Оцінка ефективності інструментів валютного регулювання в Україні

В другому розділі “Організація системи валютного регулювання в Україні” проведено аналіз функціонування системи валютного регулювання в Україні протягом 1991-2000р.р., виявлено особливості застосування різних форм валютного регулювання, проаналізовані основні проблеми в сфері валютних відносин в Україні.

Система валютного регулювання України як суверенної держави почала формуватися в 1991р. і на сьогодні відіграє важливу роль в соціально-економічному розвитку країни. Її створення обумовлювалось необхідністю реалізації нашою державою своїх суверенних прав та обов`язків. На даний час в Україні діє досить розвинена система валютного регулювання з притаманними їй ринковими важелями. Система державного валютного регулювання передбачає можливість застосування всіх його форм. Інфра­струк­тура внутрішнього валютного ринку відповідає вимогам сучасності. Але не зважаючи на все це, си­с­­­тема валютного регулювання України потребує удосконалення, що дозволить підвищити ефектив­ність її впливу на економіку в цілому.

Протягом 1991-2000р.р. загальною метою дій Уряду та Національного банку України в галузі валютних відносин було досягнення та підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, але засоби її реалізації обиралися різні: зміни режиму валютного курсу від плаваючого до фіксованого, і навпаки; зняття і встановлення валютних обме­жень; регулювання рівня валютної конвертованості. Але при цьому не завжди враховувалося, що стабільність курсу національної грошової одиниці означає не лише його незмінність, а відповідність економічним реаліям (перш за все, його купівельній спромож­ності).

При регулюванні валютного курсу обов`язково мають бути задіяні ті чинники, які впливають на товарне забезпечення національної валюти. Спрямування зусиль держави лише на коригу­ван­ня співвідношення між попи­­том та пропозицією іноземної валюти на внутрішньому ринку при­­­но­­сить короткотривалий результат і не змінює загальної тенден­ції. Яскравим прикладом таких дій держави є валютне регулювання у формі валютної інтервенції та девальвації (ревальва­ції), яке не підкріплюється паралельно створенням засад довгострокового економічного зростання.

Хоча з квітня 2000р. валютний курс гривні залишається стабільним, цей результат валютного регулювання не можна охарактеризувати як стійкий, оскільки не відбулося змін у товарному забезпеченні національної валюти. Разом з тим, невирішеними залишаються питання оптимізації руху валютних цінностей. Зокрема, існують проблеми із залученням іноземних інвестицій, припиненням відпливу капіталу, поверненням раніше вивезених коштів.

Проведений аналіз застосування в Україні протягом 1991-2000р.р. різних форм валютного регулювання дозволяє зробити наступні висновки[9].

1. Найбільший вплив на розвиток подій на внутрішньому валют­ному ринку (на обсяги торгів інвалютою, рух капіталів, курс національної грошової одиниці тощо), а також на стан зовнішньої торгівлі України мали валютні обмеження та регу­лю­вання режиму валютного курсу.

2. Девальвації та валютні інтер­вен­ції здійснювались, як правило, після значного погір­шення ситуації на внутрішньому валютному ринку з метою недо­пущення різких курсових коливань або значного розриву між офіційним та рин­ко­вим валютними курсами в країні. Суттєвого впливу на стан зовніш­ньої торгівлі або рух капіталів ці заходи не мали, отже, в цьому розрізі ефективність їх застосування була не високою.

3. Регу­лю­вання платіжного балансу не можна оцінити однозначно, оскільки, не зважаючи на досягнуте в 1999 та 2000 р.р. пози­тивне сальдо рахунку поточних операцій, стан окремих його показників викликає значне занепоко­єн­ня. Суттєвою проблемою для України на сьогодні залишається пошук шляхів погашення зовнішньої заборгованості.

