Теорії управління зовнішньоекономічною діяльністю

• іноземні інвестиції та інвестиційні інститути;

• вільні економічні зони;

• міжнародні фінансові організації (у т.ч. напрямки та умови діяль­
ності);

• міжнародні товарні ринки (товарні біржі, товарні аукціони, торги,
ярмарки,виставки).

Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства включає:

• розробку ринкової стратегії фірм різних видів і форм власності;

• проведення маркетингових досліджень на зовнішньому ринку;

• укладання та виконання міжнародного контракту у комерційній
діяльності;

• ціноутворення на зовнішньому ринку;

• способи, засоби та форми платежів у міжнародних розрахунках;

• врахування зовнішньоекономічних операцій (експорт та імпорт
товарів);

• забезпечення транспортування вантажів у зовнішній торгівлі;

• страховий захист вітчизняних та зарубіжних учасників різних
форм міжнародного співробітництва.

Як розділ управління зовнішньоекономічною діяльністю ме­неджмент передбачає:

• розробку бізнес-плану підприємства, виходячи з його цілей, аналізу
виробничого потенціалу та фінансово-планової діяльності, а також
аналізу оточення (стану галузі, ринку, конкуренції);

• прийняття інвестиційних рішень на основі існуючих методів оцінки
інвестицій і фінансового аналізу інвестиційних проектів;

• розробку стратегії, тактики і техніки залучення інвестора до реалі­
зації проекту.

Названі сегменти управління, пов'язані з ними об'єкти та проце­си економічного життя визначили структуру та зміст усього наступ­ного викладу матеріалу.

КЛЮЧОВІ СЛОВА:

Світова економіка; міжнародна торгівля; зовнішня торгівля; інтернаціоналізація господарського життя; абсолютні переваги; по­рівняльні переваги; міжнародний рух капіталу; іноземний капітал;

32„__________________________________________________________

економічний імперіалізм; система управління зовнішньоекономічною діяльністю.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

Що таке абсолютні та порівняльні переваги?

У чому суть «природного розподілу грошового металу»?

3. Яка відмінність між неокласичним і неокейнсіанським напрямками
у теорії зовнішньоекономічного управління?

Охарактеризуйте основні положення теорії Хекшера - Оліна.

5. З чим пов'язані особливості сучасної теорії міжнародного руху
капіталу?

Проаналізуйте формулу сукупного попиту Кейнса.

ЛІТЕРАТУРА:

Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М., 1994. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. - М., 1978. Ленин В. Империализм как высшая стадия капитализма//Поли. собр. соч. -Т.27.

Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей. - М., 1992. Милль Дж.Ст. Основы политической экономии и некоторые аспекты их приложе­ния к социальной философии. - М., 1980-1981. - Т.1-3.

Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. - М., 1955. -Т. 1-4.

Семюелсон П., Нордгауг В. Макроекономіка. - К., 1995. Смит А. Исследования о природе и причинах богатства народов. - М., 1962. Caves R. Trade and Economic Structure: Models and Methods. - Harvard Economic Studies, 1960.-Vol. 115.

Chipman G.S. International Trade // Econometrica. - 1965. - Vol. 33. - № 3. Frey B. The Political Economy of Stabilization Programmes in Developing Coun­tries. - Paris, 1992.

Haberler G. A. Survey of International Trade Theory. — Princeton University Press, 1961.

Hicks J. Essays on World Economics. - Oxford University Press, 1953. Jasay A. The Social Choice Between Home and Overseas Investment // Economic Journal. - 1960. - № 70. - P. 105-113.

Johnson H. International Trade and Economic Growth. - Harvard University Press, 1958.

Kenen P. Nature, Capital and Trade // Journal of Political Economy. - 1965. -№ 73. - P. 437-460.

Kurichara K. International Capital Movements and National Economic Growth // Economia Internazionale. - 1966. - № 4. - P.597-611.

Kuznets S. International Differences in Capital Formation and Financing / / Capital Formation and Economic Growth. - Princeton University Press, 1955. Meier G. International Trade and Development. - Tokio, 1964. Rukstad M. Corporate Decision Making in the World Economy: Company Case Stud­ies. - Dryden Press, 1992. Smithin J. Macroeconomic Policy and the Future of Capitalism. - Brookfield, 1996.

