Характеристика заходів адміністративного примусу, що застосовуються міліцією.

Практична реалізація міліцією заходів адміністративного примусу завжди пов’язана із обмеженням, причому, часто – досить суттєвим, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. У зв’язку з цим дуже актуальним і важливим є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного його правового регулювання. Від досконалості нормативної рег­ламентації процесу діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу, чіткості приписів, наявності розвинутої сис­теми законодавства в багатьох випадках зале­жить також ефективність зазначеної діяльності.

А.Т. Комзюк, під правовим регулюванням діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу розуміє комплекс юридичних засобів, за допомогою яких держава визначає права і обов’язки міліції в зазначеній сфері, а також порядок їх реалізації.

Дослідження проблеми правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу передбачає, перш за все, з’ясування кола суспільних відносин, які в ній вини­кають, тобто визначення предмета правового регулювання. Ним охоплюються усі суспільні відносини, які об’єктивно, за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу і в даних соціально-політичних умовах потребують такого впливу, що здійснюється за допомогою юридичних норм та всіх інших юридичних засобів, які утворюють механізм правового регулювання. Наявність специфічної групи суспільних відносин в зазначеній сфері, суб’єктами яких є посадові особи міліції, підприємства, установи, організації та їх посадові особи, а також громадяни, викликає необхідність їх нормативно-правової регламентації.

Суттєва особливість суспільних відносин, які регулюються правом, полягає також в тому, що вони можуть бути предметом правового впливу лише остільки, оскільки є вольовими відносинами, тобто виражаються у вольовій поведінці людей. Таким чином, безпосереднім предметом правового регулювання є вольова поведінка учасників суспільних відносин, поведінка, через яку тільки і можна здійснювати відповідний вплив.

Виходячи з цього, до предмета правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу можна віднести суспільні відносини, які виникають з приводу здійснення цієї діяльності.

Від змісту і характеру предмета багато в чому залежать особливості змісту правового регулювання. На його специфіку впливають також елементи суспільних відносин – статус їх суб’єктів, особливості об’єктів тощо. Головна особливість правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу обумовлена саме специфікою суб’єкта цієї діяльності, яким є міліція.

З’ясування сутності та змісту правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу неможливе без детальнішого аналізу такого поняття як “правові засоби”. Застосування цього терміна в юридичній літературі останніх років, як зазначає С.С.Алєксєєв, може створити враження, що мова йде про якийсь особливий клас правових явищ. Разом з тим правові засоби не утворюють якихось особливих, принципово відмінних від традиційних, зафіксованих в загальноприйнятому понятійному апараті явищ правової дійсності. Це весь діапазон правових феноменів різних рівнів з тією лише особливістю, що вони виокремлюються і розглядаються не з позицій потреб юридичної практики, а з позицій їх функціонального призначення, тих рис, які характеризують їх як інструменти вирішення певних соціальних завдань.

Отже, питання правових засобів – це не стільки питання відокремлення в особливий підрозділ тих чи інших фрагментів правової дійсності, скільки питання їх особливого бачення в чітко визначеному ракурсі – їх функціонального призначення, їх ролі як інструментів вирішення соціальних завдань. Іншими словами, перед нами ті ж, наприклад, юридичні норми, заходи заохочення, санкції, але які постають як функціональні явища, інструменти реалізації сили, цінності права.

Правові засоби – це не просто інструменти вирішення тих чи інших соціальних завдань, що існують поряд з іншими і допускають різні альтернативи. Соціально-політичний смисл постановки проблеми про правові засоби полягає в тому, що вони є не тільки соціальною необхідністю, своєрідною об’єктивною закономірністю, але і оптимальним, адекватним умовам цивілізації способом вирішення завдань, які стоять перед суспільством, способом, що виражає соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин.

Щодо конкретних суспільних відносин правове регулювання здійснюється за допомогою таких прийомів або способів: дозволу, зобов’язування, заборони.

Дозвіл полягає у наданні суб’єкту права на здійснення певних дій. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього засобу може бути норма ст. 11 Закону України “Про міліцію”, яка надає право на застосування заходів адміністративного примусу.