Щодо зовнішньої торгівлі, то вичерпавши первинні резерви експорту за умов лібералізації торгівлі, країна постала перед необхідністю розвитку нових конкурентноспроможних експортних секторів та забезпечення достатньої гнучкості для переорієнтації експорту з одного ринку на інший. Труднощі, які виникають при цьому, пов`язані не тільки із необ­хід­­ністю підвищення конкуренто­спроможності (в першу чергу, якості продукції), але й зі структурою українського експорту. Негативним чинником зниження обсягів імпорту товарів в останні роки стало па­­дін­ня в ньому частки товарів інвестиційного характеру.

4. Проведення державою активної дисконт­ної політики в галузі валютного регулювання було неможливим. Значною мірою це пов`язано з тим, що суттєву перешкоду на шляху іноземних капіталів в Україну складала нестабільність національної економіки. Разом з тим, першочергового вирішення вимагали внутрішньо­господарські проблеми (питання розвитку національного виробництва, виходу економіки з кризової ситуації, припинення економічного спаду тощо). Отже, регулювання руху іноземних капіталів в Україні в найближчій перспективі буде здійснюватися через валютні обмеження.

На сучасному етапі зусилля держави мають спрямовуватись на створення сприятливих умов для вкладення коштів резидентів та нерезидентів в національну економіку, що передбачає стабільність та досконалість законодавчої бази, відсутність різких коливань курсу національної валюти, зниження податкового тиску та інше.

5. Існуючий на сьогодні в Україні рівень конвертованості гривні (повна внутрішня конвертованість) відповідає вимогам часу, і значне його підвищення в найближчий час є не можливим. Об`єктивну основу підвищення рівня конвертованості валюти складають: розвиток національного виробництва, економічне зростання, укріплення позицій України в міжнародних економічних та політичних відносинах. Форсування державою процесу зростання валютної конвертованості може спричинити збитки для національної економіки.

В той же час, і об`єктивних підстав для суттєвої ревальвації гривні в Україні поки що немає. Підвищення курсу гривні в першій половині 2001р. було пов`язане із перевищенням пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку над попитом на неї внаслідок зростання обсягів експорту, пов`язане із сприятливою кон`юнктурою світового ринку. Проте означений процес ревальвації гривні не є стійким, оскільки він не був підкріплений відповідним зростанням купівельної спроможності української валюти. В даний час значні коливання курсу гривні (як девальвація, так і ревальвація) є небажаними для української економіки. Отже, оптимальним рішенням щодо проведення валютно-курсової політики в Україні на сьогодні є підтримання стабільності реального валютного курсу[10].

Валютне законодавство України потребує удосконалення шляхом приведення його норм у відповідність з вимогами часу, усунення колізій у діючих нормативних актах. Доопрацювання та прийняття проекту Закону України “Про валютне регулювання”, який пройшов перше читання та знаходиться у Верховній Раді України з 31 жовтня 1995р., значно підвищить ефективність валютного законодавства, якщо забезпечить вирішення проблем у цій сфері в межах єдиного правового поля. На думку автора, цей проект у своїй структурі обов`язково має передбачати, серед інших, положення, які регулюють такі проблемні питання в галузі валютного регулювання, як:

· регулювання НБУ за погодженням з КМУ режиму валютного курсу та порядку визначення офіційного валютного курсу;

· деякі особливості проведення операцій з валютними цінностями, зокрема:

· необхідність повернення резидентами в Україну валютної виручки від експорту товарів (робіт, послуг), а також надходження на митну територію країни товарів за імпортними операціями у визначені терміни (на сьогодні доцільно залишити загальні для всіх 90-денні строки з можливістю їх продовження НБУ за окремими видами експортно-імпортних операцій);

· механізм обов`язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів, розмір якого повинен регулюватися шляхом прийняття спеціальних рішень НБУ та КМУ.

Важливе значення для України на сучасному етапі має також підвищення ролі інститутів валют­ного регулювання. Це передбачає, по-перше, чітке окреслення у законодавстві повноважень дер­­жавних органів в сфері валютних відносин. А по-друге, ефективне виконання покладених на ці ін­­сти­­тути функцій. Останнє, крім дотримання виконавчої дисципліни, вимагає також створення таких економічних умов, які дали б змогу органу державного управління реалізувати всі його повно­­важення.