Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

Милостиві або милосердні - це ті люди, які співчувають іншим, усім серцем жаліють людей, які потрапили у біду або не­щастя, і намагаються їм допомогти добрими ділами.

Діла милості бувають матеріальними (тілесними) і духовними.

Діла милості матеріальні (тілесні):

1. Голодного нагодувати.

2. Спраглого напоїти.

3. Голого, або того, хто має потребу в одязі, - одягти.

4. Ув'язненого - відвідати.

5. Хворого відвідати і посприяти його одужанню або християнсь­ кому приготуванню до смерті.

6. Мандрівника прийняти у дім і надати йому спочинок.

7. Ховати померлих бідняків.

Діла милості духовні:

1. Словом, і ділом, і прикладом навернути грішника на правильну путь (Див.: Як. 5, 20).

2. Невідаючого (того, хто не знає) навчити істини й добра.

3. Подати ближньому добру і своєчасну пораду у скруті й небез­ пеці.

4. Утішити сумного.

5. Не відповідати злом на зло.

6. Від усього серця прощати образи.

7. Молитися за всіх Богу.

Милостивим Господь обіцяє в нагороду, що вони самі будуть помилувані; тобто на майбутньому суді Христовому до них буде виявлена особлива ласка праведного Судді; вони будуть визволені від вічного осудження за свої гріхи, подібно до того, як вони ви­являли милосердя до інших на землі (Див.: Мф 25, 31-46).

ПРО ШОСТУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

Чисті серцем - це ті люди, які не тільки явно не грішать, але й не приховують порочних і нечистих думок, бажань і почуттів у собі, в серці своєму. Серце таких людей вільне від прихильностей і пристрастей до тлінних земних речей і взагалі вільне від гріхов­них пристрастей, що породжуються самолюбством та гордістю. Люди, чисті серцем, завжди безперестанно думають про Бога.

Щоб придбати чистоту серця, треба дотримуватися постів, за­повіданих Церквою, і всіляко берегтися від обжерства, пияцтва, непристойних видовищ та веселощів, від читання непристойних, нескромних книг.

Чистота серця значно вища від звичайної чистосердечності. Чистосердечність полягає тільки у щирості та відвертості людини у ставленні до ближніх, а чистота серця вимагає повного приду­шення порочних думок і жадань і постійної пам'яті про Бога та Його святий закон.

Людям з чистим серцем Господь обіцяє в нагороду, що вони по­бачать Бога. Тут, на землі, вони побачать Його благодатно-потаємно, духовними очима серця. Вони можуть бачити Бога у Його явленнях, образах і подобах. У майбутньому ж вічному житті вони бачитимуть Бога так, "як Він є" (1 Ін 3, 2). А оскільки споглядання Бога є джерелом найвищого блаженства, то обіцянка бачити, споглядати Бога є обіцянка вищого ступеня блаженства.

ПРО СЬОМУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

Миротворцями називаються ті люди, які й самі намагаються жити з усіма у мирі та злагоді, й інших людей, які ворогують між собою, намагаються примирити або принаймні молять Бога про примирення.

Миротворці пам'ятають слова Спасителя: "Мир вам залишаю, мир Мій даю вам" (Ін 14, 27).

"Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте у мирі з усіма людьми", - говорить апостол Павло (Рим. 12, 18).

Миротворцям Господь обіцяє, що вони назвуться синами Божи­ми, тобто будуть найближчими до Бога, спадкоємцями Божими, співспадкоємцями Христовими. Миротворці своїм подвигом уподібнюються Єдинородному Сину Божому Icy су Христу, який прийшов на землю, щоб примирити грішних людей з правосуддям Божим і вселити мир між людьми, замість ворожнечі, яка панува­ла між ними. Тому миротворцям і обіцяється благодатне наймену­вання синів Божих, тобто дітей Божих, а з цим і невимовне бла­женство.

Апостол Павло говорить: "А якщо діти, то і спадкоємці, спад­коємці Божі, співспадкоємці ж Христу, коли тільки з Ним страждаємо, щоб з Ним і прославитися. Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас" (Рим. 8, 17-18).

ПРО ВОСЬМУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.

Гнані за правду - це ті істинно віруючі люди, які так люблять жити за правдою, тобто за законом Божим, що за тверде виконан­ня своїх християнських обов'язків, за своє праведне і благочести­ве життя терплять від нечестивих людей, від ворогів правди і доб­ра, гоніння, переслідування, злигодні і біди, але нічим не зраджу­ють правді.