ЧАСТИНА 1

УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬО­ЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА СВІТОГОСПОДАРСЬКОМУ РІВНЯХ

РОЗДІЛ 2

СИСТЕМА ІНСТИТУТІВ ТА ІНСТРУ­МЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬО­ЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1. ІНСТИТУТИ ТА ЗАСОБИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШ­НЬОЮ ТОРГІВЛЕЮ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Система державних органів управління зовнішньо­економічною діяльністю. Принципова структура інститутів, що управляють зовнішньоекономічною сферою, і в промислове розвину­тих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять Кабінет Міністрів, Міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи (Управлін­ня). Центральний банк, Експортно-імпортний банк, Центральне статистичне управління (міністерство), Міністерство іноземних справ, податкові відомства.

(Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції керівництва, регулювання та контролю у галузі зовнішньої торгівлі, виробляє розпорядження і слідкує за їх виконан­ням усіма підвідомчими їй організаціями.

Сьогодні міністерство виконує такі найважливіші функції:

1) розробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розви­
ток торгових відносин країни з іноземними державами;

2) розробляє проекти торгових договорів, угод і конвенцій з
питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними

Розділ 2

державами і підписує за уповноваженням свого уряду торгові дого­вори та угоди, контролює виконання міжурядових торгових договорів і угод;

3) складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньо­
торговельних планів, регулює і контролює виконання планів із
зовнішньої торгівлі, накреслює заходи щодо поліпшення якості екс­
портних та імпортних товарів;

4) регулює та контролює діяльність експортно-імпортних об'єд­
нань, торгових представництв за кордоном і торгових радників
при посольствах і місіях своєї країни;

5) займається питаннями митної політики;

6) розробляє та здійснює заходи з валютно-фінансових питань,
регулює надходження платежів за зовнішньоекономічними опера­
ціями;

7) вивчає питання транспортування зовнішньоторгових ванта­
жів і контролює виконання планів перевезень товарів;

8) спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, що
стосуються зовнішньої торгівлі;

9) видає експортні та імпортні ліцензії, реєструє контракти;

10) займається підбором і підготовкою кадрів.

Звичайно основною структурною одиницею Міністерства зов­нішньої торгівлі є управління. За характером діяльності всі управлін­ня можна поділити на три групи:

1. Торгово-політичні управління (регіональні) займаються питан­
нями розвитку торгових відносин з окремими групами країн; вони
виробляють основи торгової політики країни, а також заходи щодо
укріплення економічних зв'язків із зарубіжними країнами.

2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль
за виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні
умови експорту та імпорту; розглядають заявки зарубіжних держав
на поставку та закупівлю товарів, проводять переговори з іноземними
делегаціями щодо експорту та імпорту; спостерігають за товарною
структурою зовнішньої торгівлі; видають дозволи на ввіз і вивіз
товарів; беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних
умов поставок.

3. Функціональні управління та відділи. Існує кілька типів
таких управлінь, наприклад, договірно-правове (готує проекти торго­
вих договорів та угод, урядових постанов; контролює виконання
правових умов договорів та угод); валютне управління (складає

Управління зовнішньоекономічною діяльністю..._______________________ 35

валютні баланси з торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті); митне управління (керує місцевими митними організаціями та контролює дотримання ними законодавст­ва і правил митної справи; вивчає питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у розробці проектів міжнарод­них угод у частині, що стосується митної справи); управління цін (здійснює загальний контроль за ціновими умовами контрактів)

та ін.

Торгові представництва країни в іно­земних державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі.

Функції та завдання торгових представництв такі:

1) представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої тор­
гівлі і сприяти розвитку торгових та інших господарських відносин
цієї країни з країною перебування торгового представництва;

2) регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною пере­
бування торгового представництва;

3) здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною пере­
бування торгового представництва;

4) вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні
зв'язки та кон'юнктуру ринків країни перебування, враховуючи
інтереси зовнішньої торгівлі даної країни та подавати відповідну
інформацію у Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство іно­
земних справ своєї країни, а також зовнішньоторговим та іншим
зацікавленим організаціям своєї країни.

Звичайно торгові представництва даної країни становлять части­ну відповідних повноважних представництв цієї держави за кордо­ном; вони є частиною посольства чи місії цієї країни; безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі.

Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю валютно-фінан­совими інструментами і насамперед регулюванням курсу національ­ної валюти, який безпосередньо впливає на експортно-імпортні пото­ки.

Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні та розрахункові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі - надзвичайно важлива функція, безпосередньо пов'язана зі самим зовнішньоторговим процесом.

36_____________________________________________________________ Розділ 2

Митні органи -це державна установа, що контролює експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито та податки.

