Назвіть суб’єктів валютного регулювання та його основні інструменти?

 

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених

органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному

порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за

її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з

метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці,

достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних

платежів. Суб”єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:центраьний банк; уряд країни; уповноважені банки; юридичні особи – резиденти і нерезиденти; фізичні особи – резиденти і нерезиденти.

Інструменти валютного регулювання

Девальвація валюти передбачає спрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни.

Ревальвація валюти має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Тут переслідується мета втримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

Валютна інтервенція Активно вживаний у світовій практиці механізм валютної інтервенції, санкціонований МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти чи конкурентної валюти своєї країни.

Механізм регулювання платіжного балансу: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, спричинених коливаннями валютних співвідношень, та ін.

Валютні обмеження що становлять собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних осіб ринку відносно обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій,

Корекція облікових ставок Національного банку Досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових ставок Національного банку, підвищення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу.

Конвертованість валют У системі валютного регулювання особливе місце займає цілий комплекс заходів щодо забезпечення конвертованості валют.Конвертованість характеризує здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можливість купівлі та продажу іноземної валюти за національну. Поняття конвертованості за своїм змістом виходить за межі власне валютних відносин. Це загальноекономічна категорія, яка охоплює коло проблем, що не зводяться тільки до операції обміну валют. Конвертованість - невід'ємний атрибут ринкової економіки. Без конвертованості неможлива свобода вибору, тобто те, поза чим ринкові відносини втрачають свою сутність.

 

Визначте структуру зовнішньоекономічного комплексу держави та назвіть його особливості в Україні?

Зовнішньоекономічні відносини України із зарубіжними держава­ми здійснюються на основі взаємної вигоди, еквівалентного обміну і дотримання принципів міжнародного права.

У зовнішньоекономічній діяльності можна виділити такі основні напрями: зовнішня торгівля, фінансово-кредитні відносини, техніко-еко­номічні зв'язки, транспортні і науково-технічні. Перелічені напрями діяльності здійснює ряд організаційних структур управління, які об'єдналися у зовнішньоекономічний комплекс.

Організаційна структура зовнішньоекономічного комплексу Ук­раїни включає чотири рівні: 1 — вищі органи управління; II — галузеві і міжгалузеві міністерства і відомства; III — зовнішньоторговельні гос­прозрахункові організації; IV — підприємства і установи різних форм власності.

Функції вищих органів управління зосереджені у Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків України, Державному митному комітеті і Державному експертно-імпортному банку України. Разом з Міністерством економіки України, Національним банком вони здійснюють функції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на макрорівні. Вирішення галузевих і міжгалузевих питань здійснює група міністерств і державних комітетів України, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності. Вони розробляють програми і плани зовнішньоекономічних зв'язків, міждержавних угод торгово-еко­номічного, науково-технічного і техніко-економічного співробітництва іа спільного будівництва об'єктів.

Безпосередньо комерційно-господарську діяльність за закріпленою номенклатурою товарів здійснюють зовнішньоторгові госпрозрахункові організації Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України, Акціонерна компанія іноземного туризму. Найбільш пред­ставницьким є четвертий рівень організаційних структур, який представлений сукупністю підприємств різних форм власності, в тому числі спільних. Підприємства і організації як суб'єкти зовнішньоекономічної. діяльності здійснюють розвиток прямих зв'язків з підприємствами і організаціями інших країн, укладення господарських договорів і контр­актів з розвитку виробничої і науково-технічної кооперації та інші форми зв'язків з партнерами зарубіжних країн.

Політика держави у сфері зовнішньоекономічних відносин характеризуватиметься такими особливостями: на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків буде орієнтована структура економіки України. Вона базуватиметься на існуючому еко­номічному потенціалі, а пріоритетний розвиток отримуватимуть вироб­ництва, які забезпечуватимуть науковий і технологічний прорив на зовнішній ринок; зовнішньоекономіна діяльність України орієнтуватиметься на за­лучення іноземного капіталу і одержання іноземних кредитів, створення спільних підприємстб та вільних економічних зон; передбачається розвиток туризму, відпочинку та інших видів по­слуг, залучення іноземних фахівців, розширення навчання та стажу­вання за кордоном поряд з розвитком товарообміну як найбільш розвинутого напряму зовнішньоекономічної діяльності; Україна сприятиме проведенню пайового будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з наступним розподілом продукції, що виробляється на їх потужностях за умовами, визначеними окремими договорами.

