Інструменти валютного регулювання

У практиці валютного регулювання застосовуються такі інстру­менти, як девальвація та ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція облікових ставок національного банку, валютні обмеження, засоби регулювання платіжного балансу країни, режим конвертова-ності валют.

Девальвація валюти. Девальвація валюти передбачає ціле­спрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни.

Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулю­вання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого - для підвищення конкурентоспроможності та поліпшення торгових пози­цій країни на світовому ринку.

Ревальвація валюти. Ревальвація валюти має протилежний зміст Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підви­щення курсу національної валюти. Тут переслідується мета втримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

Валютна інтервенція. Поряд з девальвацією та ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, «хірургічними» засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широко використовуються й інші інструменти валютної політики. Одним із найдієвіших із них виступає валютна інтервенція.

 

Практика валютного регулювання

Активно вживаний у світовій практиці механізм валютної інтер­венції, санкціонований МВФ як норма міждержавних валютних відно­син, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти чи конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на спів­відношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної грошо­вої одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

• за рахунок використання власних резервів валюти;

• з допомогою своп-угоди (swap agreement) - договору з певною
країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї ж країни, необхід­
ній для проведення валютної інтервенції;

• за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

Статутом МВФ передбачається можливість продажу з цією метою кредитних позицій у СДР.

Про масштабність таких операцій свідчить приклад із практики валютної політики США. У 1987 p., коли курс долара після стрімкого зростання у 1980-1985 pp. почав швидко падати, США використали на підтримку власної грошової одиниці шляхом валютної інтервенції понад 140 млрд. дол.

В окремих випадках МВФ надає спеціальні кредити для здійс­нення з метою стабілізації валютних курсів валютної інтервенції.

Корекція облікових ставок Національного банку.

Ц..Досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових ставок Національного банку, підви­щення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу. ~1

Механізм впливу облікової процентної ставки Національного банку на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними інституціями з обліку короткострокових державних зобов'язань (насамперед каз­начейських векселів) і переобліку комерційних векселів. Оскільки показником доходності капіталу у різних країнах є облікові процент­ні ставки і ці країни 'Мають різні темпи інфляції, то для коректного визначення доходності вираховуються реальні процентні ставки з врахуванням «ефекту Фішера».

«Ефект Фішера» пов'язує номінальні реальні процентні ставки (О, реальні процентні ставки (і реал.) та інфляцію (ж):

Розділ 4

Практика валютного регулювання

 

(1 + і) = (1 + і реал.) (1 + я).

Наприклад, у США номінальна процентна ставка складає 9,5%, інфляція - 4%, в Україні - відповідно 180 і 170%. З врахуванням «ефекту Фішера» реальні процентні ставки будуть рівні: для США: і реал. = (1 + і) / (1 + я) - 1 = 1,095/1,04 - 1 = 5,288%,

для України: і реал. = (1 + і) / (1 + я) - 1 = 2,8/2,7 - 1 = 3,703%.

Таким чином, за умови твердої гарантії повернення капіталу та процента вільні капітали будуть вкладені у ту країну, де реальна процентна ставка вища і, отже, можна отримати вищий доход, а зна­чить привабливість і вартість цієї валюти підвищується.

Залежність валютного курсу від реальних процентних ставок пояснюється обсягами та ступенем свободи капіталів, а також на­дійністю нових активів порівняно зі старими і наявністю перспек­тив зміни процентних ставок за ними.

Ступінь свободи капіталів визначає час, потрібний для продажу наявних активів, наявність попиту на ці активи на ринку. Тому можна зробити висновок, що у короткостроковому періоді зміни у реальних процентних ставках (із врахуванням ризику) сприяють мобільності абсолютно вільних капіталів і лише при збереженні тенденцій на довгий період відбувається рух раніше «зв'язаних ка­піталів»

Валютні обмеження. Розглянуті інструменти валютної полі­тики є засобом економічного впливу держави на динаміку курсового співвідношення власної валюти. Поряд з цим у практиці валютних відносин активно застосовуються методи прямого втручання в ме­ханізм формування обмінних курсів. Йдеться про валютні обмежен­ня, що становлять собою систему нормативних правил, які регламен­тують права громадян і юридичних суб'єктів ринку відносно обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій.

Валютні обмеження можуть використовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регла­ментації вивозу валюти громадянами, котрі їдуть у туристичні подо­рожі, тощо.