Міністерство іноземних справ сприяє визначенню зовнішньополітичних орієнтирів і зовнішньополітично­му забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів.

Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує діяльність органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади країни.

Засоби зовнішньоторгової політики на національному рівні. Характер зовнішньоторгової політики промислово розвинутих країн змінювався на різних стадіях розвитку суспільства. У період становлення капіталістичного способу виробництва інтересам бур­жуазії, котра розвивалася, загалом відповідала система протекціонізму, тому ця система протягом десятиліть була характерна для багатьох країн, насамперед для найактивніших щодо торговлі країн того ча­су - Голландії, Англії та Франції.

У період домонополістичного капіталізму інтереси великого промислового капіталу вимагали свободи конкуренції на зовнішньому та внутрішньому ринках. У сфері зовнішньоторгової політики це відобразилось у розвитку системи т.зв. вільної торгівлі, Ініціатором цієї системи стала буржуазія Англії.

Сьогодні більшості країн із промислово розвинутою економікою також властивий протекціонізм, але він суттєво відрізняється від протекціонізму на домонополістичній стадії. На домонополістичній стадії протекціонізм звичайно був спрямований на захист від інозем­ної конкуренції слабких галузей промисловості, відсталих, неконку­рентоспроможних. Протекціонізм захищав ці галузі і тим самим сприяв їх розвитку.

Сучасний протекціонізм спрямований на охорону найбільш розвинутих галузей промисловості і має регіональний характер, захищаючи інтереси великих регіональних угруповань Європи та Північної Америки, Південно-Східної Азії та Латинської Америки.

Засоби торгово-політичної боротьби будь-якої країни набувають форми або самостійних односторонніх актів її уряду, які встанов-

 

Управління зовнішньоекономічною діяльністю..._______________________ 37

люють режим зовнішньої торгівлі цієї країни, або угод з урядами інших країн, що регулюють торгові взаємовідносини.

Звідси два основних правових джерела торгово-політичних за­собів: національне законодавство, котре встановлює режим експорту та імпорту товарів, і торгові договори й угоди (дво- і багатосторонні) уряду однієї країни з урядами інших країн.

Митні тарифи будь-якої країни являють собою переліки товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар обкладається. Для групу­вання товарних позицій використовуються класифікації, розроблені ООН.

Мито - це податок, який стягується у зв'язку із ввозом іноземного товару в країну. Він збирається при випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, який ввозиться в країну, і створює різницю в ціні одного і того ж товару на світовому ринку і в межах цієї країни.

Мито у тарифі встановлюється двома методами. Один з них — це вказання розміру (ставки) мита у вигляді процента до ціни товару. Мито, виражене таким чином, називається митом від ціни, або адва-лорним. Інший метод - це вказання розміру мита безпосередньо у грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, об'єму чи штуки товару. Мито, виражене таким чином, називається специ­фічним митом.

У сучасних митних тарифах використовуються обидва види мита. Однак адвалорне та специфічне мито по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін більш ефек­тивним виявляється адвалорне мито, при зниженні - специфічне. Оскільки у післявоєнний період ціни на товари постійно зростали, то у сучасній митній політиці промислово розвинутих країн спостері­гається тенденція до підвищення ролі адвалорного мита у тарифах.

У 1953 р. деякі промислово розвинуті країни підписали конвен­
цію про уніфікацію методів визначення митної вартості товарів.
За цією конвенцією, адвалорне мито стягується з т.зв. нормальної
ціни товару. Це - ціна, яка існує в момент подачі митної декларації
і включає всі витрати на доставку товару до кордону. -_%

Розділ 2

За своїм походженням мито може бути автономним чи конвен­ційним. Автономне мито створюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Кон­венційне мито виробляється у процесі укладення угоди чи договору з іншою країною і фіксується у цьому договорі. Воно не може змінюватись протягом строку його дії. Конвенційне мито зникає з митного тарифу тоді, коли договори, за якими воно було надане, припиняють свою дію.

Структура митних тарифів включає прості (одноколюнні) та складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кож­ного товару незалежно від походження цього товару.

Складний митний тариф передбачає дві і більше ставки мита для кожного товару. Звичайно найвища ставка називається макси­мальною, чи генеральною. Вона використовується для товарів тих країн, з якими немає торгових угод. Найнижча, мінімальна ставка звичайно застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торгові договори й угоди і, що особливо важливо, яким наданий режим найбільшого сприяння.