 

6. Наведіть рівні, методи і засоби регулювання зовнішньоекономічних зв’язків

Зовнішньоекономічні зв'язки це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, науково-технічного співробітництва, а також валютно-фінансових і кредитних відносин між країнами з метою раціонального використання переваг міжнародного поділу праці, можливостей міжнародних економічних відносин для підвищення економічної ефективності господарської, підприємницької діяльності.

Розрізняють тарифні й нетарифні методи державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Їх застосування визначається економічними й фінансовими умовами, завданнями експортно-імпортної політики.

Тарифні методи ґрунтуються на використанні митних тарифів і а митних зборів. Митні тарифи – систематизовані за групами товарів мита, що стягуються в країні з імпортованих, експортованих або транзитних товарів та послуг. Звичайно вони встановлюються на національному рівні, але існують єдині тарифи декількох країн у межах митних союзів. Митні тарифи впливають на ціну товарів, тому вони мають бути науково обґрунтовані. Митні збори стягуються понад митні тарифи. Розрізняють статистичний, санітарний, ліцензійний марочний та інші митні збори.

Нетарифні методи державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків:

· кількісне обмеження експорту певної сировини через ліцензування та квотування (контингентування), коли ліцензії видають відповідно до встановлених експортно-імпортних квот;

· заборонні мита, що захищають вітчизняних виробників від іноземних конкурентів;

· пряме й якісне субсидування експорту, надання пільг окремим виробникам або регіонам відповідно до їх специфіки або специфіки їхніх товарів. При цьому враховуються потенційні можливості цих виробників чи регіонів та внесок у державну скарбницю;

· державне регулювання банківських розрахунків через використання іноземних кредитів, валютного й експортного контролю, заборони незаконного розміщення валютної виручки за кордоном, регулювання бюджетних коштів, необхідних для фінансування купівлі іноземної валюти з метою задоволення потреб в імпорті.

Зовнішньоекономічні зв'язки включають в себе наступні напрямки і форми:

зовнішню торгівлю; міжнародне виробниче (аграрне і промислове) співробітництво; міжнародне інвестиційне співробітництво; міжнародне науково-технічне співробітництво; економічне і технічне сприяння; валютно-фінансове співробітництво.

РІВНЕВА СТРУКТУРА СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ

Назва рівня	Зміст регулювання
Мегаеко-номічний	наднаціональний	Вплив міжнародного економічного права та міжнародних інститутів на міжнародні економічні відносини в цілому
міжнародний	Вплив договірних відносин між окремими країнами світу на розвиток взаємодії між ними
Макроекономічний (національний)	Вплив держави (уряду) на сферу зовнішньоекономічної діяльності даної країни
Мікроекономічний	Вплив суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності один на одного на основі укладених між ними угод

 

7. Наведіть основні методи державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків?

Розрізняють тарифні й нетарифні методи державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Їх застосування визначається економічними й фінансовими умовами, завданнями експортно-імпортної політики.

Тарифні методи ґрунтуються на використанні митних тарифів і а митних зборів. Митні тарифи – систематизовані за групами товарів мита, що стягуються в країні з імпортованих, експортованих або транзитних товарів та послуг. Звичайно вони встановлюються на національному рівні, але існують єдині тарифи декількох країн у межах митних союзів. Митні тарифи впливають на ціну товарів, тому вони мають бути науково обґрунтовані. Митні збори стягуються понад митні тарифи. Розрізняють статистичний, санітарний, ліцензійний марочний та інші митні збори.

Нетарифні методи державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків:

· кількісне обмеження експорту певної сировини через ліцензування та квотування (контингентування), коли ліцензії видають відповідно до встановлених експортно-імпортних квот;

· заборонні мита, що захищають вітчизняних виробників від іноземних конкурентів;

· пряме й якісне субсидування експорту, надання пільг окремим виробникам або регіонам відповідно до їх специфіки або специфіки їхніх товарів. При цьому враховуються потенційні можливості цих виробників чи регіонів та внесок у державну скарбницю;

· державне регулювання банківських розрахунків через використання іноземних кредитів, валютного й експортного контролю, заборони незаконного розміщення валютної виручки за кордоном, регулювання бюджетних коштів, необхідних для фінансування купівлі іноземної валюти з метою задоволення потреб в імпорті.

