Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.

Гнані за правду – люди, які так люблять жити за правдою, тобто за Божим Законом, за справедливістю, що терплять і зносять за цю правду усілякі гоніння, злидні й біди, але нічим не зраджують їй. Вони за це одержать Царство Небесне.

9. Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів`я та наклепи – Мене ради. Радуйтеся і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах.

Тут Господь говорить, коли вас будуть ганьбити (знущатися з вас, лаяти, нечестити вас), утискувати й обмовляти (зводити наклепи), і все це ви терпітимете за свою віру в Нього, то не сумуйте, а радійте і веселіться, тому що на вас очікує велика, найбільша нагорода на небесах, тобто особливо високий ступінь вічного щастя.

ПРОВИДІННЯ БОЖЕ

Ісус Христос учив,що Бог промишляє,тобто турбується,про всіх тварин, та особливо промишляє про людей. Господь піклується про нас більше і краще, ніж найрозумніший і найдобріший батько про своїх дітей. Він подає нам Свою поміч у всьому, що необхідно в житті нашому і що служить для нашої істинної користі.

"Не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися, – сказав Спаситель. – Чи душа не більша за їжу, а тіло – за одяг? Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?.. Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть; кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них; якщо ж траву польову, яка сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри!.. Знає бо Отець ваш Небесний, знає, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і це все додасться вам ".

ПРО НЕОСУДЖЕННЯ БЛИЖНЬОГО

Ісус Христос повелів не осуджувати інших людей. Він так сказав: "Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас (тобто: якщо ви будете поблажливі до вчинків інших людей, то й Божий суд буде милостивий до вас), і якою мірою міряєте, такою відміряється і вам. І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого (тобто будь-якої іншої людини), а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? (Тобто: чому ти любиш підмічати в інших навіть незначні гріхи та недоліки, а в самому собі не хочеш бачити і великих гріхів і вад?). Або як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого (потурбуйся передусім, щоб ти виправився сам), і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого" (тоді зумієш і в іншого виправити гріх, не ображаючи, не принижуючи його).

ПРО ПРОЩЕННЯ БЛИЖНЬОГО

Прощайте,і вам простять. "Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то й Отець не простить вам провин ваших," ­ сказав Ісус Христос.

ПРО ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО

Ісус Христос повелів любити не тільки близьких своїх, а й усіх людей, які навіть образили вас і вчинили вам кривду, тобто ворогів ваших. Він сказав: "Ви чули, що було сказано (вашими вчителями – книжниками і фарисеями): люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і неправедних".

Адже якщо ви любитимете тільки тих, хто вас любить, або чинитимете добро тільки тим, хто вам робить його, і позичатимете тільки тим, від кого сподіваєтесь отримати назад, за що Богові нагороджувати вас? Хіба не чинять так само і беззаконні люди? Хіба не роблять так і язичники?

Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний, будьте досконалі, як досконалий Отець Небесний!

ЗАГАЛЬНЕ ПРАВИЛО ПОВОДЖЕННЯ З БЛИЖНIМИ

Як ми повинні поводитися з ближніми своїми завжди, за всякого випадку, на це Ісус Христос дав нам таке правило: "Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди (а ми, звичайно, хочемо, щоб усі люди любили нас, робили нам добро і прощали нас), так і ви робіть їм" (тобто так само чиніть їм, не робіть іншим того, чого собі не бажаєте).

ПРО СИЛУ МОЛИТВИ

Якщо ми ревно молитимемося Богу і проситимемо Його допомоги, то Бог зробить усе, що послужить нам на істинну користь. Ісус Христос так сказав про це: "Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, тому відчиняють. Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли попросить риби, подала б йому змію? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього".

