Міжнародний кредит як економічна категорія

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний із наданням валют­них і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами та позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні і регіональні валютно-кредитні та фінансові організації. Об'єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенси­фікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного розподілу праці зумовили збільшення обсягів, подовження та диференціацію термінів міжнародного кредиту.

Будучи різновидом категорії «кредит» і забезпечуючи просуван­ня товарів, послуг і капіталів, міжнародний кредит пов'язаний із іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс тощо) і всією сукупністю економічних за­конів ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного обладнання, купленого в кредит.

Міжнародний кредит бере участь у кругооборот! капіталу на,вс|іх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий у |р'езультаті експорту обладнання, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; під "час реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообороту частина капіталу у грошовій

формі; грошові нагромадження держави та приватного сектора, мобілізовані банками. Міжнародний кредит відрізняється від вну­трішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел завдяки їх залученню з багатьох країн. Хоч міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у внутрішньому обороті, однак рух позичкового капіталу за національним кордоном є відносно самостійним по відношенню до товарів, вироблених за рахунок позикових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію з допомогою позикових засобів підприємства, а також використанням кредиту у некомерційних цілях.

Принципи міжнародного кредиту. Зв'язок міжнародного кредиту з відтворенням проявляється у його принципах:

Оповернення: якщо отримані засоби не повертаються, то це безповоротня передача грошового капіталу, тобто фінансування;

2) терміновість, яка забезпечує повернення кредиту
в установлені кредитною угодою терміни;

3) п л а т н і с т ь, що відображає дію закону вартості та спосіб
здійснення диференційованих умов кредиту;

4) забезпеченість, яка проявляється у гарантіях його
погашення;

5) цільовий характер, що передбачає визначення
конкретних об'єктів позики (наприклад, «зв'язані» кредити) та його
застосування насамперед для стимулювання експорту країни-
кредитора.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб'єктів ринку та держави.

Функції міжнародного кредиту. Міжнародний кредит ви­конує певні функції, які відбивають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, зокрема:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпе­чення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнарод­ного кредиту позичковий капітал потрапляє у ті сфери, яким від­дають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутку. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку у середній прибуток і підвищенню його маси.

Розділ 21

Техніка залучення кредитних ресурсів...

 

2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків
шляхом заміни реальних грошей кредитними, а також шляхом роз­
витку та прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового
валютного обороту міжнародними кредитними операціями. На основі
міжнародного кредиту виникли кредитні засоби міжнародних розра­
хунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сер­
тифікати тощо. Економія часу обігу позичкового капіталу у міжнарод­
них відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу,
забезпечуючи розширення виробництва та зростання прибутків.

3. Прискорення концентрації та централізації капіталу. Завдяки
залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації
додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромад­
ження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок
приєднання до них коштів інших країн.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і зміню­ється в міру розвитку національного та світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам виступає об'єктом регулювання.

ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУ

Різноманітні форми міжнародного кредиту у загальних рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характери­зують окремі сторони кредитних відносин.

За джерелами розрізняють внутрішнє, іноземне та змішане кре­дитування і фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємопо­в'язані й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, у т.ч. за кордоном, а також використання товару імпорте­ром у процесі виробництва та споживання. Чим ближчий товар до реалізації, тим сприятливіші, як правило, для позичальника умови міжнародного кредиту.

За призначенням залежно від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових засобів, виділяють:

• комерційні кредити, безпосередньо пов'язані зі зовнішньою торгів­
лею та послугами;

• фінансові кредити, що використовуються на будь-які інші цілі, у
т.ч. прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів,
придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості,
валютну інтервенцію,

• «проміжкові» кредити, призначені для обслуговування змішаних

форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт.

За видами кредити діляться на: товарні (в основному надаються експортерами своїм покупцям) і валютні (видаються банками у грошовій формі). Часто валютний кредит є однією з умов комерцій­ної угоди щодо поставки обладнання і використовується для кредиту­вання місцевих затрат на будівництво об'єкта на базі імпортного обладнання.

За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, що нада­ються у валюті країни-позичальника чи країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній обліковій валютній одиниці, що грунтується на валютному «кошику» (СДР, ЕКЮ і т.д.).