Дозволяння у праві – суб’єктивне юридичне право, яке зводиться тільки до права вимагати. І з цього приводу дозволяння інтерпретується через “дозволену поведінку”. Право вимагати обмежене тільки юридичною сферою, воно становить лише необхідний елемент у юридичних механізмах, які забезпечують належне виконання позитивних зобов’язань. Дозволяння набувають юридичного характеру тоді, коли вони виражені в управомочувальних нормах. Тим самим юридичні дозволяння окреслені чіткими межами, які відокремлюють їх від свавільних дій.

Зобов’язування становить юридично закріплену необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Це, наприклад, покладення на міліцію обов’язку застосовувати силу тільки в крайніх випадках, коли використання інших засобів не дало бажаного результату, обов’язків щодо процесуального оформлення ряду заходів адміністративного примусу тощо.

Позитивні зобов’язування опосередковуються односторонніми правовідносинами, в яких одна сторона обтяжена юридичним обов’язком виконувати активні дії, а інша – має право вимагати, а у випадку невиконання – має право домагання забезпечення реального виконання юридичного обов’язку. По суті, позитивні зобов’язування реалізуються через приписи уповноважених державних органів. Таким чином, позитивні зобов’язування утворюють той прошарок правової матерії, який ближче до тих частин, де право не тільки контактує з державною владою, а й “змішане” з нею, перебуває у зоні її домінування. З іншого боку, у розвиненій юридичній системі позитивні зобов’язування як явища державної влади не тільки “проходять” через право, набувають властивості і особливості юридичного регулювання, а й принципи і цінності правової форми, яка склалася переважно на основі дозвільного регулювання.

Заборона, з регулятивного боку, виражається у юридичних обов’язках, але ці обов’язки мають пасивний характер, тобто обов’язок утримуватись від певних, визначених дій. Як приклади заборон можна назвати заборону застосовувати спеціальні засоби і вогнепальну зброю до вагітних жінок і малолітніх тощо. Заборона юридично опосередкована у забороняючих нормах, які реалізуються у формі дотримання, в основному, під загрозою застосування юридичної відповідальності. Найважливіші особливості юридичних заборон виражені у їх органічному зв’язку із юридичними дозволяннями. За допомогою заборон визначаються межі дозволянь та з використанням юридичних засобів забезпечуються, гарантуються свободи поведінки суб’єктів.

Засоби правового регулювання (дозвіл, зобов’язування, заборона) з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв’язку.

Однією з початкових, вихідних ланок правового регулювання є юридичні норми, які складають нормативну основу, серцевину механізму правового регулювання. Нормативна рег­ламентація процесу діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу відіграє в ньому важливу роль, тому що ефективність правового регулювання в багатьох випадках зале­жить від досконалості його правової основи, чіткості приписів, наявності розвиненої сис­теми законодавства.

Норми права традиційно розглядаються як загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які визнаються та забезпечуються державою і визначають права та обов’язки учасників суспільних відносин. Норми права містяться, головним чином, в норматив­но-правових актах – офіційних документах органів державної законодавчої, виконавчої або судової (маються на увазі акти Конституційного Суду України) влади правотворчого характеру. Норми права становлять продукт творчої діяльності, внаслідок чого не тільки відображається об’єктивна реальність, але й формуються ідеї про її доці­льну зміну.

Джерела, в яких закріплюються норми права, що регулюють діяльність міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу, дуже різноманітні. В правовому регулюванні зазначеної діяльності міліції провідна роль належить, звичайно, нормам Конституції України. Це пояснюється, в першу чергу, властивостями та особливостями Конституції як нормативно-правового акта.

Конституція України як головний юридичний акт країни закріплює і регулює найважливіші сторони життя суспільства і держави. Конституція має усі властивості закону, є частиною чинного права, але частиною особливою. Її особливість полягає в тому, що вона не просто закон, а Основний Закон. Конституція як головний елемент чинного права є і його вершиною, і його стрижнем, і базою поточної правотворчості. Вона – найбільш стабільний юридичний акт, що має найвищу юридичну силу.

