Стимулювання та захист іноземних інвестицій 89

На сучасному етапі розвитку ринку капіталів у країнах Заходу май­же всі інвестиційні компанії мають по одному портфелю інвестицій.

Інвестиційні фонди бувають двох видів: відкриті (взаємні) та закриті. Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає та продає нові акції, скуповуючи при цьому свої акції у всіх охочих продати їх за ринковою ціною. Згідно з умовами організації такого фонду, інвестори можуть продавати його акції тільки самому фонду. Ринкова вартість акції відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартос­ті частини його активів, що припадають на одну акцію. Оскільки активи інвестиційного фонду складаються з цінних паперів, то рин­кова вартість акції приблизно дорівнює середній курсовій вартості пакету цінних паперів, які складають портфель фонду, поділеній на кількість його акцій, випущених в оборот.

Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій винятково самому собі; нові акції випускаються ним відносно рідко, а курс акцій під впливом попиту та пропозиції на фондових ринках може відхилятися від вартості активів фонду, що припадають на одну акцію.

III. Інвестиційні інституції, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними ділерами. Ці інституції прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на біржі. До них належать торгові компа­нії, інвестиційні банки, фондові доми, інвестиційні пули і т.д. За своїми функціями вони значно ближчі до посередників на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку інвестицій.

У подальшому викладі зосередимо свою увагу на інвестиційних інституціях другої групи.

Серед найважливіших характеристик інвестиційної компанії є також такі взаємопов'язані поняття, як структура її капіталу та портфель інвестицій.

Структура капіталу - це кількість та інвестиційні характерис­тики наявних цінних паперів, випущених інвестиційною компанією. Портфель інвестицій - кількість та інвестиційні характеристики цінних паперів, що куплені інвестиційною компанією і складають її портфель, тобто ті цінні папери, в які інвестиційна компанія вклала свій капітал, сформований із вкладів окремих інвесторів. Структура капіталу та портфель інвестицій залежать від цілей інвестування, котрі характеризуються співвідношенням ризиків (і, отже, більшою прибутковістю) вкладень та їх надійності. Різні інвестиційні компанії

Розділ 5

дотримуються певного співвідношення вказаних чинників. Враховую­чи їх, дрібні інвестори вибирають, куди їм вміщувати капітал відпо­відно до свого бачення оптимального співвідношення ризику та надійності: одні вважають за краще ризикнути і в разі успіху отри­мати більший прибуток, інші надають перевагу невеликому, але гаран­тованому прибутку.

Вибране співвідношення ризику та надійності проявляється у характеристиці портфеля інвестиційної компанії. Портфель, оцінений як агресивний, означає, що інвестори, які купили акції даної інвести­ційної компанії, прагнуть ризикувати; консервативний портфель вка­зує на прагнення акціонерів до стабільного і гарантованого доходу.

Важливим фактором, що впливає на співвідношення «агресив­ність - консервативність» є ступінь диверсифікованості інвестицій. Чим більше різних цінних паперів (кожна з них має свої інвестицій­ні характеристики, а отже, і своє співвідношення «ризик — надій­ність») вкладено у капітал, тим сильніше проявляється консерватив­ність портфеля. Однак якщо диверсифікація вкладень відбувається тільки серед ризикованих цінних паперів, то це підвищує агресивність портфеля. Якщо ж, навпаки, диверсифікація здійснюється у вигляді надійних цінних паперів, то складається надконсервативний порт­фель. Таким чином, диверсифікація портфеля діє як чинник, що посилює тяжіння до одного з полюсів співвідношення «агресив­ність - консервативність».

Залучення додаткового інвестиційного капіталу. Від­сутність розвинутого ринку перешкоджає отриманню необхідних обсягів капіталу для великомасштабних проектів. Обмежені можли­вості стабільних надходжень твердоконвертованої валюти ускладню­ють закупівлю інвестиційних товарів, які відсутні на національному ринку. Іноземні прямі інвестиції, будучи першоджерелом зовнішньо­го капіталу, ефективно розв'язують обидві ці проблеми. Іноземні інвестори мають прямий доступ до іноземних джерел капіталу. Вони не обмежені відносною нерозвинутістю місцевих ринків капіталу чи спроможністю країни генерувати іноземний потік готівки шляхом експорту місцевих товарів.

