Про четвертий член Символу віри

І розп'ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований.

У четвертому члені Символу віри говориться про те, що Гос­подь Ісус Христос у часи римського правителя в Юдеї Понтія Пи-лата був розп'ятий на хресті за нас — людей, тобто за наші гріхи і для нашого спасіння, тому що Сам Він був безгрішним. Прито­му Він дійсно страждав, помер і був похований.

Страждав Спаситель, звичайно, не Божеством, Яке не страж­дає, а людською природою; страждав не за Свої гріхи, яких у Ньо­го не було, а за гріхи всього людського роду. Тілом після Своєї смерті Він був похований у гробі Иосифа Аримафейського, а ду­шею в цей час, до Свого Воскресіння, Він зійшов у пекло, і звідти вивів усіх, хто вірував у Нього, починаючи з Адама та Єви.

Пеклом називається місце, віддалене від Бога, позбавлене світла і блаженства. Там царює Сатана. Стосовно душ, слово "пекло" означає стан великої скорботи і мук.

Господь Ісус Христос, як досконала людина і Син Божий, доб­ровільно (бо Він одним словом міг знищити усіх ворогів) приніс Себе у жертву за гріхи людей через розп'яття на хресті. Хресна страта була найганебнішою, найстрашнішою і найжорстокішою. Вона була символом усієї злоби людської і найяскравішим виявом влади диявола. Ця страшна страта, вигадана людиною за нашіпту­ваннями диявола, вела людей до ненависті, злоби, жорстокості та смерті.

Спаситель, зазнавши ганебної страти на хресті, номер, але воск­рес. Через хрест засяяло життя! Христос знищив головну опору диявола і перетворив хрест на вічну перемогу над злом і смертю. Господь освятив хрест Своєю пречистою кров'ю і спасительним по­двигом любові. Найбільший злочинець, який кається, не відкину­тий Спасителем. З цього моменту ні страждання, ні смерть не мо­жуть позбавити нас блаженства, якщо ми будемо з Христом Спаси­телем, а навпаки, це - шлях до вічної слави в Царстві Божому.

Слова у Символі віри "що страждав і був похований" сказані проти деяких єретиків, які неправдиво учили, що Господь не му­чився на хресті, а страждання Його були тільки видимістю страж­дань і смерті.

Слова "при Понтії Пилаті" вказують на істинність історичної події страждань Христових, які відбулися саме в цей час. У години хресних страждань Спасителя "настала темрява по всій землі" (Лк 23, 44), - каже євангеліст. Про цю темряну свідчать і язичницькі письменники-історнки: римський астроном Флегонт, Фалес, Юній Африкан. Один з них вигукнув: "Помер хтось з богів!" Знаменитий філософ з Афін Діонисій Ареопагіт був у той час у Єгипті, в місті Геліополі; спостерігаючи рантову пітьму, він сказав: "Чи Творець страждає, або світ руйнується". Згодом, після проповіді апостола Павла, Діонисій прийняв християнство і був першим афінським єпископом.

Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо.

Про Воскресіння Ісуса Христа говориться у наступному, п'ято­му члені Символу віри.

БЕСІДА ПРО ХРЕСТ ХРИСТІВ

Христос розкрив ім'я Бога. Ім'я це - Любов.

Світ створений любов'ю Божою.

З першого ж свого подиху людина стала відчувати безмежну любов до неї Бога.

В цьому, слід вважати, полягала Божественна трагедія між Богом і створеною Ним уперше розумною істотою. Не могла ця істота зрозуміти усієї довершеності пропонованої любові. Потрібен був мученицький досвід - розрив з Богом, пізнавши жах якого, людина вже по-новому відчула б любов.

Страху не було в Адама. Щоправда, найдосконаліша любов виганяє страх. Але, як запевняють святі отці, страх усе ж передує любові.

Страх цей не полягає у боязні перед насильством, а народжується внаслідок відчуття висоти Бога, страхом людина ніби вимірює відстань між собою та Ним.