Зрозуміло, що Конституція безпосередньо не регулює діяльність міліції в зазначеній сфері. Однак в Конституції закріплено загальні засади діяльності державних органів, основною з яких є законність. Органи державної влади, їх посадові особи, визначено в ст.19 Конституції України, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Конституцією (ст.3) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Права і свободи останньої, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення цих прав і свобод є її головним обов’язком. Все сказане повною мірою стосується також і діяльності міліції. Адже застосування нею заходів державного примусу, в тому числі адміністративного, – не самоціль, воно необхідне для виконання завдань та функцій, покладених на цей орган, серед яких найважливішим є забезпечення прав і свобод громадян, прав та законних інтересів інших суб’єктів суспільних відносин, а також інтересів держави Україна. Тобто, значення Конституції для регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу полягає, передусім, в тому, що ця діяльність має здійснюватися відповідно до закріплених Конституцією загальноправових принципів – верховенства права, законності, дотримання прав і свобод громадян, гуманізму тощо.

Важливим є також закріплення і гарантування в Конституції основних прав і свобод громадян, з реалізацією яких дуже часто пов’язана зазначена діяльність міліції, точніше буде сказати – ці права і свободи може бути обмежено міліцією, звичайно, відповідно до закону. Мова йде про права і свободи, закріплені ст.ст. 27 (право на життя), 29 (право на свободу та особисту недоторканність), 30 (право на недоторканність житла), 33 (свобода пересування), 41 (право власності) тощо. У зв’язку з цим, як уявляється, потребує уточнення положення, закріплене ч.1 ст. 64 Конституції, відповідно до якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Отже, підстави та порядок таких обмежень має встановлювати не Конституція, а закон, що в наш час відповідає дійсності.

Оскільки норми Конституції України нерідко визначають лише межі правового регулювання в тих або інших сферах суспільних відносин, передбачають початкову регламентацію цих відносин, містять відправні засади для галузей права, завдання наступної правотворчості – детальна регламентація суспільних відносин, встановлення конкретних прав і обов’язків суб’єктів права для більш повного втілення конституційних принципів у практику. Сказане стосується також діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу.

Тому центральне місце в механізмі правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу займають норми законів та інших законодавчих актів України. Причому, їх значення в ході становлення правової держави має постійно зростати, оскільки верховенство закону є невід’ємною ознакою останньої. Верховенство закону виявляється, в першу чергу, в суворій відповідності йому всіх інших нормативних актів, тому що закони (після Конституції) мають найвищу юридичну силу. Підкреслюючи значення закону в системі правового регулювання, необхідно мати на увазі, що термін «закон» в цьому випадку вживається як узагальнююче поняття. Під ним розуміють всі нормативні акти, які мають юридичну силу закону, або, іншими словами, законодавчі акти. До них, крім власне законів, належать основи законодавства, кодекси, тобто акти, які приймаються Верховною Радою України (наприклад, Основи законодавства про охорону здоров’я, КпАП, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ тощо).

Для правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу першочергове значення мають такі законодавчі акти як закони України “Про міліцію”, “Про дорожній рух”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про боротьбу з корупцією”, “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, Кодекс про адміністративні правопорушення та ін.

Найважливішу роль у системі законодавчих актів, які регулюють діяльність міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу, відіграє, звичайно, Закон України “Про міліцію”. Незважаючи на те, що цей Закон багато в чому потребує удосконалення, він, в основному, досить повно закріпив права міліції, в тому числі в зазначеній сфері, які дозволяють виконувати покладені на неї завдання та функції.

У Законі, зокрема, закріплено систему заходів адміністративного примусу, які має право застосовувати міліція. Деякі права міліції в цій сфері визначено лише в загальному плані, деталізуються ж вони в інших законодавчих та підзаконних актах (наприклад, права щодо здійснення нагляду за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, закріплено в Законі “Про дорожній рух”). Тому деякі автори навіть висловили думку про те, що лише окремі норми Закону “Про міліцію” є нормами прямої дії, з чим, не погоджується А.Т. Комзюк. Він зазначає, що в Законі чітко визначено підстави перевірки документів, обмеження чи заборони руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів тощо. Якщо ж говорити про такі виняткові заходи як застосування фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї, то підстави подібного застосування врегульовано виключно Законом “Про міліцію”.