У сучасних умовах на світовому ринку існує декілька видів митних угруповань. Митний союз - це угода двох чи кількох країн про відміну митних кордонів між ними. Територія держав, котрі входять у митний союз, є єдиною митною зоною, яка має загальний митний тариф. Зона вільної торгівлі також передбачає відміну мит­них кордонів між державами, які уклали угоду про її створення, але, на відміну від митного союзу, країни-учасниці зони не створюють, єдиного загального митного тарифу по відношенню до країн, що не беруть участі у цій угоді.

Кожна країна має свою національну структуру тарифу. Протя­гом багатьох років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До певної уніфікації тарифів спонукали численні багатосторонні угоди, укладені після другої світової війни (ГАТТ (Генеральна Асамблея з торгівлі і тарифів), ЄЕС (Європейська економічна спів­дружність), НАФТА (Північно-Американська угода про вільну торгів­лю) тощо), які вимагали співставлення тарифів різних країн. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію номен­клатури митних тарифів і створена т.зв. брюссельська схема митного тарифу. За цією схемою в основу покладено поділ товарів за вироб­ничим принципом. Товари, які належать до певної галузі виробни-

Управління зовнішньоекономічною діяльністю...___________________ 3Q

цтва, починаючи зі сировини і закінчуючи готовим продуктом, об'єд­нані в один розділ. Відповідно до цієї схеми на нині встановлені митні тарифи Англії, Франції, Німеччини, Італії та інших західноєвро­пейських країн, а також митні тарифи багатьох країн, що розвивають­ся.

Рівень митних ставок, як правило, зростає з підвищенням ступе­ня обробки, науко- та техноємкості: сировина обкладається низьким митом або взагалі не обкладається ним, за техноємкі ж, готові товари та послуги стягується високе мито.

Кількісні обмеження. Необхідно зазначити, що поряд із митом у зовнішній торгівлі з метою боротьби за ринки використовуються також і кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень імпорту - це т.зв. контингентування та ліцен­зійний порядок імпорту.

Контингентування - це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть встановлюватися шляхом укладення двосторон­ніх угод. У такому разі контингенти дійсні тільки для країн, що підписали цю угоду. В іншому разі уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни. Загальний контингент дає імпортеру країни свободу вибору контр­агента серед тих країн, на які поширюється дія контингенту, тоді як двосторонній контингент обмежує вибір імпортера тільки тією краї­ною, якій цей контингент наданий.

Від контингентів, які встановлюють кількість товарів, що дозво­лені для імпорту, слід відрізняти т.зв. тарифні контингенти, котрі дозволяють ввозити певну кількість товарів за зниженим митом або безмитно. Товар, який ввозиться понад тарифний контингент, обкладається звичайним митом, встановленим у митному тарифі. Тарифні контингенти широко застосовують країни Європейської співдружності та США.

При ліцензійній системі вільний ввіз тих чи інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом - ліцензією.

Ліцензія -це дозвіл, який дає право імпортеру ввезти певну кількість товару в країну. Ліцензії звичайно видаються урядо­вими органами найбільшим імпортерам товарів. Ліцензії, як правило, використовуються у формі генеральних чи індивідуальних ліцензій.

Розділ 2

Індивідуальна ліцензія -це переважно разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну. Генеральна ліцензія становить собою список товарів, які дозволяється ввозити вільно протягом зазначеного у ній часу. Генеральна ліцензія звичайно публікується в офіційних виданнях країн. Багато країн світу застосовують кількісні обмеження і щодо експорту.

Поряд із прямими обмеженнями ввозу товарів у вигляді мита та кількісних обмежень промислове розвинуті країни використову­ють цілу систему заходів непрямого протекціонізму. В їх число входять різноманітні митні формальності, санітарно-ветеринарні нор­ми, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, що стосуються використання іноземних товарів, та ціла низка інших положень, котрі прямо не перешкоджають імпорту, але, по суті, створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів. Так, поширеними формами непрямого протекціонізму є внутрішні податки й акцизні збори.

Торгово-політичні засоби розширення експорту товарів. Сьогодні існує два основних напрямки торгово-політичних методів розширення експорту, які застосовують­ся промислово розвинутими країнами.

Один із них - кредитування експорту у різних формах із метою розширення збуту товарів. У цю групу торгово-політичних засобів входять експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кре­дитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам.

Другий напрямок у розвитку торгово-політичних засобів розши­рення експорту - продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку - за демпінговими цінами.

