Про порядок церковних богослужінь

Усі церковні богослужіння діляться на три кола: добове, тижневе і річне.

ДОБОВЕ КОЛО БОГОСЛУЖІНЬ

Добовим колом богослужінь називаються ті богослужіння,

які здійснюються св. православною Церквою протягом

доби. Добових богослужінь є дев'ять: вечірня, повечір'я,

Полуношниця, рання, перший час, третій час, шостий час,

Дев'ятий час і Божественна літургія.

За прикладом Мойсея, який, описуючи сотворіння Богом світу, починає "день" з вечора, так і в православній Церкві день почи­нається з вечора - вечірнею.

Вечірня — служба, яка здійснюється в кінці дня, ввечері. Цією службою ми дякуємо Богу за минулий день.

Повечір'я - служба, яка складається з читання ряду молитов, в яких ми просимо у Господа Бога прощення гріхів і щоб Він дав нам, що йдемо на сон, спокій тілу та душі й зберіг нас від підступів диявола під час сну.

Полуношниця - служба, яка здійснюється опівночі, на спомин про нічну молитву Спасителя у Гефсиманському саду. Ця служба закликає віруючих бути завжди готовими до дня Страшного Суду, який прийде раптово, мов "жених опівночі", згідно з притчею про десять дів.

Рання - служба, яка здійснюється вранці, до сходу сонця. Цією службою ми дякуємо Богу за минулу ніч і просимо у Нього милостей на день, що вже настав.

Перший час, що відповідає нашій сьомій годині ранку, освячує молитвою день, який уже настав.

На третьому часі, який відповідає нашій дев'ятій годині ран­ку, згадується зішесття Святого Духа на апостолів.

На шостому часі, о дванадцятій годині дня, згадується розіп'яття Господа нашого Ісуса Христа.

На дев'ятому часі, що відповідає п'ятнадцятій годині, зга­дуємо хресну смерть Господа нашого Ісуса Христа.

Божественна літургія - найголовніше богослужіння. На ній згадується усе земне життя Спасителя і здійснюється Таїнство св. причастя (св. євхаристія), установлене Самим Спасителем на

Тайній вечері. Літургія служиться вранці, перед обідом.

Усі ці служби у давнину в монастирях і у пустельників прово­дились окремо, у визначений для цього час. Але згодом, для зруч­ності віруючих, вони були з'єднані в три богослужіння: вечірнє, ранкове і денне.

Вечірнє богослужіння складається з дев'ятого часу, вечірні і повечір'я.

Ранкове - з полуношниці, ранньої та першого часу.

Денне - з третього і шостого часів та літургії.

Напередодні великих свят і недільних днів відправляється вечірня служба, в якій з'єднуються: вечірня, рання і перший час. Таке богослужіння називається всенічним бдінням (всенічною), тому що у давніх християн воно тривало усю ніч. Слово бдіння означає пильнування, неспання.

НАОЧНА СХЕМА ДОБОВОГО КОЛА БОГОСЛУЖІНЬ

Вечір

Дев'ятий час (15.00).

Вечірня.

Повечір'я.

Ранок

1. Полуношниця (північ, 24.00).

Рання.

Перший час (7.00).

День

Третій час (9.00).

Шостий час (12.00).

Літургія.

ТИЖНЕВЕ КОЛО БОГОСЛУЖІНЬ

Тижневим, або седмичним, колом богослужінь нази­вається порядок служб протягом семи днів тижня. Кожен день тижня присвячено якійсь важливій події або особли­во шанованому святому.

У неділю Церква згадує і прославляє Воскресіння Христове. У понеділок (перший день після неділі) прославляються безтілесні сили - ангели, створені перше людини, найближчі слу­ги Божі.

У вівторок прославляється святий Іоан Хреститель як найбільший з усіх пророків і праведників.

У середу згадується зрада Господа Іудою і, в зв'язку з цим, проводиться служба в пам'ять Хреста Господнього (день пісний).

У четвер прославляються св. апостоли і св. Миколай Чудо­творець.

У п'ятницю згадуються хресні страждання і смерть Спасителя і відправляється служба на честь Хреста Господнього (день пісний).

У суботу - день спокою - прославляється Божа Матір, яка ублажається і щоденно; праотці, пророки, апостоли, мученики, преподобні, праведні і всі святі, які досягли упокоения у Господі. Також поминаються всі спочилі в істинній вірі і надії на вос­кресіння та життя вічне.