Гоніння неминучі для християн, які живуть за правдою Єван­гельською, тому що злі люди ненавидять правду (бо правда роз­криває їхні злі справи) і завжди гонять і всіляко переслідують тих людей, які відстоюють правду. Сам Єдинородний Син Божий Icyс Христос був розіп'ятий на хресті ненависниками правди Божої і

всім Своїм послідовникам провістив: "Якщо Мене гнали, то гна­тимуть і вас" (Ін 15, 20). "Усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані", - каже апостол Павло (2 Тим. З, 12).

Щоб терпеливо переносити гоніння за правду, людині не­обхідно мати: любов до істини, постійність і твердість у чеснотах, мужність і терпіння, віру й уповання на допомогу і заступництво Боже.

Гнаним за правду, за їхній сповідницький подвиг Господь обіцяє Царство Небесне, тобто повне торжество духу, радість і блаженство в оселях небесних майбутнього вічного життя (Див.: Лк 22, 28-30).

ПРО ДЕВ'ЯТУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас, і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів'я та наклепи — Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах.

В останній, дев'ятій, заповіді блаженства Господь наш Ісус Христос називає особливо блаженними тих, які за ім'я Христове і за істинну православну віру у Нього терпеливо зносять ганьбу, злослів'я, наклепи, знущання, злигодні і саму смерть.

Такий подвиг називається мученицьким. Вище за подвиг муче­ницький нічого не може бути.

Мужність християнських мучеників слід чітко відрізняти від фанатизму, який є ревність не з розумом, а нерозумна. Христи­янську мужність слід також відрізняти від нечутливості, виклика­ної відчаєм, і від удаваної байдужості, з якою деякі злочинці, че­рез свою крайню жорстокість і гордість, вислуховують вирок і йдуть на страту.

Християнська мужність ґрунтується на високих християнських чеснотах: на вірі у Бога, на надії й упованні на Бога, на любові до Бога і ближніх, на цілковитому послухові і непохитній вірності Господу Богу.

Яскравим взірцем мученицького подвигу служить Сам Христос Спаситель, а також апостоли і незліченна кількість християн, які з радістю йшли на муки заради Христа.

"Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням підемо на подвиг, який чекає на нас, дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого. Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими", - говорить апостол (Євр. 12, 1-3).

За подвиг мучеництва Господь обіцяє велику нагороду на небе­сах, тобто найвищий ступінь блаженства у майбутньому вічному житті. Але й тут, на землі, Господь прославляє багатьох мучеників за їхнє тверде сповідування віри нетлінням тіла і чудесами.

"Якщо лихословлять вас за ім'я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави і Дух Божий спочиває на вас. Тими Він ганьбиться, а вами прославляється.

Тільки б не постраждав хто з вас як убивця, чи злодій, чи зло­чинець, або як той, хто зазіхає на чуже; а коли як християнин, то не соромся, а прославляй Бога за таку долю" (1 Пет. 4, 14-16).

Безліч мучеників християнських раділи в найстрахітливіших стражданнях, як про це оповідають вірогідні описи їхнього життя, що збереглися до наших днів.

ПРИМІТКА: В римських судах особливі писарі обов'язково мусили складати протоколи (офіційні записи) судочинства і прийнятих рішень. Такі протоколи допитів, які проводились у римських судах під час процесів над християнськими мучениками, після періоду гонінь бу­ли дбайливо зібрані св. Церквою. Ці протоколи й увійшли до складу до­стовірного опису мученицьких подвигів християн.

БЕСІДА ПРО СЕНС ЗЛА

Думка про світове зло важким тягарем сумнівів лежить на серцях ба­гатьох віруючих людей. Здається незрозумілим, чому Бог допускає зло. Адже Бог у Своїй Всемогутності легко міг би усунути зло... Як може безмежно милостивий Бог терпіти, щоб злі вчинки одного негідника прирікали б тисячі, іноді мільйони людей на злидні, горе та біди?..

У чому ж полягає "сенс зла"? Адже у Бога нічого немає безглуздо­го.

Щоб відповісти на ці питання, необхідно нагадати, що таке зло.

Під злом ми повинні розуміти не страждання, нестатки і біди, а гріхи й моральні провини. Бог не хоче зла. Всемогутній Бог не може схвалю­вати зло. Більше того, Бог забороняє зло. Бог карає зло. Зло, або гріх, є суперечність, заперечення Божої волі.

Початок зла, як відомо, поклав вищий ангел, створений Богом, який зухвало не послухався всеблагої волі Бога і став дияволом.

Диявол — причина зла, він і надихає, або впливає на виникнення гріха в людині.