Окремо слід сказати про Кодекс України про адміністративні правопорушення, який детально регулює підстави та порядок застосування міліцією адміністративних стягнень, а також ряду заходів адміністративного припинення (заходів забезпечення провадження). Цей Кодекс було прийнято ще за союзних часів, тому багато його положень потребують переосмислення. В наш час ведеться робота з підготовки проекту нового КпАП, в ньому має бути враховано зміни, які сталися в суспільному житті України, про що мова піде пізніше.

Нормативні акти, які видаються Президентом України та Урядом, є підзаконними, тобто вони приймаються на основі і на виконання законів і не повинні їм суперечити. В юридичній літературі вироблено поняття похідної нормотворчості, яке означає, що одні норма­тивні приписи зумовлюються іншими, як правило, законодавчими приписами, розвивають їх зміст. Саме такими є більшість правових норм, закріплених в актах Президента та Уряду України, а також в інших підзаконних актах.

Серед актів Президента України, які мають певне значення для правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу, можна назвати, наприклад, Указ Президента України від 17 жовтня 2000 р., яким затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України. В ньому визначено повноваження МВС в різних сферах, закріплено обов’язковість його рішень у випадках, передбачених законодавством, для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами, а також вирішено деякі інші важливі питання.

Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади – також встановлює ряд правил застосування міліцією заходів адміністративного примусу. Зокрема, Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р., де­тально регулюють порядок застосування зазначених засобів, а також встановлюють їх вичерпний перелік.

Основна кількість правових норм, які регулюють діяльність міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу, міститься у відомчих нормативних актах Міністерства внутрішніх справ України. Проблеми відомчої правотворчості вже тривалий час є предметом пильної уваги представників різних галузей правової науки.

Варто звернути увагу також на те, що кожен вид нормативних актів має свій рівень та обсяг правового регулювання, тобто, існує тісний взаємозв’язок між юридичною силою нормативних актів і колом суспільних відносин, які вони регулюють. Незважаючи на те, що становлення правової держави вимагає розширення сфери регулювання суспільних відносин законом, законодавче регулювання не може охопити всі ці відносини. Те ж саме можна сказати і про нормативні акти Президента і Кабінету Міністрів України.

Останнім часом вжито певних заходів щодо удосконалення відомчого регулювання, з цією метою запроваджено державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконав­чої влади відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. Державній реєстрації підлягають нормативні акти будь-яко­го виду, якщо вони зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Органи юстиції, на які покладено здійснення державної реєстрації зазначених актів, при цьому контролюють відповідність їх чинному законодавству. Значен­ня державної реєстрації полягає в тому, що відомчий нормативний акт може набути чинності лише через 10 днів після реєстрації. По­рядок реєстрації детально врегульовано відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р.

Значну роботу щодо удосконалення правового регулювання проведено останнім часом в МВС України. Так, наказом від 15 січня 1993 р. № 11 на виконання вимог зазначе­них Указу Президента та Положення про державну реєстрацію норма­тивних актів передбачено порядок розробки проектів нормативних актів МВС України, вимоги до проектів, їх узгодження, затверджен­ня тощо. Нормотворча діяльність МВС України велась також в напрямку визначення порядку застосування заходів адміністративного примусу. В зазначеній сфері важливе значення мають, перш за все, Інструкція з організації роботи чергової частини органів внутрішніх справ, затверджена наказом МВС України від 18 серпня 1992 року № 485, Положення про службу дільничних інспекторів міліції, затверджена наказом МВС від 11 листопада 2010 р. № 550, Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затверджена наказом від 21 серпня 1998 р. № 622, та ін.

Правову основу діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу становлять також міжнародні правові акти, ратифіковані у встановленому порядку. Конституція України (ст.9) проголошує, що Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, поважає загальновизнані принципи міжнародного права. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і є обов’язковими для виконання державними органами, юридичними і фізичними особами. Це правило знайшло відображення також в Законі “Про дію міжнародних договорів на території України”, в якому визначено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. До таких документів належать, наприклад, Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятий генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., Звід принципів захисту всіх осіб, які підлягають затриманню або ув’язненню у будь-якій формі, прийнятий Генеральною Асамблеєю 9 листопада 1988 р., Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984 р.), Основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку, прийняті Конгресом ООН щодо попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня – 7 вересня 1990 р., тощо.

