Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Утворення Української православної церкви Київського патріархатуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
У Києві 22 травня 1992 року в відбувся Всеукраїнський форум на захист українського православ'я, в якому взяли участь єпископи, духовенство, миряни УПЦ та УАПЦ. Після Помісного Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 року вже почалися переговори про об'єднання двох українських Церков в одну. Тому спільна участь у Всеукраїнському форумі була результатом попередніх домовленостей. 25-26 червня 1992 року в Києві у резиденції митрополита Філарета відбувся Всеукраїнський Православний Собор, що об'єднав Українську Автокефальну Православну Церкву та частину Української Православної Церкви (Московського Патріархату) в єдину помісну православну Церкву - Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Собор підтвердив обрання митрополита Мстислава Патріархом Київським і всієї України. Так було створено Київський Патріархат. Статутом УПЦ Київського Патріархату став Статут УАПЦ з відповідними доповненнями. 10 липня 1992 р. Статут УПЦ Київського Патріархату був зареєстрований органами державної влади України. 1-6 липня 1992 року делегація Української Православної Церкви Київського Патріархату, очолювана блаженнійшим митрополитом Філаретом (Денисенком), на запрошення Вселенського Патріарха Варфоломія відвідала Константинополь. Переговори між Патріархом Варфоломієм і митрополитом Філаретом ішли з приводу автокефалії Української Православної Церкви. Делегація представила Патріарху лист Президента України Леоніда Кравчука, в якому він заявляв про необхідність для Української держави мати автокефальну Церкву, яка не залежала б від Московського Патріархату. Митрополит Філарет навів аргументи на користь автокефалії Церкви в Україні. Патріарх Варфоломій, вислухавши його й ознайомившись з листом Президента України, сказав: 1) Україна, оскільки вона стала незалежною державою, згідно з церковними канонами, має право на свою автокефальну Церкву; 2) для того, щоб визнати автокефалію Української Православної Церкви, треба, щоб вона спочатку об'єдналася; сьогодні вона, на жаль, роз'єднана на дві частини; 3) він хотів би зберегти добрі відносини з Московським Патріархатом. Отже, справа автокефалії Української Православної Церкви повністю залежить від її об'єднання. Таким був підсумок переговорів митрополита Філарета з Патріархом Варфоломієм. 11 червня 1993 року помер Патріарх Київський і всієї України Мстислав. Місцеблюстителем патріаршого престолу був обраний архиепископ Володимир (Романюк). На 20 жовтня 1993 року Священний Синод призначив скликання Помісного Собору УПЦ Київського Патріархату для обрання Предстоятеля Церкви. Помісний Собор обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України Володимира (Романюка), який на той час був митрополитом Чернігівським. Заступником Патріарха був обраний, майже одноголосно, митрополит Філарет. 21 жовтня відбулася патріарша інтронізація Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка) у соборі святої Софії, де проходив Помісний Собор. Слід відзначити, що разом з іншими ієрархами УПЦ Київського Патріархату в інтронізації брав участь єпископ Вашингтонський Антоній. У 1993 році від УПЦ Київського Патріархату відокремився Петро (Петрусь), архиепископ Львівський, який брав участь у Всеукраїнському Помісному Соборі 25-26 червня 1992 року; він був обраний членом Священного Синоду, від якого згодом і отримав сан архиепископа. Серед духовенства, що відійшло від Київського Патріархату, був також Володимир (Ярема). Після смерті Патріарха Мстислава вони вирішили обрати Патріарха для свого церковного угруповання. Але у них не було кандидата. Тоді протоієрей Володимир (Ярема) розлучився зі своєю дружиною. Обоє вони прийняли чернечий постриг. Отець Володимир прийняв ім'я Димитрій і через короткий час був висвячений на єпископа. В його хіротонії брали участь архиепископ Львівський Петро (Петрусь) і єпископ Мисаїл (Дудкевич), які самі були висвячені не за приписами церковних канонів. 