Не тіло людини, як багато хто думає, є джерелом зла, ні; а воно ро­биться знаряддям гріха або добра не саме по собі, а з волі людини.

Істинна віра Христова вказує на такі дві причини існування зла у світі:

Перша причина лежить у вільній волі людини. Наша свобода волі -це відбиток Божественної подоби. Цей Божий дар підіймає людину ви­ще від усіх істот світу...

У вільному виборі добра і відхиленні від зла людина звеличує Бога, прославляє Бога й удосконалюється сама.

У книзі Ісуса Сираха (15, 14) говориться: "Він (Бог) на початку створив людину і залишив її в руці зволення її"; тобто Бог створив лю­дину на початку і дав їй вільний вибір.

Тим самим Бог дає людям з доброю волею можливість заслужити собі Небо, а людям зі злою волею - пекло.

Але як те, так і інше досягається лише шляхом свободи людської волі...

Св. Кирило Єрусалимський говорить: "Якби за природою, а не за свободою робив ти добро, то для чого приготував Бог вінці незбагненні? Лагідна вівця, але вона ніколи за лагідність свою не увінчається: тому що лагідність її походить не від свободи, а від природи".

Св. Василій Великий каже: "Чому в самому нашому устрої не дано нам безгрішності, так що не можна було б згрішити, навіть якби й хотіли? Тому ж чому і ти не тоді визнаєш служителів справними, коли тримаєш їх зв'язаними, а коли бачиш, що добровільно виконують перед тобою обов'язки. Тому і Богу вгодним є не примусове, а добровільно здійснюване, - доброчесність же походить від зволення (доброї волі), а не від необхідності, а зволення залежить від того, що - в нас; і що - в нас, з власної волі. Тому той, хто докоряє Творцеві, що нас не створив безгрішними, робить не що інше, як віддає перевагу природі нерозумній, нерухомій і яка не має ніяких прагнень, а не природі, обдарованій сво­бодою і самодіяльністю". Інакше кажучи: віддає перевагу машині ("ро­боту"), а не розумній істоті.

Таким чином, внутрішня причина походження зла, або гріха, поля­гає у самостійній волі людини.

Друга причина або сенс існування зла полягає в тому, що Бог також і зло спрямовує на добро. Але Бог допускає не заради добра зло. Бо­гові така дорога плата не потрібна.

Зла Бог не хоче ні за яких обставин. Але оскільки зло ввійшло у світ з вини творіння, то Бог у Своєму світовому плані примушує також і зло служити добру.

Ось приклад: сини Якова продали свого брата Йосифа у рабство. Вони вчинили злу справу. Але Бог перетворив зло на добро.

Йосиф звеличився в Єгипті і отримав можливість врятувати від голо­ду свою сім'ю, з якої повинен був вийти Месія.

Коли через декілька років Йосиф побачив своїх братів, він їм сказав: "Ви задумали зло проти мене, але Бог обернув його на добро!!!"

У дні апостолів юдеї переслідували християн у Палестині. І христи­яни мусили тікати з Юдеї, освяченої життям і кров'ю Спасителя. Але скрізь, куди вони йшли, вони сіяли Євангельське слово. Гріхи гонителів Божественною рукою були спрямовані на поширення християнства.

Язичницькі імператори Риму переслідували молоду християнську Церкву. Десятки тисяч мучеників пролили тоді кров за Христа. І кров мучеників стала сіменем для мільйонів нових християн.

Лють гонителів, гріх ненависті і вбивства і тут були спрямовані Бо­гом на розбудову Церкви. Вони думали і чинили зле, а Бог усі їхні вчин­ки обертав на добро...

Вся історія людства, аж до сьогоденних подій, показує істину цих слів.

Найбільші катастрофи народів були в той же час найбільшими тріумфами релігії, наверненням людей до Бога...

...Ми мусимо тільки мати терпіння і чекати. "Бо у Бога один день -як тисяча літ, і тисяча літ - як один день" (2 Пет. З, 8).

Але і це вплетіння зла у план управління світом не було якоюсь запізні лою надбудовою, поправкою до створеного. Це вплетіння зла відбулося в акті вічної волі Бога, в якому було вирішено створення світу.

Адже Бог є вічне сьогодні!

ІЙого передбачення йде від вічності. Воно діє завжди і безперервно (Витяг з брошури Л. Люсина "Кто же прав?" з додатками).

ВИСНОВКИ

Набутими нами пізнаннями істинної віри і християнського жит­тя (благочестя) ми повинні завжди керуватися в нашому житті.

Але, щоб правильно і на спасіння користуватися знаннями віри і благочестя, необхідно кожному християнинові мати чесноту роз­судливості, тобто християнську розважливість.