ПРО МИЛОСТИНЮ

Усяку добру справу ми повинні робити не для похваляння перед людьми, не для показу іншим, не заради нагороди людської, а заради любові до Бога і ближнього. Ісус Христос сказав: "Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. Отже, коли твориш милостиню, не сурми (не розголошуй) перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя (тобто перед самим собою не хвалися добром, яке ти вчинив, забудь про нього), щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне (т обто все, що на душі твоїй і ради чого ти все це робиш), воздасть тобі явно" (Якщо не тепер, то при останнім суді Своїм).

ПРО НЕОБХIДНIСТЬ ДОБРИХ СПРАВ

Щоб люди знали, що для входження у Царство Небесне не досить лише добрих почуттів і бажань, а необхідні добрі діла, Ісус Христос сказав: "Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю (заповіді) Отця Мого Небесного", бо мало бути тільки віруючим і побожним, потрібно ще чинити ті добрі справи, яких Господь вимагає від нас.

Коли Ісус Христос скінчив проповідь Свою, народ дивувався Його вченню, бо Він учив як Той, Хто має владу, а не як вчили книжники і фарисеї. Коли Він спустився з гори, за Ним пішло безліч людей, і Він, з милосердя Свого, творив великі чудеса.

(Див.: Мф 5, 6, 7; Лк 6, 12 41).

СИЛА ВІРИ І МОЛИТВИ ЗА ІНШИХ – ЗЦІЛЕННЯ РОЗСЛАБЛЕНОГО В КАПЕРНАУМІ

Господь Ісус Христос навчав нас молитися не тільки за себе, але й за інших – за ближніх своїх. Бо з любові Своєї Господь подає милість (поміч Свою) і тим людям, за яких моляться інші.

Знаходячись у місті Капернаумі, Ісус Христос учив в одному домі. Мешканці міста, як тільки почули, що Він зупинився в цьому домі, зібрались до Нього таким натовпом, що неможливо було підійти й до дверей. Між слухачами були фарисеї і законовчителі, які прийшли сюди з усієї Галилеї та Юдеї і навіть з Єрусалима.

Під час бесіди Спаситель творив багато чудес, зціляючи недужих.

У цей час четверо людей принесли на постелі розслабленого і намагалися внести його в дім, до Спасителя, та ніяк не могли пробратися крізь натовп народу.

Тоді вони вилізли на дах і через покрівлю спустили постіль з розслабленим прямо до ніг Спасителя. Ісус Христос, бачачи віру людей, які принесли хворого, сказав розслабленому: "Чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої".

 

Фарисеї і законники почали розмірковувати: "Хто ж є Цей, Який богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога?"

Ісус Христос, зрозумівши їхні думки, сказав їм: "Що легше – сказати: відпускаються тобі гріхи твої, чи сказати: встань і ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, тобі кажу (звернувся Він до розслабленого): встань, візьми постіль твою та йди в дім твій".

Недужий одразу ж підвівся, взяв постіль, на якій лежав, і пішов додому, славлячи Бога.

Так Господь зцілив хворого через віру і за молитвою його друзів. А народ, бачачи це, жахнувся і прославив Бога. І всі стали говорити: "Дивні діла ми бачили нині; ніколи нічого подібного ми не бачили".

(Див.: Мф 9, 1–8; Мк 2, 1–12; Лк 5, 17–26).

ВОСКРЕШЕННЯ СИНА НАЇНСЬКОЇ ВДОВИ

Одного разу Ісус Христос ішов з Капернаума у місто Наїн. За Ним ішли ученики і багато людей. Коли Він підходив до міської брами, в цей час виносили померлого юнака, єдиного сина вдови. Нещасна жінка йшла і гірко плакала, і багато народу йшло з нею з міста. Побачивши її, Господь зглянувся над тяжким горем бідної матері і сказав їй: "Не плач".

Потім підійшов і доторкнувся до одра, на якому лежав померлий (в юдеїв померлих загортали в полотно і несли на постелі чи ношах для поховання в печерах). Носії зупинились. Тоді Господь сказав померлому: "Юначе, тобі кажу, встань!"

Мертвий сів і став говорити. І віддав Ісус Христос воскреслого юнака його матері.