РІЧНЕ КОЛО БОГОСЛУЖІНЬ

Річним колом богослужінь називається порядок служб протягом усього року. Кожен день у році присвячується пам'яті тих чи інших святих, а також і особливим священ­ним подіям - святам і постам.

З усіх свят у році найбільше - свято Світлого Христового Воскресіння (Пасха, Великдень). Це є "свято свят і торжество з торжеств". Пасха буває не раніше 22 березня (4-го квітня н. ст.) і не пізніше 25 квітня (8 травня н. ст.), у першу неділю після вес­няного повного місяця.

Ще буває в році дванадцять великих свят, встановлених на честь Господа нашого Ісуса Христа і Божої Матері, які називають­ся дванадесятими.

Є свята і на честь великих святих і на честь безтілесних Сил Небесних - ангелів.

Тому всі річні свята за своїм значенням поділяються на Гос­подні, Богородичні і святих.

За часом святкування (відзначення) свята поділяються на постійні, які бувають щороку в одні й ті самі числа місяця, і перехідні, які хоча й бувають в одні і ті самі дні тижня, але при­падають на різні числа місяця у відповідності до часу святкування Пасхи.

За врочистістю церковної служби свята поділяються на великі, середні і малі.

Великі свята завжди мають всенічне бдіння; середні ж - не завжди.

Богослужбовий церковний рік починається 1-го вересня за ст. ст., а все річне коло богослужінь будується з уваги на свя­то Пасхи.

ПРО БОГОСЛУЖБОВІ КНИГИ

Перше місце серед богослужбових книг посідають Єван­геліє, Апостол і Псалтир. Ці книги взяті зі Святого Письма - Біблії, - тому називаються священно-бого­службовими.

Потім ідуть книги. Служебник, Часослов, Требник, Книга мо­лебних співів, Октоїх, Мінея місячна, Мінея загальна, Мінея святкова, Тріодь постова, Тріодь квітна, Типікон або Устав, Ірмологій і Канонник. Ці книги укладені на основі Св. Писання і Св. Передання отцями і вчителями Церкви і називаються церков­но-богослужбовими.

Євангеліє - це Слово Боже. Воно складається з чотирьох пер­ших книг Нового Завіту, які написані євангелістами Матфеєм, Марком, Лукою та Іоаном. Євангеліє містить у собі оповідання про земне життя Господа нашого Ісуса Христа: Його вчення, чуде­са, хресні страждання, смерть, славне воскресіння і вознесіння Йо­го на небо. Богослужбове Євангеліє має ту особливість, що, крім звичайного поділу на глави і стихи, ділиться ще на особливі час­тини, названі "зачалами". В кінці книги розміщується покажчик: коли читати те чи інше зачало.

Апостол - так називається книга, яка містить такі книги Ново­го Завіту: Діяння святих апостолів, соборні послання і послання апостола Павла (крім книги Апокаліпсис, або Одкровення). Кни­га Апостол так само, як і Євангеліє, розділена, крім розділів і стихів, на "зачала", з вказівкою в кінці книги, коли і яке зачало читати.

Псалтир - книга пророка і царя Давида. Так називається вона тому, що більшість псалмів у ній написані св. пр. Давидом. У цих псалмах св. пророк відкриває перед Богом свою душу, всі свої ра­дощі, печалі, кається у скоєних гріхах, прославляє безкінечні Божі чесноти, дякує Йому за всі Його милості, благодіяння, просить до-

помоги у всіх своїх справах... Ось чому Псалтир і використовується при богослужінні частіше за всі інші богослужбові книги.

Книга Псалтир для використання при богослужінні поділена на двадцять частин, названих "кафизмами", а кожна кафизма поділяється ще на три підчастини, названі "славами".

Крім простого Псалтиря, є ще Псалтир "слідуваний". Він відрізняється тим, що містить у собі три додатки: 1) Часослов, 2) тропарі і кондаки, вибрані з усіх богослужбових книг і 3) всі молитвослів'я, які повинні читатися тими, хто приступає до св. Таїнства причастя.

Служебник - книга для священика і диякона. Вона містить у собі порядок вечірні, ранної і літургії. У кінці служебника вміщені: відпусти, прокимни, величання, і місяцеслов, тобто спи­сок святих, щоденно згадуваних Церквою.

