Бесіда про три промислительні дії Божі, явлені нам на нашій грішній землі

У наш час раціональний світ сповнений байдужості до віри Христо­вої. Скрізь утверджується зневір'я, безбожництво, атеїзм.

Але в нагадування нам - віруючим, для утвердження тих, хто ва­гається, і для викриття атеїстів ми вкажемо на три історичні події, які вражають матеріалістичний світ своїми фактами.

Перша з них була у дні страждань Спасителя на хресті, а дві інші ми можемо спостерігати і в наші дні.

Коли Спаситель страждав на хресті, тремтіла вся природа, сховалося світло сонячне і "темрява огорнула всю землю", розповідає Святе Єван­геліє. Ця незвичайна подія за багато століть була передбачена пророком Амосом: "Прийшов кінець народу Моєму Ізраїлю: не буду більше про­щати йому..." (Ам. 8, 2). "І буде в той день, говорить Господь Бог: я сонцю заповім зайти опівдні, пошлю серед ясного дня темряву на зем­лю... оберну ваші свята на смуток, усі ваші пісні на плач..." (Ам. 8, 9-Ю).

Затемнення сонця під час розп'яття Ісуса Христа, незважаючи на його невідповідність усім законам природи, оскільки був повний місяць - і він не стояв між землею і сонцем, - є історичний факт, записаний язичницькими вченими у хроніках:

1. Римський історик і астроном Флегонт повідомляє, що затемнення
було таке, що навіть було видно зірки на небі.

2. Про затемнення повідомляють вчений Юній Африкан і грецький
історик Фалес.

3. Знаменитий філософ з Афін Діонисій Ареопагіт, який був у той
час у Єгипті, в місті Геліополі, спостерігаючи за раптовою темрявою,
сказав: "Чи Творець страждає, або світ руйнується".

Згодом Діонисій Ареопагіт, після проповіді Павла, прийняв христи­янство і став першим афінським єпископом.

Друга подія, яка вражає матеріалістичний світ і в наші дні, - це чу­десне з'явлення благодатного вогню у Велику Суботу на Гробі Господ­ньому у Єрусалимі, тобто на місці поховання і славного Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Поява благодатного вогню відбувається з року у рік, довгі віки, до нинішніх днів. Коли відбулася перша поява святого вогню, встановити з певністю важко. Церковні історики посила­ються на писання святих отців Григорія Ниського та Іоана Дамаскина, які згадують про це і які, як відомо, самі були у Єрусалимі. Про благо­датний вогонь кажуть хрестоносці і всі без винятку прочани впродовж усіх цих віків до теперішніх днів, які самі особисто переконуються у цьому.

З огляду на те, що отримання благодатного вогню належить винятко­во тільки православному патріархові, оскільки інославні намагалися самі отримувати, але безуспішно, то католики демонстративно відійшли від участі у цьому благодатному торжестві. Хоча сам Папа Римський Урбан II на хрестовому Соборі в Клермоні свідчив про благодатний во­гонь на Гробі Господньому, закінчивши словами: "Чиє серце, скільки б не було окам'янілим, не пом'якшиться таким явищем?"

До всього слід додати, що поява благодатного вогню на Гробі Господ­ньому знаходиться під суворим і пильним наглядом цивільних властей. Усі вогні у храмі гасяться ще напередодні, у Велику п'ятницю, під конт­ролем поліції. Саме приміщення Гробу Господнього ретельно огля­дається цивільними властями і потім вхід у нього ними ж опечатується. З самого патріарха знімають облачения, і він залишається в одному підряснику: його з ніг до голови оглядають і обмацують - чи немає у нього чогось, що запалюється. Тільки після цього знімають печатку з входу в Гріб Господній і патріарха впускають туди для отримання бла­годатного вогню. Через деякий час, після ревної молитви, отримавши благодатний вогонь, патріарх запалює пучки свічок (по 33 свічки в кож­ному, за числом років земного життя Спасителя) і передає присутнім у храмі, і весь храм освітлюється морем вогню. Цей благодатний вогонь перші 10-15 хвилин зовсім не обпалює.

Скупчення народу на це торжество буває величезним: греки, слов'яни, араби, англійці, американці, французи, турки, євреї та інші.

Такий найбільший вияв благодаті Божої на нашій грішній землі для врозумлення і спасіння нас, грішних.

