Становлення системи валютного регулювання в Україні

Становлення та розвиток економіки України неможливі без створення ефективної фінансово-грошової системи. Невід'ємною складовою цієї системи є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території України резидентів та нерезидентів, пов'язану з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.

Система валютного регулювання в Україні формувалась у складних і суперечливих соціально-економічних умовах. Вони характеризувалися різким падінням обсягів виробництва, розривом традиційних господарських зв'язків між республіками СРСР та колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), гіперінфляцією, посиленням ентропійних (хаотичних) процесів у економіці.

Нормативно-правові передумови управління валютною сферою в Україні як незалежній державі були закладені прийняттям 16 квітня 1991 р. Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Обов'язковому розподілу підлягав виторг в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів цієї діяльності, які мали постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території України (резиденти) незалежно від місця реєстрації та форм власності, крім тих, що створені за участю іноземного капіталу [11].

Валютний контроль в Україні почав здійснюватися відразу після проголошення її незалежності та виходу з рублевої зони у листопаді 1992 р. І саме у листопаді 1992 - березні 1993 рр. почала формуватися в Україні власна система валютного регулювання.

10 січня 1992 р. в Україні були запроваджені в обіг готівкові купоно-карбованці Національного банку України, які виконували функції засобу платежу разом з рублевими банкнотами. У червні 1992 р. Україна здійснила формальну уніфікацію обмінного курсу рубля відносно інших іноземних валют на рівні ринкового курсу [11].

Наступним кроком у становленні в Україні системи валютного регулювання стало проведення грошової реформи. її перший етап розпочався 16 листопада 1992 р. на підставі Указу Президента України «Про реформу грошової системи України».

Згідно з Указом Президента, що визначав систему обігу іноземної валюти, були введені досить високі податки на товари експортерів та вимога обов'язкового здавання експортерами усього валютного виторгу державі. Введення податку на валютний виторг значно обмежило валютний ринок України і призвело до відхилення курсу національної валюти від паритету купівельної спроможності. Унаслідок цього жорсткого нормативного регулювання податкові надходження від підприємств протягом 1992 р. різко скоротилися.

Зростали також розміри введених значних (до 200 %) акцизних зборів на низку імпортних товарів. У сфері валютних відносин це призвело до подальшого відхилення курсу від паритету купівельної спроможності. Як доларові, так і карбованцеві ціни на широкий асортимент імпортних товарів, що й до того перевищували середньоєвропейські на 30-50 %, зросли у 2 і більше разів.

Згідно з Указом Президента України передбачалося використання на території України як законного засобу платежу українського карбованця. При цьому всі наявні в балансах підприємств і банків станом на 16 листопада 1992 р. рублеві залишки були конвертовані в карбованці за курсом 1: 1. Власне «рублевими» коштами, тобто іноземною валютою, визнавалися лише ті грошові надходження, які зараховувалися на кореспондентські рахунки українських банків у банках Росії або інших країн зони функціонування рубля. Одночасно з метою зупинки «втечі капіталу» ставка рефінансування комерційних банків України була піднята до рівня, що існував на той момент у Росії - 80 % річних, а офіційний курс українського карбованця встановлювався на рівні 1, 45 українського карбованця за 1 російський рубль.

До листопада 1992 р. Національний банк України встановлював обмінні курси грошової одиниці України відносно долара США, а з 19 листопада 1992 р. також до валют країн рублевої зони.

Наприкінці грудня 1992 р. карбованець був девальвований до рівня 1, 54 українського карбованця за 1 російський рубль; курс до долара США становив уже 638 карбованців.

Подібна девальвація виявилася недостатньою для забезпечення на валютному ринку необхідної кількості іноземної валюти (як у готівковій, так і в безготівковій формі) для виконання зобов'язань резидентів за імпортними контрактами. Особлива увага уряду та Національного банку України була звернена на розвиток мережі обмінних пунктів. Будь-які обмеження на ввіз та вивіз готівкових російських рублів були скасовані, а це призводило до того, що їх власники (особливо в східних регіонах України) не бажали здійснювати обмін російських купюр на карбованці.

Розуміючи необхідність створення умов для підтримання курсу національної грошової одиниці, Національний банк України наприкінці 1992 р. розпочав роботу щодо створення Офіційного валютного резерву України, структура якого була затверджена Правлінням НБУ, у таких пропорціях: долари США - 40 %, марки ФРН - 20, ЕКЮ - 20, інші валюти - 15, золото - 5 %. Значні надії у створенні валютного резерву покладалися на підтримку міжнародних фінансових організацій, проте значної фінансової допомоги з їхнього боку у той час не було надано.