За термінами міжнародні кредити поділяються на:

• короткострокові - до 1 року, іноді до 18 місяців (надкороткостро-
кові - до 3 місяців, тижневі, одноденні);

• середньострокові - від 1 року до 5 років;

• довгострокові - понад 5 років.

У багатьох країнах середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими - понад 7 років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечується оборотним капіталом підприємців і використовується у зовнішній торгівлі, в міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові та спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений звичайно для інвестицій в основні засоби виробництва, обслуговує до 8^Г'% екс­порту машин і комплексного обладнання, нові форми міжнародних економічних відносин (великомасштабні проекти, науково дослідні роботи, впровадження нової техніки). Якщо короткостроковий кредит, пролонгується (продовжується), то вік стає середньо-, а інколи і довгостроковим. У процесі трансформації короткострокових креди­тів у середньо- та довгострокові активно бере участь держава, висту­паючи як гарант.

З погляду забезпечення кредити можуть бути бланкові тг забезпечені.

Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзлорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і цін ності. Застава товару для отримання кредиту здійснюється у трьо?: формах: тверда застава (певна товарна маса віддається у застану на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок

Розділ 21

товару відповідного асортименту на певну суму); застава товару у переробці (із заставленого товару можна виготовлювати вироби, не передаючи їх у заставу банкові).

Кредитор переважно бере у заставу товари, які мають великі можливості реалізації, і, визначаючи розмір забезпечення, враховує кон'юнктуру товарного ринку. Інколи для забезпечення кредиту використовують частину офіційних золотих запасів, оцінених за середньоринковою ціною (Фінляндія в 1963 p., Італія, Уругвай, Порту­галія в середині 70-х років). Країни, що розвиваються, стали ширше практикувати (особливо на початку 80-х років) депонування золота під заставу отриманих іноземних кредиторів для погашення своєї заборгованості. Однак позики під заставу золота не набули великого поширення в силу «негативного золотого застереження», характер­ного для багатьох міжнародних кредитів. Коротко суть його можна сформулювати так: якщо позичальник надасть»п,одаткове забезпечен­ня за іншими кредитами, то кредитор може вимагати такого ж забез­печення і для даної позики. Отже, якщо країна отримає кредит під заставу золота, то у неї можуть вимагати золотого забезпечення раніше одержаних позик. Тому деякі країни прагнуть краще продава­ти золото. Оскільки застава є способом забезпечення зобов'язань за кредитною угодою, то кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання отримати компенсацію із вартості застави.

Бланковий кредит видається під просте зобов'язання позичаль­ника погасити його у певний строк. Звичайно документом за цим кредитором служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт.

З погляду техніки надання розрізняють: фінансові (готівкові) кредити, що зараховуються на рахунок позичальника у його розпоряд­ження; акцептні кредити у формі акцепту тратти імпортером чи банком; депозитні сертифікати; облігаційні позики; консорціальні кредити і т.д. Залежно від того, хто виступає кредитором, кредити поділяються на:

1) приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками
(брокерами);

2) урядові;

3) змішані, у яких беруть участь приватне підприємство та
держава;

4) міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-
кредитних і фінансових організацій.

 

 

Техніка залучення кредитних ресурсів...

Фірмовий комерційний кредит -це позика, що надається фірмою, звичайно експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за продані товари; комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднується з розрахунками за торговими операціями. Строки фірмових кредитів різні (звичайно до 2-7 років). Вони визначаються умовами кон'юнктури світових ринків, видом товарів та іншими чинниками. З розширенням експор­ту машин і складного обладнання чітко окреслилась тенденція до продовження їх строків. Фірмовий кредит, як правило, оформляється векселем або надається за відкритим рахунком.

Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж, виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату у вказаний на ньому термін.

Кредит за відкритим рахунком надається шляхом угоди між експортером та імпортером, за яким постачальник записує на рахунок покупця (як його борг) вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити термін у встановлений термін. Кредит за відкритим рахунком практику­ється під час регулярних поставок товарів із періодичним погашен­ням заборгованості у середині чи в кінці місяця.

Різновидом фірмових кредитів є авансовий платіж імпортера (аванс покупця), який під час підписання контракту надається імпор­тером іноземному постачальникові звичайно у розмірі 10-15% вартості замовлених машин, обладнання, суден. Аванс покупця є однією з форм кредитування експорту й одночасно засобом забезпе­чення зобов'язання іноземного покупця, оскільки імпортер повинен прийняти замовлений товар. У відносинах із країнами, що розвива­ються, фірми-імпортери промислове розвинутих країн використову­ють аванси покупця для вивозу сільськогосподарської продукції з цих країн.