1, нарешті, третя промислительна дія Божа -це Плащаниця Госпо­да нашого Ісуса Христа, яка збереглася до наших днів і в яку Він був обгорнутий при похованні.

Перший час, поки тривали гоніння на християнство, св. Плащаниця Христова зберігалася віруючими таємно. Коли ж гоніння на християн припинилися, св. Плащаниця зберігалась у візантійських імператорів, які, ревно пильнуючи її, довгий час не показували народові.

Але вже у VIII ст. св. Іоан Дамаскин у своєму "Третьому захисно­му слові проти іконоборців" каже: "Другий різновид (поклоніння) - ко­ли ми поклоняємося створеним речам, через які і в яких Бог здійснив на­ше спасіння або до пришестя Господа, або після Його домобудівництва у плоті, як наприклад, гора Синай, Назарет, Вифлеємські ясла, печера, св. Голгофа, дерево хреста, цвяхи, губка, тростина, священний і спасительний спис, одяг, хітон, плащаниця, пелени, св. гріб - джерело нашого воскресіння, камінь гробний, св. гора Сион, потім гора Елеонська, Овеча купіль, блаженний Гефсиманський сад, - це і подібне шаную і поклоняюся: шаную і всякий св. храм Божий і всяке місце, в якому вимовляється ім'я Боже, - не заради їх єства, звичайно, але то­му, що вони вмістилище Божественного діяння, і через них і в них бла-гозволив Бог здійснити наше спасіння, бо я шаную і поклоняюсь і анге­лам, і людям, і всякій матерії, яка бере участь у Божественному діянні і яка служить моєму спасінню заради Божественного діяння. Я не покло­няюся юдеям, бо вони не учасники Божественного діяння і не з метою мого спасіння розіп'яли Господа слави, Бога мого - скоріше ж спону­кані ненавистю і заздрощами до Бога і Благодійника". (І. Дамаскин. Повн. зібр. творів. СПб, 1913. ~ Т. І. с 407.)

З наведених слів св. Іоана Дамаскина видно, що в його час св. Пла­щаниця Христова вже була предметом поклоніння.

Літописець 4-го хрестового походу (близько 1202 р.) Роберт де Кларі розповідає, що у Влахернському храмі Божої Матері Плащаницю виносили по п'ятницях і що на ній можна було добре бачити Лик Гос­подній. А коли у 1204 р. хрестоносці розгромили Візантію, то Плаща­ниця "зникла так, що ніхто не знав, що з нею сталося", - пише той самий літописець.

Тепер стає очевидним, що св. Плащаниця була привезена хрестонос­цями в Європу. Довгий час вона зберігалась у Франції як приватна власність. З XV ст. св. Плащаниця стала власністю герцогів Савойсь­ких, а в кінці XVII ст. вона була перевезена ними в Італію, в місто Ту­рин, де вона перебуває і донині у каплиці, в скляному ящику.

Плащаниця являє собою тонке лляне полотно завдовжки 4 метри 36 сантиметрів і шириною 1 метр 10 сантиметрів. На її пожовклій від часу поверхні є коричневі і червонувато-багряні плями, які своїм розташуван­ням утворюють форму людського тіла спереду і ззаду.

У XVIII ст., коли люди ще не знали фотографії, історики Боле і Флері засумнівались у справжності св. Плащаниці Спасителя. На ос­нові їхніх свідчень Римський Папа наважився оголосити Плащаницю ре­продукцією оригіналу. Це був останній результат дослідження примітившім шляхом.

У 1898 p., 1 травня, з дозволу італійського короля Гумберта, під час виставки релігійного мистецтва в м. Турині, св. Плащаниця була сфото­графована спеціалістом М. Піа. Фотографія виявила абсолютно незви­чайні властивості Плащаниці. Темні плями на Плащаниці виявились світлими на фотографічній пластині, тобто Плащаниця виявилася нега­тивом, а фотографічна пластина - позитивом прекрасного обличчя, не­зважаючи на ушкодження. Зображення його винятково реальне, подібної досконалості не знає мистецтво середніх віків.

Після фотографування св. Плащаниці нею зацікавився учений світ; в подальшому вона стала предметом ретельного наукового дослідження Сорбонни і запрошуваних нею видатних спеціалістів.

