Про надприродне Божественне одкровення. Про священне передання і святе писання

Головне Своє одкровення Бог повідомляє людям в особли­вий, незвичний спосіб, чи, як ми кажемо, надприродним чином - це коли Бог відкриває про Себе безпосередньо Сам або через ангелів. Таке одкровення називається надприрод­ним Божественним одкровенням.

Оскільки не всі люди можуть приймати одкровення від Самого Бога через свою нечистоту гріховну і немочі духу й тіла, то Гос­подь обирає особливих, праведних людей, які можуть прийняти це одкровення. Першими провісниками одкровення Божого були: Адам, Ной, Мойсей та інші пророки і праведні люди. Всі вони прийняли від Бога і проповідали початки одкровення Божого.

У повноті і досконалості Боже одкровення приніс на землю Сам втілений Син Божий, Господь наш Ісус Христос і поширив йо­го по всій землі через Своїх апостолів та учеників.

Це Божественне одкровення і тепер поширюється між людьми і зберігається в істинній святій православній Церкві двома спосо­бами: через Священне Передання і Святе Писання.

Початковим способом поширення одкровення Божого є Свя­щенне Передання. Від початку світу до Мойсея не було священ­них книг, а вчення про віру Божу передавалось усно, переданням, тобто словом і прикладом, від одного до іншого і від предків на­щадкам.

Сам Ісус Христос Своє божественне вчення і настанови передав ученикам Своїм словом (проповіддю) і прикладом Свого життя, а не книгою (писанням).

У такий же спосіб на початку і апостоли поширювали віру й ут­верджували Церкву Христову.

Священне Передання завжди передувало Святому Писанню. Це цілком зрозуміло, бо книгами могли користуватися не всі лю­ди, а передання доступне всім без винятку.

Згодом, щоб Божественне одкровення збереглося з точністю, з натхнення Господа деякі святі люди записали найголовніше у кни­ги. Сам Бог Дух Святий невидимо допомагав їм, щоб усе написа­не у цих книгах було правильним та істинним. Усі ці книги, на­писані Духом Божим, через освячених на те від Бога людей (про­років, апостолів та ін.) називаються Святим Писанням, або Біблією. Слово "Біблія" - грецьке й означає - "Книги". Цією назвою вказується, що священні книги як такі, що походять від Самого Бога, перевершують інші книги.

Книги Святого Писання написані різними людьми в різний час, але всі вони поділяються на дві частини: на книги Старого Завіту і книги Нового Завіту.

Книги Старого Завіту написані до Різдва Христового. Книги Нового Завіту написані після Різдва Христового. Всі ці священні книги називаються біблійним словом "завіт", тобто заповідання, заповіт, бо в них міститься Божественне вчення, заповідане людям Богом. Слово "завіт" ще означає союз або угоду (Бога з людьми). Головний зміст Старого Завіту полягає в тому, що Бог обіцяв лю­дям Спасителя світу і підготував їх до прийняття Його - через по­ступові одкровення, через святі заповіді, пророцтва, прообрази, молитви і священнослужіння.

Головний зміст Нового Завіту полягає у тому, що Бог дійсно дарував людям обіцяного Спасителя, Єдинородного Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, Який і дав Новий Завіт (новий со­юз або угоду) людям.

Старозавітних книг, якщо рахувати кожну окремо, - 38; але, як правило, об'єднують по кілька книг в одну і нараховують двад­цять дві книги (за кількістю літер у єврейському алфавіті).

За змістом старозавітні книги діляться на чотири розділи: за­конодавчі, історичні, повчальні та пророчі.

І. Книги законодавчі, які складають основу Старого Завіту:

Буття.

Вихід.

Левит.

Числа.

5. Второзакония (повторення Закону).

Ці п'ять книг написані через пророка Мойсея (и'ятикнижжя Мойсееве). В них говориться про створення світу і людини, про гріхопадіння, про обітування (обіцяння) Богом Спасителя світу, про життя людей у першопочаткові часи. Вони містять у собі пе­реважно виклад закону, що був даний Богом через Мойсея. Сам Ісус Христос називає це законом Мойсеевим (Див.: Ін 7, 19).

II. Книги історичні, які містять у собі переважно історію релігії та життя єврейського народу, який зберіг віру в істинного Бога:

Книга Ісуса Навина.

7. Книга Суддів, і разом з нею, як додаток, книга Руфі.

8. Перша і друга книги Царств, як дві частини однієї книги.

Третя і четверта книги Царств.

 

10. Перша і друга книги Параліпоменон (доповнення).

Перша і друга книги Ездри і книга Неємії.

Книга Есфірі.

11. Книги повчальні, що містять переважно вчення про віру:

Книга Іова.

14. Псалтир, містить у собі 150 псалмів, або священних пісень, на­ писаних з натхнення Духа Святого. Більша частина псалмів напи­ сана царем Давидом. Псалтир використовується майже при кожному православному Богослужінні.

Притчі Соломона.

16. Екклезіаст (тобто церковний проповідник).

17. Пісня пісень (тобто пісня над піснями).

VI. Книги пророчі, які містять у собі пророцтва або віщування про майбутнє, і головним чином, про Спасителя Ісуса Христа:

Книга пророка Ісаї.

Книга пророка Єремії.

Книга пророка Єзекиїля.

Книга пророка Даниїла.

22. Книги дванадцяти пророків, названих малими: Осії, Іоїля, Амоса, Авдія, Іони, Михея, Наума, Софонії, Аггея (Огія), Аваку- ма, Захарії і Малахії.

Всі перелічені священні книги Старого Завіту називаються ка­нонічними, тобто безсумнівно істинними як за походженням, так і за змістом. Слово "канонічний" - грецьке і означає "зразковий, істинний, правильний".