 

8. Наведіть визначення та класифікація зовнішньоторговельних операцій.?

Зовнішньоторговельна операція (ЗТО) — це комплекс основ-них та допоміжних видів комерційної діяльності, певний набір тех-нічних прийомів, застосування, яких забезпечує реалізацію міжна-родної угоди купівлі-продажу.

Зовнішньоторговельні операції класифікуються:

1.За напрямками торгівлі:

-імпортна (import) - придбання товару в іноземного продавця з завозом у країну покупця; чи ввіз товару (робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності) на митну територію держави без зобов´язань зворотного вивозу.

- експортна (export) - продаж товару іноземному покупцю з вивозом із країни продавця; чи вивіз товару (робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності) з митної території держави без зобов´язання про зворотний ввіз.

- реекспортна (reexport) - придбання товару в іноземного продавця з завезенням у країну імпортера з метою наступного перепродажу його, без переробки, іноземному покупцю;

- реімпортна (reimport) - придбання з увозом через границю раніше експортованого товару. До реімпортних відносять наступні операції: повернення забракованих покупцем товарів, повернення товарів не проданих на аукціоні чи не реалізованих через консигнаційні склади 2. По предмету угоди: товари і продукція; сировина; результати інтелектуальної діяльності, роботи та послуги. 3. За ступенем самостійності: прямі обмінні (купівля-продаж); посередницькі (комісійні, агентські, консигнаційні, брокерські).

 

9. Наведіть суть компенсаційних угод, угод на широкій компенсаційній основі, операцій з давальницькою сировиною в міжнародній торгівлі?

 

Прості угоди про співробітництво на компенсаційній основі передбачають поставку експортером на умовах кредиту комплектного обладнання, ліцензій на використання винаходів та ноу-хау, а також надання ним інжинірингових послуг та подальше (після встановлення та пуску обладнання в експлуатацію) погашення імпортером вартості обладнання, ліцензій, інжинірингових послуг та вар гості кредиту зустрічними поставками продукції, виробленої на цьому обладнанні.
У компенсаційній угоді зазначається, що імпортер розплачується з експортером поставками продукції в залежності від роботи встановленого устаткування, тобто поступово, як з відтермінуванням платежу.

Суть простих компенсаційних угод полягає у тому, що одна країна, вико­ристовуючи обладнання, технологію, знання, послуги іншої країни, модернізує або споруджує на своїй території промисловий об'єкт, продукцією якого і буде розраховуватись (зазвичай у кредит) за усе, надане їй цією країною.

Операції на давальницькій сировині, або толинг, є видом зустрічної торгівлі, який передбачає поставку однією стороною сировини, напівфабрикатів, комплектувальних виробів для їх подальшої переробки та/або складання у країні торгового партнера і зворотну поставку готових виробів у країну первісного експорту.

Особливість здійснення операцій на давальницькій сировині полягає у тому, що власник сировини, який не має потужностей з його переробки, надає її переробному підприємству в обсязі, який є необхідний не лише для забезпечення виробництва заданої кількості готової продукції, а також для покриття переробнику затрат, позв'язаних з переробкою та для забезпечення норми прибутку переробному підприємству. Сторонами контракту є власник, постачальник сировини, напівфабрикатів та покупець переробленої продукції, з одного боку, та переробне підприємство - з іншого.

Компенсаційні угоди на комерційній основі — це угоди, в яких поставка й відповідна зустрічна поставка товарів здійснюється на протязі встановленого періоду на основі або одного контракту купівлі-продажу, або на основі контракту купівлі-продажу і доданих до нього угод про зустрічні закупки. Такі угоди мають узгоджений механізм грошових розрахунків, здійснених як шляхом переказу іноземної валюти, так і застосуванням клірингу. Компенсаційні угоди на комерційній основі укладаються контрагентами щоб уникнути валютних розрахунків. У такому разі експортер на кожну відвантажену партію товару оформляє рахунок-фактуру, яка зараховується на спеціальний кліринговий рахунок банку країни імпорту з метою проведення відповідних зустрічних поставок. Дані компенсаційні угоди здійснюються шляхом укладення контрактів купівлі-продажу або контрактів купівлі-продажу з доданням до них відповідних додаткових угод про проведення зустрічної закупівлі або авансових платежів. При цьому фінансові розрахунки між контрагентами можуть здійснюватися шляхом переказу валюти або проведенням взаємозаліку.