Навіть читаючи житія святих, ми проймаємося страхом, дихаючи повітрям гірських вершин, на яких самі жити не в змозі.

Бог, приходячи, потопляє Собою страх і дає нам блаженство, але, ма­ючи в основі страх, ми з благоговінням ставимося до любові Божої.

Потрібно було людині випробувати на прикладі свого життя, яка во­на у порівнянні зі своїм Творцем. Відірвавшись від Бога і відійшовши від Нього, оглянутися і здалеку подивитися і відчути Всемогутнього Творця свого.

Як Адам відірвався від Бога?

Все, що робив Адам, відповідало любові Бога до нього. Його життя було горінням любові. Але тут не було його заслуги. Весь він був ство­рений своїм Творцем ніби з любові.

Ми, народжені у гріхах, не маючи, а самі здобуваючи любов, в чому і є наше життєве завдання, не можемо зрозуміти стану Адама. Все, що ми робимо зі своєї волі, є гріх (праця заради себе), і тільки силою дола­ючи свою волю заради любові до іншого (жертвуючи собою), ми сполу­чаємось із світлом, починаємо влаштовувати себе по-Божому.

Адам був весь Божий. Увесь він був світлом. Тільки в одному не ви­стачало йому досконалості: у нього була можливість з'їсти плід пізнан­ня добра і зла (в цьому він повинен був долати свою волю: послух - лю­бов), і через це відпасти від Бога і зануритись у пітьму.

Без жертви немає любові. І вся любов Адама до Бога трималася, так би мовити, тільки на одній відмові від плоду. Адам не відчував ані най­меншого примусу, бо істинна любов не терпить примусу.

Скуштувавши плід, Адам миттєво знищив у собі світло і наповнився пітьмою, йому нічим стало любити. Це в ньому виявилось у відчутті на­готи. Він сховався від Отця. Він втратив Бога і Бог втратив Свого дру­га, бо для того, щоб, як і раніше, любити Адама, який відмовився від лю­бові, потрібно було знову його створити. Людина була полишена на саму себе. І на гіркому досвіді своєї від'єднаності від Люблячого повинна бу­ла пізнати усю глибину свого нещастя, щоб потім, коли знову їй відкриється Світло, вона добровільно віддала перевагу цьому Світлу перед тим світлом, яке вона придбала завдяки пізнанню добра і зла. Знову добровільно повернулася б у світ Любові з того власного світу, який вона створювала протягом тисячоліть відірваності від Істини - із світу, зі своєю, створеною нею самою, красою, зі своїм порядком, зі своїми ідеалами.

Наповнившись пітьмою і здатністю розуміти добро і зло, людина одержала можливість убивати собі подібного. Розвиваючи в собі ці на­буті якості, людина вже перестала задовольнятися тільки убивством. Цього було їй мало - вона стала убивати свого брата з муками. Але й цього виявилося мало. Вона стала, знущаючись, убивати брата.

І ось вигадується дещо таке, щоб, не вбиваючи, поставити брата у безпомічний стан (щоб своєю безпомічністю він викликав сміх у тих, хто проходить мимо), щоб брат сам умирав від приступів страшного болю.

Ось коли з цілковитою ясністю відкрилося людям, хто такий Бог, Творець усього видимого і невидимого. Якби Він був громовержцем, Він мусив би знищити увесь людський рід за те, що творіння так злобливо насміялося над задумом свого Творця. Але Люблячий учинив зовсім навпаки.

Наш небесний Отець віддав Сина Свого Єдинородного, щоб Він був розіп'ятий на цьому винайденому злобою людей дереві ненависті і край­ньої жорстокості. І Син, провисівши, скільки потрібно, наситивши зло­бу своїх ворогів, помер. Через три дні Отець воскресив Сина і закарбу­вав у серцях людей Свою нову справу.

З цього часу у світі людських уявлень настає цілковитий переворот. Хрест, який був раніше знаряддям страшних мук, жорстокого люди­новбивства, робиться єдиною вірною опорою людини. Путь, істина і життя починаються з хреста, без якого не можна спастися.