Основоположним документом в цьому плані є Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримання правопорядку. У ньому, перш за все, чітко визначено поняття посадових осіб щодо підтримання правопорядку. Це ті особи, які виконують поліцейські функції, особливо функції щодо арешту або затримання. В країнах, в яких поліцейські функції виконуються військовою владою як у формі, так і без неї або державними силами безпеки, під визначення посадових осіб щодо підтримання правопорядку підпадають співробітники таких служб.

Разом з тим в наш час норми міжнародного права у внутрішніх правовідносинах використовуються ще досить рідко, тому говорити про них як про правову основу діяльності міліції означає видавати бажане за дійсне.

Аналіз системи джерел правового регулювання діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу свідчить про те, що в наш час воно здійснюється без врахування існування цього примусу як самостійного адміністративно-правового інституту. Цей інститут адміністративного права повинен мати джерелом відповідний спеціальний закон, який би врегулював основні положення адміністративного примусу, підстави та порядок застосування ряду заходів, які не належать до адміністративних стягнень. Це дозволило б значно поліпшити правове регулювання адміністративного примусу та діяльності міліції щодо його застосування. Для проміжного вирішення цієї проблеми можна запропонувати в Законі “Про міліцію” виділити окремий розділ, в якому було б об’єднано норми, що визначають повноваження міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу (в чинному Законі спеціальний розділ присвячено лише застосуванню окремих з таких заходів – фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї).

Крім правових норм до системи правового регулювання належать також правовідносини та акти реалізації прав і обов’язків. Оскільки застосування міліцією адміністративного примусу регулюється адміністративно-правовими нормами, правовідносини, які при цьому виникають, є також адміністративними. Особливості адміністративних правовідносин полягають, перш за все, в тому, що в них завжди беруть участь органи виконавчої влади або їх представники, яких наділено владними повноваженнями щодо здійснення виконавчо-розпорядних функцій. Крім цього, адміністративні правовідносини можуть виникнути з ініціативи будь-якої із сторін, згода іншої сторони не вимагається. Конфлікти, спори, які виникають між сторонами таких правовідносин, вирішуються, як правило, в адміністративному порядку. Відповідальність за неналежне виконання сторонами обов’язків настає перед державою.

Для регулювання адміністративно-правових відносин властиве юридичне панування або владні приписи, які походять від правомочного суб’єкта управління. Ці приписи носять односторонній характер, в них висловлюється воля суб’єкта управління, тому адміністративні правовідносини ще називають відносинами влади і підпорядкування.

Саме такими владними суб’єктами є працівники міліції у правовідносинах, які виникають з приводу застосування ними заходів адміністративного примусу.

[1] Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Наказ МВС України та ДДУПВП № 1303/203 від 04.11.2003 р.

[2] Тучак М.О. Деякі проблеми здійснення дільничними інспекторами міліції адміністративно-юрисдикційних повноважень // Вісник Університету внутрішніх справ. 2000. – Вип. 11. – С. 142 – 145.

[3] Макоцей И.И., Перец В.И. Правовые и организационно-тактические вопросы административного надзора за лицами, освобожденными из мест лишения свободы. – К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД ССР им. Ф.И. Дзержинского, 1988. – С.21.

[4] Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1985. N 23. Ст. 544; 1989. N 25. Ст. 254.

[5] Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990року // ВВР. – 1991. - №4.

 

[6] Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затверджене наказом МВС України № 550 від 11 листопада 2010 р.

 

[7] Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией. – С. 69, 77.

[8] Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. - 480 с. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України.— Конспект лекцій.— Харків: Націон. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого, 1996.— 160 с.

 

[9] Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, приме­няемые милицией. – С. 70.

[10] Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно практический комментарий) / Под общ. ред. А.С.Васильева. – Х., 2000. – С. 919-920.

[11] Там само. – С. 921.

[12] Болотников В.Т. Планирование охраны общественного порядка при проведении массовых мероприятий. – Минск, 1988. – С. 14.

[13] Про міліцію: Закон України // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 4. — Ст. 20.