 

10.Назвіть особливості функціонування підприємств з іноземними інвестиціями в Україні

 

Формування ринкової економіки в Україні потребує докорінної перебудови зовнішньоекономічних зв'язків, що знаходить свій вираз у створенні і функціонуванні підприємств з іноземним капіталом і закріпленні цього процесу у відповідному законодавстві.

Підприємство з іноземними інвестиціями — підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 %. Рівень відповідальності іноземних інвесторів за боргами підприємства з іноземними інвестиціями залежить від особливостей обра­ної організаційно-правової форми. Узаконеними формами іноземних інвестицій в Україні є:

1) часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки у діючих підприємствах; 2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам;

3) придбання прямо не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна;

4) придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користуватися землею та концесій на використання природних ресурсів на території України:

5) придбання інших майнових прав;

6) інші форми здійснення інвестицій, зокрема, на підставі угод зсуб'єктами господарської діяльності України, які прямо та виключно не заборонені законами України.

На території України щодо іноземних інвестицій та форми їх здійснення встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, що означає ті самі права і обов'язки для підприємств з іноземними інвестиціями, які діють для національних суб'єктів господарської діяльності.
Найбільш поширеною формою функціонування іноземного капіталу на території України як одна із форм господарювання за нових умов, що дає змогу залучити іноземний капітал в економіку, є спільні підприємства.

 

 

11. Перелічіть особливості здійснення міжнародних ділових переговорів та наведіть порядок укладання та виконання зовнішньоекономічних контрактів?

 

Міжнародні ділові переговори – процес торгівлі або ж укладання угоди між партнерами з різних країн - обмін одного цінного ресурсу на інший з метою досягнення результату, який би задовольнив усі сторони переговорів.

Міжнародна практика укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) передбачає здійснення певних етапів і стадій, на кожній з який вирішуються конкретні задачі та ви­конуються формальності, пов'язані з оформленням, пересил­кою й опрацюванням необхідної документації.

1. Підготування до укладення контрактів — головним зав­данням на цьому етапі є пошук і вибір контрагента. Длядосягнення поставленої мети можна використати різноманітнізасоби, наприклад, помістити рекламні оголошення, направи­ти потенційним покупцям каталоги, прейскуранти тощо. Вибірконтрагента залежить від багатьох економічних, політичних,юридичних чинників тощо, які бажано і потрібно враховувати.

2. Підготування угоди полягає в направленні пропозиції(оферти), прийнятті та підтвердженні замовлення, взяті участі у торгах та ін. 3. Проведення попередніх переговорів може проводитисяшляхом листування, особистих переговорів, переговорів теле­фоном та ін. 4. Укладення контракту шляхом: • підписання контракту контрагентами; • акцепт покупцем твердої оферти продавця;

13 .Назвіть основні умови й статті типового контракту купівлі-продажу в міжнародній практиці

Типовий контракт - це розроблений у відповідності до встановлених правил документ, який містить ряд уніфікованих умов, прийнятих в практиці міжнародної торгівлі, тобто ніби наперед узгоджених, типових умов. Другу частину типового контракту складають статті, умови яких вимагають узгодження. Це статті, які містять умови про предмет контракту, ціну товару, його якості, термінах поставок, умовах платежу та ін.Типові контракти на світовому ринку можуть використовуватися в різних формах. Як правило, вони складаються на бланках, виготовлених в типографії.

Використання типового контракту може здійснюватися двома способами:
1) беззаперечне приєднання одної зі сторін до умов кінцевої форми типового контракту, яку запропонувала інша сторона. 2) використання типового контракту як зразка, який може бути змінений у відповідності до конкретної угоди.

Зовнішньоторгові контракти за змістом індивідуальні, але за структурою схожі. Кожен контракт має індивідуальний номер, текст контракту починається з преамбули, після чого розміщені такі статті:
- Предмет контракту. - Кількість товару. - Якість товару. - Термін і дата доставки.
- Базисні умови доставки. - Ціна - Упаковка й маркірування.
- Порядок здачі-прийому. - Умови про гарантії - Рекламації. - Штрафні санкції і повернення втрат. - Обставини непереборної сили. - Арбітражна замітка - Інші умови контракту.
- Юридичні адреси сторін. - Підписи продавця й покупця.

12 .Назвіть сутність та головні показники ефективності зовнішньоторговельної діяльності?