Архиєрейський служебник (або "Архиєрейський чиновник") відрізняється тим, що містить у собі ще чин освячення антимінса і чини посвячення у читця, диякона, священика та ін.

Часослов - книга для читців і співців на криласі. Часослов містить у собі порядок усіх щоденних служб, крім літургії.

Требники - книги, які мають у собі чинопослідування св. Таїнств (крім Таїнств св. причастя і священства) та інших треб — чин відспівування і поховання спочилих, чин освячення во­ди, молитви після народження немовляти, при нареченні немовля­ти і воцерковленні його та ін.

Книга молебних співів містить чинопослідування молебнів (молебних співів) на різні випадки життя.

Октоїх, або Восьмигласник, має у собі піснеспіви (тропарі, кондаки, канони та ін.), поділені на вісім наспівів чи "гласів". Ко­жен "глас", у свою чергу, містить у собі піснеспіви на всю седми­цю, отже, служби Октоїха повторюються раз на вісім тижнів. Поділ церковного співу на гласи було здійснено знаменитим піснеспівцем грецької Церкви св. Іоаном Дамаскином (VIII ст.). Йому приписується й укладання Октоїха, хоча зауважимо, що в цій справі брали участь св. Митрофан, єпископ Смирнський, св. Иосиф та ін.

Мінея місячна містить у собі молитви на честь святих на ко­жен день року й урочисті служби на свята Господні та Богоро-дичні, що припадають на певний день місяця. За числом 12 місяців вона поділяється на 12 окремих книг.

ВСЕНІЧНЕ БДІННЯ

Всенічним бдінням, або всенічною, називається таке бого­служіння, яке проводиться ввечері напередодні особливо шанованих святкових днів. Воно складається з вечірні, ранньої і першого часу, причому як вечірня, так і рання відправ­ляються більш урочисто і при більшому освітленні храму, ніж в інші дні.

Це богослужіння називається всенічним, бо в давнину воно по­чиналося пізно увечері і тривало всю ніч до світанку.

Потім, зважаючи на неміч віруючих, стали проводити це бого­служіння дещо раніше і робити скорочення у читанні та співанні, а тому воно і закінчується тепер не так пізно. Попередня ж назва - всенічне бдіння — збереглася.

ВЕЧІРНЯ

Вечірня за своїм складом нагадує і зображує старозавітні часи: створення світу, гріхопадіння перших людей, виг­нання їх з раю, покаяння і їхню молитву про спасіння, потім надію людей, згідно з обітницею Бога, на Спасителя і, на­решті, виконання цієї обітниці.

Вечірня, при всенічному бдінні, починається відкриттям Царських врат. Священик і диякон мовчки кадять престіл і весь вівтар, і клуби кадильного диму наповнюють глибину вівтаря.

Це безмовне кадіння знаменує початок творіння світу. "На по­чатку створив Бог небо і землю". Земля ж була безвидна і по­рожня. І Дух Божий носився над первозданною речовиною землі, вдихаючи в неї живоносну силу. Але ще не пролунало творчого слова Божого.

Та ось священик, ставши перед престолом, першим виголосом прославляє Творця світу - Пресвяту Тройцю: "Слава святій і єдиносущній і животворчій і нероздільній Тройці, завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків". Потім він тричі закликає віруючих: "Прийдіть, поклонімось Цареві нашому Богу. Прийдіть, по­клонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Нього". Бо "все через Нього сталось (тобто існування, життя) і без Нього ніщо не стало­ся, що сталося" (Ін 1, 3).

У відповідь на цей виголос хор урочисто співає 103-й псалом про створення світу, прославляючи премудрість Божу: "Благо­слови, душе моя, Господа! Господи Боже мій, як звеличився Ти дивно..."

Під час цього співу священик виходить з вівтаря, проходить між людьми і звершує кадіння усього храму і віруючих, а диякон іде попереду зі світильником у руці.

Це священнодійство нагадує віруючим не тільки про створення світу, але й про першопочаткове, блаженне, райське життя перших людей, коли Сам Бог ходив поміж -людьми у раю. Відкриті Царські врата знаменують, що тоді райські двері були відкриті для всіх людей.