[14] Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — Додаток до № 52. — Ст. 1122.

[15] Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

[16] Негодченко О.В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини: Монографія. – Д.: Вид-во Дніпроп. ун-ту, 2003. – 448 с.

[17] Калаянов Д.П., Остюченко СМ., Аносенков A.A. Правова регламентація адміністративного затримання правопорушників міліцією України: Науково-практична розробка. — Вид. 2-е, доп. — Одеса: Одеський ін-т внутр. справ, 2002. — 42 с.

[18] Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В.Ківалова. — Одеса: Юридична література, 2003. - 896 с

 

[19] Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 45. - Ст. 599.

[20] Рабинович П.М. Проблемы теории законности развитого социализма. – Львов: Вища школа, 1979. – С.85.

[21] Ануфрієв М.І. Управлінські шляхи зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ (соціолого-правові аспекти): Дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 1998. – С.107.

[22] Битяк Ю.П., Зуй В.В Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Харків. НЮАУ ім. Я. Мудрого, 1996. – С.144.

[23] Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 17.10.2000 р. // Офіційний вісник України. 2000.– № 42:

[24] Про затвердження положення про Штаб МВС України: Наказ МВС України № 501 від 14 грудня 1991 р.

[25] Про затвердження настанови з організації роботи органу внутрішніх справ: Наказ МВС України № 495 від 15 червня 1999 р.

[26] Про звернення громадян: Закон України від 02.10. 96 р. //Голос України. - 1996.-22 жовт.; Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення: Указ Президента України від 7 липня 1997 // Уряд. кур.- 1997.- 12 липня; Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації: Постанова Кабінету Міністрів України № 348 від 14 квітня 1997 р.; Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення: Указ Президента України від 13 серпня 2002 р. № 700/2002; Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 1177 від 10.10.2004 р.;Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються: Наказ МВС № 400 від 14.04.2004 р.

[27] Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР України. – 1991. – № 53 – Ст. 793.

[28] Кодекс Законів про працю України: //Право і практика. – 1998. – №7. (з наступними змінами)

[29] Скобелкин В.Н. Дисциплинарная и материальная ответственность рабочих и служащих. – Воронеж: Центр.-Чернозем. кн. изд-во, 1990.– С. 6-8.

[30] Кравченко Ю.Ф. Основні напрямки реформування кадрової політики в органах внутрішніх справ України // Вісник університету внутрішніх справ. – 1997. - Вип. 2. – С. 3-10.

[31] Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Харків: “Основа”, 1996.– С. 260-261.

[32] Шамаров В.М. Воспитательная работа в органах внутренних дел в современных условиях. – М.: Акад. МВД России, 1996. – 57 с.

[33] Парасюк М.В. Адміністративно-правове регулювання службової дисципліни працівників органів внутрішніх справ: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – К., 1995. – С.15.

[34] Негодченко О.В. Деякі організаційні аспекти визначення механізму забезпечення реалізації прав, свобод і обов’язків людини й громадянина // Вісн. Запорізьк. юрид. ін-ту. – 2003 – № 2. – С. 9-16.

[35] Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах: Розпорядження Президента України № 53 від 26 березня 2002 р.

 

[36] Статут патрульно-постової служби міліції: Затверджений Наказом МВС України № 404 від 28 липня 1994 р.

[37] Організація охорони громадського порядку: Курс лекцій / За заг. ред М.Б. Бучка. – Івано–Франківськ, 2004.

[38] Сущенко В.Д., Черней В.В., Нагорний О.П. Адміністративна діяльність ОВС: Навч.посібник. – Київ: Преса України, 2002.

[39] Див.: Організаційно-правові основи охорони громадського порядку в сучасних умовах: Науково-практичний посібник. –Львів, ЛІВС, 2003.;Організація охорони громадського порядку: Конспект лекцій.–Ів.–Фр-ськ, 2004.

