Короткі відомості про Вселенські Собори

Вселенських Соборів у істинній православній Церкві Христовій було сім:

1. Нікейський.

2. Константинопольський (Царгородський).

3. Ефеський.

4. Халкідонський.

5. Константинопольський 2-й.

6. Константинопольський 3-й.

7. Нікейський 2-й.

ПЕРШИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР

Перший Вселенський Собор відбувся у 325 р. у місті Нікеї за імпе­ратора Костянтина Великого. Цей Собор було скликано проти лжевчен­ня олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другого Лиця Св. Тройці, Сина Божого, від Бога Отця, і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння. У Соборі брало участь 318 єпископів, серед яких були: св. Микол ай Чудотворець, Яків, єпископ Низибійський, Спиридон Тримифунтський, св. Афанасій Вели­кий, який був у той час ще в сані диякона, та ін.

Собор осудив і відкинув єресь Арія й утвердив неспростовну істину - догмат: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця пер­ше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не со­творений, і єдиносущний з Богом Отцем.

Щоб усі православні християни могли точно знати істинне вчення. віри, воно було ясно і коротко викладено у перших семи членах Симво­лу віри.

На цьому ж Соборі було постановлено святкувати Пасху (Велик­день) у перший недільний день після першого весняного повного міся­ця, визначено було також священикам бути одруженими, було встанов­лено багато інших правил.

ДРУГИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР

Другий Вселенський Собор відбувся в 381 р. у місті Константино­полі (Царгороді) за імператора Феодосія Великого. Цей Собор було скликано проти лжевчення колишнього аріанського єпископа константи­нопольського Македонія, який відкидав Божество третього Лиця Св. Тройці, Духа Святого; він учив, що Дух Святий не є Бог, і називав Його творінням або створеною силою, що служить Богу Отцю і Богу Си­ну так, як ангели.

На Соборі були присутні 150 єпископів, серед яких були: Григорій Богослов (він був головою Собору), Григорій Ниський, Мелетій Анти­охійський, Амфілохій Іконійський, Кирило Єрусалимський та ін.

На Соборі єресь Македонія була осуджена і відкинута. Собор утвер­див догмат про рівність та єдиносущність Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином.

Собор також доповнив Нікейський Символ віри ще п'ятьма членами, в яких викладається вчення: про Святого Духа, про Церкву, про Таїнства, про воскресіння мертвих і про життя грядущого віку. Таким чином склався Нікеоцаргородський Символ віри, який і служить керівництвом для Церкви на всі часи.

ТРЕТІЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР

Третій Вселенський Собор відбувся в 431 р. у місті Ефесі за імпера­тора Феодосія II Молодшого. Собор було скликано проти лжевчення константинопольського архиепископа Несторія, який нечестиво вчив, неначе Пресвята Діва Марія народила просту людину Христа, з Яким потім Бог з'єднався морально, перебував у Ньому, наче в храмі, подібно до того, як раніше перебував у Мойсеї та інших пророках. Тому і Само­го Господа Ісуса Христа Несторій називав богоносцем, а не Бо­голюдиною, а Пресвяту Діву називав Христородицею, а не Богороди­цею.

На Соборі були присутні 200 єпископів.

Собор осудив і відкинув єресь Несторія і постановив визнавати з'єднання в Ісусі Христі, з моменту втілення, двох природ: Божої і людської; і визначив: визнавати Ісуса Христа досконалим Богом і до­сконалою Людиною, а Пресвяту Діву Марію — Богородицею.

Собор також затвердив Нікеоцаргородський Символ віри і суворо за­боронив робити в ньому які б то не було зміни і доповнення.

ЧЕТВЕРТИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР

Четвертий Вселенський Собор відбувся в 451 році в місті Халкідоні за імператора Маркіана. Собор було скликано проти лжевчення архимандрита одного константинопольського монастиря Євтихія, який заперечував людську природу в Господі Ісусі Христі. Спростовуючи єресь і захищаючи Божественне достоїнство Ісуса Христа, він сам припустився крайності і вчив, що в Господі Ісусі Христі людське єство було цілком поглинуте Божеством, тому в Ньому слід визнавати тільки одне Божественне єство. Це лжевчення називається монофізитством, а послідовники його називаються монофізитами (єдиноприродниками).

На Соборі були присутні 650 єпископів.

Собор осудив і відкинув лжевчення Євтихія і визначив істинне вчення Церкви, а саме, що Господь наш Ісус Христос є істинний Бог і істинна лю­дина: за Божеством Він вічно народжується від Отця, за людським єством Він народився від Пресвятої Діви й у всьому подібний до нас, крім гріха. При втіленні (народженні від Діви Марії) Божество і людсь­ке єство з'єднались у Ньому - як єдиному Лиці - незлитно і незмінно (всупереч Євтихію), нероздільно і нерозлучно (всупереч Несторію).

П'ЯТИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР

П'ятий Вселенський Собор відбувся в 553 році в місті Константино­полі при імператорі Юстиніані І. Собор було скликано з приводу супере­чок між послідовниками Несторія та Євтихія. Головним предметом супе­речок були твори трьох учителів сирійської Церкви, відомими в свій час, а саме: Феодора Мопсуетського, Феодорита Кирського та Іви Едеського, в яких чітко висловлювалися несторіанські хибні думки, а на Четвер­тому Вселенському Соборі нічого не було згадано про ці три твори.