Та ось люди, спокушені дияволом, порушили волю Божу, згрішили. Своїм гріхопадінням люди позбулися блаженного райського життя. Вони були вигнані з раю - і двері райські для них зачинилися. На знак цього, після завершення кадіння в храмі та після закінчення псалмоспіву, Царські врата зачиняються.

Диякон виходить з вівтаря і стає перед зачиненими Царськими вратами, як колись Адам - перед дверима раю, які замкнулися пе­ред ним, і виголошує велику єктенію: В мирі Господу помолимось. За мир з неба і спасіння душ наших Господу помолимось...

Після великої єктенії й виголосу священика співаються вибрані вірші з перших трьох псалмів:

Блажен муж, що не йде на раду нечестивих...

Бо знає Господь путь праведних, і путь нечестивих загине...

Потім диякон виголошує малу єктенію: "Ще і ще в мирі Гос­поду помолимось".

Після малої єктенії хор стихами з псалмів взиває: Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене... Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою... Вислухай мене, Господи...

Під час співу цих стихів диякон звершує кадіння храму.

Цей момент богослужіння, починаючи від закриття Царських врат, у благаннях великої єктенії та у співі псалмів, зображує нуж­денне становище, у якому опинився рід людський після гріхо­падіння праотців, коли разом із гріховністю з'явилися всілякі біди, хвороби та страждання. Ми взиваємо до Бога: "Господи, по­милуй!" Просимо миру і спасіння для душ наших. Сумуємо через те, що послухали ради диявольської. Благаємо у Бога відпущення гріхів і визволення від усяких бід, і всю свою надію покладаємо на милість Божу. Дияконське кадіння в цей час означає ті жерт­ви, які приносились у Старому Завіті, а так само і наші молитви, які ми підносимо до Бога.

До співання старозавітних стихів: "Господи, взиваю до Тебе..." приєднуються стихири, тобто піснеспіви новозавітні, на честь свя­та.

Остання стихира називається богородичний, або догматик, бо ця стихира співається на честь Божої Матері, і в ній викладається догмат (головне у вченні про віру) про втілення Сина Божого від Діви Марії. У дванадесяті свята замість богородичного догматика співається особлива стихира на честь свята.

При співанні богородичного (догматика), Царські врата відчи­няються і здійснюється вечірній вхід: з вівтаря північними двери­ма виходить свічконосець, за ним диякон з кадилом, а потім свя­щеник. Священик стає на амвоні лицем до Царських врат, благо­словляє хрестоподібно вхід і, після слів диякона "Премудрість! Станьмо побожно!" (тобто слухайте премудрість Господню, стійте прямо, зосереджено) входить разом з дияконом через Царські вра­та у вівтар і стає на горньому місці.

Хор у цей час співає пісню Сину Божому, Господу нашому Ісу-су Христу: "Світло тихе святої слави Безсмертного Отця Небесно­го, Святого, Блаженного, Ісусе Христе! Прийшовши на захід сон­ця, бачивши світло вечірнє, оспівуєм Отця, Сина і Святого Духа -

Бога. Достойний єси в усі часи оспіваним бути голосами преподоб­ними, Сину Божий, що життя даєш; тому світ Тебе славить".

Вечірній вхід нагадує віруючим про те, як старозавітні правед­ники, згідно з обітницею Божою, прообразами і пророцтвами, че­кали пришестя Спасителя світу і як Він явився у світ для спасіння роду людського.

Кадило з фіміамом, при вечірньому вході, означає, що молитви наші посередництвом Господа Спасителя, як фіміам, підносяться до Бога, а також означає і присутність у храмі Духа Святого.

Хрестоподібне благословення входу означає, що через хрест Господній знову відчиняються нам двері раю.

Після пісні: "Світло тихе..." співається прокимен, тобто корот­кий вірш зі Святого Писання. У недільну вечірню співається: "Господь воцарився, у красу зодягнувся", а в інші дні співаються інші стихи.

Після закінчення співання прокимна у великі свята читають паремії. Пареміями називаються вибрані місця зі Святого Писан­ня, в яких містяться пророцтва чи вказуються прообрази, які стосуються до подій, що святкуються, або даються настанови, ніби від лиця тих святих угодників, чию пам'ять ми святкуємо.

Після прокимна і паремій диякон виголошує сугубу (тобто по­силену) єктенію: "Промовмо всі з усієї душі і з усього ро­зуміння нашого промовмо..."