У разі невиконання договору з вини особи, котра надала аванс, його слід повернути з вирахуванням збитків на відміну від завдатку, який при цьому втрачається. Коли договір не виконаний з вини одержувача завдатку, той повинен повернути його з покриттям збит­ків покупцеві. Аванс стимулює виконання контракту на відміну від відступного, яке дає право звільнитися від зобов'язання за до­говором без відшкодування збитків іншій стороні. Іноді аванс гюкуп-

Розділ 21

ця комбінується з відстрочкою платежу, причому рівними частками з певними інтервалами (квартал, півроку, рік).

Хоч фірмовий кредит відображає відносини між постачальником і покупцем, він звичайно поєднується з банківським кредитом. Під час продажу машин, обладнання фірмовий кредит надається на трива­ліший термін (до 7 років), що відволікає значні засоби експортера. Тому експортер, як правило, звертається до банківського кредиту або рефінансує свій кредит у банку. Оскільки фірмові кредити не можуть вирішити проблему кредитування експорту машин і облад­нання за обсягом та умовами фінансування, то посилюється роль банківського кредиту.

Банківські кредити.) Банківське кредитування експорту та імпорту здійснюється у формі позик під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також обліку тратт. Іноді банки надають ве­ликим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов'язані, бланковий кредит, тобто кредит без формального забезпечення.

) У міжнародній торгівлі банківські кредити мають переваги над фірмовими. Вони дають змогу одержувачу вільніше використовувати кошти на купівлю товарів, звільняють його від необхідності звертати­ся за кредитомдо фірм-постачальників, здійснювати з ними розрахун­ки за товари готівкою за рахунок банківського кредиту. Залучаючи державні кошти і застосовуючи гарантії, приватні банки нерідко надають експортні кредити на 10-15 років за ставками, нижчими від ринкових.) Однак банки, як правило, обмежують використання кредиту межами своєї країни і нерідко ставлять умови про витрачан­ня його на певні цілі, наприклад, на купівлю товарів у фірм, у яких вони зацікавлені. При цьому банківський кредит набуває властивос­тей фірмового кредиту. Банківський кредит надається банками, бан­кірськими домами, іншими кредитними установами.

Для координації операцій із кредитування зовнішньоеконо­мічних операцій, мобілізації великих кредитних ресурсів і рівномір­ного розподілу ризику банки організовують консорціуми, синдикати, банківські пули. Банки надають експортні та фінансові кредити.

Експортний кредит -це кредит, що видається банком країни-експортера банкові країни-імпортера для кредитування по­ставок машин, обладнання та інших інвестиційних товарів. Банківські кредити видаються грошима і мають «зв'язаний» характер, оскільки позичальник зобов'язаний використовувати позику тільки для ку­півлі товарів у країні-кредиторі. Однією з форм кредитування екс-

 

Техніка залучення кредитних ресурсів...

порту банками з 60-х років став кредит покупцеві (на 5-8 і більше років). І

Особливість кредиту покупцеві полягає у тому, що банк експор­тера безпосередньо кредитує не національного експортера, а інозем­ного покупця, тобто фірми країни-імпортера та їх банки. Тим самим імпортер купує необхідні товари з проплатою рахунків постачаль­ника за кошти кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк. Звичайно такі кредити пов'язуються з придбанням товарів і послуг у певної фірми. При цьому експортер не бере участі в кредитуванні угоди, що виключає можливість завищення ціни кредиту. Вартість банківських кредитів покупцеві, як правило, фіксується на багато років на рівні нижче вартості позикових засо­бів на ринку позичкових капіталів, що підвищує їх конкурентоспро­можність. Термін кредиту покупцеві більший, ніж термін кредиту постачальника; в основному це середньо- та довгострокові позики. Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для іноземних позичальників на оплату закуплених товарів. Так еволюціонує кредитування експорту. Банківські кредити покупцеві відтісняють кредити постачальнику (експортеру) та фірмові кредити.