Крім канонічних книг, до складу Старозавітних книг входять ще неканонічні. Це ті книги, які юдеї втратили і яких немає в су­часному єврейському тексті Старого Завіту. їх взято з грецького перекладу Старозавітних книг, зробленого 70-а тлумачами (вченими людьми) майже за три століття до Різдва Христового (у 271 році до P. X.), і які з давнини подаються в Біблії. Цей переклад кори­стується особливою пошаною в православній Церкві. З нього

зроблено церковнослов'янський переклад Біблії. До неканонічних книг Старого Завіту належать:

Книга Товита.

Книга Юдифі.

Книга Премудрості Соломона.

Книга Ісуса, сина Сирахового.

Послання Єремії.

Три книги Маккавейські.

Третя книга Ездри.

Священних книг Нового Завіту двадцять сім, і всі вони ка­нонічні. За змістом вони так само, як і старозавітні, можуть бути розділеними на законодавчі, історичні, повчальні і пророчі.

I. Книги законодавчі, тобто ті, які являють собою основу Ново­ го Завіту:

Євангеліє від Матфея.

Євангеліє від Марка.

Євангеліє від Луки.

Євангеліє від Іоана.

"Євангеліє" - слово грецьке, що означає "благовістування", тобто блага або добра вість про прихід у світ обіцяного Богом Спа­сителя світу, Господа нашого Ісуса Христа. Ці книги розповідають про Його земне життя, хресну смерть, воскресіння з мертвих і воз-несіння на небо, а також викладають Його Божественне вчення і розповідають про вчинені Ним чудеса. Євангелія написані святи­ми апостолами, учениками Ісуса Христа.

II. Книги історичні:

5. Книга Діянь святих апостолів, написана євангелістом Лукою. В ній розповідається про зішестя Святого Духа на апостолів і про поширення через них Церкви Христової.

НІ. Книги повчальні:

6—12. Сім соборних послань (листи до всіх християн): одне -апостола Якова, два - апостола Петра, три - апостола євангеліста Іоана і одне - апостола Іуди (Яковового).

13—26. Чотирнадцять послань апостола Павла: до римлян, два до коринф'ян, до галатів, до ефесян, до филип'ян, до колосян, два до солунян, два до Тимофія, єпископа Ефеського, до Тита, єпископа Критського, до Филимона і до євреїв.

IV. Книга пророча:

27. Апокаліпсис, або Одкровення Іоана Богослова, написане апостолом євангелістом Іоаном Богословом. У цій книзі міститься таємниче передбачення життя і майбутньої долі Церкви Христової та всього світу.

Священні книги Нового Завіту були написані спочатку грець­кою мовою, яка на той час була найбільш уживаною. Тільки Єван­геліє від Матфея і Послання ап. Павла до євреїв спочатку були написані єврейською мовою. Але Євангеліє від Матфея в першо­му столітті було перекладено на грецьку мову, як вважають, самим же апостолом Матфеєм.

Книги Священного Писання, як Нового Завіту, так і Старого Завіту, що є Божественним одкровенням, написані з натхнення Духа Святого, називаються богонатхненними. Апостол Павло ка­же: "Усе Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння у праведності" (2 Тим. З, 16).

В істинності Божественного походження священних книг пере­конують висота і чистота християнського вчення в цих книгах, пророцтва і чудеса. Особливою ознакою богонатхненності священ­них книг є могутня дія слова Божого на людину. Скрізь, де тільки лунала проповідь апостолів, вона підкоряла Христовому вченню серця людей. Проти християн озброювались юдейський і язич­ницький світи з усією силою людської злоби, християни тисячами приймали страдницьку смерть, а сповіщене слово Боже росло й ут­верджувалося. Траплялося так, що люди бралися за Біблію з ба­жанням спростувати вчення, яке міститься в ній, а закінчували тим, що ставали її щирими шанувальниками і віруючими людьми. Кожен з нас, уважно читаючи Святе Писання, може побачити на собі його могутню силу і переконатися при цьому, що воно є од­кровенням Самого Бога.

Усе Божественне одкровення: книги Святого Писання, тобто Біблія, і Святе Передання, тобто те, що не було спочатку записано у ці книги, а передано усно і вже потім записано святими людьми в ранні віки християнства (IV-V ст.) і, отже, має глибоку давни­ну і достовірність, - все це зберігається у Церкві Святій. Церкву заснував Сам Спаситель, Господь наш Ісус Христос, і поставив її охоронителькою Свого Божественного одкровення. Бог Дух Свя­тий невидимо оберігає її.

Свята Православна Церква після кончини апостолів керується Святим Писанням і Святим Переданням. Ми читаємо там слова пророків і апостолів так, ніби ми з ними жили і самі їх чули.

В особливих же випадках, для викриття лжевчителів або для вирішення усіляких непорозумінь, на основі заповіді Самого Спа­сителя (Див.: Мф. 18, 17) і за прикладом св. апостолів (Апос­тольський Собор в 51 році - (Див.: Діян. 15, 1-35), збираються Собори. Вони бувають Вселенські, на які збираються пастирі і вчителі Церкви за можливістю з усього світу, і Помісні, коли зби­раються пастирі і вчителі однієї якоїсь помісної Церкви.

Вселенський Собор є вища на землі влада Св. Церкви Хрис­тової, здійснювана керуванням Святого Духа, як і сказано було уперше в постанові Апостольського Собору: "Бо вгодно Святому Духові і нам" (Діян. 15, 28).

Вселенських Соборів було сім. На цих Соборах, на першому і другому з них, складено наш православний Символ віри.