Потім читається молитва: "Сподоби, Господи, у вечір цей без гріха зберегтися нам..."

Після цієї молитви диякон виголошує благальну єктенію: "До­повнімо вечірню молитву нашу Господеві..."

У великі свята після благальної єктенії здійснюється літія і благословення хлібів.

Літія - слово грецьке, означає спільне моління. Літія відправ­ляється у західній частині храму, біля вхідних західних дверей. Це моління у стародавній Церкві проводилось у притворі, з тією метою, щоб дати можливість оголошеним, які стоять тут, і тим, що каються, взяти участь у спільній молитві з нагоди великого свята.

За літією бувають благословення й освячення п'яти хлібів, пшениці, вина та єлею, в пам'ять також давнього звичаю роздава­ти їжу богомольцям, які приходили іноді здалеку, щоб вони могли підкріпитися під час тривалого богослужіння. П'ять хлібів благословллються на згадку про нагодування Спасителем п'яти тисяч п'ятьма хлібами. Освяченим єлеєм священик згодом, під час ран­ньої, після цілування святкової ікони, помазує віруючих.

Після літії, а якщо вона не проводиться, то після благальної єктенії, співаються стихири на стиховні. Так називаються особливі стихи, написані в пам'ять згадуваної події.

Вечірня закінчується читанням молитви св. Симеона Бого-приємця: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приго­тував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля". Потім - читання "Трисвятого" і мо­литва Господня: "Отче наш...", співання ангельського вітання Бо­городиці: "Богородице Діво, радуйся..." або тропаря свята. І, на­решті, після триразового співання молитви праведного Іова: "Не­хай буде благословенне ім'я Господнє віднині і довіку..." - за­вершальне благословення священика: "Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і чоловіколюбством завжди, нині й по­всякчас, і на віки вічні".

Кінець вечірні - молитва св. Симеона Богоприємця і ан­гельське привітання Богородиці - вказують на виконання обітниці Божої про Спасителя.

Одразу ж після закінчення вечірні, за всенічним бдінням, по­чинається рання читанням шестипсалмія.

РАННЯ

Друга частина всенічного бдіння - рання - нагадує нам ча­си новозавітні: явлення Господа нашого Ісуса Христа у світ, для нашого спасіння, і Його славне Воскресіння. Початок ранньої прямо вказує нам на Різдво Христове. Вона починається славослів'ям ангелів, які з'явилися вифлеємським пас­тухам: "Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благо­воління".

Потім читається шестипсалміє, тобто шість вибраних псалмів царя Давида (3, 37, 62, 87, 102 і 142), в яких зображається гріхов­ний стан людей, сповнений бід і напастей, і висловлюється палка надія людей на милість Божу. Віруючі слухають шестипсалміє з особливою увагою та побожністю.

Після шестилсалмія диякон виголошує велику єктенію.

Потім гучно і радісно співається коротка, зі стихами, пісня про явлення Ісуса Христа в світ людям: "Бог Господь і з'явився нам. Благословен, Хто йде в ім'я Господнє!", тобто Бог - Господь з'явився до нас, і достойний прославлення, хто йде для слави Гос­пода.

Після цього співається тропар, тобто пісня на честь свята чи святого, і читаються кафизми, тобто окремі частини Псалтиря, які складаються з кількох послідовних псалмів. Читання кафизм, як і читання шестипсалмія, закликає нас замислитися над нашим нужденним і гріховним станом і покласти всю надію на милість і допомогу Божу. "Кафизма" означає сидіння, бо під час читання кафизм можна сидіти.

Після закінчення кафизм диякон виголошує малу єктенію, а потім звершується полієлей. Полієлей - слово грецьке, і означає "багатоєлейність" чи "багато освітлення".

Полієлей - найурочистіша частина всенічної й означає про­славлення милості Божої, явленої нам у пришесті Сина Божого на землю й у здійсненні Ним діла нашого спасіння від влади дияво­ла і смерті.

Полієлей починається урочистим співанням хвалебних стихів:

"Хваліте ім'я Господнє, хваліте, раби, Господа. Алилуя!

Благословен Господь від Сиону, що живе в Єрусалимі. Али­луя!

Сповідайтеся Господеві, бо Він благий, бо повіки милість Його. Сповідайтеся Богу Небесному, бо повіки милість Його".