Субсидування експорту - це форма державної політики, яка дозволяє продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного ви­робництва за більш низькими цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій промислово розвинутими країнами спричиняло гострі торгово-політичні конфлікти.

Експортні премії також є одним із торгово-політичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій чи непрямій формі.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю...

Прямі експортні премії здійснюються шляхом надання експорте­рам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються з фондів державного бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і таким чином розширювати експорт.

Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експорте­рам надаються різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звіль­нення компаній, які експортують товари, від оплати внутрішніх подат­ків чи надання податкових пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих експортних премій — це система звільнення від мита чи його повернення компаніям, котрі застосовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (т.зв. умовно безмитний ввіз і повернення мита). Суть цієї системи полягає в тому, що для розши­рення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, яке було сплачене за ввіз імпортної сировини чи напівфаб­рикатів, використаних для виготовлення цих товарів.

Торгові договори й угоди належать до найважливіших засобів сучасної торгової політики країн світу. Вони визначають правові умови, на яких грунтуються економічні взаємовід­носини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, котрі підписали договір.Торгові договори й угоди використовуються порів­няно давно.

Сучасні торгові договори й угоди промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, мають різні найменування й охоплюють широке коло регульованих процесів. За своїм змістом, характером і значенням вони можуть бути поділені на дві великі групи: торгові договори (договори про торгівлю і мореплавання), які визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комп­лексу економічних взаємин між країнами, і торгові угоди (угоди про товарооборот, угоди про товарооборот і платежі), які регулюють окремі сторони економічних взаємовідносин.

Договори про торгівлю та мореплавання (торгові договори за­гального типу) встановлюють той правовий режим, який сторони надають один одному щодо митного обкладання, торгового морепла­вання, транспорту, транзиту, діяльності фізичних і юридичних осіб сторін, що договорюються, і т.д.

Торгові договори укладаються на тривалі терміни (5-10 років) і передбачають можливість продовження строку їхньої дії на наступ­ний період. Вони підписуються від імені урядів сторін, що договорю­ються, і, як правило, підлягають ратифікації.

Розділ 2

Більшість статей торгових договорів промислове розвинутих країн присвячена питанням ввозу та вивозу товарів і капіталів, придбання нерухомого майна у чужій країні, захисту капіталовкла­день від націоналізації тощо. Ця група питань займає головне місце у сучасних торгових договорах. Правовий режим цієї групи питань звичайно встановлюється у торгових договорах шляхом взаємного надання сторонами режиму найбільшого сприяння.

Режим найбільшого сприяння - це положення про те, що кожна з держав, які договорюються, зобов'язується надати іншій державі, що бере участь у переговорах, такі ж сприятливі права, переваги, привілеї і пільги, як і ті, що їх вона надає чи надасть у майбутньому будь-якій третій державі. У сучасних торгових договорах цей режим застосовується і в т.зв. безумовній формі. Це означає, що пільги та переваги, які були чи можуть бути надані третій державі однією зі сторін, котрі договорюються, поширюються на іншу сторону, що договорюється, автоматично, тобто безумовно.

Режим найбільшого сприяння поширюється у торгових догово­рах на питання ввозу, вивозу та транзиту товарів, умови використання морських портів, мореплавання та ін.

Багато країн підписують також різноманітні торгові угоди, кот­рі - на відміну від торгових договорів - регулюють окремі сторони економічних відносин, зокрема обсяг і товарну номенклатуру взаєм­ної торгівлі, порядок взаємного надання контингентів та їх розмір, умови та способи розрахунків за торговими операціями тощо. Ці угоди мають різні назви - угода про товарооборот, угода про това­рооборот і платежі, угода про взаємні товарні поставки і т.д. Звичай­но вони укладаються на основі вже діючих торгових договорів і грунтуються на закладених там принципах. Термін їхньої дії пере­важно один рік, рідше - кілька років. Вони,- як правило, не ратифіку­ються і набувають чинності відразу після підписання. Умови цих угод мають двосторонній характер. Інакше кажучи, вони не поширю­ються на інші країни, пов'язані з цією державою договірними відноси­нами (на відміну від багатьох умов торгових договорів, які поширю­ються на треті країни за принципом найбільшого сприяння). Тому угоди такого типу часто називають угодами про двосторонню торгів­лю.

Одним із найважливіших типів угод у сфері зовнішньоеконо­мічних зв'язків є угоди про ліквідацію подвійного оподаткування.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю..._______________________ 43