З властивим дев'ятнадцятому століттю європейським скептицизмом до предметів "нереальних", Плащаницю досліджували видатні фізики, хіміки, археологи, анатоми, скульптори, живописці, історики, спеціалісти-фотографи, рисувальники і юристи. Після напруженої дослідницької роботи впродовж кількох років лауреатом французької Академії наук Артуром Лоттом у 1900 році була видана брошура про Плащаницю. Знаменитий фізик Шевальє за своє дослідження Плаща­ниці нагороджений золотою медаллю. В промові своїй 15 листопада 1901 року глава французької Академії наук визнав Плащаницю оригіна­лом, тобто справжнім полотном, яке прикривало святе тіло Господа на­шого Ісуса Христа.

Але вже у квітні 1902 року учений Делаж знову поставив перед Ака­демією питання про Плащаницю, в площині чисто науковій. Академією було дано йому відповідь, яка знову підтверджувала думку Академії, тобто справжність Плащаниці Христа.

Після цього, в тому ж 1902 році, в Парижі вийшла книга доктора природничих наук Поля Віньона під назвою "Плащаниця Христа".

Останній раз св. Плащаницю фотографував 1931 року спеціаліст-фо-тограф Г. Енрі. Потім знімок було сильно збільшено і досліджено. Ме­тою дослідження було встановлення в остаточному вигляді, чи є на по­лотні Плащаниці сліди фарб або інших штучних барвників, які могли б підтвердити штучність негативу Плащаниці, бо це питання неодноразово порушувалось і тепер противниками визнання "туринського полотна" оригіналом святої Плащаниці.

На підтвердження висновків попередніх досліджень і цього разу бу­ла встановлена відсутність будь-яких фарб на полотні і в його тканині. Мертва техніка фотографії і тепер відіграла вирішальну роль.

Ось дані дослідницьких робіт ученого світу.

Вчений дослідник єгипетських гробниць п. Гайє і директор музею матерій М. Терме - обидва визнали полотно, за його тонкістю і вироб­кою, належним до епохи Христа Спасителя, з типу полотен, які викори­стовувались у той час євреями для поховання померлих.

Ретельне і детальне дослідження Плащаниці запротокольовано таким чином:

"Волосся у безпорядку, невелика борода і вуса. Праве око заплюще­не, ліве ледь розплющене. Над лівою бровою краплина крові. Ніс орієнтальної (східної) раси. Очі близько одне до одного. Носова кістка перебита від удару з лівого боку. Ліва щока сильно опухла - вона тор­калась плащаниці, і її відбиток виявився значно кращим, ніж правої. З лівого боку тіло над вилицею розбито, і цей бік набряклий. Обриси ро­та винятково красиві й шляхетні. Нижня губа цілком реально відбилася. Рот дивовижно виразний: дуже гіркий і піднесений. Рот надає всьому обличчю виразу глибокого суму, але суму без гніву. Підборіддя яскраво окреслене, особливо зліва. Праворуч на ньому пляма від крові або гли­бокої рани. Зображення обличчя асиметричне. Ця людина дуже багато страждала, і риси обличчя, після смерті, не однаково скоротились. Окрім сказаного - багато слідів від ударів та ушкоджень.

Плечі трохи підняті. Груди мають таку форму, як у померлих від за­духи (недавно медицина встановила, що люди, розіп'яті на хресті, вми­рають від задухи). Руки згори мало видно, а від ліктів - добре. Ліва рука дуже натурально лежить на правій. На руці нижче зап'ястка - ве­лика пляма від рани. Добре видно чотири пальці цієї руки. Стегна вид­но виразно, й окреслення м'язів чисте і сильне. Так само видно і ноги. Рани на ногах у тих самих місцях, що й на руках, і того ж типу. Чітко відбилися ззаду голова і спина. Стегна теж добре відбилися, особливо область тазу. Ноги видно майже до колін, затим - перерва; видно литки і знову перерва над ахіллесовим сухожиллям. Стопи опущені і яскраво окреслені п'яти. Все тіло відбилось у пропорціях абсолютно правиль­них, у ньому виражено благородство, воно ідеально красиве".

Дослідники поставили питання: чи Плащаниця є природним відбит­ком тіла, чи вона - витвір геніального фальсифікатора?

Установлено таке: фальсифікатор міг:

а) намалювати тіло чи

б) відбити з моделі або з малюнка.