ІФінансовий кредит дозволяє закуповувати товари на будь-якому ринку і, отже, на максимально вигідних умовах. Часто фінансовий кредит не пов'язаний із товарними поставками і призна­чений для, наприклад, погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті. Великі банки надають акцептний кредит у формі акцепту трат­ти. Експортер договорюється з імпортером, що платіж за товари буде здійснений через банк шляхом акцепту тим виставлених екс­портером тратті]

V Згідно з Однотипним вексельним законом, прийнятим Женевсь­кою вексельною конференцією 1930 p., акцепт повинен бути простим, нічим не обумовленим (інколи може бути обмежений частиною вексельної суми - частковий акцепт). Англійське вексельне право допускає акцепт загальний і обмежений (умовний, частковий, місцевий, підписаний одним із кількох платників). Акцептант є го­ловним боржником, тобто відповідає за оплату векселя в установле­ний термін. У разі неплатежу власник векселя має право подати на акцептанта прямий позов. Векселі, акцептовані банками, служать інструментом під час надання міжбанківських кредитів, що розши­рює можливість кредитування зовнішньої торгівлі. Існує ринок бан-

Розділ 21

ківських акцептів. Акцептовані першокласним банком тратти легко реалізуються на ринку позичкових капіталів. Шляхом відновлення акцептів кредити часто перетворюються з короткострокових у довго­строкові.

^Однією з форм кредитування експорту є акцептно-рамбурсний кредит, що грунтується на поєднанні акцепту векселів експортера банком третьої країни і переказі (рам-бурсуванні) суми векселя імпортером банкові-акцептанту. j

Акцептно-рамбурсна кредитна ставка здійснюється поетапно і забезпечується такими інструментами (операціями):

• доручення про акцепт тратти банком-акцептантом;

• угода про акцепт;

• виставлення безвідзивного акцептного акредитиву зі зобов'язанням
акцептувати тратту;

• відвантаження товарів;

• облік тратти та передача комерційних документів банкові;

• пересилання тратти для акцепту та комерційних документів;

• повернення акцептованої тратти;

• переоблік тратти;

• пересилання комерційних документів;

• передача комерційних документів імпортерові під забезпечення
(гарантійна розписка);

• рамбурсування (переказ суми векселя і повернення забезпечення);

• переказ суми векселя банкові-акцептанту;

• пред'явлення тратти до оплати у вказаний термін.

Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар здій­снюватиметься через банк шляхом акцепту тим тратти, виставленої експортером, якщо він не впевнений у платоспроможності імпортера чи зацікавлений у швидкому отриманні вирученої валюти за продані товари до терміну оплати векселя. Досягнувши домовленості, ім­портер дає доручення своєму банкові укласти угоду про акцепт. Банк-акцептант, зі свого боку, вимагає гарантії своєчасної оплати векселя і виставляє на банк експортера безвідзивний акцептний акредитив, який передбачає акцепт тратти. Отримавши повідомлення про це, експортер відвантажує товар, виписує тратту та комерційні документи, пересилає їх у свій банк, де звичайно облікується вексель.

 

Техніка залучення кредитних ресурсів...

Банк експортера пересилає тратту та документи банкові-акцептанту, який, акцептувавши тратту, віддає її або банкові експортера, або його кореспондентові чи філії, а товарні документи - банкові ім­портера. Банк імпортера передає імпортеру товарні документи під відповідне забезпечення, звичайно гарантійну розписку, що підтверд­жує право власності на товар. Банк експортера переобліковує акцеп­товану тратту. Тоді вона потрапляє в обіг на світовий ринок позич­кових капіталів, який виступає у цій операції як сукупний кредитор. У цьому полягає специфіка й перевага акцептно-рамбурсного креди­ту. До початку терміну тратти імпортер рамбурсує валюту своєму банкові в обмін на раніше передане забезпечення. Банк імпортера переказує банкові-акцептанту суму тратти за кілька днів до терміну її оплати. Коли надходить термін, останній власник тратти подає її до оплати у банк-акцептант, який перевіряє достовірність векселя, послідовність індосаменту (буває до 10 передавальних надписів), щоб переконатися, що останній власник законний.