Бачачи це чудо, усі були пройняті страхом. Усі славили Бога і казали: "Великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій!"

(Див.: Лк 7, 11–17).

ПРИТЧА ПРО СІВАЧА

Ісус Христос,знаходячись в Капернаумі,прийшов на берег Галилейського озера. До Нього зібралось багато народу. Він ввійшов у човен і сів, а народ стояв на березі, і з човна почав навчати народ притчами.

Ісус Христос сказав: "Ось вийшов сівач сіяти зерно своє, і коли сіяв, то одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його.

А інше (зерно) впало на кам`янисте місце (де було мало землі); воно зійшло, але скоро всохло, тому що не мало коріння й вологи.

А ще інше впало поміж терня, виросло терня і заглушило його.

Інше ж упало в добру землю, і, коли зійшло, дало плід у стократ".

Потім ученики запитали Ісуса Христа: "Що означає ця притча?" А пояснення таке:

Зерно – це слово Боже (Євангеліє).

Сівач – той, хто сіє (проповідує) слово Боже.

Земля – серце людське.

Земля при дорозі, куди впало зерно, означає неуважних, розсіяних людей, до серця яких слово Боже не має доступу. Диявол легко викрадає і виносить його від них, щоб вони не увірували і не спаслись.

Кам`янисте місце означає людей непостійних і малодушних. Вони охоче слухають слово Боже, та воно не утверджується в їхній душі, і вони при першій спокусі, скорботі або гонінні на Слово Боже відпадають від віри.

Терня означає людей, у яких житейські турботи, багатство та різні пороки заглушують у душі Слово Боже.

Добра, плодюча земля означає людей з добрим серцем. Вони уважні до Слова Божого, зберігають його в добрій своїй душі і з терпінням намагаються виконати все, чого воно вчить. Плоди їхні – це добрі діла, за які вони сподоблюються Царства Небесного.

(Див.: Мф 13, 1–23; Мк 4, 1–20; Лк 8, 4–15).

ПРИТЧА ПРО ЗЕРНО ГІРЧИЧНЕ

Ісус Христос учив, що Царство Боже, Царство Небесне, початок і основу якому Він поклав на землі (тобто Церква Христова), спочатку мале, а потім пошириться по всій землі. Він сказав, що Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, яке людина взяла і посадила на землі своїй. Це зерно, хоча й менше за інші зерна, зійшовши, розростається і робиться більшим від усіх злаків і стає деревом, так що прилітають птахи небесні і ховаються у гілках його.

Багато й інших притч розповідав Спаситель, навчаючи народ.

(Див.: Мф 13, 31–32; Мк 4, 30–32; Лк 13, 18–19).

ПРИТЧА ПРО ЗАКОНИ

Господь Ісус Христос,роз`яснюючи вчення про Царство Боже, сказав: "До чого уподібню Царство Боже?" Воно подібне до закваски, яку жінка, взявши, поклала на три міри борошна, аж поки не вкисне все".

Проста і стисла ця притча, та глибокий подвійний зміст міститься в ній: загальноісторичний процес спасіння людей і особистий процес спасіння кожної людини.

Історичний процес: Після всесвітнього потопу від синів Ноєвих – Сима, Хама і Яфета виникли три раси людського роду: семіти, хаміти і яфетити. Вони і є три мірки борошна, в які Христос вкладає Свою небесну закваску – Святого Духа, вкладає усім расам людським, без будь-якого обмеження та винятку.

Як жінка за допомогою закваски перетворює звичайне борошно на хліб, так і Христос за допомогою Духа Святого перетворює звичайних людей на синів Божих, на безсмертних жителів Царства Небесного.

Процес закваски почався в день зішестя Святого Духа на апостолів і триває дотепер, і триватиме до кінця віку – аж доки не вкисне все.