Намалювати не міг, оскільки:

1) всі пропорції ідуть урозріз з правилами середньовічного мис­тецтва: такої досконалості воно зовсім не знало;

2) тіло на відбитку надто реальне, - за своїм відбитком Плащаниця є унікумом;

3) Плащаниця є негативом; це пояснюється дуже детально
спеціалістами-фотографами, які ретельно її досліджували, причому Пла­щаниця - негатив ідеально правильний за тонами залежно від відстані тощо, і це перевірено численними дослідженнями. Негатива ж намалю­вати не можна було, особливо до того, коли ще не знали нічого про фо­тографію і не припускали існування негативів. Тоді учений Шопен припустив, що зображення було зроблено позитивно, але з часом, під впли­вом хімічних трансформацій, перетворилося на негатив. Але досвід з фотографуванням "Калмарійської групи" фресок у соборі Асизькому, написаних місцями такими фарбами, які з часом темнішають, а також ряд інших наукових даних встановили, що намалювати фарбами на та­кому дуже тонкому полотні, як Плащаниця, немислимо фізично;

4) як спина, так і передня частина тіла не могли бути намальовани­ми, бо вони настільки симетричні і так точно збігаються, що не залиша­ють сумнівів: це відбиток одного предмета, отриманий одночасно.

Тоді виникло припущення, що геніальний фальсифікатор відбив Пла­щаницю. Відбиток може бути з малюнка або з предмета. Предметом могла бути або модель, або тіло людини. Цим питанням зайнявся д-р Рішер, скульптор, медаліст, відомий роботами з артистичної ана­томії. Відтиск з малюнка вже відкинуто, бо такого малюнка ніхто не міг зробити. Залишається модель або тіло. Д-р Рішер зробив багато різних дослідів над моделлю і над тілом. Після найретельніших зусиль було зроблено відбиток тіла людини, але вийшов він не таким досконалим, як на Плащаниці, хоча і подібний до нього. Звідси логічний висновок: фальсифікатор давніх і середніх віків не міг би зробити відбитка кращо­го, ніж Сорбонна XIX ст. з її пристроями і науковими можливостями.

Зображення на Плащаниці є результат хімічних реакцій від випарів тіла й ароматів, якими була насичена Плащаниця. Ці випари діяли на полотно згідно з законами відстані. Це поза сумнівами. Знаменитий фізик Кольсон проробив ряд досліджень (детально описано в книзі Поля Віньона), довівши, що завдяки присутності в полотні Плащаниці ароматів: алое і мира, якими у часи Христа помазували і тіло, і пелени перед похованням, а також з уваги на те, що тіло під Плащаницею не бу­ло не тільки помазано, але, як доводять рясні сліди крові, навіть не бу­ло обмито (Иосиф Аримафейський не мав на те часу з уваги на набли­ження Пасхи) і давало сильні випари, - саме хімічний склад цих ви­парів, діючи на хімічний же склад алое, оксидує полотно, подібно до хімічного негатива, що і є на Плащаниці.

Залишилось одне питання: чиє тіло лежало на даній Плащаниці і нею було покрито?

Вчені, вирішуючи це питання, ретельно застосовували закони, на ос­нові яких установлюються історичні особистості (ідентифікація). Рани, хімічні проекції яких залишились на Плащаниці, носять такий спе­цифічний характер, що вказують у даному випадку тільки на тіло Хрис­та.

"Рани разюче реальні в усіх своїх деталях: на скронях і на лобі коричневі плями - згустки закипілої крові. Вони створюють форму вінця (терновий вінець Спасителя). Крапля над лівою бровою трохи

видовжена: кров текла з рани, потім запеклася на шкірі. Така крапля завжди набуває форми мисочки: червоні тільця закріплюються з боків, а всередині краплі залишається "серум", рідина, яка сильніше випаровується, і внаслідок цього процесу поверхня краплі вгинається. Це місце і відбилося на Плащаниці з ідеальною точністю як більш світле. Тут слід зауважити, що ніколи ніде жоден художник не додумався саме так природно зобразити краплю крові. Крапля на Плащаниці була сухою задовго до смерті, годин за дванадцять, судячи з кольору і форми її відбитка (бичування було за добу до смерті).