6вересня 1993 року вони скликали Собор у Київському будинку вчителя й обрали своїм Патріархом Димитрія (Ярему). Так від УПЦ Київського Патріархату відокремилася її частина і створила нову УАПЦ. 14 липня 1995 року помер від четвертого інфаркту Патріарх Володимир (Романюк). За рік і дев'ять місяців патріаршества Святійший Патріарх Володимир майже 7 місяців провів у лікарні. На його здоров'ї відбилися 17 років ув'язнення в мордовських та сибірських таборах. Він не дожив 5 місяців до свого 70-річчя. Похорон Святійшого Патріарха Володимира (Романюка) був трагічним. Історія, мабуть, не знає такого знущання з похоронної процесії. 20-21 жовтня 1995 року у Володимирському соборі відбувся Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату, який обрав патріаршого місцеблюстителя митрополита Філарета (Денисенка) Патріархом Київським і всієї Руси-України. На цей Собор зібралися 173 делегати з усіх єпархій та понад 150 гостей, у тому числі близько 50-з діаспори. На Архиєрейсь-кому Соборі, який відбувся перед цим, було запропоновано три кандидатури, в тому числі і митрополита Івано-Франківського Андрія (Абрамчука). Два кандидати відмовилися. На Всеукраїнському Соборі була зроблена нова спроба. Ніхто із тих, кому було запропоновано, не погоджувався бути кандидатом, тому Собор вийшов на таємне голосування лише з одним кандидатом - митрополитом Філаретом. За нього проголосувало 160 делегатів, 4 - проти, 9 - утрималося. Після інтронізації, яка відбулася 22 жовтня 1995 року у Володимирському соборі, новообраний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у своїй першій промові серед іншого закликав українських греко-католиків до діалогу любові. Після того Собору УПЦ Київського Патріархату зменшилася на чотирьох архиєреїв, з якими відійшло більш як чотириста парафій на Івано-Франківщині та Тернопільщині. Через два роки майже всі ці парафії повернулися до Київського Патріархату, а разом з ними - митрополит Василій (Бондарчук) та єпископ Іоан (Бой-чук). У березні 1998 року Патріарх Димитрій і Патріарх Філарет підписали "Меморандум про наміри об'єднання", але цей меморандум не мав свого продовження. Патріарх Димитрій змушений був публічно від нього відмовитися. На 1 травня 2003 р. Українська Православна Церква Київського Патріархату мала 29 єпархій в Україні та 3 єпархії в Росії, всього -32 єпархії, якими керують 35 архиєреїв, з них п'ятеро - вікарні. Для порівняння: Українська Православна Церква Московсько-го Патріархату має 33 єпархії та 40 архиєреїв, з них шестеро - ві-карні. УПЦ Київського Патріархату об'єднує 3672 парафії, на яких відправляють богослужіння 2815 священиків. Державний комітет у справах релігій подає неправильну статистику про кількість парафій Київського Патріархату (3196парафій). Він навмисно зменшує кількість парафій УПЦ Київського Патріархату, зараховуючи до Української Автокефальної Православної Церкви парафії УПЦ Київського Патріархату (понад 600 парафій) тільки на тій підставі, що в статутах цих парафій вживається слово "автокефальна" (що дозволено Помісним Собором УПЦ Київського Патріархату). Сама ж УАПЦ свідчить, що в її складі 547 парафій, а не 1168, як подає Державний комітет у справах релігій. Для порівняння: Українська Православна Церква Московського Патріархату, за офіційною статистикою, нараховує понад 10 000 парафій; насправді ж їх на третину менше. 