 

Оцінка ефективності зовнішньої торгівлі на рівні держави здійснюється за допомогою абсолютних та відносних показників. Основними абсолютними показниками, які характеризують зовнішню торгівлю країни, є такі: обсяги експорту, імпорту, зовнішньоторговельного обороту (загальна сума експорту та імпорту), зовнішньоекономічне сальдо (вартість експорту за мінусом вартості імпорту). На їх основі визначаються найважливіші відносні показники, насамперед це експортна квота, імпортна квота та коефіцієнт зовнішньоторговельного обороту.

1. Експортна квота К_е - відношення величини обсягу експорту О_е до валового внутрішнього продукту ВВИ

Для поглибленої аналітики використовується прийом співвідношення індексів, а саме: а) індексу зовнішньоторговельного обороту /_ЗТ0 та б) індексу ВВП /ввп. За результатами цієї дії обчислюється коефіцієнт співвідношення індексів К_ЗТО / ввп:

До загальних показників, які відображають роль зовнішньоекономічного фактора в національній економіці, можна віднести також показник зовнішньоторговельного обороту на душу населення.

З метою визначення значимості експорту та імпорту для національної економіки та оцінки ефективності міжнародної економічної діяльності країни додатково здійснюється аналіз складу зовнішньоторговельного обороту. Це насамперед показник співвідношення динаміки експорту та імпорту - коефіціент випередження/ зниження

К_вип / зниж:

14. Перелічіть нетарифні засоби регулювання зовнішньої торгівлі

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежувально-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Всього існує близько 800 видів нетарифного регулювання. Їх можна поділити на 3 групи:

1.кількісні обмеження; 2. фінансові методи зовнішньоторговельної політики; 3. неекономічні заходи регулювання зовнішньої торгівлі.

1.Кількісні обмеження – це адміністративна форма нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, яка визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених для експорту/імпорту.

- Квота – це встановлення певної кількості товару за номенклатурою, яку дозволено експортувати або імпортувати. (бувають експортні, імпортні).

-Ліцензування – регулювання ЗЕД через дозволи, які видає державний орган на експорт або імпорт товару у встановленій кількості за певний проміжок часу. (Форми ліцензій:

Разова ліцензія – це письмовий дозвіл строком до 1 року на ввезення або вивезення, який видається урядом певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторгової угоди.

Генеральна ліцензія - дозвіл на ввезення або вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод. Глобальна ліцензія - дозвіл ввезти або вивезти даний товар в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості. Автоматична ліцензія - дозвіл, який видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом.)

-Добровільне” обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити або, що найменше, не збільшувати обсяг експорту, що прийняте в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

2.До фінансових методів зовнішньоторгівельної політики відносять:

- Субсидія – це грошова виплата, яка спрямована на підтримку національних виробниківі непряму дискримінацію імпорту (прямі і опосередковані).

-Демпінг – захід фінансової нетарифної торгової політики, який передбачає просування товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін в цих країнах.

-Експортні кредити – метод фінансової нетарифної зовнішньоторгівельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту національними фірмами.

Форми екс кред. субсидовані кредити національним експортерам – кредити, які надаються державними банками під відсоткову ставку нижче за ринкову;

державні кредити іноземним імпортерам – надаються за обов’язкової умови закупівлі товарів тільки у фірм країни, яка надала такий кредит (пов’язаний кредит);

страхування експортних ризиків національних експортерів – включають комерційні ризики (нездатність імпортера оплатити поставку) і політичні ризики (несподівані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов’язання перед імпортером).

3. Неекономічні заходи регулювання зовнішньої торгівлі- це методи адміністративного характеру, які безпосередньо не направлені на обмеження торгівельного обороту, але призводять до аналогічних результатів – приховані методи:

-Технічні бар'єри – приховані методи торгівельної політики. З’являються через те, що національні технічні, адміністративні та інші норми і правила побудовані так, щоб запобігати ввозу товарів із-за кордону.

-Внутрішні податки та збори – приховані методи торгівельної політики, що направлені на збільшення внутрішньої ціни імпортованого товару та тим самим скорочення його конкурентоспроможності. Внутрішні податки можуть бути прямими (ПДВ, акцизний збір) та опосередковані(збори на митне оформлення, реєстрацію).

- Державні закупівлі – прихований метод торгівельної політики, який потребує від державних органів та підприємств купувати певні товари тільки у національних товаровиробників, навіть якщо їх товари дорожче ніж аналогічні імпортовані.