Апостол Петро, звертаючись до християн, каже: "Покажіть у вашій вірі чесноту, в чесності розсудливість" (2 Пет. 1, 5).

Те, що робиться без розсудливості, може виявитися нерозум­ним, і навіть добре може принести шкоду замість користі.

Відоме нам вчення православної Церкви про віру і благочестя треба показувати на ділі, при тому не лицемірно, а щиро, щиросердо виконуючи усе, що ми знаємо з цього вчення. "Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте "(Ін. 13, 17).

Якщо ж ми бачимо, що грішимо, тобто не виконуємо цього вчення так, як потрібно, то ми повинні негайно примусити себе скласти щире покаяння і твердо покласти собі надалі уникати гріха, згладжуючи його протилежними йому добрими вчинками. Коли ж нам здасться, що ми добре виконуємо ту або іншу за­повідь, то ніколи не слід гордитися або пишатися цим, а з глибо­ким смиренням і вдячністю Богу визнати, що ми виконуємо лише те, що зобов'язані виконувати, як сказав Христос Спаситель: "Коли зробите все, вам наказане, то кажіть: "Ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити" (Лк 17, 10).

ВЧЕНІ І ВІРА У БОГА

Істинна наука давно вже визнала, що сфера дослідженого є ніщо в порівнянні зі сферою недослідженого. Понад те, чим більше наука охоплює ділянку недослідженого, тим більше, відповідно, збільшується царина, яку належить дослідити. "Всяке нове відкриття сприяє розширенню в арифметичній пропорції цар­ства невідомого" (А. К, Морісон). Наука ніколи не закінчить своєї справи, поки стоїть світ.'

Представники істинної науки визнають, що їхні відомості про світ мусять доповнюватись з іншого джерела. Це джерело -релігія.

Видатний учений Макс Планк, який у 1918 році отримав Но­белівську премію з фізики, каже: "Релігія і наука зовсім не виклю­чають одна одну, як це вважали раніше і чого бояться наші сучас­ники; навпаки, вони узгоджуються і доповнюють одна одну".

Проф. М. М. Новиков (кол. ректор Московського університе­ту), нагороджений у 1954 р. від Гейдельберзького університету зо­лотим докторським дипломом і з 1957 р. - дійсний член Нью-Йоркської академії наук, у своїй статті "Шлях природознавця до релігії" пише: "Одним з найдивовижніших в історії наук виявив­ся той факт, що фізика - ця найміцніша основа попереднього ма­теріалістичного природознавства - стала на шлях ідеалістичний. Вона дійшла висновку, що фізичні явища визначаються духовною Божественною силою". Це було висловлено трьома видатними вченими.

У широких громадських колах добре відома (хоча б за назвою) теорія відносності А. Ейнштейна. Але не всі знають, що вона при­вела вченого до формулювання "космічної релігії". Ця релігія, як і всяка інша, визнає існування вищого Духа, який творить світову гармонію.

Важливе значення для розвитку природознавства набула роз­роблена М. Планком теорія квантів. З приводу проблеми, яка цікавить нас, цей автор пише таке: "Єдине, первиннодане для при­родознавця є зміст його чуттєвих сприйнять, які виводяться з цьо­го сприйняття. Звідси, шляхом індуктивного дослідження, він на­магається за можливістю наблизитися до Бога і Його світобудови як до вищої, але навіки недосяжної мети. Отже, якщо обидві (релігія і природнича наука) вимагають для свого обґрунтування віри у Бога, то для першої (релігії) Бог стоїть на початку, для другої (науки) — в кінці усього мислення. Для релігії Він являє фундамент, для науки — вінець розробки світоспоглядання.

Людині потрібні природничі науки для пізнання, а релігія - для дій (поведінки). Для пізнання єдиним надійним вихідним пунктом служить сприйняття наших почуттів.

Припущення про існування певного і закономірного світового порядку є при цьому передумовою для формулювання плідних пи­тань. Але для дій цей шлях не годиться, бо з проявами нашої волі ми не можемо чекати до тих пір, поки наше пізнання стане доско­налим і ми набудемо всевідання. Адже життя вимагає від нас не­гайних рішень".

Далі Планк указує на те, що коли ми приписуємо Богу, крім усемогутності і всевідання, ще атрибути добра і любові, то набли­ження до Нього дає людині, яка шукає утіхи, відчуття щастя ви­сокою мірою. "Проти такого уявлення не можна висунути, з точ­ки зору природознавства, ані найменшого заперечення".