1994 року вийшла таємна інструкція - зареєструвати по всіх селах і містах України парафії Московського Патріархату. Так з'явилися зареєстровані статути неіснуючих парафій УПЦ Московського Патріархату. Є й інші способи фальсифікації статистики на користь московських парафій. Згідно з соціологічними дослідженнями українських, російських і західноєвропейських установ, зокрема Українського центру політичних і соціальних досліджень імені Олександра Разумкова, вірними Української Православної Церкви Київського Патріархату вважають себе 10 мільйонів православних християн, про приналежність до УПЦ Московського Патріархату заявило близько 5 мільйонів православних. Значна частина православних не визначилася стосовно своєї конфесійної приналежності. Українська Православна Церква Київського Патріархату має дві духовні академії (Київську і Львівську), богословський факультет при Чернівецькому університеті та 6 духовних семінарій, в яких навчається понад 1500 студентів. Для порівняння: УПЦ Московського Патріархату має одну духовну академію (в м. Києві) та 4 духовні семінарії. Українська Православна Церква Київського Патріархату має 42 чоловічих та жіночих монастирі. Для порівняння: УПЦ Московського Патріархату має понад 100 монастирів. Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, крім періодичних видань, видав українською мовою всі богослужбові книги, які потрібні для звершення православного богослужіння українською мовою. Для порівняння: УПЦ Московського Патріархату не займається перекладом і виданням богослужбових книг. Вона видає духовну літературу тільки російською і церковнослов'янською мовами. Минуло понад десять років, однак українське православ'я залишається роз'єднаним. Це шкодить як Українській Православній Церкві, так і світовому православ'ю взагалі. Державний комітет у справах релігій виношує ідею врегулювання розділеного українського православ'я шляхом утворення автономної Церкви. Президент України Леонід Кучма навіть написав листа Патріарху Московському Алексію з цього питання. У зв'язку з цим виникає питання: у складі якої (Московської чи Константинопольської) автокефальної православної Церкви буде автономна Українська Православна Церква? Проте у чийому підпорядкуванні не була б українська церковна автономія, це не може задовольнити ні Українську Церкву, ні Українську державу. Тому шлях української церковної автономії заганяє проблему в глухий кут. У деяких державних колах України виникла нова ідея, навіяна Москвою: перевисвята всього українського єпископату, який не знаходиться під юрисдикцією Московського Патріарха. Навіть якби і погодився (всупереч православному віровченню) єпископат УПЦ Київського Патріархату на перевисвяту, то як бути з тисячами священиків УПЦ Київського Патріархату? їх також перевисвячувати? А як бути з сотнями тисяч православних, які прийняли таїнство хрещення і миропомазання в УПЦ Київського Патріархату? Чи погодяться вони на переохрещення? І як бути з Символом віри: "визнаю одне хрещення на відпущення гріхів"? Творці цієї ідеї вважають, що в умовах свободи і незалежності Української держави можна вчинити те, що сталося в умовах тоталітарної радянської системи у 1944-1946 pp., коли Московська Патріархія перевисвятила тисячі українських священиків, які належали до Української Автокефальної Православної Церкви, що вийшла з Православної Церкви у Польщі. Водночас Московська Патріархія прийняла до свого складу священнослужителів греко-католицької Церкви у сущому сані, хоча над ними тяжіла анафема Брестського Собору. Все це робилося в умовах тоталітарного режиму, коли радянська влада відстоювала політичні інтереси Радянського Союзу. Невже носії цієї ідеї сподіваються на допомогу спецслужб, як це було колись? У зв'язку з цим виникає питання: чиї інтереси - України чи Москви - переслідуються в даному випадку? Українське церковне питання може бути вирішене тільки за збереження інтересів Української Церкви і Української держави. Від цього виграє і світове православ'я.
ПРИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ Бог створив нас, людей, за образом і подобою Своєю, дав нам розум, волю і безсмертну душу для того, щоб, пізнаючи Бога й уподібнюючись Йому, ми ставали усе кращими і добрішими, все більше удосконалювалися й успадкували вічне блаженне життя з Богом. Тому існування людини на землі має глибокий сенс, велике призначення і високу мету. У Божій світобудові немає і не може бути чогось безглуздого. І якщо людина живе без віри у Бога, не за заповідями Божими, не для майбутнього вічного життя, то й існування такої людини на землі втрачає сенс. Людям, які живуть без Бога, життя здається незрозумілим і випадковим, а самі такі люди часто бувають гірші за звірів. Кожній людині, щоб виконати своє призначення на землі й здобути вічне спасіння, необхідно: по-перше, пізнати істинного Бога і правильно вірувати у Нього, тобто мати істинну віру, і, по-друге, жити за цією вірою, тобто любити Бога і людей і чинити добрі справи. Апостол Павло каже, що "без віри догодити Богові неможливо" (Євр. 11, 6), а апостол Яків додає: "віра, коли не має діл, сама по собі мертва" (Як. 2, 17). Отже, для нашого спасіння необхідні правильна віра і життя за цією вірою (добрі діла). Істинне вчення про те, як слід правильно вірувати у Бога і як жити людям, міститься у православній християнській вірі, бо вона ґрунтується на Божественному одкровенні. Божественним одкровенням називається усе те, що Сам Бог відкрив людям про Себе і про правильну істинну віру в Нього. Своє одкровення Бог сповіщає людям двома способами: природним і надприродним. ПРО ПРИРОДНЕ ОДКРОВЕННЯ Природним одкровенням називається таке одкровення Боже, коли Бог відкриває Себе звичайним природним способом кожній людині через видимий нам світ (природу) і через совість нашу, яка є наче голос Божий у нас, підказуючи нам, що добре і що погано, а також і через життя - історію усього людства. Якщо народ втрачає віру в Бога, то його переслідують лихоліття і нещастя, і якщо не кається, то гине і зникає з землі; згадаймо: потоп, загибель Содома і Гоморри, розсіяння єврейського народу по всій землі тощо. Увесь навколишній світ є велика книга одкровення Божого, яка свідчить про всемогутність та премудрість Бога Творця. Вчені, які вивчають цей світ, усі, за дуже незначними винятками, - віруючі люди. "Бо для того, щоб досліджувати (вивчати) щось, потрібно бути впевненим, вірити у те, що все, що досліджується, зроблено свідомо, за визначеним планом... Навіть найпростіша машина випадково, сама по собі виникнути ніяк не може. Якщо навіть ми зустрінемо правильно розташовану групу каменів - ми вже з правильного їх розташування зробимо висновок, що їх так поклала якась людина. Випадкова група завжди буде безформною, неправильною. Ще Цицерон (стародавній учений і письменник, який жив до Р. X.) казав, що скільки б мільйонів разів не кидати кубики з літерами, рядки віршів з них ніяк не вийдуть. А всесвіт, який оточує нас, значно складніший, ніж найскладніша машина, і сповнений значно більшого сенсу, ніж найзмістовніший вірш" (з бесіди арх. Нафанаїла). Апостол Павло був одним із найосвіченіших людей свого часу, і він казав, що "всякий дім споруджується ким-небудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог" (Євр. З, 4). Великий учений Ньютон, який відкрив закони руху небесних тіл, розкрив найбільшу таємницю світобудови, був віруючою людиною і займався богослів'ям. Коли він вимовляв ім'я Боже, то кожного разу побожно вставав і скидав капелюха. Великий Паскаль, геній математики, один з творців нової фізики, був не просто віруючим, але й одним з найбільших релігійних мислителів Європи. Паскаль сказав: "Усі суперечності, які понад усе, вочевидь, хочуть віддалити мене від позиції релігії, найбільшою мірою і привели до неї". Великий засновник усієї сучасної бактеріології (науки, яка вивчає життя бактерій і їх вплив на людський організм), мислитель, який глибше за інших проник у таємницю органічного життя, Пас-тер каже: "Чим більше я вивчаю природу, тим більше я зупиняюсь у благоговійному подиві перед ділами Творця". Знаменитий вчений Лінней закінчує свою книгу про рослини такими словами: "Воістину є Бог, великий, вічний, без Якого нічого не