"^Акцептно-рамбурсний кредит нйбільше забезпечений, коли він пов'язаний зі зовнішньоторговими операціями і застосовується під час розрахунків між експортером та імпортером^ТТехнічно при цьому використовується акредитив і переказний вексель. Умови акцептно-рамбурсного кредиту - ліміт, термін кредиту, процентна ставка, порядок оформлення, застосування, погашення - визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості. Забезпеченість його зумовлена реалізацією товарів. Якщо цей кредит не пов'язаний із товарними поставками, то він набуває суто фінансового характеру^

(^Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом у деяких країнах (наприклад, у Великобританії, ФРН, Нідерпандах, Бельгії) є брокерський кредит. Як і комерційний кредит, він має відношення до товарних угод і водночас до банківського кредиту, оскільки брокери звичайно позичають кошти у банківІБрокерська комісія становить 1/50 - 1/32 суми угоди. Брокерські фірми у Великобританії об'єднані в асоціацію. Брокери володіють інформа­цією про світові ринки. Окрім здійснення кредитних операцій, вони надають гарантії щодо платоспроможності покупців Проте сьогодні роль брокерських кредитів у зовнішній торгівлі зменшилась.

^Розширення зовнішньоторгового обороту, проблема мобілізації великих сум на тривалий термін зі значним ризиком спричинили розвиток середньо- та довгострокового міжнародного кредиту^Систе-ма кредитування експорту з допомогою векселів, розроблена банкірсь-

Розділ 21

кими й акцептними домами, не задовільняла зрослі потреби міжна­родної торгівлі. У багатьох країнах (Великобританії, Франції, Японії і т.д.) створена спеціальна система середньо- та довгострокового кредитування експорту машин і обладнання з використанням дер­жавних субсидій і гарантій. Форми цих видів кредитування загалом аналогічні формам короткострокового кредитування (фірмові, бан­ківські, міждержавні кредити і т.д.), але мають свої особливості. У боротьбі за ринки збуту експортери надають середньострокові кре­дити терміном від 1-5 до 7-10 років, оформляючи їх векселем. Середньостроковий фірмовий кредит посилює ризик експортера, пов'язаний з оплатою тратт імпортером, і складність обліку тратт, акцептованих імпортером.

^Банки виступають організаторами зовнішньоекономічної діяль­ності клієнтів, беручи участь у переговорах про торгово-промислове співробітництво, будучи центрами економічної інформації та звіль­няючи експортера від ризику і затрат7Оскільки експорт підприєм­ницького капіталу став динамічним елементом світогосподарських зв'язків "і визначальним чинником інтернаціоналізації економіки, підвищується роль банків у створенні підприємств за кордоном і участі в їхніх капіталах.

fp умовах спеціалізації й універсалізації банків великі кредитні установи надають і довгострокові міжнародні кредити, теоретично до 40 років, практично на 10—15 років~ІЦим займаються насамперед спеціальні кредитні інституції - державні та напівдержавні, що мобілізують капітал шляхом випуску власних цінних паперів.

Хіанки надають довгострокові кредити за компенсаційними уго­дами, що грунтуються на взаємних поставках товарів на рівну вар­тість. Такі кредити завжди є цільовимиЛОтримуючи в кредит (на 8-15 років) машини, обладнання для створення та реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на погашення кредиту здійснює зустрічні поставки продукції побудованих чи будо­ваних підприємств. Відмінна риса компенсаційних угод - велико­масштабний і довгостроковий характер, взаємообумовленість екс­портної та імпортної угод. Кредит за компенсаційними угодами слу­жить для імпортера засобом ув'язки: а) платежів за закуплені машини й обладнання; б) виручки від зустрічних поставок товару на експорт для компенсації відповідних затрат. Під час реалізації великих компенсаційних угод застосування фірмових кредитів зви­чайно обмежене. Тут переважають довгострокові консорціальні кре-

 

Техніка залучення кредитних ресурсів...

дити, Ідо надаються банківськими консорціумами, оскільки, по-перше, національне валютне законодавство звичайно встановлює для банків ліміт кредитування одного позичальника; по-друге, банки прагнуть обмежити ступінь ризику при наданні кредитів.

У діловій практиці термін «довгостроковий кредит» закріпився за позиками кредитних установ. Частиною довгострокового кредиту є позики - залучення державними та приватними корпораціями позикових засобів на національному та світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску своїх боргових зобов'язань. Довгостро­кові кредити і позики обслуговують головним чином розширене відтворення основного капіталу, експорт машин, обладнання, реа­лізацію промислових проектів.