На грудях (на Плащаниці - зліва, отже, на тілі - справа) пляма від рани між ребрами, діаметром 4,5 см. До неї знизу прилягає інша пляма, яка має вигляд крові, що потекла. Потекла вона, коли людина, яка за­знала рани, була у стоячому положенні (вертикальному). Струмінь крові, дуже сильний, має ідеально натуральне окреслення і дав ясний відбиток на Плащаниці.

На лівій руці рана і великий згусток крові (правої руки не видно, на ній лежала ліва). Обидва зап'ястки темні, тобто рясно зрошені кров'ю від наскрізних ран. Кров стікала по руках в напрямку до ліктів. Цвях було вбито не посередині долоні, як прийнято зображати, а вище, в центр зап'ястка, між кістками.

Рани на ногах видно обидві. Окреслення їх дуже чіткі, бо кров там запеклася задовго до доторку полотна. В одному місці краї кров'яної плями зубчасті, тобто рідина розійшлася нитками полотна рясніше; на цьому місці пляма світліша. Це пляма від сукровиці ("серум"), яка ви­текла з рани при знятті тіла: обсохла рана була потривожена звільнен­ням від цвяха.

Вздовж усієї спини і тазу розташовані специфічні рани від бичуван­ня. Вони одна біля одної, завдовжки кожна у Зсм. В центрі удару ра­ни чорніші, бо там були рани глибші і крові більше. По краях плями світліші, - там була сукровиця, яка текла довго, бо рани подразнюва­лись одягом і повільно сохли. Цими ранами усіяна вся спина, поперек і нижче. Усього їх 18. Вони завдані особливим бичем, який використову­вався римлянами: "флягрум", який був зроблений з кількох кінців мо­тузок з великими і важкими металевими ґудзиками на кінцях.

На правому плечі - широка смуга: слід від важкого хреста, який Спаситель ніс на Голгофу.

Обличчя скалічене: перебита носова кістка, опухла ліва щока і розсічена вилиця. 1 в той же час на обличчі царствсні ясність і спокій, - лице неповторне у світі. Важко собі уявити, бо це було б надто не­правдоподібно, щоб це не було тіло Ісуса Христа. Хто ж інший в історії, за всіх описаних обставин та ознак, міг мати такі самі рани, так само по­мерти розіп'ятим на хресті, в ту саму епоху, серед того самого народу,

щоб його не встигли обмити й помазати, щоб Плащаниця усе ж була при­готована, щоб хтось інший мав таке дивовижно-прекрасне, єдине у світі обличчя, хто так само, як Христос, залишався б не більше 2-3 днів на Плащаниці, бо в протилежному випадку не було б узагалі зображення на полотні, бо тління (вже не випари) знищило б ясні плями і окреслення на ньому".

З наведеного вище матеріалу досліджень скептиків-учених витікає, наскільки точні дані про Ісуса Христа в Євангелії.

Після досліджень Сорбонни Римський Папа визнав справжність Пла­щаниці Христової. Залишається нам тільки жалкувати безмірно, що ця найбільша святиня до цих пір є приватною власністю, а не надбанням усього християнського світу.

Знаменно, що ця велика святиня досліджується у наш час - час ма­сового зневір'я, хитання умів, заперечення усього святого і духовного. Дивовижно також, що справжність її взялися захищати і доводити люди мало схильні до вшанування, а тим більше до захисту святинь християн­ства; що ці люди не тільки не православно віруючі, але навіть не віру­ючі. В цій обставині урок нашому часу: "Бо, хоч Він був і розп'ятий у немочі, але живий силою Божою... Щоб віра ваша утверджувалася не на мудрості людській, а на силі Божій!" (2 Кор. 13, 4; 1 Кор. 2, 5).

Плащаниця Христова - це не тільки найбільша із святинь усього просвіченого християнством світу, але й особливої сили і значення доку­мент. Тепер він перед нами для того, щоб ми дійсно відчули усю міру страждань за нас Самого Сина Божого і зрозуміли весь жах свого падіння у вірі й вірності і дійсно наблизилися до духовного відроджен­ня.

У цьому знаменні Господь ніби знову являє всім нам сказане невіру­ючому апостолу Фомі: "Прийди, і подивись, і доторкнись; і не будь невіруючим, але віруючим" (Див.: Ін 20, 27).

(Короткі відомості про Плащаницю Христову взяті з великої і змістовної статті В. Гриненка "Св. Плащаниця Христова", а також зроблені невеликі додатки з інших джерел).