При співанні цих стихів у храмі запалюються всі світильники, Царські врата відчиняються, і священик з дияконом, що йде попе­реду зі свічкою у руці, виходить з вівтаря і здійснює кадіння всьо­го храму, на знак благоговіння перед Богом і святими Його.

Після співання цих стихів виконуються у недільні дні особливі тропарі, тобто радісні пісні на честь Воскресіння Христового, в яких говориться, як ангели явилися мироносицям, що прийшли до гробу Спасителя, і сповістили їм про воскресіння Ісуса Христа.

В інші ж великі свята, замість недільних тропарів, співається перед іконою свята величання, тобто короткий хвалебний вірш на честь свята чи святого.

Після недільних тропарів, чи після величання, диякон виголо­шує малу єктенію, потім прокимен, і священик читає Євангеліє.

На недільній службі читається Євангеліє про Воскресіння Христа і про явлення воскрес лого Христа Його ученикам, а в інші свята читається Євангеліє, яке стосується до відзначуваної події чи прославлення святого.

Після прочитання Євангелія у воскресній службі співається урочиста пісня на честь воскреслого Господа: "Воскресіння Хрис­тове бачивши, поклонімося святому Господу Ісусу..."

Євангеліє виноситься на середину храму, і віруючі приклада­ються до нього. В інші свята віруючі прикладаються до святкової ікони. Священик помазує їх благословенним єлеєм і роздає освя­чений хліб.

Після співу: "Воскресіння Христове" співається ще кілька ко­ротких молитвословів. Потім диякон читає молитву: "Спаси, Гос­поди, людей Твоїх..." і після виголосу священика: "Милістю і щедротами..." починається співання канону.

Каноном на ранній називається зібрання пісень, складене за певним правилом. "Канон" - слово грецьке і означає "правило".

Канон ділиться на дев'ять частин (пісень). Перший стих кож­ної пісні, яка співається, називається ірмос, тобто "зв'язок". Ци­ми ірмосами ніби зв'язується весь склад канону в одне ціле. Інші стихи кожної частини (пісні) читаються і називаються тропарями. Друга пісня канону, як покаянна, виконується тільки під час Ве­ликого посту.

У складанні цих пісень особливо попрацювали: св. Іоан Дамас-кин, Косьма Маюмський, Андрій Критський (великий покаянний канон) та багато інших. При цьому вони незмінно керувалися пев­ними піснеспівами і молитвами святих, а саме: пророка Мойсея (для 1-го і 2-го ірмосів), пророчиці Анни, матері Самуїла (для 3-го ірмо-су), пророка Аввакума (для 4-го ірмосу), пророка Ісаї (для 5-го ірмосу), пророка Іони (для 6-го ірмосу), трьох отроків (для 7-го і 8-го ірмосів) і священика Захарії, отця Іоана Предтечі (для 9-го ірмосу).

Перед дев'ятим ірмосом диякон виголошує: "Богородицю і Матір Світла у піснях звеличимо!" і здійснює кадіння храму.

Хор у цей час співає пісню Богородиці: "Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм..." До кожного стиха приєднується приспів: "Чеснішу від херувимів і незрівнян­но славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породи­ла, сущу Богородицю, Тебе величаємо".

Після закінчення пісні Богородиці хор продовжує співання ка­нону (9-ї пісні).

Про загальний зміст канону можна сказати таке. Ірмоси нага­дують віруючим про старозавітні часи і про події з історії нашого спасіння і поступово наближають нашу думку до події Різдва Христового. Тропарі ж канону присвячені новозавітним подіям і являють собою ряд стихів, або піснеспівів, на славу Господа і Бо­жої Матері, а також на честь відзначуваної події або ж святого, що прославляється у цей день.

Після канону співаються хвалебні псалми - стихири на хваліте — в яких усі творіння Божі закликаються до прославлен­ня Господа: "Все, що дише, нехай хвалить Господа..."

Після співання хвалебних псалмів іде велике славослів'я. Царські врата відчиняються при співанні останньої стихири (у неділю - богородичний) і священик виголошує: "Слава Тобі, що показав нам світло" (В давнину цьому виголосу передувала поява ранішньої зорі).

Хор співає велике славослів'я, яке починається словами: "Сла­ва у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління. Хвали­мо Тебе, благословляємо Тебе, поклоняємося Тобі, прослав­ляємо Тебе, дякуємо Тобі задля великої слави Твоєї..."

У великому славослів'ї ми дякуємо Богу за денне світло і за дарування духовного Світла, тобто Христа Спасителя, Який просвітив людей Своїм ученням - світлом істини.

"Велике славослів'я" закінчується співанням Трисвятого "Свя­тий Боже..." і тропарем свята.

Після цього диякон виголошує дві єктенії: посилену і благальну.

Рання на всенічному бдінні закінчується відпустом - свяще­ник, звертаючись до віруючих, каже: "Христос, істинний Бог наш (а в недільну службу: "Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш..."), молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних всехвальних апостолів... і всіх святих, помилує і спасе нас, бо Він благий і Чоловіколюбець".

На закінчення хор співає молитву, щоб Господь зберіг на многії літа православне єпископство, правлячого архиерея і всіх православних християн.

Одразу ж після цього починається остання частина всенічного бдіння - перший час.

Служба першого часу складається з читання псалмів та моли­тов, у яких ми просимо Бога, щоб Він уранці почув голос наш і настановив нас на день прийдешній. Закінчується служба першого

Про загальний зміст канону можна сказати таке. Ірмоси нага­дують віруючим про старозавітні часи і про події з історії нашого спасіння і поступово наближають нашу думку до події Різдва Христового. Тропарі ж канону присвячені новозавітним подіям і являють собою ряд стихів, або піснеспівів, на славу Господа і Бо­жої Матері, а також на честь відзначуваної події або ж святого, що прославляється у цей день.

Після канону співаються хвалебні псалми - стихири на хваліте — в яких усі творіння Божі закликаються до прославлен­ня Господа: "Все, що дише, нехай хвалить Господа..."

Після співання хвалебних псалмів іде велике славослів'я. Царські врата відчиняються при співанні останньої стихири (у неділю - богородичний) і священик виголошує: "Слава Тобі, що показав нам світло" (В давнину цьому виголосу передувала поява ранішньої зорі).

Хор співає велике славослів'я, яке починається словами: "Сла­ва у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління. Хвали­мо Тебе, благословляємо Тебе, поклоняємося Тобі, прослав­ляємо Тебе, дякуємо Тобі задля великої слави Твоєї..."

У великому славослів'ї ми дякуємо Богу за денне світло і за дарування духовного Світла, тобто Христа Спасителя, Який просвітив людей Своїм ученням — світлом істини.

"Велике славослів'я" закінчується співанням Трисвятого "Свя­тий Боже..." і тропарем свята.

Після цього диякон виголошує дві єктенії: посилену і благальну.

Рання на всенічному бдінні закінчується відпустом - свяще­ник, звертаючись до віруючих, каже: "Христос, істинний Бог наш (а в недільну службу: "Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш..."), молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних всехвальних апостолів... і всіх святих, помилує і спасе нас, бо Він благий і Чоловіколюбець".

На закінчення хор співає молитву, щоб Господь зберіг на многії літа православне єпископство, правлячого архиерея і всіх православних християн.

Одразу ж після цього починається остання частина всенічного бдіння - перший час.

Служба першого часу складається з читання псалмів та моли­тов, у яких ми просимо Бога, щоб Він уранці почув голос наш і настановив нас на день прийдешній. Закінчується служба першого часу переможною піснею на честь Божої Матері: "Непереможній Воєводі..." У цій пісні Божу Матір ми називаємо непереможною Воєводою проти зла. Потім священик виголошує відпуст першого часу. На цьому закінчується всенічне бдіння.

БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ

Літургія - найважливіше богослужіння, під час якого здійснюється святе Таїнство причастя (св. євхаристія), встановлене Господом нашим Ісусом Христом у четвер уве­чері, напередодні хресних Його страждань. Умивши ноги Своїм апостолам, щоб показати їм приклад смирення, Господь воздав хвалу Богу Отцю, взяв хліб, благословив його, переломив і дав апостолам, промовляючи: "Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, що за вас ламається"; потім Він узяв чашу з виноградним вином, також благословив її і подав апостолам, промовляючи: "Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів"; причастивши їх, Господь дав заповідь завжди чинити це таїнство: "Це чиніть на спомин про Мене" (Див.: Мф 26, 26-28; Лк 22, 19; 1 Кор. 11, 24).