-Вимоги про вміст місцевих компонентів – прихований метод торгівельної політики держави, який законодавчо встановлює частину кінцевого продукту, що повинна бути вироблена національним товаровиробником, якщо цей продукт призначається для продажу на внутрішньому ринку. В більшості випадків цей метод використовується розвиненими країнами в межах політики імпортозаміщення, для того, щоб створити національну базу імпортного виробництва та згодом відмовитися від імпорту певних товарів.

 

15 .Назвіть особливості митного регулювання в Україні

Одним із найбільш поширених регуляторів ЗЕД є митний тариф. Практично всі країни світу за його допомогою вирішують найрізноманітніші завдання: від захисту вітчизняного виробника до поповнення державного бюджету за рахунок коштів, вилучених на кордоні. Митне регулювання здійснюється відповідно до Митного кодексу, законів України та міжнародних договорів. Україна може вступати в митні союзи з іншими державами.

У міжнародній практиці митне регулювання здійснюється на таких чотирьох рівнях:

1. Зона вільної торгівлі. У межах цієї зони країни-учасниці скасовують між собою торгові бар’єри, зберігаючи їх при цьому відносно третіх країн. Прикладом зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), яку засновано в 1960 р.

2. Митний союз. У межах митного союзу країни-учасниці не тільки скасовують всі обмеження в торгівлі між собою, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних обмежень, що усуває тим самим необхідність існування митної служби на внутрішніх кордонах. Відносно торгівлі прикладом митного союзу є Європейська спільнота.

3. Спільний ринок, у рамках якого учасники крім свободи торгівлі користуються свободою переміщення всіх факторів виробництва (міграція робочої сили і капіталу). 4. Повний економічний союз, в якому країни учасниці уніфікують свою економічну політику стосовно торгівлі, міграції робочої сили і переливу капіталу.

 

16. Охарактеризуйте систему митного регулювання та наведіть класифікацію мита?

 

М́итне регулювáння - регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит і митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України

Класифікація мита:

1. Залежно від мети і функціональності:

фіскальне – встановлюється для забезпечення надходжень коштів до бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій

протекціоністське – спрямоване на захист національного виробника і є явно дискримінаційним способом ввезення товарів іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у формі імпортного мита

преференційне – передбачає особливі переваги держави щодо розміру ставок, які надаються іншим державам, головним чином з торговельно-політичними цілями.

2. За способом стягнення:

адвалорне – процент від митної вартості;

специфічне – нараховується на одиницю товару (наприклад 10 євро за тонну);

комбіноване (наприклад 20% від митної вартості, але не менше 10 євро за тонну).

3. За об’єктом оподаткування:

імпортне; експортне – використовується не часто, при великій різниці між внутрішніми і світовими цінами на окремі товари; транзитне.

4. Залежно від торгово-політичного статусу і правових основ:

автономні – запроваджуються в односторонньому порядку, без будь-яких обов’язків перед іншою країною. Величина мита може бути змінена відповідно до інтересів країни без узгодження з країнами партнерами;

конвенційні – договірні, на базі дво чи багатосторонньої угоди (ГАТТ) чи угоди про митний союз, кі створюють режим найбільшого сприяння;

преференційні – мито за нижчою ставкою в порівнянні з діючим тарифом, переважно на товари з країн розвитку. Рівень преференційних мит, наданий промислово розвинутими країнами КЩР різний. Імпорт з найменш розвинутих країн обкладається митом з 0 ставкою, з інших – ½ звичайних ставок.

5. За характером застосування:

спеціальні – як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну терито­рію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів; як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі;

антидемпінгові – у випадку, коли товари завозяться за нижчою ціною від нормальної ціни в країні експортері;

компенсаційні – на імпорт товарів, при виробництві який використовувалися субсидії. Введенню цього мита зазвичай передує розслідування, проведене за дорученням уряду. У процесі розслідування проводяться двосторонні переговори, розглядаються можливі пояснення ситуації і робляться інші способи вирішити розбіжності політичним шляхом. Мито вводиться як останній засіб, коли всі інші способи регулювання торговельних розбіжностей вичерпані.

6. За типами ставок:

постійні; змінні – ставки змінюються в встановлених органами державної влади випадках, наприклад при зміні рівня світових або внутрішніх цін. Такі тарифи досить рідке явище і використовуються, наприклад, в ЄС в рамках єдиної сільськогосподарської політики.