Механізм регулювання платіжного балансу. Засобом впливу на валютні курси служать також складові механізму регулю-

вання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, спричинених коливаннями валютних співвідношень, та ін.

Конвертованість валют. У системі валютного регулювання особливе місце займає цілий комплекс заходів щодо забезпечення конвертованості валют

Реалізація цього заходу, що здійснюється на основі нормативних актів кожної окремої країни, є однією з встановлених вимог МВФ. У статті VI його Статуту передбачається зняття валютних обмежень і впровадження валютної конвертованості. Країни-учасниці, котрі взяли на себе зобов'язання за цією статтею, повинні уникати, підкрес­люється в Статуті, впровадження обмежень відносно платежів і переказів із потокових міжнародних операцій, не впроваджувати системи множинності валютних курсів.

Статтею XIV Статуту дозволяється зберігати обмеження ва­лютної конвертованості тільки протягом перехідного періоду. Одно­часно у ній підкреслюється, що країни-учасниці повинні прагнути до їх відміни у міру того, як будуть створені можливості регулювання платіжних балансів без валютних обмежень.

'Конвертованість характеризує здатність вільного обміну націо­нальної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можли­вість купівлі та продажу іноземної валюти за національну. Поняття конвертованості за своїм змістом виходить за межі власне валютних відносин. Це загальноекономічна категорія, яка охоплює коло проб­лем, що не зводяться тільки до операції обміну ваяют. Конвертова­ність - невід'ємний атрибут ринкової економіки. Без конвертова­ності неможлива свобода вибору, тобто те, поза чим ринкові відносини втрачають свою сутність.

т-..

Без конвертованості національної грошової одиниці товарови­робник не може включатися у різноманітні структури світового ринку, в міжнародний розподіл праці, а покупець позбавляється можливості відповідно задовольняти свій платоспроможний попит.

Тільки при такому підході стане зрозумілим, що конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу та ін. У цьому разі збалансованість експорт­них та імпортних операцій досягається економічними методами, серед яких найважливішими інструментами є валютний курс і банківський процент. Отже, конвертованість всіма своїми коренями входить у

Розділ 4

системні зв'язки, які формуються у базисній структурі ринкової економіки.

Режим конвертованості кредитно-паперових одиниць визнача­ється інституційними нормами. Він є однією з важливих ланок валютної політики, яку здійснює кожна країна. Водночас існують і загальноприйняті МВФ вимоги щодо змісту режиму конвертованос­ті. Ці вимоги сформульовані у статті VIII Статуту Фонду.

Теорією і практикою розрізняються повна і часткова, зовнішня та внутрішня конвертованість.

При режимі повної конвертованості всі юридичні і фізичні вітчизняні та зарубіжні особи, котрі володіють певною сумою грошей даної країни, мають змогу вільно (без обмежень) використовувати ці гроші на будь-які цілі: вільно здійснювати як поточні, так і інвести­ційні валютні операції за всіма видами операцій платіжного балансу.

Нині існує обмежена кількість валют, що діють у режимі повної конвертованості. Таку свободу може собі дозволити лише конкурен­тоспроможна на світовому ринку економіка з потужною експортною базою, розвинутими внутрішніми грошовими та інвестиційними рин­ками.

При частковій конвертованості на операції купівлі та продажу застосовуються певні обмеження. Згідно з вимогами МВФ, вказані обмеження не повинні стосуватися платежів із поточних міжнарод­них операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, короткострокові банківські операції, платежі на погашення позик і процентів, переведення прибутків з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру. У зв'язку з тим, що здійснення названих операцій є характерною ознакою конвертова­ності, їх обмеження відповідно до вимог Статуту МВФ не допус­каються.

При зовнішній конвертованості повна свобода валютних опера­цій для здійснення розрахунків із закордоном надається тільки іноземним (фізичним та юридичним) особам, які можуть вільно обмінювати зароблену у певній країні валюту на будь-яку іншу іноземну, здійснювати перекази цієї валюти за кордон.

При внутрішній конвертованості право обмінних операцій націо­нальних грошових одиниць на іноземну валюту мають тільки фізичні та юридичні особи цієї країни.

З огляду на те, що конвертованість є загальноекономічною кате­горією, виникає дуже складне за своїм змістом і водночас надзвичай-