Апостоли здійснювали св. причастя за заповіддю і за прикла­дом Ісуса Христа і навчили християн здійснювати це велике і спа­сите льне Таїнство. В перші часи порядок і спосіб здійснення літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви вивчалися напам'ять. Потім з'явився і письмовий виклад апос­тольської літургії. З часом літургія поповнювалася новими молит­вами, піснеспівами і священними дійствами, що порушувало в різних Церквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об'єднати всі існуючі чини літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено в четвертому столітті, коли припини­лися гоніння на християн, і християнська Церква отримала мож­ливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя (Все­ленські Собори). В цей час св. Василій Великий записав і запро­понував для загального використання складений ним чин літургії. Св. Іоан Золотоустий дещо скоротив цей чин. В основу цього чи­ну була покладена найдавніша літургія св. апостола Якова, пер­шого єпископа Єрусалимського.

Св. Василій Великий був архиепископом Кесарії Каппа-докійської (у Малій Азії). "Великим" його називають за великі по­двиги на користь Церкви. Він залишив після себе багато церков­них писань, багато молитов і церковних правил. Помер у 379 р.

Св. Іоан Золотоустий був архиепископом Константинопольсь­ким. "Золотоустим" його прозвали за особливу красномовність, з якою він проповідував Слово Боже. Він також залишив після се­бе багато церковних творів. Він трохи (у молитвах, які читали священики таємно) скоротив чин літургії св. Василія Великого, але суттєвих змін не допустив. Помер у 402 р. на засланні.

Літургія має різні назви. Перша назва "літургія" - грецька, означає "спільна служба" і вказує на те, що Таїнство святого при­частя є спасительна жертва Богу за гріхи всієї громади віруючих - живих і померлих. Оскільки Таїнство св. причастя по-грецьки називається євхаристією, що означає "подячна жертва", то й літургія називається "євхаристією". Літургію називають ще "обіднею", бо її належить звершувати в обідній час, і тіло і кров Христові, пропоновані у Таїнстві св. причастя, у Слові Божому називаються "трапезою" і "вечерею" Господньою (Див.: 1 Кор. 10, 21; 11, 20). В апостольський час літургія називалася ще "ла­ манням хліба" (Див.: Діян. 2, 46). У літургії згадується земне життя і вчення Ісуса Христа від народження і до воскресіння та вознесіння Його на небо і принесені Ним на землю спасительні блага.

Порядок літургії такий: спочатку готується речовина для таїнства, потім віруючі готуються до таїнства і, нарешті, здійснюється саме таїнство, і віруючі причащаються. Літургія, та­ким чином, поділяється на три частини: 1) проскомидію; 2) літургію оголошених; 3) літургію вірних.

І. ПРОСКОМИДІЯ

"Проскомидія" - слово грецьке і означає принесення. Так на­зивається перша частина літургії від звичаю давніх християн при­носити хліб, вино і все необхідне для звершення літургії; тому і сам хліб, споживаний на ній, називається проскурою, тобто при­ношенням. Хліб (проскура) повинен бути квасним, чистим і пше­ничним. Сам Господь Ісус Христос для звершення Таїнства св. причастя взяв квасний, а не прісний хліб. Проскура повинна бу­ти круглою і складатися з двох частин за образом двох природ Ісуса Христа - Божественної і людської; на верхній частині є печатка із зображенням хреста і по кутах - початкові літери імені Христа Спасителя: 1С. ХР. та грецьке слово: НІ-КА; тобто Ісус Христос - Переможець. Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода. Для проскомидії використовується п'ять прос-кур на спомин про чудесне нагодування Христом п'ятьма хлібами п'яти тисяч чоловік, обставина, яка дала Ісусу Христу привід на­вчати людей про духовне насичення і про нетлінну духовну їжу, яку дає Таїнство св. причастя (Див.: Ін. б, 22-58). Але власне для причастя використовується одна проскура (агнець), за словом апостола: "Один хліб, і нас багато — одне тіло; бо всі прича­щаємось від одного хліба" (Див.: 1 Кор. 10, 17), а тому за своїм розміром ця проскура має відповідати кількості причасників.

ПРОВЕДЕННЯ ПРОСКОМИДІЇ