може існувати". Астроном, який вивчав рух небесних тіл - планет і зірок, Кеп-лер виголосив: "О, великий Господь наш і велика Його могутність, і мудрості Його немає меж. І ти, душе моя, співай славу Господу Твоєму усе твоє життя". Навіть Дарвін, вчення якого було згодом використане напівуче-ними для спростування віри у Бога, усе своє життя був побожною людиною і багато років був церковним старостою в своїй парафії. Він ніколи не думав, що його вчення може суперечити вірі в Бога. Після того, коли Дарвін виклав своє вчення про еволюційний розвиток живого світу, його запитали, - де початок ланцюга розвитку тваринного світу, де перша ланка його? Дарвін відповів: "Вона прикута до Престолу Всевишнього". Видатний геолог Лайєль писав: "При будь-якому дослідженні ми відкриваємо найяскравіші докази передбачливості, сили і мудрості творчого розуму Бога". Учений історик Мюллер заявляв: "Тільки з пізнанням Господа і після ґрунтовного вивчення Нового Завіту я став розуміти зміст історії". Можна було б навести безліч свідчень учених про віру в Бога, однак, думаємо, достатньо і цього. Втім, вкажемо ще на один красномовний доказ. Вчений Деннерт опитав про віру в Бога, через листи (анкети), 423 вчених-природознавців. 56 з них відповідей не надіслали, 349 вчених виявилися віруючими в Бога і тільки 18 заявили, що вони або невіруючі, або байдужі до віри. Результати цього опитування учених збігаються з результатами інших подібних досліджень. "Тільки напівзнання приводить людей до безбожництва. Ніхто не заперечує буття Божого, крім тих, кому це вигідно", - казав англійський учений Бекон. Молода дівчина, свята великомучениця Варвара, бачачи велич і красу Божого світу, прийшла до пізнання істинного Бога. Так відкриває Себе Бог через видимий світ кожній людині, яка має розум і добру волю. Віра в Бога є основною властивістю душі людини. Душа дана людині від Бога: вона є наче іскра і відображення в людині самого Божества. Походячи від Бога, маючи в Ньому споріднену собі сутність, душа сама по собі, зі своєї волі звертається до Бога, шукає Його: "Прагне душа моя до Бога сильного й живого" (Пс. 41, 3). Подібно до того, як очі звертаються до світла і створені для того, щоб бачити світло, так і душа людини прагне Бога, має потребу у спілкуванні з Ним і тільки в Богові знаходить спокій та радість (щастя). Квітка тягнеться до сонця тому, що від сонця вона одержує світло і тепло, без чого вона не може жити і рости. Так само постійне, незбориме тяжіння людини до Бога має місце тому, що тільки в Богові наша душа може знайти усе необхідне для правильного і здорового життя. Тому усі народи в усі часи вірували у Бога і підносили Йому молитви, хоч і часто помилялися, неправильно вірували у Бога, але ніколи не втрачали віри у Божество, тобто завжди мали релігію (релігією називається духовний союз людини з Божеством). Всезагальність віри у Бога була відома ще з часів Арістотеля, найбільшого грецького вченого (філософа і природознавця, який народився у 384 році до Різдва Христового). І тепер, коли вченим відомі усі без винятку народи, які населяли і населяють нашу землю, підтвердилося, що всі народи мають свої релігійні вірування, молитви, храми і жертвоприношення. "Етнографія (наука, яка вивчає побут усіх народів, що населяють землю) не знає безрелігійних народів", - каже німецький географ і мандрівник Ратцель. Якщо ж і є окремі переконані безбожники, то вони, як правило, рідкісний виняток, хворобливий відступ від норми. І як існування сліпих, глухих, німих не говорить проти того, що людство володіє даром зору, слуху і мови, як існування ідіотів не заперечує того, що людина - істота розумна, так і існування безбожників не спростовує факту (очевидної істини) всезагальності релігії. Однак одного природного одкровення недостатньо, бо гріх затьмарює в людині розум, волю і совість. Доказом цього є усілякі язичницькі релігії, в яких істина змішана з хибними людськими вигадками. Тому Господь і доповнює природне одкровення надприродним. (Складено за кн.: С. Франк. "Религия и наука"; прот. Г. Шорец. "Есть ли Бог?" та ін.).
|
|||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 119; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.227.73 (0.011 с.) |