Розрізняють такі форми довгострокових (на 10-15 і більше років) міждержавних кредитів за рахунок асигнувань із держбюдже­ту:

1. Двосторонні державні кредити. У широких масштабах між­
державний довгостроковий кредит зародився під час першої світової
війни і розвинувся у післявоєнний період. У час другої світової
війни міжурядові позики не відігравали суттєвої ролі. Поставки
воєнних та інших матеріалів відбувалися в основному на умовах
«ленд-лізу» (в оренду) без кредитних зобов'язань.

2. Кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і
фінансових організацій.

3. Позики на пільгових умовах (форма надання допомоги поряд
із технічною допомогою, дарами, субсидіями).

Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням допомоги. Новою формою кредитування країн, що розвива­ються, є т.зв. спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів, переважно у галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування виступають міжнародні Фінансові інституції, які залучають до цих операцій приватні комерційні банки, що звичай­но кредитують найприбутковішу частину проекту.

Існують дві форми спільного фінансування:

• паралельне фінансування, при якому проект
ділиться на складові, що кредитуються різними кредиторами у межах
встановленої для них квоти;

• співфінансування, при якому всі кредитори надають

394 Розділ 21

позики у ході виконання проекту. Один із кредиторів (банк-менед­жер) координує підготовку та здійснення проекту.

Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваю­чи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди отримують кредитори, оскільки кредитування дає додаткову гарантію своєчас­ного погашення позики боржником і встановлює залежність від кредитора країн, що розвиваються. ₁

Синдикати приватних банків надають кредит за умови отриман­ня країною-позичальником кредитів міжнародних фінансових інсти­туцій: МВФ, МБРР, ЄБРР та ін. Основна мета подібного розподілу праці між міждержавними та приватними банками - регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкових капіталів, з огляду на економічні та політичні чинники. Тому кредити міжнарод­них валютно-кредитних і фінансових організацій займають скромне місце щодо суми порівняно з двосторонніми урядовими кредитами й особливо кредитами приватних банків, еврокредитами, однак вони також відіграють важливу роль.

Однією з форм довгострокового приватного міжнародного кре­диту є емісія цінних паперів.

Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на міжна­родних ринках позичкових капіталів здійснюються за принципом єдності місця (у Нью-Йорку, Лондоні чи інших фінансових центрах), валюти (звичайно валюти кредитора) та біржового котирування. Наприклад, французька позика на англійському ринку капіталів випускалась у фунтах стерлінгів і отримувалася англійськими інвес­торами на основі лондонського котирування. Однак після другої світової війни виникли перешкоди для розміщення облігаційних позик, особливо у Західній Європі. Це було пов'язано з браком довгострокових джерел позичкового капіталу та нестійкістю валют і платіжних балансів, строгим контролем за допуском іноземних позичальників на національні ринки позичкових капіталів. Тому отримали розвиток міжнародні облігаційні позики, які випускаються одночасно на кількох ведучих ринках позичкових капіталів у валюті третьої країни і купуються інвесторами різних країн на основі коти­рувань місцевих бірж країн, де ці облігації перебувають в обігу. Облігаційні позики - важливий кредитний механізм, з допомогою якого акумулюються та спрямовуються в інші країни як позичковий капітал, так і нагромадження фізичних осіб, корпорацій і держави.

 

Техніка залучення кредитних ресурсів...

Нову форму міжнародного кредитування становить проектне фінансування. Хоч цей термін і є загальновживаним, проте йдеться тут не про субсидування, а про кредитування проектів на певний строк. Його специфіка полягає у тому, що основні етапи інвести­ційного циклу пов'язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, очоленого банком-менеджером. Виділяються такі етапи інвестиційного циклу:

1) пошук об'єктів вкладень;

2) оцінка рентабельності проекту та проектного ризику;

3) розробка схеми кредитування (фінансовий монтаж операцій)
і пакету забезпечення;

4) укладення взаємопов'язаних угод із учасниками проектного
фінансування;

5) виконання виробничої, комерційної та фінансової програми,
супроводження проекту до погашення кредитів;

6) оцінка фінансових результатів проекту та їх співставлення
із запланованими показниками.

У великих банках до складу Департаменту проектного фінансу­вання входять і інженери. Для оцінки техніко-економічного забезпе­чення проекту та розрахунку різних варіантів його реалізації банк звичайно залучає незалежних експертів, стягуючи за це спеціальну комісію з клієнта до вирішення питання про надання йому кредиту.