Несторіанці у суперечці з євтихіанцями (монофізитами) посилалися на ці твори, а євтихіанці знаходили в цьому привід відкидати сам IV Вселенський Собор і зводити наклеп на Вселенську Православну Церк­ву, що вона начебто ухилилася в несторіанство.

На Соборі були присутні 165 єпископів.

Собор осудив усі три твори, а також Феодора Мопсуетського як та­кого, що не розкаявся; стосовно інших двох осудження обмежилося тільки їхніми несторіанськими творами, самі ж вони були помилувані, бо своєчасно відмовилися від своїх хибних думок і спочили у мирі з Церк­вою.

Собор знову повторив осуд єресей Несторія і Євтихія.

ШОСТИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР

Шостий Вселенський Собор відбувся в 680 році в місті Константино­полі за імператора Костянтина Погоната, і в ньому брали участь 170 єпископів.

Собор було скликано проти лжевчення єретиків - монофелітів, які хоча й визнавали в Ісусі Христі дві природи, Божу і людську, але одну Божественну волю.

Після V Вселенського Собору заворушення, вчинені монофелітами, тривали і загрожували Грецькій імперії великими небезпеками. Імпера­тор Іраклій, жадаючи примирення, вирішив схилити православних до поступок монофелітам і силою своєї влади повелів визнавати в Ісусі Христі одну волю при двох єствах.

Захисниками і роз'яснювачами істинного вчення Церкви стали Софроній, патріарх Єрусалимський, і константинопольський чернець Максим Сповідник, якому за твердість віри відрізали язик і відсікли руку.

Шостий Вселенський Собор осудив і відкинув єресь монофелітів і ухвалив визнавати в Ісусі Христі два єства - Боже і людське, і - за цими двома єствами - дві волі, але так, що людська водя у Христі не противна, а покірна Його волі Божественній.

Гідне уваги, що на цьому Соборі було відлучено, серед інших єрети­ків, і Римського Папу Гонорія, який визнав учення про єдину волю пра­вильним. Постанови Собору підписали і римські легати: пресвітери Фе-одор, Георгій і диякон Іоан. Це ясно вказує, що вища влада в Церкві на­лежить Вселенському Собору, а не Папі Римському.

Через 11 років Собор знову відкрив засідання в царських палатах, названих Трульськими, для вирішення питань, які, переважно, стосувалися церковного благочиния. В цьому відношенні він ніби допов­нив П'ятий і Шостий Вселенські Собори, тому і називається П'ято-шостим.

Собор затвердив правила, якими Церква мала керуватися, а саме: 85 правил св. апостолів, правила 6-й Вселенських і 7-й Помісних Соборів і правила 13-й отців Церкви. Ці правила згодом були доповнені правила­ми Сьомого Вселенського Собору і ще двох Помісних Соборів і склали так званий "Номоканон", тобто "Кормчу (Керманичеву) Книгу", яка і є основою для церковного управління православної Церкви.

На цьому Соборі були осуджені деякі нововведення Римської Церкви, які не узгоджувалися з духом постанов Церкви Вселенської, а саме: при­мушування до безшлюбності священиків і дияконів, суворі пости в суботи Великого посту, зображення Ісуса Христа у вигляді агнця (ягняти).

СЬОМИЙ ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР

Сьомий Вселенський Собор відбувся в 787 році в місті Нікеї за імпе­ратриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара), і в ньому брали участь 367 отців.

Собор було скликано проти іконоборчої єресі, яка виникла за 60 років до Собору, за грецького імператора Лева Ісавра, який, бажаючи навернути магометан у християнство, вважав за необхідне знищити вша­нування ікон. Ця єресь тривала за його сина Костянтина Копроніма й онука Лева Хозара.

Собор осудив і відкинув іконоборчу єресь і визначив - ставити і покладати у св. храмах, разом із зображенням Чесного і Животворчо­го Хреста Господнього, і святі ікони, шанувати і віддавати їм поклоніння, підносячись розумом і серцем до Господа Бога, Божої Ма­тері і святих, на них зображених.

Після VII Вселенського Собору гоніння на святі ікони знову були відновлені наступними трьома імператорами: Левом Вірменином, Ми­хайлом Бальбою та Феофілом і майже 25 років хвилювали Церкву.

Шанування св. ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському Соборі в 842 році, за імператриці Феодори.

На цьому Соборі, з вдячності Господу Богу, який дарував Церкві пе­ремогу над іконоборцями та всіма єретиками, встановлено свято Торже­ства Православ'я, яке належить святкувати в першу неділю Великого посту і яке відзначається й дотепер у всій Вселенській Православній Церкві.

ПРИМІТКА. Римо-Католицька Церква замість семи визнає понад 20 Вселенських Соборів, неправильно включаючи в цей перелік Собори, які відбулися у Західній Церкві після розділення Церков, а лютерани, незважаючи на приклад апостолів і визнання всієї Християнської Церкви, не визнають жодного Вселенського Собору.

СИМВОЛ ВІРИ

Символом віри називається короткий і точний виклад усіх істин християнської віри, складений і затверджений на 1-му та на 2-му Вселенських Соборах. І хто ці істини не приймає, той не може бу­ти православним християнином.

Весь Символ віри складається з дванадцяти членів, і в кожно­му з них міститься особлива істина, або, як ще називають, догмат нашої православної віри.

Символ віри читається так:

1-й член. Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця не­ба і землі, всього видимого і невидимого.

Й. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинород-ного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

3-й. Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чо­ловіком.