Велику сенсацію викликала робота В. Гейзенберга - лауреата Нобелівської премії 1932 року. Він сформулював принцип інде­термінізму (невизначеності), за яким можна тільки з певними обме­женнями визначати елементарні частки як останні і нерозщеплю-вані одиниці матерії. А крім того, неможливо знати одночасно і точно положення частки і швидкість її руху. Ми стверджуємо, що електрони існують, але ми неспроможні відрізнити їх один від од­ного. Що ж до матерії, то саме це поняття в колишньому розумінні стає зайвим. Світ, за словами Гейзенберга, складається з чогось, сутність чого нам невідома. Це "щось" виявляється то у вигляді ніби часток, то у вигляді хвиль, і, якщо вже шукати назви, то це "щось" треба визначити словом енергія, та й то у лапках. Так звані природничо-наукові закони - суть закономірності не точного, але статичного характеру (тобто без урахування діючих сил).

До цих міркувань слід додати, що поняття невизначеного "чогось" застосовується також і до життєвих явищ. Але тут воно на­буває зовсім іншого характеру. Математичні рівняння, якими ха­рактеризуємо елементарні фізичні процеси, тут не застосовні, бо життя, як твердив Дріш, являє автономну (незалежну, самостійну) ділянку.

Відомий професор І. Ільїн каже: "Справжній учений прекрас­но розуміє, що "наукова" картина світобудови увесь час змінюється, все ускладнюючись, відходячи у деталі і ніколи не даючи ані повної ясності, ані єдності... Справжній учений знає, що наука ніколи не буде спроможна пояснити свої останні передумо­ви або визначити свої основні поняття, наприклад, точно встанови­ти, що таке "атом", "електрон", "вітамін", "енергія" або "психо­логічна функція"; він знає, що всі його "визначення", "тлумачен­ня" і "теорії" - тільки недосконалі спроби наблизитися до живої таємниці матеріального і духовного світу. Щодо продуктивності науки, то тут не варто сперечатися: про це свідчать уся сучасна техніка і медицина. Але що стосується її теоретичних істин та їх доказовості, то наука плаває по морях проблематичного (припу­щень) і таємничого".

Один з найвідоміших американських учених, колишній голова Нью-Йоркської академії наук, А. Кресм Морісон доводить буття Бога у своїй блискучій статті "Сім причин, які з'ясовують, чому я вірую у Бога".

"Ми все ще знаходимося лише на зорі наукового знання, - ка­же К. Морісон. - Чим ближче до світанку, чим світліший наш ранок, тим ясніше перед нами вимальовується творіння розумного Творця. Тепер у дусі наукового смирення, в дусі віри, яка ґрун­тується на знанні, ми ще більше наближаємося до непохитної упев­неності у бутті Божому.

Особисто я нараховую сім обставин, які визначають мою віру у Бога. Ось вони.

Перше. Абсолютно чіткий математичний закон доводить, що всесвіт створений Найвеличнішим Розумом.

Уявіть собі, що ви кидаєте у мішок десять монет. Монети, за порядком їх вартості, від одного цента до десяти. Потім потруси­мо мішок. Тепер спробуйте витягти монетки одна за одною, за по­рядком їх вартості з тим, що кожну монетку кластимемо знову на­зад і знову труситимемо мішок. Математика каже, що в нашому розпорядженні є один шанс з десяти для того, щоб з першого ж ра­зу витягти монетку в один цент. Щоб витягти одноцентову, а зра­зу ж після неї двоцентову монетку, наші шанси будуть один із ста. Щоб витягти підряд таким чином три монетки - маємо один шанс з тисячі тощо. На те, що ми витягнемо всі десять монеток по зада­ному порядку, ми маємо один шанс з десяти мільярдів.

Ті самі математичні докази говорять про те, що для виникнен­ня і розвитку життя на Землі необхідна така неймовірна кількість взаємовідносин і взаємозв'язків, що без розумного спрямування, просто випадково, вони виникнути не змогли б ніяким чином. Швидкість обертання поверхні Землі визначається у тисячу миль на годину. Якби Земля оберталася з швидкістю сто миль на годи­ну, то наші дні і ночі подовшали б у десять разів. Упродовж та­кого довгого дня Сонце випалювало б усе живе, а протягом такої довгої ночі усе живе вимерзало б.

Далі - температура Сонця дорівнює 12 000 градусів за Фарен­гейтом. Земля віддалена від Сонця рівно настільки, наскільки не­обхідно, щоб цей "вічний вогонь" належним чином обігрівав нас, ні більше, ні менше! Якби Сонце давало тепла вдвічі менше, то ми замерзли б. Якби воно давало вдвічі більше - ми загинули б від спеки.