[40] Об оружии: Закон Российской Федерации от 13 ноября 1996 г. // Собрание законодательства РФ. -1996. - № 51. - Ст. 5681

[41] ² Федоров М.П. Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією права громадян на зброю та спеці­альні засоби індивідуального захисту: Дис.... канд. юрид. наук. - К.: Національна академія внутрішніх справ, 1999. - 257 с

[42] Проект Закону України "Про зброю". - К.: Верховна Рада Украї­ни. Сектор реєстрації законопроектів. -1998. - № 1032. Проект Закону України "Про зброю". - К.: Верховна Рада України. Сектор реєстрації законопроектів. - 1998. - № 1032 - 1. Проект Закон України "Про зброю". - К.: Верховна Рада України. Сектор реєстрації законопроек­тів. -1998. - № 1032 - 2.

[43] Ткаченко В.І. Деякі питання щодо удосконалення класифікації зброї // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник науко­вих праць Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому наці­ональному університеті. - Донецьк НД та РВВ ДГОС, 2002. - № 3. - С. 270.

 

[44] Кустарна зброя - зброя, виготовлена в одиничних екземплярах і малих партіях з переважною часткою ручної праці фізичними або юридичними особами, які відповідно до чинного законодавства здій­снюють цей вид діяльності.

[45] ¹ Ткаченко В.І. Деякі питання щодо удосконалення класифікації зброї / / Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збі­рник наукових праць Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому національному університеті. - Донецьк: НД та РВВ ДІВС, 2002. - № 3. - С 271-273.

[46] Анатолій Лісовий, Костянтин Лісовий. Людина та вогнепальна зброя // Юридичний вісник України. - 1998 (4 -10 червня). - С. 7.

[47] ² Военный энциклопедический словарь / Пред. гл. ред. комиссииН.В. Огарков. - М.: Воениздат, 1983. - 863 с. с ил., 30 л. ил. - С. 509. Оборужии: Закон Российской Федерации от 13 ноября 19% г.// Собрание законодательства РФ. -1996. - № 51. - Ст. 5681.

[48] Федоров М.П. Адміністративно-правове регулювання суспільнихвідносин, пов'язаних з реалізацією права громадян на зброю та спеці­альні засоби індивідуального захисту: Дис.... канд. юрид. наук. - К.Національна академія внутрішніх справ, 1999. - С. 18.

 

[49] ¹ Военный энциклопедический словарь / Пред. гл. ред. комиссииН.В. Огарков. - М: Воениздат, 1983. - 863 с. с ил., 30 л. ил.

[50] Ткаченко В.І. Деякі питання щодо удосконалення класифікаціїзброї // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збі­рник наукових праць Донецького інституту внутрішніх справ приДонецькому національному університеті. - Донецьк: НД та РВВ ДІВС,2002.-№3.- С 270-271.

[51] Штуцери й експреси в минулі часи використовувалися як мис­ливська вогнепальна зброя. Штуцери використовувалися також як бойова зброя. У XX сторіччі вони вийшли з використання.

[52] Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Росинская Е.Р. Кри­миналистика: учебник для вузов / Под ред. засл. деят. науки Россий­ской Федерации, проф. Р.С. Белкина. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА. - М, 1999. - С. 251

[53] Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми власти­востями метальних снарядів, та зазначених патронів, а також боєпри­пасів до зброї та вибухових матеріалів, затверджена наказом МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року (з наступними змінами та до­повненнями). - П. 8.2-8.8.

[54] Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми власти­востями метальних снарядів, та зазначених патронів, а також боєпри­пасів до зброї та вибухових матеріалів, затверджена наказом МВС У країни № 622 від 21 серпня 1998 року (з наступними змінами та до­повненнями). - П. 8.9.

[55] Піджаренко О. Зброя і ми. Законодавче, нормативне і відомче регулювання відносин, пов'язаних із вогнепальною мисливською, службово-штатною і іншою зброєю та спецзасобами індивідуального захисту. - К.: Наукова думка, 1998. - С. 184-185.

[56] " Там само. - С. 185-186.

 

[57] Все про зброю. Види, порядок придбання, використання та збе­рігання: Навч. - практич. посібник / Александров Ю.В., ГолосніченкоШ., Антипов В.І., Братель Г.М. та ін.; / Під ред. Я.Ю. Кондратьева. -К.: НАВС, 1996. - 128 с

[58] Военный энциклопедический словарь / Пред. гл. ред. комиссииН.В. Огарков. - М: Воениздат, 1983. - С. 796