки, нехтування використанням засобів індивідуального захисту, відсутність практичних навичок дій в у типових екстремальних ситуаціях;

- недостатнє розуміння природи конфліктів на сімейно-побутовому ґрунті, методів їх подолання та невміння орієнтуватися в умовах загострення конфліктної обстановки;

- неповне забезпечення табельною зброєю і спеціальними засобами активної оборони.

Досить типовою є така схема розвитку подій. Дільничний інспектор або інші працівники міліції прибувають на місце конфлікту, який виник між родичами, сусідами чи іншими громадянами, коли він вже суттєво загострився Часто одна з конфліктуючих осіб, озброївшись сокирою, лопатою чи іншим предметом, яким можна нанести тілесні ушкодження, погрожує вбити або покалічити свого противника і намагається виконати свої погрози. Коли прибуває працівник міліції, зловмисник переносить свою агресію з жертви, яку він намітив, на нього. Така ситуація відзначається відсутністю факторів раптовості і прихованості нападу. Все, що відбувається, дільничний інспектор міліції бачить і відразу може спланувати свої, а якщо в нього є помічники, то і їхні дії.

Для таких ситуацій характерно:

- перебування правопорушників у нетверезому стані;

- схильність правопорушників до агресії;

- наявність у багатьох з них відчуття безкарності, що надає їм впевненості і підштовхує до активних дій

Причинами втрат працівників міліції у таких ситуація бувають, крім зазначених вище, також такі причини:

- невміння правильно оцінити обстановку й ефективно діяти в ситуаціях, коли злочинці загрожують їх життю або здоров’ю;

- незнання підстав застосування вогнепальної зброї;

- страх застосовування зброї та спеціальних засобів на ураження у випадках, дозволених законом;

— відсутності навичок володіння прийомами рукопашного бою.

Найчастіше працівники міліції допускають помилки та порушення під час застосування спеціальних засобів, вогнепальної зброї та заходів фізичного впливу. Приймаючи рішення про застосування спеціальних засобів подразнювальної та сльозоточивої дії („Черемуха”, Терен” та ін.), співробітник міліції повинен враховувати:

- особливості дії даного газу на людину, зокрема стан правопорушника (газ не має суттєвого впливу на осіб, що знаходяться у стані сильного алкогольного чи наркотичного сп’яніння);

- те, що правопорушник може зменшити вплив засобу, закривши органи дихання й зору від його струменя, скажімо, рукою;

- можливість самому підпасти під вплив даного засобу (особливо в умовах закритих або невеликих приміщень);

- напрямок вітру (якщо події відбуваються на відкритій місцевості).

Небезпечною є ситуація, коли працівник міліції бачить, що може виникнути необхідність застосування вогнепальної зброї, і в той же час усвідомлює, що він не чітко знає порядок та підстави її застосування. В наслідок цього у нього з’являється невпевненість та коливання, і він може запізнитись із пострілом на ураження, коли злочинець нападе на нього із сокирою, вилами чи іншим небезпечним знаряддям.

Отже він повинен чітко знати положення ст. 15 Закону України „Про міліцію”, якими передбачені гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції. Частина 1 даної статі рекомендує співробітнику міліції вчасно підготуватися до припинення злочинних дій у випадках, які вимагають застосування вогнепальної зброї.

Затримання правопорушника також може перерости у відкрите протистояння, до якого співробітник міліції повинен бути готовий. Після того як співробітник міліції оголить зброю, він повинен контролювати ситуацію, не допускати спроб заволодіти нею.

Коли прийняте рішення про застосування зброї, працівники міліції повинен враховувати те, що серед багатьох правопорушників, у тому числі й серед хуліганів та сімейних бешкетників, поширена думка, що працівники міліції ні за яких обставин в них не стрілятимуть через побоювання кримінальної відповідальності. Тому в разі, коли дільничний інспектор оголює зброю, правопорушники часто вдаються до залякувань: „Будеш стріляти - тебе посадять”, „Разом будемо сидіти” тощо. Якщо ж працівник міліції сподівався, що він налякає правопорушника, роблячи не один, а кілька попереджувальних пострілів, то досягає протилежного результату: злочинець впевнюється, що безпосередньо в нього не стрілятимуть, і сміливо атакує. Це може призвести до поранення і навіть загибелі працівника міліції.

Щоб уникнути такого розвитку подій, працівник міліції повинен твердо знати, що положення п. 2 ст. 15 Закону України „Про міліцію” дозволяють застосовувати вогнепальну зброю „...для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека”.

Стріляти без попередження ст. 12 Закону України „Про міліцію” дозволяє в тих випадках, коли загроза життю або здоров’ю працівника міліції є безпосередньою, тобто може бути реалізована негайно. Іншими словами, злочинець не залишає часу на попередження про застосування зброї. Це й є тією обставиною, яка не дозволяє зробити попередження про застосування зброї.

Слід пам’ятати, що не можна застосовувати зброю, якщо відпала загроза життю або здоров’ю працівника міліції, наприклад в разі, коли правопорушник кинув свій засіб нападу.

При вирішенні побутових конфліктів ситуація може стати екстремальною і в результаті іншого, ніж зазначений вище, розвитку подій. Найбільш поширеними є такі три варіанти:

а) поведінка правопорушника не створює загрози життю чи здоров’ю працівника міліці