Нахил Землі дорівнює 23°. Внаслідок цього виникають пори року. Якби нахил Землі був іншим, випари з океану рухалися б уперед і назад, на південь і на північ, нагромаджуючи цілі конти­ненти криги. Якби Місяць, замість його нинішньої дистанції, був віддалений від нас на 50 000 миль, наші припливи і відпливи на­були б таких грандіозних масштабів, що всі континенти опиняли­ся б під водою двічі на день. В результаті невдовзі були б змиті і самі гори. Якби земна кора була порівняно товща, аніж зараз, на поверхні не було б достатньо кисню, і все живе було б приречене на загибель. Якби океан був порівняно глибшим, вуглекислота по­глинула б увесь кисень, і все живе, знову ж таки, загинуло б. Як­би атмосфера, що окутує земну кулю, була трохи тонша, то метео­ри, мільйони яких згорають у ній щоденно, падаючи на Землю, па­дали б на неї цілими і викликали б скрізь незліченні пожежі.

Ці і безліч інших прикладів свідчать, що для випадкового ви­никнення життя на Землі немає бодай одного шансу з безлічі мільйонів.

Друге. Багатство джерел, з яких життя черпає сили для вико­нання свого завдання, само по собі є доказом наявності самодо­статнього і всесильного Розуму.

Жодна людина не була до цих пір спроможною осягнути, що та­ке життя. Воно не має ні ваги, ні розмірів, але воно справді володіє силою. Корінь, що проростає, може зруйнувати скелю. Життя пе­ремогло воду, сушу і повітря, оволоділо їх елементами, примусив­ши їх розчинити і перебудувати комбінації, які є їх складовими.

Життя - скульптор, що надає форму усьому живому, худож­ник, що відточує форму кожного листка на дереві і визначає колір кожної квітки. Життя - музикант, що навчив птахів співати пісні кохання, що навчив комах видавати безліч звуків і прикликати ни­ми одне одного. Життя - найтонший хімік, що надає смак пло­дам, запах квітам; хімік, що перетворює воду й вуглекислоту на цукор і деревину й отримує при цьому кисень, необхідний для всього живого.

Ось перед нами краплина протоплазми, майже невидима крап­лина, прозора, подібна до желе, здатна рухатися і видобувати енергію із сонця. Ця клітина, ця прозора частинка порошинки є зародок життя і має у собі силу надавати життя великому і мало­му. Сила цієї краплинки, цієї порошинки більша, ніж сила нашо­го існування, сильніша за тварин і людей, бо вона - основа всьо­го живого. Не природа створила життя. Скелі, розщеплені вог­нем, і прісноводні моря не в змозі були б відповідати тим вимогам, які висуває життя для свого виникнення.

Хто ж вклав життя у цю порошинку протоплазми?

Третє. Поведінка тварин, безперечно, свідчить про мудрого Творця, який надихнув інстинкт істотам, які без нього були б цілком безпомічними.

Молодий лосось свій молодий вік проводить у морі, потім по­вертається у свою рідну річку і йде по ній саме там, де йшла ікра, з якої він вивівся. Що ж веде його з такою точністю? Якщо його помістити в інше середовище, він одразу ж відчує, що збився з курсу, він пробиватиметься до головної течії, потім піде проти течії і виконає свою долю з належною точністю.

Ще більшу таємницю ховає в собі поведінка вугра. Ці диво­вижні істоти у зрілому віці подорожують з усіх ставків, річок та озер, і, дарма що вони знаходились у Європі, проходять тисячі миль по океану і йдуть до морських глибин біля Бермудських ост­ровів. Тут вони звершують акт свого розмноження і вмирають. Маленькі вугрі, які, здавалося б, не мають ані найменшого понят­тя про щось, які могли б загубитися в глибинах океану, йдуть по шляху своїх батьків до тих самих річок, ставків та озер, з яких ті почали свій шлях до Бермудських островів. В Європі жодного ра­зу не було впіймано вугра, що належить до американських вод, те ж саме і в Америці: жодного разу там не було впіймано європейсь­кого вугра. Європейський вугор досягає зрілості на рік пізніше, завдяки чому він може здійснити свою подорож. Де ж народ­жується цей спрямовуючий імпульс?