Особистий процес: Спаситель, через хрещення в ім`я Пресвятої Тройці, дає небесну закваску – дари Св. Духа, силу благодаті – душі кожної людини, тобто головним здібностям чи силам людської душі: розуму, почуттю (серцю) і волі. Це і є " три міри ". Усі три сили душі людської гармонійно ростуть і підносяться до неба, сповнюючись світлом розуму, теплом любові і славою добрих справ, творячи людей синами і дочками Божими, спадкоємцями Царства Небесного.

Господь дав у приклад жінку тому, що жінка, як дружина і мати, з любов`ю готує домашній хліб для дітей і всіх домашніх, тоді як чоловік-пекар готує хліб для продажу, розраховуючи на прибуток, на вигоду.

(Див.: Мф 13, 33; Лк 13, 20–21).

ПРО ПШЕНИЦЮ І ПЛЕВЕЛИ (КУКІЛЬ)

Ісус Христос учив,що в Царстві Його на землі (тобто у Церкві Христовій) до останнього дня світу знаходитимуться і грішники.

Господь сказав: "Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм; коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов.

Коли зійшов посів і показався плід, тоді з`явився і кукіль. Прийшли раби господаря і сказали йому: "Господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль?"

Він же сказав їм: "Людина-ворог це зробила".

А раби сказали йому: "Чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його?"

Але він сказав: "Ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю. Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спочатку кукіль і зв`яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю заберіть у житницю мою".

Ученики, залишившись наодинці з Господом, просили Його пояснити їм цю притчу.

Ісус Христос дав таке пояснення:

Людина, що сіє добре зерно, є Син Людський (тобто Сам Господь Ісус Христос).

Поле – це світ.

Добре зерно (пшениця) – це сини Царства Божого, тобто люди добрі, благочестиві, що прийняли вчення Христове.

Кукіль (плевели) – сини лукавого (диявола), тобто нечестиві, злі люди.

Ворог, що посіяв кукіль, – це диявол.

Жнива – це кінець світу.

Женці – ангели.

Тому як збирають кукіль і вогнем спалюють, так буде і в кінці віку. Пошле Син Людський ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його усіх грішників і беззаконників, і вкинуть їх у піч вогненну, там буде плач і скрегіт зубів. А праведники засяють, як сонце, у Царстві Отця їхнього (в Царстві вічного і блаженного життя).

Як часто, дивлячись на обурливі вчинки аморальних, злих людей, ми запитуємо: "Господи! Чому Ти не караєш тепер злих людей? Навіщо Ти даєш їм можливість користуватися усіма благами світу? Навіщо вони утискують, гноблять добрих?"

На всі ці питання в цій притчі дано відповідь: залиште рости разом і те й інше до жнив – до дня Страшного Суду. Така воля Божа. Тому що Господь дав людині образ і подобу Свою – вільну волю. Зло виникло у світі з вини творіння – диявола, який постійно і хитро сіє зло у світі – поширює серед людей невір`я і всілякі беззаконня.

Вільним вибором добра і відхиленням зла людина звеличує Бога, славить Його й удосконалюється сама, а терплячи страждання від злих, отримує від Бога найвищу нагороду у Царстві Небесному.

Таким чином, Бог без усякого примусу дає людям з доброю волею можливість заслужити вічне, блаженне життя у Царстві Небесному, а людям зі злою волею – вічні муки у пеклі.

(Див.: Мф 13, 24–30, 36–43).

ПРО ПРИШЕСТЯ ЦАРСТВА БОЖОГО НА ЗЕМЛЮ

Якось фарисеї запитали Ісуса Христа: "Коли прийде Царство Боже?" Спаситель відповів: "Не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: "ось, воно тут", або "он там", бо Боже Царство всередині вас є ".