Ситуація залишалася незмінною до березня 1993 р., коли набуло чинності нове валютне законодавство, яке дещо лібералізувало валютний ринок. Основним законодавчим актом у цій сфері став Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, встановлює загальні принципи валютного регулювання, функції кредитних установ під час здійснення валютних операцій; порядок використання надходжень в іноземній валюті, а також відповідальність за порушення валютного законодавства резидентами. Згідно з цим Декретом було передбачено встановлення Національним банком України валютного (обмінного) курсу національної грошової одиниці на підставі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України. Зокрема, порядок установлення та використання валютного курсу було визначено Інструкцією Національного банку України від 14 березня 1993 р [12].

Національний банк міг установлювати й інші способи визначення курсів валютних цінностей, виражених у розрахункових (клірингових) одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах. У першому випадку йшлося про торговельний оборот з іноземними державами, у другому - про неторговельні платежі. Національний банк установлює також граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України для уповноважених банків та інших фінансово-кредитних установ.

Отже, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваючого) курсу українського карбованця відносно іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 р. і спрямовувався на подальшу лібералізацію валютного ринку.

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо удосконалення валютного регулювання» від 2 листопада 1993 р. було тимчасово призупинено валютні торги на УМВБ, а також заборонено проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на інших біржах. Згідно із Законом України «Про внесення змін до декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"», який був прийнятий у листопаді 1993 р., обмінні курси іноземних валют установлювалися Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України [13].

З жовтня 1994 р. розпочався новий, другий, етап розвитку валютного регулювання в Україні. Суть його полягала в подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, у підготовці передумов для введення нової грошової одиниці - гривні.

Постановою Правління Національного банку України «Про уніфікацію курсу українського карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України» від 22 жовтня 1994 р. було проголошено, що офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російського та білоруського рублів визначається на підставі результатів торгів на УМВБ, тобто постійно змінюється. Установлений у такий спосіб офіційний курс карбованця використовується під час здійснення усіх безготівкових і готівкових операцій продажу та купівлі іноземної валюти. Отже, фіксований курс карбованця до іноземних валют, що використовувався Тендерним комітетом, було скасовано, а множинність курсів - ліквідовано. У країні залишився один законний курс, що було прогресивним для розвитку валютного ринку України (сприяло поверненню валютного виторгу від експорту в Україну, збільшенню на ринку пропозиції іноземної валюти тощо).

У подальшому з метою виконання державної програми економічних реформ Постановою Правління Національного банку України «Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України» від 16 травня 1995 р. було дано дозвіл на здійснення обов'язкового продажу валютних надходжень та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Цією постановою прийнято також рішення вважати за недоцільне подальше продовження обов'язкового викупу до Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 % валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності. Резидентам дозволялося купувати іноземну валюту як через УМВБ, так і безпосередньо через уповноважені банки України на міжбанківському валютному ринку. Ці рішення мали сприяти кращому виконанню контрактів щодо імпорту продукції (робіт, послуг) в Україну, дати змогу здійснювати попередню оплату (авансований платіж) на користь нерезидента.

Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Україна у травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті УПІ Статуту МВФ. Це означає, що з юридичного погляду у рамках світової валютної системи гривня є вільно конвертованою валютою за поточними операціями.

Перша половина 1998 р. характеризувалася постійною девальвацією української валюти. Влітку темпи девальвації прискорились, що поставило під загрозу стабільність гривні й спонукало Національний банк вжити ряд заходів, спрямованих на поліпшення ситуації на валютному ринку. Зокрема, у вересні знову був уведений обов'язковий продаж 50 % валютних надходжень резидентів від здійснення операцій, розширено межі валютного коридору.

Юридичною основою механізму та принципів валютного регулювання, повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій в Україні є Конституція України, Укази Президента України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, нормативні документи Національного банку України. З часу прийняття зазначених вище законодавчих актів економіка України зазнала значних макроекономічних зрушень, чим і була викликана потреба у новому Законі України «Про валютне регулювання» [13].

Отже, за роки незалежності нашої держави система валютного регулювання та контролю пройшла звивистий і тернистий шлях формування. Та попереду - не менш складний і відповідальний шлях її вдосконалення, виведення на сучасний міжнародний рівень.