Доступ до передової технологи. Відносно застарілі порів­няно з розвинутими країнами обладнання та технологія знижують конкурентоспроможність виробленої продукції на світових ринках і скорочують можливості отримувати твердоконвертовану валюту. Іноземні прямі інвестиції через інвестиційні товари надають передо-

 

Стимулювання та захист іноземних інвестицій

ву техніку. Національні підприємства можуть впроваджувати передо­ві ноу-хау та виробничу технологію без традиційних труднощів. Зокрема, це стосується купівлі права на використання сучасної тех­нології, яка вимагає значних валютних витрат.

Доступ до передових методів управління. Іноземні фір­ми привносять західні методи управління і надають змогу місцевому населенню вивчати нові методи роботи. Це особливо ефективно у разі придбання іноземним інвестором конкретного підприємства чи створення спільного підприємства. У такому разі іноземний інвес­тор може використовувати місцеві знання та контакти даного підпри­ємства, яке, зі свого боку, може скористатися новими методами управ­ління.

Поліпшення доступу до західних ринків. Західні ринки знайомлять з існуючими каналами, досвідом і знаннями операцій щодо реалізації продукції на світових ринках. Використання можли­востей отримання значного прибутку від торгівлі продукцією здій­снюється фактично без будь-яких особливих затрат. Це дозволяє збільшити експорт і розширити отримання іноземної валюти.

Полегшення процесу приватизації та перебудови еко­номіки. Певні види приватизаційних процесів потребують великого об'єднання капіталів і вміння проводити всебічний аналіз економіч­них можливостей підприємства. З допомогою іноземних фірм при­швидшується доступ до зовнішніх джерел фондів як базисного капі­талу. Це особливо важливо, коли активи спочатку продаються і є потреба у нових інвестиціях для реорганізації виробництва і зміни виробничих ліній. Використання можливостей іноземних фірм може підвищити ефективність цього процесу для всіх нових приватизо­ваних підприємств.

Для залучення прямих іноземних інвестицій у країну існує багато чинників податкового та неподаткового плану.

Рішення про інвестиції визначається порівнянням потенційного прибутку від інвестицій і ризику.

Зупинимось на неподаткових факторах, які відіграють важливу роль, сприяючи отриманню потенційного прибутку.

Розміри ринку. Цей показник особливо важливий для інозем­ного інвестора, з огляду на те, що великі потенційні ринки у країнах із перехідною економікою досі не в змозі використовувати спожив-

Розділ 5

чий попит. Однак на початковому етапі переваги залучення прямих іноземних інвестицій відносно невисокі, їх головна мета зводиться до здійснення короткострокових імпортних операцій для отримання доходів за рахунок підвищеного попиту на товари, яких раніше не було. В інших випадках організація недорогих торгових операцій служить першим кроком транснаціонального підприємства при всту­пі на ринок країни.

Невпевненість. Одним із негативних чинників, які впливають на залучення та використання прямих іноземних інвестицій в еконо­міці країн перехідного періоду, є невпевненість інвестора у стабіль­ності становища в регіоні. До певної міри це пояснюється закритістю цього ринку у минулому для західних підприємств. Тому іноземні компанії починають свою діяльність, як правило, з невеликих операцій, які дозволяють їм зібрати необхідну інформацію для всебічної оцінки ризику та можливостей їхньої діяльності. Компанії не спішать ризи­кувати значним капіталом в умовах політичної нестабільності та процесу формування державних структур і закладів.

Юридична та регулююча структура. Перехід до ринкової економіки веде за собою створення юридичної та регулюючої струк­тури, сумісної з діяльністю приватного сектора й іноземних компаній. Багато країн із перехідною економікою досягли значного прогресу у цій сфері, особливо щодо захисту прав власності, можливості ре­патріації доходів і вільного ринку обміну валюти. В інших країнах розробка та впровадження законодавства і пов'язані з ним адміні­стративні процедури просуваються повільно. Проте у всіх випадках відбувається значне відхилення від існуючої у даній країні практики. Так, деякі концепції є взагалі невідомими, а проекти законів неясними, що вимагає перегляду багатьох законодавчих актів. Такі часті зміни викликають невпевненість і ускладнюють ділове планування. Нові правила створюють проблеми і для адміністрації країни. Все це породжує непослідовність їх використання і посилює почуття невпев­неності.

Макроекономічне середовище. Нестійкість рівня цін і валютного курсу також ускладнює ділове планування і збільшує ступінь невпевненості.

Це підсилює відчуття ризику при інвестуванні і, отже, зменшує можливості залучення прямих іноземних інвестицій. Окрім того, ма-кроекономічна нестабільність загострює й інші проблеми регульова-