Оса-наїзник, поборовши коника-стрибунця, вражає його в точ­но визначене місце. Від цього удару коник "помирає". Він втра­чає свідомість, але продовжує жити, являючи собою рід консерво­ваного м'яса. Після цього оса відкладає свої личинки з тим роз­рахунком, щоб малі, що виведуться, могли смоктати коника, не вбиваючи його. Мертве м'ясо було б для них смертельною їжею. Виконавши цю роботу, мати-оса відлітає і вмирає. Вона ніколи не бачить своїх дитинчат. Немає ніяких сумнівів, що кожна оса ви­конує цю роботу вперше у житті, без усякого навчання і робить це саме так, як потрібно, інакше звідки були б оси? Ця містична техніка не може пояснюватися тим, що оси вчаться одна в одної. Вона закладена в їхню істоту.

Четверте. Людина має більше, ніж тваринний інстинкт. У неї є розум.

Не було і немає такої тварини, яка була б здатною порахувати до десяти. Не може вона зрозуміти і суті цифри десять. Якщо інстинкт можна порівняти з однією нотою флейти, з прекрасним звуком, але обмеженим, то слід прийняти, що людський розум зда­тен сприйняти усі ноти не тільки однієї флейти, але й усіх інстру­ментів оркестру. Чи варто говорити ще про один пункт: завдяки нашому розуму ми маємо змогу розмірковувати про те, що ми та­ке, і здатність ця визначається тільки тим, що в нас закладена іскра Розуму Всесвіту.

П'яте. Чудо генів - явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвіну, свідчить про те, що про все живе була виявлена турбота.

Величина генів така неймовірно незначна, що якби всі вони, ге­ни, завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, були зібрані до­купи, їх можна було б умістити в наперсток. І ще наперсток не був би повним! І все ж ці ультрамікроскопічні гени і супутні їм хро­мосоми є у всіх клітинках усього живого і являють собою абсолют­ний ключ для пояснення всіх ознак людини, тварин і рослин. На­персток! В ньому можуть уміститись усі індивідуальні ознаки двох мільярдів людських істот. І сумнівів у цьому не може бути. Як­що це так, то як же виходить, що ген включає у себе навіть ключ до психології, поведінки кожної окремої істоти, вміщуючи усе це в такому крихітному об'ємі.

Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронцем і носієм генів. І ось той факт, що кілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитись абсолютним ключем, який спрямовує життя на землі, є свідчен­ням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що про все хтось заздалегідь подбав; і що турбота походить від Творчого Ро­зуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти розгадати цю за­гадку буття.

Шосте. Спостерігаючи за економікою природи, мусимо визна­ти, що тільки вкрай досконалий Розум може передбачити усі співвідношення, що виникають у такому складному господарстві.

Багато років тому в Австралії для живої огорожі було посадже­но завезені сюди деякі види кактуса. За відсутності тут ворожих йому комах, кактус розмножився в такій неймовірній кількості, що люди стали шукати засобів боротьби з ним. А кактус поширював­ся й далі. Дійшло до того, що площа, яку він зайняв, перевищила площу Англії. Він став витісняти людей з міст та сіл, став руйну­вати ферми. Ентомологи обшукали весь світ, щоб знайти якийсь засіб проти нього. Нарешті їм вдалося знайти комаху, яка живилася винятково кактусом. Вона легко розмножувалася, і в неї не було ворогів у Австралії. Незабаром ця комаха перемогла как­тус. Кактус відступив. Кількість цієї рослини різко зменшилася. Зменшилась і кількість комах. Їх залишилося стільки, скільки потрібно, щоб тримати кактус під постійним контролем.

І такого роду контролюючі взаємозв'язки спостерігаються скрізь. Чому, і дійсно, комахи, які так неймовірно швидко розмно­жуються, не придушили усе живе? Тому що вони дихають не ле­генями, а трахеями. Якщо комаха виростає, трахеї її не вироста­ють у пропорції. Ось тому-то ніколи не було і не може бути над­то великих комах. Ця невідповідність стримує їх ріст. Якби не бу­ло цього фізичного контролю, людина не могла б існувати на землі. Уявіть собі джмеля завбільшки як лев.

Сьоме. Той факт, що людина у змозі сприйняти ідею про бут­тя Бога, сам по собі є достатнім свідченням.

Концепція про Бога виникає в результаті тієї таємничої здат­ності людини, яку ми називаємо уявою. Тільки з допомогою цієї сили людина (і більше ніяка істота на землі) здатна знаходити підтвердження речам абстрактним. Широчінь, яку відкриває ця здатність, неосяжна. Справді, завдяки досконалій уяві людини ви­никає можливість духовної реальності, і людина може з усією оче­видністю мети і завдання визначити велику істину, що Небо знаходиться скрізь і в усьому, істину, що Бог живе всюди і в усьому, що Він живе в наших серцях.

І ось, як з боку науки, так і з боку уяви ми знаходимо підтвер­дження словам псалмоспівця:

"Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь".

Знаменитий хірург, кол. проф. Кельнського, Боннського і Берлінського університетів Августин Бір каже: "Навіть якби тра­пилося науці і релігії впасти у суперечність, гармонія в їх взаємовідносинах невдовзі відновилася б завдяки взаємопроник­ненню на основі точніших даних".

Закінчимо свою бесіду знову словами вченого А. К. Морісона: "Людина визнає необхідність моральних принципів, у яких живе почуття обов'язку; з цього випливає її віра у Бога.

Розквіт релігійного почуття збагачує людську душу і підносить її настільки, що дозволяє їй сприймати Божественну присутність. Інстинктивний вигук людини: "Боже мій!" цілком природний, і навіть ця найпростіша форма молитви наближає людину до Твор­ця.

Повага, жертовність, сила характеру, моральні засади, уява не народжуються від заперечення й атеїзму, цього дивного само­обману, що замінює Бога на людину. Без віри культура щезає, порядок руйнується і панує зло. Віруймо ж неухильно у Духа-Творця, в Божественну любов і в людське братство. Вознесімо наші душі до Бога, виконуючи волю Його, наскільки вона нам відкривається; зберігаймо впевненість, невід'ємну від віри, що ми гідні турбот, якими оточує Господь створені ним істоти".

До цих слів А. Морісона додамо слова лікаря-психіатра проф. Андреева: "Справжнє знання - несумісне з гордістю. Сми­рення є неодмінна умова можливості пізнання Істини. Тільки сми­ренний учений, як і смиренний релігійний мислитель, пам'ятаючи слова Спасителя "Я є путь, і істина, і життя" (Ін 14, 6), - здатні іти правильним шляхом (методом) до пізнання Істини. Адже Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать".

ПОНЯТТЯ ПРО БОГОСЛУЖІННЯ

Богослужінням взагалі називається богошанування або догодження Богу добрими думками, словами і ділами, тобто виконання волі Божої.

Богослужіння почалося на землі з часу створення перших лю­дей - у раю. Богослужіння перших людей у раю полягало у вільному славленні Бога, Його премудрості, благості, всемогут­ності та інших Божих досконалостей, явлених під час створення світу і в промислі про нього.

Після свого гріхопадіння люди повинні були ще більше моли­тися Богу, благаючи Його про своє спасіння. В богослужінні лю­дей, після гріхопадіння, крім молитви, Господь установив жертво­приношення. Жертва виражає думку, що все, що маємо, не наше, а Боже. Поєднання молитов з жертвоприношеннями повинно бу­ло нагадувати людям, що Бог приймає їхні молитви заради тієї жертви, яку згодом приніс за всіх людей Син Божий, Спаситель, Який прийшов на землю.

Спочатку богослужіння проводилися просто неба. Не було ні святих храмів, ні священних осіб. Люди приносили жертву Богу, де хотіли, і молилися такими словами (молитвами), які підказува­ли їм власне почуття і настрій.

За повелінням Божим, у часи пророка Мойсея була спорудже­на скинія (перший старозавітний храм єдиному істинному Богу), були обрані священні особи (первосвященик, священики і леви­ти), були визначені жертви на різні випадки і були встановлені свята (Пасха, П'ятдесятниця, Новий рік, день очищення тощо).

Прийшовши на землю, Господь Ісус Христос навчав поклоня­тися Небесному Отцю у будь-якому місці. І все ж таки Він часто відвідував старозавітний єрусалимський храм як місце особливої благодатної присутності Божої, піклувався про порядок у храмі і проповідував у ньому. Так само чинили і святі апостоли Його, до­ки не почалися відкриті гоніння на християн з боку юдеїв.

У часи апостолів, як видно з книги Діянь апостольських, були особливі місця для зібрань віруючих і для здійснення Таїнства причастя, які називалися церквами, де богослужіння проводилося поставленими на те через рукопокладання (у Таїнстві священства) єпископами, пресвітерами (священиками) та дияконами.

Остаточне упорядкування християнського богослужіння було зроблено наступниками апостольськими, під керівництвом Духа Святого і за даною їм від апостолів заповіддю: "Все повинно бу­ти благопристойним і за чином" (1 Кор. 14, 40). Цей установле­ний порядок богослужіння строго зберігається у нашій святій пра­вославній Церкві Христовій.

Православним церковним богослужінням називається служіння чи служба Богу, яка складається з читання і співання молитов, читання Слова Божого і священнодій (обрядів), здійсню­ваних за визначеним чином, тобто порядком, на чолі з священно­служителем (єпископом або священиком).