Настає нова історія людини, в якій нікому не можна відговорюватися незнанням і нерозумінням. Бог був розіп'ятий на хресті. Сліпих бути не повинно!

І якщо світ до Христа був світом дикунів, які жили в хащах свого

невігластва, то світ після Христа без хреста стає світом боговідступників і проклятих, яким буде сказано у свій час: ідіть від Мене у вогонь, при­готований для диявола і його товаришів. Ті ж, що відкрито підуть за Христом, відкрито будуть названі друзями Господа.

"Ви - друзі мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не нази­ваю вас більше рабами, - каже Спаситель, - бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам (і виконав) усе, що чув від Отця Мого" (Див.: Ін 15, 14-15).

Безмірна любов Божа до нас, яка засяяла від Хреста Христового!

Великий і неосяжний Хрест Христів! Неможливо збагнути ширину і довжину його, висоту і глибину.

Та постараймося, наскільки це можливо, хоча б уявити.

"Який же широкий Хрест Христів?" - запитує один єпископ і відповідає: "Він широкий, як світ, бо оскільки Христос помер за весь світ, як написано: "Він є умилостивления за гріхи наші, і не тільки наші, але і за гріхи усього світу" (1 Ін 2, 2).

Така ширина Хреста.

Який довгий Хрест Христів? Такий, що продовжиться на всі віки, по­ки залишиться на землі хоча б один грішник, якого можна спасти, поки не зникнуть скорбота, страждання і все те, що противно Господу в Божо­му світі.

Така довжина (довгота) Хреста.

Який високий Хрест Христів? Такий само, як небо, як Престіл Гос­подній. Так, він високий, як найвище небо, бо коли Христос був розіп'ятий на Хресті, небо зійшло на землю, земля ж піднялася до небес.

Така висота Хреста.

Який глибокий Хрест Христів? Це велика таємниця, якої нам не да­но осягнути і про яку ми можемо благоговійно роздумувати. Якщо Хрест висотою сягає небес, то глибиною своєю він сягає пекла, до найглибшого грішника в найглибшому вирі, куди б він не потрапив, - бо Христос зійшов у пекло і проповідував там духам у темниці (Див.: 1 Пет. З, 19).

Така, дерзаємо ми сподіватися, глибина Хреста Господнього.

Хрест Христів є початок і кінець нашого спасіння (Див.: Ін З, 16-17; 36).

Без Хреста ми не християни, ми не члени Церкви Христової, ми не сини Божі. Для Хреста ми народжуємося, з Хрестом ми живемо і з Хрес­том помираємо (Див.: Мф 10, 18; 16, 24; 28, 19; Лк 14, 27; Мк 10, 21; 16, 16).

Хрест Христів є броня або одяг, в який ми повинні одягатися (Див.: Мф 20, 22-23; Мк 10, 38-39; Лк 12, 50) під час нашого земного існування, щоб цим одразу відрізнятися від усякого іновірця або невіру­ючого (Див.: Апок. 7, 3; Єз. 9, 4).

Хрест Христів є похвала для християнина і грізне покарання для тих, хто відвертається або гребує Хрестом Христовим, хто відступається через нього від Церкви Христової і для ворогів Божих (Див.: Гал. 6, 14, 24; 1 Кор. 1, 18; Євр. 13, 13; 6, 6; Фил. З, 18).

Хрест Христів є меч духовний, яким перемагаються вороги видимі і невидимі.

Хрест Христів є Божа зброя для вигнання всякого ворога і супоста­та (Див.: 1 Кор. 1, 18; Лк 1, 71-74; Мф 22, 44).

І нарешті, Хрест Христів є страшне знамення в день Страшного і остаточного Суду Божого для всіх противників імені Христового (анти­христів) (Див.: Мф 24, ЗО).

(Складено за книгами: П. Иванов. Смирение во Христе; Дьяченко Г., прот. Вечное. Уроки и примеры Христианской веры).