Це означає, що Царство Боже не має меж, воно скрізь – безмежне. Тому для пошуків Царства Божого нам не потрібно їхати кудись далеко, "за тридев`ять земель", не вимагається від нас для цього підніматися до небес чи спускатися у безодню, а слід шукати Царство Боже на тому місці, де ми живемо, тобто поставлені Провидінням Божим. Тому що Царство Боже росте і визріває всередині людини, в серці людини. Царство Боже є " праведність, мир і радість у Святому Дусі ", коли совість і воля людини входять у повну гармонію (у злагоджену єдність) з розумом і волею Божою. Тоді усе противне волі Божій стає людині мерзенним. Видимим же здійсненням на землі Царства Божого є свята Церква: в ній усе влаштовано за Законом Божим.

(Див.: Лк 17, 20–21).

ПРИБОРКАННЯ БУРІ

Одного разу Ісус Христос разом зі Своїми учениками переправлявся на човні через Галилейське озеро. З ними пливли інші човни. Під час плавання Ісус заснув на кормі. Між тим, піднялася сильна буря. Хвилі били у човен так, що він наповнювався водою, а Ісус Христос усе ще спав. Ученики злякалися, розбудили Господа і кажуть Йому: "Господи, рятуй нас, гинемо!"

Ісус Христос встав, заборонив вітру і сказав морю: "Умовкни, перестань".

І вмить вітер стих і буря припинилася. Настала мертва тиша.

Потім, звернувшись до учеників, Він сказав: "Чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри?" Вони ж, і всі, хто був там, зі страхом і подивом говорили один одному: "Хто ж Цей, що й вітрам, і воді наказує, і слухаються Його?!"

(Див.: Мф 8, 23–27; Мк 4, 35–41; Лк 8, 22–25).

ВОСКРЕШЕННЯ ДОЧКИ ІАІРА

В одного єврейського старійшини,начальника синагоги на ім`я Іаір, була при смерті єдина дочка, дванадцятирічна дівчинка. Іаір прийшов до Ісуса Христа, впав до ніг Його і дуже благав Його, кажучи: "Дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива".

Бачачи віру Іаіра, Ісус Христос пішов з ним. По дорозі зустрічає їх посланий з дому Іаіра і говорить йому: "Дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя?"

Але Ісус, почувши це, сказав Іаірові: "Не бійся, тільки віруй".

Коли вони підійшли до дому, то побачили там велике сум`яття: усі плакали і ридали.

Господь сказав їм: "Чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить".

Вони ж не зрозуміли Його слів і стали глузувати з Нього, знаючи, що вона померла.

Але Ісус Христос, виславши з дому народ, взявши із Собою тільки батьків померлої і трьох апостолів Своїх – Петра, Якова й Іоана, увійшов у кімнату, де лежала померла дівчина. Він узяв її за руку і сказав: "Таліфa кумі", що означає: "Дівчино, тобі кажу, встань!"

І повернувся дух її; дівчинка одразу встала і почала ходити. Зраділі батьки її були у великому здивуванні.

Ісус Христос велів дати їй їсти і суворо заборонив їм розголошувати в народі про цю подію.

Та чутки про це поширились по всій країні.

(Див.: Мф 9, 18–26; Мк 5, 21–4З; Лк 8, 41–56).

УСІКНОВЕННЯ ГЛАВИ ІОАНА ПРЕДТЕЧІ

Проповідь Іоана Предтечі була нетривалою. Приготувавши людей до прийняття Спасителя, він закінчив своє життя мученицькою смертю. Невдовзі після хрещення Господнього Іоана було ув`язнено галилейським царем Іродом. Цей галилейський цар Ірод Антипа був сином того самого Ірода Великого, який убив 14 тисяч вифлеємських немовлят.

Іоан викривав царя Ірода в тому, що він, за життя свого брата Филипа, одружився з його дружиною Іродіадою. Іродіада озлобилася за це на Іоана і просила Ірода, щоб він убив його. Та Ірод не погоджувався на це, тому що вважав Іоана за великого пророка і боявся народу, але на догоду дружині кинув його у в`язницю. Іродіада ж не вдовольнилася цим, тим більше, що сам Ірод прислухався до настанов Іоана і в багатьох випадках чинив згідно з його словами.

Минув майже рік. Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких і старійшин галилейських. На бенкет увійшла дочка Іродіади (падчерка Ірода) Саломія і стала танцювати, і догодила Іродові й тим, хто був на бенкеті.

Ірод сказав їй: "Проси у мене, чого хочеш", і клявся, що віддасть їй навіть до половини царства.

Вона вийшла і запитала у матері своєї, чого їй просити у нього?

Іродіада відповіла: "Голову Іоана Хрестителя".

Саломія швидко повернулась до Ірода і сказала: "Хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя".

Ірод засмутився, але не міг при гостях порушити клятву; і він послав воїна у в`язницю відсікти голову Іоанові. Воїн, виконавши наказ царя, приніс на блюді голову Іоана Хрестителя і віддав Саломії, а Саломія віднесла матері своїй Іродіаді.

Ученики Іоанові, почувши про смерть Іоана Хрестителя, прийшли, взяли тіло його і поховали.

(Див.: Мф 14, 1–12; Мк 6, 14–29; Лк 9, 7–9).

День мученицької смерті св. Іоана Предтечі згадується православною Церквою 29 серпня (11 вересня н. ст.) і називається днем Усікновення глави Іоана Предтечі. В цей день призначено суворий піст. Св. Церква шанує Іоана Предтечу вище за всіх святих, після Богоматері.

ЧУДЕСНЕ НАГОДУВАННЯ НАРОДУ П`ЯТЬМА ХЛІБАМИ

Невдовзі після смерті Іоана Хрестителя Ісус Христос разом з учениками вирушив на інший бік озера. Народ пішки біг за ним берегом. Коли човен зупинився, на березі вже зібралося багато людей. Ісус Христос, бачачи безліч людей, зглянувся над ними, тому що вони були, як вівці, що не мають пастуха. Він вийшов на берег і багато і довго розмовляв з народом про Царство Небесне, і зцілював багатьох хворих. Народ з такою увагою слухав Його, що не помічав, як минав час. Нарешті день став схилятися до вечора.

Ученики підійшли до Ісуса Христа і сказали: "Місце тут пустельне, а час пізній; відпусти народ, щоб вони пішли в найближчі поселення купити собі хліба, бо ж їм нема чого їсти".

Та Господь відповів ученикам: "Не потрібно їм іти; ви дайте їм їсти".

Апостол Филип сказав Йому: "Їм і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожен з них хоч трохи одержав".

Ісус же сказав, щоб пішли подивилися, скільки є хліба.

Апостол Андрій сказав: "Тут є один юнак, який має п`ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч?"

Тоді Ісус Христос сказав: "Звеліть людям сісти", і ученики розсадили народ рядами по сто і п`ятдесят чоловік.

Потім Ісус Христос взяв п`ять хлібів і дві рибини і, подивившись на небо, благословив їх, розламав і дав ученикам, а ученики роздали народові.

Всі їли і наситилися.

Коли ж усі наситились, Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Зберіть залишки, щоб нічого не пропало".

Ученики пішли, зібрали і наповнили шматками, що залишилися, дванадцять кошиків повних, а тих, хто їв, налічувалося п`ять тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей.

Іншого разу Господь сімома хлібами і кількома рибинами наситив 4000 чоловік, також не рахуючи жінок і дітей.

(Див.: Мф 14, 14–21; Мк 6, 32–44; Лк 9, 10–17, Ін 6, 1–15).

ХОДІННЯ ІСУСА ХРИСТА ПО ВОДАХ

Після чудесного нагодування народу п`ятьма хлібами Ісус Христос повелів ученикам Своїм вирушити в човні на другий бік Галилейського озера, до Вифсаїди Галилейської. А Сам, відпустивши народ, зійшов на гору помолитися.

Настала ніч. Човен з учениками був уже на середині озера, і його било хвилями, тому що дув сильний зустрічний вітер.

Перед світанком Ісус Христос, знаючи про біду учеників, пішов до них по воді. Вони ж, побачивши, як Він іде по воді, подумали, що це примара, і від страху закричали.

Та Ісус Христос одразу ж заговорив до них: "Заспокойтесь! Це Я, не бійтеся".

Тоді апостол Петро гукнув: "Господи! Якщо це Ти, звели прийти до Тебе по воді".

Господь сказав: "Прийди".

Петро вийшов з човна і пішов по воді, щоб підійти до Ісуса Христа. Але, бачачи сильний вітер і великі хвилі, злякався, від страху зникла віра, і тоді він став тонути і закричав: "Господи! Спаси мене".

Ісус Христос зразу ж простягнув йому руку Свою, підтримав його і сказав: "Маловіре! Чого ти засумнівався?" І коли вони увійшли в човен, вітер стих.

Ученики підійшли, вклонились Ісусу Христу і сказали: "Воістину Ти Син Божий".

(Див.: Мф 14, 22–36; Мк 6, 45–56, Ін 6, 16–21).

ЗЦІЛЕННЯ ДОЧКИ ХАНАНЕЯНКИ

Одного разу Ісус Христос прийшов у землі Тирські і Сидонські. Там прийшла до Нього одна хананейська жінка, за вірою язичниця, і почала голосно кричати: "Помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується".

Бажаючи показати ученикам Своїм велику віру цієї язичниці, Ісус Христос не сказав ані слова у відповідь.

Тоді ученики почали просити Його: "Відпусти її, бо кричить нам услід".

Але Ісус Христос відповів: "Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого".

В цей час жінка, кланяючись, підійшла до Спасителя, припала до ніг Його і просила: "Господи, допоможи мені".

Ісус Христос сказав їй: "Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам".

Так він сказав, тому що євреї називали себе дітьми Авраама, дітьми Божими і синами Царства Небесного, а на язичників дивились як на псів. Ось тому Спаситель, наче навмисне підладжуючись у цьому випадку до євреїв, прирівнюючи цю жінку до псів, бажав показати євреям їхню цілковиту неправоту, несправедливість їхнього ставлення до язичників. Серед язичників Він часто знаходив таку сильну віру, якої не знаходив навіть у євреїв, названих Ним "загиблими вівцями дому Ізраїлевого". Крім того, цими словами Спаситель показав жінці, що Він повинен жити і чинити Свої діла насамперед серед євреїв, бо вони вірували в істинного Бога. А головне, Спаситель бачив віруюче серце цієї жінки і радів, що на її прикладі може показати усім людям, якою повинна бути віра.

Жінка смиренно відповіла на це: "Так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх".

Цими словами хананеянка показала не тільки велике смирення своє й усвідомлення, що в язичництві людина не може бути так близько до Бога, як в істинній вірі, але й висловила цим свою глибоку віру, що в милосердного Бога вистачить ласки на кожну людину.

Тоді Ісус Христос сказав їй: "О жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш". І дочка її зцілилася в ту ж мить.

Повернувшись додому, жінка знайшла свою дочку здоровою, вона спокійно відпочивала на постелі своїй.

(Див.: Мф 15, 21–28; Мк 7, 24–30).

СПОВІДАННЯ ПЕТРА. ІСУС ХРИСТОС СПОВІЩАЄ ПРО СВОЇ СТРАЖДАННЯ, СМЕРТЬ І ВОСКРЕСІННЯ

Тоді Ісус Христос з учениками Своїми пішов у землі Кесарії Филипової. Дорогою Він запитав їх: "За кого люди вважають Мене?"

Вони відповідали: "Одні за Іоана Хрестителя, другі за Іллю, інші – за Єремію або за одного з давніх пророків, який воскрес".

"А ви за кого Мене вважаєте?" – запитав Ісус Христос.

Апостол Петро відповів за всіх: "Ти є Христос, Син Бога Живого".

Спаситель похвалив Петра за таку віру і сказав йому: "Ти Петро, тобто камінь (за вірою своєю); і на цьому камені (на такій вірі, що Я – Син Божий) Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її. І дам тобі ключі Царства Небесного (таку владу у Моїй Церкві); і що зв`яжеш на землі, те буде зв`язане на небесах, і що розв`яжеш на землі, те буде розв`язане на небесах" (тобто: кому з числа віруючих, що належать до Церкви, ти не простиш гріхів, тому не прощені вони будуть від Бога; а кому ти простиш гріхи, тому прощені вони будуть від Бога).

Таку саму владу Спаситель дав і всім іншим апостолам Своїм (Див.: Ін 20, 22–23). Петрові ж Він сказав раніше, ніж іншим, тому що апостол Петро першим з усіх сповідав перед Ним свою віру, – що Він є Христос, Син Божий.

З цього часу Ісус Христос почав відкривати (тобто відкрито говорити, провіщати) ученикам Своїм, що Йому для спасіння людей належить багато постраждати від старійшин, первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

Петро ж, відізвавши Спасителя, почав Йому заперечувати: "Будь милостивий до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!"

З цих слів Петра видно, що він мав юдейське поняття про Месію і не розумів ще вчення про спасіння людей через страждання Христа, в ньому ще переважали почуття земні над духовними.

Петрове прохання було подібне до спокуси диявола, який також пропонував Господу замість духовного – земне, замість Царства Небесного – царство (світу) цього. Тому Ісус Христос відповів йому: "Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське".

І потім, покликавши учеників, сказав: "Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе (не думає про свої вигоди), і візьме хрест свій (прикрощі, страждання і всі тяготи, які Бог посилає) та йде за Мною. Бо хто хоче свою душу (життя) зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. Яка бо користь людині, якщо вона (прагнучи земного збагачення) здобуде весь світ, а душу свою занапастить (для Царства Божого, для вічного життя).

(Див.: Мф 16, 13–28; Мк 8, 27–38, 9, 11; Лк 9, 18–27).

ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ

Щоб підтримати віру в учениках Своїх,коли вони побачать, як Він страждає, Ісус Христос показав їм Свою Божественну славу.

Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос взяв трьох учеників: Петра, Якова та Іоана і з ними піднявся на високу гору помолитися (За давнім церковним переданням, це була прекрасна гора Фавор, вкрита багатою рослинністю від підніжжя до вершини).

Поки Спаситель молився, ученики від утоми заснули. Коли ж прокинулися, то побачили, що Ісус Христос преобразився: лице Його засяяло, наче сонце, а одяг Його став білим, як світло. В цей час до Нього з`явились, у славі небесній, два пророки, Мойсей та Ілля, і розмовляли з Ним про страждання і смерть, які Йому належало перетерпіти в Єрусалимі. Незвичайна радість наповнила тоді серця учеників. Коли ж вони побачили, що Мойсей та Ілля відходять від Ісуса Христа, Петро, не знаючи, що сказати, викликнув: "Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі". Раптом світла хмара осінила їх, і вони почули із хмари голос (Бога Отця): "Цей є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте!"

Ученики зі страху попадали на землю. Ісус Христос підійшов до них, доторкнувся до них і сказав: "Встаньте і не бійтесь". Ученики встали і побачили Ісуса Христа у звичайному вигляді.

Коли ж вони спускалися з гори, Ісус Христос повелів нікому не розповідати про те, що бачили, доки Він не воскресне з мертвих.

(Див.: Мф 17, 1–13; Мк 9, 2–13; Лк 9, 28–36).

Славне Преображення Господа нашого Ісуса Христа православною Церквою святкується 6 серпня (19 серпня н. ст.). Цей день вважається одним з великих свят. Своїм Преображенням Спаситель показав нам, якими стануть люди в майбутньому житті, в Царстві Небесному, як преобразиться тоді весь наш земний світ.

На свято Преображення, після літургії, приносяться у храм і освячуються для споживання виноград і взагалі плоди дерев, наприклад: яблука, груші, сливи тощо.

 

ТРОПАР СВЯТА