Загальноприйняті у світовій практиці основні принципи проект­ного фінансування зводяться до такого:

По-перше, оцінюючи проект, банк виходить із песимістичного прогнозу. При визначенні запасу міцності проекту (відношення чис­тих надходжень від його реалізації до суми заборгованості за креди­том, у т.ч. проценти) у розрахунки закладається найменш сприят­ливий варіант розвитку подій. Висновок щодо проекту узгоджується зі всіма зацікавленими підрозділами і розглядається Комітетом міжнародних операцій і Генеральною дирекцією банку.

По-друге, до підписання кредитної угоди детально аналізується динаміка попиту та цін на продукцію, для виробництва якої береться кредит, з метою визначення тренду на період експлуатації кредитова­ного об'єкта. Вивчається динаміка цін на компоненти, необхідні для реалізації проекту. Звичайно проводиться порівняльний аналіз трьох варіантів - проекту спонсора, песимістичного сценарію банку і базового варіанту, підготовленого незалежними експертами.

Розділ 21

Техніка залучення кредитних ресурсів...

 

По-третє, загальноприйнятий принцип обмеженої відповідаль­ності клієнта, який означає, що банк може претендувати на погашення кредиту тільки за рахунок доходів від реалізації цього проекту. Цей принцип починає діяти після технічного випробовування, пе­редбаченого кредитною угодою банку з клієнтом і підтверджуючого, що продуктивність досягла визначеної проектної потужості (звичай­но 75%). Тоді проект вважається завершеним. Єдиним забезпечен­ням погашення цієї частини кредиту є доходи від його експлуатації.

По-четверте, додатковим забезпеченням погашення кредитів служать такі гарантії спонсорів проекту:

Оплатіжна гарантія - безумовне зобов'язання при настанні гарантійного випадку перерахувати банкові певну суму;

2) гарантія завершення проекту включає
зобов'язання спонсорів не відмовлятися від здійснення проекту;

3) гарантія забезпечення постачання всім
необхідним фірми, що займається реалізацією проекту. Банк може
запросити контракт між спонсором і цією фірмою (звичайно філією
спонсора) про умови його постачання;

4) додаткова гарантія у формі депозиту спонсора
чи фірми, що реалізує проект, у банку-кредиторі.

Ці гарантії спонсора чи його банку страхують ту частину кре­диту, яка надається у період розробки та будівництва до нормального функціонування об'єкта.

По-п'яте, банки приймають ризик, що виникає під час експлуа­тації кредитованого об'єкта. Вони настоюють на укладенні контрак­тів фірми зі споживачами продукції, страхуючи себе від комерційного ризику на період до повного погашення кредиту. Кредитор компенсує підвищений ризик збільшенням розміру банківської маржі.

По-шосте, фінансовий монтаж операції при проектному фінансу­ванні передбачає різні умови надання кредитів, у т.ч. процентні ставки у межах відповідних часток. Під час розробки моделі проект­ного фінансування співвідношення між власними та позиченими коштами коливається залежно від галузі (20:80, 30:70, 40:60). Залучення коштів позичальника, особливо на початковій стадії, міцніше «прив'язує» його до проекту, ніж у разі його реалізації тільки за рахунок позикових засобів.

По-сьоме, оцінюючи кредитований об'єкт, банк аналізує відно­шення загальної суми очікуваних чистих надходжень (за винятком витрат) до загальної суми основного боргу та відсотків за кредитом.

Коефіцієнт покриття боргу, як правило, має бути не меншим 1,3 (іноді 1,8), залежно від ступеня ризику та специфіки галузі.

По-восьме, погашення кредиту здійснюється послідовно. Його графік пов'язаний із експлуатаційним циклом таким чином, щоб повернення кредиту починається після досягнення певного рівня продуктивності. При цьому темпи погашення пов'язані зі зростанням виробництва (наприклад, добування нафти), стабілізацією його рівня та спаду. Банки намагаються завершити погашення кредиту до фази спаду.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

Міжнародний кредит; валюта позики; депозитний сертифікат; облігаційна позика; консорціальний кредит; комерційний кредит; кредит за відкритим рахунком; фінансовий кредит; акцептно-рам-бурсний кредит.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ: