Преобразився ти на горі, христе Боже, показавши ученикам твоїм славу твою, скільки їм можна було. Нехай засяє і нам, грішним, світло твоє споконвічне. Молитвами Богородиці, світлодавче, слава тобі.

 

КОНДАК СВЯТА

 

На горі преобразився єси, Христе Боже, і ученики бачили славу Твою, скільки їм можна було, щоб, коли побачать Тебе розп`ятого, страждання Твоє зрозуміли добровільне і світові проповідували, що Ти єси воістину Отче Сяйво.

ГОЛОВНА ЗАПОВІДЬ ІСУСА ХРИСТА – ЛЮБОВ ДО БОГА І БЛИЖНЬОГО

Не один раз ученики,і не тільки вони,запитували Ісуса Христа, що найголовніше в Його вченні, щоб здобути вічне життя у Царстві Божому. Одні запитували для того, щоб пізнати, інші – щоб знайти проти Нього звинувачення.

Одного разу юдейський законник (тобто людина, що займається вивченням Закону Божого), спокушаючи Ісуса, запитав Його: "Учителю, яка заповідь найбільша в законі?"

Ісус Христос відповів йому: "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього свого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки".

Це означає: все, чого вчить Закон Божий, про що говорили пророки, усе це цілком вміщують у собі ці дві головні заповіді, бо всі заповіді закону і вчення його свідчать нам про любов. Якби ми мали в собі таку любов, то не могли б порушити всіх інших заповідей, адже всі вони – окремі частини заповіді про любов. Так, наприклад, якщо ми любимо ближнього, то ми його і не можемо скривдити, обманути, тим більше вбити, чи заздрити йому, і взагалі не можемо побажати чогось поганого йому, а, навпаки, жаліємо його, турбуємося про нього і готові жертвувати для нього усім. Тому Ісус Христос і сказав: "Більшої за ці заповіді немає" (Мк 12, 31).

Законник сказав Йому: "Добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всеспалення і жертви".

Ісус же Христос, бачачи, що він розумно відповів, сказав йому: "Ти недалеко від Царства Божого".

(Див.: Мф 22, 35–40; Мк 12, 28–34; Лк 10, 25–28).

ПРИТЧА ПРО МИЛОСЕРДНОГО САМАРЯНИНА

Один єврей,законник,бажаючи виправдати себе (бо євреї вважали "ближніми своїми" тільки євреїв, а решту людей зневажали), запитав Ісуса Христа: "А хто ж мій ближній?"

Щоб навчити людей вважати своїм ближнім усяку іншу людину, хто б це не був, з якого б народу не походив і якої б віри не був, а також щоб ми мали співстраждання і милосердя до всіх людей, подаючи їм посильну допомогу в їхній біді й нещасті, Ісус Христос відповів йому притчею.

Один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які забрали в нього одяг, побили його і пішли, залишивши його ледь живим.

Випадково тією дорогою ішов єврейський священик. Він подивився на нещасного і пройшов мимо.

Так само і левит (єврейський духовний служитель) був на тім місці; підійшов, поглянув і пішов далі.

 

Потім тією ж дорогою їхав самарянин (євреї зневажали самарян настільки, що не сідали разом за стіл, навіть намагалися не розмовляти з ними). Самарянин, побачивши побитого єврея, зглянувся над ним. Він підійшов до нього, перев`язав йому рани, полив їх оливою й вином. Потім посадив його на свого осла, привіз у готель і там піклувався про нього. А на другий день, від`їжджаючи, він дав господарю готелю два динарії (динарій – римська срібна монета) і сказав: "Подбай про нього і, якщо витратиш більше цього, то я, коли повернусь, віддам тобі".

Після цього Ісус Христос запитав законника: "Як ти думаєш, хто з цих трьох був ближнім для людини, яка потрапила до рук розбійників?"

Законник відповів: "Той, який змилосердився над ним (тобто самарянин) ".

Тоді Ісус Христос сказав йому: "Іди і ти роби так само".

(Див.: Лк 10, 29–37).

Притча про милосердного самарянина, крім прямого і ясного змісту – про любов до всякого ближнього, має ще, як вчать святі отці, інший, непрямий, глибокий і таємничий зміст.

Людина, яка йде з Єрусалима в Єрихон, є ніхто інший, як наш праотець Адам, а в його особі і все людство. Не встоявши у добрі, позбувшись райського блаженства, Адам і Єва мусили покинути "Єрусалим небесний" (рай) і відійти на землю, де їх одразу ж спіткали скорботи й усілякі біди. Розбійники – це сили бісівські, які позаздрили невинному стану людини і штовхнули її на путь гріха, позбавивши наших праотців вірності заповіді Божій (райського життя). Рани – це виразки гріховні, що ослаблюють нас. Священик і левит – це закон, даний нам через Мойсея, і священство в особі Аарона, які самі по собі не могли спасти людини. Під милосердним самарянином слід розуміти Самого Ісуса Христа, Який для зцілення наших немочей, у вигляді олії і вина, дав нам Новозавітний Закон і благодать. Готель – Церква Божа, де є все необхідне для нашого лікування, а господар готелю – пастирі і вчителі Церкви, яким Господь доручив турботу про паству. Ранковий вихід самарянина – це з`явлення Ісуса Христа після воскресіння, а також і Його вознесіння, а два динарії, дані господарю готелю, – це Божественне Одкровення, яке зберігається через Писання і Святе Передання. Нарешті, обіцянка самарянина на зворотному шляху завітати знову в готель для остаточного розрахунку – це вказівка на друге пришестя Ісуса Христа на землю, коли Він "віддасть кожному за ділами його"

(Мф 16, 27).

ІСУС ХРИСТОС У МАРФИ Й МАРІЇ

Навчаючи народ, Ісус Христос прийшов у Вифанію. Це поселення розташоване неподалік від Єрусалима, за Елеонською горою. Тут прийняла Його у свій дім одна жінкана ім`я Марфа, у якої були брат Лазар і сестра Марія.

У цьому домі Ісус Христос дав настанову про те, що турбота про спасіння душі – вище за всі інші турботи. Приводом до цього став прийом, вчинений Йому сестрами Лазаря. Обидві вони з однаковою радістю зустріли Його, але порізному виявили свою радість.

Марія сіла біля ніг Спасителя і слухала слово Його.

Марфа ж тим часом клопоталася про велике частування.

Чи то Марфа боялася, що вона не встигне швидко впоратися сама у своїх клопотах, чи то їй здалося, що її сестра не так сердечно приймає Ісуса Христа, як слід було б, тільки Марфа підійшла до Спасителя і сказала: "Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені".

Господь же Ісус Христос сказав їй у відповідь: "Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що (зайве, тобто турботи Марфи спрямовані на те, без чого можна обійтися, що складає лише житейську, скороминущу метушню). А потрібне тільки одне (це увага до слова Божого і виконання волі Його), Марія ж обрала благу (найкращу) частку, яка не відніметься від неї".

Трапилось іншого разу, коли Ісус Христос розмовляв з народом, то одна жінка не могла втримати в душі своїй радості від слів Його і голосно вигукнула із народу: "Блаженна (вищою мірою щаслива) утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!"

Спаситель же відповів на це: "Блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його" (тобто живуть за заповідями Божими).

(Див.: Лк 10, 38–42; 11, 27–28).

ВИКРИТТЯ СПАСИТЕЛЕМ ФАРИСЕЇВ У ГРІХУ ХУЛИ НА ДУХА СВЯТОГО І ПРОСЛАВЛЕННЯ НИМ БОЖОЇ МАТЕРІ

Вороги Христові – фарисеї – зібралися на раду,як би погубити Ісуса Христа. Але Спаситель, дізнавшись про це, пішов звідти. За Ним пішло багато людей, і Він, з милосердя Свого, зцілив усіх хворих.

Коли Спаситель і ученики Його увійшли в один дім, то там зібралось стільки народу, що неможливо було нагодувати стількох людей.

У цей час привели до Спасителя біснуватого – сліпого й німого. Господь зцілив його, так що сліпий і німий став говорити і бачити.

Увесь народ дивувався і казав: "Чи не Цей є Христос, син Давидів?"

Почувши такі слова у народі, фарисеї озлоблено стали казати: "Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула (диявола, сатани), князя бісівського.

Тоді Ісус Христос почав говорити притчами: "Як може сатана виганяти сатану? Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те. Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв`яже сильного, і тоді розграбує дім його. І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, прийшов кінець його. Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то настало для вас Царство Боже.

Тому істинно кажу вам: усякий гріх і хула (осуд, наклеп) простяться людям, але на Духа (Святого) хула не проститься людям... ні в цьому житті, ні в майбутньому ".

Милосердя Боже безмежне, і, якщо людина усвідомлює свій гріх і кається, то нема такого гріха, який переміг би милосердя Боже. Часто бувають гріхи і хула від помилкових думок, які легко омиваються покаянням.

Але хто свідомо, вперто відкидає саме милосердя Боже, що спасає (яке є благодать Святого Духа), той свідомо діла всемогутності Божої називає ділами диявола, у того немає звідки взятися покаянню, а без покаяння нема і не може бути спасіння.

Св. Церква так і визначає: хула на Духа Святого є свідомий, озлоблений спротив істині. "Дух же Святий наставляє на всяку істину" (Див.: Ін 14, 26; 15, 26; 16, 13), Він є "Дух Істини" (Див.: Ін 14, 17) – так іменує Його Сам Господь.

Під час цієї бесіди прийшли до Спасителя Матір і брати Його і стояли за дверима, бо не могли підійти до Нього через велику кількість народу. ("Братами" в той час, як за єврейським, так і взагалі за східним звичаєм, називались усі близькі родичі).

Фарисеї скористалися з такої нагоди, щоб перервати Його проповідь і викликати недовір`я в народі до Його небесного походження. Вони сказали: "Он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі, і бажають говорити з Тобою".

Тоді Ісус Христос захотів ще раз нагадати людям, що Він Син Пресвятої Марії тільки стосовно людської природи, але в той же час Він, од вічності, є Син Божий і прийшов у світ для того, щоб спасти грішний рід людський – виконати волю Отця Свого Небесного. Тому як Йому Самому, так і Його Пречистій Матері і всім віруючим треба передусім чинити волю Отця Небесного. Для цього необхідно вищі вічні духовні обов`язки поставити вище тимчасових, земних.

Господь знав, що Мати Його зберігає в серці Своїм усі Його слова. Вона найуважніша слухачка і виконавиця Його Божественної волі, і ставлячи Її усім за приклад, Він сказав: "Хто Мати Моя і хто брати Мої?" І, показавши рукою на учеників Своїх, сказав: "Ось мати Моя і брати Мої; бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного (як чинить її Матір Моя), той брат Мій, і сестра, і мати Моя".

Так Господь підніс гідність Своєї Пречистої Матері, Яка блаженна (щаслива) не тільки тому, що Вона народила Боголюдину, а ще більше блаженна тому, що Вона стала першою і досконалою виконавицею Його Божественної волі.

Він як Син Божий знав, що Мати Його і зараз прийшла до Нього не для того, щоб перешкодити Йому проповідувати Євангеліє Царства Божого, але для того, щоб разом з Ним страждати.

Воістину жорстокий внутрішній біль пронизував Її серце: з любові до Божественного Сина Свого Вона боялася бачити Його страждання; але упокорення волі Божій, любов до грішників, для звільнення яких від вічної смерті приносив Себе Її Син і Бог у жертву визволення, спонукали Її приймати без ремствувань усе, що було наперед визначено Троїчною Радою Божою від створення світу.

Ісус Христос як Син Людський сумував через смуток Своєї Матері, а як Бог дав Їй силу для перенесення цього важкого випробування. Страждала Мати за улюбленого Сина Свого, оточеного глумом і нечестям, але як Мати Боголюдини бажала Йому сподобитися перенести ці надприродні страждання, і, в усьому поклавшись на Нього, Вона з твердістю чекала тієї години.

(Див.: Мф 12, 22–37; 46–50; Мк 3, 20–35; Лк 11, 14–23; 8, 19–21).

Пресвята Богородиця здійснила великий подвиг на землі – подвиг найдосконалішого смирення, який є любов. Вона або говорила слова Божі, або мовчала. "І за життя Сина Вона була в глибокій тіні, – пише автор "Смирення у Христі", – і після вознесіння Його залишилася в непоміченості". Однак, маючи тепер єдину Заступницю в Пресвятій Богородиці, ми знаємо, що життя Її було найкращим з усіх, які тільки були в історії людства. Вона, після успіння Свого, піднесена Богом не тільки вище всіх святих угодників Божих, але й вище усіх сил небесних: " чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів ".

Так в особі Пречистої Божої Матері здійснені непорушні слова Господа: "Шукайте ж спершу Царства Божого і правди його, і все це додасться вам" (Мф 6, 33; Лк 12, 31)

ХТО НАЗИВАЄТЬСЯ В ЄВАНГЕЛІЇ БРАТАМИ ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА

 

"Брати і сестри" Господа, часто згадується в Євангелії. Це зовсім не означає, що вони були рідними братами і сестрами Господа в нашому теперішньому розумінні. За звичаєм східних народів того часу (як це й тепер ще зберігається в арабського народу, що живе в Палестині і Малій Азії) "братами" називаються не тільки рідні брати, але й двоюрідні, і троюрідні, і взагалі близькі родичі.

Рідних братів у Господа не могло бути, бо Мати Божа мала єдиного Сина, Господа Ісуса Христа й іменується Святою Церквою Приснодівою, бо Вона до народження Христового була Дівою, і в різдві, і після різдва (народження) Христового залишилася такою ж, бо Вона дала обітницю (обіцянку) Богу ніколи не брати шлюбу. Св. Йосиф був начебто Її чоловіком, насправді ж він був лише обручником – охоронцем Її дівства. Отже, "братами і сестрами" Господа за плоттю можуть доводитися Йому брати двоюрідні чи троюрідні, і то лише по жіночій лінії, тобто по лінії Його Пречистої Матері; адже кровних (за плоттю) зв`язків по чоловічій лінії ні з ким Спаситель мати не може, бо у Нього не було батька за плоттю. В самому Євангелії не дається ніяких пояснень, в яких родинних зв`язках перебувають "брати Ісуса", хоча деякі з них навіть згадуються за іменами: Яків, Іосія, Симон та Іуда (Мф 13, 54–56). Багато писалося про "братів Господніх", пропонувалося багато гіпотез і теорій, але всі вони мали в собі суперечності і неточності.

Якщо ці "брати" Господа є в буквальному розумінні дійсними родичами за плоттю, то в такому разі вони можуть бути троюрідними братами Спасителя: ап. Матфей називає їхньою матір`ю Марію Яковову (вона ж і Клеопова), яка, кажуть дослідники, була двоюрідною сестрою Пресвятої Діви Марії. Ап. Іоан так і називає її "сестрою Матері Його" (Ін 19, 25).

Але ці "брати" Господа можуть бути і "зведеними", братами по лінії мнимого батька Йосифа Обручника, тобто вони могли бути синами св. Йосифа від його першого шлюбу (тобто від справжнього шлюбу, який передував зарученню його з Пресвятою Дівою Марією). В цьому нема нічого дивного, так, напр., ап. Матфей родовід Спасителя веде по лінії Йосифа Обручника, згідно з єврейськими законами. На це також можуть вказувати і слова юдеїв, сказані про Спасителя: "Звідки у Нього премудрість ця і сили? Чи Він не Син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, і Іуда (Фадей)? І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у нього це все?" (Мф 13, 54–56). Читаємо в ап. Іоана: "Тоді брати Його сказали Йому: вийди звідси (з Галилеї, з дому Свого) і піди до Юдеї, щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш" (Ін 7, 3). Відомо також, що вказівка на те, що "брати" Господа є діти Йосифа від його першого шлюбу – найдавніше передання.

Це давнє передання не викликало б ніяких заперечень, якби ап. Матфей не згадав, що матір`ю Якова та Іосії була Марія, яку ап. Іоан називає Марією Клеоповою, сестрою Матері Його (Див.: Мф 27, 56; Ін 19, 25); тому деякі дослідники доходять висновку, що "брати" Господа були Йому троюрідними братами за плоттю.

Але оскільки православна Церква не відкидає наведене вище давнє передання, то ми вважаємо необхідним згадати про нього.

У "Житіях Святих" (Четьї Мінеї) на 26 грудня говориться, що Йосиф Обручник був сином Якова. Яків же був сином Матфата. Але Яків був одруженим, за законом діверства, з дружиною свого брата Іллі, який помер бездітним. Закон діверства приписував, що коли хтось помре, не маючи дітей, то нехай брат його одружиться з його жінкою і "відновить сім`я (потомство) братові своєму" (Див.: Втор. 25, 5–6). За цим законом Йосиф був сином Іллі, хоча насправді він був сином Якова. Ось чому св. євангеліст Лука, викладаючи родовід Христа, називав батьком Йосифа Іллю, кажучи про Христа так: "Ісус, починаючи своє служіння, був років тридцяти, і був, як думали, Син Йосифів, Іліїв, Матфатів..." (Лк 3, 23).

Церковне передання вказує, що св. Йосиф мав дружину і дітей. Так, Никифор, давній грецький історик, йдучи за св. Іполітом, передає, що св. Йосиф одружився із Саломією; та не думай (додає він), що це та Саломія, яка знаходилась у Вифлеємі і була нареченою бабкою Господа; це ` була інша Саломія. Бо та була родичка Єлизавети і Пресвятої Богородиці, а це була дочка Аггея, брата Захарії, батька Предтечі. Аггей же і Захарія були синами священика Варахії. У шлюбі з цією Саломією, дочкою Аггея, святий Йосиф породив чотирьох синів: Якова, Симона, Іуду, Іосію і двох дочок, Есфір і Фомар, чи, як кажуть інші, Марфу; а синаксар (церковне повчання в богослужбових книгах, що пояснює святкову подію) Неділі мироносиць додає ще й третю дочку, на ім`я Саломія, одружену із Зеведеєм. А Георгій Кедрін, згадавши двох дочок Йосифа, говорить, що одна з них, Марія, була видана заміж за Клеопу, брата Йосифа, вже після повернення Йосифа з Єгипту; але та Марія, як здається, та сама особа, що й Марфа і Фомар (у грузинських святках в числі св. жон-мироносиць вшановується і св. Фомар, під іменем Тамари). Яка б вона не була дочка, і скільки б у Йосифа не було дочок, – у всякому разі безсумнівно те, що Йосиф був одруженим і мав синів та дочок.

Після смерті дружини своєї Саломії Йосиф тривалий час жив удівцем, проводячи дні свої у чистоті.

У Св. Євангелії його святе і непорочне життя засвідчено такими, хоч і стислими, але дуже схвальними словами: "Йосиф же, чоловік Її, будучи праведником..." (Мф 1, 19). І що може бути переконливіше за таке свідчення? Він був настільки праведний, що своєю святістю перевершив інших праведних праотців і патріархів. Бо хто був гідний стати обручником і начебто чоловіком Пречистої Діви, Матері Божої? І кому дана була така честь – зробитися нареченим батьком Христовим? Воістину він був гідний такої честі і такого служіння, завдяки досконалим чеснотам у житті своїм. Коли він був уже в похилому віці, років вісімдесяти, заручена була з ним Пречиста Діва Марія, яка була дана йому для збереження Її Дівства. І він з усіляким благоговінням і страхом служив Їй, як Матері Божій, і як своїй і всього світу Господині і Владичиці (впевнившись у цім від ангела, який явився йому уві сні), також і народженому Нею Богонемовляті, здобуваючи Їм їжу своєю працею. Помер св. Йосиф, маючи сто десять років.

ЗЦІЛЕННЯ СЛІПОНАРОДЖЕНОГО

Перебуваючи з нагоди одного свята в Єрусалимському храмі, Спаситель після Своєї проповіді вийшов з храму і, проходячи по вулиці, побачив людину, сліпу від народження.

Юдеї думали, що будь-яке нещастя, яке трапляється з людиною, є покаранням за її гріхи. Якщо ж нещастя спіткало немовля, то вони вважали це покаранням за гріхи батьків.

Тому ученики Ісусові запитали Його: "Учителю, хто згрішив, він чи батьки його, що сліпим народився?"

Ісус Христос відповів: "Ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі".

Сказавши це, Він плюнув на землю, зробив суміш і помазав нею очі сліпому.

Потім Спаситель сказав сліпому: "Іди, вмийся у купальні Силоам (так називалось одне джерело води, що знаходилось за містом; слово Силоам означає "посланий").

Щоб зцілити сліпого, Спаситель міг би сказати тільки слово, і сліпий прозрів би. Тому, якщо Він помазав цього разу сліпому очі, то зробив це не тому, що ця мазь мала цілющу силу, а для того, щоб, доторкнувшись до його очей, викликати в ньому віру і показати людям, що сліпий з вірою сприймає слова Спасителя.

Сліпий пішов до Силоамського джерела, вмився і прозрів; і повернувся зрячим.

Всі сусіди і ті, хто бачив його раніше, коли він був сліпим, дивувались і запитували: "Чи не той це, що сидів і просив?"

Одні казали, що це він, інші ж – що лише схожий на нього.

Сам же він казав: "Це я".

Тоді всі стали запитувати його: "Як же відкрилися в тебе очі?"

Зцілений відповів: "Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів".

Його запитали: "Де ж Він?" Зцілений відповів: "Не знаю".

Тоді повели колишнього сліпця до фарисеїв; а була субота, коли Ісус зцілив його.

Фарисеї також стали запитувати зціленого, як він прозрів.

Зцілений сказав їм: "Суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу".

Деякі ж із фарисеїв стали говорити: "Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи".

Інші ж казали: "Як може грішний чоловік такі чудеса творити?" І були між ними запеклі суперечки.

Потім знову запитали зціленого: "Що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі?"

Зцілений сказав їм: "Це пророк".

Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів. Вони покликали батьків і запитали їх: "Чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить?"

Батьки ж зціленого відповідали їм: "Ми знаємо, що він – наш син, і що він сліпим народився, а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий, самого спитайте; нехай сам про себе скаже".

Так відповідали батьки його, тому що боялися фарисеїв, які вже раніше змовились і постановили, що кожного, хто визнає Ісуса з Назарета за Христа-Месію, Спасителя світу, відлучать від синагоги, тобто оголосять відступником від їхньої віри і закону. Тому-то батьки через страх перед фарисеями і сказали: він уже дорослий, самого запитайте.

Тоді фарисеї вдруге покликали зціленого і сказали йому: "Віддай славу Богу; ми знаємо, що Чоловік Той грішник (тобто за своє зцілення дякуй лише Богу)".

Зцілений сказав їм: "Чи Він грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу".

Фарисеї стали знову запитувати його: "Що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?"

Зцілений відповів: "Я вже сказав вам, і ви не вислухали; що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?"

Фарисеї ж розсердились, докоряли йому і сказали: "Ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а про Цього ж (Ісуса) не знаємо, звідки Він".

Тоді зцілений сказав їм у відповідь: "Це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає. Споконвіку не чувано, щоб хтось (з людей) відкрив очі сліпому від народження. Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити".

Ці прості і розумні слова, які не можна було заперечити, розгнівали фарисеїв. Вони сказали йому: "В гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш?"

І прогнали його геть.

Ісус Христос, почувши, що зціленого фарисеї вигнали геть, знайшов його і сказав: "Чи віруєш ти у Сина Божого?"

Зцілений запитав: "А хто Він, Господи, щоб мені вірувати у Нього?"

Ісус Христос сказав йому: "І бачив ти Його, і Він говорить з тобою".

Тоді зцілений з великою радістю сказав: "Вірую, Господи!" – і поклонився Йому.

(Див.: Ін 9, 1–38).

ПРИТЧА ПРО НЕРОЗУМНОГО БАГАЧА

Ісус Христос учив: "Глядіть,остерігайтесь користолюбства (тобто бережіться любові до багатства, пристрасті до збагачення), бо життя людини не залежить від багатства її маєтку".

А щоб люди краще зрозуміли це, Господь розповів притчу про нерозумного багача.

В одного багатого чоловіка добре вродила нива. І він став міркувати про себе: "Що мені робити? Немає куди мені зібрати плодів моїх". І, вирішивши, сказав: "Ось що зроблю: зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди хліб мій і все добро моє. І скажу душі моїй: "Душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись!"

Але Бог сказав йому: "Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе (тобто ти помреш); кому ж дістанеться те, що ти наготував?"

Закінчивши цю притчу, Господь сказав: "Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє".

Тобто те саме спіткає кожну людину, яка збирає багатство тільки для себе, для своїх вигод і власного задоволення, а не для Бога, тобто не для добрих, угодних Богу справ – не допомагає ближнім і не полегшує їхніх страждань. Прийде смерть до людини, і земне багатство її не принесе душі її на тім світі, в майбутньому житті, ніякої користі.

"Тому кажу вам, – сказав Спаситель, не піклуйтеся (занадто) про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло ваше – у що вдягнетеся. Душа більша за їжу, а тіло – за одяг... Ваш же Отець знає, чого потребуєте. Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам ", тобто передусім турбуйтесь про спасіння душі вашої виконанням заповідей Божих, – будьте милосердними до ближніх, робіть душу свою праведною, гідною бути у Царстві Божому. Все ж інше, що потрібно для тіла вашого, для життя земного, Господь пошле вам.

(Див.: Лк 12, 15–31).

ІСУС ДАРУЄ МОЛИТВУ УЧЕНИКАМ

 

Одного разу,коли Ісус Христос молився і закінчив Свою молитву, один з учеників сказав Йому: "Господи! Навчи нас молитися, як Іоан навчив учеників своїх".

Ісус Христос сказав їм: "Моліться ж так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім`я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь ".

(Див.: Лк 1, 1–4; Мф 6, 9–13).

ПРО ПРОЩЕННЯ ОБРАЗ. ПРИТЧА ПРО МИЛОСЕРДНОГО ЦАРЯ І НЕМИЛОСЕРДНОГО ПОЗИКОДАВЦЯ

Під час однієї бесіди Ісуса Христа апостол Петро підійшов до Нього і запитав: "Господи, скільки разів прощати брату моєму (тобто ближньому), який згрішить проти мене (тобто якщо він чимось скривдить мене)? Чи до семи разів?"

Ісус Христос сказав йому: "Не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім " (тобто слід прощати безліч разів, завжди).

Щоб краще пояснити це, Ісус Христос розповів притчу про чоловіка, який заборгував царю десять тисяч талантів. Та він не мав чим сплатити борг. Коли його привели до царя, то цар наказав продати його, і дружину його, і дітей, і все майно, яке він мав, і віддати. Тоді боржник упав на коліна перед царем і став благати його: "Господарю, потерпи мені (ще трохи), і все тобі віддам". Милостивий цар зглянувся над ним, простив йому увесь борг і відпустив його. Той самий чоловік, вийшовши від царя, побачив одного із своїх товаришів, який позичив у нього сто динаріїв (тобто суму, в мільйон разів меншу, ніж був борг цареві самого цього позикодавця). Він схопив його і почав душити, кажучи: "Віддай мені, що винен". Товариш його упав на коліна перед цією людиною, благав її і казав: "Потерпи мені (ще трохи), і все віддам тобі". Але чоловік цей не захотів чекати, а пішов і посадив його у в`язницю, аж поки не поверне боргу. Коли цар довідався від товаришів потерпілого про жорстокість цього чоловіка, то покликав його до себе і сказав: "Рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?" І розгнівавшись, цар віддав його мучителям (людям, які карали злочинців), доки не поверне свій несплачений борг.

Закінчивши притчу, Ісус Христос сказав: "Так і Отець мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його".

У цій притчі під царем слід розуміти Бога. Під людиною, яка так багато заборгувала цареві, слід розуміти нас, людей. Під боргом – гріхи наші. Під товаришем боржника слід розуміти тих людей, які в чомусь винні перед нами (наших боржників).

З цієї притчі видно, що кожен, хто буває злим до ближніх своїх за якісь їхні провини і не бажає прощати їм, той не заслуговує (негідний) помилування від Бога.

(Див.: Мф 18, 21–35; Лк 17, 3–4).

ЗЦІЛЕННЯ ДЕСЯТЬОХ ПРОКАЖЕНИХ

При вході в одне поселення Ісуса Христа зустріли десять прокажених людей. Дев`ять із них були юдеї, а один самарянин. Спільне горе об`єднало їх. Прокаженим заборонялося підходити до інших людей, тому що хвороба їхня була заразною. Тому, зупинившись віддалік, вони голосно кричали: "Ісусе Наставнику, помилуй нас".

Ісус Христос сказав їм: "Підіть, покажіться священикам".

Священики ж оглядали тих, які видужували від прокази, і давали свідоцтва на право проживання у містах і поселеннях.

Прокажені пішли до священиків; і, коли йшли, по дорозі очистилися від прокази, тобто зцілилися, стали здоровими. Один з них, бачачи, що він зцілений, повернувся до Ісуса Христа, голосно славлячи Бога, і, впавши до ніг Христа, дякував Йому. І це був самарянин. Юдеї ж залишилися невдячними.

Тоді Ісус Христос сказав: "Чи не десять очистилися? Де ж дев`ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплеменник цей?"

Потім, повернувшись до вдячного самарянина, сказав: "Встань, іди; віра твоя спасла тебе".

З цього видно, що ми завжди повинні дякувати Богу за всі Його ласки, які Він нам посилає.

(Див.: Лк 17, 11–19).

ПРИТЧА ПРО БАГАЧА І ЛАЗАРЯ

Про тих людей,які люблять багатство,а бідним не допомагають, Ісус Христос розповів таку притчу. Був один багатій, він одягався у порфиру (верхній одяг з коштовної червоної тканини) і висон (тонкий білий одяг) і бенкетував щодня. Був також один убогий, на ім`я Лазар, який лежав біля брами багача, вкритий струпами. Він бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси приходили і лизали його струпи.

Помер убогий, і був віднесений ангелами на лоно Авраамове (місце блаженства праведних, рай).

Помер багач, і поховали його. І ось, терплячи муки у пеклі, він підняв очі свої і побачив здалеку Авраама і Лазаря з ним і став волати: "Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум`ї цьому".

Але Авраам сказав йому: "Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло, отже тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само і звідти до нас не переходять".

Тоді колишній багач сказав Авраамові: "Так благаю тебе, отче, пошли його (Лазаря) у дім батька мого. Маю бо п`ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки".

Авраам відповів йому: "У них є Мойсей і пророки (тобто Святе Писання); нехай слухають їх".

Він же заперечив Авраамові: "Ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються".

Тоді Авраам сказав йому: "Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто із мертвих воскрес, не повірять".

У цій притчі Господь ясно показав: якщо багач витрачає своє добро лише задля власної втіхи, а убогим не допомагає, не думає про душу свою і її вічну долю, то буде засуджений і не здобуде щастя в майбутньому житті. Ті ж, хто терплять, лагідно, без ремствувань переносять страждання, матимуть блаженне життя у Царстві Небеснім.

(Див.: Лк 16, 19–31).

ПРИТЧА ПРО МИТАРЯ І ФАРИСЕЯ

Застерігаючи всіх нас,щоб не були гордими,не хвалилися, вважаючи себе праведними й кращими за інших, але щоб із смиренням, бачачи власні гріхи, каялися в них, нікого не осуджуючи, бо тільки смиренна людина підноситься душею до Бога, – Ісус Христос розповів таку притчу.

Два чоловіки прийшли до храму помолитися. Один був фарисей, а другий – митар.

Фарисей, ставши спереду, молився так: "Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю".

А митар стояв віддалік. Він не смів навіть очей звести до неба; але, б`ючи себе в груди, говорив: "Боже, будь милостивий до мене, грішного!"

Ісус Христос сказав: "Кажу вам, що цей (митар) пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (фарисей): бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться".

(Див.: Лк 18, 9–14).

БЛАГОСЛОВЕННЯ ДІТЕЙ

Багато людей приносили до Ісуса Христа своїх дітей,щоб Він доторкнувся до них, поклав на них руки з молитвою, благословив їх. Ученики ж Христові не пускали їх, думаючи, що не варто через дітей турбувати Учителя.

Але Ісус Христос, побачивши це, обурився і, покликавши учеників, сказав: "Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього".

І, обнявши дітей, Ісус Христос поклав на них руки і благословив їх.

З цього ми повинні зрозуміти, що невинність, незлобливість, простота і доброта душі, які властиві насамперед дітям, вводять людину у Царство Небесне.

(Див.: Мф 19, 13–15; Мк 10, 13–16; Лк 18, 15–;17).

ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА

До Ісуса Христа приходили митарі і грішники, щоб послухати Його. Гордовиті фарисеї і книжники, вчителі єврейського народу, ремствували через це на Ісуса Христа і казали: "Він приймає грішників і їсть з ними".

На це Ісус Христос розповів кілька притч, в яких показав, що Бог з радістю і любов`ю приймає кожного грішника, що кається.

Ось одна з них:

В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: "Батьку, дай мені частину майна, що належить мені". Батько виконав його прохання. Минуло кілька днів, і молодший син, забравши все, пішов у далеку країну і там, живучи марнотратно і розпусно, розтратив усе своє майно. Саме тоді у тій країні настав великий голод, і син терпів велику скруту. Тому він пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на поля пасти свиней. З голоду він був би радий харчуватися стручками, які їли свині; та ніхто не давав йому.

Тоді, опам`ятавшись, він згадав батька, розкаявся у своєму вчинку і подумав: "Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: "Батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином, прийми мене як одного з наймитів твоїх".

Так він і вчинив. Встав і пішов додому, до батька свого. Батько ж, ще здалеку побачивши сина, переповнився жалем, побіг йому назустріч, припав до його шиї і почав цілувати його.

Син же став казати: "Батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином"...

А батько сказав слугам своїм: "Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте йому перстень на руку і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся". І почали веселитися вони.

А старший син повертався в цей час з поля. Почувши вдома музику і співи, покликав одного із слуг і запитав: "Що це таке?" Слуга сказав йому: "Брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим".